Geum.ru

Зміст

Вид материалаДокументы

Содержание


1. Характеристика структури і змісту навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки”
Зміст навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки”
Структура навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки”
2. Основні завдання і методи педагогіки
Завдання складових виховання
Актуальні завдання дидактики (теорії навчання)
Методи науково-педагогічних досліджень
3. Матеріали періодичної преси з проблеми “Передумови розвитку особистості в ранньому віці”
Подобный материал:



Зміст





І. Словник нових психологічних і педагогічних термінів з поясненням їх значення


3

ІІ. Індивідуальні завдання
5




1. Характеристика структури і змісту навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки”

5




2. Основні завдання і методи педагогіки
8




3. Матеріали періодичної преси з проблеми “Передумови розвитку особистості в ранньому віці”

13

Список літератури
16



І. Словник нових психологічних і педагогічних термінів з поясненням їх значення

Альтруїзм (фр. altruisme, від лат. alter - інший) - безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших, готовність заради цього зрек­тися власних інтересів.

Белл-данкастерська форма навчання - навчальна форма організації навчання, яка полягала в тому, що один учитель керував діяльністю великої групи учнів (200 - 250 осіб), залучаючи до цієї роботи старших учнів (моніторів); учитель спочатку навчав моніторів, а потім вони у малих групах на­вчали своїх товаришів ("взаємне навчання").

Вібрато – це фізіологічно обумовлений прояв емоційної напруги, спосіб вираження почуттів, який додає звуку людського голосу, скрипки великої емоційної виразності, відбиває періодичні зміни (пульсації) висоти й інтенсивності звуку.

Дальтон-план - форма організації навчання, яка передбачала таку технологію: зміст навчального ма­теріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у вигляді пла­ну отримував індивідуальне завдання, само­стійно працював над його виконанням, звітувався про роботу, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання.

Екстратрансферентна інтерпретація - вид інтерпретації, яка певною мірою лежить поза відносинами аналітичного переносу.

Інтерпретації – це переведення в усвідомлений стан несвідомого змісту джерела, історії, способу або причини даної психічної події; ця вербальна участь, яка здійснює ті динамічні зміни, котрі називають інсайтом.

Клонування (гр. klon - паросток, пагін) - метод вирощування біологічних організмів з однієї клітини із застосуванням клітинної куль­тури.

Конфронтація - процес залучення уваги пацієнта до якогось конкретного явища з метою його прояснення і спонукання пацієнта до визнання того, чого він уникає і що йому надалі прийдеться визнати й усвідомити ще більш чітко.

Метод "вибуху" - спосіб впливу педагога на вихованця засобами, протилежними до тих, що звичайно очікує особистість від вихователя.

Навіювання - різні засоби вербального і невербального емоційного впливу на людину з метою вве­дення її у певний стан або спонукання до певних дій.

Невроз переносу (трансферентний невроз) – це нова форма неврозу у пацієнта, яка штучно викликається терапевтом і поєднує різні прояви трансферу.

Олігофренопедагогіка - (гр. oligos - малий + phren - розум + педагогіка) - галузь педагогічної науки, яка займається вихованням і навчанням розу­мово відсталих дітей.

Педологія (гр. pais - дитина + logos - вчення) - наука про дитину, особливості її анатомо-фізіологічного, психічного і соціального розвитку.

Психоаналітичний інсайт у несвідомі процеси і змісти - це поступова трансформація внутрішніх заборон і ідеалів шляхом терпимого ставлення до цікавості і знання, раніше заборонених.

Ретрадація (лат. retradatio - затримка, уповільнення) - відставання дітей у розвитку.

Сурдопедагогіка - (лат. surdus - глухий + педагогіка) - галузь педагогіки (зокрема дефектології), що займається проблемами розвитку, навчання і виховання дітей з вадами слуху.

Тифлопедагогіка - (гр. typhlos - сліпий + педагогіка) — галузь педагогіки (зокрема дефектології) про особливості виховання і навчання дітей з вадами зору.

Трансмутаційна інтерналізація – це процес трансформації функції Я-об'єкта аналітика у функцію Я аналізованого. При цьому зміцнення структури Я не означає ніякої незалежності від Я-об'єктів; це означає велику здатність знаходити їх і використовувати.

