Geum.ru

1. Ознаки класифікації ринків

Вид материалаДокументы

Содержание


Виробнича концепція
Продуктова концепція
Фактори мікросередовища
Подобный материал:
1.Ознаки класифікації ринків.

Ринок – це складний механізм, умовна територія на якій здійснюється процес товарообміну. Ринки у маркетингу структурують за основними принципами: Суб’єктивний принцип. Вид ринку: споживачів, виробників, посередників, державних організацій. Принцип товарно-ресурсного наповнення. Вид ринку: продовольчих і непродовольчих товарів, меблів, продуктів харчування. Принцип елементно-технічних зв’язків. Вид ринку: засобів виробництва, предметів споживання, інформації, інвестицій, інновацій. Принцип за типом попиту та пропозиції. Вид ринку: ринок продавця (попит перевищує пропозицію), ринок покупця (пропозиція перевищує попит). Принцип за типом конкуренції. Вид ринку: чиста конкуренція, монополістична конкуренція, чиста монополія, олігополія. Принцип за рівнем регулювання. Вид ринку: вільний ринок, регульований ринок (вертикальне та горизонтальне регулювання).


2.Характеристика основних концепцій маркетингу

Еволюція маркетингу вписується в еволюцію розвитку управлінської концепції, що пройшла через наступні стадії: Виробнича концепція стверджує що споживачі будуть доброзичливі до товарів, які широко поширені і доступні за ціною, а отже керівництво повинне зосередити свої зусилля на удосконалюванні виробництва і підвищенні ефективності системи розподілу. Виробники турбувалися головним чином про виробництво і намагалися будь-яким способом продати споживачеві (без вивчення його потреб) товари, у яких він найчастіше не мав потреби. Доля продукції за воротами підприємства, як правило не хвилювала . Продуктова концепція виходить з того, що споживачі прихильні до продукту з найкращими споживчими властивостями, тому організація повинна його безупинно удосконалювати. У випадку використання виробничої та продуктової концепцій, маркетинг відіграє пасивну роль. Він орієнтується на відомі купівельні потреби і на готовність споживачів купити будь-який товар, що вони можуть знайти. Концепція продажу (інтенсифікації комерційних зусиль) що виходить з того, що споживач не буде купувати продукти організації в необхідному обсязі, якщо вона не почне достатніх зусиль з їх просування і продажу. Концепція маркетингу стверджує що запорукою досягнення цілей організації є визначення нестатків і потреб цільових ринків і забезпечення бажаної задоволеності більш ефективними і продуктивними ніж у конкурентів способами. Маркетингові в цій концепції приділяється активна роль. З початку 1980-х років у закордонних країнах усе більше поширення одержують концепція соціально-етичного або соціально-відповідального маркетингу. Вона стверджує, що задачами організації є задоволення потреб споживачів; облік вимог суспільства; одержання прибутку виробником. Соціально-етичний маркетинг враховує вимоги ощадливої витрати ресурсів і захисту навколишнього середовища, вирішує інші проблеми розвитку суспільства в цілому.


3.Фактори успіху та фактори загрози концепції виробництва

Виробнича концепція виникла як відповідна реакція на капіталізацію виробництва на рубежі XVIII-XIX ст. Вона стверджує що споживачі будуть доброзичливі до товарів, які широко поширені і доступні за ціною, а отже керівництво повинне зосередити свої зусилля на удосконалюванні виробництва і підвищенні ефективності системи розподілу. Виробники турбувалися головним чином про виробництво і намагалися будь-яким способом продати споживачеві (без вивчення його потреб) товари, у яких він найчастіше не мав потреби. Доля продукції за воротами підприємства, як правило не хвилювала . застосування концепції удосконалювання виробництва вигідно в двох ситуаціях: перша – коли попит на товар перевищує пропозицію. У цьому випадку керівництву варто зосередитися на вишукуванні способів збільшити виробництво; друга – коли собівартість товару занадто висока та її необхідно знизити, для чого потрібне підвищення продуктивності. Небезпека даної концепції полягає в тому, що підприємство повинне постійно тримати лідерство по витратах тобто при виникненні на ринку сильних конкурентів, необхідно відразу ж знижувати ціни на товари і, отже витрати виробництва. Крім того, переваги покупців можуть змінитися від низьких цін і легкої приступності товарів убік поліпшених і диференційованих по якості товарів.


4. Фактори успіху та фактори загрози концепції товару (продукту)

Продуктова концепція одержала широке поширення в середині XIX ст. і на початку XX ст. Вона виходить з того, що споживачі прихильні до продукту з найкращими споживчими властивостями, тому організація повинна його безупинно удосконалювати. Для досягнення успіху даної концепції повинні бути задані такі умови: покупці повинні чітко визначити відмінності в якості, параметрах або властивостях товарів; покупець готовий заплатити за цю відмінність більше, ніж за дешевий товар; відмінності повинні бути досить великими, щоб власний товар виділявся на фоні продукції конкурента і створювалися вище зазначені умови. Небезпека цієї концепції полягає в тому, що виробники, направляючи всі зусилля на удосконалювання якості товару, забувають про задоволення конкретної потреби покупця. В результаті на ринку можуть з’явитися товари-конкуренти, які щонайкраще будуть задовольняти аналогічні потреби. У випадку використання виробничої та продуктової концепцій, маркетинг відіграє пасивну роль. Він орієнтується на відомі купівельні потреби і на готовність споживачів купити будь-який товар, що вони можуть знайти.


5.У чому полягають фактори успіху та фактори загрози концепції збуту

У 30-50-і роки XX ст. одержала розвиток концепція продажу (інтенсифікації комерційних зусиль) що виходить з того, що споживач не буде купувати продукти організації в необхідному обсязі, якщо вона не почне достатніх зусиль з їх просування і продажу. Роль маркетингу вже менш пасивна. Задача маркетингових працівників – організувати процес комерціалізації: знайти ринки для виготовлених товарів, сформувати торговельну мережу, налагодити ефективний збут, рекламу, просування товарів, тобто виявити певний ступінь комерційної агресивності. Концепція може виявитися успішною за умов: фірма спроможна розробити переконливі методи продажу і демонстрації та тим самим розсіяти гальмуючі мотиви покупців; реалізований переважний параметр товару вимагає роз’яснення або зв’язаний з певним ризиком; якщо потрібно виділити або продемонструвати сховані якісні властивості товару. дана концепція небезпечна у випадках: надвиробництва в надії на ефективність збуту; наявності негативної пропаганди з боку громадськості, обумовленої методами продажу фірми; якщо витрати з продаж різко зростають у порівнянні з вартістю товару.

