Завдання для самостійної роботи з навчальної дисципліни
| Вид материала | Документы |
- Видання містить тематичний план навчальної дисципліни, завдання до самостійної та індивідуальної, 388.64kb.
- Структура програми навчальної дисципліни 3 правила роботи у програмі асистент 8 зразок, 1160.56kb.
- Програма навчальної дисципліни робоча програма навчальної дисципліни кваліфкаційні, 680.22kb.
- Навчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних занять з навчальної, 1896.1kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни політична еліта (шифр І назва навчальної дисципліни), 487.21kb.
- Завдання для самостійної роботи для студентів І курсу економічного факультету спеціальностей, 395.12kb.
- Програма навчальної дисципліни філософія сталого розвитку людства (шифр І назва навчальної, 348.68kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для (назва навчальної дисципліни) студентів, 322.31kb.
- Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.
- Методичне забезпечення самостійної роботи студентів нормативної дисципліни, 1023.77kb.
ЗАВДАННЯ
для самостійної роботи з навчальної дисципліни
«Кримінальне право України. Загальна частина»
(дфн, 2 курс, 1потік, групи 1 – 5)
Тема 13. Множинність злочинів
Основні питання - див. Практикум (с.276).
Вирішити задачі: №14(основний варіант, варіант 2) , №15 – див. Практикум (с.281 – 282).
Основні джерела:
1.Шапченко С.Д. Множинність злочинів. Рукопис розділу підручника (див. Додаток до теми 13).
2. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник…/ За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка (видання 2004, 2008 або 2009 р.р.). – Глава ХІІІ «Множинність злочинів».
3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 т. – Т.1 / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка… – К. …, 2009. (Коментар до ст.ст.32 – 35 КК. – С.90 – 101).
Додаткові джерела – див. Практикум (с.33).
Додатково для 1 та 3 груп (викладач – ас. Задоя К.П.) – доповнити вирішення задач № 31, с. 263 (суб’єкти – Швець та Бондар) та № 19, с. 269 (суб’єкти – Федоров, Мороз, Шумарев) обґрунтуванням з точки зору інституту „Множинність злочинів”.
ДОДАТОК
С.Д.Шапченко МНОЖИННІСТЬ ЗЛОЧИНІВ
(РОЗДІЛ ПІДРУЧНИКА)
§1. Поняття та юридична характеристика
множинності злочинів
Загальне поняття множинності злочинів. Суспільно небезпечна поведінка особи може полягати у вчиненні не лише одного, а і декількох злочинів. Прикладами такого вчинення можуть, зокрема, бути: контрабанда вибухових речовин, вчинена особою, раніше судимою за контрабанду; здійснення кількох крадіжок з проникненням у житло; виготовлення вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу для вчинення умисного вбивства на замовлення. Всі ці та подібні до них ситуації охоплюються поняттям «множинність злочинів», яке традиційно вживається в науковій та навчальній літературі, а також використовується в кримінальному законодавстві окремих держав.
У найбільш загальному розумінні множинність злочинів – це вчинення особою двох або більше злочинів, кожний з яких певним чином впливає на сукупну кримінальну відповідальність цієї особи. Однак таке розуміння розкриває специфічний зміст множинності злочинів як окремого кримінально-правового явища не повністю. Для повного його розкриття необхідна більш глибока і докладна юридична характеристика множинності злочинів.
Юридична характеристика множинності злочинів. Специфічний зміст множинності злочинів як окремого кримінально-правового явища утворюють наступні особливості.
1. Множинність злочинів – це різновид суспільно небезпечної поведінки однієї і тієї самої особи. При цьому конкретними проявами такої поведінки можуть бути одне діяння, ряд послідовних і взаємопов’язаних діянь чи кілька окремих діянь, що вчинюються через значний проміжок часу і нічим, крім суб’єкта, не пов’язані між собою.
2. Суспільно небезпечна поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає кільком (двом або більше) окремим юридичним складам злочинів. З урахуванням конкретних проявів такої поведінки це можуть бути однакові або різні юридичні склади тотожних злочинів (злочинів одного виду), а також юридичні склади однорідних чи різнорідних злочинів, але саме злочинів, а не інших правопорушень. Тому відсутня множинність злочинів у випадку вчинення особою спочатку адміністративного правопорушення, наприклад, дрібного хуліганства, а потім – злочину, наприклад, опору працівникові правоохоронного органу у зв’язку з затриманням особи. Не утворює множинності злочинів і певне поєднання правопорушень, перше з яких є однією з необхідних умов для визнання наступного злочином (таке поєднання передбачене, зокрема, ч.1 ст.2091 КК).
3. Суспільно небезпечна поведінка особи, що відповідає кільком юридичним складам злочинів, з урахуванням нормативного змісту відповідних положень кримінального права України, не може визнаватись одиничним (єдиним) злочином. Необхідність розмежування множинності злочинів та окремих різновидів одиничного злочину виникає, зокрема, при вчиненні: а) так званого складного (складеного) злочину – наприклад, вимагання, поєднаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, або хуліганства, пов’язаного з опором представникові влади; б) злочину, юридичний склад якого передбачає кілька альтернативних діянь, – наприклад, носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу; в) продовжуваного злочину; г) триваючого злочину. Конкретні орієнтири розмежування множинності злочинів та названих різновидів одиничних злочинів будуть розглянуті при характеристиці окремих форм множинності злочинів (див. § 3, 4 цього розділу).
4. За кожний з вчинених злочинів особа понесла, несе або має нести окрему кримінальну відповідальність.
5. Передбачені законом кримінально-правові наслідки кожного з вчинених злочинів певною мірою впливають на зміст та (або) обсяг сукупної кримінальної відповідальності особи. Такий вплив може виявитись при кваліфікації одного чи кількох злочинів та (або) при призначенні покарання за один чи кілька злочинів. Якщо ж вчинене особою діяння відповідно до закону таких наслідків не тягне, це діяння не може бути елементом множинності злочинів. Не може бути елементом множинності злочинів, зокрема: а) діяння, за яке особа була безумовно звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (див.ч.4 ст.32, ч.1 ст.33 КК); б) злочин, судимість за який погашена або знята (див. ч.4 ст.32 КК).
З урахуванням зазначених особливостей поняття множинності злочинів може бути визначене більш конкретно. Множинність злочинів за кримінальним правом України – це різновид суспільно небезпечної поведінки однієї і тієї самої особи, що відповідно до закону визнається кількома окремими злочинами, за кожний з яких особа понесла, несе або має нести окрему кримінальну відповідальність і кожний з яких певним чином впливає на сукупну кримінальну відповідальність цієї особи.
§2. Окремі різновиди множинності злочинів
за кримінальним правом України
В чинному КК України поняття «множинність злочинів» не використовується. Зміст окремих його положень дозволяє зробити висновок, що в кримінальному праві України передбачені окремі – більш конкретні – прояви множинності злочинів. Нерідко в підручниках з кримінального права автори відповідних розділів чи глав зводять ці прояви до повторності, сукупності та рецидиву злочинів, називаючи їх видами множинності злочинів1. Такий підхід видається некоректним, оскільки він не ґрунтується на законі і не відповідає основним правилам логіки, встановленим щодо поділу понять.
