Тема Цивільне право

Вид материалаДокументы

Содержание


Галузі права
Гарантії міжнародні
Гарантії прав та обов’язків
Гласність судового розгляду
Господарське законодавство
Державна влада
Державна мова
Державний суверенітет
Демократична держава
Державні символи
Дієздатність громадян
Джерело права
Добросовісний набувач
Докази судові
Дорадчий голос
Дуалістична монархія
ЕЕкологічне право
ЖЖитловий кодекс
Законодавча влада
Заробітна плата
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   2   3   4

Г


Галузі права — складовий елемент системи права, що являє собою сукупність відособлених правових норм, правових інститутів, які регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Гарантії міжнародні — міжнародно-правові акти, які передбачають охорону прав будь-якої держави або групи держав, забезпечення певного стану міжнародних відносин або виконання договірних зобов'язань. Розрізняють взаємні та колективні Г.м. Основною формою Г. м. на сучасному етапі є міжнародні договори.

Гарантії прав та обов’язків – засоби та умови, які забезпечують цілковите та неухильне здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів.

Гіпотеза – частина правової норми, у якій описуються фактичні обставини, при настанні яких слід керуватися даною нормою.

Гласність судового розгляду — відкритий розгляд справ у всіх судах, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд допускається і за вмотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя осіб, які беруть участь у справі, і забезпечення таємниці усиновлення.

Господарське законодавство — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у галузі господарської діяльності.

Громадянство — політична і правова належність особи до певної держави, перебування особи серед громадян держави. Г. обумовлює взаємовідносини між державою, її органами та особою, яка перебуває під їхньою владою. Держава визначає правовий статус своїх громадян, наділяючи їх юридичними правами і покладаючи на них відповідні обов'язки, гарантує їх виконання. Вирішення найважливіших питань Г, належить до компетенції Президента України. Основним документом, що підтверджує Г., є паспорт громадянина України.


Д


Декларація — офіційна, урочиста, програмна заява принципового характеру вищих органів державної влади однієї чи декількох держав, політичних партій, інших організацій, яка може бути доведена до загального відома. Д. правового характеру є орієнтиром для подальшого правотворчого процесу. Наприклад, такою є Д. про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 ; року.

Демократія — форма політичної організації суспільства, яка характеризується участю народу в управлінні державними справами. Основні риси Д. знаходять свій вияв у верховенстві права; у принципі розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, які стримують і коригують одна одну; у принципі політичного плюралізму; у принципах виборності представницьких органів державної влади і колегіальності в роботі державного апарату; у розвиткові місцевого самоврядування.

Денонсація — повідомлення однією стороною іншої про припинення дії укладеного ними договору, угоди або про вихід із багатостороннього договору. Як правило, умови Д. обумовлюються сторонами у самому договорі. Д. міжнародних договорів України здійснює її Верховна Рада.

Депутат — повноважний представник народу в органах державної влади — ради депутатів. Свої повноваження Д. отримує від дня обрання. Правове положення Д., його права, обов'язки, гарантії діяльності визначаються Конституцією, законом України "Про статус народного депутата України" та іншими законодавчими актами. Д. покликаний виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців.

Держава – суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Державна влада - різновид соціально-політичної влади, яка займає домінуюче становище в суспільстві, поширює свою дію на всіх суб'єктів суспільства, виступає від імені всього народу і представляє державу на міжнародній арені.

Державна мова — мова офіційного спілкування. У деяких державах Д. м. є дві або більше.

Державний апарат — система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв'язку, з допомогою яких здійснюється державна влада, функції відповідної держави. В широкому розумінні до системи Д. а. входять: органи державної влади, державного управління, судові органи і органи прокуратури.

Державний суверенітет – властивість державної влади, що передбачає верховенство влади держави усередині країни і поза її межами.

Деліктоздатність - закріплена в законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократична держава - держава, що ґрунтується на визнанні і втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода і рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.

