Питання: Підприємство, рекламна діяльність якого є основним видом діяльності. на протязі податкового періоду не надавало рекламних послуг
| Вид материала | Документы |
- Основним видом діяльності яких є надання рекламних послуг, 110.43kb.
- Діагностична модель служби управління персоналом, 104.81kb.
- Оналення навчально-виховного процесу, підготовку молодого покоління до життєдіяльності, 37.07kb.
- Теоретичні питання, 664.48kb.
- Підприємство придбало основні засоби у підприємця-єдинника. Чи можуть амортизуватись, 4.52kb.
- Чи можна нараховану І невиплачену заробітну плату включати до валових витрат? Відповідь, 8.43kb.
- Порядок отримання туроператорської ліцензії, ліцензія на новий термін, 237.77kb.
- Фізична особа підприємець в 2011 році здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, 20.54kb.
- Назва реферату: Особливості реклами на місці продажу послуг Розділ, 97.79kb.
- Назва реферату: Бухгалтерський облік цінних паперів Розділ, 255.17kb.
За червень 2007 року
Комунальний податок
Питання: Чи повинно підприємство сплачувати комунальний податок за працівників, які працюють у його філіях, що не є юридичними особами, не мають повноважень щодо найму персоналу, не мають розрахункових рахунків у банківських установах та відокремленого балансу, до місцевих бюджетів за місцем розташування таких філій?
Відповідь: Згідно зі ст. 143 Конституції України від 28.06.96р. № 254к/96-ВР (із змінами і доповненнями, далі - Конституції України ) територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Пунктами 24 та 28 ст. 26 Закону України від 21.05.97р. № 280/97-ВР „Про місцеве самоврядування (із змінами і доповненнями, далі – Закон № 280/97-ВР ) визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом, прийняття рішень про надання відповідно до чинного законодавства пільг щодо сплати місцевих податків і зборів.
Сплата податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 25.06.91р. № 1251-ХІІ „ Про систему оподаткування” (із змінами і доповненнями) та іншими законами України (ст. 17 Закону № 1251-ХІІ).
Порядок справляння місцевих податків і зборів визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93р. № 56-93 ”Про місцеві податки і збори” (із змінами і доповненнями, далі – Декрет № 56-93 ). Відповідно до ст. 15 Декрету № 56-93 платниками комунального податку є юридичні особи (крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств).
Статтею 69 Закону № 280/97-ВР передбачено, що місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.
Отже, комунальний податок повинен надходити до місцевого бюджету територіальної громади, на території якої розташовані платники податку, які визначені рішенням органу місцевого самоврядування та здійснюють на цій території господарську діяльність.
У зв’язку з цим підприємство повинне сплачувати комунальний податок за працівників своїх відокремлених філій, які не є самостійним суб’єктом господарювання, до місцевих бюджетів за місцем їх знаходження.
Податок з реклами
Питання: Юридична особа розташувала вивіску на споруді, де зазначило назву свого підприємства. Чи є таке підприємство платником податку з реклами?
Відповідь: Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.96р. № 270/96-ВР „Про рекламу” (із змінами і доповненнями, далі – Закон № 270/96-ВР) реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена у будь-якій формі та у будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару .
Проте п. 7 ст. 8 зазначеного Закону встановлено, що розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою.
При практичному застосуванні цієї норми слід виходити з того, що у ній йдеться про інформацію щодо товару та/або його виробника, яка об’єктивно необхідна споживачу для здійснення свідомого вибору товару, його належного використання, захисту своїх споживчих прав тощо (інформація про дійсні споживчі якості товару, про порядок його використання, утилізації, про належні дії споживача у тих чи інших випадках у зв’язку з придбанням та використанням товару, контактна інформація про виробника тощо). Така інформація не може містити закликів до придбання того чи іншого товару, закликів скористатися послугами того чи іншого виробника тощо. Причому слід також звернути увагу на те, що всі заборони та обмеження, введені щодо реклами Законом № 270/96-ВР, стосуються і наведеної інформації.
Розміщення вивіски про підприємство та/чи його продукцію на фасаді будинку, де воно розміщене не вважається рекламою.
Питання: Підприємство займається реалізацією лікарських засобів і розмістило інформацію про лікарські засоби, на стенді в аптеці, де ці засоби реалізуються . Вважатиметься це рекламою, якщо інформація містить дані про споживчі якості лікарських засобів, порядок їх використання?
Відповідь: Відповідно до ст. 11 Декрету № 56-93 об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни.
Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень i повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу, на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.
Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.96р. № 270/96-ВР „Про рекламу” (із змінами і доповненнями, далі – Закон № 270/96-ВР) реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена у будь-якій формі та у будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару .
Проте п. 7 ст. 8 зазначеного Закону встановлено, що розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою.
Враховуючи зазначене інформація про лікарські засоби, розміщена на стенді в аптеці, де ці засоби реалізуються, не вважатиметься рекламою, якщо міститиме дані про споживчі якості засобів, порядок їх використання та не міститиме закликів до їх придбання. Водночас така інформація не повинна суперечити ст. 21 Закону № 270/96-ВР, де наведено заборони та обмеження щодо реклами лікарських засобів.
