Реферат попова Ірина Віталіївна

Вид материала

Реферат

Содержание Найбільш вагомі результати наукового дослідження висвітлені в публікаціях 1, 2, 9-21, 49. Більш ретельні результати наукових досліджень діяльності комерційних банків відображені у наукових працях 22,28,29,33-45,47, 50- Наведені вище основні положення розробленої програми є авторськими, не мають аналогів у вітчизняній та зарубіжній літературі. Список основних публікацій

Подобный материал:

• Звіт про результати проведення процедури закупівлі в одного учасника, 43.92kb.
• А. С. Попова (143081, Московская область, Одинцовский р-н, с. Юдино, ул. В. Попова,, 209.74kb.
• А. С. Попова 24 ноября 2007г, 37.93kb.
• Е. А. Попова // Русский язык в школе. 2007. №3., 154.31kb.
• Ковальчук Ірина Іванівна кандидат ветеринарних наук, Інститут біології тварин наан, 99.04kb.
• Замула Ірина Валеріївна доктор економічних наук, доцент, професор кафедри аналізу, 138.49kb.
• 30 сентября в одном из старейших научно-технических музеев мира центральном музее связи, 29.57kb.
• К. е н., доц. Воробйова Ірина Аркадіївна, студ., 39.08kb.
• Попова Членами Асоціації можуть бути фізичні особи, які отримали диплом, 10.87kb.
• Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова грицуленко світлана іванівна, 420.89kb.

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО


„РОЗВИТОК ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ”

(цикл наукових робот)


РЕФЕРАТ


Попова Ірина Віталіївна

кандидат економічних наук, доктор філософії,

доцент кафедри банківської справи


Цикл наукових праць „Розвиток інтеграційних процесів фінансово-кредитної сфери України” представлено за двома напрямками.

Наукові дослідження здійснювалися за двома напрямками:

1. Дослідження найбільш динамічних і значимих сегментів фінансового ринку – кредитної сфери та фондового ринку.
   
2. Розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності емітентів і інвесторів економіки України.
   

Перший напрямок включає дослідження ефективності емітентів, зокрема організацію виходу торговельних підприємств на фондовий ринок.

Другий напрямок включає дослідження діяльності комерційних банків, як учасників фондового ринку за різними аспектами, зокрема удосконалення фінансового менеджменту комерційного банку, дослідження банківських ризиків та засобів їх мінімізації, розробка клієнтоорієнтованого підходу як засобу підвищення конкурентоспроможності банку тощо.

Сучасний стан розвитку економіки України характеризується інтеграцією в світову економічну систему і залученням економіки й фінансів в міжнародний оборот. Фінансовий ринок, а особливо ринок капіталів, на різних рівнях створює умови для використання фінансових ресурсів суб’єктами господарської діяльності більш вільно і на більш сприятливих умовах. Саме це обумовлює визначення завдань, які раніше не були властиві вітчизняній економіці і в сучасний період набувають актуальності і вимагають невідкладного розгляду.

Фондовий ринок в Україні знаходиться в стадії застою, основними характеристиками якого є слабо розвинена інфраструктура, обмежена кількість емітентів та інформаційна непрозорість. Динаміка ринкових перетворень свідчить про те, що фондовий ринок відіграє все більш помітну роль у фінансово-інвестиційній діяльності суб’єктів господарювання. Більшість з них самостійно або через фінансових посередників намагаються знаходити фінансові ресурси через систему фондового ринку. Ефективність використання інструментів і можливостей фондового ринку багато в чому визначаються наявністю й активністю його учасників, емітентів зокрема. Це обумовлює актуальність і інтерес подальшого дослідження в розрізі вибору ефективних емітентів і формування стратегії їх виходу на фондовий ринок.

Очевидними перевагами фондового ринку є можливості залучення додаткового капіталу для розвитку підприємств і позитивне становлення до нього підприємств різних сфер економіки. Однак фондовий ринок в Україні не виконує належної ролі, головною причиною нерозвиненості його є відсутність на ньому ефективних емітентів, які б на своєму прикладі залучали ресурси з фондового ринку. Проте разом з цим для оптимізації структури емітентів фондового ринку необхідні підприємства тих галузей, які динамічно розвиваються, мають значний потенціал для зростання та швидкий обіг фінансових ресурсів. Найреальнішим і перспективним емітентом є торговельні підприємства, характерною ознакою діяльності яких є швидкий оборот ресурсів.

Щодо поняття сутності фондового ринку, залишається ряд невирішених питань, які вимагають подальшого дослідження. В основному спектр питань визначається, як правило, загальними дослідженнями категорії фондового ринку, проявом його окремих функцій, аналізом цінних паперів, тобто вирішенням питань загальної термінології й встановленням елементів, що входять в коло категорії фондовий ринок.

