Програма інтеграції України до Європейського Союзу

Вид материала

Содержание

11.1.7. Хімічні речовини
11.2. Захист прав споживачів
11.3. Охорона здоров’я
11.3.2. Розвиток системи надання первинної медико-санітарної допомоги населенню на засадах сімейної медицини

Подобный материал:

1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 ... 32

11.1.7. Хімічні речовини

Поточна ситуація

Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення (16 жовтня 1998 року), Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар (20 серпня 1988 року) та Лондонські поправки до Монреальського протоколу (22 листопада 1996 року). Україна також приєдналася до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням 1989 року (1 липня 1999 року)‚ до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів 1957 року.

Україна виконує вимоги Міжнародного кодексу морських перевезень небезпечних вантажів та Технічних інструкцій з безпечного перевезення небезпечних вантажів у повітрі (до яких належить більшість хімічних речовин).

Україна не приєдналася до Роттердамської конвенції про процедуру попередньої обгрунтованої згоди стосовно окремих небезпечних хімічних речовин і пестицидів у міжнародній торгівлі, як це було передбачено Розпорядженням Президента України від 8 вересня 1999 року № 220.

Вимоги щодо реєстрації пестицидів, відображені в директиві 91/414 ЄС, практично повністю враховані в українському законодавстві. Укрдержхімкомісією були перекладені українською мовою практично всі директиви ЄС щодо реєстрації агрохімікатів та розроблено порядок їх реєстрації в Україні, який був максимально наближений до європейського. Даний порядок був погоджений Міністерством екології та природних ресурсів України, але не погоджений Міністерством охорони здоров’я України, тому на сьогоднішній день це питання залишається відкритим.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Визначення повного переліку директив ЄС щодо обігу хімічних речовин, перекладених державною мовою.

Оцінка вартості впровадження вимог директив ЄС в Україні.

Розроблення проекту Закону України про хімічну безпеку.

Впровадження європейської методики інвентаризації викидів та нової системи обліку викидів стійких органічних забруднювачів в атмосферне повітря (на виконання підписаного у 1998 році Протоколу про стійкі органічні забруднювачі).

Запровадження європейських та міжнародних стандартів в цих сферах.

Узгодження роботи із заходами, передбаченими Програмою використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 668, Комплексною програмою поводження з радіоактивними відходами (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1999 року № 542), Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води‚ яку затверджено Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року.

11.2. Захист прав споживачів

Поточна ситуація

Законодавство України з питань захисту прав споживачів включає:

а) Закони України:

"Про захист прав споживачів";

"Про рекламу";

"Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення";

"Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини";

"Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами";

"Про зв'язок";

"Про туризм";

"Про транспорт";

"Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";

б) Декрети Кабінету Міністрів України:

від 8 квітня 1993 року № 30 "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення";

від 10 травня 1993 року № 46 "Про стандартизацію і сертифікацію".

Основні правові гарантії захисту прав споживачів встановлені статтею 42 Конституції України, згідно з якою держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Основні принципи державної політики щодо захисту прав споживачів в Україні Законом України “Про захист прав споживачів”, який є основним нормативно-правовим актом у сфері захисту прав споживачів. Цим актом встановлено права споживачів, визначено механізм державного захисту прав споживачів та органи, які здійснюють цей захист. Цим же Законом передбачено створення громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів) та визначено їх права.

В основу Закону України “Про захист прав споживачів” покладено "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 року (резолюція № 39/248).