Державні символи - встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких відображається її суверенітет, а в деяких випадках - і певний історичний або ідеологічний зміст.

Дієздатність громадян — здатність громадянина своїми діями здобувати права і створювати для себе певні обов'язки. Д.г. виникає повною мірою з настанням повноліття, тобто з досягненням особою 18 років.

Джерело права — зовнішня форма вираження правових норм. Відомо кілька Д. п.: а) санкціоновані державою правові звичаї (наприклад, "Руська правда" в Давній Русі); б) судові або адміністративні прецеденти, за якими конкретним юридичним рішенням надається загальнообов'язкове значення (характерні для Великобританії, США та ін. держав); в) нормативні договори, тобто угоди між суб'єктами права, в яких містяться норми права, колективні договори між власником підприємства і трудовим колективом; г) нормативні акти.

Дискримінація — навмисне, протизаконне обмеження чи позбавлення прав певних категорій громадян за національною, расовою, статевою належністю, політичними, релігійними переконаннями та іншими дискримінаційними ознаками.

Диспозиція – частина правової норми, що вказує, якою повинна бути поведінка за наявністю передбачених гіпотезою фактичних обставин.

Добросовісний набувач — особа, яка не знала і не повинна була знати, що той, у кого вона придбала майно, не має права його відчужувати: продавати, дарувати тощо.

Договір —угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Докази судові — у цивільній справі: фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. У кримінальній справі — фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються: показаннями свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експертів, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.

Дорадчий голос — встановлена нормативним актом можливість для громадян брати участь у обговоренні питань на зборах, засіданнях, нарадах та в інших колегіальних органах без права голосувати.

Дуалістична монархія - від латинського слова «дуалізм» означає двоїстий. В такій монархії діє два вищих державних органи: сам монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає монарх. Ця монархія наближається до абсолютної, але не ототожнюється з нею.


Е


Екологічне право – система норм, що регламентують суспільні відносини у сфері збереження і раціонального використання природних ресурсів.


Ж


Житловий кодекс — систематизований законодавчий акт, що регулює комплекс житлово-правових відносин. У ньому визначаються житлові права та обов'язки громадян, порядок управління житловим фондом, порядок надання житла і користування ним, відповідальність за збереження житлового фонду. Встановлюється відповідальність за порушення житлового законодавства. Кодекс передбачає і порядок розв'язання житлових спорів та регулює інші питання.


З


Закон — нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий вищим представницьким органом державної влади — Верховною Радою України або безпосередньо волевиявленням народу, наприклад, через референдум. Розрізняють: Основний 3. — Конституцію, конституційні 3., якими вносяться зміни і доповнення до Конституції; власне 3., тобто нормативні акти даної назви і форми. До 3. у широкому значенні можна віднести також постанови та інші акти законодавчих органів, а також делеговане і санкціоноване законодавство, яке приймається іншими органами з відома законодавця.

Законодавство – сукупність усіх нормативно-правових актів, що діють у даній державі.

Законодавча влада - це право і повноваження найвищих представницьких органів держави, парламенту (в Україні це Верховна Рада) приймати закони держави, контролювати їх виконання і дотримання, ратифіковувати міжнародно-правові акти. Ця влада є основною гілкою влади в державі, яка виступає від імені всього народу, призначає вищу виконавчу владу (уряд) і контролює її діяльність.

Законність — суворе і неухильне дотримання, виконання законодавства з метою забезпечення правопорядку, захисту інтересів особи і суспільства; принцип діяльності державних і громадських органів та організацій; правове явище, обумовлене вимогами органів державної влади до населення, громадян, посадових осіб дотримуватись їх розпоряджень; масштаб свободи поведінки, встановлений законодавчими актами; визначений режим суспільно-політичного життя, що надає правомірний характер політичному режимові у державі.