Дійсно, розділ YІІ Загальної частини КК України має назву «Повторність, сукупність та рецидив злочинів» і в ньому визначений кримінально-правовий зміст саме цих різновидів множинності злочинів та встановлені деякі особливості кримінальної відповідальності за них. Однак про окремі прояви множинності злочинів йдеться і в інших розділах Загальної частини КК України. Так, окремі кримінально-правові ситуації, пов’язані з вчиненням особою кількох злочинів, передбачені, зокрема, положеннями ст.71, п.3 ч.3 ст.81, п.3 ч.4 ст.82 КК. Зіставлення цих положень зі ст.ст.32 –34 КК дозволяє констатувати: деякі різновиди передбачених ними кримінально-правових ситуацій змістом повторності, сукупності та рецидиву злочинів не охоплюються. Ст.71 КК, наприклад, може застосовуватись до випадків, коли особа вчинила будь-який новий, як умисний, так і необережний, злочин до повного відбуття покарання за попередній злочин, який також може бути як умисним, так і необережним. Можливість поєднання необережного та умисного злочинів в поведінці однієї особи допускається і п.3 ч.3 ст.81та п.3 ч.4 ст.82 КК. Крім того ст.71 КК може застосовуватися до випадків, коли новий злочин вчинено після постановлення вироку за попередній злочин, але до набрання таким вироком законної сили, тобто до моменту, коли особа ще не визнається такою, що має судимість (ч.1 ст.88 КК). Очевидно, що всі ці випадки виходять за межі рецидиву злочинів, передбаченого ст.34 КК, і мають розглядатися як окремі (особливі) різновиди множинності злочинів. У зв’язку з цим не можна називати повторність, сукупність та рецидив окремими видами множинності злочинів – вони не вичерпують усього змісту цього поняття за КК України. Крім того за своїм нормативним змістом окремі з цих проявів множинності
злочинів не виключають один одного. Так, вчинені особою два злочини, наприклад, крадіжка і грабіж, можуть утворювати і сукупність, і повторність злочинів, а вчинення особою, яка відбуває покарання за розбій, нового злочину – вимагання – відповідає ознакам як повторності, так і рецидиву злочинів.
Висновки: 1) в КК України множинність злочинів передбачена не безпосередньо, а у вигляді окремих її проявів, які утворюються шляхом доповнення «родових» ознак множинності злочинів більш конкретними ознаками; 2) типовими проявами (різновидами) множинності злочинів є повторність, сукупність та рецидив злочинів; дотримуючись традиційної термінології, їх можна назвати основними формами множинності злочинів; 3) крім типових проявів множинності злочинів в КК України передбачені і деякі інші її прояви; поряд з основними формами вони можуть бути названі особливими різновидами множинності злочинів.
Подальша характеристика окремих проявів множинності злочинів за кримінальним правом України обмежується її основними формами. При цьому необхідно мати на увазі, що дійсний кримінально-правовий зміст повторності та сукупності злочинів визначається не лише положеннями ст.ст. 32 – 33 КК, а і іншими його положеннями. Крім ст.ст.32–33 КК такий зміст, зокрема, визначають: а) окремі положення ст.ст.13-16 КК; б) окремі положення ст.ст.29-30 КК; в) положення ст.ст. 4, 5 та окремі пункти розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК, перш за все пункти 9, 10, 13, 17.
Як правило, зазначені положення уточнюють та доповнюють окремі формулювання ст.ст. 32–33 КК. Відповідно, дійсний кримінально-правовий зміст повторності та сукупності злочинів стає значно ширшим порівняно з тим, що безпосередньо випливає з формулювань ст.ст.32–33 КК, а в окремих випадках може навіть формально суперечити деяким з цих формулювань.
§3. Повторність злочинів
Поняття повторності злочинів. Повторність злочинів як окрема форма їх множинності передбачена ст.32 КК. При цьому ч.1 та ч.3 цієї статті визначають певні особливості злочинів, що можуть утворювати повторність, ч.2 відмежовує повторність злочинів від одиничного продовжуваного злочину, а ч.4 вказує на особливі кримінально-правові ситуації, в яких повторність відсутня.
Формулювання ч.ч.1,3 ст.32 КК щодо особливостей злочинів, які можуть утворювати повторність, дають можливість визначити її першу обов’язкову ознаку: злочини в межах даної форми множинності мають бути злочинами одного виду (тотожними злочинами) або – у спеціально передбачених кримінальним законом випадках – однорідними злочинами (злочинами, юридичні склади яких включають декілька однакових або подібних за змістом ознак).
Ще одна специфічна ознака повторності злочинів випливає з відповідних формулювань, що характеризують повторний злочин в Особливій частині КК. Прикладами таких формулювань, зокрема, є: а) «розбій, вчинений…особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм» (ч.4 ст.187 КК); б) «повторним у статтях 368 і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями» (п.3 примітки до ст.368 КК). Таким чином, другою обов’язковою ознакою повторності злочинів є неодночасність їх вчинення.
За наявності вказаних ознак факт засудження особи за один чи декілька злочинів або відсутність такого факту на визнання їх повторністю не впливає.
Зі змісту ч.1 ст.32 КК можна зробити висновок: злочини одного виду (тотожні злочини) можуть утворювати повторність незалежно від того, передбачена ця форма їх множинності в Особливій частині КК чи ні. При цьому злочини одного виду можуть відповідати як одному і тому ж юридичному складу злочину, так і різним юридичним складам злочину, кваліфікуватись як за КК 2001 р., так і за КК 1960 р.
Таким чином, злочини одного виду – це злочини: а) передбачені однією і тією ж статтею чи однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001р.; наприклад, перший злочин кваліфікується за ч.1 ст.121 КК, а другий – за ч.2 ст.121 КК; б) передбачені відповідними статтями КК 1960 р. та КК 2001 р., якщо ці статті встановлюють відповідальність за один і той же тип (різновид) суспільно небезпечної поведінки; наприклад, перше з вчинених особою умисних вбивств кваліфікується за п. «а» ст.93 КК 1960 р., а друге – за п.13 ч.2 ст.115 КК 2001 р.
