Пропозиції до Карти економічних реформ Сумської області робочої групи сталого економічного розвитку, бізнес-клімату, інвестицій, міжнародної інтеграції І співпраці
| Вид материала | Документы |
- Склад робочої групи «бізнес-клімат та інвестиції, міжнародна інтеграція І співпраця», 19.96kb.
- Паспорт Програми економічного І соціального розвитку Кролевецького району на 2012 рік, 1518.5kb.
- Програми економічного І соціального розвитку Миколаївської області "Миколаївщина-2014"за, 171.22kb.
- Проект про підсумки соціально-економічного розвитку області та виконання місцевих бюджетів, 68.03kb.
- Програма економічного І соціального розвитку сумської області на 2012 рік та основні, 1097.56kb.
- Лебединська районна державна адміністрація сумської області розпорядження голови лебединської, 55.26kb.
- Проекту Програми економічного І соціального розвитку Сумської, 134.7kb.
- Про діяльність робочої групи «Регіональний економічний розвиток, бізнес-клімат, інвестиції, 239.94kb.
- Перелік проектів (програм) міжнародної технічної допомоги, які впроваджуються в Автономній, 575.86kb.
- Склад робочої підгрупи з розвитку сільського господарства та земельної реформи обласного, 19.2kb.
Цілі реформи на середньострокову перспективу.
Збільшення надходжень до місцевих бюджетів від суб’єктів господарювання, що здійснюють господарську діяльність на території області, вирішення соціально-економічних проблем у регіоні.
Принципи і механізми реформи.
Запровадження запропонованої норми забезпечить:
- підвищення конкурентоспроможності регіону і формування привабливого інвестиційного клімату;
- розвиток інфраструктури, що є підґрунтям для зростання економіки;
- створення умов для технологічного оновлення економіки і активізації інноваційної діяльності;
- підвищення рівня життя населення;
- розвиток регіонів, підвищення їх економічної самостійності, згладжування регіональних диспропорцій у розвитку.
Необхідні кроки.
Внести зміни до пункту 4 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та викласти її в такій редакції: "Відокремлені підрозділи юридичної особи та її філії підлягають обов'язковій державній реєстрації за місцем їх фактичного розташування".
Необхідні ресурси.
Не потребує додаткових фінансових ресурсів.
Контроль за виконанням Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Проблема.
За останні роки Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України прийнято ряд законів та інших нормативно-правових актів, направлених на поліпшення діяльності малого та середнього бізнесу, проте впровадження їх у дію малоефективне. Головна причина цього – людський фактор. Зокрема, це стосується забезпечення виконання органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади рішень щодо вимог Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в частині видачі документів дозвільного характеру за принципом організаційної єдності. Керівники вищезазначених органів виконують їх не в повному обсязі, а контроль за їх роботою з боку місцевих державних адміністрацій на сьогодні неможливий з причини відсутності необхідних повноважень.
Цілі на середньострокову перспективу.
Посилення відповідальності керівників органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади, забезпечення контролю за їх роботою з боку місцевих державних адміністрацій стосовно виконання вимог Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Скорочення строків отримання документів дозвільного характеру, зниження витрат.
Реалізація Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в частині впровадження принципу організаційної єдності, а саме співпраці місцевих дозвільних органів з адміністраторами та суб’єктами підприємницької діяльності.
Принципи і механізми реформи.
Передача повноважень по контролю за видачею документів дозвільного характеру місцевим державним адміністраціям.
Зниження адміністративних бар'єрів для ведення бізнесу.
Формування середнього класу.
Необхідні кроки.
Доповнити статтю 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" пунктом 14 такого змісту: "здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру".
Необхідні ресурси.
Не потребує додаткових фінансових ресурсів.
Фінансова підтримка малого підприємництва.
Проблема.
Розвиток малого та середнього бізнесу у країні обмежується не врегульованим на законодавчому рівні питанням фінансового забезпечення регіональних програм підтримки малого підприємництва.
Відповідно до Бюджетного кодексу України фінансування регіональних програм не входить до переліку видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, а відносяться до "Інших програм". Отже, обсяги цих видатків знаходяться у прямій залежності від політичної волі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також усвідомлення ними соціально-економічної місії малого бізнесу, його місця й ролі у процесах розвитку територій та країни в цілому.
Упродовж 2007-2008 років результатом посилення інтересу місцевої влади до питань підприємництва стало значне покращення фінансового забезпечення місцевих програм підтримки малого підприємництва. Так, у 2007-2008 роках з Державного бюджету України 81 підприємець області отримав фінансову підтримку для розвитку свого бізнесу шляхом часткового відшкодування відсоткових ставок за банківськими кредитами, що надавалися для реалізації інвестиційних проектів у сумі 1,8 млн. гривень.