Заповіт — розпорядження дієздатного громадянина своїм майном на випадок своєї смерті, зроблене в установленому законом порядку. 3. — одна із підстав одержання спадщини. 3. повинен бути складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання і, як правило, власноручно підписаний заповідачем і завірений нотаріально або іншими органами, прирівняними в цьому випадку до нотаріальних (головний лікар, капітан судна, що перебуває у плаванні, начальник місць позбавлення волі, командир військової частини та ін.).

Заробітна плата — винагорода, яку підприємство (об'єднання, установа, організація) зобов'язані своєчасно виплачувати працівникам за їхню працю відповідно до її кількості та якості та інших законних умов, зазначених у трудовому договорі.

Застосування права — різновид (переважно) державної владної; індивідуально-правотворчої діяльності компетентних органів, спрямованої на вирішення конкретних юридичних питань, виконання в основному правозабезпечувальної захисної функції. 3. п. пов'язано з такими формами його реалізації, як виконання, використання і дотримання права. Суб'єктами правозастосування, наприклад, можуть бути суди, судді, прокурори, органи попереднього розслідування та інші державні, а іноді й громадські органи і навіть громадяни.

Звичай — правило поведінки осіб, що склалося внаслідок фактичного його виконання протягом тривалого часу і ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи людей чи всього населення. 3. — основний засіб, форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві.

Земельний кадастр — систематизований звід відомостей про природне, господарче і правове положення земель з метою раціонального їх використання і охорони. Порядок ведення 3. к. встановлює Уряд. Включає такі відомості про землю: дані реєстрації землекористувачів, облік кількості та якості земель, економічна оцінка землі та ін.

Земельний кодекс — систематизований законодавчий акт, що регулює земельні відносини, основний нормативний акт у земельному праві, мета якого — створення умов для раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Передбачено порядок ведення і розвитку всіх форм власності на землю, збереження родючості ґрунтів, поліпшення навколишнього середовища, охорони прав громадян та організацій. Право розпоряджання землею мають ради, компетенція яких визначена кодексом. Земля може передаватися як у тимчасове (оренда, сінокосіння, городництво та ін.), так і в постійне користування (ведення фермерського господарства) та ін. Регулюються питання викупу землі, плати за неї, права і обов'язки землекористувачів. Самостійно визначається правовий режим земель сільгосппризначення, земель населених пунктів, промисловості, транспорту, оборони, історично-культурного призначення та ін. Установлюється порядок розгляду земельних спорів. Окремий розділ кодексу присвячений земельному кадастрові.

Злочин — передбачений кримінальним законом суспільно-небезпечний вчинок (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також на правопорядок.

Злочинність — соціальне явище, що охоплює всю сукупність злочинів, скоєних у певному суспільстві, державі за визначений проміжок часу, і характеризується динамікою, станом, структурою, характером та іншими показниками стосовно суспільне небезпечних діянь, передбачених кримінальним законодавством.

Зовнішні функції держави - державні функції, які здійснюються в процесі взаємовідносин держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.


І


Імпічмент Президента - особлива процедура притягнення президента до відповідальності. Найбільш поширеними підставами для І. П. є порушення Конституції і тяжкі державні злочини. В Італії, наприклад, Президент відповідає за державну зраду, у Німеччині — за навмисне порушення закону, в США — за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини. У різних країнах процедура І. П. різна.

Інавгурація Президента — вступ Президента на посаду. У різних країнах І. п. різна і визначається відповідними законами і правилами. Президент України вступає на посаду з моменту прийняття присяги. Президент складає присягу в урочистій обстановці на засіданні Верховної Ради України. Приводить Президента до присяги Голова Верховної Ради України або особа, яка виконує його обов'язки. Присяга складається не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Дату складення присяги визначає Верховна Рада.

Інкорпорація – різновид систематизації, який передбачає упорядкування нормативно-правових актів без зміни їх змісту.