Зміна й ускладнення фінансових взаємовідносин в умовах постійного розвитку фінансових систем, наслідками яких виявилися світові фінансові й економічні кризи, не тільки зумовили необхідність і підвищили значущість створення стійкого фондового ринку, але й підняли на новий концептуальний рівень вирішення ряду відповідних питань.

Проте при дослідженні ефективності фондового ринку і його учасників, необхідно висвітлити принаймні два питання:

1) які фактори і яким чином впливають на зміну поведінки ринкових суб’єктів;

2) як виявляється цей вплив в українських умовах з урахуванням вітчизняної специфіки ринку.

Розглянуті наукові підходи і методи є коректними з теоретичної і практичної позицій розвитку фондового ринку і формування нових його фінансових інститутів і суб’єктів.

Фондовий ринок став невід’ємною частиною фінансового ринку і фінансової системи в цілому. В основу дослідження не можна покласти єдину універсальну модель розвитку фондового ринку. Кожна країна або група країн розробляє свою стратегію і свою концепцію з урахуванням специфіки історії, економіки, політики, психології і своїх зовнішніх зв’язків тощо. І кожний новий етап ринкових перетворень виявляє нові закони і явища.

По-перше, слід відзначити універсальність дії окремих економічних законів. По-друге, можна варіювати ступені складності деяких ситуацій на ринку і поведінку його учасників.

В основу визначення концепції фондового ринку закладаються його дефініції, які доцільно виявити шляхом аналізу законодавчої, інструктивної, нормативно-правової бази, а також термінології і суперечностей вітчизняних і зарубіжних учених.

Одним з найбільш вражаючих відображень процесу накопичення капіталу – спроби розширити капітал шляхом суто кредитно-грошових маніпуляцій і операцій – є зростання фондових ринків. Проте, за рядом тлумачень можна відзначити те, що торгівля на фондовому ринку має небагато спільного з мобілізацією нового капіталу. Це більше торгівля правом на власність, претензіями на майбутні, іноді ефемерні, не завжди законні доходи й прибутки.

Виникнення різних форм фіктивного капіталу корениться в процесі накопичення додаткової вартості й виходить з її історичного розвитку. Ця суперечність між потребами виробництва в довгострокових інвестиціях, з одного боку і потребою в швидкій мобілізації капіталу – з іншого, стала можливою за допомогою розвитку акціонерного капіталу. Існування фондового ринку дозволило власникам акцій, у тому числі тим, хто міг надавати первинний капітал, переміщати свій капітал в інші сфери за допомогою продажу акцій, своїх прав на дохід без дійсної ліквідації найпродуктивнішого капіталу. Інакше кажучи, розвиток акціонерних торгових компаній і фондового ринку був історичним процесом за допомогою якого капітал розв’язав суперечність між потребою у значних розмірах основного капіталу, з одного боку, і необхідністю мобілізації капіталу – з іншого. Тут лежать витоки фантастичного зльоту вартостей на фондовому ринку, які ми спостерігаємо і які прискорюються за останні п’ять років, а також величезного зростання фондового ринку стосовно економіки в цілому. В теоремі Коуза оптимальний розподіл прав власності виникне саме собою в результаті „торгу” сторін. Саме це обумовлює глибинні витоки існування ефективних емітентів, які створюють відповідні умови й надають відповідні ресурси для функціонування фондового ринку.

Економічні реформи в Україні, що відбулися останніми роками, дозволяють стверджувати те, що акціонерний капітал, створений в процесі приватизації й акціонування, сформувався раніше і швидше, ніж були створені умови для його трансформації і сформувалося відповідне середовище його обігу, тобто фондовий ринок. Акціонерний капітал сприяє збільшенню підприємницької активності й припливу капіталу в економіку, оскільки особи, які ніколи б індивідуально не використовували свої капітали у сфері господарської діяльності і не піддавали б себе ризику повної майнової відповідальності, часто більш охоче вкладають кошти в майно акціонерних товариств. В результаті фондовий ринок завжди готовий до залучення в господарський оборот нових порцій цінних паперів і грошового капіталу. К. Маркс аналізував цей процес таким чином: з розвитком вільного грошового капіталу збільшується маса цінних паперів, державних боргових паперів, акцій тощо. Але разом з цим і збільшується попит на вільний грошовий капітал, причому, біржовики, які спекулюють цими паперами, починають відігравати головну роль на ринку.

В умовах концептуально-орієнтованого підходу фахівці-практики фондового ринку акцентують свою увагу на взаємовідносинах суб’єктів ринку: емітентах, інвесторах, професійних учасниках. При цьому, на нашу думку, особливу увагу слід надавати ефективності діяльності емітентів, як основних його учасників.

Дослідження ступеня вирішеності проблем розвитку фондового ринку показало, що увага фахівців була зосереджена на теорії і практиці функціонування самого фондового ринку як середовища. Отже, відсутність концепції вибору ефективних емітентів, обґрунтування стратегії їх діяльності на фондовому ринку не сприяє вирішенню глобальної проблеми розвитку фондового ринку.

