Geum.ru

2. генезис структури й змісту права користування морськими просторами з національно-правовим режимом

Вид материалаДокументы

Содержание


Апробація результатів дисертації.
Структура роботи.
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на міжнародних, регіональних і національних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах:
  • Науково-практична конференція "Правова система України: теорія і практика" (Київ, 7–8 жовтня 1993 р.; тези опубліковані);
  • Науково-практична конференція "Концепція розвитку законодавства України" (Київ, травень 1996 р.; тези опубліковані);
  • Друга міжнародна науково-практична конференція з удосконалювання системи санепіднагляду на транспорті (Іллічівськ, 8–10 вересня 1999 р.; доповідь опублікована);
  • Друга спільна конференція Міжнародної асоціації судновласників чорноморського басейну й Асоціації суднобудівників і судноремонтників чорноморського регіону (Одеса, 7–9 жовтня 1999 р.; доповідь опублікована);
  • Міжнародний семінар "Міжнародне морське право і Чорноморський регіон" (Одеса, 14–17 листопаду 2001 р.; доповідь опублікована);
  • Міжнародна конференція, присвячена 20-річчю прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року (Москва, 26–28 червня 2002 р.; доповідь опублікована);
  • Перша міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 18–20 вересня 2002 р.; доповідь опублікована);
  • Всеукраїнський науково-практичний семінар "Міжнародне співробітництво й інтеграція в сфері освіти по підготовці фахівців митної служби і юристів, що працюють у сфері торговельного мореплавства" (Одеса, 3–4 грудня 2002 р.);
  • Міжнародна науково-методична конференція "Римське право і сучасність" (Одеса, 6–7 грудня 2002 р.; доповідь опублікована);
  • Міжнародна науково-практична конференція присвячена 5-річчю Інституту морського права (Санкт-Петербург, 16–17 вересня 2003 р.);
  • Міжнародна наукова конференція "Сучасне судноплавство і морська освіта" (Одеса, 14–15 квітня 2004 р.; доповідь опублікована);
  • Друга міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 22–23 квітня 2004 р.; доповідь опублікована);
  • Шоста міжнародна виставка-симпозіум по судноплавству, суднобудуванню, розвитку портів і торгівлі (Одеса, 2–5 вересня 2004 р.; доповідь опублікована);
  • Щорічні науково-практичні конференції, що проводяться в Одеській національній морській академії (Одеса, квітень 1993–2004 роки; тези опубліковані).

Матеріали дисертації використовуються в лекціях і на семінарських заняттях у навчальному процесі Одеської національної морської академії.

Дисертація обговорювалася на розширеному засіданні кафедри Морського права Одеської національної морської академії і засіданні відділу Міжнародного права і порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та рекомендована до захисту.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані:
  • у двох монографіях без співавторів "Сучасне міжнародне морське право і перспективи його розвитку" (2003), "Право користування морем: генезис структури і змісту" (2004);
  • у трьох колективних монографіях "Суверенітет України і міжнародне право" (1995), "Піратство, тероризм, шахрайство на морі (правові аспекти)" (1996), "Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України" (2005);
  • у семи збірниках наукових праць "Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України" (1998), "Збірник наукових праць Академії прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького" (1998), "Морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку: Збірник наукових праць Одеської національної морської академії " (2002), "Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії" (2003), "Держава і право: Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України" (2004), "Морське право: актуальні питання теорії та практики: Збірник наукових праць Одеської національної морської академії " (2004);
  • у десяти збірниках наукових доповідей і тез конференцій, симпозіумів, семінарів "Правова система України: теорія і практика" (1993), "Концепція розвитку законодавства України" (1996), "Санепіднагляд на транспорті – 99" (1999), "Матеріали II спільної конференції BINSA – BRASS" (1999), "Міжнародне морське право і Чорноморський регіон" (2001); "Матеріали 54 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії" (2002), "Щорічник морського права" (2002), "Матеріали 55 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії" (2003), "Сучасне судноплавство і морська освіта: Матеріали міжнародної наукової конференції" (2004), "Матеріали шостої міжнародної виставки-симпозіуму по судноплавству, суднобудуванню, розвитку портів і торгівлі" (2004);
  • у двох навчальних посібниках без співавторів "Міжнародне приватне морське право" (2000), "Морське право" (2004);
  • у восьми колективних навчальних, навчально-методичних і методичних виданнях "Короткий морський словник" (1993), "Програма курсу "Транспортне право" для вузів і факультетів транспорту України" (1994), "Право України" (1994), "Морське право України" (1996), "Право користування морем" (1997), "Теорія держави і права: вступний курс" (1997), "Правове регулювання перевезення вантажів і пасажирів" (1999), "Правові основи регламентації судноплавства" (2003);
  • у тридцяти наукових статтях й інших публікаціях.