За змістом ч.3 ст.32 КК однорідні злочини можуть утворювати повторність лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК. Оскільки однорідні злочини передбачені різними статтями Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001 р., вони – за наявності інших необхідних підстав – утворюють повторність, якщо: а) статті, які передбачають відповідальність за певні злочини, прямо вказані в примітці, що визначає зміст ознаки «повторно»; наприклад, згідно з п.1 примітки до ст.185 КК 2001р. у ст.ст.185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу; б) статті, які передбачають відповідальність за певні злочини, прямо вказані у формулюванні типу «... особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ...»; наприклад, в ч.2 ст.152 КК 2001р. поряд з терміном «повторно» вжите формулювання «... особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153–155 цього Кодексу ...»; в) формулювання типу «... особою, яка раніше вчинила ...» хоч і не містить вказівки на конкретні статті Особливої частини КК, але по суті стосується кількох однорідних злочинів; наприклад, п. «з» ст.93 КК 1960 р. та п.13 ч.2 ст.115 КК 2001 р. містять формулювання «…вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство...»: в даному разі поняття «умисне вбивство» охоплює не лише злочини, передбачені ст.ст.93, 94 КК 1960 р. та ст.115 КК 2001р., а і злочини, передбачені, зокрема, ст.ст.58, 59, 1901 КК 1960 р., та злочини, передбачені ст.ст.112, 348, 379, 400, 443 КК 2001 р.; г) однорідність злочинів зумовлена п.17 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р.; наприклад, перший злочин кваліфікується за ч.2 ст.223 КК 1960 р., а другий – за ознакою «повторно» – за ч.2 ст.289 КК 2001 р.
Ст.32 КК не обумовлює повторність умисних злочинів певною стадією їх вчинення. Отже, повторність може утворити будь-який варіант поєднання закінчених, закінчених та незакінчених або незакінчених умисних злочинів одного виду чи умисних однорідних злочинів за умови, що вони вчинюються неодночасно. Наприклад, якщо особа спочатку здійснила незакінчений замах на крадіжку, а потім – готування до грабежу, вчинені нею злочини за наявності інших необхідних ознак утворюють повторність.
На наявність повторності також не впливає факт вчинення відповідних злочинів одноособово чи у співучасті. Так, якщо спочатку суб’єкт вчинив підбурювання до закінченого замаху на умисне вбивство однієї особи, а потім – пособництво в умисному вбивстві іншої особи, дії такого суб’єкта за наявності інших ознак теж утворюють повторність злочинів.
Неодночасність вчинення злочинів як специфічна ознака їх повторності передбачає певну відмінність у часових характеристиках вчинених злочинів. В даному разі не повинні співпадати за часовими характеристиками початкові моменти вчинення окремих злочинів. Що ж стосується кінцевих моментів вчинення окремих злочинів, то їх співпадіння чи неспівпадіння за часовими характеристиками для визнання вчинених злочинів повторністю значення не має.
Неодночасність вчинення злочинів наявна, зокрема, у наступних кримінально-правових ситуаціях: а) злочини вчинюються самостійними діяннями, які відокремлені одне від одного певним проміжком часу; цей проміжок може бути як незначним (секунди, хвилини), так і досить тривалим (місяці, роки); наприклад, особа спочатку здійснює крадіжку, поєднану з проникненням у житло, а через два місяці – незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у приміщення; б) злочини вчинюються самостійними діяннями, одне з яких особа розпочала вчинювати раніше від іншого; при цьому до початку вчинення наступного діяння вчинення попереднього ще не закінчилось; наприклад, особа розпочала вчинювати шахрайство і до його закінчення вчинила грабіж.
Злочини не можуть розглядатись як такі, що вчинені неодночасно і, відповідно, утворювати повторність, якщо, зокрема: а) вони вчинені одним діянням і утворюють так звану ідеальну сукупність злочинів; наприклад, особа вчинює незаконне заволодіння транспортним засобом з наміром обернути на свою користь як транспортний засіб, так і інше майно, що знаходиться в ньому; б) злочини вчинені одним діянням, але ідеальної сукупності не утворюють; наприклад, службова особа одночасно одержує хабар від декількох осіб за вчинення дій в інтересах кожної з них. З цієї точки зору юридично некоректним видається роз’яснення ПВСУ, яке він дав у абз.3 п.15 постанови від 26 квітня 2002 р. №5 «Про судову практику у справах про хабарництво»: «Одночасне одержання службовою особою хабара від декількох осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли він дається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що одержує його від декількох осіб.» (Постанови... – С.412). З урахуванням того, що в п.3 примітки до ст.368 КК прямо вказано, що повторним у статтях 368 і 369 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями, для визнання одночасного одержання хабара від декількох осіб повторністю злочинів достатніх правових підстав немає; в) злочини вчинюються як кількома окремими діяннями, так і одним спільним для них діянням, при цьому початковим моментом вчинення обох злочинів є початок здійснення такого спільного діяння (має місце окремий різновид так званої реально-ідеальної сукупності злочинів); наприклад, суб’єкт застосовує фізичне насильство до потерпілої особи і використовує його як для вчинення статевого акту у природній формі, так і для задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
Окремого розгляду потребують ситуації, пов’язані з вчиненням однорідних злочинів, які за одних умов можуть утворювати повторність, а за інших – ні. Перша ситуація має місце тоді, коли після початку вчинення одного злочину, але до його закінчення, у особи виникає намір на вчинення іншого злочину і в подальшому цей намір повністю або частково реалізується. Наприклад, особа незаконно виготовляє і зберігає наркотичні засоби для власного вживання, однак в процесі зберігання у неї виникає намір на збут частини виготовлених наркотичних засобів іншій особі. Наступний збут цієї частини має розглядатися як повторне вчинення однорідного злочину. Друга ситуація має місце тоді, коли початок вчинення одного злочину є водночас готуванням до іншого злочину, який в подальшому особа довела до кінця. Наприклад, особа викрадає наркотичні засоби з метою їх подальшого збуту, а потім зберігає і збуває ці засоби. Оскільки за таких обставин вчинення обох злочинів розпочалося одночасно, вони повторності злочинів не утворюють. Очевидно, саме такими міркуваннями керувався ПВСУ, який в абз.1 п.10 постанови від 26 квітня 2002 р. №4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» вказав: «Незаконне заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами та наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 308 і ст. 307 чи ст. 309 КК, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч.2 ст. 307 або ч.2 ст. 309 КК» (Постанови… – С. 397). Водночас без уточнення відповідних обставин це роз’яснення виглядає занадто категоричним – за певних умов окремі з названих у ньому дій можуть утворювати повторність злочинів.
КК 2001 р. вперше на законодавчому рівні проводить розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину. За змістом ч.2 ст.32 КК продовжуваний злочин – це злочин, який складається з кількох (двох або більше) тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Отже, за об’єктивними ознаками повторність злочинів одного виду і продовжуваний злочин зовні можуть співпадати. Однак за суб’єктивними ознаками вони суттєво відрізняються між собою.
При повторності злочинів кожне з вчинених особою діянь характеризується самостійним суб’єктивним змістом в межах певного виду вини і, відповідно, у поєднанні з іншими обставинами утворює окремий склад злочину. Такий склад злочину є самостійною підставою кримінальної відповідальності особи – незалежно від вчинення нею іншого діяння (злочину).
В межах продовжуваного злочину єдиний злочинний намір (єдність умислу) особи пов’язує кожне з вчинених нею діянь з іншими діяннями таким чином, що всі діяння стають компонентами єдиної діяльності особи. В кримінально-правовому плані всі діяння охоплюється одним і тим самим юридичним складом злочину і, відповідно, кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину.