9.Сутність сегментації ринку

Різні покупці купують аналогічну продукцію, керуючись різними причинами. Щоб проаналізувати причини, які впливають на рішення покупців, ринок варто розділити на частини (сегменти) за певною ознакою, тобто провести сегментування. Сегмент ринку – це група споживачів, що однаково реагують на один і той же самий продукт, який пропонується, а також на комплекс маркетингу. Процес сегментації ринків є об’єктивним і неминучим. На відміну від нього сегментування ринків означає суб’єктивну діяльність фахівців у галузі маркетингу з класифікації потенційних споживачів певних товарів і послуг відповідно до якісних особливостей їхніх потреб і попиту. Сегментування ринків дозволяє: виявити потреби ринку; зосередити свою діяльність на конкретній групі покупців; оптимізувати витрати, пов’язані з просуванням і реалізацією продукції. Головне ж призначення сегментування полягає у виборі цільового ринку (це приваблива для під-ва частина ринку, на якому воно зосереджує свою діяльність).

6. Характеристика зовнішнього мікросередовища маркетингу

Схема середовища маркетингу: Зовнішнє середовище маркетингу - це суб’єкти, сили і ситуаційні фактори, що впливають на маркетингову діяльність фірми ззовні. Вони не контролюються ані вищим керівництвом фірми, ані її службою маркетингу. Зовнішнє середовище підрозділяється на середовище прямого і непрямого впливу. Середовище прямого впливу поєднує елементи, що безпосередньо впливають на діяльність фірми і випробують на собі її відповідний вплив. Елементами середовища прямого впливу є: постачальники; конкуренти; споживачі; посередники; державні органи регулювання економіки; контактні аудиторії. Головними в середовищі прямого впливу є споживачі. Конкуренти як суб’єкти зовнішнього середовища задають критерії господарської діяльності фірми, яких варто не тільки досягти, але і перевершити. Постачальники також можуть вплинути на маркетингову діяльність фірми, наприклад, шляхом організації спільної реклами або заходів щодо підтримки збуту. Посередники зв’язують виробника зі споживачами товарів, сприяючи тим самим просуванню продукції по каналах розподілу. Контактні аудиторії звичайно бувають представленими будь-якими організаціями (фірмами), що виявляють інтерес до даної фірми і здатні вплинути на неї. Середовище непрямого впливу до елементів відносяться: економічні (темп ек. росту, інфляції, платоспроможність під-в), технологічні (використання обчислювальної техніки в проектуванні нових товарів), політичні (стан законодавства, політ. ситуація, ДРЕ), правові, ресурсні (ціни на сировину, стан видобувної промисловості), соціально-культурні (цінності, традиції, відношення до підприємництва) та міжнародні (політика урядів інших країн, можливості проникнення на міжнародні ринки). Внутрішнє середовище маркетингу і зовнішнє середовище прямого впливу утворять мікро середовище маркетингу. Мікро середовище – середовище прямого впливу на підприємство. До нього належать постачальники, посередники, конкуренти, споживачі. Зовнішнє середовище непрямого впливу є макросередовищем маркетингу.


7. Характеристика макросередовища маркетинга

Схема середовища маркетингу: Зовнішнє середовище маркетингу - це суб’єкти, сили і ситуаційні фактори, що впливають на маркетингову діяльність фірми ззовні. Вони не контролюються ані вищим керівництвом фірми, ані її службою маркетингу. Зовнішнє середовище підрозділяється на середовище прямого і непрямого впливу. Середовище прямого впливу поєднує елементи, що безпосередньо впливають на діяльність фірми і випробують на собі її відповідний вплив. Елементами середовища прямого впливу є: постачальники; конкуренти; споживачі; посередники; державні органи регулювання економіки; контактні аудиторії. Головними в середовищі прямого впливу є споживачі. Конкуренти як суб’єкти зовнішнього середовища задають критерії господарської діяльності фірми, яких варто не тільки досягти, але і перевершити. Постачальники також можуть вплинути на маркетингову діяльність фірми, наприклад, шляхом організації спільної реклами або заходів щодо підтримки збуту. Посередники зв’язують виробника зі споживачами товарів, сприяючи тим самим просуванню продукції по каналах розподілу. Контактні аудиторії звичайно бувають представленими будь-якими організаціями (фірмами), що виявляють інтерес до даної фірми і здатні вплинути на неї. Середовище непрямого впливу до елементів відносяться: економічні (темп ек. росту, інфляції, платоспроможність під-в), технологічні (використання обчислювальної техніки в проектуванні нових товарів), політичні (стан законодавства, політ. ситуація, ДРЕ), правові, ресурсні (ціни на сировину, стан видобувної промисловості), соціально-культурні (цінності, традиції, відношення до підприємництва) та міжнародні (політика урядів інших країн, можливості проникнення на міжнародні ринки). Зовнішнє середовище непрямого впливу є макросередовищем маркетингу. Макросередовище охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інші чинники, що впливають на діяльність підприємства опосередковано. До них належать демографічні, економічні, політичні та інші чинники, що постійно змінюються і є джерелом постійного занепокоєння для фірми.


8.Фактори макро- та мікро середовища, які впливають на поведінку споживачів

Фактори мікросередовища, які впливають на поведінку споживачів: постачальники; конкуренти; споживачі; посередники; контактні аудиторії. Головними в мікросередовищі є споживачі. Маркетингова діяльність фірми повинна постійно реагувати на зміни споживчої поведінки і їх причини, враховувати характер, типи і фактори купівельного попиту, спиратися на знання процесу прийняття споживачами рішень про покупки. Конкуренти як суб’єкти зовнішнього середовища задають критерії господарської діяльності фірми, яких варто не тільки досягти, але і перевершити. Тільки в цьому випадку фірма може розраховувати на успіх на ринку. Постачальники також можуть вплинути на маркетингову діяльність фірми, наприклад, шляхом організації спільної реклами або заходів щодо підтримки збуту. Посередники зв’язують виробника зі споживачами товарів, сприяючи тим самим просуванню продукції по каналах розподілу. Контактні аудиторії звичайно бувають представленими будь-якими організаціями (фірмами), що виявляють інтерес до даної фірми і здатні вплинути на неї. Фактори макро- та мікро середовища, які впливають на поведінку споживачів: економічні (темп ек. росту, інфляції, платоспроможність під-в), технологічні (використання обчислювальної техніки в проектуванні нових товарів), політичні (стан законодавства, політ. ситуація, ДРЕ), правові, ресурсні (ціни на сировину, стан видобувної промисловості), соціально-культурні (цінності, традиції, відношення до підприємництва) та міжнародні (політика урядів інших країн, можливості проникнення на міжнародні ринки).