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Адаптація законодавства України у сфері захисту прав споживачів з урахуванням таких директив ЄС:

від 10 вересня 1984 року 84/430/ЄЕС про рекламу, яка вводить в оману (ОJ N L 250 від 19 вересня 1984 року), доповнена директивою 97/55/ЕС від 6 жовтня 1997 року про порівняльну рекламу (ОJ N L 290 від 23 жовтня 1997 року);

від 25 липня 1985 року 85/374/ЄЕС про відповідальність виробників за якість продукції (ОJ N L 210 від 7 серпня 1985 року), доповнена директивою від 10 травня 1999 року 1999/34/ЕС (ОJ N L 141 від 4 червня 1999 року);

від 20 грудня 1985 року 85/577/ЄЕС про продаж поза діловими приміщеннями (ОJ N L 372 від 31 грудня 1985 року);

від 13 червня 1990 року 90/314/ЄЕС про організований туризм (ОJ N L 158 від 23 червня 1990 року);

від 29 червня 1992 року 92/59/ЄЕС про загальну безпеку продукції (ОJ N L 228 від 11 серпня 1992 року);

від 5 квітня 1993 року 93/13/ЄЕС про несправедливі умови у споживчих угодах (ОJ N L 95 від 21 квітня 1993 року);

від 20 травня 1997 року 97/7/ЄС про угоди, які укладаються на відстані (ОJ N L 144 від 4 червня 1997 року);

від 6 лютого 1998 року 98/6/ЄС про зазначення цін (ОJ N L 80 від 18 березня 1998 року);

від 25 травня 1999 року 99/44/ЄС про деякі особливості продажу споживчих товарів і пов'язаних з ними гарантіях (ОJ N L 171 від 7 липня 1999 року);

від 19 вересня 1984 року 84/450/ЄС про рекламу, що вводить в оману;

від 3 жовтня 1989 року 89/44/ЄС про координацію деяких положень, зафіксованих у законодавстві, правилах чи адміністративних заходах держав - учасниць, які стосуються підтримки діяльності телевізійних трансляцій (OJ No L 298 від 17 жовтня 1989 року);

від 30 червня 1997 року 97/36/ЄС про внесення змін до директиви 89/552/ЄС про координацію деяких положень, зафіксованих у законодавстві, правилах чи адміністративних заходах держав - учасниць стосовно телевізійного радіомовлення;

від 6 липня 1998 року 98/43/ЄС про зближення законів, правил і адміністративних положень держав - учасниць стосовно реклами і спонсорства тютюнових виробів (OJ No L 213 від 30 липня 1998 року);

від 31 березня 1992 року 92/28/ЄС про рекламу лікарських препаратів, призначених для людини (OJ No 113 від 30 квітня 1992 року).

Започаткування тісного співробітництва між Україною і ЄС з метою досягнення сумісності систем захисту прав споживачів, зокрема:

проведення експертної оцінки вітчизняних нормативно-правових актів із залученням фахівців міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, представників Європейського Союзу з метою забезпечення поступового зближення законодавства України з нормативно-правовими актами ЄС;

забезпечення широкого доступу до європейських правових, бібліографічних та інших інформаційних даних з питань захисту прав споживачів;

створення постійно діючої системи взаємного обміну інформацією про небезпечні товари та послуги;

удосконалення інформації, яка надається споживачу, особливо про ціни, характеристики товарів та послуг, що пропонуються.

Захист прав споживачів у галузях природних монополій (енергетика).

Поточна ситуація

Згідно із Законом України "Про електроенергетику", указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України захист прав споживачів електричної і теплової енергії, газу здійснює Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

З метою захисту економічних прав споживачів товарів та послуг підприємств енергетичної галузі НКРЕ сприяє більшій прозорості в діяльності енергетичних ринків, забезпеченню споживачів достовірною інформацією щодо товарів та послуг галузі, розвиває діалог між підприємствами галузі та організаціями споживачів, залучає організації споживачів до процесу прийняття рішень.

Кабінет Міністрів України своїми постановами від 25 липня 1999 року № 1357 затвердив розроблені НКРЕ Правила користування електричною енергією для населення та від 9 грудня 1999 року № 2246 Правила надання послуг населенню з газопостачання, якими передбачено відповідальність постачальних організацій за неякісне надання послуг з постачання електричної енергії та газу.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Продовження роботи щодо законодавчого забезпечення створення системи захисту прав споживачів електричної енергії та газу з урахуванням вимог законодавства ЄС.

Законодавче закріплення повноважень НКРЕ щодо захисту прав споживачів природного газу в проекті Закону України "Про нафту і газ".

