Міжнародне право

Вид материалаДокументы

Содержание


Право на найвищий досяжний рівень фізичного і пси­хічного здоров'я
Право на житло
Право на освіту
Право на участь у культурному житті Право на користування результатами наукового прогресу
Право на,відпочинок
Право власності
Зворотна сила закону
Обов'язок захищати права й інтереси дітей
Обов'язок захищати Вітчизну
Обов'язок не завдавати шкоди навколишньому при­родному середовищу
Обов'язок кожного сплачувати податки
Обов'язок кожного дотримуватися Конституції і законів України
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   41
'

вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим держав­ним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забез­печення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рі­вень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, вста­новленого законом» (стаття 46 Конституції України).

Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист і встановлює види соціального забез­печення. Основні з них передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року (із змінами і доповненнями): трудові пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, за вислугу ро­ків, а також соціальні пенсії, що призначаються і ви­плачуються непрацездатним громадянам при відсут­ності в них права на трудову пенсію.

Закон України «Про зайнятість населення» від 1 бе­резня 1991 року визначає правові, економічні й органі­заційні основи захисту населення України від безробіт­тя. Безробітними вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших прибутків, зареєстровані в державній службі зайнятості, які дійсно шукають роботу і здатні її вико­нувати.

Громадянам України гарантується право на матері­альне забезпечення при тимчасовій непрацездатності, при вагітності, при народженні дитини і по догляду за нею та ін.

Соціальний захист непрацездатних громадян здійс­нюється шляхом створення спеціальних державних установ по догляду за непрацездатними (територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів, інвалі­дів та ін.).

Що стосується захисту громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, то він здійснюється шляхом пенсійного забезпечення і надання їм відповід­них компенсацій і пільг. Соціальні права громадян України забезпечуються системою загальнообов'язко­вого державного соціального страхування. Джерелом коштів соціального страхування є головним чином асиг­нування з державного бюджету, страхові внески грома­дян, підприємств, установ і організацій. Реалізація і фінансування чинної системи соціального забезпечен­ня населення України спирається переважно на держав­не забезпечення і управління.

Водночас поглиблення економічних реформ, свобода підприємництва, вільний вибір виду діяльності, регу­лювання оплати праці через тарифні угоди обумовлю­ють необхідність виробітки відповідного механізму со­ціального забезпечення. Концепція соціального забез­печення населення України, схвалена постановою Вер­ховної Ради України від 21 грудня 1993 року, виходить із того, що соціальне забезпечення поширюється на гро­мадян, які працюють за наймом, членів їх сімей і непра­цездатних осіб. На громадян, що самостійно забезпечу­ють себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайня­тих творчою діяльністю, фермерів та ін., поширюються тільки ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь.

Право на найвищий досяжний рівень фізичного і пси­хічного здоров'я

«1. Держави, що беруть участь у даному Пакті, ви­знають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я.

2. Заходи, що повинні бути вжиті державами, котрі беруть участь у даному Пакті, для повного здійснення цього права, включають заходи, необхідні для:
  1. забезпечення скорочення мертвонароджуванос­
    ті і дитячої смертності і здорового розвитку дитини;
  2. поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього
    середовища та гігієни праці в промисловості;


332

333
  1. попередження і лікування епідемічних, профе­
    сійних і інших хвороб і боротьби з ними;
  2. створення умов, що забезпечували б усім медич­
    ну допомогу і медичний догляд у випадку хвороби»
    (стаття 12 Міжнародного пакту про економічні,
    соціальні і культурні права).

«Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (стаття 48 Конституції України).

«Кожен має право на охорону здоров'я, медичну до­помогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінан­суванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У дер­жавних і комунальних закладах охорони здоров'я ме­дична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спо­рту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (стат­тя 49 Конституції України).

«Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до ін­формації про стан довкілля, про якість харчових про­дуктів і предметів побуту, а також право на її по­ширення. Така інформація ніким не може бути засек­речена» (стаття 50 Конституції України).

Відповідно до міжнародних норм Конституція Укра­їни закріплює право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї. Основним елементом, що визначає життєвий рівень громадян, є отримана ними заробітна плата — винагорода, що за трудовим догово­ром власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. З метою гаранту­вання визначеного розміру оплати працівника за ви-

334

конану ним роботу держава в законодавчому порядку встановлює мінімальну заробітну плату.

Право громадян на охорону здоров'я визначається Основами законодавства України про охорону здоро­в'я. Це право, крім того, передбачає життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний огляд і соціаль­не обслуговування і забезпечення, що необхідний для підтримки здоров'я людини; безпечне для життя і здо­ров'я навколишнє природне середовище; безпечні і здо­рові умови праці, навчання, побуту і відпочинку; кваліфіковану медику-санітарну допомогу; правовий захист від яких-небудь незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я, і інші права громадян в галузі охорони здоров'я.

