Пропозиції до Карти економічних реформ Сумської області робочої групи сталого економічного розвитку, бізнес-клімату, інвестицій, міжнародної інтеграції І співпраці

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5

Цілі на середньострокову перспективу.

Удосконалення чинного законодавства дозволить забезпечити:

досягнення економії державних коштів за рахунок ліквідації посередників та зниження цін;

встановлення прямих господарських зв’язків між виробниками та бюджетними закладами на довготривалій основі, що дозволить промисловому сектору економіки здійснювати довгострокове планування своєї діяльності та поступово розширювати виробничі потужності;

стимулювання суб’єктів малого та середнього бізнесу до переорієнтування з посередницької до виробничої діяльності;

збереження існуючих та створення нових робочих місць;

реальне наповнення бюджетів усіх рівнів завдяки збільшенню обсягів виробництва та реалізації продукції для потреб бюджетних закладів безпосередніми товаровиробниками, які працюють за загальною системою оподаткування.

Принципи і механізми реформи.

Реформування системи державних закупівель забезпечить стабілізацію державних фінансів, розвиток регіонів, підвищення їх економічної самостійності.

Необхідні кроки.

При доопрацюванні проекту Закону України "Про здійснення державних закупівель" встановити, що закупівля товарів, робіт і послуг здійснюється лише у вітчизняних виробників або їх офіційних представників. Передбачити можливість участі в державних закупівлях нерезидентів лише тоді, коли відповідний товар (послуга) не виробляється (не надається) на території України.

Статтю 5 проекту Закону України "Про здійснення державних закупівель" викласти в такій редакції:

"Стаття 5. Учасники закупівель.

1. У закупівлях мають право брати участь вітчизняні виробники (надавачі послуг, виконавці робіт) або їх офіційні представники. Нерезиденти або їх офіційні представники беруть участь у процедурах закупівель лише в тому випадку, коли відповідний товар (послуга, робота) не виробляється (не надається) на території України".

Необхідні ресурси.

Реалізація реформ не потребує додаткових матеріальних та фінансових витрат.

Контроль за цінами на соціально важливі споживчі товари.

Проблема.

Сфера дії Закону України "Про ціни і ціноутворення" не поширюється на підприємців-фізичних осіб, частка яких у роздрібній торгівлі по області складає 60%. Таким чином значний сегмент споживчого ринку через відсутність законодавчого забезпечення державного регулювання цін формує економічно необґрунтовані ціни на соціально важливі товари та послуги, що призводить до розвитку інфляційних процесів.

Мережа магазинів та кіосків з продажу продовольчих товарів в області станом на 01.01.2010 налічує 4038 об'єктів, з яких 3275 (81,1%) знаходяться у власності приватних підприємців - фізичних осіб, і лише 763 об'єкта мають статус юридичної особи. При цьому продаж основних продовольчих товарів у закладах торгівлі юридичних осіб теж здійснюють переважно підприємці - фізичні особи, що орендують торговельні площі.

Крім цього значна частка продуктів харчування реалізується на
46 ринках області з продажу продовольчих товарів та змішаних ринках, де приватні підприємці є основними суб'єктами торгівлі. Збільшується їх кількість і в оптовій торгівлі продовольчими товарами.

Причина виникнення проблеми законодавчого забезпечення державної політики цін полягає в тому, що Закон України "Про ціни і ціноутворення" був прийнятий у 1990 році, до цього часу не зазнав суттєвих змін, тому на даний час не враховує існуючих реалій вітчизняної економіки.

