Geum.ru

План Політика як суспільне явище. Зміст І структура політичної сфери суспільства. Походження політики

Вид материалаДокументы

Содержание


2. Ефективність політичного функціонування.
Ефективність політичного функціонування
Результативність політичної діяльності залежить від наступних чинників
3. Політичні технології: поняття та класифікація.
Типологія політичних технологій
Мобілізуючі технології
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

2. Ефективність політичного функціонування.


Політична діяльність (як індивідуальна, так і колективна, як спонтанна, так і організована) оцінюється насамперед за своїми конкретними наслідками, котрі певною мірою впливають на якісні зміни в суспільстві. Зміни охоплюють різноманітні сфери суспільних відносин, які розвиваються, удосконалюються, або, навпаки, деградують та руйнуються, унаслідок чого виникає потреба у формуванні нових відно­син. І зміцнення старих, і створення нових відносин є передусім завдан­ням політичних інституцій. Ефективність їх функціонування вимірюється відношенням досягнутого результату (у сфері їх компетенції) до максимально можливого або раніше запланованого. Це може стосуватися розподілу влади, власності, національного доходу, соціальних та культурних благ і т.д.

Поняття ефективності можна застосовувати не до всіх рівнів політичної діяльності, а лише тих, де існує більш-менш усвідомлена мета, де політико-управлінська діяльність спрямована на досягнення конкретного результату, тобто на рівні політичного функціонування владних структур (елітарної політики).

Щодо масового рівня політичної діяльності, змістом якої є висловлення інтересів, позицій, вимог, настроїв, то тут дуже важко виділити кількісні та якісні критерії для порівняння досягнутого і запланованого. Іноді ефективність тієї чи іншої акції (мітингу, демонстрації) вимірюється уже самим фактом її здійснення. Тому тут доречніше говорити про впливовість окремих форм діяльності, тобто про те, наскільки даний мітинг, демонстрація підштовхнули владні структури до прийняття певних рішень.

Ефективність політичного функціонування — це фактична результативність діяльності основних владних структур та політичних лідерів, що вимірюється ступенем виконання ними найважливіших функцій державного управління відповідно до вимог і сподівань найвпливовіших суспільних груп: їх здатністю зберігати систему правління, сприяти економічному зростанню та технологічному про­гресу, задовольняти усвідомлені потреби більшості населення.

Результативність політичної діяльності залежить від наступних чинників:

1) від володіння інформацією про політичні відносини горизонтального типу (між суспільними групами);

2) від володіння інформацією про політичні відносини вертикального типу (між центральними та місцевими органами влади та населенням);

3) від розроблення політичних технологій досягнення результатів політичної діяльності;

4) від обраних цілей;

5) від прийняття політичних рішень, їх прогностичного потенціалу, передбачення можливих наслідків.

Критеріями оцінки результативності врядування також є:

1) задоволення потреб національного розвитку;

2) реалізація культурних потреб;

3) рівень міжнародного визнання;

4) визнання населенням норм, що регулюють процес вироблення і здійснення політики.

Ефективність політичного функціонування можна розглядати також із позиції балансу сил: яка суспільна енергія потрібна для збереження інститутів державного врядування, яким є співвідношення здобутків і затрат при здійсненні влади. Вона залежить від легітимності влади, готовності більшості населення визнати законність властивих їй принципів діяльності, пристосуватись до владних вимог. Чим більше зусиль докладає влада, щоб забезпечити прийнятність свого врядування, домогтися прихильності мас, тим більшим має бути її бюрократичний апарат, тим більше енергії вона вилучатиме з економічної або суспільно-корисної діяльності на підтримання власного існування.

Досягнення ефективності політичної функціонування багато в чому залежить від адекватного умовам даної країни вибору цілей і формулюван­ня завдань розвитку суспільства, вироблення політичної стратегії.

3. Політичні технології: поняття та класифікація.


У світовому арсеналі політичних дій нагромаджено чималий досвід використання як позитивних, так і негативних прийомів досягнення стратегічних цілей і реалізації завдань політики. Суб’єкти політики, які активно впливають на процеси прийняття політичних рішень, рідко вдаються до експромтів. Для підвищення ефективності політичної діяльності використовують спеціально розроблені й апробовані на практиці політичні технології.

Політичні технології — це система прийомів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності.

Відомий політолог Д. Видрін використовує також поняття антитехнологій, звертаючись до яких суб'єкти політики роблять ставку на досягнення часткового або найближчого результату, ігноруючи загальні й довготермінові наслідки своєї діяльності, тобто використовують тактичні прийоми без огляду на політичну стратегію.

Типологія політичних технологій:

1) аналітичні (технології збору та аналізу політичної інформації);

2) директивні (технології прийняття політичного рішення);

3) мобілізуючі (технології форсування підтримки політичного рішення значними масами населення).

Важливим аспектом аналітичних технологій є уміння визначати специфічні характеристики кожної конкретної ситуації і запобігати механічному застосуванню стратегій, які могли б мати успіх не за цих, а за інших обставин. Політична дія завжди конкретна, розвивається у специфічному контексті, який необхідно правильно розуміти, щоб досягнути успіху. На основі зібраної інформації та її аналізу кандидат на ту чи іншу політичну роль формує свою політичну позицію, або іншими словами  приймає політичні рішення.

Складовими аналітичних виборчих технологій виступають:

 аналіз громадської думки для складання точної картини настанов та думок людей на момент проведення опитування;

 аналіз результатів минулих виборчих компаній, що має на меті відстежити динаміку змін в регіоні;

 демографічний та соціальний аналіз електорату;

 проведення інтерв’ю серед репрезентативних груп, моніторинг громадської думки;

 аналіз проблем регіону;

 аналіз виборчої компанії опонентів.

Загалом аналітичні технології допомагають перевести політичну інформацію та її аналіз у гасла, пункти програм, вимоги до влади, які виборці можуть зрозуміти та підтримати.

Політичні аналітичні технології передбачають також знання закономірностей так званої „виборчої інженерії”. Цим терміном позначають порівняльне дослідження різних виборчих округів, що має на меті визначитися у маневрах претендента і таким способом підвищити його шанси на обрання.

Особливістю директивних технологій є не лише спосіб прийняття політичного рішення, а й усвідомленим вибором напряму і способу дії для тих, хто приймає це рішення.

З директивних технологій що їх використовують при форму­люванні передвиборчих програм, найважливішу роль, на думку Д. Видріна, відіграють такі "технології змісту":

акумуляційна технологія, що передбачає формулювання таких положень у програмі, які б кваліфіковано акумулювали інтереси різних соціальних і національних груп;

інноваційна технологія, що передбачає обов'язкове формулювання нових ідей, ще не засвоєних масами, що забезпечує оригінальність і ефективність програми;

технології, що конкретизують, спрощують і роблять зрозумілим зміст політичних програм. Аналіз програм кандидатів у депутати різних рівнів переконує, що головним їх недоліком є перенасиченість абстрактними гаслами справедливості, гуманності, демократії без визначення шляхів і механізмів їх реалізації.

Ефективність політичної діяльності також значною мірою залежить від того, наскільки владним структурам удається переконати населення у правильності прийнятих рішень, мобілізувати його на виконання цих рішень. Політична мобілізація  це форсування підтримки тих чи інших політичних дій значними масами населення. Мобілізуючі технології передбачають високий рівень участі мас у політиці.

Мобілізуючі технології поділяються на:

раціональні (м’які, що спираються на переконання та жорсткі, що спираються на примус);

ірраціональні (посилання на авторитет та маніпуляції).