Модуль Основи теорії держави І права
| Вид материала | Документы |
- Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
- Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
- Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
- Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
- Основи теорії виникнення держави І права, 472.93kb.
- Навчально-методичний комплекс із дисципліни «актуальні проблеми теорії держави та права», 708.36kb.
- Основні положення теорії держави та права, 84.69kb.
- Кафедра теорії та історії держави І права, 30.3kb.
- Тестова база на іспит з теорії права та держави, 912.11kb.
- Програма вступних випробувань з дисципліни «Основи держави І права» для абітурієнтів, 114.88kb.
С
Самоуправління місцеве та регіональне — це діяльність місцевих та регіональних державних органів за самостійним вирішенням безпосередньо або через виборні органи всіх питань місцевого життя у рамках законності. Територіальну основу С. м. та р. утворюють села, селища, міста з їх радами. До органів місцевого С. м. та р. відносяться і такі органи самоорганізації громадян, як громадські, квартальні, вуличні, домові та інші комітети. Формами безпосереднього волевиявлення населення можуть бути, наприклад, сільські сходи, загальні збори, місцеві референдуми. Голова обласної, районної ради є вищою посадовою особою в системі С. м. та р. області, району.
Санкція - це частина правової норми, в якій закріплюються заходи юридичної відповідальності, покарання або інші види впливу і примусу у випадку вчинення правопорушення, злочину або іншої шкоди, які передбачені в нормі права.
Санкція прокурора — дозвіл прокурора на проведення певних передбачених законом слідчих і оперативно-розшукових дій.
Свобода совісті — це особиста свобода громадянина, яка включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або не сповідувати ніякої релігії, вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання. При цьому не допускається ніякого примусу, зокрема для отримання від священнослужителя відомостей, отриманих ним при сповіді.
Система права — побудова, форма організації права в державі. Елементарною часткою С. п. є норма права, яка входить до статті нормативних актів. Сукупність відносно самостійних норм права, що регулюють певну групу суспільних відносин, утворює інститут права, який є наступним, більш містким елементом С. п. Сукупність інститутів права, які регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин, утворює галузь права, а їх сукупність є основою для систематизації законодавства, підвищення правової культури та ефективності правозастосування.
Систематизація законодавства — діяльність з упорядкування та удосконалення законодавства, приведення його до певної внутрішньо узгодженої системи. Існують дві основні форми систематизації — кодифікація та інкорпорація. При інкорпорації нормативні акти об'єднуються за зовнішніми ознаками (хронологія, тематика, алфавіт) у збірники, зібрання, зводи. Кодифікація передбачає переробку нормативного матеріалу і створення єдиного логічно послідовного, внутрішньо цілісного акта-кодексу. Систематизоване законодавство полегшує роботу правозастосувачів у виборі необхідних норм права і правильного їх застосування.
Службовець — працівник розумової і нефізичної праці державних і громадських установ, які отримують заробітну плату і розподіляються на окремі професійні групи
Соціальні норми — загальні правила поведінки людей в суспільстві, зумовлені його соціально-економічним ладом, вони є результатом свідомо-вольової діяльності. С. н. поділяються на норми права, норми моралі, звичаї, норми громадських організацій та ін.
Справедливість — категорія морально-правової і соціально-політичної свідомості, принцип моралі, безсторонність відповідно до істини. У разі може бути основою переконливості, мірою оцінки прийнятих, здійснених правових актів, їх властивістю і вказує, що перед законом усі рівні. Особливо необхідна там, де дається простір при правозастосуванні, де присутній суб'єктивний чинник і передбачає розумне співвідношення між діянням і без діянням (злочином і покаранням), працею і винагородою тощо. Почуття С. з'являється у процесі виховання і стає рисою людини. Високе почуття С. стимулює, спрямовує поведінку людини і обумовлює активну її участь у суспільному житті, в боротьбі із злочинністю й іншими негативними явищами на здійснення високих ідеалів.