Цілі на середньострокову перспективу

Запровадження змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" сприятиме захисту соціально незахищених верств населення, стримуванню інфляційних процесів та дозволить:

поширити державне регулювання цін на всіх суб'єктів споживчого ринку;

забезпечити системність і узгодженість дій органів державної влади при реалізації цінової політики;

підвищити ефективність здійснення державного контролю за ціноутворенням;

створити умови щодо запобігання виникненню кризових явищ в економіці країни;

створити рівні умови конкуренції та розвитку всіх суб’єктів господарювання;

протидіяти зловживанням монопольним (домінуючим) становищем;

забезпечити формування економічно обґрунтованих цін на соціально важливі товари та послуги;

створити необхідні економічні гарантії для товаровиробників на внутрішньому ринку;

забезпечити розвиток підприємницької діяльності у межах, визначених законодавством;

забезпечити соціальні гарантії у зв’язку із зростанням цін, що здійснюються відповідно до вимог законодавства.

Принципи і механізми реформи.

Реформування ціноутворення направлено на збереження та збільшення загального рівня соціальної підтримки населення, недискримінаційний розвиток усіх форм власності та утримання низького рівня інфляції.

Необхідні кроки.

Для поширення сфери державного регулювання споживчих цін на всіх суб’єктів господарювання, у тому числі – на підприємців-фізичних осіб, необхідно внести зміни до статті 2 Закону України "Про ціни і ціноутворення", виклавши її в новій редакції:

"Стаття 2. Сфера застосування Закону.

Цей Закон поширюється на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, установи, організації, підприємства, незалежно від форм власності та підпорядкованості, їх філії, відокремлені структурні підрозділи, дочірні підприємства, фізичних осіб-підприємців, інших суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території України".

Для встановлення відповідальності підприємців-фізичних осіб за порушення державної дисципліни цін у статті 14 Закону слова "підприємством, організацією" замінити словами "суб’єктом господарювання", слова "підприємства, організації" замінити словами "суб'єкта господарювання", слова "підприємств і організацій" замінити словами "суб'єктів господарювання".

Необхідні ресурси.

Реалізація реформ не потребує додаткових матеріальних та фінансових витрат.

Недопущення зловживань суб’єктами мережевої торгівлі.

Проблема.

Суттєвою проблемою для розширення ринків збуту продукції вітчизняних товаровиробників є штучні перешкоди для їх доступу в окремі торговельні заклади.

Так, великі мережеві оператори роздрібної торгівлі "Білла", "Еко" та інші, використовуючи своє домінуюче становище, встановлюють обов'язкові додаткові платежі для виробників за реалізацію їх продукції при тому, що відшкодовують власні витрати з ведення торговельної діяльності за рахунок застосування торговельних надбавок. Додаткові умови поставки товарів до договору (плата за внесення постачальника до інформаційної бази, за включення в асортимент, за зміни артикулу, за перенесення асортименту в новий файл, за покращення торговельних площ, за рекламу та інші), що пропонуються товаровиробникам, стримують просування продукції на місцевий споживчий ринок. Унаслідок цього безпосередні товаровиробники змушені або відмовлятися від реалізації своєї продукції і скорочувати обсяги виробництва, або вносити додаткові платежі і відповідно збільшувати ціни на продукти харчування.

Причиною виникнення зазначеної проблеми є відсутність законодавчого акта, що регулює питання внутрішньої торгівлі.

Цілі на середньострокову перспективу.

Прийняття Закону України "Про внутрішню торгівлю" дасть змогу підвищити ефективність механізмів державного регулювання діяльності у сфері внутрішньої торгівлі та дозволить:

створити умови для забезпечення продовольчої і цінової стабільності;

забезпечити місцевим товаровиробникам вільний доступ для збуту продукції;

збільшити обсяги виробництва продуктів харчування та зменшити економічні витрати на збутову діяльність;

збільшити частку продукції вітчизняних товаровиробників у роздрібному товарообороті підприємствах торгівлі;

урегулювати відносини між суб'єктами підприємницької діяльності у сфері торгівлі та виробниками продукції;

задовольнити потреби населення у якісних споживчих товарах за доступними цінами.

Принципи і механізми реформи.

Законодавче забезпечення внутрішньої торгівлі створить умови для зниження адміністративних бар'єрів для бізнесу, розвитку регіонів, підвищення їх економічної самостійності, згладжування регіональних диспропорцій та розвитку інфраструктури, що забезпечує зростання економіки.