Відсутність чіткої концепції діяльності емітентів ринку як основи вирішення питань методологічного і практичного характеру ускладнює об’єктивну оцінку ефективності самого фондового ринку.

Концептуальні основи повинні відображати безперервність відстеження тенденцій і закономірностей діяльності емітентів і самого фондового ринку і одержати своє наукове і практичне обґрунтовування у Концепції формування і розвитку фондового ринку, прийнятою Верховною Радою України 22.09.1995 року (№342/95-ВР) з подальшими її змінами, які відображають ринкові реалії. Основні складові концепції діяльності емітентів повинні стати важливими складовими державної політики в галузі фондового ринку. Отже, ми можемо дати авторське визначення поняття ефективних емітентів в системі фондового ринку, під якими розуміємо суб’єктів господарювання, діяльність яких на фондовому ринку має позитивний вектор спрямованості за певний період часу щодо залучення фінансових ресурсів і підтримки постійного попиту та обігу цінних паперів.

В умовах інтеграції України в світову спільноту, а також посилення впливу світових фондових ринків, дослідження українського фондового ринку є неефективним через відсутність знання впливу законів і основних світових тенденцій розвитку фондових ринків.

Усі процеси, що відбуваються на українському фондовому ринку, так чи інакше, в своїй основі мають передумови, причини, наслідки й закономірності. До основних передумов необхідності дослідження в обраному напрямку можна віднести:

- зростання конкуренції на ринках капіталу;

- ускладнення інфраструктури фондових ринків;

- появу можливостей доступу окремих вітчизняних підприємств на світові фондові ринки;

- розширення фінансових інструментів і спектру фондових операцій;

- невідповідність наявної системи контролю діяльності на фондовому ринку світовим стандартам;

- вибір ефективних учасників фондового ринку.

Складність існуючих умов вимагає не безпосереднього розгляду фондового ринку, його інфраструктури, інституційних учасників, а глибинних факторів розвитку, які в сучасних умовах пов’язані з ефективністю діяльності його емітентів.

Ураховуючи різний рівень розвитку країн, близькість або віддаленість деяких ринків ресурсів, певні межі доступу на ринок, неможливо однозначно сформулювати й узагальнити закономірності й тенденції розвитку фондового ринку як такого. На нашу думку є доцільним розглянути досвід деяких країн, де фондовий ринок відіграє істотну роль в процесах накопичення і трансформації фіктивного капіталу й грошових накопичень (заощаджень). Кожна країна або група країн має розвинутий, слабо розвинутий або фондовий ринок, який розвивається і його розвитку надається увага настільки, наскільки важливим фінансовим інститутом він виступає у фінансовій системі в процесі трансформації капіталу країни.

Фондовий ринок недостатньо відкритий для іноземних інвесторів, наміри яких зводяться до проникнення на ринок, злиття з китайськими компаніями, результатом чого може бути поліпшення якісного складу китайських емітентів.

Вивчення функціонування фондових ринків розвинутих країн дозволило відобразити світові тенденції в розвитку біржових механізмів:

1. Фондовий ринок стає основним структуроутворювальним елементом фінансового сектора. Банківський сектор поступився своєю першістю як механізм перерозподілу фінансових коштів фондовому ринку. Банківські кредити складали всього 25,00% ресурсів залучених компаніями й урядами у всьому світі.

2. Змінюється структура фінансових інструментів ринку і роль основних сегментів фінансового ринку. Зокрема, активно зростає сектор корпоративних цінних паперів. По-перше, завдяки скороченню державних запозичень, по-друге, за рахунок зростання трансграничних операцій.

3. Зростають масштаби глобального технологічного переозброєння фондових

ринків на основі Інтернет-технологій. Інтернет-технології не тільки нівелюють національні межі між фондовими ринками. Вони сприяють встановленню безпосередніх зв’язків між інвесторами й емітентами незалежно від їх національної і територіальної приналежності. Їх застосування стало одним із головних чинників розвитку фондових ринків останніх років ХХ століття.

4. Зріс взаємозв’язок між фінансовим і реальним секторами економіки.

5. Змінилася психологія учасників фондового ринку. Все більш широке коло приватних осіб знаходить в операціях на фондовому ринку можливість вигідного і достатньо надійного розміщення заощаджень. Цьому сприяє відлагоджена система регулювання операцій на ринку, забезпечення прав інвесторів.

Безумовно, біржова індустрія зазнає серйозних змін. Це пов’язано з освоєнням нових ринків, впровадженням нових інструментів, консолідацією й укрупненням організацій інфраструктури, зміною принципів ведення бізнесу [49].

Також необхідно враховувати економічні наслідки зниження курсів акцій на фондових ринках західних країн. Корпорації, незважаючи на падіння своєї капіталізації, змогли в цілому зберегти здатність залучати позикові ресурси з ринку. Значну роль у цьому відіграла бізнес-стратегія, яка полягає в консолідації акціонерної власності. В тому, що стосується запозичень, корпорації, як великі, середні, так і малі спираються на два основні джерела – ринок банківських кредитів і ринок облігаційних позик. Останніми роками співвідношення змінилося на користь облігаційних позик. Широке розповсюдження, у зв’язку з цим, одержало розміщення облігацій під наявні активи.

