Програми для загальноосвітніх навчальних закладів фізика

Вид материала

Документы

Содержание Пояснювальна записка 2. Цілі навчання фізики. 3. Вихідні принципи й положення, покладені в основу струк-тури та змісту даних програм. Курс загальнокультурної орієнтації (курс А) Курс прикладний (курс В) Курс поглибленого (творчого) рівня (курс С) Програмами передбачено використання Міжнародної сис-теми одиниць (СІ) фізичних величин. Під час проведення навчального фізичного експериментувчитель зобов'язаний суворо дотримуватись правил техніки без-пеки Основні вимоги 2. Початкові відомості про будову речовини Основні вимоги Учні повинні знати 3. Взаємодія тіл Основні вимоги 4. Тиск твердих тіл, рідин, газів Основні вимоги Учні повинні знати Основні вимоги Учні повинні знати 1. Теплові явища ... Полное содержание

Подобный материал:

• Одним із предметів інваріантної складової навчальних планів є астрономія, яка вивчатиметься, 45.99kb.
• Атики в 5-9 класах загальноосвітніх навчальних закладів вивчатиметься за програмами,, 164.05kb.
• Особливості навчальної програми для учнів 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів, 602.24kb.
• Програми для 5-10 класів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для розумово, 2334.45kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням, 717.77kb.
• Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу загальноосвітніх навчальних, 2778.79kb.
• Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу загальноосвітніх навчальних, 2719.13kb.
• Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу загальноосвітніх навчальних, 2950.56kb.
• Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу загальноосвітніх навчальних, 1209.62kb.
• Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. Економіка. 6-11 (видавничо-торгова, 146.97kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Головне управління змісту освіти

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ПРОГРАМИ

ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ФІЗИКА

7—11 класи

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

(Лист Міністерства освіти і науки України

№ 1/11-3580 від 22.08.2001)

Програми підготували:

Фізика. 7—11 класи: О.Бугайов (керівник), Л.Закота,

Д.Костюкевич, М.Мартинюк

Відповідальна за випуск

головний спеціаліст Головного управління змісту освіти

Міністерства освіти і науки України І.Пархоменко

© Міністерство освіти і науки України, 2001
© Академія педагогічних наук України, 2001
© О.Бугайов, Л.Закота, А.Казанцев та ін., 2001

Електронна версія

Інститут засобів навчання АПН України


ФІЗИКА

7—11 класи

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Фізика — обов'язковий компонент загальної та професійної освіти. Значення фізики у шкільній освіті визначається насамперед тим, що вона була і є фундаментом природничої освіти, філософії природознавства та науково-технічного прогресу. Її предметною областю є загальні закономірності природи в усій її багатогранності. Характерні для сучасного наукового знання інтеграційні тенденції привели сучасну фізику, на відміну від фізики XIX ст., до суттєвого розширення об'єкта фізичного дослідження, включивши до нього космічні явища (астрофізика), процеси у надрах Землі та планет (геофізика), деякі особливості явищ живого світу та властивості живих об'єктів (біофізика, молекулярна біологія), інформаційні системи (напівпровідникова, лазерна та кріогенна техніка як основа ЕОТ). Фізика сьогодні стала не лише теоретичною основою сучасної техніки, а й невід'ємною її частиною. Свідченням цього є сучасна енергетика (зокрема ядерна й термоядерна), сучасна техніка зв'язку (лазери, волокниста оптика, космічний зв'язок), техніка і технологія створення нових матеріалів.

Таким чином, сучасна фізика — найважливіше джерело знань про навколишній світ, основа науково-технічного прогресу і разом з тим — один з найважливіших компонентів людської культури (духовної та матеріальної, що в останні десятиліття недостатньо враховувалось у навчанні й вихованні). Цим визначається освітнє і виховне значення фізики як обов'язкового навчального предмета у загальноосвітній школі, необхідність диференціації її змісту залежно від цілей і завдань загальної та професійної освіти.