10.Фази процесу ринкової сегментації

I етап. Визначення ознак, на підставі яких ринок розбивається на сегменти. За допомогою ознак сегментування споживачі, які демонструють однакові запити до продукту і купівельну поведінку, групуються воєдино. При виборі ознак сегментування варто зупинитися на тих, котрі дозволяють чітко розрізнити різні запити щодо продукту. II етап. Вибір методу і здійснення сегментування ринку. Метод сегментування ринку обирається залежно від характеристик споживачів, їхніх вимог до продукції, від певних ознак і критеріїв сегментації. Найпоширеніші методи сегментування ринку є метод угруповань який полягає в послідовній розбивці сукупності об’єктів за найбільш істотними ознаками та метод багатомірної класифікації за його допомогою сегментування проводиться по комплексу аналізованих ознак одночасно. III етап. Інтерпретація отриманих сегментів. Складаються профілі отриманих сегментів. Описуються характеристики покупців або їхня поведінка стосовно продукту. IV етап. Оцінка сегментів ринку. Після поділу на окремі сегменти необхідно оцінити ступінь їхньої привабливості і вирішити, на скільки сегментів повинна орієнтуватися фірма. V етап. Вибір сегментів ринку (вибір цільового ринку). Після оцінки привабливості різних сегментів ринку необхідно вибрати цільовий ринок, на який буде орієнтуватися фірма і для якого будуть розроблятися відповідні стратегії. VI етап. Позиціонування товару. Позиціонування товару – це комплекс маркетингових заходів, завдяки яким споживачі ідентифікують даний товар у порівнянні з товарами-конкурентами. Ринкове позиціонування – це розміщення продукту в чіткому, відмінному і бажаному місці у свідомості цільових покупців.



11.Складові маркетингової суміші

Дослідження ринку розробляють комплексний маркетинг, який у світовій практиці дістав назву marketing-mix. marketing-mix – це комплекс практичних заходів впливу на ринок, пристосування діяльності компанії до ринкових ситуацій, швидкого та гнучкого реагування на їх зміни. Комплексний маркетинг охоплює такі напрями політики: товарний, комунікаційний, збутовий, ціновий та кадровий. Головна мета розроблення компанією комплексного маркетингу – забезпечити їй стійкі конкурентні переваги задля завоювання стабільних позицій на ринку. Сутність комплексного маркетингу полягає в оперативному реагуванні на зміни становища на ринку. Діяльність фірми на ринку буде успішною, якщо вона застосовуватиме елементи marketing-mix у комплексі. Елементи комплексу маркетингу: ТОВАР: властивості, параметри, асортимент, розмір, сервіс, упаковка, марочна назва, гарантії. ЦІНА: прейскурантна ціна, знижки, націнки, терміни виплати, умови, кредитування. РОЗПОДІЛ: канали збуту, форми торгівлі, транспортування, складські запаси. КОМУНІКАЦІЇ: реклама, стимулювання збуту, пропаганда, публік рилейшнз, директ-маркетинг, персональний продаж. Останніми роками перелік складових комплексу маркетингу доповнюються такими елементами, як людський фактор, матеріальне підтвердження товару, процес тощо. Кожен з елементів комплексу маркетингу є формою задоволення потреб споживачів. Споживачеві не байдуже, який товар він купує, за якою ціною, в яких місцях і яким чином налагоджується система спілкування між ним та підприємством.


12.Зміст вторинного маркетингового дослідження

Маркетингові дослідження – це систематичний збір і аналіз даних про проблеми, пов’язані з маркетингом товарів і послуг. Процес проведення маркетингового дослідження: виявлення проблем та формулювання цілей дослідження; відбір джерел, збирання та аналіз вторинної маркетингової інформації – кабінетні дослідження; планування та організація збору первинної інформації – польові дослідження; систематизація та аналіз зібраної інформації; представлення одержаних результатів досліджень. При проведенні маркетингових досліджень використовують два види інформації: вторинну та первинну. Головними джерелами вторинної інформації, що застосовують при проведенні так званих кабінетних маркетингових досліджень, є внутрішні і зовнішні джерела. Внутрішніми джерелами служать бюджетні звіти, повідомлення торговельного персоналу самої організації, дані маркетингових досліджень, огляди рекламацій споживачів. Зовнішніми джерелами є: дані міжнародних організацій, уряду, офіційної статистики; періодична преса; результати наукових досліджень, проведених спеціалізованими маркетинговими організаціями, зібрані різними іншими організаціями; інформація, отримана з виставок і ярмарків, конференцій і нарад; інформація з Інтернету.


13.Зміст первинного маркетингового дослідження

Якщо вторинні дані не дають інформації, достатньої для досягнення цілей дослідження, і необхідно зібрати первинні дані, проводять так називані польові маркетингові дослідження. При цьому використовують такі методи збору первинної інформації: спостереження, експеримент, імітація, опитування, панельний метод дослідження. Спостереження являє собою метод збору первинної маркетингової інформації про досліджуваний об’єкт шляхом спостереження за обраними групами людей, діями і ситуаціями. Експеримент являє собою метод збору інформації про поводження досліджуваних об’єктів, що передбачає встановлення дослідниками контролю над усіма факторами, що впливають на функціонування цих об’єктів. Імітація являє собою метод збору даних за допомогою заздалегідь розробленої математичної моделі, що адекватно відтворює поводження об’єкта дослідження. Під опитуванням розуміють метод збору інформації шляхом встановлення контактів з об’єктами дослідження. Панельний метод дослідження припускає багаторазове опитування цікавлячої групи покупців або спостереження за розвитком збуту у певній групі підприємств торгівлі через рівні проміжки часу.


14.Переваги і недоліки первинного та вторинного дослідження ринку

Первинна інформація. Переваги: дані збираються відповідно до управлінських рішень, які мають бути прийняті; актуальність і надійність (за умов компетентності дослідників) отриманих даних; методологія проведення дослідження контролюється фірмою. Недоліки: висока ціна; значні витрати часу на проведення дослідження; фірма може виявитися неспроможною зібрати первинні дані (через відсутність фахівців, технічного забезпечення).

Вторинна інформація. Переваги: низька ціна; оперативність отримання інформації; дані, які самостійно отримати неможливо. Недоліки: інформація швидко втрачає актуальність; невідповідність або неповна відповідність рішенням, що приймаються; суперечливість даних, отриманих з різних джерел; не завжди відома надійність інформації.


15. Переваги і недоліки різних видів опитування

Опитування - метод збору інформації шляхом встановлення контактів з об’єктами дослідження. Існують чотири основних види активного опитування при дослідженні ринку: персональне анкетування; телефонні опитування; розсилання анкет поштою; інтерв’ю за допомогою Інтернет; фокус-група; глибинні інтерв’ю. До достоїнств цього методу відносяться: практично необмежена галузь застосування; дозволяє одержати дані про поточну і минулу поведінку об’єкта і його намірів у майбутньому; дозволяє одержати інформацію про знання, переваги, переконання, ступені задоволеності клієнтів. До недоліків цього методу належать відносно велика трудомісткість і значні витрати на проведення опитування, а також можливе зниження точності отриманої інформації, обумовлене неправильними або перекрученими відповідями. При відкритому опитуванні опитуваного повідомляють про мету проведення дослідження. Перевага такого опитування полягає в можливості виключити трактування питань, які не відповідають цілям дослідження. Основним недоліком є прагнення опитуваного в низці випадків уникнути відвертої відповіді і, насамперед, на питання особистого характеру. Сховане опитування дозволяє уникнути відзначеного вище недоліку, підвищити ступінь щирості відповідей, але може призвести до небажаних зсувів у відповідях у зв’язку з неправильним трактуванням опитуваним заданого питання.


