Керівництво з соціальної відповідальності

Вид материалаДокументы

Содержание


Загальні положення
Визначення зацікавлених сторін
Керівництво щодо основних тем соціальної відповідальності
Мал. 3 – сім основних тем соціальної відповідальності
Вставка 5 – Переваги для організації від соціальної відповідальності
Управління організацією та соціальна відповідальність
Принципи та міркування
Процеси та структури прийняття рішень
Дії та очікування
Вставка 6 - Міжнародний акт про права людини та основні інструменти, що стосуються прав людини
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

. Визначення та залучення зацікавлених сторін



      1. Загальні положення


Визначення та залучення зацікавлених сторін має принципове значення при розгляді соціальної відповідальності організації.

      1. Визначення зацікавлених сторін


Зацікавлені сторони є фізичними особами або організаціями, що зацікавлені у рішеннях або діяльності організації. Оскільки організація може впливати на ці інтереси, виникають відносини з організацією. Відносинам не обов’язково бути формальними. Відносини, що виникають за такого інтересу, існують незалежно від того чи усвідомлюють їх існування сторони. Організація не завжди має інформацію щодо зацікавлених сторін, хоча їй і слід прагнути до їх визначення. Зацікавлені сторони можуть не усвідомлювати здатності організації здійснювати вплив на їх інтереси.

У цьому контексті, інтерес стосується реальної або потенційної основи претензії. Така претензія не обов’язково містить фінансові вимоги або вимоги щодо законних прав. Іноді просто йдеться про право бути почутим. Значущість або важливість інтересу найкраще визначається відношенням до сталого розвитку.

Особи або групи, на яких організація впливає або може вплинути, розглядаються як її зацікавлені сторони. Розуміння того як на осіб або на групи можуть впливати рішення та дії організації, дозволить визначити інтереси, що створюють зв’язки з організацією. Таким чином, визначення організацією впливу від своїх рішень та дій сприятиме визначенню її найбільш важливих зацікавлених сторін (схема 2).

Значення терміну «зацікавлена сторона» є дуже широким і організації мають багато зацікавлених сторін. Більше того, різні зацікавлені сторони мають різні і часом суперечливі інтереси. З організацією зацікавлені сторони можуть мати як спільні, так і суперечливі інтереси. Наприклад, інтереси членів громади включають позитивний вплив підприємства, такий як зайнятість, а також і негативний вплив такий як забруднення.

Деякі зацікавлені сторони є складовою частиною організації. Це можуть бути члени або працівники організації, а також акціонери або інші власники організації. Варто визнати, що ці зацікавлені сторони мають спільний інтерес у цілях організації та її успіху. Це, однак, не означає що всі їх інтереси по відношенню до організації будуть однакові.

Інтерес більшості зацікавлених сторін може бути пов’язаний з соціальною відповідальністю організації. Спільні інтереси зацікавлених сторін можуть бути пов’язані з очікуваннями суспільства як ширшим явищем. Прикладом може бути інтерес власника нерухомості, яка втрачає у ціні у зв’язку з новим джерелом забруднення. Предметом ширшого інтересу суспільства у цьому випадку може бути не зміна вартості нерухомості особи, а загальне зростання рівня забруднення.

Не всі зацікавлені сторони або організації належать до організованих груп, що мають завданням представлення своїх інтересів у конкретних організаціях. Часто зацікавлені сторони можуть бути взагалі неорганізованими, і з цієї причини на них дивляться зверхньо або взагалі не помічають. Ця проблема може бути особливо важливою у випадку вразливих груп або майбутніх поколінь.

Групи, що захищають соціальні або екологічні інтереси, можуть бути зацікавленими групами організацій чиї рішення та дії мають реальний та значний вплив на їх інтереси.

Організації слід перевіряти чи є представницькими та чи заслуговують на довіру групи, які виступають від імені окремих зацікавлених груп, або захищають окремі інтереси. У деяких випадках, важливі інтереси не можуть бути представлені безпосередньо. Наприклад, діти нечасто мають або контролюють організовані групи, не може робити цього і світ тварин. У цій ситуації, організації слід приділяти увагу позиції груп, що заслуговують на довіру та прагнуть захистити такі інтереси.

Для визначення зацікавлених сторін, варто поставити наступні питання:
  • для кого існують юридичні зобов’язання?
  • на кого можуть негативно або позитивно вплинути рішення та дії організації?
  • які сторони були залучені у минулому, коли виникали схожі питання?
  • хто може допомогти організації у розгляді конкретних впливів?
  • хто понесе втрати, будучи відстороненим від участі у процесі?
  • який з елементів ланцюга створення ціни понесе втрати?