Цим визначаються й основні аспектні лінії змісту курсів фізики — рух і сили, речовина, поле, енергія, методи пізнання природи, що й відображено у цих програмах.

2. Цілі навчання фізики. Навчання фізики, як і інших предметів, має загальні дидактичні цілі: освітні, виховні та розвивальні. Між ними немає чітких меж ні за змістом, ні за методами та засобами їх досягнення — вони повинні досягатись у єдиному навчально-виховному процесі. Загалом їх можна визначити так.

Освітні цілі:

• формування і розвиток в учнів наукових знань та вмінь,
  необхідних і достатніх для розуміння явищ і процесів, що
  відбуваються у природі, техніці, побуті, та для продовження освіти; знання основ фізичних теорій (наукових фактів, понять, теоретичних моделей, законів), що складають ядро фізичної освіти, та вміння застосовувати ці знання для розв'язування завдань у стандартних та нестандартних ситуаціях;
  
• оволодіння мовою фізики та умінням користуватися нею
  для аналізу інформації;
  
• формування в учнів уміння систематизувати результати
  спостережень явищ природи і техніки, робити узагальнення й
  оцінювати їх вірогідність та межі застосування, планувати й
  проводити експерименти;
  
• набуття практичних умінь використовувати вимірювальні
  прилади та обладнання, засоби інформаційних технологій як
  результат самостійного виконання певного кола дослідів (воно
  різне для різних рівнів диференціації та вікових категорій і
  визначене у програмі);
  
• формування у свідомості учнів природничо-наукової картини світу.
  

Виховні цілі:

• формування наукового світогляду й діалектичного мислення;
  
• озброєння учнів раціональним методологічним підходом
  до пізнавальної й практичної діяльності;
  
• виховання екологічного мислення і поведінки, націо-нальної свідомості та патріотизму, інтернаціоналізму, праце-любності й наполегливості.
  

Розвивальні цілі:

• розвиток логічного мислення, уміння користуватися ме-
  тодами індукції й дедукції, аналізу й синтезу, робити висновки
  та узагальнення;
  
• розвиток уміння розв'язувати змістові задачі, експери-
  ментувати, технічно мислити і в сукупності — розвивати творчі
  здібності.
  

Ці загальні цілі та завдання навчання фізики є визна-чальними і обов'язковими для всіх типів шкільних курсів. Вони деталізуються у цих програмах, підручниках і повинні забезпе-чуватися відповідними методами навчання, що їх застосовує вчитель.

3. Вихідні принципи й положення, покладені в основу струк-тури та змісту даних програм. У цей час набувають особливої актуальності окремі вихідні положення та принципи, що стають визначальними для вдосконалення структури, змісту, методів навчання та для створення науково-методичного забезпечення процесу навчання фізики в школі. До них належать проблеми відповідності структури курсу фізики структурі сучасної школи, гуманітаризації та диференціації навчання. Ці проблеми взаємопов'язані й обумовлюють одна одну.

3.1. Навчання фізики в загальноосвітніх навчальних закладах має бути диференційованим, що (як показано вище) означає множинність та варіативність шляхів до суспільно погоджених цілей вивчення фізики. Програми курсу фізики у 7—11-х класах розраховані на здійснення в процесі навчання рівневої й профільної диференціації, що є одним із важливих аспектів гуманізації навчання фізики.

Основна ідея концепції рівневої диференціації — плану-вання обов'язкових навчальних досягнень (результатів) учнів: у програмах явно виділяється рівень обов'язкових результатів навчання і на цій основі — вищі рівні оволодіння навчальним матеріалом. Таких рівнів у програмах для 7—9-х класів (розділи І, II) три: А, В, С, де А — рівень обов'язко-вих навчальних досягнень, В і С — вищі рівні. Рівнева дифе-ренціація програм — це переважно диференціація за рівнем складності навчальних завдань і вимог до знань. Вона на всіх етапах навчання полягає не в тому, що одним учням повідомляють менший, а іншим — більший обсяг навчаль-ного матеріалу. За рівневої диференціації учням пропону-ють однаковий обсяг навчального матеріалу, але орієнтують їх на можливі різні рівні вимог щодо його засвоєння.