16.Переваги і недоліки методів первинного маркетингового дослідження – експерименту, спостереження, моделювання.

Спостереження являє собою метод збору первинної маркетингової інформації про досліджуваний об’єкт шляхом спостереження за обраними групами людей, діями і ситуаціями. До достоїнств цього методу відносяться: його простота і, отже відносна дешевизна; виключення перекручувань, викликуваних контактами об’єктів з дослідниками. Основний недолік цього методу полягає в тому, що він не дозволяє однозначно встановити внутрішні мотиви поведінки об’єктів спостереження і процеси прийняття ними рішень і, отже вони можуть бути неправильно витлумачені спостерігачами. Експеримент являє собою метод збору інформації про поводження досліджуваних об’єктів, що передбачає встановлення дослідниками контролю над усіма факторами, що впливають на функціонування цих об’єктів. До достоїнств цього методу відносяться: його об’єктивний характер; можливість установлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами маркетингу і поводженням досліджуваних об’єктів. Недоліки такого методу полягають: у труднощах контролювати усі фактори маркетингу в природних умовах; складності відтворення нормального поводження соціально-економічного об’єкта в лабораторних умовах; проведення експерименту сполучене, як правило з набагато великими витратами, чим спостереження, і особливо при необхідності дослідження декількох факторів маркетингу. Імітація являє собою метод збору даних за допомогою заздалегідь розробленої математичної моделі, що адекватно відтворює поводження об’єкта дослідження. Достоїнство цього методу полягає в можливості оперативного аналізу безлічі варіантів маркетингових дій і вибору на цій основі найкращого. До недоліків цього методу відноситься, насамперед складність і трудомісткість створення самої моделі.


17. Основні характеристики маркетингового дослідження

Маркетингові дослідження – це систематичний збір і аналіз даних про проблеми, пов’язані з маркетингом товарів і послуг. Процес проведення маркетингового дослідження: виявлення проблем та формулювання цілей дослідження; відбір джерел, збирання та аналіз вторинної маркетингової інформації – кабінетні дослідження; планування та організація збору первинної інформації – польові дослідження; систематизація та аналіз зібраної інформації; представлення одержаних результатів досліджень. Учасниками маркетингових досліджень є: дослідник, клієнт, інформатор. Основними об’єктами маркетингового дослідження є: дослідження ринку, вивчення фірмової структури ринку, дослідження товарів, дослідження ціни, дослідження руху товарів і продажів, дослідження системи стимулювання підприємства. Залежно від цілей проведення маркетингові дослідження підрозділяються на: фундаментальні (проводяться для з’ясування ринкової ситуації і розробки маркетингової стратегії) і прикладні (є основою прийняття конкретних управлінських рішень). Залежно від ролі в системі маркетингу виділяють такі дослідження: описові маркетингові дослідження забезпечують споживача, організаційні ринки і маркетингове середовище минулими і поточними даними; діагностичні дослідження дозволяють з’ясувати причини проблем, які виникли у фірми, знайти правильні підходи до їх вирішення; прогнозуючі дослідження спрямовані на пошук нових можливостей фірми на ринку і на прогнозування результатів щодо прийнятих маркетингових рішень; розвідувальні дослідження проводяться, коли про об’єкт дослідження немає досить чітких уявлень і дослідник не в змозі висунути яку-небудь гіпотезу; інноваційні дослідження спрямовані на пошук нових способів діяльності і найбільш ефективної організації маркетингу.


18.Класифікація товарів широкого вжитку

Товар – це все те що може задовольнити нестачу або потребу та пропонується ринку для того щоб привернути увагу, бути придбаним, використаним або спожитим. Виділяють товари: довготривалого користування; товари короткочасного користування і послуги. Класифікація товарів широкого вжитку: 1.товари щоденного попиту – ті, які купують часто, без роздумів, без порівнянь з іншими (хліб, газети). При цьому виділяють товари: постійного попиту – їх купують регулярно; імпульсної купівлі – купуються без попереднього планування та пошуку (журнали); для надзвичайних випадків. Такі товари пропонують у багатьох місцях продажу, щоб вони завжди були під рукою. 2.товари попереднього вибору – ті, що планують купити, а при купівлі порівнюють, оцінюють. Продаючи такі товари маркетолог коритується послугами кількох торгових посередників, які надають споживачу необхідну інформацію і допомагають зробити вибір. 3.товари особистого попиту – супертовари (з унікальними характеристиками) за які покупець готовий додатково заплатити. Покупці не порівнюють такі товари між собою – їм доводиться витрачати час лише на те щоб дістатися до дилера який торгує потрібним товаром. 4.товари пасивного попиту – про які покупець або не знає, або знає, та про покупку не задумується (страхування життя, індикатори газу). Вони потребують ретельної реклами.


19.Класифікація товарів промислового призначення

К товарам промышленного назначения относятся продукты, приобретаемые для производства других продуктов или для использования в производственной деятельности организации. Основным критерием их классификации является не потребительское поведение, а функциональные свойства продуктов. Основными типами товаров промышленного назначения являются: 1)товары, полностью используемые при производстве изделий и становящиеся частью физического продукта: сырье, основные материалы, комплектующие изделия. Сырье Основные производственны материалы Комплектующие изделия и детали 2)Товары, частично присутствующие в готовом изделии: основное оборудование и сооружения, вспомогательное оборудование. Основные, или стационарные, сооружения и оборудование на любом предприятии обычно представлены строениями, зданиями, станками, рабочими машинами. Вспомогательное оборудование – движимое заводское оборудование, не становящееся частью готового изделия, 3)товары вообще не присутствующие в готовых изделиях: вспомогательные материалы, промышленные услуги. Вспомогательные материалы представлены такими рабочими матеріалами, как смазочные масла, писчая бумага, карандаши. Торговля данной продукцией осуществляется через посредников, в частности, в фирменных магазинах. Покупателями особо ценится сервис и низки затраты на ее приобретение.