Загальний обсяг опублікованих робіт понад 110 авт. аркушів.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, що включають 28 підрозділів, висновків, списку джерел і літератури з 512 найменувань і двох додатків. Обсяг основної частини роботи – 16 авторських аркушів.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження, хотілося б ще раз привернути увагу на комплексність проблем сучасного міжнародного морського права і на те, наскільки серйозне місце займає ця галузь правового регулювання в розвитку сучасної цивілізації. Саме комплексність проблем Світового океану спонукає розглядати право користування морем не дискретно, з погляду існування окремих інститутів і норм, а як систему, яка має свій певний зміст і структуру обумовлені її системоутворюючими властивостями. І такий методологічний підхід, на наш погляд, є цілком виправданим, бо дозволяє сприймати предмет дослідження, як цілісну систему, і у контексті загальнонаукового спрямування синергетики визначити закономірності її самоорганізації та розвитку.

Проведене дисертаційне дослідження еволюції системи права користування морем, яка весь час свого існування формувалася під впливом природного розвитку суспільства та пов’язаним з ним науково-технічним прогресом, і одержані в ході досягнення мети й розв’язання поставлених у зв’язку з цим задач наукові та практичні результати дозволяють сформулювати наступні висновки.

1. Еволюція суспільства спонукала до постійного перегляду системоутворюючих властивостей права користування морем, які в свою чергу закладали основу структури та змісту цієї системи. Так, якщо в античний період і раннє середньовіччя, в основі системоутворюючих властивостей було прагнення забезпечення головним чином приватних або корпоративних інтересів, пов’язаних з морською торгівлею, то й складовими елементами цієї системи виступали в основному правила, які, хоча і не були санкціоновані будь-якою суверенною владою, але які добровільно визнавалися купцями і торговцями всіх націй.

Для періоду становлення державності, коли міжнародні відносини піднялися на принципово новий рівень свого розвитку, як ситемоутворюючі на перший рубіж поступово виходять публічні, державні інтереси в галузі використання Світового океану.

Відкриття нових земель, бурхливий розвиток мореплавства й міжнародної торгівлі ще більш гостро порушили питання про панування на морі. Саме в цей час виникають і затверджуються нові принципи, серед яких визначальне місце займає принцип свободи відкритого моря, який пронизуючи всю систему права користування морем створює підґрунтя для її подальшого розвитку.

Загальне визнання міжнародного права і його універсалізація, створення ООН як міжнародної організації, діяльність якої спрямована на підтримку і зміцнення миру, безпеки і розвиток співробітництва в усіх сферах міжнародних відносин, створили передумови для формування сучасної системи права користування морем. В основі системоутворюючих властивостей якої, як сказано в преамбулі всеосяжної універсальної Конвенції ООН з морського права 1982 р., полягає прагнення "врегулювати у дусі взаєморозуміння і співробітництва усі питання, що стосуються морського права". Таке прагнення міжнародного співтовариства обумовлено рядом об’єктивних причин, серед яких у першу чергу можна назвати: інтенсивний розвиток і розширення сфери діяльності людини у Світовому океані та на морському дні; збільшення кількості міжнародних нормативних актів у цій галузі; бажання створити ефективну струнку логічну систему правил поведінки; прагнення усунути застарілі й неефективні норми права, а також ліквідувати пробіли і вирішити в цій галузі колізії.

2. Метод системного аналізу закладений в основу проведеного наукового дослідження дозволив дійти до висновку, що право користування морем – дуже специфічна, складна, відкрита і динамічна система. Специфіка якої, у першу чергу, полягає в наявності значної кількості інститутів і норм, що не мають аналогів в інших галузях міжнародного права. Складність цієї системи обумовлена як складністю її елементів, що дозволяє говорити про те, що вона становить собою систему систем, так і складністю зв’язків між цими елементами. Право користування морем – це відкрита система, бо її елементи находяться у тісному взаємозв’язку з іншими системами та їхніми елементами (іншими галузями міжнародного права, внутрішнім морським правом держав, міжнародним приватним морським правом тощо). Право користування морем – це дуже динамічна система, яка постійно розвивається під впливом системоутворюючих властивостей, що формуються в процесі еволюції суспільства.