У програмі після визначення змісту кожної теми введена рубрика «Основна мета», яка допоможе вчителеві уточнити рівні вимог до навчальних досягнень учнів та структурувати на-вчальний матеріал; тут подаються рекомендації щодо викори-стання змісту відповідних підручників. Рівень обов'язкових навчальних досягнень повинен бути відкритим, тобто добре відомим учителю й учням. Чітке усвідомлення учнями рівня обов'язкових вимог — дієвий засіб мотивації навчання і нормалізації навчального навантаження. Учитель має стимулювати обрання кожним учнем такого рівня, на якому він звітуватиме перед учителем і класом (останнє дуже важливо у виховному плані). Основний навчальний матеріал має бути засвоєний на уроці. За умов рівневої диференціації особливого значення набуває рівнева диференціація домашніх завдань.

Домашні завдання слід супроводжувати чіткими пояс-неннями: що і як зробити, з яких питань підготувати відповіді, переказ тощо. Корисно доводити до відома учнів відповідні вимоги до домашніх завдань на тривалий час. Рівнева дифе­ренціація зберігається і в умовах профільної диференціації, вона «накладається» на останню, тобто зміст профільного курсу поділяють на рівень обов'язкових навчальних досягнень для цього курсу та вищі рівні.

Профільна диференціація здійснюється на III ступені (10— 11-ті класи) загальноосвітніх навчальних закладів за різними навчальними планами, у яких роль так званих профільних і непрофільних навчальних предметів різна, а отже, різний і на-вчальний час, який відводиться на їх вивчення. Суть профільної диференціації, таким чином, полягає в тому, що різні за про-філем навчальні групи (класи) вивчають курс фізики за про-грамами, що відрізняються не лише глибиною викладу мате-ріалу, змістом та обсягом вправ, вимог до знань і вмінь учнів, а й переліком розділів, тем і питань, що належать до програми даного курсу.

За внеском, що його має зробити курс фізики у формування всебічного розвитку учнів профільних класів, слід розрізняти три типи (рівні) профільних програм.

Курс загальнокультурної орієнтації (курс А) пропонують уч-ням, що схильні розглядати фізику як елемент загальної освіти і не передбачають її використання у своїй майбутній діяль-ності. Курс такого рівня слід рекомендувати для 10—11-х класів гуманітарного напрямку. Такий курс повинен відрізнятися не лише глибиною викладу тем, а й домінуючою пізнавальною спрямованістю, що позначається на характері пізнавальної діяльності учнів та логіці викладання. Домінуючою тут повинна бути світоглядна функція навчання фізики, і тому під час викладання та організації навчальної роботи учнів зосереджують увагу на розкритті загальнонаукового та філософського змісту фізичних понять і теорій; широко використовують міжпредметні зв'язки з метою інтеграції природничо-наукових знань, а також образні та модельні уявлення; залучають нескладний математичний апарат.

Курс прикладний (курс В) пропонують учням, для яких шкільна фізика відіграє роль апарату вивчення закономірностей навколишнього світу та певної галузі природознавчих знань, техніки чи технології. Курс такого змісту рекомендують учням, які навчаються у 10—11-х класах загальноосвітнього, природничо-математичного і технологічного напрямків.

Такий прикладний курс повинен мати більшу практичну спрямованість, а також суттєвий зв'язок із предметами про-фільного циклу. Навчання слід спрямувати на розв'язування задач, формування вміння використовувати наукові знання для розв'язання практичних завдань у різних галузях діяльності, прийняття конструкторсько-технологічних рішень щодо конк-ретних виробничих завдань, застосування фізичних методів і теорій для пояснення суті хімічних, біологічних та агробіоло-гічних процесів тощо.

