Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Масляєва Катерина Василівна

Вид материала

Содержание

1.3. Правова характеристика кваліфікаційних ознак фінансових інструментів, що обертаються на сучасному ринку фінансових послуг У
Висновки до розділу 1
Оптимізація правового механізму державного регулювання ринку фінансових послуг україни
2.2. Господарська компетенція та взаємодія державних органів України, що здійснюють регулювання ринку фінансових послуг

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

1.3. Правова характеристика кваліфікаційних ознак фінансових інструментів, що обертаються на сучасному ринку фінансових послуг України

Суттєвий вплив великої кількості ризик-факторів на результат фінансових послуг зумовлює необхідність розробки та впровадження надійних механізмів інвестування вільних грошових ресурсів. З цією метою професійні суб’єкти РФП активно використовують фінансові інструменти.

На сьогодні вітчизняний РФП пропонує достатньо широкий спектр фінансових інструментів, однак в процесі їх застосування часто виникають певні проблеми. Одна з них пов’язана з достатньо великою поширеністю фіктивних інструментів, які використовуються для проведення одноразових фінансових махінацій [94, с. 21].

Слід відмітити, що в науковій літературі відсутнє єдине розуміння сутності фінансового інструменту, деякими авторами заперечується його корисність взагалі [95, с. 42 – 43]. До того ж автоматичне впровадження у вітчизняне законодавство такого суто економічного терміну без заміни його адекватною правовою конструкцією або без наділення ознаками інструменту ідентифікації негативно позначається на використанні фінансового інструменту в професійній діяльності суб’єктів РФП.

У зв’язку з цим доцільним вважається з’ясування правової сутності фінансових інструментів, їх основних рис, механізму функціонування та аналіз сучасного стану їх законодавчої регламентації.

Так, в економіко-правовій літературі можна зустріти декілька підходів до визначення поняття «фінансовий інструмент». Його розглядають і як документ [96, с. 154], в тому числі контракт [97, с. 660], і як своєрідний фінансовий продукт [98, с. 197], і як сукупність фінансових активів й пасивів [99, с. 1032].

Характеризуючи основні інструменти фінансового ринку, деякі автори розуміють під ними «різні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку» [18, с. 23]. До різновидів таких інструментів відносять гроші, розрахункові документи, цінні папери, іноземну валюту, страхові послуги, які пропонуються на продаж, певні види дорогоцінних металів та каменів, документи, що підтверджують право власності на конкретний вид нерухомості й т.п. [18, с. 24].

На наш погляд, представлена вище сукупність фінансових інструментів не зовсім відповідає терміну «документ», оскільки у правовому сенсі під ним розуміється складений у передбаченому законом порядку акт, що посвідчує юридичний факт або надає право на будь-що, а у широкому сенсі слова – будь-який письмовий акт, що має юридичну силу [100, с. 177].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Однак, укладення кожного разу нового форвардного контракту не завжди є зручним. До того ж, держава, запроваджуючи суворі стандарти, сприяє використанню лише тих фінансових інструментів, що характеризуються достатньою прозорістю для інвесторів. У зв’язку з цим деякими авторами пропонується введення певних елементів стандартизації і у форвардний контракт. Вони стосуються таких вторинних його характеристик, як форма розрахунків, порядок розгляду спірних питань, строковість контракту, розміри або партії фінансових активів, що продаються [114, с. 53].

Сутність іншої специфічної риси фінансового інструмента, як його оборотність, або ринковість, полягає у здатності фінансового інструменту виступати в ролі звичайного товару, котрий може вільно продаватися та купуватися на ринку. Вказане досягається за рахунок вартісного характеру покладеного в основу фінансових інструментів капіталу, що наділяє їх певними товарними властивостями [116, с. 36]. Споживча та мінова вартість грошового капіталу дозволяє його власникові та емітенту фінансового інструмента отримувати дохід від його використання.

Обіг фінансових інструментів може здійснюватись відносно незалежно від руху покладеного в його основу дійсного капіталу [117, с. 4]. Саме така відносна незалежність робить фінансовий інструмент носієм фіктивного капіталу, котрий в результаті свого обігу перетворюється на товар. В цьому знаходить свій прояв суспільне підтвердження товарної основи будь-якого капіталу, в тому числі фіктивного [114, с. 25].