Основні проблеми, які характерні для фондових ринків, що розвиваються, можна узагальнити по двох напрямах:

- обмеженість попиту на фінансові інструменти внаслідок низької платоспроможності інвесторів;

- низький рівень пропозиції внаслідок незначної платоспроможності емітентів.

Подолати вищеназвані проблеми можна шляхом створення збалансованих умов використання ресурсів фондового ринку.

Створення нових інструментів, таких як, наприклад, іпотечні облігації, на нашу думку, також, один з кроків до того, щоб зробити фондовий ринок механізмом залучення інвестицій. На основі вищевикладеного можна визначити такі закономірності розвитку фондового ринку:

1. Спекулятивні операції лежать в основі функціонування будь-якого фондового ринку. Парадокс полягає в тому, що на фондовому ринку як такі відсутні спекулянти й спекулятивні операції, оскільки саме наявність спекулянтів говорить про те, що фондовий ринок працює.

2. Використання нових прибуткових фінансових інструментів зміцнює ринок.

3. Інформаційна прозорість діяльності підприємств робить прозорою економіку країни. Це сприяє зменшенню ризиків інвестицій, збільшує ліквідність капіталу, підвищує захищеність інтересів емітентів і інвесторів.

4. Зміна цін на акції відбувається випадково, але під впливом певних подій. Цьому сприяють наявність і ефекти шоків, а також недосконалий потік інформації між учасниками.

5. Інформаційні й цінові ілюзії: компанії, які розміщують свої акції на ринку, як правило, прагнуть включити в первинну ціну акцій вартість всіх своїх активів. Завищення вартості дозволяє власникам акцій продавати їх за більш високою ціною, ніж їх ринкова вартість.

6. Величина ринкового ризику відображає ступінь залежності прибутковості акцій від руху ринку.

7. Інвестори поступово починають віддавати перевагу акціям компаній із зрозумілою і прозорою структурою бізнесу. І зовсім не обов’язково, щоб компанія належала до реального сектора економіки. Важливо, щоб її папери користувалися попитом.

8. Історія свідчить про те, що практично завжди підприємства починають залучати інвестиції на ринках облігацій, і лише з часом починають зростати обсяги залучення інвестицій з використанням акцій.

9. За деякими непрямими оцінками, значна частина ресурсів, залучених підприємствами на ринку цінних паперів, прямує на фінансування операцій поглинання, тобто використовуються як джерело фінансових інвестицій підприємств.

10. Чим слабше розвинутий ринок, тим більш високий імунітет він має до дії зовнішніх чинників. До цих чинників відносяться жадібність, страх, потреба в захищеності, інформаційне перевантаження, тиск з боку конкурентів, зайвий оптимізм, конкурентоспроможність, сприйняття технологічних змін і плутанина з визначенням власної мети. Інша сторона полягає в тому, що при впливі негативних зовнішніх чинників ринок йде вниз, практично ніяк не реагуючи на вплив сприятливих внутрішніх чинників, проте при сприятливому зовнішньому фоні фондовий ринок буде йти вгору тільки за наявності позитивних внутрішніх реакцій.

11. Головне обмеження ринку – обмеженість з боку емітентів.

Таким чином, викладені вище виявлені закономірності розвитку фондового ринку дозволяють зробити такі висновки. Доведено, що утворенню фондового ринку сприяв розвиток саме акціонерних торговельних компаній, які завдяки швидкій мобілізації грошових коштів можуть стати потенційно найбільш ефективними його учасниками. Були проаналізовані фондові ринки з різним ступенем розвитку, виявлені закономірності на кожному з них. Закономірності розвитку ринку визначаються системою економічних відносин і характером відтворювального процесу.

Але, слід зауважити, що зарубіжний досвід не завжди можна використати в умовах розвитку українського фондового ринку. Це обумовлено економічними, політичними, структурними особливостями розвитку держави. Встановлено, що ступінь ринкової інтеграції посилюється зі збільшенням обсягів потоку капіталу і послабляється зі зменшенням обсягів потоків капіталу.

Багаторічна політика держави, орієнтована на створення умов і можливостей адаптації до нових умов ринку, створюють об’єктивну необхідність вивчення взаємодії суб’єктів господарювання і суб’єктів фондового ринку. В економічній політиці, що послідовно проводиться, знаходить найнаочніше вираження ринкова природа цієї взаємодії.

Відомо, що одним з основних і найважливіших завдань, які стоять сьогодні перед державою, можна назвати пошук і мобілізацію вільних фінансових ресурсів, з метою їх ефективного вкладення.