20.Товарний асортимент і товарна номенклатура

Товарний асортимент – це сукупність усіх асортиментних груп товарів, які пропонуються конкретною фірмою. Обсяг і структура асортименту характеризується показниками: широта – кількість асортиментних груп; глибина – кількість різновидів товарів у кожній асортиментній групі (розмірів, моделей, кольорів, смаків). Розрізнюють основний та доповнюючий асортимент. Основний асортимент включає товарі, які користуються підвищеним попитом. На нього припадає більша частина товарообороту і прибутку. Доповнюючий асортимент включає товари, які надають завешаність основному асортименту і які дозволяють покупцям отримувати додаткові послуги чи додатковий прибуток. Товарна номенклатура – сукупність усіх асортиментних груп і товарних одиниць, які пропонуються фірмою для продажу. Основні показники номенклатури продукції окремого підприємства: широта – кількість товарних ліній або видів продукції, які пропонуються фірмою; глибина – кількість варіантів товару кожного товарного асортименту, тобто різні моделі марки, кольори; насиченість – загальна кількість товарів фірми; гармонійність – ступінь подібності товарів різних асортиментних груп за призначенням, технологією, каналами розподілу (гармонічний асортимент дозволяє фірмі спеціалізуватися не тільки у сфері виробництва, але й в маркетинговому супроводі продукції, використовувати єдину цінову, збутову та комунікаційну політику, забезпечувати стабільні відношення з учасниками каналів збуту).


21.Етапи розробки нових товарів та особливості кожного з них

Розробка нових товарів складається з таких етапів: 1.Пошук ідей – опитування потенційних споживачів; - аналіз послуг і товарів конкурентів; - опитування продавців; журнали, преса; проведення спеціальних маркетингових досліджень. 2.Відбір ідей – вибрати потрібні та відкинути ті що не підходять. 3.Розробка задуму і його перевірка. Ідея – це загальне уявлення про можливості товару. задум – це пророблений варіант ідеї, виражений у важливих для застосування поняттях. Перевірка задуму – це опитування ряду потенційних споживачів. 4.Після сформування задуму потрібно визначити стратегію маркетингу. Вона складається з трьох частин: опис величини, структури, поведінки цільового ринку, припускаючи позиціонування товару, обсяг продажів, сегмента ринку, прибуток на декілька років; даються загальні відомості про передбачувану ціну товару, загальний підхід до його розподілу, кошторис витрат на маркетинг протягом першого року; викладаються перспективні цілі за показниками збуту та прибутку, а також довгостроковий підхід до формування комплексу маркетингу. 5.Аналіз можливостей виробництва і збуту. Потрібно проаналізувати намічені контрольні показники продажів, витрат, прибутку і переконатись у їхній відповідності цілям фірми. 6.Розробка товару. 7.Випробування в ринкових умовах: виготовляється і випускається на ринок невеличка партія. 8.Розгортання комерційного виробництва: потрібно визначити, коли, де, кому і як пропонувати товар.


22. Етапи життєвого циклу товарів.

Кожний товар має свій життєвий цикл, який включає етапи: розробки товару і його вивозу на ринок; зросту; зрілості; занепаду. В залежності від етапу життєвого циклу товару в рамках маркетингу вирішуються різні задачі. На етапі розроблення товарів комунікаційні зусилля спрямовані здебільшого на те, щоб ознайомити потенційних споживачів з корисними властивостями майбутнього товару. На етапі виведення на ринок: інформувати потенційних покупців про новий для них товар; стимулювати їх до випробування товару; забезпечити розповсюдження товару. на цьому етапі комунікаційні зусилля мають бути максимальними. Обізнаності з товаром і фірмою сприяють реклама і публік рилейшнз. На етапі зростання: підвищити якість новинки, надати їй додаткових властивостей, випустити нову модель; проникнути в нові сегменти ринку; використати нові канали розподілу; переорієнтувати частину реклами з розповсюдження відомостей про товар на стимулювання його придбання; своєчасно знизити ціни для залучення додаткової кількості споживачів. Інтенсивно застосовують рекламу, публік рилейшнз і пропаганду. На етапі зрілості потрібно покращити якість, властивості, зовнішнє оформлення товару. на цьому етапі рекламну компанію здійснюють менш інтенсивно, оскільки споживачі вже ознайомилися з товарними марками, проте саме в цей час слід активізувати методи стимулювання збуту, пропаганду, бо за тимчасовою рівновагою завжди настає спад. Аби виграти час треба максимально подовжити цей період. На етапі занепаду потрібно своєчасно прийняти рішення, продовжити випуск товарів чи знімати з виробництва. Різко активізують заходи стимулювання збуту.


23. Особливості маркетингу на стадіях впровадження, росту, зрілості.

На етапі появи товару на ринку збуту перешкоджають такі чинники: торговий персонал не може одразу стати прихильником нового товару; посередники неохоче йдуть на ризик, пов’язаний з новим товаром оскільки часто трапляється що товар невдалий; споживачі виявляють стриманість під час купівлі через недостатню обізнаність з перевагами нового товару. Завдання - інформування ринку про появу нового товару і його властивості, спонукання покупців до випробовування нового товару, введення товару у збутові мережі. На етапі росту стимулювання застосовують вибірково, частіше віддаючи перевагу рекламі. Це пояснюється тим що товар поступово стає відомим, перші задоволені споживачі не тільки поширюють позитивну інформацію про товар, а й роблять повторні покупки. Обсяги продажу збільшуються і зникає потреба стимулювати збут. На цьому етапі у зв’язку з збільшенням збуту і скороченням виробничих витрат є можливість знизити ціну товару, що зумовить знову-таки збільшення обсягів продажу. На етапі зрілості товар добре відомий, є постійні клієнти, попит на товар вже уповільнюється внаслідок насичення ним ринку. Зменшення обсягів продажу впливає на конкурентний клімат, який стає жорсткішим. Спостерігається цінова конкуренція, зазвичай у формі стимулювання збуту. Виробник використовує прийоми стимулювання збуту на постійній основі, намагаючись залучити до купівлі товару нових покупців або забезпечити збільшення споживання кожним покупцем. Ефективність реклами на цьому етапі знижується, високі витрати на неї не виправдовують незначні прирости обсягів продажу.


24. Особливості маркетингової діяльності на стадіях насичення та занепаду.

На етапі спаду до стимулювання збуту маркетологи ставляться доволі обережно. В окремих випадках стимулювання припиняється, аби не перешкоджати виведенню товару з обороту. Іноді, навпаки, стимулювання активно застосовують для прискорення цього процесу. Подекуди використовують найнижчі ціни для продажу запасів товару, щоб одержати максимально можливий прибуток. На етапі занепаду потрібно своєчасно прийняти рішення, продовжити випуск товарів чи знімати з виробництва. Різко активізують заходи стимулювання збуту.


26. Етапи методики розрахунку базисної ціни товару.

Базисні ціни встановлюються на визначений сорт чи рівень якості товарів і які коректуються в подальшому під час переговорів між продавцем та покупцем, якщо якості реально придбаває мого товару відрізняються від встановленого “стандарту”. До основних етапів процесу встановлення первісної ціни належать: постановка цілей ціноутворення; визначення попиту; оцінка витрат; аналіз витрат, цін і пропозицій конкурентів; вибір методу ціноутворення; остаточне встановлення ціни.


28. Основні стратегії ціноутворення на нові товари. Їх характеристика.

