Рекомендації щодо основних шляхів розвитку туризму Висновки

Вид материала

Содержание

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Перелік посилань

Подобный материал:

1 2

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

Сільське господарство значною мірою залежить від іноземних монополій, хоча земля у деяких країнах регіону націоналізована. Тому в багатьох країнах (Мексика, Чилі, Перу, Панама, Гватемала, Венесуела, Колумбія та ін.) здійснюються аграрні реформи, головним завданням яких є перерозподіл земель).

Всі країни Латинської Америки належать до категорії тих, що розвиваються, суттєво відрізняючись між собою за рівнем соціально-економічного розвитку. У регіоні є нові індустріальні, ключові й найбідніші країни.

Розміщення продуктивних сил нерівномірне — найконцентрованішою є господарська діяльність у не багатьох промислових центрах, а до третини промислового потенціалу сконцентровано у зонах трьох міст-гігантів (Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес). Помітно відрізняються країни за рівнем і темпами економічного зростання. На Аргентину, Бразилію й Мексику припадає 75 % продукції обробної промисловості регіону, решту її виробляють усі інші країни разом. Латинська Америка дає до 7 % світового ВВП та 6,5 % світового обсягу продукції обробної промисловості (45 % серед країн, що розвиваються). На країни регіону припадає менше 4 % світового парку комп'ютерної техніки.

Останніми роками помітна тенденція збільшення питомої ваги обробної промисловості у загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися і в її структурі: знизилася частка традиційних галузей (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної) і зросла — нових, «динамічних» (металообробка, машинобудування, нафтопереробка, хімічна промисловість).

Найвищих у регіоні темпів індустріального розвитку досягла Бразилія, активно розвиває ядерну програму, має власний аерокосмічний комплекс. За будівництвом морських суден вона посідає 3-тє місце у світі, за випуском тракторів — 5-те, за виробництвом військової техніки— 6-те, за випуском автомобілів — 7-ме.

Латинська Америка традиційно є одним із провідних сировинних регіонів світу. Раніше вона контролювала 12 % світових обсягів експорту нафти, майже 15 % рідкого газу. Бразилія та Перу є крупними виробниками золота (9 із 20 найбагатших родовищ золота містяться саме в цьому регіоні).

Виняткова роль регіону і в постачанні сільськогосподарської сировини та продуктів на світовий ринок. На країни Латинської Америки припадає 80 % світового експорту бананів, майже 60 % кави, понад 50 % цукру-сирцю та соєвої олії, до 45 % бавовникової олії, понад 30 % бавовникового шроту, до 30 % сої, 12 % какао-бобів, 20 % виробів із какао, до 10 % яловичини та м'ясопродуктів, 13 % бройлерного м'яса птиці, 70-80 % рибного борошна та 11-12 % риби й морепродуктів.

Загалом успішні економічні реформи сприяли виходу країн регіону на новий рівень розвитку. Бразилія, Аргентина, Мексика і Чилі поступово зрівнялися за багатьма показниками із середньоєвропейськими розвинутими країнами, інколи навіть перевищуючи їх, хоча Бразилія, Мексика, Аргентина не минули значних фінансових потрясінь.

Останніми роками багато країн перетворилися на «офшорні зони» із привабливими для іноземних інвесторів фінансово-податковими і митними умовами (Бермудські Острови, Барбадос, Домініканська Республіка, Антигуа і Барбуда тощо). На Багамських Островах діють відділення понад 400 банків, у Панамі — до 140 і банків із понад 30 країн світу.

Латинська Америка є дуже привабливою для іноземних інвесторів. Тільки за 1997 р. загальні інвестиції тут перевищили 73 млрд дол., за обсягом інвестицій в розрахунку на душу населення вона випереджає країни, що розвиваються, інших регіонів світу. Іноземний капітал має міцні позиції в нафтовій, гірничорудній промисловості, сільському господарстві.

Нині він залучається і в оборонну промисловість, а також у галузі, засновані на застосуванні досягнень НТП. За обсягами прямих приватних іноземних інвестицій в регіоні лідирують Бразилія (17 %), Мексика (10 %).

Найбільшими країнами-«донорами» капіталів у регіоні є США (45 % інвестицій). Велика Британія (до 19 %), Японія (понад 18 %).

Одна з найгостріших проблем країн Латинської Америки — зовнішня заборгованість. Сума загального зовнішнього боргу сягає 780 млрд дол. Найбільшими боржниками є Бразилія (майже 232 млрд дол.), Мексика (до 162 млрд дол.), Аргентина (приблизно 154 млрд дол.).

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

Проте термін «країни Карибського басейну » іменує ряд недоліків. Такі країни, як Куба, Гаїті, Домініканська Республіка, Пуерто-Ріко та ін, є і «латинськими» і «карибськими», в зв'язку з чим, протиставлення Латинської Америки Карибському басейну (що використовується іноді в політичних цілях) не зовсім правомірно. До того ж поняття «країни Карибського басейну» Досить непевне: в одних випадках до нього відносяться всі країни (крім США), що прилягають до Карибському морю і Мексиканської затоки, а в інших - тільки англо-, франко - і голландсько-мовні території Вест-Індії, Центральної Америки і північної частини Південної Америки.