      1. Залучення зацікавлених сторін


Залучення зацікавлених сторін передбачає діалог між організацією та одним або кількома її зацікавленими сторонами. Це сприяє організації у питаннях з соціальної відповідальності надаючи інформаційну базу для прийняття рішень.

Залучення зацікавлених сторін може набувати різних форм. Воно може бути ініційоване організацією або відбутися як реакція організації на дії однієї або кількох зацікавлених сторін. Воно може набувати форми офіційних або неофіційних зустрічей і може відбуватися у різних форматах, таких як особисті зустрічі, конференції, семінари, громадські слухання, круглі столи, дорадчі комітети, регулярні інформаційні та консультативні заходи, колективні обговорення та Інтернет форуми. Залучення зацікавлених сторін носить інтерактивний характер. Його важливою рисою є те, що воно передбачає двостороннє спілкування.

Існують різноманітні причини для залучення зацікавлених сторін. Залучення зацікавлених сторін може бути використаним організацією щоб:
  • інформувати про свої рішення шляхом визначення та розуміння можливих наслідків її діяльності та її впливів на конкретні зацікавлені сторони;
  • визначити, як найкраще збільшити позитивні впливи від рішень та дій організації та як зменшити негативні впливи;
  • допомогти організації проаналізувати її діяльність з метою удосконалення;
  • залагодити конфлікти інтересів організації, зацікавлених сторін та очікування суспільства в цілому;
  • розглянути зв’язок між інтересами зацікавлених сторін та відповідальністю організації перед суспільством в цілому;
  • сприяти організації у постійному навчанні;
  • виконувати зобов’язання передбачені законом (наприклад перед акціонерами або працівниками) щоб уникати конфлікту інтересів як між організацією і зацікавленими сторонами, так і між зацікавленими сторонами;
  • надати організації переваги, пов’язані з різними перспективами;
  • підвищити прозорість та довіру до контактів з організацією; та
  • досягти за рахунок партнерства взаємовигідних результатів.

У більшості ситуацій, організація або вже знає, або легко дізнається, щодо очікувань суспільства стосовно шляху у який організації слід розглядати свої впливи. У таких умовах, не потрібно покладатися на залучення окремих зацікавлених сторін для усвідомлення очікувань, хоча процес залучення зацікавлених сторін може надати інші переваги. Такі очікування відображаються у законах та нормативних актах, широко прийнятих соціальних або культурних очікуваннях, збірках найкращих практик та стандартів з окремих питань. Очікування пов’язані з інтересами зацікавлених сторін можна знайти у розділах «Пов’язані дії та очікування», що йдуть за описом різних питань у розділі 6. Організації не слід використовувати залучення зацікавлених сторін, як можливість уникнення відповідності існуючим очікуванням щодо її поведінки.

Необхідно розвивати справедливий та належним чином побудований процес, заснований на залученні найбільш важливих зацікавлених сторін. Слід вживати дій, щоб інтерес (або інтереси) організацій або осіб визначених як зацікавлені сторони був справжнім. Процес визначення повинен орієнтуватися на з’ясування того чи підпадали певним рішенням та діям зацікавлені сторони та чи можуть підпадати у майбутньому. Якщо можливо та потрібно, слід залучати найбільш представницькі організації, що відображають ці інтереси. Ефективне залучення зацікавлених сторін базується на добрій волі та йде поза рамки зв’язків з громадськістю (PR).

При залученні зацікавлених сторін, організації не слід надавати перевагу тим організованим групам, які є більш «приязними», або які підтримують цілі організації більше ніж інші групи. Організації не слід створювати або підтримувати окремі групи, щоб створити враження що вона веде діалог з партнером, у той час як партнер насправді не є незалежним.

Організації слід усвідомлювати та поважати інтереси і потреби її зацікавлених сторін, їх здатність підтримувати зв’язки та співпрацювати з організацією.

Залучення зацікавлених сторін має більше сенсу за умови наявності наступних елементів:
  • чітка мета, що робить залучення зрозумілим;
  • визначеність інтересів зацікавлених сторін;
  • прямі та суттєві взаємозв’язки між організацією та зацікавленими сторонами, які утворюються інтересами; та
  • інтереси зацікавлених сторін є суттєвими і мають значення для сталого розвитку.



  1. КЕРІВНИЦТВО ЩОДО ОСНОВНИХ ТЕМ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ



    1. .Загальні положення


Для визначення сфери дії її соціальної відповідальності, визначення суттєвих питань та встановлення пріоритетів, організації слід розглядати наступні основні теми (схема 3):
  • управління організацією;
  • права людини;
  • трудові відносини;
  • навколишнє середовище;
  • практики доброчесності;
  • питання споживачів; та
  • залучення та розвиток громади.