Право на житло

«Держави, котрі беруть участь у даному Пакті, ви­знають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на безперервне поліпшення умов життя» (стаття 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).

«Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, жит­ло надається державою та органами місцевого са­моврядування безоплатно або за доступну для них пла­ту відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» (стат­тя 47 Конституції України).

Кожна особа, яка мешкає в Україні, має право на жит­ло. Вона може побудувати будинок і обслуговуючі його спорудження, придбати їх у власність на основі цивіль­но-правових угод або узяти під оренду. Громадяни Укра­їни мають право на одержання у встановленому поряд­ку жилого помешкання (квартири) у будинках держав­ного житлового фонду, у будинках суспільного житло­вого фонду, фонду житло-будівельних кооперативів.

335

Право громадян на житло гарантується шляхом сти­мулювання державного будівництва і реконструкції як державного та суспільного, так і приватного житлового фонду: розширення обсягу спорудження більш комфортного житла, малоповерхових будинків садового типу; розширення малих і середніх населених пунктів; забезпечення державним житлом громадян, яким потрібно поліпшення Житлових умов; надання пільгових кредитів для спорудження або придбання власного житла, у першу чергу громадянам, які довгий час знаходяться на обліку для поліпшення житлових умов, а також молодим сім'ям; сприяння збільшенню обсягів будівництва, поліпшенню якості і підвищення рівня благоустрою житла в сільських населених пунк­тах, створення житло-комунальної служби села; по­дальшого, у міру реформування системи заробітної плати, переходу на самоокупну систему оплати за ко­ристування житлом і за комунальні послуги і надання адресних субсидій на ці витрати громадянам, які по­требують соціального захисту.

Житлові права громадян України охороняються за­коном. Ніхто не може бути виселений із жилого помеш­кання, що займається, або обмежений у праві користу­вання жилим помешканням інакше ніж на основі й у порядку, передбаченому законом.

Право на освіту

«1. Держави, що беруть участь у даному Пакті, ви­знають право кожної людини на освіту...

2. Держави, що беруть участь у даному Пакті, визна­ють, що для повного здійснення цього права:
  1. початкова освіта повинна бути обов'язковою і
    безкоштовною для усіх;
  2. середня освіта в її різноманітних формах, вклю­
    чаючи професійно-технічну середню освіту, повинна
    бути вікрита і зроблена доступною для всіх шляхом
    прийняття всіх необхідних заходів і, зокрема, посту­
    пового введення безкоштовної освіти;
  3. вища освіта повинна бути зроблена однаково
    доступною для усіх на основі здібностей кожного

336

шляхом прийняття всіх необхідних заходів і, зокре­ма, поступового введення безкоштовної освіти;

d) елементарна освіта повинна заохочуватися або інтенсифікуватися, по можливості, для тих, хто не проходив або не закінчив повного курсу своєї поча­ткової освіти;

є) повинен активно здійснюватися розвиток мере­жі шкіл усіх ступіней, повинна бути встановлена за­довільна система стипендій і повинні постійно по­ліпшуватися матеріальні умови викладацького пер­соналу» (стаття 13 Міжнародного пакту про еконо­мічні, соціальні і культурні права). «Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність до­шкільної, повної загальної середньої, професійно-техніч­ної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної серед­ньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і після-дипломної освіти, різних форм навчання; надання дер­жавних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закла­дах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через націо­нальні, культурні товариства» (стаття 53 Конституції

України).

Реалізація права на освіту дає можливість одержа­ти загальноосвітню і професійну підготовку, необхідну для здійснення трудової діяльності, для змістовного ду­ховного життя. У цьому зацікавлені не тільки сама людина, але і держава, суспільство в цілому, у зв'язку з потребами виробництва, що розвивається, та інших сфер у спеціалістах, здатних у силу загальної різнобічної підготовки опановувати складні сучасні професії. Тому Кбнституція України закріпила обов'язковість повної

337

загальної середньої освіти. Батьки або особи, які їх за­міняють, зобов'язані забезпечити одержання дітьми цієї освіти. Кожний управі на конкурсній основі безплатно одержати вищу освіту в державній або муніципальній освітній установі або підприємстві. Учням і студентам у відповідних випадках даються державні стипендії і різного роду пільги.

Поряд із державними, розвивається і система прива­тних платних освітніх установ різного роду. Вони є ва­жливим доповненням державної системи і покликані сприяти використанню різних моделей навчання, вра­хуванню потреб тих, хто навчається, в одержанні бажа­ного ними обсягу знань.

