Тема Цивільне право

Вид материала

Документы

Содержание Теократична монархія Тлумачення закону Третейський суд Трудове право Трудовий договір Трудові спори Унітарна держава Упущена вигода Форма держави Форма правління Функції держави ЦЦивільний кодекс України Цивільно-правова відповідальність ЧЧас відпочинку Час робочий Честь і гідність Чинність закону (нормативного акта) Шлюбний вік ЮЮридична відповідальність Юридичний обов'язок ... Полное содержание

Подобный материал:

• Вимоги щодо написання курсових робіт з навчальної дисципліни „Цивільне право України”, 37.21kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.

Т


Теократична монархія - це така форма правління, при якій абсолютна влада монарха зливається з владою релігійного лідера. Прикладом є держава Ватикан.

Територія держави — певна частина земної кулі, що перебуває під суверенітетом даної держави. Відокремлюється від території іншої держави державним кордоном. Включає сухопутні, водні, підземні і повітряні простори, а також прирівняні до них об'єкти. Т. д. недоторкана і цілісна. Кожна суверенна держава має право захищати свою територію , її цілісність, зокрема, і з допомогою збройних сил.

Тлумачення закону — діяльність державних, громадських органів, посадових осіб, вчених, окремих громадян із встановлення справжнього змісту норм права, необхідного для правильного і точного розуміння і застосування закону.

Третейський суд — суд, який обирається самими сторонами для розв'язання цивільно-правових спорів між ними, за винятком спорів, що витікають із трудових та сімейних відносин. Т. с. діє на основі Положення про Т с, доданого до Цивільного процесуального кодексу України. Створені і постійно діючі Т. с. при Торгово-промисловій палаті України. Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морська арбітражна комісія. Ці суди діють на основі своїх Регламентів, затверджених Торгово-промисловою палатою України та згідно із Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Трудове право – галузь права, сукупність правових норм, що регулює трудові та тісно пов’язані з ними нетрудові відносини.

Трудова книжка — основний документ про трудову діяльність працівника, що оформляється на нього, якщо він працює більше п'яти днів. До Т. к. заносяться відомості про роботу, заохочення та винагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації. Відомості про стягнення до неї не заносяться. Всі записи в Т. к. повинні відповідати оригіналові відповідного наказу з посиланням на його вихідні дані.

Трудовий договір — це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник чи уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Т. д. — це основна форма здійснення конституційного права на працю. Як правовий інститут охоплює питання прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, звільнення з роботи. Може бути укладений: на невизначе-ний термін (постійна робота); на визначений термін (наприклад, для заміщення працівника, який пішов у відпустку за вагітністю й пологами і додаткову відпустку, пов'язану з народженням дитини); на час виконання певної робо­ти, яка може бути тимчасовою (як правило, до 2 місяців) І сезонною (до 6 місяців). Сезонними визнаються роботи, які через кліматичні, природні та Інші умови не можуть виконуватися цілий рік (путина, полювання, навігація, сплав лісу та ін.).

Трудові спори — розбіжності між працівником і власником або уповноваженим ним органом незалежно від форми трудового договору з питань застосування норм трудового права, умов роботи та ін. (Індивідуальний Т. с.) Колективний Т. с. — це розбіжність у питаннях соціально-економічмнх умов праці, побуту, виконання колективного договору та ін. між трудовим колективом, профспілковою організацією з одного боку, і власником або уповноваженим ним органом — з іншого. Індивідуальні Т. с, як правило, розглядають комісії з Т. с. та районні (міські) суди в межах своїх повноважень. Розв'язання спорів деяких категорій працівників (прокурори, слідчі, судді та ін.) регулюється не тільки трудовим, а спеціальним законодавством.


У


Угода - вольова дія особи, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Україна — згідно з чинною Конституцією (Основним Законом України) загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих усіх національностей. Вся влада в У. належить народові, який її здійснює через ради народних депутатів. У. — незалежна демократична правова держава, територія якої є єдиною неподільною, недоторканою І цілісною. Будь-які зміни території і державних кордонів У. без згоди народу У. не дозволяються. На території У. забезпечується верховенство законів. Складовою частиною У. є Автономна Республіка Крим, яка самостійно вирішує питання, які відносяться до її відання. В У. входять також 24 області та міста Київ І Севастополь на правах обласних та інші міста, а також райони, селища і села. Єдиним органом законодавчої влади У. є Верховна Рада України. Головою держави і головою виконавчої влади України є ЇЇ Президент. Кабінет Міністрів України (Уряд) є органом державної і виконавчої влади. У. є членом Організації Об'єднаних Націй від дня заснування цієї міжнародної організації.