Курс поглибленого (творчого) рівня (курс С) орієнтований на учнів, які виявляють підвищений інтерес та здібності до ви-вчення фізики і свою майбутню діяльність безпосередньо по-в'язують із фізикою, математикою, сучасною технікою, інши-ми фундаментальними природничими науками, готуються до здобуття вищої освіти з цих напрямків. Курс такого рівня рекомендують учням, які обрали фізико-математичний, фізичний, фізико-хімічний профілі у 10—11-х класах або поглиблене вивчення фізики у 8—11-х класах спеціалізованих шкіл, класів, ліцеїв.

Викладання такого курсу має бути орієнтоване на досить високий рівень теоретичних узагальнень, широке використання математичного апарату (підвищеної складності), формування у свідомості учнів сучасного стилю наукового мислення, здат-ності розв'язувати задачі і виконувати практичні (лабораторні) роботи підвищеної складності. Особливості конкретного на-прямку навчання можуть вимагати включення до відповідного курсу (А, В, С) матеріалу, який би розширював або й розши-рював, і поглиблював основний курс. Так, для біолого-хімічних профілів можуть бути розширені деякі питання молекулярної фізики (космос, фізика атмосфери), ядерної фізики (радіація та її вплив на живі організми, біологічний захист тощо).

3.2. Гуманітаризація повинна стати одним з основних на-прямків удосконалення процесу навчання фізики. Гума-нітаризація вивчення природничо-математичних наук, у тому числі й фізики, означає поворот у викладанні до цілісної кар-тини світу і насамперед до світу людини, до всебічної культури та “олюднення” знань. Можна визначити такі головні аспекти гуманітаризації процесу навчання фізики: більш повне вико-ристання її “гуманітарного потенціалу” як частини загально-людської культури для морального виховання, показ шляхів подолання хижацького ставлення до природи та екологічного невігластва, звернення у навчанні до людини як об'єкта нау-кового пізнання, що є часткою природи. Таким чином, йдеться про повне використання у навчанні гуманітарного змісту са-мого предмета фізики, який пов'язаний з розвитком мислення взагалі та екологічного зокрема, формуванням світогляду, ви-хованням почуттів, а також про органічний зв'язок між фізи-кою і розвитком суспільної свідомості, між фізикою і ставлен-ням людини до навколишнього світу.

Без сумніву, поряд із цим “гуманітарним потенціалом” у курсі фізики закладено величезний “технічний потенціал”, який виявляється у впливі фізики на життя суспільства через науково-технічний прогрес. До останніх років курс фізики був спрямований головним чином на розкриття його технічного потенціалу під гаслом здійснення так званого політехнічного навчання. Політехнічна спрямованість необхідна і потрібна, але вона не може в сучасних умовах бути визначальною чи основною. Учитель повинен орієнтуватися на посилення ролі гуманітарного потенціалу в навчанні фізики у згаданих вище напрямках. Це однаково важливо для всіх категорій учнів — як тих, хто пов'язує своє майбутнє з фізикою і технікою, так і тих, хто планує працювати в інших, зокрема гуманітарних, напрямках.

В аспекті гуманітаризації навчання фізики особливої ак-туальності набуває питання зосередження уваги учнівської молоді на глобальних, “планетарних” проблемах сучасної ци-вілізації — екології, енергетиці та енергозбереженні, атомній і ядерній енергетиці (у широкому та військовому її аспектах), проблемах телекомунікацій та комп'ютеризації.

Іноді помилково вважають, що гуманітаризація у навчанні фізики — це уникнення формул, задач, зменшення кількості лабораторних практикумів і обов'язкових демонстрацій. Така точка зору хибна і небезпечна невиправданим спрощенням курсу фізики, яка в кінцевому підсумку не дає можливості учням усвідомити його і замість того щоб спростити, ускладнює засвоєння навчального матеріалу. Важливо поєднати продуктивний розгляд фундаментальних основ науки та її глобальних проблем, зберегти в доступній для учнів даної категорії формі обидва методи фізики — теоретичний і експериментальний, обмеживши там, де це потрібно, використання математичних моделей (формул) за рахунок введення у розгляд різного роду модельних уявлень.