Необхідні кроки.

Для усунення штучних бар'єрів просування продукції від виробника до споживача та зниження роздрібних цін на основні споживчі товари необхідно доповнити статтю 19 проекту Закону України "Про внутрішню торгівлю" пунктом 7 наступного змісту: "Підприємствам оптової та роздрібної торгівлі забороняється укладати договори, що передбачають стягнення плати за право реалізації вітчизняними виробниками соціально важливих продовольчих товарів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України". Статтю
21 проекту Закону доповнити пунктом 7 наступного змісту: "Підприємства оптової та роздрібної торгівлі несуть відповідальність за нав'язування виробникам соціально важливих продовольчих товарів при укладенні угод додаткових зобов'язань, що за своїм змістом не стосуються предмета цих договорів – у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

Необхідні ресурси.

Реалізація реформ не потребує додаткових матеріальних та фінансових витрат.

Активізація прикордонної торгівлі.

Проблема.

Різновидом преференційної торгівлі є прикордонна торгівля як вид міжнародного товарообміну між підприємствами та організаціями, що розташовані у прикордонних районах сусідніх держав. Умови такої торгівлі регулюються відповідними домовленостями та угодами між державами, але спільною рисою прикордонної торгівлі є її спрямованість на задоволення місцевих потреб щодо виробництва товарів у межах прикордонної території, а також товарів, призначених для споживання в межах цієї ж території. Виручка від прикордонної торгівлі залишається повністю в розпорядженні місцевих товаровиробників і використовується для розширення асортименту споживчих товарів, закупівлі обладнання, технологій, матеріалів і сировинних товарів.

Розвиток прикордонної торгівлі сприяє розширенню взаємовигідного товарообміну, кооперації виробництва, інтенсифікації прямих зв'язків, обміну виробничим досвідом, а також зміцненню дружніх зв'язків, добросусідства та взаєморозуміння. Завдяки цьому збільшуються доходи осіб, що беруть участь у такій торгівлі, водночас зміцнюється місцеве виробництво та здійснюється стимулювання надання послуг (наприклад, складських, транспортних, допоміжних послуг на місцевих ринках). Окрім цього, розвиток прикордонної торгівлі забезпечує доходи людям, які працюють на ринках, а також тим, хто займається діяльністю, пов'язаною з ринками та торгівлею; знижує імпортні ціни на товари, що доступні споживачам у прикордонних зонах і дозволяє експортерам отримувати вигоди від більшої доданої вартості.

На сьогодні на українсько-російському кордоні існують значні бар’єри для прикордонної торгівлі, які необхідно ліквідувати. До них відносяться:

– перешкоди, що встановлюються на державному рівні і стосуються вимог стосовно перебування на сусідній прикордонній території, що є обтяжливим для прикордонних груп населення;

– надзвичайно жорсткі умови на переміщення автомобільного транспорту (на автомобілі можна перетинати кордон тільки на міждержавних та міжнародних пунктах пропуску, сплачуючи високі податки і збори на автомобільний транспорт);

– незадовільний стан справ відносно годин роботи пунктів перепуску через кордон (цілодобово працюють тільки міждержавні та міжнародні пункти пропуску, а місцеві працюють у режимі "світла доба");

– відсутність ринків, що підтримують міжнародну торгівлю, це, зазвичай, веде до контрабанди;

– надзвичайно обмежувальні ліміти на звільнення від прикордонних зборів та податків;

– несприятливі умови для розвитку виставково-ярмаркової діяльності (переміщення через кордон виставкових стендів, експозицій тощо);

У Російській Федерації питання прикордонної торгівлі регулює Закон "Про основи державного регулювання в зовнішньоторговельній діяльності в Російській Федерації" від 08.12.2003 р., "Концепція прикордонного співробітництва в Російській Федерації" №196-р від 09.02.2001 р. Відповідно до вимог вищезазначених документів прикордонна торгівля здійснюється між російськими фізичними та юридичними особами, які постійно проживають (знаходяться) на прикордонній території Росії та іноземними особами, які проживають на суміжній прикордонній території, виключно для задоволення місцевих потреб у товарах, вироблених на відповідних прикордонних територіях.