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Розроблення стандартів якості надання послуг з електро- та газопостачання.

Запровадження стандартів якості електроенергії та природного газу відповідно до вимог нормативних актів ЄС.

11.3. Охорона здоров’я

11.3.1. Реформування системи охорони здоров’я

Поточна ситуація

Аналіз стану здоров`я населення України свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, яка проявляється у низькій народжуваності, порівняно високому рівні смертності, від`ємному природному прирості населення, скороченні очікуваної середньої тривалості життя, а також у поширенні хвороб крові і кровотворних органів, природжених аномалій, хвороб органів дихання, системи кровообігу, нервової системи, органів травлення, сечостатевої системи, інфекційних хвороб, у тому числі туберкульозу, захворювань, що передаються статевим шляхом, а також ускладнень вагітності і пологів.

Аналіз діяльності і фінансування системи охорони здоров'я дає можливість визначити ключові проблеми галузі. До них, передусім, належать:

недостатнє фінансування галузі, обумовлений цим низький рівень оплати праці медичних працівників, брак коштів для забезпечення доступної, якісної та ефективної медичної допомоги;

нераціональна організація медичної допомоги, диспропорція в розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної, первинної і спеціалізованої допомоги, незадовільні зв`язок і наступність у їх наданні;

недосконалість і слабкість правового забезпечення діяльності системи охорони здоров`я;

недостатність, нескоординованість і неефективність заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров`я населення;

потреба в удосконаленні підготовки, перепідготовки і підвищенні кваліфікації лікарів та інших працівників охорони здоров`я, поліпшенні умов їхньої роботи, її якості та ефективності;

недостатність сучасних медичних технологій, недостатнє володіння ними, незадовільне медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров`я;

низький рівень інформаційного забезпечення і управління системою охорони здоров`я на різних рівнях.

Виходячи із зазначених умов, необхідно враховувати, що збереження і зміцнення здоров'я населення, вдосконалення системи охорони здоров'я, поліпшення медичної допомоги значною мірою пов'язані з розвитком національної економіки і ефективною охороною навколишнього середовища.

В Україні з урахуванням Загальної декларації прав людини та Конституції України діють нормативно-правові акти з питань охорони здоров’я:

59 законів, найбільш вагомі з яких “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” (1991 р.), “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (1992 р.), “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (1994 р.), “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.) тощо;

91 Указ Президента України,

400 постанов та рішень Уряду України,

2050 наказів Міністерства охорони здоров’я УРСР, Міністерства охорони здоров’я України та 306 наказів Міністерства охорони здоров’я СРСР, що застосовуються в Україні.

Сформовано нормативно-правову базу та відстежується хід реалізації законодавчих актів з питань охорони здоров’я.

На сучасному етапі законопроектної діяльності особлива увага приділяється доопрацюванню нормативно-правової бази, щоб забезпечити еволюційний перехід до нових форм і методів здійснення державної політики в сфері охорони здоров’я та інтеграцію України у міжнародну діяльність як з питань охорони здоров’я, так і з питань захисту прав людини.

Крім розроблення та прийняття законів України, деякі положення законодавства про охорону здоров’я розвиваються шляхом видання Указів Президента України. Зокрема, таким чином було затверджено Національну програму "Діти України", схвалено програму “Здоров’я літніх людей” (Указу Президента України від 10 грудня 1997 року № 1347 та від 18 січня 1996 року № 63), інші.

Відповідно до основних напрямів державної політики в галузі охорони здоров`я провідними фахівцями України опрацьовано програму розвитку галузі до 2010 року, яка була схвалена колегією Міністерства охорони здоров`я України 10 грудня 1999 року і передана на затвердження Кабінету Міністрів України. Саме цей документ визначатиме розвиток охорони здоров`я України на середньострокову перспективу.

Довідково. Правовою базою програми є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров`я, закони України, укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України, які стосуються проблем охорони здоров`я населення. При її формуванні враховано рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров`я, пропозиції медичної громадськості України, досвід перебудови галузі.