Статус особи — сукупність правил, які регулюють поведінку окремих фізичних, юридичних і посадових осіб. До поняття "статус" включаються не лише права та обов'язки, але й гарантії забезпечення прав, свобод і виконання обов'язків, відповідальність, статусні правовідносини, принципи їх здійснення. Можна говорити про статус фізичної, юридичної, посадової особи, громадянина. С. о. має об'єктивний характер, тобто він обумовлений структурою взаємовідносин особи з державою, суспільством. Правовий С. о. — поняття більш широке, ніж громадянина, тобто включає в себе не тільки взаємини з державою, але й з партіями, громадськими організаціями, однієї особи з іншою. Крім того, свій статус мають особи без громадянства, іноземці. Статус не залежить від волі й свідомості особи, статус якої визначений.
Структура норм права — внутрішня будова норми, її складові елементи, частини. Норма-права будується на умовній моделі: "якщо.., то...". Норма права має три елементи: гіпотеза, диспозиція, санкція. У гіпотезі вказуються ті умови, за яких ця норма повинна діяти. Як правило, гіпотеза починається словом "якщо", за його відсутності воно мається на увазі. У диспозиції вказується, якою повинна бути поведінка за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Це саме правило поведінки, права та обов'язки, що регулюються нормою. Санкції — це міра відповідальності за недотримання, порушення диспозиції.
Суб'єкт права — особа, здатна згідно із законом мати і здійснювати права та обов'язки.
Суб'єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб’єкта поводиться певним чином.
Суверенітет України — згідно з Декларацією про державний суверенітет України — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Судова влада - це третя гілка влади в соціально-демократичних правових державах. Вона здійснює правосудця на підставі чинного законодавства і Конституції України. Особливе місце в системі судової влади займає Конституційний Суд, який має право розглядати спори між законодавчою і виконавчою владою, давати висновки про конституційність і правозаконність законів, інших підзаконних нормативно-правових актів, тлумачити Конституцію.
Сумісництво — виконання працівником, крім основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час.
Суспільний лад — система всіх суспільних, соціальних відносин, властивих суспільству на конкретному етапі його розвитку. Ця організація суспільства обумовлена пануючою в ньому системою господарювання і характером власності на засоби виробництва (економічна основа), класовою структурою суспільства (соціальна основа) і формою здійснення державної влади (політична основа), що випливають із цього. С. л. охоплює всі сторони суспільного життя, а не лише ті, що відносяться до держави.
Т
Теократична монархія - це така форма правління, при якій абсолютна влада монарха зливається з владою релігійного лідера. Прикладом є держава Ватикан.
Територія держави — певна частина земної кулі, що перебуває під суверенітетом даної держави. Відокремлюється від території іншої держави державним кордоном. Включає сухопутні, водні, підземні і повітряні простори, а також прирівняні до них об'єкти. Т. д. недоторкана і цілісна. Кожна суверенна держава має право захищати свою територію , її цілісність, зокрема, і з допомогою збройних сил.
Тлумачення закону — діяльність державних, громадських органів, посадових осіб, вчених, окремих громадян із встановлення справжнього змісту норм права, необхідного для правильного і точного розуміння і застосування закону.
Третейський суд — суд, який обирається самими сторонами для розв'язання цивільно-правових спорів між ними, за винятком спорів, що витікають із трудових та сімейних відносин. Т. с. діє на основі Положення про Т с, доданого до Цивільного процесуального кодексу України. Створені і постійно діючі Т. с. при Торгово-промисловій палаті України. Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морська арбітражна комісія. Ці суди діють на основі своїх Регламентів, затверджених Торгово-промисловою палатою України та згідно із Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
Трудове право – галузь права, сукупність правових норм, що регулює трудові та тісно пов’язані з ними нетрудові відносини.
Трудова книжка — основний документ про трудову діяльність працівника, що оформляється на нього, якщо він працює більше п'яти днів. До Т. к. заносяться відомості про роботу, заохочення та винагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації. Відомості про стягнення до неї не заносяться. Всі записи в Т. к. повинні відповідати оригіналові відповідного наказу з посиланням на його вихідні дані.