Трансфер – це процес, за допомогою якого несвідомі бажання переходять на ті або інші об'єкти в рамках певного типу відносин, які встановилися з цими об'єктами.


ІІ. Індивідуальні завдання

1. Характеристика структури і змісту навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки”


Характеристика структури і змісту навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки” зроблена на основі книги Бондарчука Е. та Бондарчука Л. “Основы психологии и педагогики: Курс лекций”.

Зміст навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки”


ПЕРЕДМОВА
3

Розділ I. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ

4




Тема 1. Психологія як наука. Предмет і методи психології

4







1.1. Що вивчає психологія

4







1.2. Основні етапи становлення психології як науки

5







1.3. Основні напрямки психологічної науки

7







1.4. Місце психології в системі наук. Галузі психологічної науки

12







1.5. Методологічні принципи психології. Методи психології

13




Тема 2. Виникнення і розвиток психіки

17







2.1. Психіка і мозок

17







2.2. Стадії розвитку психіки. Взаємозв'язок рівнів розвитку психіки і форм поведінки живих організмів
20







2.3. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. Свідомість і несвідоме

23




Тема 3. Психологія особистості

27







3.1. Поняття особистості в психології. Самосвідомість особистості
27







3.2. Спрямованість особистості

30







3.3. Особливості поведінки особистості: темперамент і характер

32







3.4. Здатності людини

35




Тема 4. Психічні процеси і стани особистості

44







4.1. Пізнавальні процеси

44







4.2. Емоційно-вольові процеси

54







4.3. Психічні стани особистості

57




Тема 5. Особистість у діяльності і спілкуванні

65







5.1. Особистість і діяльність

65







5.2. Спілкування і його структура

69







5.3. Психологічні способи впливу в процесі спілкування. Прийоми підвищення ефективності спілкування

76

Розділ II. ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ

84




Тема 6. Педагогіка як наука. Предмет, структура і перспективи розвитку педагогіки

84







6.1. Що вивчає педагогіка. Її основні категорії

84







6.2. Становлення педагогіки як науки. Вклад вітчизняних вчених у розвиток педагогіки

87







6.3. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками

90







6.4. Методи науково-педагогічних досліджень

92







6.5. Задачі педагогіки на сучасному етапі розвитку суспільства. Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття)
96







6.6. Роль і місце педагогіки в системі підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації сучасних фахівців

97




Тема 7. Теорія освіти і навчання

100







7.1. Предмет дидактики. Її основні категорії

100







7.2. Зміст освіти. Принципи побудови освіти. Рівні освіти

103







7.3. Основні типи навчальних закладів, їхня характеристика. Акредитація навчальних закладів. Документи про освіту
106







7.4. Нормативна й навчально-матеріальна база освіти
108




Тема 8. Процес навчання як цілісна система

111







8.1. Методологічна основа і рушійні сили процесу навчання. Функції навчання, їх взаємозв'язок

111







8.2. Структура процесу навчання

114







8.3. Поняття про принципи навчання, їх характеристика
117




Тема 9. Система навчання

120




Тема 10. Методи навчання

125







10.1. Поняття про методи навчання. Метод і прийом. Основні підходи до класифікації методів навчання

125







10.2. Характеристика словесних, практичних і наочних методів навчання

128







10.3. Характеристика репродуктивних і проблемно-пошукових методів навчання
130







10.4. Методи стимулювання навчальної діяльності. Мотивація в навчанні

131




Тема 11. Організаційні форми навчання

134







11.1. Поняття про форми навчання. Основні підходи до класифікації форм навчання в історичному розвитку

134







11.2. Загальна характеристика систем навчання

137




Тема 12. Контроль і оцінка результатів навчання

145







12.1. Сутність контролю. Педагогічні вимоги до контролю. Види контролю

145







12.2. Функції контролю

147







12.3. Методи контролю

148







12.4. Системи оцінювання і їх коротка характеристика

149




Тема 13. Теорія виховання

152







13.1. Сутність, цілі і задачі виховання

152







13.2. Рушійні сили, закономірності і принципи процесу виховання
154







13.3. Характеристика основних напрямків виховання

155







13.4. Методи і форми виховання

159

Структура навчальної дисципліни “Основи психології і педагогіки”