Усе вищесказане дає можливість сформулювати головну мету розвитку торгівлі, з урахуванням основних напрямів розвитку всього господарського комплексу. Це цілісність функціонування торговельно-промислового комплексу, збільшення питомої ваги торгівлі в загальній структурі господарського механізму, можливість одержання фінансових ресурсів, що акумулюються на фондовому ринку. На нашу думку є алогічним, що Донецька область, яка займає провідне місце в державі з виробництва великого асортименту продукції, має величезну матеріально-сировинну базу, розвинуту торговельну мережу, зазнає значні труднощі в реалізації продукції і вільних грошових коштах.

Таким чином, завдяки виходу торговельних підприємств на фондовий ринок вирішується перше завдання – одержання додаткових фінансових ресурсів для розвитку торговельних підприємств.

Такий підхід ґрунтується, перш за все, виходячи з реальності показників діяльності торгівлі. Чітко виявляється тенденція обмеженості фінансових ресурсів в торгівлі, більше того, сфера торгівлі не виділена як пріоритетна для інвестування. Але за останні роки інвестори виявляють значний інтерес до торговельних підприємств.

Багато торговельних підприємств не в змозі абсолютно самостійно здійснювати власну діяльність з позитивними результатами. Маючи мізерні фінансові ресурси, торговельні підприємства, не можуть нарощувати фінансовий капітал і, тим більше, прискорювати його оборот на фондовому ринку.

Визначимо головну умову розвитку або спаду фондового ринку – це наявність або обмеженість ефективних емітентів ринку. В умовах сучасного вітчизняного фондового ринку, зазначимо, що саме обмеженість емітентів є значимою причиною його нерозвиненості.

Для того, щоб торговельне підприємство могло якісно здійснювати свою діяльність необхідно дотримання певних умов:

- високий рівень розвитку відносин власності;

- здорова ринкова конкуренція;

- ринковий механізм ціноутворення;

- реальний правовий захист діяльності торговельних підприємств;

- розвинута інфраструктура ринку;

- демонополізація ринку.

Необхідно відзначити, що з переходом до ринкових відносин, поступово зростає значення торгівлі як однієї з найважливіших галузей економіки.

Основними пріоритетами в галузі державної підтримки є виключно галузі з швидким оборотом капіталу, які можуть дати швидку віддачу, підвищити бюджетні надходження, мають потенційно широкий внутрішній ринок.

Як відомо, торгівля є галуззю, для якої характерний швидкий оборот капіталу, за рахунок зміни форми вартості. Основним завданням на цьому етапі є розширення діяльності торговельних підприємств з метою зміцнення фінансового стану, зменшення витрат обігу й скорочення залежності від банківських кредитів.

В українських умовах позитивні результати можуть бути досягнуті за допомогою зменшення рівня концентрації капіталу в руках одноосібних власників. Тому вихід торговельних підприємств на фондовий ринок забезпечить реальні права власності, мобілізацію і перерозподіл фінансових ресурсів.

Світова практика показує, що на певному етапі свого розвитку будь-яке успішне підприємство має бути акціонованим, закрите акціонерне товариство – перетворене у відкрите, два підприємства можуть об'єднати свої ресурси й потенціали в одну могутню, конкурентоспроможну систему. Проте через побоювання втратити свій контроль, особи, в руках яких знаходяться важелі управління підприємствами, всіма засобами прагнуть «закрити статутний капітал». Поки на підприємстві є внутрішні ресурси, які можна перерозподілити на користь найефективніших напрямів діяльності, такий підхід частково себе виправдовує. Припинення надходження нового капіталу поступово веде до деградації підприємства і зниження його конкурентоспроможності. В останнє десятиріччя інвестор став ключовою ланкою ринкової економіки, на його потреби орієнтується фондовий ринок. Тому розподіл прибутку на основі вкладень в цінні папери є економічно найбільш виправданий.

Ситуація, що склалася на ринку цінних паперів, безумовно, вимагає державної підтримки емітентів, в частині виходу підприємств на ринок цінних паперів.

Слід зазначити той факт, що за обсягом роздрібного товарообігу м. Київ посідає перше місце, а Донецька область – друге місце і забезпечує майже 9,00% загального обсягу товарообігу в Україні. Проте, необхідно відзначити і істотні недоліки які стосуються того, що по-перше, основні заходи спрямовані на розвиток промисловості й виробничої діяльності.

По-друге, зруйновані господарські зв’язки й механізм торгівлі, які були сформовані в умовах планової економіки, виділивши торгівлю в абсолютно самостійну галузь. Як показує практика, необхідна побудова нового економічного механізму торгівлі, відповідного настрою ринку. Більше того, коли довіра підірвана банкрутствами, капітал позбавлений можливості засновувати нові компанії або розширювати старі.

У той же час основні соціально-економічні показники свідчать про те, що торгівля займає важливе місце в народногосподарському комплексі і позитивно порівнюється з основними пріоритетними показниками.