На території Латинської Америки виділяють ряд субрегіонів (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2 – Субрегіони Латинської Америки

Назва	Країни	Особливості
Середня Америка	Мексика, країни Центральної Америки і Вест-Індія	Також регіон назівають – Карибські країни, країни Карибського басейну, Месоамерика
Лаплатські країни	Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай	Аргентину, Парагвай, Уругвай і Чилі іноді називають країнами „Південного конуса”
Андські країни	Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі та Еквадор

Латинська Америка має сприятливі природні та культурно-історичні умови для розвитку туризму й відпочинку. Серед визначних природних пам'яток - водоспади Ігуасу, Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака, океанські пляжі Бразилії (Копакабана, Іпанема), Мексики (Акапулько) тощо. У численних історичних та археологічних музеях представлені рідкісні експонати епох майя та інків.

Центром туризму є район Карибського моря, який щорічно відвідують до 20 млн осіб. Їх приваблюють клімат, завжди тепле море, чудові пляжі, мальовничі пейзажі, умови для підводного полювання та риболовлі, а також пам'ятки історії та культури. Розвинутий тут гральний і розважальний бізнес. Головні центри туризму: Ямайка, Пуерто-Ріко, Барбадос, Багамські Острови, Трінідад і Тобаго, Аруба тощо.

2.2 Аналіз внутрішнього туризму країн регіону

Латинська Америка має сприятливі природні та культурно-історичні умови для розвитку туризму й відпочинку. Серед визначних природних пам'яток — водоспади Ігуасу, Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака, океанські пляжі Бразилії (Копакабана, Іпанема), Мексики (Акапулько) тощо. У численних історичних та археологічних музеях представлені рідкісні експонати епох майя та інків.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

Міжнародний туризм належить до пріоритетних напрямків розвитку національних господарств. Підставою для цього є стійкий попит з боку американських і канадських споживачів і ресурсна забезпеченість: країни володіють достатніми для розвитку туристичної індустрії природними і суспільними туристичними ресурсами, що підтверджують дані додатку 1.

Серед природних ресурсів переважають біотичні і ландшафтні, які сконцентровані в національних парках та узбережжя теплих морів із пляжами і кораловими рифами. Культурно-історична складова ресурсів презентована неперевершеними пам'ятками цивілізації майя, музеями, непересічними зразками архітектури іспанської колоніальної доби. Найбільш привабливими туристичними країнами району є Беліз, Коста-Рика, Панама. У цілому країни Центральної Америки протягом кількох останніх років приймають близько 7-8 млн туристів, із них 2 млн приїздить до Коста-Рики.

3. Карибський басейн.

Ангілья - Антильські Острови - Антигуа і Барбуда - Аруба - Багами - Барбадос - Бермуди - Віргінські Острови - Гаїті - Гваделупа - Гренада - Домініка - Домініканська Республіка - Кайманові Острови - Куба - Мартініка - Монтсеррат - Сент-Люсія - Сент-Кітс і Невіс - Тринідад і Тобаго – Ямайка.

Куба. Острівна Республіка Куба - одна із небагатьох соціалістичних країн світу. Країна розташована на великих островах Куба і Хувентуд та ще 1 600 дрібних острівках і коралових рифах, що належать до групи Великих Антильських островів. Її площа складає майже 111 тис. кв.км, населення - 11,5 млн осіб, столиця - місто Гавана.

Геотуристичне положення країни має як негативні, так і позитивні риси (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4 – Еегативні та позитивні риси геотуристичного положення Куби

Позитивні риси	Негативні риси
розташування у зоні дії комфортних погодно-кліматичних умов, які дозволяють цілорічно розвивати масовий пляжно-купальний відпочинок	напруженість стосунків із США, що заважає налагодити повноцінний туристичний потік
давні традиції гостинності	до революційних подій саме американці були головними споживачами кубинського туристичного продукту
розташування у безпосередній близькості до північноамериканського споживчого туристичного ринку
багаті суспільні туристичні ресурси

Незважаючи на політичні колізії, до Куби щороку приїздить понад 2 млн туристів із різних країн світу.

Окрім моря, сонця і пляжів, Куба багата на інші природні туристичні ресурси: карстові печери, найцікавіші з яких розташовані в провінції Пінар-дель-Ріо поблизу міста Матансас, мінеральні джерела і лікувальні грязі (о. Сан-Дієго-де-Лос-Банос, курортні райони Ольгін та Ельгеа), озера (Лагуна-дель-Тесоро), коралові рифи, біотичні ресурси, найбільш цікаві з яких представлені на території численних національних парків і заповідників, наприклад, Сапата, Бахіа-де-Наранхо, Баконао, Сьєра-Маестра та інші.

На основі використання багатих природних ресурсів на Кубі сформувалася мережа курортних зон і центрів світового значення. Найбільшими із них є Варадеро (вважається одним із найкращих курортів Західної півкулі), Кубанакан, Сороа, Санта-Марія, Бібіхагуа і багато інших.

Шанувальники культурно - історичних атракцій знайдуть у містах на Кубі велику кількість цікавих об'єктів. Насамперед, Гавана, яка знана серед туристів бульваром Прадо, набережною Малекон, фортецями, фортами, палацами, театрами, музеями (Антропологічний і Національний музеї, Музей Гавани, Музей старовинної зброї тощо), меморіалами "Гранма" і Хосе Марті, ботанічним садом, зоопарком, оглядовими майданчиками, сучасними хмарочосами і церквами. Незмінною увагою гостей столиці користується будинок-музей Ернеста Хемінгуея у садибі "Віхія".