Підтримуючи різні форми освіти і самоосвіти, дер­жава встановлює державні освітні стандарти.

Право на участь у культурному житті Право на користування результатами наукового прогресу

«1. Держави, що беруть участь у даному Пакті, ви­знають право кожної людини на:
  1. участь у культурному житті;
  2. користування результатами наукового прогре­
    су і їх практичного застосування;
  3. користування захистом моральних і матеріаль­
    них інтересів, що виникають у зв'язку з будь-якими
    науковими, літературними або художніми працями,
    автором яких вона є.



  1. Заходи, що повинні вживатися державами, котрі
    беруть участь у даному Пакті, для повного здійснення
    цього права, включають ті, що необхідні для охорони,
    розвитку і поширення досягнень науки і культури.
  2. Держави, що беруть участь у даному Пакті, зобо­
    в'язуються шанувати свободу, безумовно необхідну для
    наукових досліджень і творчої діяльності.
  3. Держави, що беруть участь у даному Пакті, визна­
    ють користь, що добувається з заохочення і розвитку
    міжнародних контактів і співробітництва в науковій і

338

культурній галузях» (стаття 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; це право закріплене також у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року — розділ «Навко­лишнє середовище»).

«Громадянам гарантується свобода літературної, ху­дожньої, наукової і технічної творчості, захист інтелек­туальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різ­ними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може ви­користовувати або поширювати їх без його згоди, за ви­нятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню на­укових зв'язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає за­ходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами» (стаття 54 Кон­ституції України).

Держава Україна гарантує доступність усіх досяг­нень культури для громадян, де б вони не мешкали. Це забезпечується загальнодоступністю цінностей вітчиз­няної і світової культури, що знаходяться в державних і суспільних фондах, розвитком і рівномірним розмі­щенням культурно-просвітніх установ на території країни, розвитком телебачення і радіо, видавничої спра­ви і періодичної преси, мережі безкоштовних бібліо­тек; розширенням культурного обміну з закордонни­ми державами. Свобода наукової, технічної і художньої творчості виявляється в знятті ідеологічних обмежень, котрі існували колись і торкалися не тільки науки, але і насамперед громадського життя, мистецтва, художніх напрямків, репертуару театрів і т.д.

Право на використання результатів науково-техніч­ного прогресу в інтересах людини належить до числа найбільш загальних прав особистості. Слід виділити два

339

основних комплекси правових норм, покликаних регу­лювати застосування результатів науково-технічного прогресу в інтересах особистості і таких, що отримали закріплення в українському законодавстві: норми, спря­мовані на поліпшення і гуманізацію умов праці відповід­но до можливостей, що відкриваються науково-техніч­ним прогресом, і з урахуванням його негативних нас­лідків; норми, спрямовані на охорону навколишнього середовища від шкідливих наслідків НТР в інтересах людини і на базі новітніх досягнень науки і техніки.

Право на,відпочинок

«Держави, що беруть участь у дійсному Пакті, визна­ють право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: ...а) відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу й оплачувану пері­одичну відпустку, так само як і винагороду за святкові дні» (п. «і», статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права).

«Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижне­вого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпуст­ки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної від­пустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здій­снення цього права визначаються законом» (стаття 45 Конституції України).

У забезпеченні права на відпочинок задіяне широ­ке коло суб'єктів, покликаних створювати необхідні умови для реалізації цього права. Велику роль віді­грає і діяльність самої людини, яка повинна раціонально і грамотно використовувати час відпочинку. Функції держави в цій сфері полягають у встановленні за до­помогою закону розумної тривалості робочого часу, ви­хідних і святкових днів, оплачуваної щорічної відпус­тки.

340

Право власності

«Кожна людина має право володіти майном як од­ноосібно, так і разом з іншими.

Ніхто не повинний бути свавільно позбавлений свого майна» (стаття 17 Загальної декларації прав людини).

«Кожен має право володіти, користуватися і розпо­ряджатися своєю власністю, результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть ко­ристуватися об'єктами права державної та комуналь­ної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної влас­ності може бути застосоване лише як виняток з моти­вів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, вста­новлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження та­ких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи над­звичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключ­но за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, вста­новлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам сус­пільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі» (стаття 41 Конституції України).

Затвердження права приватної власності в Консти­туції України означало відхід від найважливішого по­стулату соціалістичної ідеології про необхідність зосе­редження усієї власності в руках держави. Формально вона об'являлася загальнонародною, проте людина була відчужена від власності.

