Пропозиції політичних партій – суб’єктів парламентських виборів 2007 року – щодо охорони довкілля та безпеки нації

Вид материала

Документы

Содержание I. Актуальні питання екобезпеки в Україні Блоку Юлії Тимошенко Комуністичної партії України Соціалістичної партії України Антикризової коаліції Комуністичної партії України (оновленої) Селянський блок "Аграрна Україна" Всеукраїнська партія народної довіри Партії зелених Українського народного блоку Блоку Людмили Супрун – Український регіональний актив Пропозиції політичних партій – суб’єктів парламентських виборів 2007 року – щодо охорони довкілля та безпеки нації

Подобный материал:

• Українська Гельсінська спілка з прав людини (угспл) Діяльність політичних партій, 602.39kb.
• Основні етапи реалізації основних напрямів державної політики України у галузі охорони, 207.25kb.
• 2007 Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав в Україні: позиції, 2091.46kb.
• Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об'єктів історії Загальні положення, 117.95kb.
• Про хід виконання програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, 73.51kb.
• Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об'єктів монументального мистецтва, 121.88kb.
• Методичні рекомендації щодо визначення предмета охорони об'єктів археологічної спадщини, 59.62kb.
• Міністерство освіти та науки україни львівський національний університет імені івана, 618.03kb.
• Програма „ Забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об’єктів усіх форм власності,, 119.91kb.
• Звіт щодо охорони навколишнього середовища та охорони здоров’я І безпеки праці за 2011, 43.25kb.

Бюлетень "Твій вибір–2007"

Пропозиції політичних партій – суб’єктів парламентських виборів 2007 року – щодо охорони
довкілля та безпеки нації

Випуск № 5


Київ–2007

Бюлетень "Твій вибір–2007". Вип. № 5. Пропозиції політичних партій – суб’єктів парламентських виборів 2007 року – щодо охорони довкілля та безпеки нації. – К. [Український незалежний центр політичних досліджень], 2007. ­– 12 с.

Текст: Світлана Горобчишина, експерт УНЦПД


Зміст


I. Актуальні питання екобезпеки в Україні.………...….…….……..……..….…………..……....………...….………..… 3


ІI. Довкілля України у 2006 році.………...….…….……… …..….…….……..….…………..……....………...….……….….… 5

ІIІ. Програмні засади політичних партій у питаннях охорони довкілля і безпеки нації.….… 6

Видання підготовлено за сприяння Національного фонду підтримки
демократії (США) в рамках проекту УНЦПД "Просвіта громадян
на позачергових парламентських виборах 2007 року в Україні"


Бюлетень "Твій вибір—2007" випускається українською мовою в друкованому й електронному
варіантах. Електронний варіант видання представлений на сайті УНЦПД за адресою .kiev.ua. У друкованому варіанті видання розповсюджується безкоштовно за адресною розсилкою серед охочих. УНЦПД дозволяє поширювати матеріали з посиланням на джерело.
Будемо щиро вдячні за відгуки про матеріали, уміщені у виданнях УНЦПД.


© УНЦПД

I. Актуальні питання екобезпеки в Україні

Наразі в Україні окреслився цілий комплекс проблем, пов’язаних з охороною довкілля та безпекою людини: 1) висока динаміка забруднення атмосферного повітря; 2) забруднення водного басейну держави, погіршення якості води; 3) забруднення земель; 4) проблема відходів; 5) екокатастрофи, техногенні аварії тощо.

Як не прикро це визнати, але масштаби і загрози цих проблем не знаходять належного відображення в документах політичних партій. Як показав аналіз виборчих програм політичних партій та блоків – суб’єктів виборчого процесу на парламентських перегонах 2007 року, більшість із них не мають системних розробок для розв’язання проблем довкілля та безпеки людини. Ті ж із них, які спеціалізуються на проблемах охорони довкілля, не отримують достатньої електоральної підтримки для проходження до парламенту.

Непредставлення в парламентах попереднього скликання партій і блоків, діяльність яких зосереджується на питаннях охорони довкілля та безпеки людини, зумовлює асистемність державної політики в цій сфері.

Показово, що за рік роботи (квітень 2006 – травень 2007 р.) парламент не прийняв фактично жодного законодавчого акта, який би адекватно реагував на виклики, що їх раз у раз увиразнює ситуація зі станом довкілля в країні. Винятком є Закон України "Про державну систему біо-безпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" від 31 травня 2007 року, за прийняття якого голосували Блок "Наша Україна", Блок Юлії Тимошенко та Партія регіонів за "мовчазної незгоди" Комуністичної й Соціалістичної партій. Предметом регулювання цього закону є відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками), розробниками, дослідниками, науковцями та споживачами генетично модифікованих організмів і виробленої за відповідними технологіями продукції. Цей документ вимагає забезпечувати їх розробку, створення, випробування, дослідження, транспортування, імпортування й експортування, розміщення на ринку, вивільнення в навколишнє середовище та використання в Україні з дотриманням норм біологічної і генетичної безпеки. Принагідно нагадаємо, що це СОТівський закон, тож його ухвалення було обумовлено не так екологічною, як політичною мотивацією.