Проаналізувавши динаміку основних соціально-економічних показників відзначимо, що темпи зростання показників зовнішньоторговельного і внутрішньоторгівельного обороту збільшуються і мають більш високі темпи зростання в порівнянні з показниками обсягу реалізації послуг і продукції сільського господарства.

Істотні перешкоди до виходу торговельних підприємств на фондовий ринок створюють явне нерозуміння умов ринку для досягнення успіху на цьому ринку. До цих умов ми можемо віднести:

- чітке розуміння переваг, які дає фондовий ринок в порівнянні з іншими способами залучення капіталу;

- реальний підхід до оцінки своїх можливостей;

- усвідомлення подальшого просування з регіонального ринку до українського і зарубіжних фондових ринків;

- чітке уявлення про правильність і об’єктивність ведення цінової політики;

- усвідомлення відповідальності в тому, що вихід на фондовий ринок реально покаже, що являє собою і на що здатне те або інше торговельне підприємство;

- пряма залежність положення торговельного підприємства на фондовому ринку від успіхів його діяльності.

Центральною економічною проблемою, яку доведеться вирішувати в наступні 20 або 30 років, безумовно, є проблема утворення капіталу, а також, неможливо проводити діяльність, яка поглинає, а не утворює капітал, тим паче, що вона в принципі може приносити прибуток. Цього можна досягти тільки за допомогою адекватної фінансової орієнтації. Для стійкого розвитку підприємства необхідне забезпечення відповідними ресурсами, потрібне постійне підживлення додатковим капіталом. Тим більше, що частка власних коштів недостатня для розвитку поточної діяльності. Необхідність участі фондового ринку у сфері торгівлі обумовлена тим, що позитивно-результативна діяльність і ефективне використання фінансових ресурсів може здійснюватися тільки на основі доказу стійкого розвитку торгового підприємства. Одним з індикативних показників цього процесу є вихід на фондовий ринок.

Основна проблема підприємства або фірми в будь-якій країні – де і як знайти гроші на своє існування і розвиток. Джерел фінансування всього два. Це внутрішні джерела – амортизація і прибуток, і зовнішні – фінансові кошти, які підприємство може запозичити на ринку у вигляді банківського кредиту або емісії акцій і облігацій.

Для того, щоб спокійно переносити зміни кон’юнктури світової економіки, необхідно три чверті товарообігу здійснювати на внутрішньому ринку. А для цього внутрішній ринок повинен бути достатньо платоспроможним. Тому потрібно збільшувати платоспроможний попит внутрішнього ринку, як промисловий, споживчий, так і фінансовий. Але вирішувати проблеми розвитку внутрішнього ринку необхідно комплексно. Розвиток окремих галузей економіки або протекціоністський захист внутрішнього ринку від імпортних товарів вже показали свої обмежені можливості. Більш вигідним буде створення макроекономічних умов для розвитку ринку в цілому.

У процесі теоретичного напряму дослідження нами визначено вектор розвитку фондового ринку, основним напрямом якого стає оптимізація структури його учасників з виділенням головної ланки – ефективних емітентів, шляхом виходу торговельних підприємств на фондовий ринок.

Вельми показовим у цьому відношенні є той факт, що, розглядаючи сфери господарської діяльності, у тому числі й торгівлю, можемо відзначити, що ті галузі економіки, які орієнтовані на екстенсивний розвиток, можуть побудувати ефективно діючу систему тільки за умови постійного вливання інвестицій або штучно підтримуваного попиту на свою продукцію або послуги.

Одним з основних економічних показників, що характеризують добробут людей та рівень їх купівельної спроможності, є роздрібний товарообіг. Чим вищий цей показник, тим більше товарів купує населення.

У світовій практиці фондовий ринок є наймобільнішим способом трансформації і підвищення прибутковості капіталу. Суб’єкти господарювання одержали необмежені можливості здійснювати нові економічні відносини на фондовому ринку.

В умовах ринкової економіки торгівля неухильно стає більш активним економічним важелем для стимулювання прогресивного розвитку виробництва й успішного розвитку всього господарського комплексу.

Функціонуючи в рамках фінансового ринку, торгівля обслуговує завдання оптимізації діяльності й пошук можливостей для її розширення. Це відображає специфіку торгівлі як об’єкту дослідження.

Необхідність виходу торговельних підприємств на фондовий ринок обумовлена тим, що позитивно-результативна діяльність і ефективне використання фінансових ресурсів може здійснюватися тільки на основі доказу стійкого положення торговельного підприємства, а одним з індикативних показників цього процесу є вихід на фондовий ринок.

Узагальнюючи, слід відзначити, що на цьому етапі, нами були визначені три основні передумови необхідності виходу торговельних підприємств на фондовий ринок: недостатнє забезпечення фінансовими ресурсами, удосконалення діяльності торговельних підприємств та високий рівень акціонування торговельних підприємств, що відкриває нові можливості щодо підвищення результатів своєї діяльності.