Особливості сучасного етапу розвитку суспільства обумовлюють необхідність корінного поліпшення підготовки фахівців, оволодіння ними основами психолого-педагогічних знань і успішного застосування їх на практиці. Метою вивчення дисципліни “Основи психології і педагогіки” є:

- одержати уявлення про природу психіки людини, про співвідношення природних і соціальних факторів у її становленні, а також про те, як відбувається усвідомлення людиною навколишнього світу і самої себе;

- навчитися давати психологічну характеристику особистості, її спрямованості, темпераменту, характеру, здібностей;

- навчитися пояснювати власні психічні процеси, властивості, стани, а також опанувати найпростішими прийомами їх психічної саморегуляції;

- навчитися усвідомлювати особливості взаємодії людей у процесі спілкування і спільної діяльності;

- опанувати прийомами, що підвищують ефективність спілкування;

- навчитися орієнтуватися в закономірностях, принципах процесу навчання і виховання;

- одержати уявлення про різні форми, методи, засоби навчання і виховання;

- опанувати елементарними навичками аналізу навчально-виховних і проблемних педагогічних ситуацій у родині і трудовому колективі;

- розвинути практичні уміння, що забезпечують творчість і ініціативу в різних видах діяльності.

У розділі I (теми 1-5) висвітлюється предмет психології як науки про закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки людини, наводиться характеристика форм її прояву - психічних процесів, властивостей, станів. Особлива увага приділяється психології особистості, закономірностям її розвитку, можливостям самовдосконалення й ефективної взаємодії з іншими людьми.

У розділі II (теми 6-13) розкриваються теоретичні й організаційно-практичні проблеми педагогіки. Основна увага приділяється питанням навчання і виховання з використанням різних форм, методів і засобів, найбільш оптимальних на сучасному етапі. Коло проблем, розглянутих у пропонованому курсі лекцій, конкретизований у переліку умінь, що випереджає кожну тему. Усвідомленому і більш глибокому засвоєнню матеріалу сприятиме пошук відповідей на контрольні питання і завдання, запропоновані до кожної теми. При цьому доцільно користуватися джерелами, наведеними в списках літератури до кожної теми.


2. Основні завдання і методи педагогіки


Педагогіка - наука про виховання людини. Предметом пе­дагогіки є процес виховання. Термін "виховання" - різнопла­новий. Він вживається в широкому і вузькому розумінні. В широкому розумінні під вихованням розуміють вплив суспіль­ства на формування особистості, процес дій педагогів певних соціальних інститутів, скерованих на забезпечення оптималь­них умов для фізичного, психічного і соціального розвитку ви­хованців. У вузькому розумінні під вихованням розуміють кон­кретний вплив особи вихователя (батьків, учителів та ін.) з ме­тою формування в дитини певних морально-духовних якостей.

Основними категоріями педагогіки є виховання, навчання й освіта. Виховання - це цілеспрямований і організований процес формування особистості. Навчання - двосторонній процес взаємообумовленої діяль­ності учителя й учня, спрямований на оволодіння учнями знан­нями, вміннями і навичками, розвиток їхніх інтелектуальних потенційних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності. Освіта - це процес і результат оволодіння надбаннями люд­ської культури як передумови активної соціальної діяльності. Отже, названі категорії взаємопов'язані між собою і спрямовані на розв'язання єдиних завдань.

Завдання складових виховання


Стратегічні завдання системи формування підростаючого покоління в Україні сьогодні знаходять відображення у си­стемі національного виховання. Завдання національного вихо­вання, як зазначено в Державній національній програмі "Осві­та", - "набуття молодим поколінням соціального досвіду, ус­падкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у мо­лоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізич­ної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, тру­дової, екологічної культури". Ці завдання конкретизуються в складових виховання: моральному, розумовому, фізичному, тру­довому та естетичному вихованні.

Моральне виховання має такі завдання: озброєння особи­стості нормами моральної поведінки, формування почуттів і пе­реконань, вмінь та навичок моральної поведінки. Завдання розумового виховання такі: оволодіння знаннями, уміннями і навичками з основ наук, формування наукового сві­тогляду, розвиток інтелектуальних потенціальних можливо­стей особистості, оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності.