Таким чином, підприємство яке займається реалізацією лікарських засобів і розмістило інформація на стенді в аптеці, де ці засоби реалізуються ,про споживчі якості засобів, порядок їх використання та не містить закликів до їх придбання податок з реклами не сплачують.
Підприємство здійснює безкоштовне розповсюдження плакатів і календарів на яких зображено товари, якими торгує це підприємство . Чи повинно таке підприємство нараховувати і сплачувати податок з реклами ?
Статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 ”Про місцеві податки і збори”(із змінами і доповненнями) та рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 р. № 360/520 „Про затвердження положення про податок з реклами в м. Києві” (із змінами і доповненнями, далі - Положення 360/520 ) встановлено, що об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.
Рекламодавці сплачують податок з реклами під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами .
Ставка податку встановлена у відсотках від вартості послуг наданих підприємству або фізичній особі з розміщення та встановлення реклами, в тому числі і від плати за право тимчасового використання місць для розташування об’єктів зовнішньої реклами та реклами на транспорті .в м. Києві.
В м. Києві відповідно до п. IV Положення № 360/520 встановлені такі ставки податку з реклами:
- за розміщення одноразової реклами усіх видів ставка збору становить 0,1 відсотка;
- за розміщення реклами на тривалий час ставка збору становить 0,5 відсотка.
Таким чином , якщо послуги з встановлення та розміщення реклами надаються безкоштовно, то об’єкт оподаткування в даному випадку відсутній.
Питання: Підприємство рекламних послуг не надає, щит використовує для реклами свого магазину. Чи є підприємство платником податку з реклами, якщо на фасаді будівлі, в якій розташовано його магазин, розмістило рекламний щит із зображенням продукції, якою магазин торгує (на що отримано відповідний дозвіл міської ради)?
Відповідь: Статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 ”Про місцеві податки і збори”(із змінами і доповненнями) встановлено, що об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни.
Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.
Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.
Відповідно до п.1 ст. 16 Закону № 270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів , що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України .
Порядок розміщення зовнішньої реклами, а також деякі питання отримання дозволу регулюються Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами , затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.98 р. № 1511 (далі – Правила). Зокрема, п. 2 Правил визначено, що під розміщенням зовнішньої реклами мається на увазі розповсюдження зовнішньої реклами шляхом доведення її до споживачів за допомогою рекламоносіїв, тобто будь-яких матеріальних носіїв інформації, які містять візуальне зображення реклами, зокрема друкованої продукції, аплікації, мальованих, світлових, електронних зображень тощо, в тому числі з аудіотрансляцією.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 2 грудня 2002 року N 2159 затверджено Порядок розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Києві.
Згідно з п. 3 Положення про податок з реклами в м. Києві , затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 р. № 360/520 (із змінами і доповненнями, далі – Положення 360/520) об’єктом оподатковування є вартість послуг по встановленню та розміщенню реклами, в тому числі і плата за право тимчасового використання місць для розташування об'єктів зовнішньої реклами та реклами на транспорті в м. Києві.
Враховуючи викладене, підприємство, яке має дозвіл на розміщення та експлуатацію зовнішньої реклами, є платником податку з реклами і повинно подати податковий розрахунок до органів державної податкової служби та перерахувати податок у строки, встановлені рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.
В м. Києві відповідно до пп. 6.7 Положення № 360/520 розрахунок податку з реклами подається протягом 20 календарних днів, наступних за звітним місяцем.
Згідно пп. 6.6 розділу VI Положення № 360/520 податок з реклами перераховується до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну для подання розрахунку сплати податку.
За квітень 2007 року
Податок з реклами
Питання: Чи повинна сплачувати податок на рекламу фізична особа-платник єдиного податку, якщо вона надає рекламні послуги?
Відповідь: Згідно із статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 (у редакції від 28.06.99 р. № 746/99) встановлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, є платником податку на рекламу.
Статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки i збори» податок з реклами об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.
Таким чином, фізична особа-платник єдиного податку повинен сплачувати податок з реклами, якщо він надає послуги із встановлення та розміщення реклами.
Комунальний податок
Питання: Чи повинен сплачувати комунальний податок бюджетний заклад, якщо він, крім бюджетного фінансування, отримує доходи від надання платних послуг, які є його власними надходженнями та включаються до кошторису фінансування такого закладу?
Відповідь: Ні, не повинен.
Відповідно до ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки i збори» комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.
Статтею 2 Бюджетного кодексу визначено, що бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів.
Згідно зі ст. 13 зазначеного кодексу також встановлено, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України.
Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Перелік власних надходжень бюджетних установ, які включаються до спеціального фонду бюджету, визначено постановою КМУ від 17.05.2002 № 659 „Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання”.
Таким чином, якщо бюджетна установа фінансується з бюджету та має власні надходження, які згідно із зазначеним Переліком включаються до спеціального фонду бюджету, то така установа вважається бюджетною та не є платником комунального податку.