3.3. В організації та реалізації навчання фізики повинен послідовно використовуватися діяльнісний підхід. Це озна-чає кардинальний перехід від суто інформаційно-поясню-вального характеру викладання, орієнтованого на передачу готових знань, до діяльнісного, спрямованого, на розвиток пізнавальних сил і творчих здібностей, способів мислення та діяльності учнів.

Особливу увагу вчитель має приділяти навчальному фізич-ному експерименту, який є вагомою органічною частиною всіх видів шкільних курсів фізики і одночасно важливим методом навчання. Зазначені в програмі лабораторні роботи, як і де-монстрації, є обов'язковими. Залежно від умов даної школи учитель може заміняти окремі роботи або демонстрації рівно-цінними, а також збільшувати їх кількість за рахунок введення короткочасних експериментальних завдань, об'єднувати деякі лабораторні роботи в одну. Учитель повинен виходити з того, що чітке розуміння учнями експериментального характеру фізичних законів має дуже велике пізнавальне і світоглядне значення: воно робить фізику наукою про природу, а не системою умоглядних побудов; прищеплює думку про межі застосування фізичних законів і теорій, відкриває перспективи подальшого розвитку науки.

Важливим засобом експериментальних робіт (переважно у 9—11-х класах) має стати моделювання фізичних явищ і про-цесів (переважно з числа робіт-практикумів) за допомогою комп'ютерних програмних засобів, які використовують також для організації різних форм самостійної роботи учнів: програ-мованого навчання (в діалоговій формі), уміння розв'язувати задачі, організації контролю і корекції знань, обчислення по-хибок вимірювань.

4. Програмами передбачено використання Міжнародної сис-теми одиниць (СІ) фізичних величин. У ряді випадків допустиме
   використання деяких позасистемних одиниць.
   
5. Під час проведення навчального фізичного експерименту
   вчитель зобов'язаний суворо дотримуватись правил техніки без-
   пеки, затверджених Міністерством освіти і науки України,
   постійно навчати цих правил учнів (у частині, що їх стосуєть-
   ся), перед кожною з лабораторних робіт інструктувати учнів
   щодо цих правил у даній роботі.
   