Саме ці характерні риси системи права користування морем, на наш погляд, були причиною того, що Генеральний Секретар ООН у своїй доповіді "Світовий океан і морське право" на 56-й сесії ГА ООН порівнював її зі "складною павутиною із обов’язкових і факультативних документів" і закликав "переглянути архітектуру розпорядження Світовим океаном, яка стає невиразною і доволі мудрою" [460, с.11].

3. Метод системного аналізу, закладений в основу наукового дослідження, також дозволяє дійти висновку, що в правовому аспекті Світовий океан не однорідний, його простори складаються з окремих елементів (категорій морських просторів), правовий режим яких дійсно регламентується величезною кількістю "обов’язкових і факультативних документів". Прийняття таких документів в одних випадках віднесено до компетенції міжнародних організацій та їх органів, в інших – до компетенції держав, у третіх – як тих, так і інших. Саме компетенція суб’єктів, що формують систему юридичних норм тієї або іншої категорії водного простору, дає змогу у сучасній доктрині міжнародного морського права виділяти три групи категорій морських просторів: простори, що входять до складу державної території та мають національно-правовий режим; простори з міжнародно-правовим режимом; простори зі змішаним режимом. Однак така класифікація, на наш погляд, не позбавлена недоліків, тому що не враховує специфіки окремих морських просторів, таких, як протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства, морські канали, "замкнуті або напівзамкнуті моря" тощо. Тому, доцільно ці категорії водних просторів виділяти в самостійну групу – простори зі спеціальним правовим режимом. Саме такий підхід дозволяє уникнути лінійності в побудові системи права користування морем і допомагає правильному сприйняттю сучасних проблем правового режиму морських просторів та визначенню шляхів їх вирішення. Зокрема, це стосується і Чорноморсько-Азовського басейну (Чорноморських проток, Керченської протоки, Азовського моря тощо).

4. На базі категоріально-системної методології, в основу якої закладено виділення чотирьох основних груп морських просторів, розроблена цілісна система функціонально пов’язаних елементів, що дозволила з одного боку чітко визначати юридичну природу кожної з груп і встановити спільні риси категорій морських просторів в середині групи, з іншого – розбіжності як між самими групами, так і морськими просторами в середині однієї групи.

Сприйняття у такому методологічному ракурсі визнаних категорій морських просторів дозволило з критичної точки зору підійти до концептуальних положень певної частки наукових праць, автори яких виходять, наприклад, з позиції "обмеженого суверенітету" прибережної держави у територіальному морі і держави-архіпелагу у її архіпелажних водах, або "міжнародно-правового режиму" водних просторів, що входять до складу державної території. Або можливості встановлення всередині певної категорії морського простору інших категорій, що належать як до одної, так і до різних груп. Наприклад, стосовно пропозицій про встановлення в Азовському морі, яке за своєю юридичною природою є історичними внутрішніми водами, територіальних морів і виключних економічних зон Росії та України.

5. Сприйняття права користування морем як складної динамічної системи дозволило, базуючись на діалектичному методі пізнання соціальних явищ, а також порівняльно-правовому методі, що застосовувався для зіставлення подібних об’єктів пізнання, які існують як одночасно, так і відокремлених певним періодом часу, дати визначення окремим категоріям морських просторів, дефініції яких відсутні у сучасних міжнародних нормативних актах або визначені, на наш погляд, не належним чином, що сприяє певній плутанині, як в науковій так і навчальній літературі. До таких категорій слід зарахувати: внутрішні води, виключну економічну зону, прилеглу зону, континентальний шельф тощо.

Так, з погляду реалій сьогодення, на наш погляд, слід визнати наступні дефініції цих категорій морських просторів.

5.1. Під внутрішніми водами треба розуміти води, що входять до складу суверенної території прибережної держави і розташовані: у континентальних і острівних держав (не держав-архіпелагів) – у бік берега від вихідних ліній територіального моря; у держав-архіпелагів – у бік берега від замикаючих ліній внутрішніх вод.

Акцент, що робиться в цій дефініції на внутрішні води держав-архіпелагів, спрямовано на запобігання ототожнення у внутрішньому праві державами-архіпелагами понять архіпелажних і внутрішніх вод. Що, в свою чергу, повинно сприяти вирішенню проблем правового режиму використання архіпелажних вод в першу чергу – стосовно права мирного і архіпелажного проходу іноземних суден в цих водах.