Питання: Всі працівники підприємства працюють робочий день, а один з працівників - не повний робочий день, а лише 0,8 дня.
Як розрахувати комунальний податок в цьому випадку?
Відповідь: Відповідно до наказу ДПА України від 24.12.2003 N 625, зареєстрованого в Мінюсті України 08.01.2004 за N 4/8603(з урахуванням змін, внесених наказом ДПА України від 20.03.2006 р. № 143) у рядку 01 податкового розрахунку комунального податку кількісний склад працівників за відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює показнику середньооблікової кількості штатних працівників, визначеному відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Деркомстату України від 28.09.2005 р. N 286 та зареєстрованої у Мінюсті України 30.11.2005 р. за N 1442/11722 (далі – Інструкція).
Згідно з п. 3.2 зазначеної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватися відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з’явилися або не з’явилися на роботу.
Відповідно до п. 2.1 Інструкції в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Разом з цим, на підставі пп. 2.6.1 не включаються до облікової кількості штатних працівників наймані працівники, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.
Отже, при визначенні суми податкового зобов’язання з комунального податку працівники, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств, не повинні враховуватися в середньооблікову кількість штатних працівників.
За березень 2007 року
Питання: Підприємство тільки зареєструвалося. Діяльність не здійснювалася та заробітна плата не нараховувалася. На підприємстві рахується один працівник - директор. Чи необхідно сплачувати комунальний податок такому підприємству ?
Відповідь: Статтею 15 Закону «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII (зі змінами та доповненнями) та ст. 1 Декрету «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 (зі змінами та доповненнями) до переліку місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку.
Згідно зі ст. 15 Декрету № 56-93 комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Форму податкового розрахунку комунального податку затверджено наказом ДПАУ від 24.12.2003 р. № 625 (зареєстровано в Мін'юсті України 08.01.2004 р. за № 4/8603). Приміткою до форми податкового розрахунку комунального податку щодо порядку визначення кількісного складу працівників (рядок 01) визначено, що кількісний склад працівників за відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює показнику середньооблікової кількості штатних працівників, визначеному відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 р. № 286 (зареєстровано в Мін'юсті України 30.11.2005 р. за № 1442/11722).
Тобто об'єкт оподаткування комунальним податком, а саме середньооблікова кількість штатних працівників, не залежить від результатів господарської діяльності. Отже, якщо підприємство зареєстровано в м. Києві і не здійснює господарської діяльності, то таке підприємство сплачує комунальний податок у порядку, передбаченому рішенням Київської міської ради від 18.03.04р. №81/1291”Про затвердження Положення про комунальний податок у м. Києві” із змінами і доповненнями .
Питання: Громадська організація є неприбутковою, і за рішенням міськради її звільнено від сплати комунального податку. Чи слід подавати до податкової інспекції розрахунок комунального податку?
Відповідь: Громадську організацію звільнено від сплати комунального податку, проте не звільнено від обов’язку подання податкового розрахунку комунального податку, тому вона повинна подавати податковий розрахунок комунального податку у строки, визначені відповідним рішенням органу місцевого самоврядування. Шляхом вирішення питання щодо неподання пільговиками податкових розрахунків комунального податку може бути внесення змін до Положення про комунальний податок, затвердженого рішенням міської ради.
Питання: Рекламна агенція отримала від замовника суму податку з реклами. Своїми силами рекламна агенція розмістити рекламу не може і звернулася до третіх осіб (підрядників), які є фактичними виконавцями послуг з розміщення чи встановлення реклами. При цьому податок з реклами підрядникам був сплачений. Чи має право рекламна агенція перераховувати до бюджету суму податку з реклами, яка є різницею між утриманою із замовника сумою податку з реклами та сумою цього ж податку, сплаченою третім особам (підрядникам)?
Відповідь: Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами (ст. 11 Декрету «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 (зі змінами та доповненнями)).
Рекламодавці сплачують податок з реклами під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.
Рекламні агенції, у свою чергу, отримують податок з реклами від рекламодавців, акумулюють його на власному розрахунковому рахунку та перераховують до бюджету в строки, встановлені законодавством.
При виконанні замовлень на розміщення реклами у газетах, на телебаченні та інших засобах масової інформації агенції перераховують частину коштів від обсягу замовлення на сплату рекламних послуг з розміщення реклами замовника.
Рекламна агенція як посередник має сплатити податок з реклами лише з тієї суми, яку вона одержала за надані рекламодавцю послуги, тобто з різниці між отриманою від рекламодавця і сплаченою розповсюджувачу сумами. Іншу ж частину вартості послуг одержує кінцевий розповсюджувач, тому він і повинен сплатити іншу частину податку з реклами.
Такий порядок сплати податку з реклами дійсний лише за умови наявності у платника податків первинних документів, що засвідчують перерахування рекламним агентством податку з реклами кінцевому розповсюджувачу з виконаних ним обсягів робіт. В іншому випадку рекламне агентство перераховує податок з реклами в бюджет у повному обсязі.