Несистемність державної політики у сфері охорони довкілля щораз призводить до чергових авралів, до дій у режимі "пожежної команди". Симптоматично, що й заяви та вчинки політичних гравців теж мають стихійний, часто спекулятивний характер. Це доконечно увиразнилось зокрема в спекуляціях навколо ідеї створення в Україні "могильника" ядерних відходів, у спробах відхреститися від політичної відповідальності після серії аварій та техногенних катастроф на залізниці тощо.

Слабкість позицій екологічних активістів у парламенті справляє, на нашу думку, негативний вплив на економіку держави. Зокрема їх "непомітність" у суспільному житті гальмує реалізацію інноваційних проектів щодо енергозбереження за рахунок стимулювання підприємств (у цій галузі й українські "зелені", й інші екологічні активісти мають дуже перспективні напрацювання). Врешті, ігнорування необхідності раціонального, ощадливого використання природних багатств, збереження довкілля, створення безпечних умов для життя людини обумовлює й нехтування системною роботою ради запобігання техногенним аваріям.

Але ж ліквідація їх наслідків коштує значно дорожче, ніж "профілактика". Яскравою ілюстрацією цієї тези стала "фосфорна катастрофа" в Ожидові Буського району Львівської області 16 липня 2007 року. На ліквідацію її з резервного фонду Кабінету Міністрів України було виділено понад 14 млн. грн.¹ (до речі, ця сума далеко не покриває реальних витрат – експерти оцінили збитки в 100 млн. грн.²). А от запобігти цій аварії було дуже просто – посилити контроль над транзитом через українську територію хімічних речовин (що ще раніше рекомендували окремі "зелені").

Інший аспект проблеми – відсутність у документах політичних сил фахової оцінки екозагроз. І це зрозуміло: лише "спеціалізація" їх на визначеній темі (в т. ч. з охорони довкілля) дозволяє проводити достатньо фахову "політичну експертизу" проблеми. Як не прикро, але під час ожидівської аварії та цьогорічних лісових пожеж на Півдні України ми почули не достатньо компетентних коментарів політиків із приводу оцінки ситуації та політичних рекомендацій щодо її нормалізації. Відтак брак спеціальних знань було з лихвою компенсовано експресією...

Актуалізація екопроблем у Верховній Раді через парламентську фракцію та "лобіювання" на користь їх розв’язання є, як показує досвід європейської політики, одним із важливих критеріїв рівня розвитку суспільства. Електоральна ж підтримка тих політичних сил, які ставлять на порядок денний екопроблематику, демонструє здатність суспільства до стратегічної оцінки ризиків, які постають перед ним. Невипадково, що в європейських парламентах (включно з Європарламентом) "зелені" мають вагомі і стабільні позиції.

На нашу думку, для виправлення в Україні ситуації зі станом довкілля конче необхідне адекватне її відображення в політичному процесі, а саме:

1) здійснення політичними партіями низки просвітницьких проектів, інформаційних кампаній з метою привернення уваги громадськості до проблем довкілля та загроз екологічного характеру;

2) активна просвітницька робота для виявлення лобістських бізнес-ініціатив, реалізація яких призведе до погіршення екологічної ситуації;

3) проведення політичними партіями (насамперед тими, які спеціалізуються на проблемах навколишнього середовища) моніторингу рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, які несуть безпосередні загрози для життя та діяльності громадян, на етапах їх розробки та реалізації;

4) підвищення координації екологічних партій та організацій з корпоративними інститутами, діяльність яких перетинається з екологічною;

5) розробка та винесення на обговорення громадськості нормативних розробок з актуальних проблем захисту довкілля тощо.

На жаль, виходячи з програмних положень політичних партій на виборах 2007 року, можна прогнозувати, що в парламенті VI скликання проблема охорони довкілля знову не буде провідною при висуванні політичних ініціатив. Такий стан справ нестиме ризики не лише екологічного (в силу відсутності системної роботи із запобігання аваріям та кризовим ситуаціям), а й політичного характеру.