Таким чином, повторність злочинів як форма їх множинності і продовжуваний злочин як особливий різновид одиничного злочину є принципово різними, по суті, протилежними кримінально-правовими явищами. Тому якщо предметом кримінально-правової оцінки є декілька тотожних за своїми об’єктивними ознаками діянь, поєднання таких діянь не може одночасно утворювати і повторність злочинів, і єдиний продовжуваний злочин.
Крім відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину, про що прямо зазначено в ч.2 ст.32 КК, цю форму множинності злочинів необхідно відрізняти також від злочину, склад якого передбачає кілька альтернативних діянь. Склад злочину з кількома альтернативними діяннями, як правило, передбачає матеріалізований об’єкт злочинного впливу (предмет злочину чи потерпілого). Вчинення кількох таких діянь у різний час не утворює повторності злочинів тоді, коли вони стосуються одного і того ж об’єкта злочинного впливу і охоплюються єдиним умислом особи. Наприклад, відсутня повторність злочинів у випадку незаконного придбання і наступного носіння та зберігання одного і того ж пістолета, якщо всі ці дії особа мала намір вчинити з самого початку своєї злочинної діяльності. В той же час повторність злочинів не виключається, якщо в процесі зберігання пістолета у особи виник самостійний намір збути цей пістолет іншій особі і такий збут відбувся. Повторність злочинів матиме місце і тоді, коли в різний час особа вчинила відповідні діяння щодо різних предметів злочину, наприклад, після незаконних придбання, носіння та в процесі зберігання пістолета незаконно придбала також набої до нього. І хоча в наведених прикладах кримінально-правова оцінка і повторності злочинів, і одиничного злочину на рівні формули кваліфікації буде однаковою – ч.1 ст.263 КК – наявність повторності злочинів обов’язково має бути зафіксована у відповідному процесуальному документі – зокрема, для того, щоб врахувати її при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
Ч.4 ст.32 КК передбачає особливі випадки, коли злочин, який вчинила особа, втрачає своє кримінально-правове значення як елемент повторності злочинів. Такі випадки мають місце, якщо: а) за вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом; б) судимість за раніше вчинений злочин на момент вчинення наступного погашена або знята.
Втрата злочином свого кримінально-правового значення як елемента повторності у передбачених ч.4 ст.32 КК випадках є похідною від припинення кримінально-правових відносин між державою та особою з приводу вчиненого нею злочину, якщо за цей злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності чи судимість за нього була погашена або знята. Припинення таких відносин означає, що факт вчинення особою злочину не повинен породжувати жодних негативних кримінально-правових наслідків для неї, в тому числі не розглядатись як елемент множинності – в даному разі повторності злочинів.
З урахуванням визначених вище окремих особливостей повторності злочинів, можна сформулювати її дійсний кримінально-правовий зміст в цілому. Конкретизуючи певним чином «родові» ознаки множинності злочинів та поєднуючи їх з цими особливостями, можна зробити висновок, що повторність злочинів має місце, якщо:
а) особа вчинює два або більше діяння неодночасно;
б) вчинені діяння у поєднанні з іншими обставинами утворюють окремі склади злочинів і, відповідно, визнаються окремими злочинами; вони, зокрема, не можуть бути елементами одного і того ж продовжуваного злочину або злочину, юридичний склад якого передбачає кілька альтернативних діянь;
в) вчинені діяння відповідно до закону розглядаються як окремі злочини одного виду (тотожні злочини) або як однорідні злочини; при цьому однорідні злочини можуть утворювати повторність лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК 1960 р. чи КК 2001 р.; стадія вчинення умисних злочинів, факт вчинення злочинів одноособово чи у співучасті, засудження особи за один чи кілька злочинів чи відсутність такого засудження самі по собі на наявність чи відсутність повторності не впливають;
г) не повинен розглядатись як елемент повторності злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або за який судимість було погашено чи знято.
Види повторності злочинів. Зміст ст.32 КК дозволяє зробити висновок, що на законодавчому рівні повторність злочинів як окрема форма їх множинності поділяється на два види: а) повторність тотожних злочинів (злочинів одного виду – ч.1 ст.32 КК ); б) повторність однорідних злочинів (ч.3 ст.32 КК). Підставою такого поділу є подібність вчинених особою злочинів за видовими або за «родовими» ознаками. Вчинення особою у різний час двох або більше злочинів різних видів, якщо вони не утворюють повторності однорідних злочинів, чинний КК до цієї форми множинності не відносить. З цієї точки зору необґрунтованим видається вживання терміну «повторно» у п.1 ч.3 ст.102 КК, оскільки тим самим передбачається можливість визнання повторним будь-якого злочину невеликої тяжкості, якщо йому передував будь-який злочин невеликої тяжкості. Більш коректним в цьому пункті було б, очевидно, формулювання «за злочин невеликої тяжкості, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин будь-якого ступеня тяжкості…».
Певне кримінально-правове значення має поділ повторності на види в залежності від того, чи пов’язана вона з засудженням особи. За цією підставою можна виділити: а) повторність злочинів, за один чи декілька з яких особа була засуджена; б) повторність злочинів, за жоден з яких особа засуджена не була. Щодо кожного з зазначених видів можуть мати місце особливості кваліфікації окремих злочинів, що утворюють повторність, та призначення за них покарання.
Ще одна підстава поділу повторності на види – форма вини злочинів, які її утворюють. За цією підставою виділяють: а) повторність умисних злочинів; б) повторність необережних злочинів. Такий поділ є певним орієнтиром для законодавця – в Особливій частині КК кваліфікуючі ознаки «повторно» або «особою, яка раніше вчинила…» включаються до кваліфікованих складів лише умисних злочинів.
§4.Сукупність злочинів
Поняття сукупності злочинів. Ст.33 КК передбачає таку форму множинності злочинів, як їх сукупність. При цьому ч.1 ст.33 КК містить визначення сукупності злочинів та встановлює, які злочини не можуть її утворювати, а ч.2 ст.33 КК формулює основне правило кваліфікації злочинів, що утворюють сукупність.
Як уже зазначалось, кримінально-правовий зміст окремих форм множинності злочинів є ширшим порівняно з тим, що безпосередньо випливає з формулювань ст.ст.32-33 КК. В значній мірі це стосується сукупності злочинів, окремі ознаки якої можуть бути визначені і розкриті лише з урахуванням положень інших розділів КК.
Перша з передбачених ч.1 ст.33 КК обов’язкових ознак сукупності злочинів виражена формулюванням «вчинення особою двох або більше злочинів,…за жоден з яких її не було засуджено.» Оскільки особа вважається засудженою після проголошення щодо неї обвинувального вироку, сукупність можуть утворити лише ті злочини, які були вчинені до завершення такого проголошення. Після цього особа може бути засуджена за один чи декілька з них (але не за всі) і навіть відбути призначене їй покарання, а потім знову засуджуватись за інші злочини. Однак і в цьому разі вчинені особою до першого засудження злочини не утворюють рецидиву і за наявності інших передбачених ч.1 ст.33 КК ознак мають визнаватися сукупністю злочинів, про що і зазначено в ч.4 ст.70 КК.