Завдання трудового виховання: формування любові до праці і розуміння її важливості у суспільстві, виховання трудових умінь і навичок, формування культури трудової діяльності і бережливого ставлення до результатів праці, психолого-соціальна підготовка до вибору професії і активної участі у продуктивній праці. Завдання фізичного виховання: створення оптимальних умов для розвитку фізично здорового організму людини, вироблення санітарно-гігієнічних вмінь та навичок, виховання волі та сприт­ності, формування стійкого інтересу і потреби турботи про влас­не здоров'я. Завдання естетичного виховання: формування почуття пре­красного, виховання любові до природи та створеної краси, ви­ховання стійких оцінювальних критеріїв та емоційно-естетич­ного ставлення до творів мистецтва, оволодіння знаннями і вміннями творити прекрасне у житті.

Актуальні завдання дидактики (теорії навчання)

В Державній національній програмі "Освіта" визначені пер­спективні завдання розвитку змісту освіти, особливості удос­коналення навчання школярів та професійної підготовки мо­лоді. Зокрема, в Програмі виокремлено стратегічні завдання реформування освіти в Україні: відродження і розбу­дова національної системи освіти як найважливішої ланки ви­ховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і мо­рального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й передавання культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків; виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад.

Виходячи з цього, перед дидактикою по­стають нові завдання. Найважливіші з них такі:

- розробка змісту загальної і професійної освіти різних на­вчально-виховних закладів з урахуванням особливостей со­ціально-економічного розвитку України;

- забезпечення наукових передумов організації навчально­го процесу в навчальних закладах нового типу: гімназіях, ліце­ях, колегіумах;

- дослідження особливостей навчання обдарованих дітей;

- обґрунтування наукових засад подальшого розвитку і під­вищення пізнавальної самостійності та активності учнів у на­вчальному процесі;

- поглиблення досліджень, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу;

- обґрунтування шляхів інтеграції навчальних дисциплін;

- дослідження питань оптимізації навчального процесу на основі комп'ютеризації, використання технічних засобів навчан­ня;

- побудова змісту і процесу навчання на основі гуманізації;

- побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії, літератури та ін.);

- пошуки нових ефективних форм організації навчання на засадах демократизму і гуманізму.

Методи науково-педагогічних досліджень


Педагогіка, як і будь-яка інша наука, може функціонувати і розвиватися, якщо вона перебуватиме у русі, спиратиметься на дослідження тих явищ і процесів, які є в колі її інтересів. А для такої дослідної роботи необхідно мати надійний інструментарій - методи досліджень, які зображено на рис. 1.

У педагогіці за сутністю виділяють такі групи методів: не експериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності); експериментальні (природний експеримент, лабораторний експеримент); формуючі. Спостереження - це метод тривалого, планомірного спогля­дання об'єктів і суб'єктів педагогічного процесу без втручання у сам процес, опис особливостей фізичного, психічного і со­ціального розвитку, які проявляються в діяльності й поведінці учасників навчально-виховного процесу. Цей метод дає змогу систематизувати отримані показники і зробити певні висновки. Спостереження як універсальний, найбільш поширений метод має задовольняти ряд вимог: цілеспрямованість, плановість, об'єк­тивність, фіксацію результатів.



Рис. 1. Методи науково-педагогічних досліджень

Анкетування - це метод отримання інформації про рівень фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців за до­помогою спеціально запропонованих запитань та аналізу відпові­дей на них. За змістом анкета може стосуватись фактів, харак­теристик подій, людей, які оточують вихованців, намірів. Залеж­но від функцій анкети мають запитання-фільтри, контрольні за­питання для з'ясування достовірності інформації, функціонально-психологічні для зняття напруження. За формою анкети мо­жуть бути: відкритими, в яких прямі запитання передбачають вільні відповіді на свій розсуд; закритими, в яких на запитання є готові відповіді і респондент повинен вибрати одну з них.

Бесіда - метод встановлення під час безпосереднього спілку­вання особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців. Бесіду можна проводити безпосередньо з учнями, їх однокласниками, батьками дітей, учителями-вихователями та інши­ми особами, які беруть участь у навчально-виховному процесі. Аналіз продуктів діяльності - це метод вивчення учасників педагогічного процесу, який передбачає ознайомлення дослід­ника з результатами і наслідками діяльності вихованців з ме­тою з'ясування рівня сформованості певних якостей, умінь, здібностей. Це можуть бути робочі зошити, щоденники, творчі роботи, малюнки, вишивки, моделі та ін.