Економічні аспекти, а також аспекти пов’язані з охороною здоров’я, безпекою та ланцюгом створення ціни розглядаються в рамках всіх семи основних тем. Також розглядаються різні шляхи, у які сім основних тем стосуються чоловіків та жінок.

Кожна основна тема включає ряд питань соціальної відповідальності. У цьому розділі вони описуються разом з пов’язаними діями та очікуваннями. Соціальна відповідальність є динамічною системою, що відображає еволюцію соціальних та екологічних проблем, тому у майбутньому можуть виникати нові питання.

Варто щоб дії в рамках цих основних тем та питань базувалися на принципах та практиках соціальної відповідальності (частини 4 та 5). По кожній з основних тем організації слід визначати і розглядати всі питання, що мають відношення або значний вплив на її рішення та дії (частина 5). При оцінці суттєвості питання, варто брати до уваги коротко- та довготермінові цілі. У будь-якому випадку не існує заздалегідь визначеного порядку, в якому організації слід розглядати основні теми та питання, він залежатиме від організації та її стратегії.

Хоча всі основні теми є взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими, природа управління організацією є дещо іншою від інших основних тем (див. 6.2.1.2). ефективне управління організацією надає організації можливість вживати заходи за іншими основними темами та питаннями і впроваджувати принципи окреслені у розділі 4.

Організації слід мати цілісний погляд на основні теми, що означає, що їй слід брати до уваги всі основні теми та питання, а також їх взаємозалежність, а не концентруватися на одному питанні. Окремі удосконалення спрямовані на конкретне питання, не повинні негативно впливати на інші питання або створювати негативні впливи на життєвий цикл продуктів чи послуг, на зацікавлені групи чи на ланцюг створення ціни.

Подальше керівництво з питань соціальної відповідальності надається у розділі 7.


Мал. 3 – сім основних тем соціальної відповідальності


Організація може досягнути певних важливих результатів, розглядаючи ці основні теми та питання, впроваджуючи соціальну відповідальність у її рішення та дії (Вставка 5) -


Вставка 5 – Переваги для організації від соціальної відповідальності


Соціальна відповідальність може надавати організації численні потенційні переваги. До них відносяться:
  • забезпечення більшої інформованості під час процесу прийняття рішень, на основі кращого розуміння очікувань суспільства, можливостей пов’язаних із соціальною відповідальністю ( у т.ч. краще управління юридичними ризиками) та ризиків відсутності соціальної відповідальності;
  • удосконалення практик управління ризиками організації;
  • покращення репутації організації та сприяння більшій довірі з боку громадськості;
  • покращення конкурентоспроможності організації у тому що стосується конкурентів, у т.ч. доступ до фінансів та статус «привілейованого партнера»;
  • удосконалення відносин організації з її зацікавленими сторонами та покращення її здатності до інновацій шляхом демонстрації нових перспектив та контактів з різноманітними зацікавленими групами;
  • підвищення лояльності та моралі працівників, покращення безпеки та охорони здоров’я працівників-чоловіків та працівників-жінок, здійснення позитивного впливу на здатність організації приймати на роботу, мотивувати та зберігати своїх працівників;
  • забезпечення збереження ресурсів пов’язаного із зростанням продуктивності та економності використання ресурсів, низького енерго- та водопостачання, зменшення відходів, використання цінних побічних продуктів та зростання доступності сировини;
  • удосконалення надійності та прозорості трансакцій шляхом проведення відповідальної політики, чесної конкуренції та відсутності корупції;
  • запобігання або зменшення кількості потенційних конфліктів з споживачами з питань продуктів або послуг;
  • сприяння довготерміновій життєздатності організації шляхом забезпечення стабільності природних ресурсів та екологічних послуг; та
  • сприяння суспільному благу та посилення громадянського суспільства і його інститутів.





    1. Управління організацією



      1. Огляд управління організацією



        1. Організації та управління організацією


Управління організацією є системою, за допомогою якої організація приймає та впроваджує рішення при виконанні своїх завдань. Системи управління відрізняються, у залежності від розміру та типу організації, екологічних, економічних, політичних, культурних, та соціальних умов у яких вона діє. Організації управляються особою або групою осіб (власниками, членами, засновниками тощо), які мають владу та несуть відповідальність за виконання завдань організації.

        1. Управління організацією та соціальна відповідальність


Управління організацією в контексті соціальної відповідальності має особливий характер як основної теми в рамках якої слід діяти організації, так і засобів зростання здатності організації до впровадження соціально відповідальної поведінки з урахуванням однієї з основних тем соціальної відповідальності.

Цей особливий характер походить від того факту, що організації яка прагне бути соціально відповідальною слід мати систему прийняття рішень побудовану з метою впровадження принципів соціальної відповідальності, зазначених у розділі 4.

