Geum.ru

«Про банки І бан­ківську діяльність»

Вид материалаРеферат

Содержание


Ощадні банки
Подобный материал:


Реферат на тему:

Основні принципи діяльності комерційних банків

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою від­повідальністю відповідно до Законів України «Про банки і бан­ківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво», інших законо­давчих актів України. Банк вважається створеним і набуває ста­тусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національно­му банку України. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (10% і більше статутного капіталу), об'єд­нання громадян, релігійні та благодійні організації.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку фор­мується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошо­вій формі, що виключає можливість використовувати розподіль­ний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається за­сновниками банку, але не може бути меншим за нормативні ви­моги НБУ. Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень надійності банку і його спроможності відповідати за свої­ми зобов'язаннями. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

• для місцевих кооперативних банків — 1 млн. євро;

• для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн. євро;

   • для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн. євро.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснює­ться за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установле­ним НБУ на день укладення установчого договору.

Для реєстрації орган управління комерційного банку подає до регіонального управління (РУ) НБУ пакет необхідних документів. Але до цього необхідно зібрати певну суму грошей і акумулювати її на тимчасовому рахунку в НБУ. Ця сума випливає з установчого договору, але не може бути меншою від мінімальних вимог НБУ. РУ НБУ розглядає пакет реєстраційних документів про створен­ня комерційного банку і з відповідним висновком передає його в центральний апарат НБУ, де вони розглядаються відповідними структурними підрозділами. Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом при­ймає комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а банку з участю іноземного капіталу — Правління НБУ.

Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає лі­цензування банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіцій­ного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей до­звіл видає НБУ. Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків, умови дія­льності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимо­гам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів. При ліцензуванні вра­ховується обсяг капіталу банку, його фінансовий стан, дотримання економічних нормативів регулювання банківської діяльності, про­фесійна придатність керівників, висновки незалежного аудиту, тер­мін діяльності банку на фінансовому ринку. НБУ видає банкам лі­цензії на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та ін.

Організаційна структура та управління комерційним банком ви­значається функціональними підрозділами і службами та керівними органами. Вищим органом управління банку є загальні збори акціо­нерів (учасників), які вирішують стратегічні завдання в його діяль­ності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпо­середньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Роботою правління керує голова, а дирек­ції— генеральний директор, які обираються чи призначаються згі­дно зі статутом банку. Контроль за діяльністю правління (дирекції) банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загаль­ними зборами акціонерів (учасників). За рішенням зборів акціонерів (учасників) створюється спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ре­візійної комісії. Таким органом є спостережна рада, яка захищає ін­тереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціо­нальні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної по­будови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він вико­нує. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функ­ціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у рі­зних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Великі банки мають певну мережу філій і відділень і територіальні органи управ­ління ними (дирекції). В Україні до таких банків, які в центрально­му апараті мають відповідні функціональні департаменти, широку мережу відділень і територіальні дирекції, належать Промінвестбанк, банк «Аваль», Ощадбанк, Укрсоцбанк та деякі інші.

Як уже йшлося у підрозділі 12.1, комерційні банки бувають універсальними і спеціалізованими. Найбільш поширеними спе­ціалізованими банками є ощадні, інвестиційні й іпотечні.

Ощадні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою — це, як правило, невеликі кредитні установи, які функціонують у регіональному просторі (у межах міста, землі, штату тощо). Діяль­ність ощадних банків, як правило, контролюється державою, яка в особі місцевої влади є гарантом за їх операціями. Головним клієн­том цих банків є населення. Вклади населення залучаються на по­точні, інвестиційні та інші рахунки. Розміщення коштів здійснює­ться у формі надання споживчих, іпотечних, бланкових (незабезпечених) кредитів, купівлі акцій та облігацій. Ощадні банки широ­ко кредитують населення за допомогою кредитних карток.

В Україні функціонує спеціалізований банк для обслуговування населення — Ощадбанк. Він має державну форму власності і цим гарантує громадянам їх вклади. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування лю­дей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об'єктів спожив­чого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.

Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового по­зичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщен­ня облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед ін­весторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит поку­пцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових по­зичок під заставу нерухомості — землі і міських будівель. Ресур­сами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації.

В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухо­мості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, од­нією з причин якої є нестабільність національної валюти.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.
  2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.
  3. Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.
  4. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.
  5. Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.
  6. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.
  7. Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8.
  8. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.
  9. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. — Розд. 1.
  10. Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.
  11. ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
  12. 1998.—Розд. 2.
  13. Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.
  14. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск: Меркаванне,1994.
  15. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе, 1978.
  16. Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.