Другу обов’язкову ознаку сукупності злочинів ч.1 ст.33 КК визначає як «вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу». Однак це формулювання розкриває специфіку злочинів, вчинених в межах розглядуваної форми множинності, не повністю.
По-перше, ст.ст.4, 5 та п.п.13, 17 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК не виключають можливості визнання вчинених особою злочинів їх сукупністю, якщо ці злочини кваліфікуються: а) за різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК 1960 р.; б) за відповідними статтями Особливої частини КК 1960 р. та за відповідними статтями Особливої частини КК 2001 р.
По-друге, ст.ст.16, 29 КК встановлюють особливості кримінальної відповідальності особи за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті, і ці особливості не можуть не враховуватись при вчиненні цією ж особою іншого закінченого злочину чи іншого злочину за відсутності ознак співучасті. Це, зокрема, означає, що навіть, якщо закінчений і незакінчений злочини передбачені однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001 р., щодо кожного з них законом визначений різний зміст кримінальної відповідальності і, відповідно, за кожний з таких злочинів особа має нести кримінальну відповідальність окремо. Такий же підхід має застосовуватись і щодо злочинів, передбачених однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК, один з яких вчинений особою самостійно (одноособово), а інший у співучасті з розподілом ролей, де вона виступає організатором, підбурювачем чи пособником, а також випадків, коли в кожному з таких злочинів особа була співучасником різних видів (наприклад, в одному злочині – виконавцем, в іншому – організатором) .
По-третє, можлива ситуація, коли внаслідок внесення змін і доповнень до відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. цією статтею буде передбачена відповідальність за інший вид злочину, чи її частиною – за новий його різновид (така ситуація мала місце, зокрема, при внесенні змін і доповнень до ст.158 КК). Не виключено також, що новою редакцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК буде передбачено більш сувору відповідальність за той самий вид злочину чи окремий його різновид (що мало місце, наприклад, при внесенні змін та доповнень до ч.1 ст.296 КК). Очевидно, що за таких ситуацій зміст кримінальної відповідальності за різні види (окремі різновиди ) злочинів також буде різним. Отже, в разі вчинення особою двох злочинів, перший з яких передбачений відповідною частиною статті Особливої частини КК в її попередній редакції, а другий – тією ж частиною в новій редакції, за кожний злочин вона буде нести кримінальну відповідальність окремо.
Таким чином, з урахуванням окремих положень ст.ст.4, 5, 16, 29, 33 та п.п.13, 17 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. сукупність злочинів, зокрема, можуть утворювати :
а) злочини, які передбачені різними статтями Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р.;
б) злочини, які передбачені однією й тією самою статтею Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р., але різними частинами такої статті ;
в) злочини, один з яких передбачений відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК 1960 р., а інший – відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК 2001 р. ;
г) злочини, які передбачені однією й тією самою статтею чи однією й тією самою частиною статті Особливої частини КК 1960 р., чи Особливої частини КК 2001 р., але один з них кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст.17 чи ст.19 КК 1960 р. або відповідну частину ст.ст. 14, 15, 27 КК 2001 р., а інший – без такого посилання ;
ґ) злочини, які передбачені однією й тією самою статтею чи однією й тією самою частиною статті Особливої частини КК 1960 р., чи Особливої частини КК 2001 р., але один з них кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст.17 КК 1960 р., чи ст.ст.14, 15 КК 2001 р., а інший – з посиланням на відповідну частину ст. 19 (ст.19, ст.17) КК 1960 р. чи ст.27 ( ст.27, ст.14 або ст.27, ст.15 ) КК 2001 р. ;
д) злочини, які передбачені однією й тією самою статтею чи однією й тією самою частиною статті Особливої частини КК 1960 р., чи Особливої частини КК 2001 р., але кваліфікуються за різними редакціями такої статті чи частини статті, якщо нова редакція призвела до створення нового за своїм змістом юридичного складу злочину порівняно з попередньою редакцією або передбачила за його вчинення більш сувору відповідальність.
Не виключені й інші ситуації, коли вчинені особою злочини утворюють сукупність. В практичному плані основним орієнтиром щодо її наявності має бути формула кваліфікації вчинених особою злочинів: якщо при кваліфікації окремих злочинів вона різна, такі злочини, за загальним правилом, можуть утворювати сукупність (виняток становлять , зокрема, закінчені умисні вбивства, вчинені за різних обтяжуючих обставин, та замахи одного виду на такі умисні вбивства).
Певні особливості має згаданий вище прояв сукупності злочинів, якщо вони передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р. За буквальним розумінням ч.1 ст.33 КК такі злочини завжди утворюють сукупність, оскільки якихось винятків у цьому плані закон не передбачає. Про інший підхід до кваліфікації таких злочинів – див. §6 цього розділу.
Як і повторність злочинів, їх сукупність має місце тоді, коли суспільно небезпечна поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами не може розглядатись як одиничний (єдиний) злочин. В цьому плані сукупність злочинів необхідно відмежовувати від конкуренції кримінально-правових норм. Остання в аспекті, що тут розглядається, являє собою ситуацію, що виникає в процесі кримінально-правової кваліфікації, коли суспільно небезпечна поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів, але відповідно до змісту певних положень кримінального закону така поведінка має розглядатись як одиничний (єдиний) злочин.
Отже, сукупність злочинів і конкуренція кримінально-правових норм, як правило, взаємно виключають одна одну: перша з них має наслідком окрему кримінальну відповідальність особи за кожний з вчинених нею злочинів, а друга – в силу того, що поведінка особи визнається одиничним (єдиним) злочином, – означає, що особа має понести кримінальну відповідальність лише один раз.
Певні труднощі в практичному вирішенні питання розмежування сукупності злочинів та конкуренції кримінально-правових норм виникають при кваліфікації складного злочину. Останній може бути визначений як злочин, що складається з кількох окремих діянь, за кожне з яких або принаймні за одне з них встановлена окрема кримінальна відповідальність, однак в силу того, що законодавець об’єднав їх в межах одного складу злочину, ці діяння (одне з них) втрачають «статус» окремих злочинів і стають складовими (частинами) одиничного (єдиного) злочину. Складними злочинами, зокрема, є посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, поєднане з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі; вимагання, поєднане з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.
Теорія кримінального права та правозастосовна практика виробили деякі загальні підходи щодо кваліфікації типових ситуацій, коли поведінка особи в цілому – два або більше діяння – у поєднанні з іншими обставинами відповідає юридичному складу складного злочину, а кожне з них чи хоча б одне – юридичному складу іншого злочину.
Перша ситуація має місце тоді, коли вчинене особою окреме діяння, що є частиною складного злочину, відповідає юридичному складу злочину, караність якого є меншою, ніж караність складного злочину (основний орієнтир для зіставлення – санкції відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК: та санкція, що стосується складного злочину, має бути суворішою). В цьому разі вчинене особою розглядається лише як одиничний складний злочин і, відповідно, при його кваліфікації такій особі інкримінується лише один склад. Наприклад, вимагання, поєднане з заподіянням потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, кваліфікується за ч.3 ст.189 і додаткової кваліфікації за ч.1 чи ч.2 ст.122 КК не потребує.