Діагностичні методи ефективні тим, що дають змогу не про­сто зробити опис тих чи інших особливостей розвитку вихо­ванців, стану протікання певних педагогічних процесів, але й вимірюють їх, дають їм якісну і кількісну характеристику. До діагностичних методів у першу чергу варто включити тестування і шкалювання. Тестування (випробування) - метод дослі­дження, який передбачає набір коротких стандартизованих зав­дань з альтернативними відповідями, що вимагає вибору з них правильної, а результати таких випробувань підсумовуються в кількісних показниках. Шкалювання - діагностичний метод вимірювання, за допо­могою якого реальні якісні явища отримують числове вира­ження у формі кількісних оцінок.

Чільне місце у системі педагогічних досліджень посідають експериментальні методи. Педагогічний експеримент є своєрід­ним комплексом методів дослідження, що забезпечує науково-об'єктивну і доказову перевірку правильності обґрунтованої на початку дослідження гіпотези. Природний експеримент полягає в тому, що піддослідний, перебуваючи у природних для нього умовах (спеціально ство­реної навчальної, трудової, ігрової діяльності), не здогадується, що він знаходиться у полі дослідження. Дослідник аналізує особливості поведінки піддослідних у створених ним умовах з метою прийняття певних рішень.

Лабораторний експеримент проводиться в штучних для вихованців умовах, які створюються спеціально, в спеціально обладнаних лабораторіях з використанням приладів, певного обладнання. Формуючі методи передбачають вивчення особливостей фізич­ного, психічного і соціального розвитку особистості в природ­них умовах протікання того чи іншого процесу шляхом актив­ного формування тих якостей, які в першу чергу цікавлять пе­дагога. Так чи інакше - це включення особистості в конкрет­ний процес з розрахунку на "зону найближчого розвитку" з метою ведення розвитку людини за собою.

Останнім часом в системі науково-педагогічних досліджень набирає чинності педагогічний консиліум (нарада, засідання). Це специфічна нарада, зібрання педагогів, які попередньо, використовуючи різні методи, досліджували певний педагогічний об'єкт (учня, колектив, явище) і на основі цього мають дійти однієї думки щодо спільних дій заради по­ліпшення навчально-виховного процесу стосовно конкретного педагогічного явища. Консиліум розглядає складні педагогічні явища.


3. Матеріали періодичної преси з проблеми “Передумови розвитку особистості в ранньому віці”

Актуальність проблеми. Більшість батьків ставлять перед собою запи­тання: чи правильно розвивається наша дитина? Чи не відстає вона у роз­витку? А може, навпаки, вона розвива­ється занадто інтенсивно - чи добре це? Такі питання хвилюють молодих батьків маленьких дітей у перші роки їх життя, коли ще немає досвіду, можливос­тей для порівняння своєї дитини з її ро­весниками. Іноді проблема визначення рівня розвитку дитини постає при вла­штуванні до дитячого садка, коли "потрібно з'ясувати, в якій групі вона по­чуватиметься більш комфортно. Тоді ви­являється, що кваліфіковано провести таку діагностику досить важко.

Актуальність обраної теми полягає і в тому, що існує складність отримання достовірної і надійної інформації, яка дозволить дати повну характеристику рівня розвитку конкретного малюка. Складність ця обумовлена тра­диційною практикою, що склалася в Україні.

Більшість психологічних тестів і шкал розвитку для малюків, що широко застосовуються у різних країнах, виділя­ють 6 напрямів у своїй діагностиці: 1 - розуміння мови; 2 - власна мовленнєва активність; 3 - гра і маніпуляції з предметами; 4 - сенсорний розвиток (відчуття, сприйняття); 5 - володіння своїм тілом і рухами; 6 - соціальні контакти й емоційний стан. В існуючій практиці ці напрями розділені між різними спеціалістами.

Оцінку розуміння мови і мовленнєвої ак­тивності дитини дає логопед. Логопед, який веде прийом у районній поліклініці, як правило, не є фахівцем в галузі пси­хології раннього віку і не має необхідних для цього віку специфічних навичок діаг­ностики, тому дуже часто діагноз «за­тримка розвитку мовлення» не має під собою достатніх підстав.