Насамперед, у російському національному законодавстві відсутні правові визначення й інші законодавчо встановлені характеристики понять "територія прикордонної торгівлі"; "учасники прикордонної торгівлі"; "прикордонні народні ринки", а також інших понять, що часто використовуються в діючих міжурядових російських і суміжних держав угодах. Порядок здійснення прикордонної торгівлі й відповідні прикордонні території визначаються Урядом Російської Федерації згідно з федеральними законами і міжнародними договорами Російської Федерації із суміжними державами.

Цікавим є досвід Китаю (держави - члена СОТ і ЦАРЕС) в організації прикордонної торгівлі, що здійснюється у двох формах: міжнародна приватна торгівля населення на прикордонних народних ринках і міжнародна торгово-економічна діяльність китайських компаній прикордонної торгівлі.

За останні два десятиліття була створена не тільки досить детальна і якісна нормативно-правова база, але й діючий, ефективний механізм роботи китайських компаній на території сусідніх держав, у першу чергу, Росії. До того ж цьому "механізму" властива масовість, оскільки китайські компанії прикордонної торгівлі, як правило, є представниками китайського середнього й малого бізнесу.

На жаль, в Україні сьогодні питання прикордонної торгівлі не врегульовано законодавчо та не відображено в нормативно-правових актах, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність та транскордонне співробітництво.

Основним завданням є поглиблення торговельно-економічного співробітництва прикордонних територій України з адміністративно-територіальними одиницями іноземних держав, які межують з Україною.

Цілі на середньострокову перспективу.

Стимулювання розвитку та розширення прикордонної торгівлі.

Активізація українських товаровиробників щодо просування вітчизняних товарів на ринки держав, з якими межує Україна.

Вдосконалення взаємовигідних торговельно-економічних зв’язків між прикордонними регіонами України та суміжними державами.

Поглиблення економічної інтеграції та ефективного використання економічного потенціалу прикордонних регіонів держав, підвищення їх конкурентоспроможності.

Активізація виставково-ярмаркової діяльності.

Диверсифікація прикордонної торгівлі шляхом створення логістичних торгових центрів, торгових кластерів.

Вдосконалення та уніфікація нормативно-правової бази України у сфері прикордонної торгівлі.

Розроблення механізмів застосування преференцій щодо прикордонної торгівлі в умовах участі в СОТ для вирішення проблем регіонального розвитку.

Принципи і механізми реформи.

Запровадження механізму прикордонної торгівлі, що відповідатиме вимогам міжнародних стандартів, дозволить забезпечити розвиток прикордонних регіонів, підвищення їх економічної самостійності та посилення залучення України в процеси економічної інтеграції на міжнародній арені.

Необхідні кроки.

Прийняття Закону України "Про прикордонну торгівлю" та внесення змін до Законів України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транскордонне співробітництво" (розділ "Прикордонна торгівля").

Необхідні ресурси.

Реалізація реформи не потребує фінансового ресурсу.

Пропозиції

робочої групи сталого економічного розвитку, бізнес-клімату, інвестицій, міжнародної інтеграції і співпраці до Державної програми

економічних реформ

(направлено до національного Комітету з економічних реформ)

Напрямок: дерегуляція і розвиток малого та середнього бізнесу;

податкова реформа.

1. Реєстрація підприємницької діяльності за місцем здійснення господарської діяльності.

Проблема.

На території області працює значна кількість відокремлених підрозділів, філій суб’єктів підприємництва, які здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, використовують природно-ресурсний та людський потенціал регіону, забруднюють природне середовище. Більшість з них зареєстровані за межами регіону і сплачують податки та збори до бюджетів всіх рівнів і фондів за місцем їх реєстрації.

Взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платників податків, зборів (обов’язкових платежів) в органах державної податкової служби здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстром згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами державної податкової служби.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платниками податку на прибуток є, зокрема, з числа резидентів – суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, що здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами, а також їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади (пп. 2.1.1 та абзац перший пп. 2.1.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Водночас абзацом другим пп. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону передбачено, що платник податку, який має філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філії.

Вказаним підпунктом Закону також встановлено, що вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій.

Таким чином, на сьогодні платник податку, який має філії (крім страховика), може сплачувати податок з прибутку за двома порядками:

загальний порядок сплати, тобто сплата податку на прибуток кожним платником самостійно. У даному випадку платник податку-юридична особа сплачує податок на прибуток до бюджету за своїм місцезнаходженням; платники податку-філії сплачують податок на прибуток до бюджетів за своїм місцезнаходженням;

сплата консолідованого податку на прибуток, тобто платник податку, який має філії, веде загальний податковий облік і обчислює загальну суму податку на прибуток, та сплачує його до бюджетів за місцезнаходженням філій, а за головне підприємство – до бюджету за своїм місцезнаходженням.

Відповідно п. 1.3 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку – особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачує покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Під терміном особа розуміється юридична або фізична особа. Філія, структурний підрозділ, представництво не є платником ПДВ. Сплачує податок за місцем реєстрації платника податку.

Цілі на середньострокову перспективу.

Збільшення надходжень до місцевих бюджетів від суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території області, вирішення соціально-економічних проблем в регіоні.

Принципи і механізми реформи.

Запровадження відповідних змін створить умови для розвитку регіонів, підвищення їх економічної самостійності, згладжування регіональних диспропорцій розвитку.

Необхідні кроки.

Внести зміни до пункту 4 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та викласти її в такій редакції: "Відокремлені підрозділи юридичної особи та її філії підлягають обов’язковій державній реєстрації за місцем фактичного здійснення господарської діяльності".

Виключити абзаци 2, 3, 4 з підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які передбачають можливість надання платнику самостійно обирати порядок сплати податку на прибуток або визначити критерії, що обмежували б право платника, в окремих випадках, застосування консолідованого порядку сплати податку.

Внести зміни до Закону України "Про податок на додану вартість" стосовно визначення платника податку, а саме: платник податку – юридична особа, її філія, структурний підрозділ, представництво, а також суб’єкт господарювання-фізична особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Необхідні ресурси.

Не потребує додаткових фінансових ресурсів.

2. Збереження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва. Збільшення межі граничного обсягу виручки від реалізації товарів та послуг, запровадження стягнення податку в більших розмірах за умови перевищення граничної межі обігу.

Проблема.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів господарювання, що була запроваджена у 1998 році Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", забезпечила динамічний розвиток сфери малого підприємництва та стабільні надходження до бюджету. Це свідчить про адаптованість та прийнятність її для значної категорії суб’єктів підприємницької діяльності та є дієвою формою державної підтримки суб’єктів малого підприємництва.

Так, на початок 2008 року в Україні за спрощено системою оподаткування працювало понад 1,1 млн. суб’єктів підприємницької діяльності (з яких 139,3 тис. юридичних та 974,9 тис. фізичних осіб). Річні надходження до бюджету від підприємницької діяльності склали (за підсумками 2007 року) 3703,6 млн. гривень. Крім того, зазначені суб’єкти господарювання забезпечили роботою понад 1,5 млн. осіб.