Друга ситуація має місце тоді, коли вчинене особою окреме діяння, що є частиною складного злочину, відповідає юридичному складу злочину, караність якого є однаковою чи більшою, ніж караність складного злочину (основний орієнтир той самий). В цьому разі вчинене особою розглядається як сукупність злочинів і на рівні кваліфікації їй інкримінується як склад складного злочину, так і склад відповідного іншого злочину. Наприклад, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження при хуліганстві (як прояв його особливої зухвалості) кваліфікується за відповідними частинами ст.296 та ст.121 КК.
Окреме положення ч.1 ст.33 КК прямо передбачає, що не може бути елементом сукупності злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Конкретний зміст цього положення такий самий, як і відповідного положення, передбаченого ч.4 ст.32 КК.
З урахуванням визначених вище окремих особливостей сукупності злочинів її специфічний кримінально-правовий зміст в цілому утворюють наступні обов’язкові для цієї форми множинності ознаки:
а) особа вчинила декілька злочинів до її засудження (проголошення обвинувального вироку) за кожний з них;
б) законом передбачені певні особливості кримінальної відповідальності принаймні за два з вчинених особою злочинів і з урахуванням цих особливостей особа має нести відповідальність за такі злочини окремо;
в) не повинен розглядатись як елемент сукупності злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
Види сукупності злочинів. В чинному КК поділ сукупності злочинів на види не проведений. У теорії кримінального права в залежності від кількості вчинених особою діянь та їх відповідності окремим юридичним складам злочинів розрізняють: а) ідеальну сукупність; б) реальну сукупність; в) реально-ідеальну сукупність.
Ідеальна сукупність має місце тоді, коли особа одним діянням вчиняє два або більше злочини, що відповідають різним юридичним складам. Ідеальною сукупністю буде, наприклад, незаконне придбання вогнепальної зброї для вчинення умисного вбивства (ч.1 ст.263; ч.1 ст.14, ч.1 ст.115 КК) або заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів (ч.1 ст.121; ч.1 ст.296 КК).
Реальна сукупність охоплює випадки, коли особа окремими діяннями неодночасно вчинює час два або більше злочини, що відповідають окремим юридичним складам. У більшості випадків ці склади різні, однак, як уже зазначалося, особливий різновид реальної сукупності можуть утворювати злочини, які відповідають однаковим юридичним складам, але нова редакція відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК передбачила за наступний злочину більш сувору відповідальність, ніж за попередній. Реальною сукупністю буде, наприклад, вчинення особою спочатку розбою, а потім грабежу чи спочатку незакінченого замаху на умисне вбивство одного потерпілого, а потім закінченого умисного вбивства іншого потерпілого.
Реально-ідеальна сукупність становить собою своєрідне поєднання двох згаданих вище видів сукупності злочинів. Вона наявна тоді, коли два або більше злочини особа вчиняє кількома окремими діяннями, але принаймні одне з цих діянь передбачене різними юридичними складами. Прикладом реально-ідеальної сукупності злочинів буде умисне вбивство потерпілого під час незаконного заволодіння транспортним засобом або умисне знищення майна потерпілого шляхом підпалу при вимаганні.
Конкретний різновид сукупності злочинів має бути визначений судом, оскільки він обов’язково має бути врахований при призначенні остаточного покарання особі. Крім того такий різновид сукупності злочинів, як реальна сукупність може поєднуватись з повторністю злочинів, що певним чином враховується при їх кваліфікації.
Ч.2 ст.33 КК встановлює основне правило кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність. З урахуванням інших положень КК 2001 р. воно може бути сформульоване таким чином: кожен із злочинів, що утворюють сукупність, підлягає окремій кваліфікації. Про особливості такої кваліфікації див. §6 цього розділу.
§5. Рецидив злочинів
Поняття рецидиву злочинів. Рецидив злочинів як найбільш небезпечну форму їх множинності передбачає ст.34 КК. Його специфічний кримінально-правовий зміст утворюють наступні ознаки :
а) в межах рецидиву всі вчинені особою злочини можуть бути лише умисними;
б) злочини вчинюються особою в різний час;
в) на момент вчинення нового злочину (злочинів) особа має непогашену чи незняту судимість за попередній злочин (злочини); відповідно до ч.1 ст.88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Отже, вчинення особою нового злочину саме в цей термін може утворити з попереднім злочином (тим, за який особа має судимість) рецидив злочинів.
Для наявності рецидиву не мають значення видові особливості вчинених особою умисних злочинів. Якщо це злочини одного виду (тотожні злочини) чи у прямо передбачених Особливою частиною КК 1960 р. чи КК 2001 р. випадках однорідні злочини, вони можуть утворювати і повторність, і рецидив.
В Особливій частині КК 2001 р. рецидив злочинів виражається: а) формулюваннями типу «повторно», «…особою, яка раніше вчинила злочин ...»; ці формулювання крім рецидиву злочинів охоплюють і таку форму їх множинності, як повторність; б) формулюванням типу «…особою, раніше судимою за ...»; таке формулювання крім рецидиву злочинів також охоплює їх повторність, однак лише в тій частині, в якій її зміст співпадає з рецидивом.
Види рецидиву злочинів. Ст.34 КК не передбачає поділ рецидиву на види. В теорії кримінального права класифікація рецидиву злочинів здійснюється за різними підставами. Найбільш значущими серед них є: а) характер злочинів, що утворюють рецидив; б) кількість судимостей; в) вид покарання, до якого засуджувалась особа.
За характером злочинів, що утворюють рецидив, він поділяється на загальний та спеціальний. Загальний рецидив утворюють різнорідні злочини, тобто злочини, які не мають спільних видових або родових ознак. Прикладом загального рецидиву є вчинення державної зради особою, яка має судимість за шахрайство. Спеціальний рецидив утворюють злочини одного виду або однорідні злочини. Спеціальний рецидив наявний, наприклад, у випадку вчинення контрабанди особою, яка має судимість (раніше судима) за контрабанду (ч.2 ст.201 КК). Саме спеціальний рецидив, поряд з повторністю, передбачений в багатьох статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака (обтяжуюча обставина) кваліфікованих складів умисних злочинів.
За кількістю судимостей розрізняють простий та багаторазовий рецидив. Простий рецидив має місце у випадку вчинення нового злочину (злочинів) особою, яка до цього засуджувалась лише один раз (при цьому незнята або непогашена судимість у такої особи може бути як за один, так і за декілька злочинів). Багаторазовий рецидив наявний тоді, коли до вчинення нового злочину (злочинів) особа засуджувалась не менше двох разів і в межах кожного засудження залишається судимою за один чи кілька злочинів.
