Керівництво з соціальної відповідальності

Вид материала

Документы

Содержание Права людини та соціальна відповідальність Принципи та міркування Права людини. Питання 1: Належне виконання (Due Diligence) Пов’язані дії та очікування 6.3.4.2 Пов’язані дії та очікування Права людини. Питання 3: Уникнення співучасті Пряма співучасть Мовчазна співучасть Дії та очікування 6.3.6. Права людини. Питання 4: Реагування на скарги 6.3.6.2 Дії та очікування Заснованими на діалозі та посередництві 6.3.7.1 Опис питань 6.3.7.2 Дії та очікування Жінки та дівчата Недієздатні особи Корінні народи Мігранти, трудові мігранти Дискримінація людей за походженням, зокрема кастовим походженням

Подобный материал:

• Концепція Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні, 216.92kb.
• Концепція Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні, 213.74kb.
• Концепція національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в україні, 214.62kb.
• об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних,, 216.76kb.
• Програма комплексного вступного іспиту на окр «Магістр», 127.98kb.
• Лекція 7 Тема: Страхування відповідальності, 179.13kb.
• Програма вступного фахового випробування з соціальної педагогіки, 197.29kb.
• Витяг з правила страхування відповідальності перед третіми особами, 112.86kb.
• Програми дисциплін ● Вступ до практичної соціальної роботи. Теорії І методи соціальної, 315.61kb.
• Завдання для самостійної роботи по курсу, 502.6kb.

Права людини та соціальна відповідальність


Держави несуть відповідальність та обов’язок щодо поваги, захисту, дотримання та реалізації прав людини. Організація несе відповідальність за повагу до прав людини, у т.ч. у своїй сфері впливу. Визнання та повага до прав людини сприймаються як питання, важливе для існування принципу верховенства права, для концепцій соціальної справедливості та як фундамент найбільш важливих соціальних інститутів, таких як судова система.

2. Принципи та міркування
   

1. Принципи
   

Права людини надаються при народженні, є невід’ємними, універсальними, неподільними та взаємопов’язаними:

• вони надаються при народженні, тобто належать кожній особі, що є людською істотою;
  
• вони є невід’ємними, оскільки людина не може погодитися відмовитись від них або бути позбавленою них урядами або будь-якою іншою інституцією;
  
• вони є універсальними, оскільки застосовуються до кожного незалежно від його статусу;
  
• вони є неподільними, оскільки жодне з прав людини не може вибірково ігноруватися; та
  
• вони є взаємопов’язаними, оскільки реалізація одного сприяє реалізації інших прав.
  

2. Міркування
   

Держави несуть обов’язок захищати особистість та групи від порушення прав людини, а також поважати та дотримуватись прав людини в межах своєї юрисдикції. Держави все в більшій мірі вживають заходів до заохочення організацій, що підпадають під їх юрисдикцію, поважати права людини навіть якщо вони працюють поза межами їх юрисдикції. Загальновизнано, що організації та індивідууми мають потенціал впливати на права людини як прямо, та і опосередковано. Організації несуть відповідальність за повагу до всіх прав людини, незалежно від того чи здатна і бажає держава робити це. Повага до прав людини означає утримання від порушення прав інших. Ця відповідальність включає вжиття заходів для уникнення організацією пасивного сприйняття або активної участі у порушенні прав. Виконання обов’язків щодо поваги прав людини вимагає належного ставлення. Там де держава не виконує свою захисну функцію, організація може вживати додаткових заходів для забезпечення поваги до прав людини у всіх сферах своєї діяльності.

Деякі фундаментальні норми міжнародного кримінального права передбачають правову відповідальність індивідуумів та організацій, а також і держав, за серйозні порушення міжнародних прав людини. До них відносяться застосування катувань, злочини проти людяності, рабство та геноцид. У деяких країнах, організації можуть переслідуватися відповідно до національного законодавства за дії, що визнані міжнародною спільнотою як злочини. Інші інструменти прав людини визначають сферу правових зобов’язань організацій відносно прав людини та підходів до їх впровадження та дотримання.