Економічною основою соціалізму була і конститу­ційно закріплювалася суспільна, соціалістична власність

341

у формах державної (загальнонародної) і кооператив­но-колгоспної. Причому ставилася задача підняти остан­ню до рівня загальнонародної.

Приватна власність розглядалася як основа експлу­атації людини людиною. У Конституції СРСР 1936 року (Конституції соціалізму, що переміг) уже було зафіксо­вано, що соціалістична система господарства і соціаліс­тичної власності на знаряддя і засоби виробництва за­твердилися в результаті ліквідації капіталістичної си­стеми господарства, скасування приватної власності на знаряддя і засоби виробництва і знищення експлуата­ції людини людиною.

У період Радянської влади за громадянином при­знавалося лише право особистої власності, об'єктом якої могли бути трудові прибутки і заощадження, житло­вий будинок, підсобне домашнє господарство, предмети домашнього ужитку й особистого споживання. Таким чином, власність громадянина була фактично цілком виключена зі сфери суспільного виробництва.

Конституція України 1978 р. у початковій редакції залишила в силі ці принципові положення про право власності громадянина, лише незначно розширивши сферу легалізації індивідуальної трудової діяльності, заснованої знову ж винятково на особистій праці гро­мадян і членів їх сімей і використовуваної в інтересах суспільства.

Перебудова економічних відносин, що почалася у 90-х роках XX століття у СРСР, повинна була одержати кон­ституційне закріплення, що стосується, зокрема, форм власності, котрі допускаються для громадянина. Цей процес проходив поступово. Спочатку з Конституції УРСР була вилучена стаття про соціалістичну власність і введена норма про те, що держава створює умови, необхідні для розвитку різноманітних форм власності, і забезпечує їм рівний захист. Підкреслювалася також роль держави в створенні умов і заохоченні господар­ської ініціативи, у забезпеченні розвитку ринкового механізму. У результаті наступних змін і доповнень у Конституцію УРСР були включені норми, що конкретно

342

говорять про приватну власність, про право кожного бути власником, тобто володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном і іншими об'єктами власності як індивідуально, так і разом з іншими особами. Конституція України 1996 року визнання і захист приватної власності, так само як і інших форм (наприклад, державної і муніципальної), віднесла до основ конституційного ладу, розширила гарантії її охо­рони, у тому числі судом.

Зворотна сила закону

«1. Ніхто не може бути визнаний винним у вчинен­ні якогось карного злочину внаслідок якоїсь дії або недогляду, що, відповідно до внутрішньодержавного за­конодавства або міжнародного права, котре діяло на той момент, не було карним злочином. Так само не може призначатися більш тяжке покарання, ніж те, що під­лягало застосуванню в момент учинення карного зло­чину. Якщо після вчинення злочину законом установ­люється більш м'яке покарання, дія цього закону по­ширюється на даного злочинця» (п. 1 статті 15 Міжна­родного пакту про громадянські та політичні права).

«Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'як­шують або скасовують відповідальність особи».

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушен­ня» (стаття 58 Конституції України).

За загальним правилом закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, тобто не поширюються на дії, що мали місце в той період, коли відповідний акт ще не був прийнятий або не набув за­конної сили. Не має зворотної сили закон, що уперше встановлює юридичну відповідальність за певні дії, а та­кож акти, що посилюють відповідальність на певні не­правомірні дії. Виняток складають закони або інші нор­мативно-правові акти, що пом'якшують або виключають відповідальність і саме тому мають зворотну силу.

343


Обов'язок захищати права й інтереси дітей «1. Кожна дитина без усякої дискримінації за озна­кою раси, кольору шкіри, статі, релігії, національного або соціального походження, майнового стану або народження має право на такі засоби захисту, що вимагаються в її становищі як малолітньої з боку її сім'ї, суспільства і держави.
  1. Кожна дитина повинна бути зареєстрована негай­
    но після її народження і повинна мати ім'я.
  2. Кожна дитина має право на придбання громадян­
    ства» (стаття 24 Міжнародного пакту про громадянсь­
    кі та політичні права).

«Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повно­ліття» (ч.2 статті 51 Конституції України).

Законодавство України про сім'ю містить положен­ня, відповідно до яких батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При від­мові батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку (стст. 82-89, 91-94 Кодексу про шлюб і сім'ю України).

Обов'язок захищати Вітчизну

«Захист Вітчизни, незалежності та територіальної ці­лісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону» (стаття 65 Кон­ституції України).

Конституція України встановлює в якості одного з найважливіших і почесних обов'язків громадян Украї­ни захист Батьківщини, її незалежності і територіаль­ної цілісності. Насамперед мається на увазі захист України від збройної агресії, що є найважливішою функ­цією держави і справою честі всього українського на­роду, обов'язком кожного її громадянина.