Унітарна держава - єдина централізована держава, яка не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).

Упущена вигода — у цивільному праві— неодержання особою прибутків або зниження їх внаслідок вчиненого правопорушення, невиконання боржником своїх зобов'язань. Розмір та реальна можливість У. в. доводиться стороною, яка пред'являє вимоги про її стягнення.

Успадкування — перехід права і обов'язків померлого до його спадкоємців. У. настає в силу закону або заповіту.


Ф


Федерація - держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації).

Форма держави — внутрішня сутність і зовнішнє вираження, характеристика держави, яка включає не лише політичний (державний) режим як сукупність засобів і методів здійснення державної влади, але й зовнішню форму — форму правління і форму державного устрою. Форма державного устрою — територіально-організаційна структура з точки зору розподілу суверенітету, державної влади в центрі та на місцях її здійснення. Розрізняють унітарні (прості) — Франція, Фінляндія; федеративні (союзні) — США, Російська Федерація і конфедеративні (союз держав для певної мети) — США на початку створення держави. Відомі й імперії, для яких характерна наявність метрополій та колоній. В унітарній державі її адміністративно-територіальні одиниці, утворення не мають ознак державності. До федерації входять окремі державні утворення з певним суверенітетом і самостійністю.

Форма правління — спосіб організації верховної суверенної влади, міра участі населення у формуванні та діяльності її органів. Розрізняють два види державного правління монархію і республіку. В монархістських державах вищим органом державної влади є одна особа, влада до якої переходить у спадщину. Монархія буває абсолютною, конституційною (парламентською) — Великобританія, Данія; теократичною, за якої монарх одночасно є релігійним главою; дуалістичною (Бахрейн, Кувейт), де монарх керує урядом, парламент підпорядкований монархові; виборний (Малайзія) — монарх обирається правителями монархічних штатів. Республіка буває президентською (США, Мексика) — Президент формує уряд і керує ним; парламентською (Італія, ФРН) — Президент не впливає на склад і політику уряду; змішаною (Франція, Україна) — Президент пропонує склад уряду парламентові. У республіках вищі органи державної влади обираються населенням на певний термін.

Функції держави — напрями (сторони) діяльності держави, в яких полягає її суть і соціальне призначення, завдання і мета. Функції поділяються на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх належать: господарсько-організаторська, регулювання міри праці та споживання, підтримування правопорядку та забезпечення законності, культурно-виховна та інші. У зовнішніх виражається зовнішня політика держави. Суть її полягає у захисті Вітчизни, безпеки держави, її суверенітету; участі держави у міжнародних, економічних, екологічних, наукових, культурних, гуманітарних та інших програмах і заходах.


Ц


Цивільний кодекс України — систематизований законодавчий акт цивільного права, який регулює майнові і пов'язані з ними особисті та інші немайнові відносини.

Цивільно-правова відповідальність — одна з форм (видів) юридичної відповідальності, яка полягає у примусовому впливові на порушника цивільних прав і обов'язків і пов'язана із застосуванням до нього санкцій. Міра відповідальності встановлюється законом, а іноді й договором сторін у рамках законності. Специфіка названої відповідальності в тому, що вона має компенсаційний характер.

Відповідальність може бути частковою (кожний відповідає в розмірі своєї частки); солідарною ("один за всіх і всі за одного"); субсидіарною (додаткова матеріальна відповідальність, скажімо, батька за дитину віком від 14 до 18 років). У житті буває і змішана відповідальність, коли враховується вина не лише порушника, але й потерпілого. Без вини несе відповідальність лише власник джерела підвищеної небезпеки (особливо на транспорті), крім випадків непереборної сили (стихійне лихо) або умислу потерпілого.


Ч


Час відпочинку — час, уподовж якого працівник звільняється від виконання трудових обов'язків з метою відновлення фізичних і розумових сил, для вживання їжі та інших цілей, передбачених законодавством.