Інспекції державні (органи держнагляду) — спеціалізовані державні органи, які здійснюють функції нагляду і контролю для того, щоб підприємства, організації, установи, посадові особи та громадяни дотримувались і виконували певні правила, встановлені нормативними актами. Для виконання своїх функцій держінспекціі, органи держнагляду наділені владно-розпорядчими повноваженнями аж до застосування щодо правопорушників адміністративних санкцій (державтоінспекція, держінспекція з пожежного нагляду, держінспекція з маломірних суден, органи держгіртехнагляду, органи держатоменергонагляду, органи держветнагляду, органи рибоохорони та ін.).

Інститут правовий — елемент системи права, що являє собою сукупність правових норм, які створюють відокремлену, відносно самостійну частину галузі права і регулюють певний вид напряму, однорідні суспільні відносини. Наприклад, у цивільному праві виділяються інститути права власності, успадкування та ін.


К


Карний розшук — проведення оперативно-розшукових та інших передбачених законодавством заходів з метою виявлення злочинів та осіб, що скоїли їх, а також розшук злочинців, які переховуються від слідства та суду.

Кваліфікація злочинів — кримінально-правова оцінка злочинного діяння, яка містить точну відповідність його ознак ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Включає достовірне встановлення фактичних обставин справи, тобто наявність усіх ознак злочину, усвідомлення змісту ознак складу злочину, передбаченого у кримінальному законі; встановлення точної відповідності фактично скоєного ознакам того чи іншого складу злочину.

Кодекс — нормативний законодавчий акт, який об'єднує і систематизує норми права, регулюючи певну сферу суспільних відносин. К. в основному належать до галузей права (цивільний К., кримінальний К. та ін.), а іноді до підгалузей права (митний, повітряний, торговельного мореплавства та ін.).

Кодифікація – різновид систематизації, який передбачає упорядкування юридичних норм у процесі правотворчості на основі переробки їх змісту.

Колективний договір в трудовому праві: двостороння угода, укладена строком на 1 рік між профспілковим комітетом підприємства, організації від імені трудового колективу та власником підприємства, організації або уповноваженим органом, з питань встановлення взаємних зобов'язань щодо виконання виробничих планів, удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення якості та зниження собівартості продукції, зміцнення трудової дисципліни, підвищення кваліфікації та підготовки кадрів безпосередньо на виробництві. К. д. поширюється на всіх працівників, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки.

Комісія з трудових спорів (КТС) — обов'язковий первинний орган з розгляду індивідуальних трудових спорів, за винятком деяких, вказаних у законі, працівників (наприклад, прокурори, судді, військовослужбовці та ін.), а також у випадках, коли спір підлягає розгляду безпосередньо в суді (наприклад, за відсутності КТС). КТС обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу, де працює не менше 15 чоловік.

Консенсусний договір — договір, який вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами. Більшість договорів є консенсусними, наприклад, договір купівлі-продажу, договір підряду, договір комісії та ін.

Консолідація – форма систематизації, при якій відбувається об’єднання декількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій галузі суспільних відносин, у єдиний зведених нормативно-правовий акт без зміни змісту.

Конституційні закони України — закони, прийняття яких прямо передбачено Конституцією України, а також закони про зміни і доповнення до Конституції України. К.з.У. є джерелами (формами) конституційного (державного) права. Предметом регулювання цих законів є державний і суспільний лад, статус особи, народовладдя, організація і здійснення державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій тощо.

Конституція — основний закон держави найвищої юридич ної сили, що закріплює її суспільно-економічний лад, правовий статус громадян, форми правління і державного устрою, порядок, принципи формування, організації, компетенцію органів влади та управління судових органів. К. встаноалює державну символіку і регулює інші питання. К. є основою поточного законодавства, вищою юридичною силою, а також юридичною базою для наукових досліджень у сфері права.

Контракт — у трудовому праві: особлива форма трудового договору, в якому дії, права, зобов'язання сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці трудівника, умови розірвання договору, зокрема довгострокового, можуть установлюватися за згодою сторін; сфера застосування контракту передбачена законодавством. У сімейно-шлюбних відносинах (шлюбний контракт) — добровільна згода осіб, які одружуються, щодо питань життя сім'ї, в якому передбачаються майнові обов'язки подружжя. Умови контрактів не повинні суперечити чинному законодавству.