Нині Україна вустами представників органів влади (незалежно від їх політичної орієнтації) постійно заявляє про свої прагнення до інтеграції з рештою Європи. Проте реальна євроінтеграція неможлива без забезпечення відповідних стандартів екобезпеки. А для цього необхідна системна робота як громадських інститутів, так і політичних сил.


II. Довкілля України у 2006 році


За статистичною інформацією, протягом 2006 року в повітряний басейн, водні та земельні ресурси країни потрапило майже 14,9 млн. т небезпечних речовин, 93% яких припадає відповідно на шкідливі викиди в атмосферу (47%) та поверхневі водойми (46%), 7% – на небезпечні відходи, які забруднюють землю.

Протягом 2006 року в атмосферу надійшло 7,0 млн. т шкідливих речовин від стаціонарних та рухомих джерел забруднення. При тому зберігається висока динаміка збільшення викидів в атмосферу – у порівнянні з минулим роком їх кількість збільшилась на 6,2%. Структура джерел забруднення наступна – більше 2/3 сумарних забруднень повітря припало на викиди від стаціонарних джерел (підприємств) та близько третини – від автомобільного, залізничного, водного та авіаційного транспорту. При тому, що у 17 регіонах країни надходження шкідливих речовин від мобільних джерел переважали над викидами від стаціонарних джерел забруднення.

Шкідливі викиди у повітряний басейн країни здійснювали 11 тис. промислових підприємств. За рахунок підприємств в атмосферу надійшло 4,8 млн. т забруднювальних речовин, що на 358 тис. т більше (8%), ніж у попередньому році. Цікавий факт – із загальної кількості викидів, які дають підприємства, 84% займають хімічні речовини та їх сполуки, що мають парниковий ефект та негативно впливають на зміну клімату.

Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на 1км² території склала 8,0 т шкідливих речовин, а на душу населення – 103 кг. Проте в окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема у Донецькій області обсяги викидів на 1км² були більшими у 7,8 разу, а на душу населення – у 3,5 разу, Дніпропетровській – відповідно у 4,3 та 3,1 разу, Луганській – у 2,4 та 2,1, Івано-Франківській – у 2,4 та 1,9, Запорізькій області – у 1,2 та 1,4 разу більше. Підприємствами м. Києва у розрахунку на 1 км² території було викинуто 31,6 т забруднювальних речовин, що перевищило середній показник по країні у 4 рази.

Притому підприємства, які є основними джерелами забруднення навколишнього середовища, особливо ситуацією не переймалися. Як свідчить Держкомстат, на охорону атмосферного повітря від забруднення шкідливими речовинами у 2006 р. підприємства було профінансовано заходів на суму всього 513 млн. грн. (100 млн. дол. США). Реалізація природоохоронних проектів щодо зменшення викидів в атмосферне повітря мало ефект дуже незначний – зменшення надходжень небезпечних речовин у повітряний басейн на 37,5 тис. т (це десята частина від обсягу щорічного збільшення викидів підприємств в атмосферу).

Одним із найбільш шкідливих для навколишнього середовища є скидання забруднених стоків та безповоротний водозабір. За даними Держкомстату, протягом 2006 р. у водойми скинуто 3,9 млрд.м³ забруднених стоків проти 3,2 млрд.м³ у 1990р., а частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні зросла більше, ніж удвічі: з 16% у 1990р. до 44% у 2006 р.

Понад 60% забруднених стоків потрапило у водойми внаслідок недостатнього очищення зворотних вод на очисних спорудах. Решта (1,4 млрд.м³) – надійшла у водойми без будь-якого очищення, що втричі більше, ніж у 1990р. та в 1,6 рази (на 0,5 млрд.м³) – проти 2005 р. Як стверджують спеціалісти Держкомстату, наявна потужність очисних споруд (8,1 млрд.м³) дозволяла повністю очистити забруднені зворотні води. Проте нестача у більшості населених пунктах країни централізованого водовідведення, низька якість очищення стічної води, незадовільний стан функціонуючих очисних споруд були основними серед причин скидання забруднених стоків у поверхневі водойми. На сьогодні ця проблема посилюється внаслідок будівельного буму, коли збільшується кількість житлових будинків у приміських селах і здійснюється абсолютно неконтрольоване приватне водовідведення. Держкомстат наводить дані спостережень Міністерства охорони здоров’я у 2006 р.: кожна шоста з обстежених проб води, взятої із системи господарсько-питного постачання, фактично не відповідала санітарно-гігієнічним вимогам на санітарно-хімічні показники та кожна чотирнадцята – на мікробіологічні. Майже у кожній п’ятій пробі води, взятій із водойм у місцях водокористування населення, фіксувалась невідповідність санітарно-гігієнічним вимогам та в кожній сьомій – на мікробіологічні.

