Geum.ru

У спеціалізовану вчену раду д 64. 086. 04 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого

Вид материалаДокументы

Содержание


Ступінь обґрунтованості та достовірності наукових положень, висновків, рекомендацій.
Наукова новизна одержаних результатів
Подобный материал:

У Спеціалізовану вчену раду Д 64.086.04

при Національній юридичній академії України

імені Ярослава Мудрого

61024, м. Харків-24, вул. Пушкінська, 77


ВІДГУК

офіційного опонента на дисертацію

Міщенко Анастасії Володимирівни „Транспортний коридор як форма правового регулювання ринку транспортних послуг в Україні”, подану на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право


Актуальність обраної теми дослідження. Подана до захисту робота торкається однієї з найперспективніших тем у сфері правового регулювання економічної діяльності, присвяченої правовим засобам стимулювання транзитних операцій на території України, зокрема, при створенні та функціонуванні транспортних коридорів. В умовах руйнації усталених виробничих зв’язків, встановлених у Радянському Союзі, розширенні форм господарювання та форм власності, безсистемної приватизації та глобалізаційних процесів, перед сучасними дослідниками господарського права стоїть нелегке завдання запропонувати дієві інструменти підтримки перспективних галузей економіки за допомогою науково обґрунтованих методів та форм регулювання. Особливо це стосується сфери транзитних перевезень, враховуючи стратегічне місцезнаходження України на перетині шляхів з Європи в Азію, що може і повинно бути використано не лише як фактор підтримки національної транспортної галузі, але й як стимул для оновлення вітчизняних доріг, залізничних колій, транспортних розв’язок, готельного бізнесу, сервісної інфраструктури тощо. Заважають цьому розвитку недостатня повнота і стабільність української нормативної бази, світова фінансово-економічна криза, коли питання розвитку межує з питанням виживання цілих галузей економіки. В цих умовах підтримка пріоритетних галузей економіки, ключових для розвитку всієї економічної системи, повинна стати об’єктом первинної уваги з боку держави. До традиційних правових проблем тут додається новий виклик, що зумовлений глобалізаційними процесами та фінансовою кризою. Саме тому необхідно спрямувати зусилля на пошук найоптимальніших шляхів посилення транспортно-транзитних можливостей економіки України, зокрема, й шляхом створення умов для транспортних коридорів.

Авторка не лише довела актуальність розгляду цієї теми, але й здійснила глибокий та всебічний аналіз проблематики у цій сфері.

Робота здобувачки доводить, передусім, необхідність та результативність комплексних господарсько-правових досліджень у цій сфері, їх цінність з точки зору аналізу як правових, так і економічних, управлінських, фінансових, геополітичних та інших чинників розвитку економіки.

Вирішення питання стимулювання транспортної галузі і транзитних перевезень, що і демонструє дисертація здобувачки, дозволяє ґрунтовніше зупинитися на багатьох проблемах інвестування в українську економіку, зокрема, іноземного.

На користь актуальності обраної теми дослідження свідчать також майже цілковита відсутність наукового опрацювання правового стимулювання розвитку сфери транзитних перевезень, потреба у вирішенні поточних та перспективних проблем розвитку транспортних коридорів, вивченні вітчизняного та міжнародного досвіду і розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняної нормативно-правової бази.

Ступінь обґрунтованості та достовірності наукових положень, висновків, рекомендацій. Наукові положення, рекомендації та висновки, сформульовані в дослідженні є достатньо аргументованими, містять глибокі напрацювання щодо науково-практичних рішень. Отримані теоретичні та практичні висновки стали результатом наукового пошуку відповідно до поставленої мети і завдань дослідження.

Дисертація виконана у межах державної цільової комплексної програми „Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти” (номер державної реєстрації 0186.0.070869). Структура та зміст дисертаційного дослідження виважені й логічно послідовні, достатньою мірою дозволяють здійснити комплексний науково-правовий аналіз проблем правового забезпечення створення та діяльності транспортних коридорів, а також розробити науково обґрунтовані рекомендації для подальшого розвитку законодавчого процесу та правозастосування у відповідній сфері.

Вірогідність наукових положень, висновків і рекомендацій дисертації підтверджується їх апробацією у відкритому друку, обговоренням на наукових конференціях.

Достовірність результатів дослідження підтверджується використанням у роботі основних методів наукового пізнання, зокрема історичного, формально-логічного, порівняльно-правового, системного тощо, а також значної кількості наукової літератури, законодавства та практичних матеріалів як вітчизняного, так й іноземного походження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація Міщенко А. В. є першим комплексним та всебічним дослідженням актуальних господарсько-правових питань функціонування та розвитку транспортного коридору як форми правового регулювання ринку транспортних послуг. У результаті проведеного дослідження дисертантом вперше:

а) здійснено господарсько-правовий аналіз історичного аспекту перевезень в структурі економіки України, визначено етапи розвитку перевезень на території України, тенденції, що обумовили створення міжнародних транспортних коридорів на території України (с. 14 – 36);