Конфедерація - це тимчасовий союз держав, які добровільно об'єдналися для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військовій сферах. Суб'єкти К. зберігають усі свої суверенні права держави.

Крайня необхідність — вимушена дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.

Кримінальне право — галузь права, що становить собою сукупність юридичних норм про злочинність і карність діянь.

Кримінальний закон — законодавчий акт України, що передбачає загальні положення кримінального права щодо визначення суспільне небезпечних діянь як злочинних та встановлює покарання осіб, які скоїли злочини.

Кримінальний кодекс — основний систематизований законодавчий акт, що регулює суспільні відносини, пов'язані зі скоєнням злочину, з кримінальним покаранням, із звільненням від цього покарання та іншими питаннями у цій сфері. Завдання К.к. України — охорона суспільного ладу України, його політичної та економічної систем, власності, особистості, прав і свобод громадян та всього правопорядку від злочинних посягань. Особлива частина К.к. містить конкретні види злочинів і встановлює покарання за їх скоєння. Однорідні злочини згруповані в окремих розділах К.к. За критерій переважно береться об'єкт злочинних посягань. Це, наприклад, злочини проти держави, власності, життя, здоров'я, свободи і гідності особи; господарські, посадові, військові та інші злочини.


М


Майно — у цивільному праві: сукупність матеріальних об'єктів — речей, матеріальних цінностей, грошей і цінних паперів, що належать власникові або знаходяться в оперативному управлінні іншої особи.

Мета кримінального покарання — те, до чого прагне законодавець, установлюючи мету покарання, що є не лише карою за скоєний злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених в дусі чесного ставлення до праці, виконання законів, поваги до правил суспільства, а також запобігання скоєнню нових злочинів засудженими та іншими особами.

Механізми держави - це сукупність державних органів і недержавних громадських організацій, партій, рухів, органів місцевого самоврядування, підприємств і установ, які на підставі чинного законодавства і права беруть участь у здійсненні завдань, цілей і функцій держави, направлених на задоволення потреб і інтересів громадянського суспільства і самої держави.

Міграція — зміна місця проживання як всередині країни, так і за її межі для тимчасового або постійного проживання (відповідно міграція внутрішня і зовнішня).

Міжнародне гуманітарне право - сукупність звичаєвих норм міжнародного права, що забезпечує повагу до особи та її недоторканість у період збройних конфліктів. М.г.п. складається з двох галузей міжнародного права: права війни, або права збройних конфліктів, і прав людини.

Міжнародне морське право — частина міжнародного права, що містить принципи і норми, які встановлюють режим морських просторів і регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з діяльністю, що здійснюється в Світовому океані.

Міжнародні злочини — протиправні діяння, які становлять велику суспільну небезпеку. Перелік М. з. наведений у ст. 6 Статуту Нюрнберзького військового трибуналу і включає: злочини проти миру, що складаються з виношування планів підготовки і розв'язання агресивних війн тощо; злочини проти держави; військові злочини; всі інші прирівняні до них протиправні дії (екоцид, біоцид та ін.).

Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міністерство — центральний орган державного управління що здійснює керівництво якоюсь галуззю економічного, соціально-культурного чи адміністративно-політичного будівництва у масштабі держави.

Місцеве самоврядування - право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.

Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха й передається, як правило, спадково представникам правлячої династії.

Мораль — одна з форм суспільної свідомості людей, соціальний інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людей на кожному етапі розвитку людства у всіх сферах їх суспільного життя. М. є критерієм оцінки поведінки людей для визначення її точки зору того, що є добро або зло. М. звернена до всіх людей і підтримується силою масового прикладу, звички, суспільної думки і дає ідейне обґрунтування того, як треба людині жити і діяти.