Серйозною проблемою довкілля є забруднення земельних ресурсів. За даними Держкомстату, загальна площа земель із порушеним грунтовим шаром на кінець 2006 р. становила 157,6 тис. га, з них протягом року відпрацьовано 2,0 тис. га та рекультивовано 1,4 тис. га. Знову ж таки, за даними Міністерства охорони здоров’я, кожна шістнадцята з обстежених проб грунтів на санітарно-хімічні показники не відповідала гігієнічним нормативам і кожна тринадцята (у 2005 р. – кожна десята) – на мікробіологічні.

Наразі невирішеним питанням української екології є питання відходів. За даними Держ-комстату, на 1 січня 2007 р. у сховищах організованого складування та на території підприємств країни, де утворюються, обробляються, утилізуються та зберігаються відходи, накопичилось 20,1 млн. т небезпечних відходів, з них 39,0 тис. т (або 0,2% від загальної кількості) належать до І класу небезпеки і 1,9 млн. т (або 9%) – до ІІ класу небезпеки. Надзвичайно небезпечними для навколишнього середовища є відходи, що містять стійкі органічні забруднювачі, яких на 1 січня 2007 р. було в наявності 11,1 тис. т, з них 99,5% припадає на відходи, що містять гексахлорбензол, а також відходи пестицидів і агрохімікатів, непридатні чи заборонені пестициди (7,4 тис. т).

У регіональному розрізі Держкомстат називає такі найбільші зони складування відходів: 4/5 сумарної кількості відходів країни, що належить до І-ІІІ класів небезпеки, зберігаються на території Запорізької, Донецької і Сумської областей. Понад 90% відходів І класу небезпеки розміщено у сховищах організованого складування та на території підприємств Донецької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Луганської, Харківської та Чернігівської областей. Як показує досвід, система мотивацій, запроваджена в Україні, особливого ефекту для інвестування в охорону навколишнього середовища не мала. Відповідно до інформації Держкомстату, загальна сума пільг, наданих підприємствам при оподаткуванні в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, склала у 2006 р. 476,3 тис. грн. (близько 93 тис. дол. США)

Традиційно із забруднювачами атмосферного повітря борються з допомогою штрафів. За даними Держкомстату протягом 2006 року суб’єктам господарювання було пред’явлено за забруд-нення навколишнього природного середовища і порушення природоохоронного законодавства екологічних платежів на загальну суму 871,4 млн. грн., з них 58% (501,9 млн. грн.) – збори за викиди в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел, 33% (291,8 млн. грн.) – збори за розміщення відходів, 8% (69,8 млн. грн.) – збори за скиди забруднюючих речовин у водойми. На позови про відшкодування збитків, заподіяних порушеннями природоохоронного законодавства, і штрафи за адміністративні правопорушення в галузі охорони природи й використання природних ресурсів припадає 1% екологічних платежів (відповідно 5,1 та 2,8 млн. грн.)³. Проте результати адміністративних дій якого-небудь ефекту не демонструють.

ІІІ. Програмні засади політичних партій
у питаннях охорони довкілля і безпеки нації

Актуальність проблем довкілля сьогодні диктується кількома чинниками:

1) життєдіяльність людини пов’язана з експлуатацією природних ресур­сів, що вимагає відповідного планування з метою раціоналізації процесу і недопущення загроз техногенного характеру;

2) використання природних ресурсів несе певні ризики впливу на загальний стан навколишнього середовища;

3) охорона навколишнього середовища є частиною забезпечення стандартів якості життя людини, чинником здоров’я кожного члена суспільства тощо. Очевидно, що питання охорони навколишнього середовища, питання безпеки нації є вищою мірою питаннями політичними.

Оскільки вони тісно пов’язані з економічною політикою (як приклад, забруднення навколишнього середовища здійснюють підприємства, які формують дохідну частину бюджету), з питаннями соціального характеру (екологічний стан прямо пов’язаний зі здоров’ям людей із відповідними соціальними компенсаціями тощо), з іншими питаннями внутрішньої і зовнішньої політики. Тому є абсолютно закономірним, що питання охорони довкілля, безпеки нації мають бути предметом діяльності політичних партій.

Відтак ми маємо на меті проаналізувати, наскільки пильну увагу різні політичні сили України приділяють питанням охорони навколишнього середовища, екобезпеки. На нашу думку, такий аналіз дасть можливість реально оцінити ступінь їх відповідальності (оскільки охорона довкілля дає радше довгостроковий, аніж короткостроковий ефект) та конструктивності підходів до цих життєво важливих для всіх громадян України проблем.