Трудовий договір — це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник чи уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Т. д. — це основна форма здійснення конституційного права на працю. Як правовий інститут охоплює питання прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, звільнення з роботи. Може бути укладений: на невизначе-ний термін (постійна робота); на визначений термін (наприклад, для заміщення працівника, який пішов у відпустку за вагітністю й пологами і додаткову відпустку, пов'язану з народженням дитини); на час виконання певної роботи, яка може бути тимчасовою (як правило, до 2 місяців) І сезонною (до 6 місяців). Сезонними визнаються роботи, які через кліматичні, природні та Інші умови не можуть виконуватися цілий рік (путина, полювання, навігація, сплав лісу та ін.).
Трудові спори — розбіжності між працівником і власником або уповноваженим ним органом незалежно від форми трудового договору з питань застосування норм трудового права, умов роботи та ін. (Індивідуальний Т. с.) Колективний Т. с. — це розбіжність у питаннях соціально-економічмнх умов праці, побуту, виконання колективного договору та ін. між трудовим колективом, профспілковою організацією з одного боку, і власником або уповноваженим ним органом — з іншого. Індивідуальні Т. с, як правило, розглядають комісії з Т. с. та районні (міські) суди в межах своїх повноважень. Розв'язання спорів деяких категорій працівників (прокурори, слідчі, судді та ін.) регулюється не тільки трудовим, а спеціальним законодавством.
У
Угода - вольова дія особи, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Україна — згідно з чинною Конституцією (Основним Законом України) загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих усіх національностей. Вся влада в У. належить народові, який її здійснює через ради народних депутатів. У. — незалежна демократична правова держава, територія якої є єдиною неподільною, недоторканою І цілісною. Будь-які зміни території і державних кордонів У. без згоди народу У. не дозволяються. На території У. забезпечується верховенство законів. Складовою частиною У. є Автономна Республіка Крим, яка самостійно вирішує питання, які відносяться до її відання. В У. входять також 24 області та міста Київ І Севастополь на правах обласних та інші міста, а також райони, селища і села. Єдиним органом законодавчої влади У. є Верховна Рада України. Головою держави і головою виконавчої влади України є ЇЇ Президент. Кабінет Міністрів України (Уряд) є органом державної і виконавчої влади. У. є членом Організації Об'єднаних Націй від дня заснування цієї міжнародної організації.
Унітарна держава - єдина централізована держава, яка не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).
Упущена вигода — у цивільному праві— неодержання особою прибутків або зниження їх внаслідок вчиненого правопорушення, невиконання боржником своїх зобов'язань. Розмір та реальна можливість У. в. доводиться стороною, яка пред'являє вимоги про її стягнення.
Успадкування — перехід права і обов'язків померлого до його спадкоємців. У. настає в силу закону або заповіту.
Ф
Федерація - держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації).
Форма держави — внутрішня сутність і зовнішнє вираження, характеристика держави, яка включає не лише політичний (державний) режим як сукупність засобів і методів здійснення державної влади, але й зовнішню форму — форму правління і форму державного устрою. Форма державного устрою — територіально-організаційна структура з точки зору розподілу суверенітету, державної влади в центрі та на місцях її здійснення. Розрізняють унітарні (прості) — Франція, Фінляндія; федеративні (союзні) — США, Російська Федерація і конфедеративні (союз держав для певної мети) — США на початку створення держави. Відомі й імперії, для яких характерна наявність метрополій та колоній. В унітарній державі її адміністративно-територіальні одиниці, утворення не мають ознак державності. До федерації входять окремі державні утворення з певним суверенітетом і самостійністю.