б) надано визначення національній транспортній політиці як діяльності спеціально уповноважених органів державної влади та інших суб’єктів, спрямовану на формування концепції розвитку транспортної галузі та визначення господарсько-правових заходів її реалізації, пріоритетною метою якої є стимулювання подальшого розвитку національного ринку транспортних послуг та входження до міжнародного транспортного ринку (с. 55-56);

в) надано господарсько-правове визначення поняттю ринок транспортних послуг як забезпечених, зокрема, засобами господарсько-правового регулювання господарсько-виробничих, господарсько-організаційних та внутрішньогосподарських відносин, що складаються між перевізниками (експедиторами) та замовниками транспортних послуг, а також іншими учасниками та державою в особі уповноважених органів державної влади з приводу перевезення пасажирів, багажу та вантажів як на національному, так і на міжнародному рівні (с. 48-49);

г) обґрунтовано, що транспортний коридор  це сегмент ринку транспортних послуг, який створюється з метою швидкої, безперервної та безперешкодної доставки пасажирів та вантажів найкоротшими шляхами у визначеному напрямку та існує у двох формах – національний транспортний коридор та міжнародний транспортний коридор. На підставі цього надані визначення понять «національний транспортний коридор» та «міжнародний транспортний коридор» (с. 64);

д) на основі проведеного порівняльного аналізу категорій «міжнародний транспортний коридор» і «транзитні перевезення» обґрунтовано положення, що міжнародний транспортний коридор є правовою формою здійснення транзитних перевезень, а транзитні перевезення є змістом функціонування транспортного коридору (с. 142-149);

е) сформульовано пропозиції щодо основних напрямків гармонізації законодавства України та Євросоюзу у сфері транзитних перевезень, що відноситься до основних видів правовідносин, які виникають на ринку транспортних послуг у рамках міжнародних транспортних коридорів: 1) удосконалення податкової, тарифно-цінової, митної політики держав-учасниць; 2) техніко-технологічна модернізація логістичних систем та технологій; 3) уніфікація вимог щодо безпеки перевезень, серед яких основними є вимоги, що ставляться до транспортних засобів; до осіб, які керують транспортними засобами; до транспортних компаній, які безпосередньо здійснюють діяльність щодо перевезення пасажирів або вантажів; до дорожнього покриття; система заходів, що виключає/зменшує можливість пошкодження/втрати товарів; 4) уніфікація вимог щодо учасників транспортного коридору; 5) уніфікація вимог щодо об’єктів інфраструктури; 6) встановлення та закріплення нормативно вимог щодо забезпечення політичної стабільності та сейсмічної безпеки, відсутність воєнних дій на території держав-учасниць; 7) вирішення питання врегулювання будь-яких спірних питань, пов’язаних із перевезеннями територією коридору, учасниками транспортного коридору; 8) своєчасне впровадження інноваційних розробок у сфері транспорту; 9) становлення вимог стосовно вироблення спільної транспортної політики, оптимізація роботи транспортного ринку (с. 164-169).

Позитивним є те, що авторка протягом усієї роботи доводить хибність підходу, відповідно до якого розвиток галузей економіки може обійтися без державної підтримки та стимулювання. Про це, зокрема, свідчать висновки на сторінках 74-77. Причому авторка достеменно доводить, що ця підтримка не може обмежуватися лише певними організаційними преференціями, а сміливо доводить необхідність прямої участі держави в цих відносинах, зокрема й при створенні транспортних коридорів (с. 100-103 тощо ).

Цікавими є критерії, що висуваються дисертанткою для визначення поняття транспортної політики: це діяльність не лише державних органів, але й суб’єктів права (с. 44).

Не можна не підтримати думку дисертантки про те, що категорія міжнародний транспортний коридор та транзитні перевезення співвідносяться як форма та зміст (с. 148).

Значним регулятивним потенціалом наділені пропозиції дисертантки щодо утворення міждержавних координаційних органів, до повноважень яких слід віднести й вирішення спорів, що виникають при створенні та функціонування міжнародних транспортних коридорів (с. 163). Фактично ці органи можуть мати статус постійно діючих арбітражів, що будуть сприяти позасудовому захисту прав та інтересів учасників коридору.

Робота містить й інші цікаві й корисні висновки та повинна стати об’єктом прискіпливого вивчення фахівців, що займаються проблематикою підвищення конкурентоспроможності економіки держави.

Зміст дисертації Міщенко А. В. відповідає обраній темі, характеризується логічністю та комплексністю. Дисертація оформлена відповідно до вимог, встановлених для дисертаційних робіт. Зміст автореферату ідентичний основним положенням дисертації. Наукові положення, висновки та рекомендації дисертації у належній кількості оприлюднені автором у фахових виданнях, рекомендованих ВАК Україні.