За цією програмою розвиток охорони здоров`я населення України буде здійснюватися за такими пріоритетними напрямами:

профілактична спрямованість діяльності системи охорони здоров’я на формування здорового способу життя, створення здорових умов праці і побуту, забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення;

формування нової системи управління галуззю, яка грунтується на принципах ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства;

введення гарантованого державою рівня безоплатної медичної допомоги та її державного стандарту;

залучення додатково до державного бюджету джерел фінансування медичної допомоги;

запровадження медичного страхування як нової форми медико-соціальних та економічних відносин у галузі охорони здоров’я;

перебудова первинної медико-санітарної допомоги шляхом впровадження сімейної медицини та реструктуризація спеціалізованої медичної допомоги;

запровадження багатоукладності форм власності у сфері охорони здоров’я, лібералізація умов для розвитку приватного сектора;

організація раціональної системи медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення галузі;

реформування вищої медичної освіти, переорієнтація на підготовку лікарів загальної практики (сімейних лікарів), удосконалення кадрової й інноваційної політики та системи впровадження в практику наукових медичних досягнень.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Удосконалення нормативно-правової бази охорони здоров’я, опрацювання і прийняття законів і підзаконних актів, що регламентуватимуть фінансування, організацію та діяльність в галузі та регулюватимуть відносини в системі охорони здоров’я з урахуванням європейських стандартів та економічних можливостей України.

Прийняття і початок реалізації Національної програми реформування системи охорони здоров'я, зокрема:

визначення пріоритетів медико-санітарної допомоги і встановлення обсягу гарантованого державою рівня медичного обслуговування громадян України;

запровадження ефективної системи багатоджерельного фінансування охорони здоров’я;

удосконалення механізму оплати праці медичних працівників на основі їхньої кваліфікації, обсягів, якості та результатів роботи;

забезпечення пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;

проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги, удосконалення спеціалізованої та стаціонарної допомоги;

упорядкування мережі, удосконалення структури і функцій закладів охорони здоров’я;

опрацювання стандартів медичних технологій під час надання профілактичної, діагностичної, лікувальної та реабілітаційної допомоги;

здійснення заходів щодо децентралізації і роздержавлення медичних закладів шляхом їх автономізації та приватизації, сприяння індивідуальній лікарській практиці, створення умов для здорової конкуренції між медичними закладами і лікарями, яка сприятиме підвищенню доступності та якості медичної допомоги;

створення системи забезпечення і контролю якості медичної допомоги на основі розроблених стандартів якості, розроблення раціональної системи акредитації медичних закладів і ліцензування лікарів, яка б не стримувала, а сприяла розвиткові різних видів медичної допомоги;

впровадження системи ліцензійних інтегрованих іспитів для визначення рівня і якості підготовки медичних працівників у вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації незалежно від їх підпорядкування та форм власності;

створення системи інформаційного забезпечення системи охорони здоров'я на основі широкого використання комп'ютерної техніки, уніфікації методів і засобів інформації, розвитку інформаційних мереж, удосконалення медико-статистичної служби;

удосконалення форм і методів управління в галузі охорони здоров'я на державному та місцевому рівнях;

поліпшення медичного обслуговування сільського населення шляхом затвердження і реалізації міжгалузевої програми;

удосконалення охорони здоров’я матерів, дітей та підлітків, осіб похилого віку, інвалідів, постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, працівників промисловості і транспорту шляхом опрацювання і реалізації відповідних галузевих програм;

здійснення заходів щодо забезпечення правового захисту пацієнтів та медичних працівників шляхом прийняття відповідних законів і підзаконних актів;

розроблення і впровадження в практику сучасних медичних технологій, ефективних методів діагностики, профілактики, лікування і реабілітації;

розширення прав, удосконалення організації і підвищення ефективності роботи санітарно-епідеміологічної служби в умовах ринкової економіки;

підвищення рівня санітарної культури населення, розроблення форм і методів стимулювання здорового способу життя;

пропаганда необхідності реформування охорони здоров’я, її мети і способів здійснення серед різних груп населення, включаючи громадськість, політиків, журналістів і підприємців;

забезпечення підготовки висококваліфікованих фахівців з управління охороною здоров’я, здатних здійснити реформу галузі;

удосконалення системи медичної освіти відповідно до сучасних вимог шляхом перегляду і вдосконалення навчальних програм;

поліпшення медикаментозного і матеріально-технічного забезпечення галузі з урахуванням потреб населення, стандартів медичних технологій і гарантованого державного рівня медичної допомоги.