І. РІВНЕВІ ПРОГРАМИ ДЛЯ 7-9-х КЛАСІВ (рівні А, В) 7-й КЛАС (2 год на тиждень, усього 68 год) 1. Вступ (2 год) Фізика — наука про природу. Фізичні явища, спо-стереження, вимірювання. Фізичний закон. Роль екс-перименту і теорії в становленні фізики. Творці фізи-ки. Внесок учених України у розвиток фізики. Зв'язок фізики з іншими науками, технікою. Фронтальна лабораторна робота 1. Визначення ціни поділки вимірювального при-ладу. Вимірювання об'єму. Демонстрації Приклади фізичних явищ: скочування кульки з похилої площини; електрична іскра; кипіння води; зоб- раження, що дає лінза. Приклади застосування фізичних явищ у техніці на моделях двигуна внутрішнього згоряння, турбіни, гідрав- лічного преса, блоків, електронагрівальних приладів. ОСНОВНІ ВИМОГИ Рівень А Учні повинні знати: • як визначати ціну поділки конкретного вимірю-вального приладу. Учні повинні вміти: визначати ціну поділки мензурки, термометра; вимірювати об'єм тіл мензуркою; наводити приклади фізичних явищ, приладів, тіл, речовин. Рівень В (додатково до вимог, зазначених у рівні А) Учні повинні знати: про існування експериментального методу в науці та його окремі складові; загальні правила роботи з вимірювальним прила- дом (як визначати ціну поділки, межі вимірювання, по- хибку приладу і вимірювання). Учні повинні вміти: • самостійно виконати фізичний дослід, провести спостереження, вимірювання. 2. Початкові відомості про будову речовини (9 год) Молекули. Дифузія. Рух молекул. Зв'язок темпе-ратури тіла зі швидкістю руху його молекул. Вплив тем-ператури на швидкість розповсюдження шкідливих ре-човин у повітрі, воді та запобігання негативним на-слідкам цього. Притягання і відштовхування молекул. Різні стани речовини та їх пояснення на основі мо-лекулярно-кінетичних уявлень (порівняння фізичних властивостей речовини в різних станах, розкриття відмінностей на основі молекулярно-кінетичних уяв- лень). (М.В.Ломоносов про будову речовини.) Фронтальна лабораторна робота 2. Визначення розмірів малих тіл. Демонстрації Стисливість газів. Розширення тіл під час нагрівання. 3. Розчинення фарби у воді. 4. Дифузія газів, рідин. 5. Модель хаотичного руху молекул. 6. Зчеплення свинцевих циліндрів. 7. Об'єм і форма твердого тіла і рідини. 8. Властивість газу займати весь наданий йому об'єм. ОСНОВНІ ВИМОГИ Рівень А Учні повинні знати: положення про те, що речовини складаються з частинок (зокрема молекул), які перебувають у безпе- рервному хаотичному русі й взаємодіють між собою (притягуються і відштовхуються); явище дифузії в рідинах, газах, твердих тілах. Учні повинні вміти: застосовувати основні положення молекулярно-кіне- тичної теорії для пояснення дифузії, фізичних властивос- тей речовини, що перебуває в різних агрегатних станах; розв'язувати якісні задачі; • наводити конкретні приклади поширення шкід- ливих речовин від димарів підприємств, відкритих містко- стей із бензином, розлитих нафтопродуктів тощо. Рівень В (додатково до вимог, зазначених у рівні А) Учні повинні знати про зв'язок швидкості руху моле-кул з температурою, вплив останньої на швидкість пе-ребігу дифузії. Учні повинні вміти: пояснювати відмінності фізичних властивостей ре- човини, що перебуває в різних агрегатних станах, на основі положень молекулярно-кінетичної теорії будо- ви речовини; спланувати і виконати дослід на підтвердження того, що швидкість дифузії залежить від температури. 3. Взаємодія тіл (14 год) Механічний рух. Рівномірний рух. Швидкість. Інер-ція. Взаємодія тіл. Маса тіла. Густина речовини. Явище тяжіння. Сила тяжіння. Зв'язок між силою тяжіння і масою. Явище деформації. Сила пружності. Вага як випадок сили пружності. Динамометр. Графічне зображення сили Додавання сил, напрямлених уздовж однієї прямої. Явище тертя. Сила тертя. Тертя ковзання, кочення спокою. Підшипники. Фронтальні лабораторні роботи 3. Вимірювання маси тіла на важільних терезах. 