Специфічною туристичною атракцією на Кубі стала американська військова база Гвантанамо. Спостерігати за життям на базі туристам пропонується з пагорба, на вершині якого знаходиться ресторан. Пригодою є власне поїздка: тисяча кілометрів із Гавани потягом або автобусом, а потім кількагодинне сходження ґрунтовою дорогою до ресторану.

Разом зі стравами та напоями офіціанти пропонують бінокль: перед очима допитливих (і довірливих) туристів з'являються дахи казарм, огорожа з рядами колючого дроту, а далеко - берег, до якого колись давно пристали каравели Колумба під час його останнього плавання до Америки.

"Кубинською Венецією" називають місто Матансас. Окрім численних мостів через річки Юмурі і Сан-Хуан, місто відоме палацом-музеєм Хунко, замком Сан-Северино, численними історичними будівлями. Місто Ольгін цікаве собором Сан-Ісідоро, Музеєм природничих наук, пагорбом Лома-де-ла-Крус, на який ведуть 458 сходинок. В околицях міста знаходяться унікальні археологічні зони Чорро-де-Маїта і Банес.

Аруба. Аруба - окрема адміністративна одиниця Нідерландів із внутрішнім самоуправлінням, один із найбільш престижних туристичних осередків світу, площею 180 кв.км. і населенням близько 103 тис. осіб, який розташований у центрі Карибського моря за 30 км від узбережжя Венесуели. Адміністративний центр - місто Ораньєстад.

Острів Аруба належить до групи Малих Антильських островів. Він має напрочуд красиву природу, дивне, як для тропіків, сухе повітря і практично ідеальну погоду продовж усього року. Пересічна денна температура повітря змінюється у межах +29-32^оС, нічна - +24-27^оС, а температура прибережних вод не опускається нижче +25^оС. Ще однією природною "дивиною" Аруби є постійно прохолодний пісок на пляжах, який не припікає ніг навіть у найбільш спекотні години. На цьому дива, щоправда вже соціальні, не закінчуються: на острові практично відсутня злочинність і увесь він - суцільна безмитна зона торгівлі.

Бермуди. Бермудські острови - архіпелаг, який складається більше ніж із 300 островів, острівків і скель. Лише на 20 із них постійно живуть люди. Найбільшими островами є Бермуда, Сент-Джорджес, Сент-Дейвідс, Сомерсет, Боаз і Айрленд. Бермудські острови лежать у західній частині Атлантичного океану, неподалік від східного узбережжя США.

Загальна площа архіпелагу невелика - 53,3 кв.км, але до неї варто ще додати майже 360 кв.км. коралових рифів, які оточують Бермуди і створюють природну неповторність цього куточка Землі.

Архіпелаг - залишки давно згаслого вулкану, який підіймається над дном Атлантики більше ніж на 5 000 м. Поверхня Бермудських островів рівнинна, найвища "вершина" здіймається над океаном на висоту 90 м. Клімат субтропічний, м'який завдяки впливу Гольфстріму.

Бермуди - визнаний центр сувенірної продукції. Вироби місцевих майстрів виділяються своєю неповторністю і унікальністю. Тематично вони пов'язані із океаном, місцевими легендами про кораблі-привиди, найбільш відомими морськими катастрофами.

Рушійною силою господарства Бермудів є туризм. Туристів приваблюють сюди чудові пляжі з унікальним рожевим кораловим піском і неймовірний підводний світ, знайомству з яким сприяє надзвичайна прозорість і чистота води. Вчені довели, що прозорість води біля берегів архіпелагу найвища в Західній Атлантиці. Перебуваючи під водою, можна бачити на віддаль 60-90 м.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

Венесуела. Географічне положення: держава в північній частині Південної Америка. Територія: 912,05 тис.кв.км. Столиця: Каракас. Найбільші міста: Маракайбо, Баркісімето, Валенсія. Адміністративний поділ: 22 штати, 1 федеральний округ (Каракас) і федеральні володіння (о-ва в Карибському морі), що складаються з 72 островів. Державний устрій: федеративна республіка. Населення: 23,6 млн. чол. Етнічний склад: венесуельці, індіанці. Офіційна мова: іспанська. Релігія: католицизм. Провідні області промисловості: нафтопереробна, нафтовидобувна, харчова, текстильна. Корисні копалини: нафта, марганець, газ, залізна руда, фосфати, мінеральні солі. Грошова одиниця: болівар.

Природні ресурси. Клімат субекваторіальний. Середньомісячні температури +25-29 градусів. Опадів від 280 до 3000мм у рік. Вологий і змінно-вологий тропічний ліс, савани, сухі рідколісся.

На заході Венесуела має границю з Колумбією, на півдні - із Бразилією, на сході - з Гайаною, з півночі обмивається водами Карибського моря, на північному сході - водами Атлантичного океану. Найбільшим островом, що належить Венесуелі, являється Маргарита.

На північному сході вузькі протоки Зміїна паща й Драконова паща відокремлюють Венесуелу від найбільшого з малих Антильських островів - Тринідаду. По рельєфу країна ділиться на п'ять зон: гірську область Анд, западину Маракайбо, рівнини Льянос і Гвіанске плоскогір'я. Центральна частина високогірного подвійного хребта Кордильєра-де-Меріда покрита вічними снігами й льодовиками. Найвищою вершиною вважається пік Болівар(5007м). Найбільш великою внутрішньою водоймою є озеро Маракайбо, що на півночі з'єднується чотирма протоками з Венесуельською затокою Карибського моря^⁷.