За видами покарання, до яких засуджувалась особа, виділяється рецидив, пов’язаний з засудженням до позбавлення волі (так званий пенітенціарний рецидив), і рецидив, не пов’язаний з засудженням до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив охоплює випадки вчинення нового злочину ( злочинів) особою, яка раніше засуджувалась до позбавлення волі на певний строк або до довічного позбавлення волі. В усіх інших випадках має місце рецидив, не пов’язаний з засудженням до позбавлення волі. При цьому необов’язково, щоб особа реально відбувала призначене їй покарання.
Оскільки класифікація рецидиву проводиться за різними підставами, його конкретний прояв може мати різні характеристики. Наприклад, вчинення вимагання особою, яка раніше двічі засуджувалась до позбавлення волі на певний строк відповідно за грабіж і розбій і має судимості за ці злочини, може бути охарактеризоване як спеціальний, багаторазовий, пенітенціарний рецидив.
КК 2001 р. не передбачає такий різновид рецидиву, як особливо небезпечний рецидив. Тому відповідно до п.9 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. всі негативні кримінально-правові наслідки, які наставали у зв’язку з визнанням особи особливо небезпечним рецидивістом, мають бути усунені.
§6. Правові наслідки
повторності, сукупності та рецидиву злочинів
Ст.35 КК в загальній формі визначає ті сфери застосування кримінального закону, в межах яких повторність, сукупність та рецидив злочинів можуть мати певні кримінально-правові наслідки. За змістом даної статті ці форми множинності злочинів враховуються: а) при кваліфікації злочину (злочинів); б) при призначенні покарання за злочин (злочини), що утворюють відповідну форму множинності; в) при звільненні особи від кримінальної відповідальності; г) при звільненні особи від покарання та його відбування.
При кваліфікації злочинів передбачені ст.ст.32-34 форми їх множинності враховуються, зокрема, наступним чином.
Повторність злочинів впливає на їх кваліфікацію, як правило, тоді, коли вона передбачена як кваліфікуюча ознака у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001 р. При цьому в межах відповідного кваліфікованого складу злочину повторність стає ознакою, що характеризує спеціального суб’єкта злочину, і в такій якості в принципі не повинна охоплювати попередній злочин. Наприклад, якщо особа вчинила дві крадіжки, перша з яких не мала кваліфікуючих ознак, а друга, будучи повторною, не містила інших кваліфікуючих ознак, дії такої особи – відповідно до буквального розуміння ч.1ст.33 КК – мають кваліфікуватись за ч.1 ст.185; ч.2 ст.185 КК
Слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України (ПВСУ) займає в цьому питанні непослідовну позицію. Так, в абз.1, 2 п.15 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. №5 “Про судову практику у справах про хабарництво” вказується:
«При вирішенні питання про повторність злочинів, передбачених статтями 368 і 369 КК, слід керуватися п.3 примітки до ст.368 КК.
Цією ознакою охоплюється як перший, так і наступні злочини, тому кваліфікувати перший з них додатково ще й за ч.1 ст.368 чи 369 КК не потрібно. Це не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші – ні, і випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші – як організатор, підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст.15 чи ст.27 КК.» (Постанови... – С.411 –412 )
Водночас у абз.3 п.6 постанови ПВСУ від 30 травня №5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» зазначено:
«Відповідно до вимог статті 33 КК при вчиненні двох або більше зґвалтувань чи насильницьких задоволень статевої пристрасті неприродним способом, відповідальність за які передбачена різними частинами статті 152 або статті153 цього Кодексу, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів. Це правило застосовується і тоді, коли перший злочин було вчинено без обтяжуючих обставин, а другий кваліфікується за частиною другою статті 152 чи частиною другою статті 153 КК лише за ознакою повторності.». Оскільки постанова від 30 травня 2008 р. №5 прийнята пізніше і в ній є пряме посилання на ст.33 КК, сформульований в ній підхід має розглядатися щодо відповідних кримінально-правових ситуацій як пріоритетний.
Якщо повторність злочинів передбачена як кваліфікуюча ознака у відповідній статті Особливої частини КК, типовими варіантами її впливу на кваліфікацію злочину (злочинів) є наступні: а) повторність знаходить відображення як у формулі кваліфікації злочину, так і в юридичному формулюванні обвинувачення; цей варіант має місце тоді, коли вчинений злочин містить кваліфікуючу ознаку, що передбачає повторність у відповідній частині статті Особливої частини КК, і не містить особливо кваліфікуючих ознак (більш обтяжуючих обставин), передбачених іншими частинами цієї статті; наприклад, якщо особа вчинила спочатку крадіжку, а потім грабіж, який не містить особливо кваліфікуючих ознак, передбачених ч.ч.3 – 5 ст.186 КК, при кваліфікації грабежу у формулі кваліфікації вказується ч.2 ст.186 КК, а в юридичному формулюванні обвинувачення зазначається ознака «повторно»; б) повторність не знаходить свого відображення у формулі кваліфікації злочину, але обов’язково зазначається в юридичному формулюванні обвинувачення; цей варіант має місце тоді, коли вчинений злочин крім кваліфікуючої ознаки, що передбачає повторність у відповідній частині статті Особливої частини КК, містить ще принаймні одну особливо кваліфікуючу ознаку (більш обтяжуючу обставину), передбачену іншою частиною цієї статті; наприклад, якщо особа вчинила спочатку зґвалтування без обтяжуючих обставин, а потім – зґвалтування неповнолітньої, при кваліфікації останнього злочину у формулі кваліфікації вказується ч.3 ст.152 КК, а в юридичному формулюванні обвинувачення поряд з особливо кваліфікуючою ознакою «зґвалтування неповнолітньої» обов’язково зазначається кваліфікуюча ознака «повторно»; в) повторність не знаходить свого відображення при кваліфікації злочинів, що її утворюють, – ні у формулі кваліфікації, ні в юридичному формулюванні обвинувачення; цей варіант має місце тоді, коли вона не передбачена як кваліфікуюча ознака (обтяжуюча обставина) в юридичних складах тих злочинів, які утворюють повторність; наприклад. якщо особа спочатку незаконно придбала вогнепальну зброю (пістолет), а потім незаконно виготовила холодну зброю (кастет), її дії кваліфікуються за правилами сукупності злочинів – ч.1 ст.263; ч.2 ст. 263 КК, а їх повторність на кваліфікацію жодним чином не впливає.