При встановленні цін на новий товар можливі дві стратегії – “знімання вершків” і “міцного закріплення на ринку”. Суть стратегії “знімання вершків” у тому що на новий вибір встановлюється максимально можлива ціна, за якої товар сприймають лише деякі сегменти ринку. У міру зменшення збуту моделі спрощуються, ціни знижуються, відбувається захоплення решти сегментів ринку. Такий підхід доцільний коли: спостерігається високий рівень попиту з боку достатньо великої кількості покупців; витрати дрібносерійного виробництва не настільки високі, щоб звести нанівець високі вигоди кампанії; висока початкова ціна не буде приваблювати нових конкурентів; висока ціна підтримує уяву високої якості товару. Стратегія “міцного закріплення на ринку” полягає у тому що на новинку призначають відносно низьку ціну, щоб привабити більше покупців та захопити більшу частину ринку. Надалі залежно від зменшення витрат ціни зменшуються. Такій стратегії сприяють обставини: ринок дуже чутливий до цін, а низька ціна сприяє його розширенню; із зростанням обсягу виробництва його витрати, а також витрати по розподілу товару скорочуються; низька ціна неприваблива для існуючих та потенційних конкурентів


27. Порівняльна характеристика методів ціноутворення.

Усі методи ціноутворення підрозділяються на 2 групи: методи прямого ціноутворення і методи непрямого ціноутворення. До методів прямого ціноутворення відносяться такі: метод орієнтований на витрати (до підрахованих витрат виробництва додається певний відсоток прибутку); метод орієнтований на аналіз беззбитковості і забезпечення цільового прибутку (ціна одиниці продукції*кількість одиниць зробленої продукції=постійні витрати+змінні витрати у витратах на одиницю продукції*кількість одиниць зробленої продукції); метод орієнтований на очікувану цінність товару (метод базується на сприйнятті товару споживачем. Для підсилення цінності товару продавець використовує нецінові заходи: надає сервісне обслуговування, особливі гарантії); метод ціноутворення виходячи з умов конкуренції (метод використовується на ринках з досконалою конкуренцією й олігополістичних ринках з однорідними товарами. Метод ціноутворення в рамках товарної номенклатури; метод ціноутворення за географічним принципом; метод ціноутворення на основі узаконених типових умов. Методи непрямого ціноутворення: - кредитна політика (якщо передача грошей не відбувається одночасно з передачею товару, то має місце кредитування. Порядок оплати при кредитуванні: попередня оплата; оплата після одержання товару. Виділяють три основних способи при кредитуванні: оплата по відкритому рахунку; за векселем; акредитивові); - політика кондицій (включає метод призначення ціни з двох складових і агрегатний метод ціноутворення. Метод призначення ціни з двох складових припускає встановлення ціни, що включає дві складові частини – фіксовану і змінну. цей метод застосовується: по товарах що складаються зі сполучень окремих виробів; по товарах що складаються з окремих елементів, деталей); - політика знижок (знижки на великий обсяг закупівлі товарів по сумі, так звана “бонусна знижка”.


29. Стратегії ціноутворення на товари, що вже є на ринку.

Для реалізації на сформованому ринку збуту товарів і послуг рекомендуються вісім основних маркетингових стратегій ціноутворення, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства. Змінно-спадна ціна на вироби та послуги – встановлюється залежно від співвідношення попиту й пропозиції, поступово знижуючись при насиченні ринку. Довгострокова ціна – така що тривалий час майже не змінюється. Ціна споживчого сегмента ринку – ціна на приблизно однакові види виробів і послуг що реалізуються різним групам споживачів. Еластична ціна – встановлюється залежно від зміни співвідношення між попитом і пропозицією. Переважна ціна – передбачає певне зниження цін на свої вироби фірмою, яка домінує на ринку і може забезпечити значне зниження витрат виробництва за рахунок збільшення обсягів збуту й економії на витратах, пов’язаних з реалізацією продукції. Ціна на знятий з виробництва вибір, випуск якого вже припинено. Ціна що встановлюється нижчою ніж у більшості фірм на ринку. Договірна ціна – встановлюється на спеціально вибрані види виробів або на певні групи виробів однієї чи кількох фірм і гарантує значні знижки порівняно зі звичайною ціною на однакові вироби при виконанні споживачами певних умов під час купівлі товару.


30. Особливість стратегії ціноутворення на новий товар-імітатор.

Випускаючи новий товар-імітатор фірма повинна позиціонувати його за критеріями ціна-якість.

Якість товару
Ціна товару

Висока
Середня
Низька

Висока

Стратегія преміальних націнок
Стратегія глибокого проникнення на ринок
Стратегія підвищення ціннісного значення

Середня

Стратегія завищеної ціни
Стратегія середнього рівня
Стратегія доброякісності

Низька

Стратегія пограбування
Стратегія показного блиску
Стратегія низького ціннісного значення



31. Основні елементи комунікативної політики.

Під маркетинговою комунікаційною політикою розуміють усвідомлене формування інформації, що надходить від підприємства на ринок. Основними елементами комплексу маркетингових комунікацій є: реклама – будь-яка платна форма неособистого представлення і просування ідей, товарів і послуг, що замовляє і фінансує певний спонсор; стимулювання продаж - одноразові спонукальні заходи, що заохочують придбання тих або інших товарів і послуг; зв’язки з громад кістю – керування комунікаціями і взаєминами з метою формування доброзичливості і взаєморозуміння між підприємством і громад кістю; прямий маркетинг – мистецтво і наука безпосереднього впливу на споживача з метою реалізації і розвитку прямих відносин із клієнтом; індивідуальний продаж – представлення товару одному або декільком потенційним клієнтам, яке здійснюється в процесі безпосереднього спілкування і має за мету продаж і встановлення тривалих взаємин з даними клієнтами. Для підвищення маркетингових комунікацій їх потрібно будувати як управління процесом просування товару на всіх етапах – перед продажем, під час продажу, під час споживання і після споживання. При цьому програми комунікацій як правило потрібно розробляти для кожного сегмента, ринкової ніші і навіть окремих покупців.


32. Методи стимулювання попиту та стимулювання збуту.

Під стимулюванням збуту розуміють короткострокові заохочувальні заходи, що сприяють продажу або збуту продукції і послуг. Стимулювання продаж містить: стимулювання споживачів; стимулювання торгівлі; стимулювання збутовиків самої організації. Стимулювання споживачів спрямоване на збільшення обсягу покупок споживачами, воно використовує такі головні методи: надання зразків для іспитів; використання купонів; повернення частини ціни або торговельну знижку; пакетний продаж за зниженими цінами; премії; сувеніри з рекламою; заохочення постійної клієнтури; конкурси, тоталізатори та ігри, що дають споживачеві шанс що-небудь виграти; експозиції і демонстрації вивісок, плакатів, зразків у місцях реалізації продуктів. Стимулювання оптової та роздрібної торгівлі націлене на підтримку посередницької фірми і підвищення зацікавленості посередника. Містить у собі: оптові знижки; безкоштовні товари; спільну рекламу; безкоштовне навчання.


33. Основні рішення, які приймаються у сфері реклами.