З переходом економіки України на більш високий етап розвитку, та прагнення її увійти та стати повноцінним членом Європейської спільноти, почався активний процес розвитку фондового ринку, створення реальних можливостей доступу, трансформації інфраструктури фондового ринку, розвитку його технологій. Усі ці тенденції підтверджують процес розвитку фондового ринку й його необмежені можливості для залучення капіталу для суб’єктів. Найбільшу питому вагу за рівнем зареєстрованих акціонерних товариств та за наявністю інфраструктурних елементів мають Київська, Донецька і Дніпропетровська області.

Більш того, близько 50,00-70,00% акцій зосереджені в контрольних пакетах, тому на фондовому ринку відсутній попит і пропозиція на них; підвищений рівень ризику за операціями на фондовому ринку, низька норма прибутковості деяких з них, високий рівень оподаткування фондового ринку і операцій на ньому, приводять до того, що учасники використовують інші фінансові інструменти, а не цінні папери і зокрема акції. Більшість підприємств, у тому числі торговельних, черпають необхідні фінансові ресурси з банківського сектора у вигляді коротко- і середньострокових позик; формальна наявність інституційних учасників не означає фактичну їх участь, діяльність яких достатньо обмежена (інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди і страхові компанії); високий рівень шахрайства, шляхом створення фіктивних компаній і випуску «неіснуючих цінних паперів»; слабкий правовий і економічний захист дрібних інвесторів і дрібних емітентів. Ринок акцій успішно розвивається тільки тоді, коли дотримуються інтереси меншості акціонерів; спекулятивний характер операцій, що проводяться.

Якщо випуск цінних паперів здатний замінити банківський кредит, то різниця між рентабельністю власного капіталу і відсотковою ставкою за кредит буде величиною позитивною, тобто рентабельність власного капіталу повинна перевищувати ставку відсотка за кредит і співвідношення позикового і власного капіталу характеризуватиме силу впливу власного капіталу в порівнянні з позиковим. З розвитком ринку цінних паперів, вартість акціонерного капіталу підвищується, підприємства замінюють боргову форму фінансування на акціонерну. З другого боку, чим нижчий рівень розвитку ринку цінних паперів, тим менше фінансових важелів. Розвиток фондового ринку збільшує кредитоспроможність підприємств.

Складовими національного фондового ринку є сукупність регіональних фондових ринків, які за рівнем свого розвитку багато в чому визначають рівень розвитку національного ринку. Виходячи з показників розвитку фондового ринку по регіонах, є доцільним аналіз найбільш впливових регіональних фондових ринків. Одним з них є фондовий ринок Донецької області.

Регіональний фондовий ринок характеризується своєю нестійкістю і високою концентрацією ринкового ризику. Це пов’язано з тим, що низький рівень доступу на фондовий ринок, разом з невеликою кількістю учасників створюють суттєві бар’єри для його ефективного функціонування.

У сучасний період спосіб залучення коштів за допомогою інструментів фондового ринку недоступний переважній більшості українських підприємств, торговельних у тому числі. На жаль, інвесторів мало цікавлять акції українських підприємств (за винятком одного-двох десятків емітентів). Причинами цього є:

- незадовільний економічний стан підприємств;

- відсутність розвинутого вторинного ринку акцій.

Навіть якщо підприємство в змозі випускати акції й інвестори теоретично готові їх купувати, то власники й менеджери українських підприємств не поспішають здійснювати емісію акцій, оскільки це обов’язково тягне за собою перерозподіл прав власності. Цей момент і є одним з основних бар’єрів на шляху емісій акцій українськими компаніями.

Більшість підприємств виходить на фондовий ринок з основною метою змінити відносини власності шляхом її фіксації і перерозподілу.

У цьому випадку можна рекомендувати випуск облігацій, як найзручніший спосіб залучення капіталу, основна перевага якого полягає в тому, що облігації, на відміну від акцій не припускають участі в управлінні й розподілі власності.

Існує чимала кількість великих і середніх компаній, які формально мають доступ на фондовий ринок, але фактично не мають його. Як відомо, саме середній і малий бізнес є найбільш прибутковим і мобільним сектором економіки.

Досліджуючи розвиток регіонального фондового ринку, необхідно вивчити особливості його інфраструктури, вплив зовнішніх макроекономічних чинників, причини нерозвиненості фондового ринку. Встановлено коло завдань, дослідження яких має не глобальний, а регіональний характер. Серед них:

- визначення потреб економіки регіону;

- дослідження потреб підприємств-емітентів;

- підвищення можливості використання біржової технології торгів;

- створення умов для доступу суб’єктів господарювання на фондовий ринок;

- формування біржової грамотності учасників ринку, перш за все середніх і дрібних учасників, як емітентів, так і інвесторів;

- створення конкретної програми розвитку фондового ринку регіону, яка б мала державну підтримку. Основною метою складання вищеназваної програми є організація виходу торговельних підприємств на фондовий ринок.