Реформування діючої спрощеної системи оподаткування може призвести до певних небажаних наслідків. По-перше, ймовірним є застосування схем ухилення від оподаткування, коли юридичні особи вступають у трудові стосунки з приватними підприємцями-платниками єдиного податку, що не є платниками податку на додану вартість. Такі юридичні особи реалізують для підприємців продукцію по собівартості або по занижених цінах, формують в себе податковий кредит. Приватні підприємці у свою чергу надалі реалізують цю продукцію по ринкових цінах, розраховуються з юридичною особою готівкою, відповідно уникаючи податкових зобов’язань перед бюджетом. Звісно, через це негативне явище відбуваються досить значні втрати бюджетних надходжень і, відповідно, тих сфер, що фінансуються з державного бюджету, тому необхідно унеможливити такі суттєві податкові зловживання. По-друге, деякі підприємства пропонують своїм штатним працівникам реєструватися суб’єктами підприємницької діяльності-платниками єдиного податку, проте продовжувати виконувати на підприємстві ті ж самі обов’язки, але при цьому сплачувати лише єдиний податок. Отже, відбувається суттєва мінімізація сплати податкових зобов’язань.

Окремі суб’єкти залучають до підприємницької діяльності найманих працівників без укладання з ними трудових угод та без оформлення трудових книжок. Досить поширення формою порушень є той випадок, коли використовують працю більш ніж десяти найманих осіб. У більшості випадків заробітна плата найманим працівникам виплачується нижче встановленого законодавством розміру. Трапляються й випадки, коли підприємства не переходять самостійно на загальну систему оподаткування в разі перевищення ними визначених граничних розмірів річних обсягу виручки.

З огляду на викладене, нагальним на сьогодні є питання визначення сфер діяльності, у яких підприємці мали б право застосовувати спрощену систему, та визначити для них розміри податкових ставок.

Цілі на середньострокову перспективу.

Розробка та впровадження норм Закону України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", що дозволить створити належне нормативно-правове підгрунтя для подальшого розвитку підприємницької діяльності, а також впорядкувати та законодавчо визначити питання запровадження спрощеної системи оподаткування.

Принципи та механізми реформи.

Запропонований проект Закону має на меті створення належного нормативно-правового поля для подальшого розвитку підприємницької діяльності із врахуванням змін, що відбулися в законодавстві України та об’єктивних тенденцій розвитку підприємницького середовища, удосконалення спрощеної системи оподаткування та орієнтація її на найбільш вразливу категорію підприємців, яка потребує державної підтримки.

Також одним із завдань законопроекту є упередження можливих зловживань суб’єктами великого та середнього бізнесу щодо використання системи спрощеного оподаткування як способу зменшення своїх податкових зобов’язань.

Необхідні кроки.

Прийняття Закону України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", яким запровадити для суб’єктів малого підприємництва, які працюють на спрощеній системі оподаткування, диференційований розмір граничного обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для визначення бази оподаткування єдиним податком за такою шкалою для:

фізичних осіб – підприємців, які провадять господарську діяльність без утворення юридичної особи, у трудових відносинах з якими (включаючи членів їх сімей) перебуває не більше ніж 10 осіб одночасно та які за календарний рік отримують обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не вище 1500 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на
1 січня податкового (звітного) року;

юридичних осіб – суб'єктів господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб та які за календарний рік отримують обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не вище 15000 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на
1 січня податкового (звітного) року.

Ставка єдиного податку для фізичних осіб – підприємців за календарний місяць встановлюється залежно від обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за попередній звітний календарний рік у таких межах:

до 1000 розмірів мінімальної заробітної плати

- від 5 до 30 відсотків мінімальної заробітної плати;

понад 1000 до 1500 розмірів мінімальної заробітної плати

- від 30 до 70 відсотків мінімальної заробітної плати.

У разі, коли протягом звітного календарного року фізична особа –підприємець отримала виручку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), обсяг якої перевищує 1500 розмірів мінімальної заробітної плати, така особа зобов'язана протягом 15 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося таке перевищення, подати заяву до органу державної податкової служби та сплачувати єдиний податок за ставкою, визначеною за іншою шкалою.

Юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Необхідні ресурси.

Не потребує фінансових і матеріальних витрат за рахунок Державного бюджету України.

Blog

Содержание