Заповідник Канайама славиться горою Диявола, звідки бере початок ріка, на якій розташований найвищий у світі водоспад Сальто Анхел (Стрибок Ангела). Його висота 1054м. Він на 21 м вище Ніагарського водоспаду.

Архіпелаг Лос-Рокес - це кораловий бар'єрний риф, що включає 340 невеликих коралових островів, що простягнулися на 24 км. Тут здійснюються спостереження за пеліканами, чайками й білими чаплями.

Національний парк Ла Рестінга являє собою затоку із прекрасними пляжами, заростями мангрів і піском з маленьких морських черепашок.

Іншими національними природними заповідниками є Моррокою (прибережний парк), Чороні (прибережно-горський парк), Канайма (Гірська Амазонія), дельта ріки Оріноко, Андські біологічні станції.

У країні створено 17 національних парків й 3 заповідники. Найбільш великим, є заповідник Генрі-Пітьєр із тропічним заповідним лісом. В іншому заповіднику Сьєрра-Невада-де-Меріда туристи можуть познайомитися з гірничо-льодовиковими ландшафтами в рослинністю парамсів - високогірних лугів. З 1973 р. під охорону держави взятий архіпелаг Лос-Рокес.

Венесуела - це країна тропічних лісів. У лісах виростає фікус, а також орхідеї, комахоїдна рослина - непентес, епіфіти (рослини, які живуть на інших рослинах і харчуються їхніми соками), безліч папортників, ліани.

У тропічних лісах більшість ссавців живуть на деревах, серед них десяток видів ціпкохвостих мавп. На узліссях і по берегах рік зустрічаються тапіри й водосвинки, свині - пекарі. У лісах і савані водяться великі гризуни, «золотий заєць» - агути, різноманітні види оленів, лисиць, опосумів, деревних дикобразів, мурав’їдів, броненосців. Із прісноводних плазуючих водяться ігуана, каймани, черепахи^⁸.

Каракас - це місто, затиснуте між двома гірськими хребтами Карибських Анд, засноване іспанцями в 1567р. Його називають містом вічної весни. Туристам показують будинок Національного конгресу, Президентський палац Мірафлорес, резиденцію уряду, пантеон з могилою Болівара, площа Болівара із собором ХVIIст, Центральний університет, Музей образотворчих мистецтв, будинок Капітоля з позолоченим куполом, Музей колоніального мистецтва, Музей природничих наук, Музей Болівара. Нічне життя міста зосереджене в районах Лас Мерседес, Ель Росаль і Ля Флореста. Тут туристи насолоджуються виступом джазових музикантів і пивом у Гринвіч Паб^⁹.

Маракайбо – у цьому місті розміщається великий військовий гарнізон, авіаційна школа. Туристам показують Історичний музей, а також старе місто гарне своїми вузькими вуличками, церквами, будинками колоніального часу, які нагадують про стару Іспанію. Недалеко розташовується старий релігійний університетський центр Меріда.

Меріда - цей район розташовується на заході Венесуели. Він був заселений вихідцями з Колумбії в 1558р. Для туристів тут особливий інтерес представляють термальні води, ріки, озера, долини, де розташовуються заповідники птахів. У цьому районі перебуває однойменне місто - Меріда. Туристам там показують пам'ятник Болівару, Університет і канатну дорогу.

Валенсія - туристам показують квартали архітектури, а також саму більшу в країні арену для кориди.

Острів Маргарита – це головний курорт країни, де розташовані самі великі готельні комплекси. Його ще називають перлиною Карибського моря. Тут добувають перли й сіль. На острові для туристів існують не тільки прекрасні пляжі, які тягнуться на 168 км уздовж берегової лінії, але й знамениті коктейлі «Маргарита» й «Піна коллада». На острові туристи відвідують місто Пампатар, де оглядають замок Сан Карлос Борромео з розташованим у ньому Музеєм іспанської колонії, будинок митниці - штаб першого республіканського уряду острова. Іншим містом, привабливим для туристів, є Ла Асунсіон. Тут туристи оглядають монастир Святого Франциска ХУ1ст. і Музей Нового Кадіса.

Історико-культурна спадщина:

Коро і його порт.
Національний парк Канайма.

2.3 Аналіз зовнішнього туризму країн Латинської Америки

Латинська Америка має значні резерви невикористаного потенціалу. Розрахунки спеціалістів свідчать, що природно-рекреаційний потенціал територій освоєний значно менше 50%. Туристичне господарство стає однією з важливих галузей цих регіонів. Латинська Америка відноситься до регіонів, для яких туризм буде одним із головних джерел економічного розвитку. Особливості економіко-географічного положення, рекреаційні й трудові ресурси сприяють реалізації їх в один із найбільш перспективних туристичних регіонів світу.

На перспективу інтенсивний розвиток туризму може стати важливим джерелом доходів для країн регіону. Уже зараз рентабельність туристичних підприємств складає приблизно 15%^¹⁰.