Науковцями виокремлюється ще одна риса фінансового інструменту, яка прямо залежить від його оборотності, а саме – ліквідність. Під нею розуміють здатність фінансового інструмента до швидкого перетворення на готівкові або безготівкові гроші без суттєвих втрат для його власника [117, с. 5].

Здатність покладеного в основу фінансових інструментів капіталу приносити дохід дозволяє їм виступати в ролі засобу збереження та накопичення вартості [118, с. 8]. Ця властивість фінансового інструмента називається його дохідністю та знаходить свій прояв у вигляді дивідендів, відсотків та росту курсової вартості фінансового інструмента [54, с. 61].

Слід підкреслити, що дана характеристика фінансового інструмента є його обов’язковим атрибутом. Відсутність дохідності в конструкції фінансових інструментів ставить під сумнів їх існування взагалі.

Дохідність фінансового інструмента тісно пов’язана з іншою його ознакою – ступенем ризикованості, сутність якої полягає у підвищенні ризику втрати грошових вкладень у фінансові інструменти під впливом різних негативних факторів.

І нарешті, останньою рисою фінансового інструменту, яка нещодавно отримала своє закріплення в науковій літературі, є його комплексність, тобто здатність поєднувати в собі характеристики двох або більше фінансових інструментів [109, с. 62]. Така властивість фінансового інструмента обумовлена вимогами інноваційного процесу, що постійно спостерігається на РФП.

У зв’язку з цим в практичному та науковому середовищі з’явився термін «фінансовий інжиніринг», під яким прийнято розуміти об’єднання або поділ існуючих фінансових інструментів з метою створення нових, більш привабливих фінансових продуктів [109, с. 62]. Однак, результати цього процесу дуже часто мають негативні наслідки, котрі, як зазначалося вище, пов’язані з достатньо великою поширеністю на сучасному РФП фіктивних фінансових інструментів [94, с. 21].

А тому особливої актуальності набуває розробка та закріплення на законодавчому рівні такого комплексу критеріїв, обов’язкова відповідність яким дозволить віднести той чи інший фінансовий інструмент до розряду ефективних (конкурентоспроможних). Підставами для цього кроку явились створення та розповсюдженість фіктивних, неефективність більшості традиційних фінансових інструментів, а також відсутність адекватного правового регулювання новостворених фінансових продуктів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Поряд із запропонованими критеріями ефективності (конкурентоспроможності) з метою запобігання появи на РФП нових фінансових інструментів, використання яких загрожуватиме його стабільності й ефективному функціонуванню, доцільним вважається фіксація в законі обов’язкового ліцензування ДКЦПФР нових видів фінансових інструментів.

Крім того, на підставі проведеного аналізу специфічних рис фінансового інструмента нами також пропонується наступне його законодавче визначення: фінансовий інструмент - це оборотоспроможний, ліквідний, дохідний фінансовий засіб, оформлений відповідно до чинного законодавства, який містить інформацію про фінансовий актив однієї сторони й фінансове зобов’язання іншої та використання якого спрямовано на мобілізацію, ефективний розподіл і раціональне розміщення грошей в економічній та соціальній сферах країни.

Висновки до розділу 1

Підсумовуючи вищевикладене відзначимо, що наявні в науковій літературі визначення базової економіко-правової категорії «ринок» відображають лише його економічну сутність, чим позбавляють сучасні ринкові відносини правового змісту. З метою усунення цього недоліку автором запропонована для фіксації в положеннях ГКУ власна дефініція «ринку», яка охоплює такі його специфічні ознаки, як суб’єкти, об’єкт, мета, механізм реалізації ринкових відносин та ціноутворення, дія економічних законів, принцип економічної свободи та необхідність його державного регулювання.

На сьогодні відсутнє єдине розуміння РФП в науковій сфері. Його легальне визначення, що міститься в Законі про фінансові послуги, дає лише загальне уявлення про цей ринковий сектор.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Окрім фіксації в чинному законодавстві зазначеного вище переліку критеріїв ефективності (конкурентоспроможності) фінансових інструментів, вважається доцільним впровадження процедури обов’язкового ліцензування ДКЦПФР нових видів фінансових інструментів, що запобігатиме появі на РФП України нових фінансових інструментів, використання яких загрожуватиме його стабільності та ефективному функціонуванню.