4. Визначення густини твердого тіла. 5. Градуювання пружини і вимірювання сил динамометром. Демонстрації 1. Рівномірний і нерівномірний рухи. Досліди, що ілюструють явища інерції та взаємодії тіл. Вимірювання маси тіл на терезах. Порівняння мас різних тіл, що мають однаковий об'єм, і об'ємів тіл, що мають однакові маси. Деформація тіл. Вимірювання сили динамометром. Додавання сил, напрямлених уздовж однієї прямої. Прояв та вимірювання сил тертя ковзання, кочення, спокою. Способи зменшення й збільшення сили тертя. 10. Кулькові та роликові підшипники. ОСНОВНІ ВИМОГИ Рівень А Учні повинні знати: • поняття: рівномірний рух, інерція, швидкість, ма-са, густина, сили тяжіння, пружності, тертя, сила як величина, що характеризує зміну швидкості руху; формулу зв'язку сили тяжіння і маси тіла; співвідношення між одиницями швидкості 1 м/с, 1 км/год; способи визначення маси тіл та сили тяжіння, ва- ги, сил пружності, тертя. Учні повинні вміти: правильно користуватися терезами, динамометром; розв'язувати задачі на одну дію із застосуванням формул: = ; р=; F = mg; Р = тg; • зображати графічно сили, векторно їх додавати. Від учнів не вимагаються знання про нерівномірний рух, середню швидкість, про “механізм” утворення ваги; достатньо лише розуміння, що вага є різновидом сили пружності й прикладена до опори чи підвісу тіла. Не слід вимагати вміння розв'язувати задачі на знаходження часу руху тіла, об'єму із зазначених вище формул. Рівень В (додатково до вимог, зазначених у рівні А) Учні повинні знати: поняття: нерівномірний рух, середня швидкість; способи визначення густини речовини; графіки швидкості та шляху рівномірного руху. Учні повинні вміти: логічно пояснювати, як виникає вага тіла; виражати швидкість, задану в м/с, у км/год і навпаки; будувати графіки швидкості та шляху конкретно- го рівномірного руху; розв'язувати задачі на знаходження будь-якої ве- личини із зазначених вище формул. 4. Тиск твердих тіл, рідин, газів (26 год) Тиск. Тиск твердих тіл. Тиск газів. Пояснення його на основі молекулярно-кінетичних уявлень. Закон Паскаля. Тиск у рідинах і газах. Сполучені посудини. Водо-провід. Шлюзи. Гідравлічний прес. Гідравлічне гальмо. Атмосферний тиск. Дослід Торрічеллі. Барометр-анероїд. Зміна атмосферного тиску з висотою. Мано-метри. Насоси. Архімедова сила. Умови плавання тіл. Водний транс-порт. Повітроплавання. Пристосування живих істот до дії архімедової сили і вагового тиску. Фронтальні лабораторні роботи 6. Визначення виштовхувальної сили, що діє на за- нурене в рідину тіло. 7. З'ясування умов плавання тіла в рідині. Демонстрації Залежність тиску твердого тіла на опору від сили та площі опори. Роздування повітряної кульки під ковпаком насоса. Передавання тиску рідинами і газами. Тиск рідини на дно і стінки посудини. Зміна тиску в рідині з глибиною. Сполучені посудини. Виявлення атмосферного тиску. Вимірювання атмосферного тиску барометром- анероїдом. Будова і дія манометра. Будова і дія гідравлічного преса, гальма. Будова і дія насосів. Дія архімедової сили в рідині та газі. Рівність архімедової сили вазі витісненої рідини. Плавання тіл. ОСНОВНІ ВИМОГИ Рівень А Учні повинні знати: • поняття: тиск, сила тиску, архімедова сила; закон Паскаля, умови плавання тіл; формули для розрахунку тиску твердого тіла, тис- ку всередині рідини, архімедової сили; принцип дії та будову манометрів, барометрів, насосів; приклади використання у техніці основних по- ложень та законів гідро- і аеростатики; приклади пристосування живих істот до дії архі- медової сили та тиску всередині рідин і газів. Учні повинні вміти: застосовувати основні положення молекулярно-кіне- тичної теорії для пояснення тиску газу, закону Паскаля; користуватися барометром-анероїдом; пояснювати приклади застосування та врахуван- ня тиску твердих тіл, рідин і газів у природі й техніці; розв'язувати прості якісні задачі; готувати короткі повідомлення; розв'язувати задачі на одну-дві дії з використан- ням безпосередньо формул: p=; p=pgh; =; FA=gppVT. Від учнів не слід вимагати пояснення залежності тиску газу від його об'єму і температури, причин існування повітряної оболонки Землі, виконання розрахунків тиску рідини на дно і стінки посудини.