Значна частина коштів з місцевих бюджетів на конкурсній основі протягом 2008-2009 років була розподілена через комунальну установу Сумської обласної ради "Сумський обласний фонд підтримки підприємництва", суб'єкти господарювання отримали фінансову допомогу в сумі
896,9 тис. гривень на реалізацію пріоритетних інвестиційних проектів.
Обсяги фінансування заходів з підтримки малого підприємництва в Сумській області (тис. гривень)
| Бюджети | За роками | ||
| 2007 рік | 2008 рік | 2009 рік | |
| державний | 894 | 991,3 | 0 |
| місцеві | 777,6 | 787,4 | 928,5 |
Базуючись на існуючому вітчизняному та міжнародному досвіді з впровадження регіональних програм підтримки малого підприємництва для підвищення їх ефективності й результативності рекомендується направляти на фінансово-кредитну допомогу малим підприємствам 50-80% від загальних обсягів фінансування регіональних програм.
Цілі на середньострокову перспективу.
Встановлення в регіонах паритетних умов щодо обсягів фінансування підтримки малого підприємництва з державного та місцевих бюджетів у розмірі не менше 0,5 відсотка річних доходів відповідних бюджетів для підтримки малого підприємництва.
Принципи і механізми реформи.
Запровадження законодавчої норми забезпечить розвиток регіонів за пріоритетними напрямками, сприятиме розвитку інфраструктури підтримки підприємництва, забезпечить доступність суб'єктів господарювання до місцевих фінансових ресурсів, створить умови для формування адресних інструментів фінансової підтримки пріоритетних інвестиційних проектів.
Зростання обсягів виділення коштів з обласних (місцевих) бюджетів на підтримку малого підприємництва зумовить збільшення надходжень від діяльності суб'єктів малого підприємництва до бюджетів усіх рівнів та зростання кількості суб'єктів малого підприємництва в регіоні.
Необхідні кроки.
Викласти останній абзац пункту 5 розділу ІІІ Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, затвердженої Законом України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" від 21 грудня 2000 року № 2157-ІІІ в такій редакції: "фінансове забезпечення заходів щодо реалізації регіональних програм підтримки підприємництва у розмірі не менше 0,5 відсотків річних доходів відповідних місцевих бюджетів".
Необхідні ресурси.
Не потребує додаткових фінансових ресурсів
Единий соціальний внесок.
Проблема.
Щоразу, у період звітності, кожен суб'єкт господарювання відчуває негативний вплив недосконалості системи державного соціального страхування: з одного боку – щодо розміру страхових внесків, з іншого – одночасності цих платежів до кількох державних фондів соціального страхування.
Платниками страхових внесків є суб'єкти господарської діяльності незалежно від форми власності, у тому числі – суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих осіб, а також фізичні особи – наймані працівники. Нині суб'єкти господарювання реєструються в усіх чотирьох фондах, нараховують та ведуть облік із сплати внесків за кожним видом страхування, подають чотири платіжних доручення і звітність, яку кожна установа перевіряє окремо. Крім цього, у роботі державних соціальних фондів спостерігається дублювання окремих функцій – реєстрація платників внесків, ведення реєстрів страхувальників, збір страхових внесків та контроль за їх надходженням.
Кожен з фондів має окремі джерела фінансування, самостійно визначає напрям витрачання коштів відповідно до законодавства, приймає звітність, здійснює контроль за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою перерахунків платежів. Бюджети фондів державного соціального страхування формуються за рахунок відрахувань від фонду оплати праці і утримань із заробітної плати.
Чинна система справляння внесків до фондів загальнодержавного соціального страхування на сьогодні є недосконалою, характеризується громіздкістю законодавчих актів, постійною зміною ставок відрахувань у фонди, частою зміною форм звітних документів. Так, у 2009 році Урядом прийнято чергову постанову від 14 квітня 2009 року № 366, згідно з якою підприємці були зобов'язані сплачувати до Пенсійного фонду страхові внески, щомісячний розмір яких з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перераховується органами Державного казначейства України на рахунки органів Фонду в розмірі 10 та 42 відсотки відповідно, не може становити менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу. Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати у 2009 році, мінімальний страховий внесок для підприємців - фізичних осіб, що стягувався органами Пенсійного фонду України, склав у травні-червні – 207,5 гривні, липні-вересні – 209,16 гривні, жовтні-листопаді – 215,8 гривні та грудні – 222,11 гривні.