Аналіз програмних документів основних суб’єктів політичного процесу показує, що політичні партії насправді приділяють питанням охорони довкілля відносно мало уваги, обмежуючись у кращому випадку загальними фразами.

Так, у попередній виборчій програмі Блоку Юлії Тимошенко (на виборах 2006 року) про екологічну безпеку говорилося лише в контексті оптимізації аграрного бізнесу: "Перейдемо від злиденного, несистемного фінансування села до розробки типових бізнес-проектів, які включають переробку сільгосппродукції та її екологічну чистоту"⁴. Немає належної екологічної складової й у програмі системоутворюючої партії блоку – партії "Батьківщина". Відсутня вона й у цьогорічній програмі БЮТ "Український прорив", оприлюдненій перед виборами 2007 року.

При аналізі екологічних компонентів політичних документів суб’єктів виборчого процесу варто звернути увагу на відповідність екологічних потреб конкретних електоральних груп програмі та характеру діяльності політичних сил. Так, найбільшу електоральну підтримку на Сході і Півдні України (на рівні понад 90%) має Партія регіонів. Тим часом, за даними Держкомстату, в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській областях (а також на Івано-Франківщині, яка не входить у цей електоральний сегмент) міститься третина всіх українських підприємств, які роблять викиди в атмосферу, і за цього їхній вплив на стан довкілля країни є визначальним, оскільки вони викидають у повітря 4,0 млн. т, або 83% забруднювальних речовин. Отже, екопитання для жителів цих областей є надзвичайно болючими. Однак у програмних документах Партії регіонів питання охорони навколишнього середовища не знайшло належної розробки. В розділі "Екологічна безпека" партійної програми пропонуються заходи аж надто загального характеру:

1) спільне проведення державними і громадськими природоохоронними структурами регулярних місцевих моніторингів щодо екологічної ситуації та безпеки з обов'язковим оприлюдненням їх результатів;

2) вирішення комплексу медичних, соціальних і науково-технологічних проблем, пов'язаних із чорнобильською катастрофою та питаннями безпечної експлуатації об'єктів атомної енергетики загалом;

3) створення загальнонаціональної системи випереджаючого аналізу та прогнозування внутрішніх і зовнішніх екологічних загроз, пов'язаних як з природними чинниками, так і з антропогенним впливом на навколишнє середовище;

4) надання пріоритету в інвестуванні екологічно безпечних та енергозберігаючих проектів і технологій.

А у виборчій програмі Партії регіонів проблематику довкілля та безпеки людини повністю проігноровано⁵.

Попри те, що основу електорату Комуністичної партії України складають виборці промислових районів, де рівень забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів дуже високий, і попередня (2006 року), і цьогорічна її виборчі програми охоплюють усю екологічну проблематику, питання безпеки життєдіяльності людини, охорони навколишнього природного середовища кількома фразами. Зокрема комуністи обіцяють установити "державний контроль за дотриманням конституційних норм використання земельних ресурсів", вести "нещадну боротьбу проти передачі у приватну власність курортних і заповідних територій"⁶, фінансувати "вирішення екологічних проблем" із державного бюджету "в першочерговому порядку"⁷.

Після створення у Верховній Раді V скликання Антикризової коаліції перший секретар Компартії П. Симоненко в одному з інтерв’ю таки висловився з приводу свого бачення екологічних проблем. Зокрема він заявив, що "для цивілізованого розвитку України необхідно реалізувати загальнонаціональну програму економічно-екологічних реформ. Екологізація промисловості, промислова модернізація та енергозбереження – ось основні кроки, що забезпечать перехід України до європейських екологічних та соціальних стандартів". На його думку, "Україні необхідна державна програма, спрямована на розширення та підтримку мережі екологічно орієнтованих господарств", "необхідно створити систему національних фондів підтримки екологічно орієнтованого сільського господарства". Крім того, лідер комуністів підкреслив, що "окремого захисту потребують грунти. Зокрема для нейтралізації негативних тенденцій в цій сфері необхідно прийняти Закон "Про охорону земель і родючість грунтів", а також "організувати Державну службу охорони грунтів та здійснення державного контролю за раціональним використанням земельних ресурсів. Вкрай важливо розробити заохочувальні та пільгові умови для запобігання ерозії та інших процесів руйнування і деградації грунтів. Нарешті, рамковим документом, що визначить державні пріоритети у сфері захисту українських чорноземів, повинна стати Національна програма охорони земель до 2015 року"⁸. Проте, як показала робота фракції КПУ впродовж 2006–2007 років, більшість заявлених П. Симоненком ініціатив комуністи в порядок денний роботи парламенту так і не внесли.