Основою відповідальності недержавних організацій є повага до прав людини. У будь-якому випадку, організації можуть стикнутися з очікуванням зацікавлених сторін щодо більшої поваги до прав людини, або навіть щодо сприяння їх дотриманню. Концепція сфери впливу дозволяє організації зрозуміти обсяг її здатності підтримувати права людини. Таким чином, це може допомогти організації проаналізувати свою здатність до впливу або заохочення інших сторін, на які питання прав людини може справляти значний вплив, або носіїв прав, яких це стосується.

Можливості організації щодо підтримки прав людини часто є найкращими у середовищі її власної діяльності, її постачальників, партнерів або конкурентів, з урахуванням її здатності впливати на подолання недоліків зовнішнього середовища у ланцюзі додавання ціни, зовнішніх громадах та поза їх межами. У деяких випадках, організації можуть виявити бажання збільшити свій вплив шляхом співробітництва з іншими організаціями та індивідуумами. Оцінка можливостей для дій та для більшого впливу залежатиме від конкретних обставин, притаманних організації та середовищу, у якому вона діє.

Організаціям слід розглядати можливості сприяння освіті з питань прав людини для забезпечення обізнаності з правами людини носіїв прав і тих хто може потенційно на ці права впливати.

3. Права людини. Питання 1: Належне виконання (Due Diligence)
   

1. Опис питань
   

Належна виконання у контексті соціальної відповідальності є всеохоплюючим, активним зусиллям щодо визначення ризиків протягом всього життєвого циклу проекту або діяльності організації, що має на меті уникнення та зменшення цих ризиків. У конкретній сфері прав людини, це є процесом, за допомогою якого організації не лише забезпечують відповідність законам, але також керують ризиками порушення прав людини з метою уникнення таких порушень. З метою поваги прав людини, організації несуть відповідальність за належне виконання ідентифікації, запобігання та розгляду реальних або потенційних впливів на права людини у результаті їх дій або дій тих, з ким організація має відносини. Належне виконання може також включати вплив на діяльність інших сторін, якщо вони є причиною порушень прав людини і якщо до цього причетна організація.

2. Пов’язані дії та очікування
   

У процесі належного виконання, організації слід брати до уваги особливості країни, у якій вона працює або у якій відбувається її діяльність; потенційні та реальні впливи на права людини в наслідок її діяльності; вірогідність порушення прав людини внаслідок діяльності інших організацій або осіб, чия діяльність значною мірою пов’язана з діяльністю організації. До процесу належного виконання, з урахуванням розмірів та обставин організації, слід включати:

• політику організації щодо прав людини, яка надає суттєві інструкції для працівників організації та для тих, хто тісно з нею пов’язаний;
  
• засоби оцінки того, як існуючі та запропоновані заходи можуть вплинути на права людини;
  
• засоби впровадження політики прав людини в рамках організації; та
  
• засоби вистежування діяльності, щоб мати змогу робити необхідні уточнення пріоритетів та підходів.
  

При визначенні потенційних сфер діяльності, організації слід намагатися досягти кращого розуміння викликів та дилем пов’язаних із потенційно вразливими групами та особами.

На додаток до цієї самооцінки, у деяких випадках організація може вважати можливим та корисним намагатися впливати на поведінку інших установ стосовно дотримання прав людини, зокрема тих організацій, з якими вона має тісні зв’язки або якщо організація вважає ці питання особливо важливими для себе. Набувши досвіду у сфері поваги до прав людини, організація може підвищити свою здатність та прагнення до взаємодії з іншими організаціями у сфері сприянню поваги до прав людини.

4. Права людини. Питання 2: Ситуації, що містять ризики для прав людини
   

6.3.4.1 Опис питань


Існують певні обставини та умови, за яких зростає вірогідність того, що організації стикнуться з викликами та дилемами, пов’язаними з правами людини, а також із ризиком того, що зросте й вірогідність порушення прав людини. До них відносяться:

• конфлікт або надзвичайна політична нестабільність, недоліки демократичної або судової системи, відсутність політичних та інших громадянських прав;
  
• бідність, посуха, загрози здоров’ю та природні катаклізми;
  
• діяльність видобувної промисловості або інша діяльність, що може значно вплинути на природні ресурси, такі як вода, ліси або атмосфера, а також можуть зруйнувати громаду;
  
• вплив діяльності на місцеві громади;
  
• дії, що можуть вплинути на дітей або залучити їх;
  
• існування корупції;
  
• складні ланцюги додавання ціни, що включають роботу, виконану на неформальній основі без юридичного оформлення; та
  
• потреба у заходах для убезпечення приміщень або інших активів.
  

