План Політика як суспільне явище. Зміст І структура політичної сфери суспільства. Походження політики

Вид материала

Документы

Содержание Питання для самоконтролю Рекомендована літеретура Додаткова література 4. Політичні рішення: сутність, технології прийняття та впровадження. 1. Особливості політичної діяльності Особливості політичної діяльності

Подобный материал:

• План Визначення політики. Політика як соціальне явище. Структура, мета, завдання, засоби, 208.45kb.
• Тематичний план для самостійного вивчення релігійна свідомість І проблеми сучасної, 1071.53kb.
• Політика як суспільне явище І об'єкт дослідження, 957.8kb.
• Програма вступного іспиту зі спеціальності «політологія» окр магістр (04. 03. 01), 402.07kb.
• Стратегія державної кадрової політики україни зміст основні поняття І. Засади державної, 580.48kb.
• Реферат на тему: Походження політики Термін "політика", 73.04kb.
• Стратегія державної кадрової політики україни зміст основні поняття, 1519.12kb.
• Стратегія державної кадрової політики україни зміст основні поняття, 1670kb.
• Стратегія державної кадрової політики україни зміст основні поняття, 1669.96kb.
• Стратегія державної кадрової політики україни  зміст  основні поняття, 1302.23kb.

Питання для самоконтролю

1. Що вивчає політологія ?
   
2. Коли організаційно визначилася наука про політику ?
   
3. Назвіть методи політології.
   
4. Які є підходи до розуміння політики?
   
5. Назвіть аспекти політики та розкрийте їхню суть.
   
6. Розкрийте зміст політики як сфери суспільної діяльності людей.
   

Рекомендована літеретура

1. Аляєв Г.Є. Політологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Полтава: АСМІ, 2007. – 280 с.
   
2. Бебик В.М. Основи теоретичної і практичної політології: Підручник / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К., 1994. – 121 с
   
3. Кирилюк Ф.М. Історія зарубіжних політичних вчень нової доби. Навчальний посібник рекомендований МОН України. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 416с.
   
4. Конверський А.Є., Лубський В.І., Горбаченко Т.І. та ін. Політологія: освітньо-професійний комплекс: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 680 с.
   
5. Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; за ред. І.Макліна, А Макмілана. – К.: Вид-во “Основи”, 2005. – 789 с.
   
6. Політологічний енциклопедичний словник / В.Б. Авер'янов, І.В. Алєксєєнко, С.С. Андрєєв та ін.; В.П. Горбатенко (упоряд.), Ю.С. Шемшученко та ін. – К., 2004. - 428 c.
   
7. Політологія / За ред. І.С. Дзюбка та ін. – К., 2000.
   
8. Політологія / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 2001.
   
9. Політологія: історія та методологія / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоров’я 2000. – 630 с.
   
10. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 704 с.
    
11. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – 2-е вид., стереотип. – К.: Либідь, 2006. – 480 с.
    
12. Українська політологія: витоки та еволюція: Навч.посібник / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 1995.
    
13. Цвих В.Ф. Деякі аспекти сучасного стану політології в Україні // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2006. – № 10-11. – С. 31-35.
    
14. Шляхтун П.П. Політологія. (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.
    
15. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. – К.: Дакор, КНТ, 2006. – 416 с.
    

Додаткова література

1. Арістотель Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. К.: Основи. 2003. – 239 с.
   
2. Бодуен Ж. Вступ до політології / О.Марштупенко (пер.). – К.: Основи, 1995. – 174 с.
   
3. Вебер Макс. Покликання до політики // Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. Олександр Погорілий. – К.: Основи, 1998. – С. 173-191.
   
4. Енциклопедія політичної думки. / За ред. Д. Міллера, Д. Коулмена, В. Конналі, А. Райана. – К., 2000. – 472 с.
   
5. Кирилюк Ф.М. Історія політології. Підручник для вищих навч. закл.. – К.: Знання України, 2001. – 354 с.
   
6. Кирилюк Ф. М. Політологія Нової доби: Посібник. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2003. – 304 с.
   
7. Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / Євгеній Причепій (ред.). – К.: ВК ТОВ “Тандем”, 2002. – 582 с.
   
8. Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку. Наукові доповіді та статті. К. Вид-во Європейського ун-ту. 2000. – 252 с.
   
9. Скиба В. Й., Горбатенко В. П., Туренко В. В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо- політичної думки / Міжнародний фонд "Відродження". – К.: Основи, 1996. – 717 с.
   
10. Сучасна західна політологія. Короткий нарис історії й теорії: Конспект лекції / Упорядн. А.В.Місуно, В.В. Братаніч. – К., 1991.
    

Тема 2. Види політичної діяльності у демократичних суспільствах


План

1. Особливості політичної діяльності.

1. . Рівні, напрями та форми політичної діяльності.
   
2. Типологія політичної діяльності.
   
3. Мотиви політичної бездіяльності.
   