Рекреаційна спеціалізація гірських регіонів, де очікується зростання потоку рекреантів потребує найбільшого резервування цінних територій. Це в першу чергу відноситься до середньо- та високогірської частини Кордільєр, Аппалачів, Анд, які мало освоєні під господарську діяльність. Тут є необхідним введення особливого режиму господарювання, направленого на збереження й зростання їх природно-рекреаційного потенціалу.

Однією з головних проблем розвитку туризму в Латинській Америці є створення високого рівня матеріально-технічної бази. Має місце невідповідність неузгодження між сучасною матеріально-технічною базою туризму й сучасними потребами у комфортному відпочинку. Більшість туристичних баз розміщені в пристосованих приміщеннях з невисоким рівнем комфорту. Тому стоїть завдання створення сучасних туристичних комплексів, які відповідають усім потребам туристського сервісу.

Стала актуальною потреба створення спеціалізованих організацій для якісного створення об'єктів туризму. Уже на сучасному етапі гірські та приморські райони становляться місцями інтенсивного будівництва об'єктами туризму та відпочинку. Однак будівництво багатьох рекреаційних об'єктів проводитися неякісно, а функціонуюча будівнича база має малі потужності й не справляється з поставленим перед нею завданням.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

У цілому інтеграційні процеси, попри всі труднощі, віддзеркалюють нові реалії у розвитку економіки цих країн, зумовлені необхідністю пристосування до посилення економічної взаємозалежності країн світу, а також необхідністю стійкого економічного розвитку в умовах зростаючого впливу іноземного фінансування.

Із врахуванням цих реалій країни регіону прагнуть прискорити економічний розвиток, інтенсифікувати взаємні економічні зв'язки та розширити виробництво, зміцнити свої позиції у міжнародних економічних відносинах.

Отже, сучасні тенденції розвитку зовнішнього туризму мають позитивний характер. Проаналізовані дані свідчать про те, що туристична галузь економіки активно розвивається: зростає кількість туристичних прибуттів у світі загалом і у всіх туристичних макрорегіонах зокрема, створюються нові робочі місця у сфері туризму, і їх кількість постійно зростає, збільшуються прибутки від туризму.

Проте існує ряд проблем галузі, вирішення яких суттєво прискорить розвиток туристичної сфери. Тому подальші наукові пошуки в цьому напрямку будуть присвячені пошукам шляхів вирішення проблем розвитку туристичної галузі господарства.

розділ 3. Перспективи розвитку ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО ТУРИЗМУ в досліджуваному регіоні

3.1 Проблеми та перспективи розвитку туризму в регіоні

Сучасному господарству латиноамериканських країн притаманні деякі найбільш загальні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону. Одна з них - багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збереженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці латифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з притаманною їм найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено кооперативні та державні господарства.

Певна багатоукладність спостерігається і в промисловості. Майже половину робочої сили регіону становлять ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8% вартості промислової продукції. Поряд з цим існують великі промислові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.

Ще одна із загальних і, по суті, негативних рис сучасного господарства латиноамериканських країн, якої багатьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами суспільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості - все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію національних господарств на ринки розвинутих країн. Політика іноземних монополій гіпертрофує цю орієнтацію, в переважній більшості країн зберігаються монокультурність у сільському господарстві та монопродуктивність у видобувній промисловості. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подоланню вузької спеціалізації.

Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латинської Америки (до речі, як і для країн, що розвиваються, в інших регіонах) залишається уже згадувана залежність від іноземного капіталу. До сказаного варто лише додати, що, за даними МВФ, на країни Латинської Америки в кінці минудого століття припадало близько 48% усіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в цілому. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надходить у Латинську Америку із США - 45% інвестицій у країни регіону, Великобританії - майже 19, Японії - понад 18%. Індустріалізація з участю іноземного капіталу є істотною ознакою залежного становища Латинської Америки - наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.

Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані всі без винят ку країни Латинської Америки. Тягар лише обслуговування такого боргу значно перевищує економічні та фінансові можливості регіону: достатньо сказати, що співвідношення суми сплати за борг до суми експортної виручки становить 17,6%, а в міжнародній практиці межею фінансової безпеки вважається 10-відсотковий рівень.

В економіці Латинської Америки, на відміну від інших регіонів світу, досить сильні позиції має державний сектор. До речі, його розвиток часто зумовлений нездатністю національного приватного капіталу успішно конкурувати з іноземним капіталом, здебільшого репрезентованим ТНК. Тому в окремих випадках розвиток державного сектора є єдиною реальною силою, здатною протистояти міжнародним монополіям. Проте у реальних умовах державний сектор - явище суперечливе. Справа в тому, що значення й характер функціонування державного сектора в економіці різних країн неоднакові і залежать часом від співвідношення політичних сил у них. У деяких країнах держава контролює інфраструктуру, великі нафтові, металургійні, хімічні підприємства, водночас її позиції слабкіші у машинобудуванні, електротехнічній, радіоелектронній та інших галузях, що визначають науково-технічний прогрес.

Великі державні підприємства діють у металургійній промисловості та в машинобудуванні Аргентини, Бразилії, Мексики. В Аргентині до державного сектора належать також головні потужності м'ясохолодобойної промисловості, що є однією з провідних галузей економіки цієї країни. Значною є частка державних капіталовкладень у провідні галузі економіки та в інфраструктуру. На частку держави припадає від 40 до 50% валових капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі, від 30 до 40% - в Колумбії, Уругваї.