Час робочий — це час, встановлений законом, вподовж якого працівник зобов'язаний виконати свої трудові функції згідно з правилами внутрішнього робочого розпорядку. Ч. р. своє конкретне вираження знаходить у таких видах: робочий день, робоча зміна, робочий тиждень, робочий місяць і робочий рік. Кожна з різновидностей Ч. р. мас своє правове значення. Наприклад, надання відпустки, призначення пенсій пов'язуються з робочим роком. Виплата заробітної платні здійснюється щомісячно. Тривалість робочого тижня встановлюється не більше 40 годин. Скорочений Ч. р. — це тривалість Ч. р., зменшеного законодавством порівняно з нормальним, 40-годинним робочим тижнем (наприклад, для неповнолітніх). Неповний Ч р. відрізняється від скороченого тим, що є частиною повної норми (нормальної або скороченої) тривалості Ч. р. і може встановлюватися за згодою сторін. До різновидностей Ч. р. можна віднести випадки роботи в нічний час (з 10 год. вечора до 6 год. ранку), а також понаднормові роботи і роботи у вихідні та святкові дні.

Честь і гідність — немайнові і відчужувані блага особистості, які охороняються законом. Честь — позитивна оцінка особи, гідність — самооцінка особистості, які захищаються цивільним, адміністративним законодавством, а також кримінальним, якщо йдеться про наклеп і образу.

Чинність закону (нормативного акта) — обов'язковість виконання законів у певний час, на визначеній території і певним колом осіб. Нормативний акт починає діяти з дня, що зазначений в ньому. Якщо немає такої вказівки в самому акті, то він набирає чинності через 10 днів з дня опублікування в офіційних виданнях. Дія нормативного акта припиняється в часі внаслідок його законного скасування або перебігу строку, на який було видано даний акт. Чинність нормативного акта у просторі визначається територіальними межами його обов'язковості у кордонах державної території, включаючи літаки, кораблі, судна у відкритому морі, території посольств, консульств, місій, військових угруповань, що перебувають за межами України. Чинність нормативного акта щодо осіб визначається колом тих органів, організацій і громадян, які зобов'язані дотримуватися даного закону. Законодавство України, як правило, поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території.


Ш


Шлюб — добровільний, вільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, заснований на взаємній згоді, на почуттях взаємної любові, дружби і поваги, укладений в державних органах запису актів цивільного права для створення сім'ї, виховання дітей. Він породжує взаємні права та обов'язки подружжя,

Шлюбний вік — досягнення особами, які одружуються, визначеного законом віку. Ш. в. встановлюється у 18 років — для чоловіка, в 17 — для жінки.

Штраф — один з видів грошового стягнення, захід матеріального впливу, що застосовується у випадках і в порядку, передбачених законом або договором. Ш. Буває в цивільному праві у вигляді неустойки; у кримінальному праві — міра покарання (основна або додаткова); в адміністративному праві — вид адміністративного стягнення; в судочинстві — міра впливу за порушення порядку судочинства; Ш. може застосовуватися і як засіб громадського впливу, напр. товариським судом.


Ю


Юридична відповідальність — встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника бути позбавленим певних благ, цінностей йому належних (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Ю.в. — це форма впливу на порушників, реакція держави на допущені порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи Ю. в. може бути кримінальною, адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою та іншою.

Юридичний обов'язок — продиктована законодавством міра необхідної, обов'язкової поведінки. Вона відрізняється безумовною категоричністю (напр., обов'язок захищати Вітчизну, служити в Збройних Силах та ін.). Ю.о. — це надто важливий елемент правового статусу особи, суттєва частина юридичного змісту правовідносин, тісно пов'язана з іншою їх частиною — правом. Юристам відома формула, що "нема прав без обов'язків, і нема обов'язків без прав". Права однієї особи без обов'язків іншої з їх забезпечення залишаються незахищеними.

Юридичний факт — один з елементів правовідносин, яким є певні життєві обставини, ситуації, з якими юридичні норми пов'язують виникнення, зміни або припинення правовідносин. Юридичними називаються ті факти, які тягнуть правові наслідки, конкретизують зміст взаємних прав та обов'язків сторін. За вольовим принципом Ю. ф. поділяються на: дії правомірні або неправомірні; бездіяльність (неподання допомоги лікарем); індивідуальні правові акти як результати певних право застосовних дій (цивільно-правові договори, процесуальні акти з кримінальних, цивільних, адміністративних справ — постанови, протоколи, вироки, рішення і та ін.); юридичні події абсолютного характеру (пожежа від блискавки, стихійні явища, закінчення строків та ін.); стосовно характеру (враховуються події, причини, що це спричинили — підпал, убивство та ін.); стан юридичного значення, який може бути загального характеру (громадянство, конституційні права і обов'язки та ін.) і стан, що відноситься до конкретних обставин (сп'яніння, вагітність, хвороба і т.ін.). За наслідками Ю. ф. поділяються на правоутворюючі (укладання трудової угоди); правозмінюючі (перехід на іншу роботу) і правоприпиняючі (закінчення терміну угоди і реалізація повноважень).