РОЗДІЛ 2

ОПТИМІЗАЦІЯ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

2.1. Напрями, методи та господарсько-правові засоби державного регулювання фінансових послуг за законодавством України

Сучасний стан національної економіки, неспроможність ринку самостійно вирішувати проблеми розвитку економічної, соціальної сфер, створення й підтримання ефективної ринкової інфраструктури зумовлюють надзвичайну важливість державного регулювання [119, с. 8].

Процеси реформування механізму державного регулювання ринку в цілому торкнулись і РФП України. Враховуючи те, що вітчизняний РФП знаходиться на стадії становлення, його регулювання з боку держави набуває особливої актуальності.

На сьогодні існують лише окремі дослідження, присвячені деяким аспектам державного регулювання вітчизняного РФП. Так, на науковому рівні було розглянуто питання державного регулювання діяльності окремих суб’єктів, що надають фінансові послуги [80, 86, 120 – 123], деяких секторів РФП [124 – 131], конкретних видів відносин, що виникають на даному ринку [132], проаналізовано діяльності окремих регулюючих органів держави в цій сфері [133 – 138].

Наявність таких наукових розробок, безумовно, носить позитивний характер, проте їх мала чисельність і відсутність узагальнення отриманих результатів не дають можливості сформувати цілісну картину існуючого механізму державного регулювання сфери надання фінансових послуг як єдиного організованого ринку.

У зв’язку з цим нагальною потребою є дослідження сутності державного регулювання РФП, аналіз його загальних напрямів, методів та господарсько-правових засобів впливу.

Зважуючи на те, що РФП є структурним елементом єдиної ринкової сфери, базові риси загального механізму державного регулювання економіки знаходять своє відображення і в механізмі впливу держави на функціонування ринку фінансового посередництва, тобто йому також характерні такі ознаки, як суб’єкт, механізм, підстави та мета державного регулювання.

Так, суб’єкт державного регулювання представлений державою в особі її відповідних органів.

Слід відзначити, що в деяких дефініціях до кола регулюючих суб’єктів, окрім державних органів, відносять ще й правомочні громадські організації [119, с. 15].

На наш погляд, ця позиція є не зовсім коректною, що обумовлено, в першу чергу, різним характером відносин з підконтрольними об’єктами. Так, відносини між державним органом і суб’єктом господарювання є відносинами влади й підпорядкування, тоді як громадські організації та господарюючі суб’єкти у таких відносинах не перебувають.

Другою причиною некоректності вищевикладеної точки зору виступає більш вузький об’єм компетенції суб’єктів громадського нагляду порівняно з державними органами. Так, громадські організації не можуть приймати нормативно-правові акти та застосовувати до порушників чинного законодавства будь-які санкції. Вони лише звертають на існуючі правопорушення увагу відповідних державних органів, тому їх роль у механізмі державного регулювання має допоміжний характер.

Наступною ознакою є механізм здійснення державного регулювання. В правовій літературі він розглядається по-різному.

Так, одні автори зводять його сутність лише до правового регулювання економічної діяльності фізичних і юридичних осіб [139, с. 145], інші ж трактують механізм державного регулювання більш широко, тобто мають на увазі цілий набір різних засобів впливу [140, с. 100]. На наш погляд, друга трактовка механізму здійснення державного регулювання є більш повною.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

– розробка та прийняття спеціального вітчизняного законодавства про захист економічної конкуренції на РФП, в тому числі кодексу цивілізованих відносин між професійними учасниками даного ринкового сектору, створеного їх асоціаціями та затвердженого в подальшому державними регуляторами РФП України;

– створення системи інформаційної підтримки РФП (розробка та проведення семінарів, круглих столів, бізнес-форумів з роз’яснення специфіки РФП та інформування про інновації в цій сфері, а також створення єдиної інформаційно-аналітичної служби та забезпечення доступу до її бази даних всіх зацікавлених осіб);

– удосконалення механізму державного регулювання РФП України, що передбачає розширення кола суб’єктів, які приймають державні рішення, за рахунок представників асоціацій професійних суб’єктів РФП, об’єднань споживачів фінансових послуг, а також з залученням незалежних експертів. Це дозволить максимально врахувати інтереси усіх учасників РФП та зацікавити їх в реалізації вироблених рішень. Важливим аспектом удосконалення механізму державного регулювання РФП повинна бути активізація моніторингової діяльності держави [148, с. 49 – 51].