Одна з основних особливостей сучасного економічного розвитку регіону полягає в тому, що він продовжує залишатися маргінальною, периферійною частиною світового господарства і, як і раніше, перебуває в багатосторонній залежності від провідних промислових центрів. З одного боку, Латинська Америка має досить сприятливі умови для всебічного економічного розвитку. Вона володіє значними людськими ресурсами. В її розпорядженні величезні масиви родючих земель. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1546 млн га, щоправда, землі, які обробляються, становлять лише 8% цієї площі.

Надра Латинської Америки багаті на великі запаси різноманітної мінеральної сировини. Це дає змогу регіонові посідати провідне місце у світі за низкою показників: на Латинську Америку припадає від 30 до 50% світового виробництва срібла, сурми, вісмуту, молібдену, міді, залізної руди, олова; від 20 до 30% світового виробництва бокситів, сірки, цинку, марганцю, свинцю; вона посідає помітне місце у виробництві золота, нікелю, хрому, фосфатів, вольфраму тощо. Латинська Америка багата всіма видами енергоносіїв. Деякі країни регіону, зокрема Бразилія, Мексика, Аргентина, за рівнем економічного розвитку можуть бути зараховані до нових індустріальних країн, а за окремими показниками наближаються до високорозвинутих держав світу.

Водночас, з іншого боку, перспективи перетворень, що відбуваються в останні роки і спрямовані на досягнення зрушень на основі більш відкритої й конкурентоздатної участі у світовій економіці, залишаються невизначеними. Це посилюється тим, що питома вага Латинської Америки у світовому господарстві, особливо в промисловому виробництві, все ще набагато нижча за її потенційні можливості.

За оцінками експертів ООН, структурна перебудова економіки латиноамериканських країн буде одним із важливіших процесів, що визначатимуть найближчі десять років обличчя континенту. А тому покладаються великі надії на результати глибоких і незворотних структурних змін, які, зрештою, дадуть можливість остаточно вийти з глибокої кризи, що так затягнулася, звичайно, за сприятливих зовнішніх факторів. Ще одним так само важливим процесом вважається зміцнення демократії у переважній більшості латиноамериканських країн.

Щодо частки Латинської Америки у світовому господарстві, то за основними показниками вона становила: за ВНП - 6,9%, продукцією сільського господарства - 12,1, продукцією промисловості - 7, експортом - 3,0%. В цілому ж місце Латинської Америки у міжнародному поділі праці визначається здебільшого головними тенденціями розвитку економіки країн регіону.

Одна з таких тенденцій - структурні перетворення в енергетичній галузі як основі виробничої інфраструктури. В Латинській Америці поступово відбувається заміщення й доповнення одного джерела та виду енергії іншим. І хоча питома вага атомної електроенергетики в загальному обсязі виробництва ще незначна - трохи більше одного відсотка, - тенденція до її зростання досить помітна.

Однією з провідних галузей економіки багатьох країн Латинської Америки є гірничовидобувна промисловість. За показником вартості продукції перше місце належало Венесуелі - 37%, за нею - Бразилії - 19, Мексиці - 21, Аргентині - 7%.

На розвиток гірничовидобувної промисловості великий вплив справила індустріалізація, насамперед створення та розвиток у деяких країнах галузей важкої промисловості і підвищення зовнішнього попиту. В цілому ж гірничовидобувна промисловість розвивається нерівномірно, а її питома вага у промисловому виробництві Латинської Америки тримається на рівні 15- 16%. Особливістю є також залежність гірничовидобувної галузі від іноземного капіталу.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

Пріоритетними напрямками є також створення єдиної системи підготовки кадрів для галузей туризму. Закріплення одержаних знань на виробництві, стажування на базових туристичних підприємствах в країні та за рубежем. Становлення туристичної галузі та її подальший розвиток передбачає також формування наукових кадрів, проведення на високому рівні науково-дослідницької роботи з питань туризму.

У відповідності з нормами міжнародної практики та основними принципами ВТО організація діяльності державних органів управління в галузі туризму країн Латинської Америки направляється на забезпечення аналізу, координації і регулювання розвитку як внутрішнього так і міжнародного туризму, планування роботи з врахуванням соціальних, економічних, пізнавальних, виховних, інформативних, оздоровчих та екологічних аспектів.

Розвиток індустрії туризму в деяких країнах регіону може гальмуватися недостатньо розвинутою інфраструктурою. Матеріально-технічна база туризму створена в минулому столітті по застарілих проектах і вимагає реконструкції. Головними завданнями розвитку матеріальної бази галузі в майбутньому десятиріччі повинні бути реконструкції туристичних підприємств у відповідності з міжнародними стандартами.

Основними джерелами фінансування витрат, пов’язаних з модернізацією та реконструкцією об’єктів туризму в Латинській Америці можуть стати кошти суб’єктів туристичної діяльності, для яких державою, з метою збільшення надходжень від реалізації робіт та послуг, створюються сприятливі умови господарювання. Реалізація цих положень повинна привести до інтенсивних соціально-економічних зрушень, підвищення міжнародного авторитету туристичних держав.