5.2. З міжнародно-правової точки зору під виключною економічною зоною треба розуміти район, що знаходиться за межами територіального моря і безпосередньо прилягає до нього, який підпадає під специфічний правовий режим, відповідно до якого права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями міжнародного морського права.

У даному випадку слід привернути увагу на те, що положення сучасного міжнародного морського права, на наш погляд, дають всі підстави вважати виключну економічну зону самостійною категорією морського простору, а раз так, то і визнавати за нею її власний правовий статус (якщо не ототожнювати поняття статусу морського простору лише з можливістю чи неможливістю розповсюдження на цей простір суверенітету прибережної держави).

5.3. Під прилеглою зоною варто розуміти морський пояс (частину виключної економічної зони), що безпосередньо прилягає до територіального моря, шириною до двадцяти чотирьох морських миль, відлічуваних від базових ліній, які використовуються для виміру ширини територіального моря (нормальні та прямі вихідні лінії, архіпелажні лінії).

По-перше, акцент у цієї дефініції робиться на те, що прилегла зона – це частина виключної економічної зони, тому її правовий режим складається з правового режиму обох цих категорій. По-друге, базисом для відліку її ширини можуть бути у континентальних і острівних держав (не держав-архіпелагів) як нормальні, так і прямі вихідні лінії, а у держав-архіпелагів – архіпелажні лінії. Таке методологічне сприйняття прилеглої зони повинно допомагати встановленню правильного правового режиму цієї категорії морського простору.

5.4. З міжнародно-правової точки зору під континентальним шельфом варто розуміти морське дно і надра підводних районів, що простираються від зовнішньої границі територіального моря до фіксованої міжнародним правом межі, над якими прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розробки їх природних ресурсів.

Акцент у цій дефініції зроблено, по-перше, на тому, що континентальний шельф розташований саме за межами територіального моря (державного кордону прибережної держави), тобто до його складу не входять дно і надра підводних районів, які покриваються територіальним морем, по-друге, що у сучасному міжнародному морському праві його вже не можна розглядати лише як природне продовження сухопутної території прибережної держави, бо з одного боку, до його складу можуть входити не лише частка континентального шельфу у геологічному розумінні цього терміна (та, що розташована за межами територіального моря), а й материковий схил, підйом і ложе океану, з іншого – право на цю категорію морського простору мають не лише континентальні, а й острівні держави, а також держави-архіпелаги.

5.5. Район – дно морів і океанів і їх надра за межами національної юрисдикції, які, як самі, так і їх ресурси визнаються загальною спадщиною людства, від імені якого виступає Міжнародний орган з морського дна.

У цій дефініції акцентується увага на те, що Район визнається саме загальною, а не спільною спадщиною людства, як це останнім часом робиться в науковій вітчизняній літературі й офіційних перекладах міжнародних нормативних актів – українською мовою. Тобто, що концепція res communis (утім, як і концепція res nulluis) не являє собою будь-яку практичну цінність для визначення його правового статусу.

6. Завдяки застосуванню діалектичного і порівняльно-історичного методів, які сприяли аналізу різних ідей і концепцій зародження й становлення сучасних інститутів морських просторів зі змішаним правовим режимом, можна дійти висновку про компромісний характер цих категорій морських просторів. Саме їх компромісний характер, як вони розглядалися на III Конференції ООН з морського права, і на сьогодення продовжує породжувати значну кількість проблем, пов’язаних з їх делімітацією та правовим режимом використання, що підтверджується, як значною кількістю заяв, які були зроблені по цих категоріях, під час підписання, ратифікації чи приєднанні держав до Конвенції ООН з морського права 1982 р., так і тематикою тих спорів, які розглядалися Міжнародним Судом ООН і Міжнародним трибуналом з морського права. Так, заяви з різних проблем виключної економічної зони були зроблені 27 державами, континентального шельфу – 13, прилеглої зони – 6. Аналіз зроблених заяв у багатьох випадках дозволив виявити й уточнити нині існуючі загальні проблеми цих категорій морських просторів. Зокрема, що стосується виключної економічної зони, то її основні проблеми пов’язані з веденням промислової діяльності й плаванням у цих зонах рибальських суден, проблеми континентального шельфу найчастіше стосуються питань його розмежування між державами з протилежними і суміжними узбережжями, а також розвідки і розробки ресурсів і проведення наукових досліджень. Аналіз цих проблем показує, що значна їх кількість пов’язана саме зі спробами пошуку компромісу з ряду питань і як наслідками цього недостатнім проробленням окремих – питань в Конвенції 1982 р.