У зв’язку з тим, що Кабінет Міністрів України не має повноважень щодо встановлення розміру страхового внеску, дію вищезгаданого документу зупинено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2009 № 2а-4456/09/2670.
15 січня 2009 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та повернуто Президентом України на доопрацювання до Верховної Ради.
Запровадження єдиного соціального внеску дасть можливість уникнути ситуації, коли платникам соціальних внесків доводиться заповнювати чотири форми для кожного фонду. За підрахунками спеціалістів, майже на
5 млрд. гривень зросте база нарахування до фондів, а також збільшиться кількість платників. З упровадженням цього механізму на 3-5% знизиться обсяг нарахувань на підприємствах.
Цілі на середньострокову перспективу.
Спрощення системи загальнодержавного соціального страхування для суб’єктів підприємницької діяльності. Впровадження єдиного соціального внеску.
Принципи і механізми реформи.
Запровадження єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування дозволить знизити адміністративні бар'єри для бізнесу, зменшить обсяги звітності та час для платників внесків, кількість перевірок, забезпечить скорочення адміністративних витрат фондів на виконання функцій, спростить порядок адміністрування страхових внесків та витрати, пов'язані з їх адмініструванням, що сприятиме розвитку підприємництва.
Необхідні кроки.
Змінити перелік податків і зборів (обов’язкових платежів), що входять до складу єдиного податку, зокрема, вилучення з його складу ресурсних платежів і внесків до державних цільових фондів.
Прийняти Закон України "Про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".
Запровадити спеціальні стимули і заохочення у вигляді тимчасових і часткових знижень зобов'язань підприємств по внеску єдиного соціального податку у разі започаткування нових робочих місць (новостворені підприємства, 2 роки – 50% та діючі, 1 рік – 25% пільги щодо зобов'язань з цього соціального внеску).
Необхідні ресурси.
Не потребує додаткових фінансових ресурсів
Спрощення процедури ведення бізнесу.
Проблема.
Прозорість та ефективність дозвільної системи, рівність у доступі та проходженні дозвільних процедур підприємств малого і середнього бізнесу, порівняно з великими підприємствами, мають вплив на рівень сформованості конкурентного середовища та значною мірою визначають ділову активність населення. Проте вітчизняна дозвільна система є бюрократичною та обтяжливою, що визнають не лише українські підприємці, але й міжнародні економічні інституції.
Незважаючи на певне покращення ситуації в цій сфері, подальше вдосконалення дозвільної системи у країні потребує посилення контролю і відповідальності посадових осіб дозвільних органів, проведення ревізії переліку існуючих дозволів, удосконалення роботи місцевих дозвільних офісів, популяризації досвіду проходження дозвільних процедур та підвищення рівня обізнаності підприємців щодо прав і обов’язків посадових осіб дозвільних органів.
Дозвільні центри Сумської області на сьогодні не в змозі остаточно виконати зміни до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Механізм проходження дозвільних процедур часто ускладнюється навмисно (важко знайти інформацію, непрозорими є правила проходження дозвільних процедур у сфері господарської діяльності, відповідні погоджувальні органи володіють цілим арсеналом напівлегітимних засобів затягування чи відмови у надання дозволів), процес супроводжується додатковими витратами і згаяним часом через низку "прихованих", неписаних правил, процедур та вимог, запроваджених місцевими органами влади.
Отже, є необхідність врегулювати питання введення в дію принципу мовчазної згоди та декларативного принципу відповідно до змін Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15 грудня 2009 року № 1759-ІУ з метою створення сприятливих умов для започаткування та ведення бізнесу в Україні внесені зміни до ряду законів України, зокрема до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Даними змінами запроваджується дія декларативного принципу та принципу мовчазної згоди при видачі документів дозвільного характеру, згідно з якими суб’єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови, якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Цілі на середньострокову перспективу.
Скорочення строків отримання документів дозвільного характеру, зниження витрат.
Підвищення рівня підприємницької активності населення, деконцентрації (демонополізації) товарних ринків та механізму доступу до обмежених господарських ресурсів і прав діяльності; усунення штучних бар’єрів у започаткуванні роботи підприємств, призупинення їх роботи через складність (об’єктивну неможливість) отримання ними доступу до інфраструктури, будівництва, модернізації чи переобладнання приміщень; подолання корупції тощо.
Принципи і механізми реформи.
Зниження адміністративних бар'єрів для ведення бізнесу.
Прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру.
Додержання рівності прав суб’єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру.
Необхідні кроки.