ВИСНОВКИ

В результаті написання роботи було проведене вивчення сучасного рівня розвитку туристичної галузі в межах країн Латинської Америки. А саме, в роботі розкриті такі питання:

Вивчення туристичних послуг в структурі міжнародної торговлі послугами;
Вивчення поняття та сутності внутрішнього та зовнішнього туризму;
Аналіз динаміки та структури ринку міжнародного туризму;
Вивчення характеристики регіону Латинська Америка;
Аналіз внутрішнього туризму країн регіону;
Аналіз зовнішнього туризму країн Латинської Америки;
Вівчення проблем та перспектив розвитку туризму в регіоні;
Рекомендації щодо основних шляхів розвитку туризму.

На сучасному етапі масштаби розвитку туризму дуже великі. По об’єму діяльності і рівню доходів на сьогоднішній день туризм займає третє місце у світі, після експорту нафти і автомобілів. За оцінками експертів ВТО, туризм перетворився на ведучу галузь світової економіки.

Міжнародний туризм має багатосторонній вплив на економіку країн світу. Для деяких країн він став суттєвим, а в деяких випадках і головним джерелом надходжень валюти, що живить прибуткову частину національного бюджету.

Все це створює нові цінності, які сприяють росту національного доходу і в результаті підвищенню життєвого рівня суспільства.

Латинська Америка є одним із найбільших регіонів світу, розташованим на південь від США, який простягається до крайнього півдня материка Південна Америка.

Великий вплив на ріст туризму Латинської Америки має матеріально – технічний фактор. Найбільш важливе забезпечення для розвитку міжнародних туристських зв’язків між місцевими і міжнародними засобами переміщення, щоб туристські подорожі не мали розривів у транспортному сполученні. Головними видами транспорту в туризмі регіону є: авіація, автобуси, автомобілі, поїзди, теплоходи морські і річкові. Для розміщення туристів одне з головних місць займає формування інфраструктури (готелі, мотелі, пансіонати, туристичні села, кемпінги, приватні квартири).

Політичний фактор також активно може сприяти розширенню міжнародних туристських зв’язків, якщо держава має внутрішню політичну стабільність, тобто мирні, дружні, добросусідські відносини між державами. Але політичний фактор може стримувати зростання туризму, причиною цього може бути нестабільність у державах, відсутність між державами добросусідських відносин, військові конфлікти.

Серед економічних факторів виділяються потенціал транспортних показників і прибуток від іноземного туризму.

У країнах Латинської Америки туризм став самостійною галуззю господарства, яка займає провідне положення в економіці. Це пояснюється тим, що сучасна туристська індустрія надає великий обсяг послуг туристам в ході закордонної подорожі: транспортні, по розміщенню туристів, по забезпеченню харчуванням, по рекламі, по задоволенню культурних потреб і розваг, по задоволенню ділових інтересів та інших^¹¹.

Індустрія туризму в регіоні сприяє розвитку господарського комплексу і економіки країн. Це відзначається в тому, що збільшуються доходи, створюються нові робочі місця, збільшуються валютні надходження в бюджет країн. Наприклад, Мексика мають позитивний баланс по надходженням від туризму.

Серед компонентів індустрії туризму вагоме місце займає готельне товариство. Поява масового туризму стала причиною появи багатьох різновидів ночівлі. Вони різноманітні в різних країнах. Наприклад, в Бразилії готель – кафе – ресторан пристосовані до житла, де функціонує ресторан, апартамент – готель, який надає житло в квартирах, або інших аналогічних приміщеннях.

В Мексиці окрім готелів, приміщення квартирного типу, будинки відпочинку і молодіжних гуртожитків, кліматичних курортах. У Венесуелі і Колумбії переважає проживання у готелях, мотелях, гостьових домах.

Готельний бізнес являючись одним із видів економічної діяльності, прямо або побічно створює нові робочі місця і є важливим засобом поповнення казни іноземною валютою. В світі постійно проходить освоєння нових концепцій готельного бізнесу і модернізації старих.

Вплив туризму має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних наслідків можна віднести зростання прибутків і престижу країни, її значення у світовому співтоваристві. До негативних наслідків можна віднести руйнування і забруднення навколишнього середовища, порушення традицій місцевого населення.

Найбільш розвиненими видами туризму в межах регіону є: рекреаційний, розважальний, науковий – які є метою подорожі.

Важливе місце в розвитку туризму регіону має Мексика. Де природні ресурси, а також етнографічні особливості приваблюють туристів. Серед міст країни виділяється Мехіко, його особливості в тому, що воно розташоване на висоті 2240 метрів над рівнем моря, оточене кільцем гір, має глибоке історичне коріння, столиця ацтеків, багато храмів та інших туристичних об’єктів.

В Латиноамериканському регіоні також відвідуються закордонними туристами такі країни, як Бразилія, Венесуела, Колумбія. Ці держави мають складний етнічний склад (європейці, африканці, індіанці), багаті на природні ресурси, на історичні пам’ятки і є дуже перспективними для розвитку туристичної діяльності.

В цілому країни Латинської Америки на сучасному етапі їх розвитку не вичерпали свій туристський потенціал, який освоєний значно менше 50 %, як свідчать розрахунки спеціалістів.

В регіоні є проблеми використання основних туристичних ресурсів. Однією з головних проблем розвитку туризму в Латинській Америці є створення високого рівня матеріально-технічної бази, бо існує невідповідність неузгодження між сучасною матеріально-технічною базою туризму й сучасними потребами у комфортному відпочинку.