За результатами дослідження можемо зробити 2 принципових висновки.

1. Фондовий ринок України та Донецької області, пройшов етапи становлення. На фондовому ринку Донецька фондова біржа стає перспективним організатором торгівлі, про що свідчать показники її діяльності. Обсяги торгівлі на біржі свідчать про підприємства, виставляючи свої цінні папери на регіональній фондовій біржі, одержують реальний приток грошових ресурсів, забезпечуючи тим самим собі необхідну фінансову підтримку й зміцнення позицій на ринку. Фондова біржа, в свою чергу, в змозі забезпечити умови для реалізації запропонованих цінних паперів і задовольнити інтереси і потреби інвесторів в різних галузях народного господарства і сферах виробництва, шляхом розширення біржового реєстру й залучення нових учасників. Кількісні показники ефективності діяльності Донецької фондової біржі відображають тенденцію збільшення. Підвищення якісних показників ефективності діяльності регіонального фондового ринку знаходить своє віддзеркалення в інфраструктурі фондового ринку, що розвивається. Чинником, що спричинив уповільнення розвитку стало відсутність широкого кола фінансових інструментів, які використовуються підприємствами-емітентами. Вказані підприємства охоплюють обмежені сфери господарської діяльності Донецького регіону.

2. Проаналізувавши якість функціонування фондового ринку з погляду ефективності діяльності емітентів ми дійшли висновку, що якісний склад емітентів цінних паперів Донецької фондової біржі має слабку й стабільну тенденцію зростання, в основному за рахунок збільшення кількості учасників, а не за рахунок підвищення рівня реалізації виставлених цінних паперів. Серед найважніших причин основною обрана – зміна складу емітентів фондового ринку.

Питання розвитку фондового ринку в умовах недостатності ефективних емітентів при слабкій конкуренції, потребує детального розгляду торговельної галузі з позиції її фінансових перспектив і вибору найбільш привабливих торговельних підприємств-емітентів. У зв’язку з цим особлива увага приділяється аналізу джерел формування та залучення фінансових ресурсів торговельних підприємств.

Розширення діяльності торговельних підприємств безпосередньо пов’язане із залученням додаткових фінансових ресурсів. Визначальними чинниками є постійна потреба у фінансових ресурсах і розширення джерел їх одержання.

До основних джерел фінансових ресурсів торговельного підприємства, відносяться: фонди розвитку підприємства (нерозподілений прибуток, резерви); ресурси, залучені за рахунок додаткової емісії цінних паперів підприємства; ресурси, залучені як консолідовані кошти інших підприємств (в рамках договорів інтеграції); комерційні й вексельні кредити; банківські кредити й позики різних видів; товарно-матеріальні запаси; кредиторська й дебіторська заборгованість; державні (пільгові) кредити (в рамках централізованої інвестиційної програми); прямі інвестиції; збільшення капіталу за рахунок грошових і майнових внесків акціонерів і засновників.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є власні кошти підприємств: накопичений прибуток, особисті кошти засновників. Висока питома вага власних коштів як джерела фінансування є віддзеркаленням кризового стану економіки й існуючих труднощів із залученням зовнішніх ресурсів. Незважаючи на те, що власні кошти складають значну частку всіх джерелах фінансування для реалізації більш або менш крупних проектів, направлених на розвиток і зростання бізнесу, їх, як правило, недостатньо.

Серед зовнішніх джерел, можна виділити дві основні форми фінансування: пайове і боргове. Пайове фінансування представлено внесками партнерів, стратегічних інвесторів, емісією акцій. Боргове фінансування це емісія облігацій, залучення банківських кредитів, позик інших організацій, у тому числі державних, регіональних структур.

До останнього часу торговельні підприємства досить широко використовували кредиторську та дебіторську заборгованість як механізм тимчасового залучення грошових коштів. Але цей спосіб містить в собі багато негативних наслідків, у тому числі, торговельні підприємства мають великі заборгованості перед постачальниками, бюджетом, покупцями й іншими органами, зростають швидкими темпами обсяги непогашеної кредиторської і дебіторської заборгованості, яка взагалі тягне за собою кризу постійних неплатежів.

Як правило, банки надають торговельним підприємствам відносно невеликі кредити на строк до 1-3 років. При цьому відсоток за кредитом є дуже високим. Крім того, банки пред'являють достатньо жорсткі вимоги до заставного забезпечення; по-перше, застава повинна бути ліквідною, а по-друге, вартість застави в деяких випадках повинна в 2 рази покривати суму кредиту. Такі умови більшою мірою є неприйнятними для торговельних підприємств.

Очевидно, що банківський кредит припускає спільний розподіл ризику між позичальником і кредитором, низькі витрати за змістом і визначенням вартості позики. Проте, це може привести до великої залежності від банківського фінансування і, що більш важливо, концентрації ризику в одній ланці фінансової системи (банківському секторі), що може стати причиною обвалу фінансової системи.