У програмі Соціалістичної партії України питання забезпечення життя і здоров’я нації та збереження довкілля пропонується розв’язувати шляхом упровадження передових технологій у сільському господарстві й промисловості та посилення контролю за здійсненням тих чи інших проектів. Серед іншого, Соцпартія висловлює намір стимулювати впровадження природоохоронних та ресурсозберігаючих технологій, для чого, на думку соціалістів, необхідно вжити цілий комплекс заходів, а саме:

1) відродження системи, що дає можливість забезпечити збереження і відтворення природної родючості земель. Переорієнтація землеробства на адаптивні системи – подальша індустріалізація з використанням досягнень генної інженерії і повної утилізації відходів;

2) у промисловості – це всебічне впровадження маловідходних технологій, розробка і впровадження екологічно безпечних джерел і способів отримання енергії;

3) у будівництві й комунальному господарстві – екологічна особливість території має стати провідним фактором містобудування.

Серед заходів контролю за охороною довкілля, що їх пропонують соціалісти, можна відзначити запровадження незалежної екологічної експертизи цільових програм, інвестиційних проектів, усіх господарських проектів АПК з урахуванням вимог екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища.

Частина програми Соціалістичної партії, присвячена збереженню і розширенню ландшафтного і біологічного розмаїття в Україні, проголошує курс на обмеження і подальшу заборону обслуговування розміщених на території України шкідливих виробництв, які належать іноземному капіталу, адже "ландшафт і природні ресурси не можуть бути товаром, а ідеологія "ринкового регулювання" у сфері природокористування не має перспективи"⁹.

Проте у виборчих програмах СПУ екологічну проблематику доконечно мінімізовано. Так, у 2006 році в програмі "Збудуємо Європу в Україні" соціалісти тільки задекларували, що одним із державних пріоритетів має бути "охорона довкілля, чиста вода і повітря".¹⁰ А в програмі зразка 2007 року лише вказується на необхідність надійного забезпечення енергетичної безпеки та підвищення економічної вигоди від використання атомної енергетики¹¹.

"Захист довкілля, контроль якості води, продуктів"¹² – більш ніж лаконічна минулорічна передвиборна обіцянка блоку "Наша Україна". У виборчій програмі 2007 року екологічна тематика блоку "Наша Україна – Народна самооборона" звузилася до, сказати б, крайньої межі: "...припинимо ганебну практику нищення скверів і парків у містах"¹³.

Під час формування у Верховній Раді України V скликання Антикризової коаліції фракції Партії регіонів, Соціалістичної партії та Комуністичної партії задекларували, що мають на меті, серед іншого, й забезпечення конституційних прав громадян на безпечне довкілля та вдосконалення національної екологічної політики, що включає стимулювання розвитку екобезпечних технологій та посилення просвітницької діяльності серед населення для роз’яснення інформації щодо екологічних норм і стандартів¹⁴. Однак ці положення не знайшли подальшої розробки в практичній площині, а відтак парламентом не було прийнято фактично жодного акта відповідної тематики (за винятком згаданого вище Закону України "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" від 31 травня 2007).

Несформованість позицій парламентських партій щодо української екологічної політики доконечно увиразнилася під час подолання техногенної катастрофи на залізниці у Львівській області, коли 16 липня 2007 року на перегоні Красне–Ожидів перекинулися 15 цистерн із жовтим фосфором товарного потягу № 2005. Витік цієї речовини з однієї цистерни спричинився до самозагорання 6 інших цистерн.

У коментарях із цього приводу, в оцінках масштабів цієї аварії та відповідальності за неї, висловлюваних представниками Партії регіонів, Соцпартії, Кабінету Міністрів, сформованого урядовою коаліцією, та партій опозиції, домінував виключно політичний підхід. На жаль, жодна з парламентських партій не спромоглася до розгляду проблеми фосфорного забруднення в загальному контексті екологічної безпеки держави. Прикро й те, що дії уряду, сформованого парламентом, часто були непрозорими і хибували на спроби мінімізувати політичний ефект від прорахунків Міністерства транспорту.

Так, 17 липня 2007 року віце-прем’єр-міністр О. Кузьмук, який очолював комісію з ліквідації наслідків аварії, заявив, що ці події могли б стати "другим Чорнобилем". Проте вже наступного дня було поширено зовсім інший коментар урядовця – у життєрадісно-рожевих тонах: "Людям дозволяється купатися у водоймах і пити воду з криниць. Жодних підстав про те, що на Львівщині у потерпілих районах склалась надзвичайна ситуація, яка становить загрозу життю людям, немає"¹⁵. На доказ своїх тез пан Кузьмук напився води з місцевої криниці перед усією телеаудиторією України. А вже на 21 липня двоє військовослужбовців потрапили в реанімаційне відділення Військово-медичного клінічного центру Міноборони в Західному регіоні в стані середньої тяжкості внаслідок отруєння фосфорними парами...