7. Незважаючи на те, що інститути морських просторів, які входять до групи просторів з міжнародно-правовим режимом є найполярнішими за своїм віком, проте вони мають одну дуже важливу спільну проблему. Це проблема їх подальшого розвитку.

Так, що стосується відкритого моря, то не зважаючи на те, що Конвенція ООН з морського права 1982 р. вирішила значну кількість проблем, в той самий час відносно окремих з них вона встановила лише загальні принципи, припускаючи їх подальше вирішення у спеціальних міжнародних нормативних актах. Але на жаль деякі з таких питань і на сьогодення залишаються дуже актуальними. Це, насамперед, проблема державної реєстрації суден. Спроба її вирішення шляхом прийняття Конвенції ООН про умови реєстрації суден 1986 р. виявилася невдалою. Конвенція не набрала чинності навіть через 18 років після її прийняття й навряд чи ця подія відбудеться. Але, актуальність цього питання настільки велика, що Генеральний Секретар ООН у своїй доповіді "Світовий океан і морське право", що відбулася 5 березня 2004 р. на 59-й сесії ГА ООН більшу частину часу приділив саме проблемам, пов’язаним з реєстрацією суден. Він відзначав, що всі норми сучасного міжнародного права "засновані на фундаментальних принципах свободи судноплавства і відповідальності держав у всіх питаннях, що стосуються суден, які мають їхнє громадянство (тобто держави прапора несуть головну відповідальність за забезпечення відповідності їх суден вимогам, що містяться у міжнародних документах)" [509, с.4]. Спроби, що робляться IMO у цієї галузі, на наш погляд, остаточного вирішення цієї проблеми не дадуть, бо більшість з видаваних документів мають лише рекомендаційних характер.

Що стосується Району, то це один з інститутів, що розвивається найстрімкіше. Однак, на наш погляд, його подальший розвиток повинен бути обумовлений, в першу чергу, розв’язанням проблеми зрозуміння правосуб’єктності людства, яка на жаль на сьогодення ще не має достатніх критеріїв для її юридичного опосередкування.

8. Завдяки синтезу загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, що знайшли своє широке застосування в проведеному дисертаційному дослідженні вдалося провести аналіз норм сучасного міжнародного морського права, описати, узагальнити і систематизувати отримані результати. Саме це дає підстави говорити про те, що, незважаючи на величезну кількість міжнародних нормативних актів, що стосуються права користування морем, кількість проблем у цій галузі не зменшується. Більш того, значна кількість проблем, виявлених десятиліття назад і дотепер не вирішено, а деякі з них ще й загострилися. Одна з основних причин такої ситуації, на наш погляд, полягає в тому, що прийняття цих нормативних документів недостатньо погоджується з їх імплементацією у внутрішнє право держав. Таким чином, пристосування нормативної бази відбувається дуже повільно. Тому, державам необхідно підсилити свій потенціал в інтересах здійснення не лише Конвенції 1982 р., але й всіх інших, спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень. З метою підвищення дієвості міжнародних нормативних актів необхідно також створення ефективного механізму імплементації, тобто системи міжнародного контролю за виконанням зобов’язань у галузі використання Світового океану і морського дна.

9. Становлення сучасного правового режиму морських просторів Чорноморсько-Азовського басейну відбувається під впливом природного розвиту суспільства і політичних процесів, що мають місце у цьому регіоні й обумовлюється рядом взаємозалежних проблем, які, на наш погляд, можна об’єднати в три основні групи. Перша з них пов’язана з природним розвитком суспільства, зокрема, розширенням масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів, і, як наслідком цих процесів – кодифікацією міжнародного морського права (поява нових категорій морських просторів і необхідність їх делімітації). Друга група проблем визначається географічними особливостями Чорного моря (малі розміри, замкнутість водного простору тощо). Третя група проблем пов’язана з розпадом колишнього СРСР, і утворенням на його території нових незалежних держав, і, як, природний процес, перерозподілом інтересів у цьому регіоні.

Саме ці проблеми з позиції національної безпеки України ставлять ряд актуальних для нашої держави питань.