Наступним напрямом державної політики в сфері РФП є оптимізація регулятивної діяльності відповідних органів державної влади: забезпечення оптимального співробітництва та чіткого розмежування компетенції між трьома основними фінансовими регуляторами – НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП; створення ефективного механізму їх взаємодії з підконтрольними професійними учасниками РФП; налагодження корисних зв’язків, стійкого співробітництва та обмін досвідом вітчизняних регуляторів з міжнародними фінансовими організаціями, об’єднаннями наглядових органів і окремими іноземними регуляторами.

Слід відмітити, що Україною вже набуто членство в Міжнародній асоціації органів страхового нагляду (IAIS) та Міжнародній організації органів пенсійного нагляду (IOPS), здійснюється співробітництво із Світовим банком та Європейською комісією, що надають допомогу у формуванні та послідовній реалізації довгострокової комплексної державної політиці в сфері РФП України. А тому останнім важливим напрямом державного регулювання є наближення спеціалізованого вітчизняного законодавства в сфері фінансового посередництва до існуючих європейських стандартів.

Здійснення перелічених вище напрямів державної політики в сфері РФП вимагає наявності в механізмі державного регулювання певного набору методів та господарсько-правових засобів впливу.

На сьогодні в науково-правовій літературі методи правового регулювання мають багато назв, а саме - імперативний та диспозитивний методи, метод автономних рішень, метод владних приписів, метод рекомендацій [149, с. 33 – 34] тощо. Однак їх сутність фактично зводиться до позитивного зобов’язання (покладення на осіб обов’язку щодо активної поведінки), дозволу (надання особам права на власні активні дії) та заборони (покладення на осіб обов’язку утримуватися від здійснення дій певного роду) [150, с. 296].

Вказані методи активно використовуються і в сфері регулювання РФП України. Однак слід відмітити, що передбачене в чинному спеціалізованому законодавстві застосування вказаних методів та властивих їм засобів впливу не завжди адекватне конкретним цілям державного регулювання РФП, що може призвести до суттєвого зниження ефективності механізму державного впливу в сфері фінансового посередництва. Тому доцільним є проведення аналізу зафіксованих в ГКУ засобів державного регулювання господарської діяльності та виявлення специфіки їх використання в межах РФП.

Так, до основних засобів державного регулювання господарської діяльності згідно статті 12 ГКУ належать «державне замовлення та державне завдання, ліцензування, патентування, квотування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів та лімітів, регулювання цін та тарифів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій і субсидій» [42, с. 30].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

І останній засіб державного впливу, спрямований на підтримку діяльності господарюючих суб’єктів, представлений наданням пільг, дотацій, субсидій, компенсацій та цільових інновацій.

Слід відмітити, що чинне спеціалізоване законодавство не містить чітких підстав надання державної фінансової підтримки в сфері вітчизняного РФП. Більш того, декларативний характер правових норм цього законодавства та відсутність в ньому прозорого механізму реалізації державної підтримки господарюючих суб’єктів [168, с. 411] може призвести до необ’єктивності державних регуляторів у прийнятті рішень щодо пріоритетного надання фінансової допомоги. На нашу думку, найбільш вдалим критерієм застосування цього інструменту державного впливу повинні виступати показники рейтингу фінансових посередників.

На сьогодні вітчизняне законодавство містить цілу низку нормативно-правових актів, які регламентують систему Національної рейтингової оцінки та порядок її дії [169 – 174].

Так, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 208-р від 01.04.2004 року з метою забезпечення прав інвесторів в Україні запроваджена система рейтингової оцінки кредитного ризику регіонів, галузей національної економіки та суб’єктів господарювання [169].