Однак найохочіше коментували львівську аварію представники опозиції, яка кинулася використувати ситуацію як аргумент у політичній боротьбі. Відразу ж по тому БЮТ та блок "Наша Україна – Народна самооборона" (показово, що у своїх програмних документах ці політичні сили майже не приділяють уваги питанням довкілля) оприлюднили вимогу про негайну відставку з посад представників проурядової коаліції – міністра транспорту та міністра з питань надзвичайних ситуацій, наголошуючи на їх некомпетентності, яка загрожує безпеці українських громадян.

Аналіз виборчих програмних документів 2006–2007 років тих політичних партій та виборчих блоків, які беруть участь у поточній виборчій кампанії, але не були представлені у ВР V скликання, засвідчує, що їхні позиції та підходи до питань безпеки та здоров’я нації й охорони довкілля аж надто фрагментарні (якщо вони вказуються взагалі).

Так, у цьогорічних виборчих програмах Комуністичної партії України (оновленої), Партії національно-економічного розвитку України, Партії вільних демократів, Партії пенсіонерів України, Виборчого блоку "КУЧМА" (Конституція – Україна – Честь – Мир – Антифашизм) питання екобезпеки проігноровано взагалі.

У виборчій програмі Блоку Наталії Вітренко до виборів 2006 року проголошувався намір розробити "спеціальні програми для подолання екологічного лиха в Луганській, Запорізькій і Миколаївській областях"¹⁶. У програмі 2007 року Н. Вітренко та її політична сила – Прогресивна соціалістична партія України – розширила свій перелік проблемних регіонів, що постраждали від техногенних катастроф, включивши до нього Донецьку, Закарпатську та Львівську області. В цьогорічній виборчій програмі ПСПУ наголошено також на необхідності запровадження державної програми "забезпечення населення чистою питною водою"¹⁷.

"Надати мешканцям регіонів України, що постраждали від техногенних
забруднень, статус, прирівняний до чорнобильців. Впровадити державну програму розвитку альтернативної енергетики: дизпаливо з вугілля та ріпаку, біогаз, вітрова та сонячна електроенергія тощо"¹⁸, – має на меті Всеукраїнське об’єднання "Свобода".

Своєю чергою, Селянський блок "Аграрна Україна" зобов’язується зберігати лісові та водні ресурси країни, а одним із головних завдань економічного зростання країни вважає "енергетичну стабільність за рахунок виробництва відновлювальної сільськогосподарської сировини та переробки її на біоетанол та біодизель"¹⁹.

Всеукраїнська партія народної довіри в розділі "Соціум" своєї виборчої програми 2007 року згадує про існування проблеми забруднення навколишнього середовища та екологічної кризи. Однак у який спосіб збирається впоратися з цими бідами партія, в документі не вказується. Відтак у своїй політичній риториці ВПНД відбувається загальними фразами на кшталт: "...змінимо ставлення до навколишнього середовища. Основними принципами нового підходу повинні стати збереження природи й здоров'я людини, що передбачає розвиток нового екологічного мислення й культури. Забезпечимо баланс інтересів господарської діяльності й екологічної безпеки"²⁰.

"Для відродження українського виробництва та екологічної безпеки громадян на часі створення міністерств харчової та легкої промисловості"²¹, – переконує у своєму електоральному документі Блок "Всеукраїнська громада".

Найбільш детально питання охорони довкілля висвітлюються в нинішніх виборчих програмах Партії зелених України, Українського народного блоку, Блоку Людмили Супрун – Український регіональний актив та Блоку Литвина.

Виборча програма Партії зелених України взірця 2007 року грунтується на стратегії сталого розвитку, яка покликана гармонізувати економічні, екологічні та соціальні проблеми суспільства. Пріоритетами в діяльності ПЗУ визначається прийняття пакета "зелених" законів, спрямованих на захист людини і довкілля, на заохочення екологічного бізнесу і туризму, виробництво екологічно чистих продуктів харчування та контроль над поводженням із генетично зміненими організмами, розроблення програм підвищення якості повітря, води, грунту для поліпшення екологічної ситуації на місцях, запровадження механізмів стимулювання бережливого ставлення до природи та втілення в життя програм із використання енергії з відновлюваних джерел та енергозбереження. Крім того, у програмі проголошується, що "ПЗУ створить програму боротьби з наслідками змін клімату в Україні та зобов’язується лобіювати законодавчі акти про грошову компенсацію громадянам у випадках їх захворювання внаслідок електромагнітного впливу, хімічного та іншого забруднення довкілля"²².