Форма правління — спосіб організації верховної суверенної влади, міра участі населення у формуванні та діяльності її органів. Розрізняють два види державного правління монархію і республіку. В монархістських державах вищим органом державної влади є одна особа, влада до якої переходить у спадщину. Монархія буває абсолютною, конституційною (парламентською) — Великобританія, Данія; теократичною, за якої монарх одночасно є релігійним главою; дуалістичною (Бахрейн, Кувейт), де монарх керує урядом, парламент підпорядкований монархові; виборний (Малайзія) — монарх обирається правителями монархічних штатів. Республіка буває президентською (США, Мексика) — Президент формує уряд і керує ним; парламентською (Італія, ФРН) — Президент не впливає на склад і політику уряду; змішаною (Франція, Україна) — Президент пропонує склад уряду парламентові. У республіках вищі органи державної влади обираються населенням на певний термін.
Функції держави — напрями (сторони) діяльності держави, в яких полягає її суть і соціальне призначення, завдання і мета. Функції поділяються на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх належать: господарсько-організаторська, регулювання міри праці та споживання, підтримування правопорядку та забезпечення законності, культурно-виховна та інші. У зовнішніх виражається зовнішня політика держави. Суть її полягає у захисті Вітчизни, безпеки держави, її суверенітету; участі держави у міжнародних, економічних, екологічних, наукових, культурних, гуманітарних та інших програмах і заходах.
Ц
Цивільний кодекс України — систематизований законодавчий акт цивільного права, який регулює майнові і пов'язані з ними особисті та інші немайнові відносини.
Цивільно-правова відповідальність — одна з форм (видів) юридичної відповідальності, яка полягає у примусовому впливові на порушника цивільних прав і обов'язків і пов'язана із застосуванням до нього санкцій. Міра відповідальності встановлюється законом, а іноді й договором сторін у рамках законності. Специфіка названої відповідальності в тому, що вона має компенсаційний характер.
Відповідальність може бути частковою (кожний відповідає в розмірі своєї частки); солідарною ("один за всіх і всі за одного"); субсидіарною (додаткова матеріальна відповідальність, скажімо, батька за дитину віком від 14 до 18 років). У житті буває і змішана відповідальність, коли враховується вина не лише порушника, але й потерпілого. Без вини несе відповідальність лише власник джерела підвищеної небезпеки (особливо на транспорті), крім випадків непереборної сили (стихійне лихо) або умислу потерпілого.
Ч
Час відпочинку — час, уподовж якого працівник звільняється від виконання трудових обов'язків з метою відновлення фізичних і розумових сил, для вживання їжі та інших цілей, передбачених законодавством.
Час робочий — це час, встановлений законом, вподовж якого працівник зобов'язаний виконати свої трудові функції згідно з правилами внутрішнього робочого розпорядку. Ч. р. своє конкретне вираження знаходить у таких видах: робочий день, робоча зміна, робочий тиждень, робочий місяць і робочий рік. Кожна з різновидностей Ч. р. мас своє правове значення. Наприклад, надання відпустки, призначення пенсій пов'язуються з робочим роком. Виплата заробітної платні здійснюється щомісячно. Тривалість робочого тижня встановлюється не більше 40 годин. Скорочений Ч. р. — це тривалість Ч. р., зменшеного законодавством порівняно з нормальним, 40-годинним робочим тижнем (наприклад, для неповнолітніх). Неповний Ч р. відрізняється від скороченого тим, що є частиною повної норми (нормальної або скороченої) тривалості Ч. р. і може встановлюватися за згодою сторін. До різновидностей Ч. р. можна віднести випадки роботи в нічний час (з 10 год. вечора до 6 год. ранку), а також понаднормові роботи і роботи у вихідні та святкові дні.
Честь і гідність — немайнові і відчужувані блага особистості, які охороняються законом. Честь — позитивна оцінка особи, гідність — самооцінка особистості, які захищаються цивільним, адміністративним законодавством, а також кримінальним, якщо йдеться про наклеп і образу.