Певні особливості має кваліфікація повторності злочинів, якщо вони мають однаковий юридичний склад. В цьому разі у формулі остаточної кваліфікації таких злочинів вказується відповідна частина статті Особливої частини КК – причому лише один раз, оскільки сукупності злочинів вони не утворюють. Що ж стосується юридичного формулювання обвинувачення, то його написання може відбуватись за двома основними варіантами: а) на етапі остаточної кваліфікації повторності злочинів повністю відтворюється юридичне формулювання обвинувачення, яке наводилось на етапі проміжної кваліфікації кожного із злочинів, що утворюють повторність; цей варіант має місце тоді, коли юридичний склад кожного із таких злочинів характеризується однаковим конкретним змістом; наприклад, особа в різний час вчинює два хуліганства, що супроводжуються особливою зухвалістю; б) на етапі остаточної кваліфікації повторності злочинів створюється нове юридичне формулювання обвинувачення, яке включає специфічні ознаки кожного з злочинів, що утворюють повторність; цей варіант має місце тоді, коли юридичний склад кожного з таких злочинів характеризується різним конкретним змістом; наприклад, якщо особа вчинила спочатку крадіжку, що завдала значної шкоди потерпілому, а потім – крадіжку, поєднану з проникненням у житло, в юридичному формулюванні обвинувачення на етапі остаточної кваліфікації цих крадіжок будуть зазначатись кваліфікуючі ознаки «значна шкода потерпілому», «з проникненням у житло», «повторно».
Сукупність злочинів передбачає особливий порядок їх остаточної кваліфікації. Як уже зазначалось, відповідно до ч.2 ст.33 КК кожний із злочинів, що утворюють сукупність, підлягає окремій кваліфікації. Такий підхід знаходить своє відображення як на рівні формули кваліфікації, так і в межах юридичного формулювання обвинувачення. Це, зокрема, означає, що формула кваліфікації кожного злочину обов’язково повинна містити окреме посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини КК 1960 р. чи Особливої частини КК 2001 р., а у разі необхідності – і на відповідні статті Загальної частини згаданих Кодексів.
Окремо щодо кожного злочину, який входить до сукупності, має бути викладедене і юридичне формулювання обвинувачення. При цьому – навіть якщо діяння чи інші фактичні обставини для кількох складів злочинів є спільними – відповідні їх юридичні ознаки також повинні бути зазначені в межах кожного обвинувачення окремо.
Рецидив злочинів, як і їх повторність, враховується як кваліфікуюча ознака (обтяжуюча обставина) в тих випадках, коли він передбачений у відповідній статті Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001 р. При цьому необхідно мати на увазі, що той злочин, за вчинення якого особа має незняту чи непогашену судимість, повторно не кваліфікується – він уже був предметом кримінально-правової оцінки у відповідному вироку суду. Такий підхід поширюється і на випадки, коли рецидив за своїм кримінально-правовим змістом співпадає з повторністю.
При призначенні покарання кожна з передбачених ст.ст.32–34 КК форм множинності злочинів також певним чином враховується. Це, зокрема, проявляється в наступному.
Повторність злочинів відповідно до п.1 ч.1 ст.67 КК визнається обставиною, яка обтяжує покарання. Вона не визнається такою обставиною, якщо передбачена в Особливій частині КК 1960 р. чи КК 2001 р. як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію (ч.4 ст.67 КК). Однак і в цьому разі не виключається її врахування при призначенні покарання як конкретної характеристики особи винного. Слід зазначити, що чинний КК не передбачив спеціальні правила призначення покарання при повторності злочинів – в тих зокрема, випадках коли вони не визнаються сукупністю злочинів, а також не утворюють ситуацію, передбачену ст.71 КК (сукупність вироків). В деяких з таких випадків це може призвести до порушення загальноправового принципу справедливості.
Сукупність злочинів відповідно до ст.70 КК зумовлює застосування спеціальних правил (особливого порядку) призначення покарання особі, яка їх вчинила. Крім того вид сукупності злочинів може відіграти роль одного з орієнтирів при обранні принципу призначення остаточного покарання за правилами ст.70 КК.
Рецидив злочинів, як і їх повторність, визнається обставиною, яка обтяжує покарання (п.1 ч.1 ст.67 КК). Він також може бути конкретною характеристикою особи винного (п.3 ч.1 ст.65 КК). Крім того саме рецидив злочинів є найбільш типовим проявом кримінально-правової ситуації, в якій покарання особі призначається за сукупністю вироків (ст.71 КК).
При звільненні від кримінальної відповідальності передбачені ст.ст.32-34 КК форми множинності злочинів впливають на умови такого звільнення, зокрема: а) повторність, реальна сукупність та рецидив злочинів в окремих випадках виключають можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст.ст.45-48); б) вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого в межах повторності та реальної сукупності перериває перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин (ч.3 ст.49 КК).
При звільненні особи від покарання та його відбування перш за все враховується рецидив злочинів. Він, зокрема: а) є однією з підстав скасування так званих умовних видів звільнення від відбування покарання (ч.3 ст.78, ч.6 ст.79, ч.4 ст.81, ч.6 ст.82, ч.6 ст.83, ч.5 ст.107 КК); б) може впливати на тривалість строку фактичного відбуття призначеного судом покарання при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання та заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (п.п.2, 3 ч.3 ст.81; п.п.2, 3 ч.4 ст.83; п.п.2, 3 ч.3 ст.107 КК); в) за певних умов перериває перебіг строків давності виконання обвинувального вироку (ч.4 ст.80 КК). Крім того рецидив злочинів завжди певним чином враховується при звільненні особи від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію.
Що стосується інших форм множинності злочинів, то сукупність і повторність можуть бути враховані при прийнятті рішення про звільнення засудженого від покарання та його відбування як конкретні характеристики особи винного чи показники ступеню тяжкості вчинених нею злочинів (див., наприклад, ч.1 ст.75, ч.2 ст.84 КК).
Крім передбачених ст.35 КК сфер застосування кримінального закону така форма множинності злочинів, як їх рецидив, враховується також в межах інституту судимості. Зокрема, вчинення нового злочину до закінчення строку погашення судимості за попередній злочин перериває перебіг такого строку, і після відбуття покарання за останній злочин цей строк обчислюється заново (ч.5 ст.90 КК).
Тема 14. Обставини, що виключають злочинність діяння
Основні питання - див. Практикум (с.241).
Вирішити задачі: №9 (основний і додатковий варіанти) , №18(основний і додатковий варіанти) – див. Практикум (с.244, 247).
Основні джерела:
1. . Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 т. – Т.1 / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка… – К. …, 2009. (Коментар до ст.ст.36 – 43 КК. – С.102 – 126).
2. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник…/ За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка (видання 2004, 2008 або 2009 р.р.). – Глава ХІY «Обставини,що виключають злочинність діяння».
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону».
Додаткові джерела – див. Практикум (с.33 – 34 ).
Тема 15. Кримінальна відповідальність та її підстави
Основні питання - див. Практикум (с.14 – 15 ).
Основні джерела:
1. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник…/ За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка ( «кафедральний підручник» – видання 1999 або 2000 р.р.). – Глава Y «Кримінальна відповідальність та її підстави».
2. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник…/… За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація ( «Харківський підручник» – будь-яке видання). – Розділ ІІ «Кримінальна відповідальність та її підстави».
3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р.
Додаткові джерела – див. Практикум (с.34 ); крім того:
Дудоров О.О. Кримінальна відповідальність: аналіз основних наукових концепцій / часопис «Наука і правоохорона», 2009, № 1 – 2 (3 – 4).– С.75 – 84.
1 Див., наприклад: Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред.. професорів М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – С 227.