Екологічна проблематика не обходиться увагою й у програмі 2007 року Українського народного блоку, до складу якого ввійшли партія "Україна соборна" і Всеукраїнська Чорнобильська народна партія "За добробут та соціальний захист народу", який головною метою державної політики називає покращення якості життя, екологічну безпеку, сталий розвиток економіки, людини та суспільства. Відтак у розділі "Здорове довкілля та збереження природи" передбачається припинення практики субсидування екологічно небезпечних виробництв, вжиття заходів для підвищення лісистості території України до 18%, запровадження відповідальності за шкоду, завдану водозбірним площам річок, введення екологічних сервітутів для суб’єктів господарювання, розташованих поблизу водних об'єктів, виробництво 5% енергії з відновлюваних джерел, скорочення використання пестицидів, а також небезпечних і токсичних хімічних речовин, скорочення обсягу викидів парникових газів та основних забруднювачів повітря, систематичне проведення робіт зі створення екологічної мережі, введення відповідальності за збереження заповідників, ботанічних садів, зоопарків, пам'яток природи²³.

У програмі Блоку Людмили Супрун – Український регіональний актив питанню забезпечення екологічно безпечних умов життя присвячено цілий структурований підрозділ, у якому передбачається: "...(а) забезпечення гармонійного розвитку виробничого, природного та людського потенціалів на основі принципів сталого розвитку; (б) припинення втрат ландшафтного та біотичного розмаїття, збільшення площі природно-заповідного фонду України до 10%; (в) покращення якості питної води для населення; (г) запровадження ефективного державного контролю за ввезенням та використанням генетично модифікованих організмів; (д) поліпшення екологічного стану техногенно забруднених територій та істотного скорочення викидів і скидів забруднюючих речовин, зменшення обсягів утворення відходів"²⁴.

Належить відмітити, що цей блок – єдина з-поміж охоплених нашим дослідженням політичних сил, яка наполягає на необхідності розроблення та затвердження засад Національної екологічної політики та Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища. Принагідно слід нагадати, що на сьогодні Міністерством охорони навколишнього природного середовища України підготовлено тільки два документи: проект Концепції Стратегії національної екологічної політики та проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року" (на основі затвердженої концепції до кінця 2007 року планується розробити Стратегію національної екологічної політики до 2020 року і Національний план дій з охорони навколишнього середовища)²⁵.

Механізми покращення екологічної ситуації в країні більш детально в порівнянні з документом 2006 року викладено в цьогорічній виборчій програмі Блоку Литвина. Ключовим завданням у сфері екології в новій виборчій програмі декларується складання карт екологічної обстановки з визначенням бюджетних видатків на оздоровлення регіонів та суми відшкодування підприємствами й організаціями екологічних збитків. Нагальними завданнями влади, на думку авторів програми, також є: "Забезпечення європейських стандартів контролю стану повітря, питної води та запровадження системи належної утилізації відходів. Збільшення площі земель природно-заповідного фонду, доведення до екологічно чистого стану всіх об'єктів індустрії відпочинку та тих, що мають історико-культурне значення. Повна заборона ввезення в Україну генетично модифікованих продуктів харчування"²⁶.

Пропозиції політичних партій – суб’єктів парламентських виборів 2007 року – щодо охорони довкілля та безпеки нації


Бюлетень "Твій вибір–2007". Вип. № 5


Текст: Світлана Горобчишина

Літературний редактор: Наталія Лисюк


Ори­гі­нал-­ма­кет ви­го­то­в­ле­но на об­ла­д­нан­ні

Ук­ра­ї­н­сь­ко­го не­за­ле­ж­но­го це­н­т­ру по­лі­ти­ч­них до­с­лі­д­жень

01030, Ки­їв–30, вул. Пи­ро­го­ва, 4/26, оф. 20

Тел./факс: (044) 230–9178, (044) 235–6505, (044) 599–4251

Еле­к­т­рон­на по­ш­та: ucipr@ucipr.kiev.ua

.kiev.ua


Пі­д­пи­са­но до дру­ку 04.09.2007 р. Фо­р­мат 60х84/8. Па­пір оф­се­т­ний.

Друк оф­се­т­ний. Га­р­ні­ту­ра Georgia. Ти­раж 1000 прим. Зам. 307/09.


Від­дру­ко­ва­но у дру­ка­р­ні ТОВ "Аге­н­т­с­т­во "Ук­ра­ї­на".

01034, Ки­їв, вул. Лисенка, 8.

(Сві­до­ц­т­во про ре­є­с­т­ра­цію се­рії ДК № 265 від 30.11.2000 р.)