Однак в даному акті питання щодо особливостей рейтингової оцінки фінансових установ порушується лише частково, а саме – наводиться перелік обставин, які підлягають детальному аналізу в процесі проведення рейтингування. Ними є дотримання установою встановлених законодавством фінансових нормативів і показників, рівень ефективності управління фінансами та ризиками, програма стратегічного розвитку, а також зміст інвестиційної політики. Проте, дана норма не набула подальшого розвитку.

Чинне законодавство України передбачає здійснення процедури обов’язкового рейтингування лише стосовно суб’єктів й інструментів фондового ринку [170], страховиків і перестраховиків-нерезидентів [175, 176]. На наш погляд, таке обмеження професійних суб’єктів вітчизняного РФП є не зовсім виправданим, оскільки рейтингова оцінка інших фінансових посередників також має важливе значення для їх клієнтів, партнерів та державних регуляторів.

Відсутність правової бази, яка б встановлювала чіткий порядок проведення обов’язкового рейтингування фінансових установ, призводить до суб’єктивного і навіть формального характеру присвоєння рейтингів, їх постійного перегляду та необов’язкового оприлюднення результатів рейтингової оцінки.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Проблемами ж сучасної системи квотування інвестиційної діяльності професійних суб’єктів РФП України, які потребують обов’язкового вирішення на законодавчому рівні, є фактична відсутність можливості інвестування у середньо- та довгострокові фінансові інструменти; умовний характер існуючої системи диверсифікації вкладень; неврахування недостатнього рівня розвитку сучасного фондового ринку України; підвищена ризикованість вкладення коштів в об’єкти нерухомості.

2.2. Господарська компетенція та взаємодія державних органів України, що здійснюють регулювання ринку фінансових послуг

Найважливіша роль в процесах активізації розвитку вітчизняного РФП належить державі, яка для цього використовує спеціальний комплекс закріплених на законодавчому рівні методів та інструментів регулювання прямого й опосередкованого характеру. Слід відмітити, що сучасний механізм державного регулювання РФП України суттєво відрізняється від аналогічних механізмів, котрі регламентують інші ринкові сектори.

Так, однією з особливостей механізму державного впливу на вітчизняний РФП є відсутність єдиного органу регулювання з чітко визначеною функціональною компетенцією. У теперішній час повноваження з регулювання окремих сфер вітчизняного РФП розподілені між трьома самостійними регуляторами – НБУ, ДКЦПФР та ДКРФП. Відповідно до статті 21 Закону про фінансові послуги НБУ покликаний здійснювати нагляд за банківським сектором, ДКЦПФР – за діяльністю професійних учасників вітчизняного ринку цінних паперів та їх похідних, а ДКРФП - за сектором небанківських фінансових установ (за винятком ІСІ, що залишилися у наглядовій компетенції ДКЦПФР) [15].

Прийняття цього закону, передбачало, з одного боку, фіксацію за кожним з регуляторів окремої сфери вітчизняного РФП, а з іншого, – їх реальну взаємодію між собою, що мало сприяти стабілізації фінансового сектору та підвищенню ефективності його регулювання з боку держави. А тому створення цих трьох рівноправних та незалежних органів регулювання сфери фінансових послуг розцінювалось як позитивний момент.

Однак, ефективна реалізація положень Закону про фінансові послуги на практиці ускладнена рядом обставин:

недостатньою законодавчою базою в сфері фінансового посередництва;
відсутністю досвіду співробітництва між зазначеними трьома регуляторами;
дублюванням деяких повноважень органами державного регулювання вітчизняного РФП;
відсутністю культури цивілізованих відносин між представниками державного контролю та професійними учасниками РФП;
неоднаковим рівнем розвитку окремих фінансових секторів тощо [180, с. 41].

У зв’язку з цим особливої актуальності набуває дослідження системи органів державного регулювання РФП України, з’ясування специфіки їх правового статусу, обсягу їх господарської компетенції та способів взаємодії між собою. Це дозволить виявити найбільш слабкі місця системи державного регулювання вітчизняного РФП й запропонувати шляхи їх усунення.