Третій напрям - вікові особливості гри і маніпуляції із предметами - галузь фахових знань педагога дошкільного за­кладу; кваліфікований і досвідчений ви­хователь може орієнтуватися тут досить успішно. Четвертий напрям (відчуття і сприй­няття, насамперед зорові і слухові) - спочатку має оцінюватися фізіологами за зором і слухом, а потім вступають у дію показники, прийняті в роботі кон­кретного спеціаліста (педагога або пси­холога).

Справа в тому, що, по-перше, у наукових даних про сенсорний розвиток не все чітко визначено, а по-друге, це та галузь, де велику роль відіграє ор­ганізація життя дитини: чи має вона збіднене середовище (сенсорна депривація) або навпаки, збагачене (сенсорна стимуляція). Сенсорний розвиток у ран­ньому віці тісно пов'язаний з інтелекту­альним. Оцінка того, як дитина володіє своїм тілом і рухами, входить до завдання невро­патолога (у деяких випадках - ортопеда).

Шостий напрям - аналіз соціальних контактів і емоційного стану дитини - є фаховим завданням насамперед психо­лога, якщо він доступний; якщо його не­має, за цю справу береться хтось із близьких дитині дорослих, іноді успішно. Варто нага­дати, що взагалі вікові норми психічного розвитку відносні, індивідуальний темп розвитку варіюється в дуже широких ме­жах, залишаючись нормальним. Зроби­ти обґрунтований висновок про пато­логічний характер затримки може тільки фахівець. Проте попередні уважні спос­тереження батьків і вихователів можуть стати цінним джерелом додаткової інформації для прийняття рішення.

Для того, щоб якісно провести такі спостереження, необхідно користувати­ся достатньо докладними й обґрунтова­ними описами особливостей поведінки дітей у послідовних вікових відрізках. Достовірність і надійність висновків про наявність або відсутність у дитини пев­ного показника розвитку підвищується, якщо перелік показників доповнений по­ясненнями: як і в якій ситуації краще проводити спостереження, щоб воно дало можливість побачити те, що є на­справді, і не приписати дитині те, чого немає. Такі спостереження потребують деякого тренування, а для початку - ре­тельного дотримання пояснень.

Список рекомендованої літератури (ксерокопії додаються):

1. Байєр О. Для розвитку особистості дитини //Дошкільне виховання. – 1995. - №10. – С. 13

2. Гізатулліна Д. Психологічна діагностика раннього віку //Дитячий садок. – 2006. - №4. – С. 2

3. Гураш Л. Раннє дитинство: специфіка, особливості //Дошкільне виховання. – 2002. - №1. – С. 24-25

4. Гущіна О. Формування особистісної культури дошкільнят //Психологічна газета. – 2006. – жовтень. – С. 5

5. Мазур О. Адаптація малюків до умов дошкільного закладу //Психолог. – 2006. – жовтень. – С. 16-18

6. Машовець М. Відкриваємо таємниці раннього віку //Дошкільне виховання. – 2005. - №11. – С. 18-19

7. Сіроштан С. Соціальний та емоційний розвиток малят //Психолог. – 2005. – березень. – С. 3-10

8. Трубайчук Л. Механизмы личностного развития дошкольника //Начальная школа: плюс до и после. – 2006. - №7. – С. 3-5


Список літератури


1. Бондарчук Е., Бондарчук Л. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. - К.: МАУП, 2002. - 168 с.

2. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 418 с.

3. Педагогика. - СПб: “ Питер”, 2000. - 304 с.

4. Первушина О. Общая психология: Методические указания. - Новосибирск: Научно-учебный центр психологии НГУ, 1996. - с.

5. Практическая психология. - М : Акаде­мический Проект, 2001. - 480 с.

6. Рубинштейн С. Основы общей психологии - СПб: «Питер», 2000 - 712 с.

7. Сластенин В. и др. Педагогика. - М.: "Академия", 2002. - 576 с.

8. Смирнов С. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности. - М.: "Академия", 2001. - 304 с.



IQdiplom.com - дипломні роботи, курсові, реферати на замовлення