Прийняття Кабінетом Міністрів України постанов щодо практичної процедури реалізації принципу мовчазної згоди та визначення сфер діяльності, на які поширюється дія декларативного принципу.
Необхідні ресурси.
Не потребує додаткових фінансових ресурсів.
Підтримка сільськогосподарських товаровиробників.
Проблема.
У даний час в області, як і в цілому в Україні, недосконалою є мережа збуту сільськогосподарської продукції, не встановлено стійких господарських зв'язків у ланцюгу "виробник – оптовий постачальник – роздрібний продавець – кінцевий споживач".
Причинами такої ситуації є:
порушення прямих зв'язків між товаровиробниками і споживачами;
нерозвиненість промислового виробництва тваринницької та рослинницької продукції;
відсутність цивілізованої та розгалуженої мережі збуту сільськогосподарської продукції;
незадовільні умови для здійснення належного державного ветеринарного і санітарно-епідеміологічного контролю за реалізацією сільськогосподарської продукції та контролю за її відповідністю вимогам стандартів;
відсутність належного оброблення та сортування сільськогосподарської продукції перед її надходженням на ринок.
Це спричиняє нестабільну цінову ситуацію, неефективне використання матеріально-технічних ресурсів, обмеження можливостей у забезпеченні населення доброякісною сільськогосподарською продукцією в широкому асортименті й за доступною ціною, додаткові витрати виробників, підприємств переробної промисловості, споживачів, непередбачувані втрати державного та місцевих бюджетів.
На регіональному рівні не повністю використовується аграрний потенціал області щодо збуту продукції до інших регіонів України та на експорт.
В аграрному секторі низька частка продукції промислового (великотоварного) виробництва, 99% всієї овочевої продукції в області виробляється домогосподарствами населення. Відсутня розвинена місцева інфраструктура збуту оптових партій аграрної продукції.
Зазначені проблеми виникли через відсутність відповідного законодавчого забезпечення діяльності оптового ринку сільськогосподарської продукції.
Цілі на середньострокову перспективу.
Створення оптового ринку сільськогосподарської продукції сприятиме легалізації потоків аграрної продукції, зокрема тієї, що вирощена населенням, прозорому формуванню ціни з урахуванням попиту та пропозиції. Функціонування такого ринку дозволить створити товаровиробникам належні умови для вирощування сільськогосподарської продукції у значних обсягах, сприятиме зниженню рівня цін на неї, збільшить частку виробництва тваринницької та рослинницької (плодоовочевої) продукції агрофірмами та фермерськими господарствами.
Принципи і механізми реформи.
Запровадження реформи посилить залученість України до процесів економічної інтеграції, створить передумови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної аграрної продукції на світовому ринку, сприятиме повноцінному функціонуванню ринків землі, праці, капіталу та розвитку інфраструктури.
Необхідні кроки
Спільними зусиллями, із залученням приватних інвестицій та державної фінансової допомоги, створити мережу оптових ринків сільськогосподарської продукції в кожній області України. З цією метою Кабінету Міністрів України при формуванні Державного бюджету України відповідно до статті 15 Закону України "Про оптові ринки сільськогосподарської продукції" та Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2009 р. № 562, передбачити субвенції обласному бюджету на виконання інвестиційного проекту із створення оптового ринку сільськогосподарської продукції та забезпечення його діяльності.
Необхідні ресурси.
Загальні вартість вказаного інвестиційного проекту становить
50 млн. гривень, у тому числі витрати на його реалізацію з державного бюджету – 30 млн. гривень.
Державні закупівлі у місцевих виробників.
Проблема.
При здійсненні державних закупівель значна частка постачальників продукції в бюджетні заклади є не товаровиробниками, а посередниками, у тому числі підприємцями - фізичними особами. Це значно ускладнює контроль у цій сфері за економічною обґрунтованістю цін, економією державних коштів, якістю продукції та її походженням, оскільки вказані суб’єкти господарювання здійснюють діяльність за спрощеною системою обліку та звітності.
Проект Закону України "Про здійснення державних закупівель" на відміну від чинного Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти не містить преференцій для вітчизняних виробників і ставить їх в однакові умови з іноземними суб’єктами господарювання та посередниками.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності обумовлює низьке податкове навантаження та витрати суб’єктів господарювання - фізичних осіб у порівнянні з юридичними особами, які працюють на загальній системі оподаткування. У результаті цього при здійсненні тендерних процедур цінові переваги отримують не безпосередні товаровиробники - юридичні особи, а фізичні особи. При цьому низькі ціни на їх продукцію пояснюються також і низькою її якістю.