6.3.4.2 Пов’язані дії та очікування


Організаціям слід проявляти особливу увагу при розгляді ситуацій зазначених вище. Ці ситуації можуть вимагати удосконаленого процесу належного виконання для забезпечення поваги до прав людини.

Діючи в середовищі, у якому існує одна або кілька з цих обставин, від організації швидше за все вимагатиметься складний та комплексний підхід до формування своєї поведінки. Оскільки не може бути жодної простої формули або рішення, організації слід базувати свої рішення на первинній відповідальності за повагу до прав людини, у той же час сприяючі впровадженню та захисту дотримання прав людини загалом.

Організації слід брати до уваги можливі наслідки її дій, щоб забезпечити досягнення цілей поваги до прав людини. Зокрема, важливим є не сприяти та не створювати нових порушень. Складність ситуації не може бути виправданням бездіяльності.

5. Права людини. Питання 3: Уникнення співучасті
   

1. Опис питань
   

У юридичному контексті співучасть була визначена у деяких правових системах як вчинення дії або помилки, що має суттєвий вплив на здійснення незаконної дії, такої як злочин, при усвідомленні здійснення незаконної дії.

У не правовому контексті, співучасть походить з очікувань суспільства щодо поведінки. У цьому контексті, організація може розглядатися як співучасник, якщо вона сприяє вчиненню неправомірних дій або дій, що несумісні з міжнародними нормами поведінки, про які, під час виконання належних дій, організація знала або могла знати, могли призвести до суттєвих негативних впливів на навколишнє середовище або суспільство. Організація також може розглядатися як співучасник, якщо вона скриває всій зиск від вчинення таких дій.

Оскільки межі співучасті є нечіткими та мінливими, виділяють три її форми:

• Пряма співучасть. Має місце коли організація очевидно сприяє порушенню прав людини;
  
• Співучасть з вигодою. Організація отримує пряму вигоду від порушень прав людини, здійснених іншими. Приклади включають толерантне ставлення організації до придушення репресивними органами мирних демонстрацій проти її діяльності або використання репресивних заходів при захисті її приміщень, або отримання організацією зиску від порушення постачальниками фундаментальних прав на працю; та
  
• Мовчазна співучасть. Відмова організації підняти перед владою питання щодо систематичних порушень прав людини, відмова від виступу проти систематичного порушення трудового законодавства по відношенню до певних груп.
  

2. Дії та очікування
   

Однією з важливих сфер, пов’язаних з потенційною співучастю у порушенні прав людини є вимоги безпеки. У цьому відношенні, окрім іншого, організації слід: пересвідчитись, що її заходи безпеки не порушують прав людини і відповідають міжнародним нормам та стандартам втілення законів; бути впевненою, що персонал, пов’язаний із безпекою (найнятий, контрактний або субконтрактний), був належним чином навчений, у тому числі з питань дотримання прав людини; всі скарги на процедури у сфері безпеки (або на персонал, що їх виконує) слід негайно та об’єктивно розглядати та брати до уваги.

Крім того, організації слід:

• не надавати товари або послуги організаціям, що використовують їх для порушень прав людини;
  
• не вступати до офіційних партнерських відносин з організаціями, що порушують права людини в рамках партнерських відносин;
  
• бути поінформованій щодо соціальних та екологічних умов, у яких були вироблені придбані товари та послуги;
  
• оприлюднювати інформацію, або вживати інших заходів, які б свідчили, що організація звертає увагу на випадки дискримінації на робочих місцях.
  

Організація може володіти інформацією, запобігати та розглядати ризики співучасті, впроваджуючи загальні ознаки правових та соціальних еталонів у свої виконавські процеси.