Юриспруденція — спеціальна галузь діяльності, що стосуються вивчення держави та права і професійної діяльності юриста.

Юрист — фізична особа, яка має професійні правові знання у галузі юридичних наук, законодавства й практики його застосування. Юристами вважаються судді, прокурори, слідчі, адвокати, нотаріуси, юрисконсульти та інші спеціалісти.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


Нормативна література

1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
   
2. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
   
3. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
   
4. Кримінально-процесуальний кодекс України / Затверджений Законом Верховної Ради УРСР від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
   
5. Кодекс законів про працю України / Затверджений Законом Верховної Ради УРСР від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток № 50. – Ст. 375.
   
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення / Затверджений Постановою Верховної Ради УРСР від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток № 51. – Ст. 1122.
   
7. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
   
8. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37-38. – Ст. 189.
   
9. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
   
10. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
    
11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.
    
12. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-37. – Ст. 446.
    
13. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 249.
    
14. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 283.
    
15. Закон України „Про всеукраїнський та місцевий референдуми” від З липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 33. — Ст. 443.
    
16. Закон України „Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 46. — Ст. 617.
    
17. Закон України „Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
    
18. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
    
19. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст. 243.
    
20. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
    
21. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу України" від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84.
    
22. Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23. — Ст. 162.
    
23. Закон України "Про рахункову палату" від 11 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
    
24. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 16. – Ст. 119.
    
25. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
    
26. Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
    
27. Закон України "Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — Ст. 65.
    
28. Закон України „Про біженців” від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — Ст. 250.
    
29. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
    
30. Закон України „Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 20-21. – Ст. 291.
    
31. Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30-31. – Ст. 382.
    
32. Закон України „Про внесення змін до Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38-39. – Ст. 449.
    
33. Закон України „Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” від 4 квітня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 38. – Ст. 324.
    

Обов’язкова література

34. Государство и право Украины (основы): Учебник под ред. профессора Пахомова И.Н. –Х.: Одиссей, 2005.
    
35. Логвінова М., Кафарський В. Основи правознавства: Навч. посібник. / За заг. ред. чл.-кор. Академії правових наук України Нагребельного В.П. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.
    
36. Основи правознавства: Навчальний посібник / За ред. д-рів юрид. наук, проф. С.В. Ківалова, М.П. Орзіха. – Одеса: Юридична література, 2005.
    
37. Правознавство: Підручник / За ред. За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодія. — К: Юрінком Інтер, 2004.
    
38. Правознавство: Навч. посібник. Атамась Г.О., Шелепов А.П. – Львів: Львівська політехніка, 2004.
    
39. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч. посібник. / За заг. ред. І.П. Лаврінчук. – К.: Каравела, 2004.
    

Додаткова література

40. Теорія держави і права України. Навч. посібник. Олейник А.О., Гусарєв Д.С.,Слюсаренко О.Л. К., 2001 р.
    
41. Загальна теорія держави і права. Підручник. Цвік М.В., 2002 р.
    
42. Конституційне право України. Підручник. Фрицький О., 2002 р.
    
43. Конституційне право України. Навч. посібник. Кравченко В.В. К., 2000 р.
    
44. Референдуми в Україні: історія та сучасність. Монографія. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. К., 2000 р.
    
45. Євпатова Л.П. Українська Конституція: історія і сучасність. Тези конференції, 1998 р.
    
46. История государства и права зарубежных стран. Глиняный В.П. Харьков, 2000 г.
    
47. Пахомов І.М. Державне управління. Теорія і практика. Монографія, 1998 р.
    
48. Пахомов І.М. Адміністративна реформа: як її розуміти? // Право України, 2001, № 3.
    
49. Цивільне право. Підручник під ред. Дзери О.В. К., 2002 р.
    