Чинність закону (нормативного акта) — обов'язковість виконання законів у певний час, на визначеній території і певним колом осіб. Нормативний акт починає діяти з дня, що зазначений в ньому. Якщо немає такої вказівки в самому акті, то він набирає чинності через 10 днів з дня опублікування в офіційних виданнях. Дія нормативного акта припиняється в часі внаслідок його законного скасування або перебігу строку, на який було видано даний акт. Чинність нормативного акта у просторі визначається територіальними межами його обов'язковості у кордонах державної території, включаючи літаки, кораблі, судна у відкритому морі, території посольств, консульств, місій, військових угруповань, що перебувають за межами України. Чинність нормативного акта щодо осіб визначається колом тих органів, організацій і громадян, які зобов'язані дотримуватися даного закону. Законодавство України, як правило, поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території.
Ш
Шлюб — добровільний, вільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, заснований на взаємній згоді, на почуттях взаємної любові, дружби і поваги, укладений в державних органах запису актів цивільного права для створення сім'ї, виховання дітей. Він породжує взаємні права та обов'язки подружжя,
Шлюбний вік — досягнення особами, які одружуються, визначеного законом віку. Ш. в. встановлюється у 18 років — для чоловіка, в 17 — для жінки.
Штраф — один з видів грошового стягнення, захід матеріального впливу, що застосовується у випадках і в порядку, передбачених законом або договором. Ш. Буває в цивільному праві у вигляді неустойки; у кримінальному праві — міра покарання (основна або додаткова); в адміністративному праві — вид адміністративного стягнення; в судочинстві — міра впливу за порушення порядку судочинства; Ш. може застосовуватися і як засіб громадського впливу, напр. товариським судом.
Ю
Юридична відповідальність — встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника бути позбавленим певних благ, цінностей йому належних (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Ю.в. — це форма впливу на порушників, реакція держави на допущені порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи Ю. в. може бути кримінальною, адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою та іншою.
Юридичний обов'язок — продиктована законодавством міра необхідної, обов'язкової поведінки. Вона відрізняється безумовною категоричністю (напр., обов'язок захищати Вітчизну, служити в Збройних Силах та ін.). Ю.о. — це надто важливий елемент правового статусу особи, суттєва частина юридичного змісту правовідносин, тісно пов'язана з іншою їх частиною — правом. Юристам відома формула, що "нема прав без обов'язків, і нема обов'язків без прав". Права однієї особи без обов'язків іншої з їх забезпечення залишаються незахищеними.
Юридичний факт — один з елементів правовідносин, яким є певні життєві обставини, ситуації, з якими юридичні норми пов'язують виникнення, зміни або припинення правовідносин. Юридичними називаються ті факти, які тягнуть правові наслідки, конкретизують зміст взаємних прав та обов'язків сторін. За вольовим принципом Ю. ф. поділяються на: дії правомірні або неправомірні; бездіяльність (неподання допомоги лікарем); індивідуальні правові акти як результати певних право застосовних дій (цивільно-правові договори, процесуальні акти з кримінальних, цивільних, адміністративних справ — постанови, протоколи, вироки, рішення і та ін.); юридичні події абсолютного характеру (пожежа від блискавки, стихійні явища, закінчення строків та ін.); стосовно характеру (враховуються події, причини, що це спричинили — підпал, убивство та ін.); стан юридичного значення, який може бути загального характеру (громадянство, конституційні права і обов'язки та ін.) і стан, що відноситься до конкретних обставин (сп'яніння, вагітність, хвороба і т.ін.). За наслідками Ю. ф. поділяються на правоутворюючі (укладання трудової угоди); правозмінюючі (перехід на іншу роботу) і правоприпиняючі (закінчення терміну угоди і реалізація повноважень).
Юриспруденція — спеціальна галузь діяльності, що стосуються вивчення держави та права і професійної діяльності юриста.
Юрист — фізична особа, яка має професійні правові знання у галузі юридичних наук, законодавства й практики його застосування. Юристами вважаються судді, прокурори, слідчі, адвокати, нотаріуси, юрисконсульти та інші спеціалісти.