6.3.6. Права людини. Питання 4: Реагування на скарги


6.3.6.1 Опис питання


Навіть якщо інституції діють оптимальним чином, можуть виникати суперечки щодо впливу від рішень та діяльності організації на права людини. Ефективний механізм скарження відіграє важливу роль в обов’язку держави захищати права людини. Так само, для здійснення своєї відповідальності у сфері поваги до прав людини, організації слід створювати механізми щоб ті, хто вважає, що їх права були порушені, могли доводити це до відома організації та отримати компенсацію. Цей механізм не повинен шкодити доступу до існуючих правових засобів. Не слід діяти таким чином, щоб недержавні механізми підривали міць державних інститутів, зокрема судових механізмів, проте потрібно, щоб вони могли пропонувати додаткові можливості для компенсації та відшкодування.


6.3.6.2 Дії та очікування


Організації слід створювати механізми захисту як для власного використання, так для використання їхніми зацікавленими групами. З метою ефективності, цим механізмам слід бути:

• легітимними. Це передбачає чітку, прозору та достатньо незалежну структуру управління, яка гарантує, що жодна сторона процесу скарження не завадить справедливому проведенню цього процесу.
  
• Доступними. Необхідно, щоб існування механізмів було адекватним допомозі, що надається скаржникам, які можуть зіткнутися з бар’єрами у доступі до них, такими як мова, грамотність, нестача інформації або фінансів, відстань або страх покарання;
  
• Передбачуваними. Необхідно, щоб існували чіткі та відомі процедури, чіткий графік для кожного етапу та ясність щодо типів процесу і результатів, до яких вони можуть та не можуть призвести, а також засоби моніторингу впровадження результатів;
  
• Справедливими. Необхідно, щоб скаржники мали доступ до джерел інформації, порад та експертизи, необхідної для участі у справедливому процесі оскарження.
  
• Сумісними з правами. Необхідно, щоб результати та відшкодування відповідали загально визнаним стандартам прав людини;
  
• Чіткими та прозорими. Хоча конфіденційність іноді може застосовуватись, необхідно, щоб процес та результати були відкритими для громадської думки та приділяли належну увагу інтересам громадськості; та
  
• Заснованими на діалозі та посередництві. Необхідно, щоб скаржники мали право на альтернативні, незалежні механізми прийняття рішень, якщо двосторонні механізми, що включають лише скаржників та організацію не спрацьовують.
  

7. Права людини. Питання 5: Дискримінація та вразливі групи
   

6.3.7.1 Опис питань


Дискримінація включає будь-які відмінності, виключення або переваги, що спричиняє зведення внівець рівності у ставленні або рівності можливостей, якщо ставлення базується не на законності, а на упередженості. Незаконні основи дискримінації включають, проте не обмежується, дискримінацію за: расовими ознаками, кольором шкіри, статтю, віком, сімейним станом, мовою, власністю, національністю або походженням, релігією, етнічним або соціальним походженням, кастою, економічними умовами, недієздатністю, сексуальною орієнтацією, станом здоров’я, захворюванням на ВІЛ/СНІД, вагітністю, членством у партіях або політичними поглядами. Заборона дискримінації є одним з фундаментальних принципів міжнародного законодавства про права людини.

Повна та ефективна участь та включення до суспільства всіх груп, у т.ч. вразливих, надає та збільшує можливості для всіх організацій а також зацікавлених сторін. Організація може отримати значні результати від застосування активного підходу до забезпечення рівних можливостей та поваги до кожної особи.

Групи, що страждали від постійної дискримінації, що веде до незручного стану, є вразливим до подальшої дискримінації і тому їх права слід тримати у фокусі уваги в рамках захисту і поваги з боку організації. Хоча, як правило, вразливі групи включають ті, що зазначені у розділі 6.3.7.2, можуть існувати й інші вразливі групи у тих окремих громадах в рамках яких працює організація.

Дискримінація також може бути опосередкованою. Це трапляється якщо в цілому нейтральні положення, критерії або практики ставлять людей з певними особливостями, такими як певна релігія або вірування, недієздатність, вік, раса або сексуальна орієнтація, у невигідне становище порівняно з іншими особами, а також якщо таке положення, критерії, або практика не уточнюється законними засобами, з метою досягнення потрібної та необхідної цілі.


6.3.7.2 Дії та очікування


Організації слід вживати заходів для уникнення дискримінації по відношенню до працівників, партнерів, споживачів, зацікавлених сторін, членів та всіх тих з ким вона має контакт або на кого може справити вплив.