Правові основи діяльності органів державної влади у відношенні забезпечення оборони України визначені Законом «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року. Але захист Батьківщини не повинний обмежуватися

344

тільки цим аспектом. Одночасно він означає, що ко­жен громадянин України, незалежно від національнос­ті, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової й іншої діяльності, зобов'язаний захищати і відстоювати її суспільний лад від будь-яких зазіхань, підтримувати громадянський порядок, збері­гати національну культуру та ін.

Саме тому які-небудь зазіхання на незалежність України, її територіальну цілісність, спроби змінити на­сильницьким шляхом державний лад, скинути держав­ну владу належать до державних злочинів і суворо ка­раються законом.

Порядок і правила проходження військової служби визначаються законами України «Про загальний вій­ськовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (із змінами і доповненнями), «Про альтерна­тивну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року та ін. Загальний військовий обов'язок установлюється з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охо­рони вищих посадових осіб України та інших військо­вих формувань, створених відповідно до законодавства, а також підготовки населення до захисту держави.

Обов'язок не завдавати шкоди навколишньому при­родному середовищу

«Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду приро­ді, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (стаття 66 Конституції України).

Цей обов'язок конкретизований Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. У його зміст входять обов'яз­ки громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи із запобігання, псування, забруднення, виснаження природних ресурсів, негатив­ного впливу на стан навколишнього природного сере­довища.

345

Якщо об'єктам природи нанесена шкода, то її роз­мір визначається за спеціальними таксами щодо об'єк­тів тваринного світу, лісів; за спеціальними методика­ми визначаються збитки, нанесені рибному господарст­ву, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного простору. В інших випадках розмір збит­ків визначається за фактичними витратами, необхідни­ми для відновлення порушеного стану природних ресурсів. Чинне законодавство України встановлює пра­вило, за яким, у випадку відмови в добровільному від­шкодуванні збитків, заподіяних порушенням порядку використання й охорони природних ресурсів, пам'ят­ників історії і культури, відповідні спори вирішуються в судовому порядку.

Обов'язок кожного сплачувати податки

«Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспек­цій за місцем проживання декларації про свій майно­вий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановле­ному законом» (стаття 67 Конституції України).

Одним з конституційних обов'язків осіб, які одер­жують прибутки від трудової, інтелектуальної і твор­чої діяльності, а також з інших джерел, є обов'язок бра­ти участь у формуванні державного і місцевих бюдже­тів шляхом сплати податків і зборів.

Відповідно до Закону України «Про бюджетну сис­тему України» у редакції від 29 червня 1995 року за­гальнодержавний бюджет забезпечує необхідними ко­штами фінансування заходів у галузі економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне зна­чення, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети — заходів економічного і соціального розвит­ку, здійснюваного державними органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій. .

Принципи побудови системи оподаткування в Укра­їні, види податків, зборів і інших обов'язкових плате-

жів, напрямки їх зарахування і використання, перелік платників податків і об'єктів оподаткування і відпові­дальність за порушення податкового законодавства ви­значається Законом України «Про систему оподатку­вання» у редакції від 18 лютого 1997 року.

Відповідно до Конституції України всі громадяни України зобов'язані подавати в податкові адміністра­ції за місцем проживання декларації про свій майно­вий стан і прибутки за минулий рік. На основі декла­рацій, документальних перевірок за місцем отриманих прибутків, податкова адміністрація у випадку виявлен­ня порушень податкового законодавства вимагає їх усу­нення, а при наявності підстав накладає адміністратив­ні стягнення на громадян, винних у неподанні або в невчаснім наданні декларацій про прибутки або у вклю­ченні в декларації невірних даних, а також у випадках інших порушень податкового законодавства.

Обов'язок кожного дотримуватися Конституції і законів України

«Кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Кон­ституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відпові­дальності» (стаття 68 Конституції України).

Юридична відповідальність — це особливі, передба­чені й урегульовані нормами права відносини між гро­мадянами і державою, що виникають у випадку вчи­нення правопорушення. Головна мета юридичної від­повідальності — охорона правопорядку, правове вихо­вання людей і покарання винних осіб за вчинене.

Юридична відповідальність може бути (у залежнос­ті від виду правопорушення) карною, адміністративною, цивільною і дисциплінарною, що передбачається нор­мами відповідного законодавства. При цьому усі види юридичної відповідальності встановлюють передбачені санкції за правопорушення, а правопорушник терпить державний примус за допомогою позбавлення певних благ (позбавлення волі, виплата штрафу та ін.).


346

347