Основні рішення у сфері реклами: про широту, частоту, силу реклами.

Охоплення: необхідно визначити яка кількість осіб в рамках цільової аудиторії повинна ознайомитися з рекламою за конкретний проміжок часу.

Частота появи: необхідно визначити скільки разів за конкретний проміжок часу має зіткнутися з рекламним зверненням до нього середній представник цільової аудиторії.

Сила впливу: необхідно визначити, якою силою впливу має володіти контакт з рекламою (телебачення сильніше за радіо, різна дія у різних журналах)

34. Цілі реклами, її різновиди.

Цілі реклами: 1.формування первинного попиту на товар. 2.збільшення вторинного попиту на товар. 3.створення кола постійних клієнтів. В основу такої вірності покладено привабливе співвідношення “вигода-ціна”. 4.збільшення частки ринку за рахунок витіснення конкурентів. Така мета є найагресивнішою серед усіх згаданих і найскладнішою, бо передбачає ефективне позиціонування товару, в тому числі й за допомогою реклами; використання реклами масованого впливу й агресивної порівняльної, якщо вона не заборонена. Рекламу можна поділити на такі види: інформаційна – повідомляє споживачам про новий товар; переконуюча – переконує купити саме цей товар, спробувати його; нагаду вальна – нагадує про існування товару на ринку; підкріплювальна – переконує в слушності вже зробленого вибору, її призначення підтримати споживача який вже купив товар і переконати в правильності вибору; позиціонуюча – допомагає виокремити марку товару на ринку із сильною конкуренцією за рахунок ознак, притаманних саме цій марці товару; стимуляційна – підкреслює основні переваги товару, його позитивні сторони; порівнювальна – намагається через порівняння конкретного товару з аналогічним конкуруючим товаром або товарами конкурентів підкреслити переваги і позитивні характеристики цього товару; прихована – власне, не є рекламою оскільки використовує звичайні телевізійні передачі, фільми, концерти для рекламування товарів; реклама яка впливає на підсвідомість – є практично забороненим видом реклами у більшості країн (25 кадр, не відчувається людиною, але формує поведінку)


35. Характеристика основних засобів реклами.

Реклама може поширюватися через такі основні канали як преса, телебачення, радіо, пряма поштова реклама, зовнішня реклама, реклама на місці продажу, сувенірна реклама, реклама в Інтернеті. Реклама в періодичній пресі поділяється на три види: реклама у звичайній газеті, переважно інформаційній; реклама у спеціально призначеній для реклами газеті; реклама у безплатній газеті, що є оптимальним варіантом і для рекламодавця і для покупців. Тривалість впливу реклами в журналах є значною – більшість читачів зберігають журнал від півроку до року. Основні переваги реклами на телебаченні: одночасний візуальний та аудіо вплив; розгляд подій у русі; миттєвість передавання рекламної інформації; можливість обирати конкретну цільову аудиторію в різноманітних тематичних програмах; широкі можливості створення незабутніх образів. Більшість радіо рекламних контактів зі споживачами відбувається незаплановано. Споживачі не планують слухати рекламу. Перевагами радіо є використання найефективнішого засобу оповіщення – людського голосу, а також персоналізація звернень. Прямою поштовою рекламою називають розсилання поштою брошур, листів, каталогів, листівок спроможних схилити клієнта до купівлі. Така реклама є інструментом підприємців які намагаються донести свою пропозицію до певного кола споживачів. Перевагою є можливість вибору адресатів. Недоліком є те що якщо ринок вивчено недосконало кількість запитів буде незначною порівняно з розсиланням; велика вартість виготовлення. Реклама на місці продажу – це рекламні матеріали за допомогою яких привертається увага потенційних покупців до конкретного продукту. Сувенірна реклама розміщуються на сувенірах – пакетах, коробках, футболках, і є високоефективною при виведенні товару на ринок. Реклама в Інтернеті за оперативністю не поступається радіо і телебаченню. Найважливіша можливість наявність зворотного зв’язку з цільовою аудиторією.


6. Головні функції просування товарів.

Просування – створення і підтримування постійних зв’язків між фірмою і ринком з метою активізації продажу товарів і формування позитивного іміджу шляхом інформування, переконування та нагадування про свою діяльність. Функції каналів розподілу: функції пов’язані з угодами (закупівля товарів для перепродажу, продаж товарів, ділові ризики пов’язані з угодами); логістичні функції (оброблення замовлень, зберігання продукції та оброблення вантажів, сортування та комплектація продукції, транспортування продукції, підтримка товарних запасів); функції обслуговування (торгове обслуговування споживачів, огляд, перевірка, оцінення якості продукції, проведення маркетингових досліджень, визначення цін, націнок, знижок, послуги виробничого, комерційного, інформаційного характеру). Під час виконання цих функцій між учасниками процесу обміну виникають п’ять типів потоків: фізичні (переміщення товарів від виробника до споживача), фінансові, потоки прав власності, потоки замовлень, інформаційні потоки. Рішення щодо розподілу пов’язані з тим, хто саме з учасників каналу збуту які саме функції виконуватиме.


37. Характеристика каналів просування товарів.

Канали розподілу характеризуються за кількістю рівнів.

Рівень каналу розподілу – це будь-який посередник, що виконує певну роботу з просування товару і передачі права власності на нього кінцевому споживачеві. Довжина каналу залежить від кількості проміжних рівнів у ньому. Кана ли нульового рівня (канали прямого маркетингу) складаються з виробників що продають товар безпосередньо споживачам. Прикладами можуть бути прямий продаж через магазин, що належить виробнику; презентація вдома; посилочна торгівля. Однорівневий канал містить одного посередника. На споживчому ринку таким посередником є роздрібний торговець, на промисловому ринку посередником може бути агент з продажу або брокер. Дворівневий канал складається з двох посередників. На споживчому ринку – це оптовий і роздрібний торговці. На промисловому ринку це може бути дистриб’ютор або дилер. Трирівневий канал містить трьох посередників. До оптових і роздрібних торговців додаються невеликі оптовики, які купують товари у великих оптових торговців і перепродають їх невеликими партіями підприємствам роздрібної торгівлі. Існують канали розподілу і з більшою кількістю рівнів. З точки зору виробника це не завжди доцільно, оскільки при великій кількості посередників у каналі ускладнюються функції отримання інформації щодо кінцевих споживачів і контролю збуту.


41. Функції оптовика та форми обслуговування які він надає.