Для вирішення регіональних проблем в Латинській Америці необхідно входити в період постійного зростання об’ємів мандрівок й екскурсій при зростанні конкуренції серед країн їх перебування^¹². При цьому з’являється велика кількість добре інформованих споживачів туристських послуг, які приділяють велику увагу якості і безпечності турпродукту.

Тому подальший розвиток туристичного ринку регіону буде визначатися новими інформаційними технологіями.

На даному етапі розвиток туризму стає важливим джерелом економічного розвитку країн регіону.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Білорус О. Г., Лук`яненко Д. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. Монографія. — К.: КНЕУ, 2001.
Губарев В.К. Географія світу: Довідник школяра і студента. – Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2005. – 576 с.
Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое знание, 2003. – 496 с.
Енциклопедія для дітей. Т-3. Географія. - 3-е вид. доповнене./ Гол. Ред. М.Д. Аксьонова. – М.: Аванта, 2003. – 704 с.
Істомін В.І., Лагутенко Б.Т. Країни світу: довідник туроператора і туриста. – М., 2006.
Кифяк В. Ф. Організація туризму: Навч. посіб.− Чернівці: Книги − ХХІ, 2008.− 344 с.
Криховецький І.З. Туризм як економічна, соціальна й інтернаціональна галузь та джерело матеріального і духовного розвитку суспільства / І.З. Криховецький // Економіка та держава. — 2008. — № 10.
Луцишин Н. П., Луцишин П. В. Економіка й організація міжнародного туризму: Навч. посіб.− Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003.
Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти).− К., 2004.− 436 с.
Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
Мальська М. П., Худо В. В. Туристичний бізнес: теорія та практика. Навч. посіб.− К.: Центр учбової л-ри, 2007.− 424 с.
Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.
Міжнародний туризм: методика і матеріали статичних досліджень / [укл. О.Д. Король, Т.Д. Скутар]. — Чернівці : Рута, 2008. — 64 с.
Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства (отели и рестораны). – М.: Экономика, 2000. – 207 с.
Проблеми міжнародного туризму. Збірник наукових статей.-К., 2004. – 264 с.
Пузакова Е.П., Честникова В.А. Международный туристический бизнес. – М., 2003. – 215 с.
Румянцев А.А., Коваленко Ю.О. Міжнародна торгівля послугами: Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної літератури, 2003.
Смирнов І. Г. Туристично-фінансові потоки та моделі управління в міжнародному туристичному бізнесі // Географія і сучасність: Зб. наук. пр. Київ. нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова.− Київ, 2006.− Вип. 5 (15).
Степанов О. М. Світова торгівля, транспорт і тенденції розвитку портового господарства: Монографія. — Одеса: Астропринт, 2005.
Ткаченко Л. В. Маркетинг послуг: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 192 с.
Устименко Л. М., Афанасьєв І. Ю. Історія туризму: Навч. посіб.– К.: Альтер-прес, 2005.– 320 с.
Ухудшение положення в мировой индустрии туризма // Бюллетень иностранной коммерческой информации. — 2009. — № 68.
Чудновский А. Д., Жукова М. А. Менеджмент туризма: Учебник.— М.: Финансы и статистика, 2007.
Шваб Л.І. Міжнародні стандарти туристичних послуг: [навч. посібник] / Л.І. Шваб, М.М. Костриця. — Житомир : Житомирський державний технологічний університет, 2007. — 196 с.
Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: підручник. –Чернівці. –2007.
Юрківський В.М. Країни світу: Довідник. – 2 – ге вид. – К.: Либідь, 2003. – 368 с.

ДОДАТОК 1

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.

1 Чудновский А. Д., Жукова М. А. Менеджмент туризма: Учебник.— М.: Финансы и статистика, 2007

2 Румянцев А.А., Коваленко Ю.О. Міжнародна торгівля послугами: Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної літератури, 2003.

3 Ухудшение положення в мировой индустрии туризма // Бюллетень иностранной коммерческой информации. — 2009. — № 68

4 Міжнародний туризм: методика і матеріали статичних досліджень / [укл. О.Д. Король, Т.Д. Скутар]. — Чернівці : Рута, 2008. — 64 с

5 Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое знание, 2003. – 496 с.

6 Шваб Л.І. Міжнародні стандарти туристичних послуг: [навч. посібник] / Л.І. Шваб, М.М. Костриця. — Житомир : Житомирський державний технологічний університет, 2007. — 196 с

7 Губарев В.К. Географія світу: Довідник школяра і студента. – Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2005. – 576с

8 Даринський А. В. Географія туризму в Латинській Америці. - Спб., 2003.

9 Юрківський В.М. Країни світу: Довідник. – 2 – ге вид. – К.: Либідь, 2003. – 368 с.

10 Істомін В.І., Лагутенко Б.Т. Країни світу: довідник туроператора і туриста. – М., 2006.

11 Мальська М. П., Худо В. В. Туристичний бізнес: теорія та практика. Навч. посіб.− К.: Центр учбової л-ри,

2007.− 424 с.

12 Смирнов І. Г. Туристично-фінансові потоки та моделі управління в міжнародному туристичному бізнесі // Географія і сучасність: Зб. наук. пр. Київ. нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова.− Київ, 2006.− Вип. 5 (15)

Blog

Рекомендації щодо основних шляхів розвитку туризму Висновки

Содержание