Організації слід перевіряти власні операції та операції інших сторін у її сфері впливу, щоб визначати наявність прямої або опосередкованої дискримінації. Вона може, наприклад, здійснити аналіз типових шляхів взаємодії із жінками у порівнянні з чоловіками, та з’ясувати чи є об’єктивними політика та прийнятні рішення у цій сфері, чи навпаки відображають стереотипи та упереджені думки. Організація може звернутися за порадою до місцевих або міжнародних організацій, провести експертизу прав людини. Організація може керуватися результатами та рекомендаціями міжнародного або національного моніторингу, результатами досліджень.

Організації слід приділяти увагу сприянню підвищення обізнаності членів вразливих груп щодо їх прав.

Організації також за можливості слід сприяти відшкодуванням за дискримінацію або наслідки дискримінації у минулому. Наприклад, їй слід вживати спеціальних заходів для найму на роботу або ведення бізнесу з організаціями, які керуються людьми з історично дискримінованих груп; де можливо організації слід підтримувати зусилля для збільшення доступу до освіти, інфраструктури або соціальних послуг для груп, яким відмовлено у повному доступі.

Організація може вжити позитивний та конструктивний підхід до розмаїття людей, з якими вона взаємодіє. Вона може розглядати не лише аспекти прав людини, але й користь для власної діяльності від вартості доданої за рахунок повного розвитку багато аспектних людських ресурсів та відносин.

Приклади вразливих груп.

• Жінки та дівчата складають половину населення світу, проте часто не мають доступу до ресурсів та можливостей на рівних правах з чоловіками та хлопчиками. Жінки мають право користуватися всіма правами людини без дискримінації, у т.ч. у сфері освіти, зайнятості, соціальної та економічної діяльності, а також правом приймати рішення з питань шлюбу та сім’ї та приймати рішення щодо власних репродуктивних можливостей. Необхідно, щоб політика та діяльність організації поважали права жінок та забезпечували рівне ставлення до жінок і чоловіків в економічній, соціальній та політичній сферах.
  
• Недієздатні особи часто вразливі через упереджене ставлення до їх знань та вмінь. Організації слід вживати дій, спрямованих на підвищення впевненості, що чоловікам та жінкам з вадами забезпечується гідна, самостійна та повна участь у житті суспільства. Принцип недискримінації слід поважати і організації слід розглядати можливості для забезпечення доступу до приміщень.
  
• Діти є особливо вразливою частиною суспільства, частково через їх залежний статус. Вживаючи заходів, що можуть вплинути на дітей, першочергову увагу слід приділити інтересам дитини. Слід завжди поважати та брати до уваги принципи Конвенції про права дитини, які включають недискримінацію, право дитини на життя, існування, розвиток та вільне самовираження.
  
• Корінні народи користуються колективними правами, а особи, що належать до корінних народів, користуються універсальними правами людини, зокрема правом на рівні права та можливості. Колективні права включають: самовизначення (що означає право на визначення своєї ідентичності, політичного статусу та способу розвитку); доступ до території проживання та управління землею, водою та ресурсами;підтримка та задоволення потреб у традиціях, культурі, мові та традиційному знанні вільному від дискримінації; управління їх культурною та інтелектуальною власністю. Організації слід визнавати та поважати права корінних народів при прийнятті рішень та здійсненні діяльності.
  
• Мігранти, трудові мігранти та їх сім’ї також можуть бути вразливі у зв’язку з їх походженням з іншої країни або іншого регіону, зокрема якщо це нелегальні мігранти або мігранти без документів. Організації слід поважати їх права та сприяти впровадженню клімату поваги та до прав людини мігрантів, трудових мігрантів та їх сімей.
  
• Дискримінація людей за походженням, зокрема кастовим походженням. Сотні мільйонів людей дискриміновані у зв’язку з їх спадковим статусом або походженням. Ця форма дискримінації заснована на думці, що деякі люди вважаються нечистими, як і вся група до якої вони належать, з народження. Організації слід уникати такої практики та за можливості намагатися ліквідувати такі упередження.
  
• Інші вразливі групи включають наприклад людей похилого віку, безхатніх, бідних, безграмотних, меншини та релігійні групи. Організації слід визнавати та поважати права цих груп , прагнути до надання рівних можливостей та рівного ставлення усім та впроваджувати загальний клімат включення, вільний від упереджень.