Разом із тим слід зробити наступні зауваження до роботи:

1. Основний недолік робити можна помітити у не досить послідовному та чіткому розмежуванні транспортного коридору як форми правового регулювання (виходячи з назви роботи), як спеціального режиму господарювання (с. 65-72), транспортного коридору як сегменту ринку транспортних послуг (с. 64) та транспортного коридору як окремої організації (с. 80-81), сукупності правових режимів (с. 146). Тому що кожне із цих визначень певним чином виключає одна одну.

Особливо в цій частині не можна погодитися із пропозицією визначати поняття транспортного коридору через категорію організаційно-правової форми, ототожнюючи цей коридор із поняттям організації – суб’єкта права. Дійсно, термін «організація» може мати кілька значень. Це і процес, і результат, і форма, і, нарешті, окремий вид суб’єкта права. Зокрема, з позиції господарського права господарські організації є досить стійким поняттям, яким характеризуються особи, наділеними господарською правосуб’єктністю. Якщо транспортний коридор наділяється правосуб’єктністю, то яким чином можуть здійснювати діяльність в цьому коридорі інші утворення. Розуміння транспортного коридору як організації, наділеної правами та обов’язками, передбачає адміністративне підпорядкування усіх учасників цього коридору певній владній верхівці, що неможливо уявити в структурі сегменту сучасного ринку, вільного входу та виходу на цей ринок. Оскільки ми не можемо транспортний коридор обнести дротом та регулювати ці відносини владно. Навіть за відсутності будь-якого правового регулювання – згадати стародавній „Великий шовковичний шлях” – транспортні коридори існують та розвиваються. Отже, доступ осіб на цю територію завжди буде вільним, непідвладним організаційній єдності. Тому організацію транспортного коридору як діяльність (цілком очевидно потребуючої державного врегулювання) не можна наділяти характеристиками суб’єкта права.

2. Авторка певним чином перебільшує значення держави як організатора ринкових відносин, зокрема, з точки зору утворення транспортних коридорів. Транспортний коридор не буде існувати там, де є лише бажання держави. Зокрема, пропонується утворити цей коридор як неприбуткову організацію (с. 84). Але ж навіть гіпотетично неможливо завчасно визначити учасників діяльності в межах транспортного коридору, до того ж припинення діяльності одних членів не може означати припинення самого транспортного коридору. Отже, може виникнути ситуація, коли неприбуткова організація транспортного коридору буде лише на папері. Аналогія із платіжною системою, що є досить красномовною, тут є не досить вдалою, адже платіжна система не ототожнюється в законодавстві із поняттям платіжної організації, що прямо визнає дисертантка (84). В цьому сенсі варто говорити про те, що транспортний коридор  це певна система відносин, умови для підвищення ефективності функціонування якої має створювати держава.

3. Не можна погодитися із думкою дисертантки про те, що «розробкою та вивченням економічних законів повинні займатися фахівці – економісти, а не юристи» (с. 43). По-перше, поза юридичного супроводу економісти не зможуть належно сформулювати положення законодавчих актів, виходячи із необхідності надання економічним засобам належної правової форми. Власне зміст роботи дисертантки доводить, що економічні рішення (утворення транспортного коридору) цілком можуть та мають бути досліджені юристами. По-друге, юристи-господарники запропонували багато новел, що стають на сторожі прав підприємців, зокрема, у сфері обмеження адміністративно-господарських санкцій, встановлення істотних умов договорів та їх форми, визначення принципів господарювання тощо. Не випадково слоганом Інституту економіко-правових досліджень НАН України  провідного центру господарського права є: «економіці – правове забезпечення, праву  економічну обґрунтованість». Отже, необхідно вести мову про пошук економічної обумовленості правових рішень, а не про розмежування економічного та юридичного елементу правотворчості.

4. Авторка пропонує прийняти Транспортний кодекс та навіть пропонує його структуру (с. 53, 54). Але розробка кодексу – це процес систематизації законодавства. Чи означає це доопрацювання багатьох законодавчих актів із транспортних питань? На жаль, дисертантка обходить це питання. В такому контексті перетворення Закону «Про транспорт» на кодекс не має сенсу.

5. Робота має певні неточності, зокрема, не можна визначати транспортні послуги через поняття зобов’язання, врегульованого нормами права (с. 50), адже зобов’язання це вже є правовідношеннями.

Не досить точним є висновок на с. 48 про те, що „український перевізник, виїжджаючи за кордон, підпадає під вплив ринку транспортних послуг іншої країни” (с. 48). Зокрема, у екстериторіальних водах перевізник не знаходиться під таким впливом.

Проте, як видно, наведені зауваження істотно не впливають на достатньо високий науковий рівень дисертаційної роботи, яка має характер ґрунтовного, монографічного та надзвичайно корисного дослідження.

Таким чином, дисертаційне дослідження „Транспортний коридор як форма правового регулювання ринку транспортних послуг в Україні” як за формою, так і за змістом цілком відповідає вимогам п. 13 „Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”, а Міщенко Анастасія Володимирівна, її автор, заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право.


Завідувач кафедри

господарського права і процесу

Одеської національної

юридичної академії МОН України,

доктор юридичних наук, доцент О.П. Подцерковний


09.02.2009