50. Право власності в Україні. Навч. посібник. Дзера О.В. К., 1999 р.
    
51. Гражданское и семейное право Украины. Харитонов Е.О. Харьков, 1999 г.
    
52. Господарське право України. Навч. посібник. Щербіна В.С. К., 1999 р.
    
53. Гражданский процесс. Учебник под ред. Комарова В. Харьков, 2001 г.
    
54. Трудове право України. Навч. посіб. Пилипенко П.Д., 2003 р.
    
55. Трудове право України . Навч. посіб. Бойко, 2003 р.
    
56. Зарубежное трудовое право. Учебник. Киселев И.Я. М., 1998 г.
    
57. Трудовое право Украины. Учебник под ред. Чанышева Г.И., Болотина Н.В. Харьков, 2001 г.
    
58. Фінансове право: опорний конспект лекцій. Зюнькін А.Г. К., МАУП, 1999 р.
    
59. Финансовое право. Под ред. Пахомова И.Н. “Одиссей”, 2002 г.
    
60. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине. Учебное пособие. Бекерская Д.А. Одесса, 2000 г.
    
61. Банківське право. Качан О.О. Навч. посібник. К., 2000 р.
    
62. Аграрне право України. Підручник за ред. Янчука В.В. К., 1996 р.
    
63. Предпринимательское (хозяйственное) право. Учебник. Олейник О.М. М., 1999 г.
    
64. Юридический справочник предпринимателя. Саниахметова Н.А. Харьков, 2000 г.
    
65. Корпоративное право. Учебн. Пособие. Кибенко Е.Р. Харьков, 1999 г.
    
66. Международное право. Учебник. Баймуратов М.А. Харьков, 2000 г.
    
67. Пахомов І.М. Централізація і децентралізація виконавчої влади в сучасній Україні. /Збірник наукових праць. Одеса, 1997/.
    
68. Право и бухгалтерский учёт. Михеев С.А. Харьков, 2000 г.
    
69. Право: в поисках дефиниций. Ющик А. // Право Украины № 6, 2003. C. 105/
    
70. Международное право под ред. Ю. М. Колосова, Э. С. Кривчикова. М., 2001 г.
    
71. Общая теория государства и права. Под ред. Лазарева В. В. М., 2000 г.
    
72. Фінансове право. Підручник. Музика О. А. К., 2006 р.
    
73. Цивільне та сімейне право в запитаннях та відповідях. За ред. Харитонова Е. О. Х., 2002 р.
    
74. Трудовой договор. Майнов С. В. О., 2001 г.
    
75. Международное право. Под ред. Кузнецова В. И. М., 2001 г.
    
76. Судебные и правоохранительные органы Украины. Учебное пособие. Васильев А. С., Иванов В. В. и др. Х., 2002 г.
    
77. Международное право. Бирюков П. Н. М., 2001 г.
    
78. Международное частное право. Богуславский М. М. М., 2001 г.
    
79. Міжнародне приватне право. Академічний курс. Юлдашев О. Х. К., 2004 р.
    

Методична література

80. Конспект лекцій з курсу „Правознавство” для студентів ІІ курсу всіх форм навчання всіх спеціальностей / Укл. І.М. Пахомов. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2005.
    
81. Правознавство. Опорний конспект лекцій для студентів ІІ-ІІІ курсів усіх форм навчання всіх спеціальностей / Укладачі Л.П. Євпатова, В.А. Пятіна. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2005.
    
82. Методичні вказівки до самостійної роботи з курсу “Правознавство” для студентів ІІ-ІІІ курсів усіх форм навчання всіх спеціальностей / Укладачі В.А. Пятіна, Л.П. Євпатова, С.А. Міхєєв. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2003.
    
83. Методичні вказівки до семінарських занять з курсу “Фінансове право” для студентів ІV-V курсів усіх форм навчання всіх спеціальностей / Укладачі В.А. Пятіна, Г.В. Браіло, І.А. Лебедєва. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2005.
    
84. Опорний конспект лекцій з курсу „Фінансове право” для студентів IV-V курсів усіх форм навчання всіх спеціальностей / Укл. В.А. Пятіна, Г.В. Браіло, І.А. Лебедєва. - Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2006.
    

Укладачі: Ганна Валеріївна Браіло

Лариса Петрівна Євпатова

Ірина Анатоліївна Лебедєва