2. Фактори ефективності політичного функціонування.
   
3. Політичні технології: поняття та класифікація.
   

3.1 Поняття політичних технологій.

3.2. Типологія політичних технологій

3.3 «Чорний» PR у виборчих кампаніях в Україні.

4. Політичні рішення: сутність, технології прийняття та впровадження.

4.1 Суть та типологія політичних рішень

4.2. Методи прийняття та впровадження політичних рішень

1. Особливості політичної діяльності

Політична діяльність — специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою фактора влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямо­ваний на здобуття та здійснення влади або впливу на неї.

Прикладами політичної діяльності можуть бути: дебати в парла­менті, переговорний процес, вибори, референдум, мітинг, пікетування, державний переворот і т. ін.

Політична діяльність не може бути прерогативою лише "сильних особистостей", "творчих еліт" або тих структур, які спеціально створені для здійснення політичної влади. Нею можуть займатися люди на різних рівнях суспільної системи. Політичною діяльністю вважаємо не лише прийняття рішень центральними органами державної влади (діяльність еліт), а й різні форми політичної активності людей внизу „владної піраміди” (діяльність мас), що прагнуть виразити своє ставлення до окремих політичних проблем, вилинути на ті чи інші політичні тенденції або рішення.

Особливості політичної діяльності:

1. Специфічний зв'язок діяльності й бездіяльності, позитивних політичних дій, зміст яких полягає у тому, щоб "зробити щось" задля досягнення певної мети, і негативних політичних впливів, суттю яких є те, щоб „перестати щось робити” і „дозволити” статися певним подіям.

2. Особливе співвідношення виявів вмотивованої цілеспрямованої активності політичного суб'єкта і різних форм не усвідомленої, спонтанної участі людей у політиці, раціональних та ірраціональних спонук і складників політичної діяльності.

3. Пара­доксальність наслідків політики. Іноді бувають ситуації, за яких нібито продумана і цілеспрямована політична діяльність призводить до зовсім інших, часто про­тилежних, неочікуваних і небажаних наслідків.

Залежно від місця, яке суб’єкти політики займають у суспільній та політичній ієрархії, виділяють два основних рівні політичної діяльності:

1) елітарний рівень функціонування владних структур і здійснення ними своєї регульованої діяльності стосовно самих себе, суспільних груп, суспільних відносин;

2) рівень масової участі (або масової політики)  через розмаїті форми якої народ реалізує своє право контролю за діяльністю владних структур.

Залежно від того, хто й навіщо займається політикою та на який об’єкт спрямована його діяльність, змінюється зміст і форма самої політичної діяльності. Класифікація політичної діяльності здійснюється за суб’єктами об’єктами та рівнем інноваційності (спрямованістю в минуле чи майбутнє) а саме:

І. За кількістю суб’єктів політики та ступенем взаємозалежності між ними діяльність може бути:

1) індивідуальна: індивідуальний акт протесту, особиста публічна маніфестація поглядів (у пресі, на мітингу), відставка політика під впливом самостійного рішення тощо;

2) колективна: сума індивідуальних дій з мінімальним ступенем організації (демонстрація, що виникає стихійно під впливом масових емоцій);

3) групова: суб’єктом політичних дій виступають суспільні групи з певною самосвідомістю, стійкою єдністю, організацією і програмою дій (політичний страйк, повстання);

4) загальносуспільна: національно-визвольна боротьба, революція.

ІІ. За змістом та об’єктом виділяють:

1) діяльність, спрямовану безпосередньо на здобуття влади (боротьба за владні повноваження)

2) діяльність, спрямовану на створення, вдосконалення та заміну політичних інститутів та політико-правових норм (владно-управлінських структур);

3) діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення або модифікацію політичних курсів (регулювання суспільних відносин).

ІІІ. За рівнем інноваційності (спрямованості у майбутнє чи минуле):

1) інноваційна, орієнтована на впровадження нових інституцій і на оновлення політичних курсів держави;

2) стабілізуюча, що прагне зберегти все цінне в існуючих політичних структурах, відносинах, формах діяльності, примирити суперечності й не допустити деструктивних, руйнівних змін;

3) консервативна, націлена на недопущення суттєвих змін узагалі;

4) реставраційна, тобто протилежна до інноваційної, спрямована на відновлення важливих інститутів і форм суспільного життя.

Залежно від характеру і методів політичних дій, що їх застосовують для запровадження змін, в інноваційній діяльності виділяють наступні види політичної діяльності:

 революційну (вона передбачає глибшу, порівняно з реформами, трансформацію суспільно-політичної системи, зміни в системі владних відносин – захоплення влади новими політичними силами, найчастіше насильницькими методами та залучення до цієї діяльності широких верств населення.);

 реформаторську (є складним процесом поступового перетворення існуючої суспільної системи та її окремих елементів – без руйнування основ цієї системи).