9.1. Перша з них пов’язана з проблемою делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони з Румунією. Однак, у даному випадку слід зазначити, що, як показує світова практика, розмежування цих морських просторів певною мірою зводиться лише до проблеми делімітації континентального шельфу. В основу сучасної концепції континентального шельфу закладено принцип угоди сторін, який припускає, що зацікавлені держави з протилежними і суміжними територіями можуть домовитися про будь-яке справедливе визначення його спільних границь, за умови, що такою угодою не будуть порушені права й інтереси інших держав. Таким чином, державам нібито надається повна свобода вибору правомірних способів і засобів його розмежування. Зокрема, таке розмежування може базуватися як на серединній лінії (для держав із протилежними берегами), так і на лінії рівного віддалення (для держав із суміжними берегами). Але у даному випадку, ситуація з делімітацією континентального шельфу з Румунією ускладнюється географічними особливостями Чорного моря тому, що через його малі розміри і наявність Кримського півострова, стосовно питання розташування, Україна і Румунія одночасно є державами з суміжними і протилежними узбережжями. Тому, на наш погляд, у даному випадку повинні враховуватися особливі обставини, що мають об’єктивний характер і можуть застосовуватися незалежно, як самостійні принципи. До них можуть бути зараховані: незвичайна конфігурація берегової лінії; історичні правові підстави; співвідношення довжини берегової лінії чи (та) площі сухопутної території держави до площі водного простору; чисельність населення прибережних держав; наявність островів; геологічні особливості морського дна; наявність судноплавних фарватерів тощо.

9.2. Друга група проблем, яка вже знайшла часткове вирішення, пов’язана з юридичною природою Азовського моря, яке визнано історичними внутрішніми водами України та Росії. Саме юридична природа цього моря повинна визначати правові режими використання, як його просторів, так і Керченської протоки. На наш погляд, стосовно Азовського моря найбільш правильним рішенням буде розмежування цих історичних внутрішніх вод шляхом встановлення державних кордонів. Встановлення інших категорій морських просторів (територіального моря, виключної економічної зони) в Азовському морі неприпустимо, бо воно автоматично втратить статус історичних внутрішніх вод.

Керченська протока, на наш погляд, повинна бути визнана територією спільного користування України і Росії з утворенням з цією метою міждержавного адміністративного органу.

9.3. Третя проблема пов’язана з правовим режимом використання Чорноморських проток. У даному випадку розділяючи заклопотаність Туреччини, пов’язану з необхідністю підвищення безпеки судноплавства в Чорноморських протоках, проте, варто визнати, що проблема проток не може бути вирішена в рамках однієї держави і вимагає всебічного вивчення із залученням фахівців і експертів у галузі судноплавства, економіки і міжнародного морського права для вироблення спільної позиції всіх причорноморських держав. Вирішення цієї проблеми повинно йти шляхом перегляду Конвенції про режим Проток 1936 р. Сучасна ситуація, яка характеризується введенням Туреччиною національних правил проходу через протоки, дає їй певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій.

10. Виходячи з тих подій, що відбуваються в суспільстві, можна прогнозувати подальший розвиток системи права користування морем. На наш погляд, в найближчі роки він буде йти декількома шляхами. В першу чергу, це розв’язання старих проблем Світового океану, які з тих чи інших причин не вдалося вирішити у сучасному міжнародному морському праві. До таких проблем слід зарахувати: проблеми належної реалізації чинних міжнародних нормативних актів (залучення держав до участі у Конвенції ООН з морського права 1982 р., та інших, спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень; приведення внутрішнього права держав у відповідність з нормами міжнародного морського права; створення ефективної системи міжнародного контролю тощо); розробка й прийняття нових міжнародних нормативних актів, присвячених спеціальним проблемам Світового океану (проблеми реєстрації морських торговельних суден, "безквіткових пасажирів" тощо). Не менш важливим будуть і спроби вирішення нових проблем, обумовлених як соціальними процесами, що відбуваються у суспільстві, так і найновішими технологіями у галузі використання Світового океану, які спонукають як до перегляду існуючих нормативних актів (проблеми протиправних дій, спрямованих проти безпеки міжнародного судноплавства, запобігання забруднення морського середовища, охорони життя людини на морі тощо) так і прийняття нових (питання відповідальності, найновіші технології перевезень тощо).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Copyright © 2023. All rights Reserved.