      1. Принципи та міркування


Ефективному управлінню слід базуватися на впровадженні принципів та практик підзвітності, прозорості, етичної поведінки, поваги до інтересів зацікавлених сторін та поваги до верховенства права як у процесі прийняття рішень, так і у процесі діяльності. Належна діяльність може також бути корисним підходом до розгляду організацією питань соціальної відповідальності.

      1. Процеси та структури прийняття рішень



        1. Опис питання


Процесами та структурами прийняття рішень, що сприяють соціальній відповідальності, є такі процеси та структури, що сприяють практичному використанню принципів та практик, описаних у розділах 4 та 5.

Кожна організація має процеси та структури прийняття рішень. У деяких випадках вони є формальними, чітко визначеними та навіть закріпленими у законах та нормативних актах; в інших випадках вони є неформальними. Всім організаціям слід впроваджувати процеси, системи та структури, що роблять можливим застосування принципів та практик соціальної відповідальності.

        1. Дії та очікування


Необхідно, щоб процеси та структури прийняття рішень надавали організації можливість:
  • створювати та підживлювати середовище у якому практикуються принципи соціальної відповідальності т (див. Розділ 4);
  • створювати систему економічних та неекономічних стимулів, пов’язаних з запровадженням соціальної відповідальності;
  • ефективно використовувати фінансові, природні та людські ресурси;
  • забезпечувати справедливе представництво слабо-представлених груп (у т.ч. жінок, расових та етнічних груп) на керівних посадах організації;
  • урівноважувати потреби організації та її зацікавлених сторін, у т.ч. потреби сьогодення та потреби майбутніх поколінь;
  • створювати процеси двосторонньої комунікації з зацікавленими сторонами, що бере до уваги інтереси зацікавлених сторін та сприяє визначенню сфер по яких існують згода або протиріччя, а також сприяє переговорам для вирішення можливих конфліктів;
  • заохочувати ефективну участь персоналу всіх рівнів у прийнятті організацією рішень з питань соціальної відповідальності;
  • урівноважувати обсяг влади, відповідальності та можливостей людей, що приймають рішення від імені організації;
  • відстежувати впровадження рішень для забезпечення дотримання цих рішень і визначення підзвітності за результати рішень та дій організації, як позитивних так і негативних; та
  • періодично аналізувати і оцінювати процес управління організацією.



    1. Права людини



      1. Огляд прав людини



        1. Організація та права людини


Права людини є основними правами, які належать всім людським істотам, тому що вони є людським істотами. Існує дві широких категорії прав людини. Перша категорія стосується громадянських та політичних праві включає такі права як право на життя та свободу, рівності перед законом та свободи слова. Друга категорія стосується економічних, соціальних та культурних прав і включає такі права як право на працю, право на їжу, право на здоров’я, право на освіту та право на соціальний захист.

Різноманітні моральні, правової та інтелектуальні норми базуються на думці, що права людини є вищими за закони або культурні традиції. Первинність прав людини була проголошена міжнародною спільнотою у Міжнародному Акті про права людини а також в основних інструментах, що стосуються прав людини (див. Вставку 6).

Хоча більшість прав людини пов’язані із відносинами держави та індивідуумів, широко визнаним є те, що недержавні організації можуть впливати на права людини і особистості, і тому несуть відповідальність за повагу до них.


Вставка 6 - Міжнародний акт про права людини та основні інструменти, що стосуються прав людини


Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році і є найбільш широко визнаним інструментом, що стосується прав людини. Вона створює основу законодавства у сфері прав людини, а її елементи представляють міжнародне традиційне право, обов’язкове для всіх країн, осіб та організацій. Загальна декларація закликає «всі органи суспільства» сприяти захисту прав людини. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права є угодами, ухваленими Генеральною асамблеєю ООН у 1966 році для подальшої ратифікації державами, у 1976 році вони набули чинності. Міжнародний акт про права людини відноситься до Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, а також їх додаткових протоколів та угод, одна з яких спрямована на скасування застосування смертної кари.

На додаток, ще сім інструментів, що стосуються основних міжнародних прав людини формують частину міжнародного законодавства із прав людини, що має справу з: знищенням всіх форм расової дискримінації; знищенням всіх форм дискримінації жінок; заходами з метою запобігання та відміни катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або зневажливого ставлення або покарання; правами дитини; залучення дітей до збройних конфліктів; торгівля дітьми; дитяча проституція та дитяча порнографія; захист трудових мігрантів та їх сімей; захист переміщених осіб та прав недієздатних осіб. Разом ці інструменти формують основу міжнародних стандартів з прав людини. Ці інструменти є обов’язковими для країн, що ратифікували їх. Деякі інструменти дозволяють подання індивідуальних скарг, питання правил та процедури окреслено у додаткових протоколах.