Оптова торгівля – діяльність пов’язана з продажем товарів та послуг для їх подальшого перепродажу чи комерційного використання. Основні функції: закупівля і формування товарного асортименту; збір, опрацювання інформації та транспортування товару; складування, зберігання та транспортування товару; фінансування поставок; продаж товарів; відбір, формування партій поставок; прийняття ризику пошкодження, застарівання товару і розкрадання; надання консультативних послуг. Оптові торговці діляться на три основні групи: Гуртово-торгівельні підприємства представляють собою найчисленнішу окрему групу гуртовиків, на частку якої припадає близько 50% всього загального товарообігу гуртовиків. Гуртово-торгівельні підприємства в свою чергу діляться на два основних види – гуртовики з повним циклом обслуговування та гуртовики з обмеженим циклом обслуговування. Гуртовики з повним циклом обслуговування надають клієнтам повний комплекс послуг, в той час як гуртовики з обмеженим циклом обслуговування пропонують значно менше послуг своїм постачальникам та клієнтам. Брокерів та агентів виділяють серед гуртовиків дві основні ознаки: вони не продають товар від власного імені і виконують обмежену кількість функцій. Брокер організовує зустріч продавця та покупця та бере участь у переговорах. Агенти представляють покупців або продавців на довгостроковій основі. Агенти виробників – найбільш розповсюджена категорія агентів. Третій основний різновид гуртової торгівлі – це гуртова торгівля, яку самостійно ведуть продавці чи покупці


39. Переваги та недоліки прямих каналів збуту.

Переваги: товари продаються там де споживач хоче їх купувати в зручний для себе час; товар продається в максимально можливій кількості торгових точок; деякі виробники надаючи дилерам ексклюзивні права, отримують надійних посередників, а також можливість контролю за цінами, стимулювання збуту, кредитування споживачів, ексклюзивний розподіл також збільшує престиж торгової марки та дозволяє встановлювати високі ціни на товар.


42. Форми підприємств в оптові торгівлі.

Оптові торговці діляться на три основні групи: гуртово-торгівельні підприємства, брокери та агенти, а також збутові відділи та контори виробників. Гуртово-торгівельні підприємства представляють собою найчисленнішу окрему групу гуртовиків, на частку якої припадає близько 50% всього загального товарообігу гуртовиків. Гуртово-торгівельні підприємства в свою чергу діляться на два основних види – гуртовики з повним циклом обслуговування та гуртовики з обмеженим циклом обслуговування. Гуртовики з повним циклом обслуговування надають клієнтам повний комплекс послуг, в той час як гуртовики з обмеженим циклом обслуговування пропонують значно менше послуг своїм постачальникам та клієнтам. Брокерів та агентів виділяють серед гуртовиків дві основні ознаки: вони не продають товар від власного імені і виконують обмежену кількість функцій. Досить часто брокери та агенти, так само як й гуртові торговці, спеціалізуються чи то на певному асортименті чи то на різних групах клієнтів. Брокер організовує зустріч продавця та покупця та бере участь у переговорах. Агенти представляють покупців або продавців на довгостроковій основі. Агенти діляться на декілька категорій. Агенти виробників – найбільш розповсюджена категорія агентів. Третій основний різновид гуртової торгівлі – це гуртова торгівля, яку самостійно ведуть продавці чи покупці в збутовий відділ та конторах виробників, не користуючись послугами незалежних гуртових торговців.


43. Типи підприємств роздрібної торгівлі та особливості кожного з них.

Основними формами роздрібної торгівлі є такі підприємства: спеціалізовані магазини – підприємства роздрібної торгівлі які реалізовують обмежену групу товарів з широким асортиментом (спеціалізовані магазини можна поділити на підгрупи за їхньою спеціалізацією. Магазин одягу – магазин з обмеженим асортиментом; магазин чоловічого одягу – вузькоспеціалізований магазин; магазин сорочок для чоловіків – суперспеціалізований магазин); універмаги – великі підприємства роздрібної торгівлі в яких пропонується широкий асортимент товарів (кожною товарною групою займається спеціалізований відділ універмагу, який очолюють спеціалісти з постачання чи торгівлі); універсами – великі роздрібні підприємства самообслуговування де пропонуються продовольчі та господарські товари для задоволення першочергових потреб покупців (головна мета – задоволення потреби людей в продуктах харчування, засобах для миття та господарчих товарах); супермаркети – роздрібні підприємства самообслуговування які можуть мати відділи з повним обслуговуванням і пропонують повний набір продовольчих товарів, а також товари продаж яких не потребує особливої уваги; гіпермаркети – магазини які поєднують особливості продовольчих магазинів і магазинів масових товарів; склади – магазини – торгують зі значними знижками продуктами у великих розфасовках; магазини товарів повсякденного попиту – невеликі магазини, розташовані поблизу потенційних споживачів мають обмежений асортимент і працюють з ранку до пізнього вечора без вихідних; магазини які торгують за зниженими цінами і пропонують широкий вибір товару за низькими цінами за принципом самообслуговування; магазини які торгують уціненими товарами – продають нестабільний асортимент товарів високої якості, залишки, надлишки, товари з незначними дефектами, які купують у виробника чи інших роздрібних торговців.


44. Функції роздрібного торговця та форми обслуговування, які він надає.

Роздрібна торгівля – передбачає реалізацію товарів і послуг кінцевим споживачам які купують їх для особистого споживання. Основні функції: визначення потреби в товарах і формування асортименту пропонованих товарів і набору послуг, які надаються; організація та оплата поставок товарів; зберігання, маркування товару та визначення цін на нього; участь у просуванні товару; безпосередній продаж товарів покупцям і надання додаткових послуг. Основними формами роздрібної торгівлі є такі підприємства: спеціалізовані магазини – підприємства роздрібної торгівлі які реалізовують обмежену групу товарів з широким асортиментом (спеціалізовані магазини можна поділити на підгрупи за їхньою спеціалізацією. Магазин одягу – магазин з обмеженим асортиментом; магазин чоловічого одягу – вузькоспеціалізований магазин; магазин сорочок для чоловіків – суперспеціалізований магазин); універмаги – великі підприємства роздрібної торгівлі в яких пропонується широкий асортимент товарів (кожною товарною групою займається спеціалізований відділ універмагу, який очолюють спеціалісти з постачання чи торгівлі); універсами – великі роздрібні підприємства самообслуговування де пропонуються продовольчі та господарські товари для задоволення першочергових потреб покупців (головна мета – задоволення потреби людей в продуктах харчування, засобах для миття та господарчих товарах); супермаркети – роздрібні підприємства самообслуговування які можуть мати відділи з повним обслуговуванням і пропонують повний набір продовольчих товарів, а також товари продаж яких не потребує особливої уваги; гіпермаркети – магазини які поєднують особливості продовольчих магазинів і магазинів масових товарів; склади – магазини – торгують зі значними знижками продуктами у великих розфасовках; магазини товарів повсякденного попиту – невеликі магазини, розташовані поблизу потенційних споживачів мають обмежений асортимент і працюють з ранку до пізнього вечора без вихідних; магазини які торгують за зниженими цінами і пропонують широкий вибір товару за низькими цінами за принципом самообслуговування; магазини які торгують уціненими товарами – продають нестабільний асортимент товарів високої якості, залишки, надлишки, товари з незначними дефектами, які купують у виробника чи інших роздрібних торговців.