11.3.2. Розвиток системи надання первинної медико-санітарної допомоги населенню на засадах сімейної медицини

Поточна ситуація

Протягом кількох десятиріч в системі охорони здоров'я України переважав екстенсивний напрям розвитку, який характеризувався збільшенням кількості лікарняних ліжок, чисельності лікарів та інших медичних працівників. Поліпшення якості медичної допомоги вбачалося в подальшій її спеціалізації, непропорційному зростанні чисельності лікарів “вузьких” спеціальностей.

Зазначені шляхи розвитку охорони здоров'я не були підкріплені належним фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням. При цьому особливо страждала найближча до населення, найбільш масова, доступна і економічна амбулаторно-поліклінічна допомога, хоч там починають і закінчують лікування близько 80 відсотків хворих, особливо її первинна ланка - перша медико-санітарна допомога.

Внаслідок такого становища спостерігався компенсаторний розвиток більш вартісних видів медичної допомоги (швидкої, стаціонарної), що призводило до нераціональних витрат у галузі охорони здоров’я.

Тому диспропорція в розвитку амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної, первинної і спеціалізованої медичної допомоги є однією з основних причин, що вимагає реорганізації системи охорони здоров'я шляхом пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) і відповідної раціоналізації та оптимізації спеціалізованої і стаціонарної допомоги.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Формування державної політики і стратегії в галузі охорони здоров’я на основі пріоритетного розвитку ПМСД і профілактичної спрямованості на збереження і зміцнення здоров'я населення з максимальним залученням органів державної влади та працедавців. Опрацювання, експертиза та затвердження в установленому порядку нормативно-правових документів, що мають регламентувати реформування і діяльність ПМСД у сучасних умовах з урахуванням нормативно-правової бази держав - членів ЄС.

Створення нормативно-правової бази реорганізації ПМСД на засадах сімейної медицини і реструктуризації галузі.

Розроблення стандартів роботи ланок ПМСД.

Прийняття і реалізація Державної програми “Сімейна медицина”, зокрема:

перегляд і коригування кваліфікаційних характеристик (професіограм) лікаря загальної практики/сімейного лікаря, його медсестри та інших працівників ланок ПМСД;

удосконалення програм і організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації лікарів загальної практики/сімейних лікарів, медсестер, лікарів загальної практики/сімейних лікарів та інших фахівців ПМСД;

розроблення положення про фінансування ланок ПМСД і оплату праці їхніх працівників з урахуванням кількості, якості та кінцевого результату роботи;

вивчення фактичного навантаження лікарів загальної практики, сімейних лікарів та медсестер, наукове обгрунтування і перегляд норм потреб та нормативів забезпечення міського і сільського населення цими фахівцями, типових штатів ланок ПМСД;

затвердження типових табелів для обладнання та устаткування ланок ПМСД, здійснення їх забезпечення необхідними приміщеннями, транспортом, лікувально-діагностичною апаратурою тощо;

наукове обгрунтування і опрацювання положення про реструктуризацію первинної, вторинної та третинної медико-санітарної допомоги, про порядок взаємодії ланок ПМСД із закладами вторинної та третинної медико-санітарної допомоги, який має забезпечити наступність медичного обслуговування міського та сільського населення;

розроблення і впровадження в практику системи обліку, звітності та інформаційного забезпечення ПМСД;

забезпечення поступового переведення роботи всіх ланок ПМСД на засади сімейної медицини, створення мережі закладів (відділень) сімейних лікарів у містах і сільській місцевості.

Blog

Програма інтеграції України до Європейського Союзу

Содержание