Огляд наукової літератури показав, що найбільш розробленою є регулятивна діяльність НБУ [181 – 183], частково – ДКЦПФР [135, 136]. Однак до сих пір не має досліджень, які б торкались порівняльно-правового аналізу господарської компетенції трьох державних регуляторів з точки зору єдиного механізму регулювання РФП України. Такі наукові напрацювання мають особливу важливість, перш за все, для гармонізації взаємодій НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП в межах цілісного ринкового утворення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Так, відсутність диференційованого підходу до застосування вказаних вище правових засобів державного впливу спостерігається у статті 9 Закону України «Про банки та банківську діяльність» [36]. У частині 2 цієї статті створення банківського об’єднання здійснюється за попередньою згодою НБУ. Однак наступна частина статті 9 містить зовсім інший за характером інструмент державного регулювання – надання НБУ дозволу на створення банківського об’єднання.

Враховуючи, що банки апріорі наділені правом на створення зазначеного об’єднання, на наш погляд, логічним було б обмежитись процедурою погодження таких дій банку із НБУ, оскільки використання дозвільної процедури пов’язано з певним обмеженням прав та законних інтересів банківських установ.

Ще одним прикладом не зовсім коректного використання правових засобів регулювання, на нашу думку, є норма Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», яка передбачає достатнім погодження з ДКРФП рішення про ліквідацію НПФ [58]. Враховуючи те, що це рішення безпосередньо торкається інтересів учасників такого фонду, з метою максимального захисту їх інвестиційних прав доцільним було б запровадити замість процедури погодження більш суворий засіб державного регулювання – надання спеціального дозволу.

Таким чином, наведені вище приклади свідчать про необхідність перегляду норм чинного законодавства з питань регулювання РФП України на предмет виявлення адекватності використання в них таких засобів державного впливу, як погодження та надання дозволів.

В. Застосування заходів впливу до порушників встановлених чинним законодавством правил та норм.

Використання даного правового засобу державного регулювання вітчизняного РФП переслідує дві цілі – захист прав та законних інтересів споживачів фінансових послуг і забезпечення стабільності фінансового сектору України. Можна виділити дві групи заходів впливу, що застосовуються до порушників законодавства у сфері фінансових послуг.

До першої групи належать ті санкції, застосування яких є наслідком скоєного правопорушення, до другої – так звані превентивні заходи впливу, що не передбачають обов’язкової наявності правопорушення.

На сьогодні застосування державним регулятором того чи іншого засобу впливу до конкретного суб’єкта РФП, що не завжди ґрунтується на чітко визначених законом підставах, властиве банківському сектору [189]. З одного боку, це стимулює більш гнучкий та індивідуальний підхід до застосування НБУ заходів впливу до правопорушників, а з іншого, – може створювати сприятливі умови для суб’єктивізму в прийнятті рішень щодо конкретних банківських установ та інших осіб, які є об’єктом перевірки НБУ [190, с. 58].

Така ситуація свідчить про необхідність вдосконалення чинного банківського законодавства в цьому питанні, зокрема шляхом більшої конкретизації підстав застосування заходів державного впливу. Це сприятиме підвищенню захисту фінансових посередників від можливих зловживань з боку державних регуляторів.

Таким чином, проведений нами аналіз господарської компетенції НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП дозволив виявити істотний недолік в їх регуляторній діяльності, який полягає у фактичному обмеженні функцій цих органів контролем та наглядом.

Однак спектр передбачених чинним законодавством повноважень даних державних регуляторів значно більший: так, він, окрім контролю та нагляду, включає в себе організацію та формування нових, а також розвиток вже існуючих ринкових сегментів вітчизняного РФП, роботу з інтеграції цього ринку в європейський і світовий РФП тощо. Концентрація зусиль державних регуляторів лише на контрольно-наглядовій функції в умовах відсутності довгострокової стратегії розвитку РФП України сприяє його безсистемному формуванню та малоефективному функціонуванню.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Незважаючи на передчасність створення мегарегулятора в Україні, а також враховуючи перелічені вище позитивні сторони його функціонування, все ж таки на сьогодні можна і навіть треба сформувати певний координаційний орган (раду або комітет), який би був здатним узгоджувати регулятивну діяльність НБУ, ДКЦПФР і ДКРФП як на рівні формування нормативно-правової бази, так і в процесі їх повсякденної наглядової діяльності, а також забезпечувати оперативний обмін інформацією між ними, що буде сприяти формуванню у державних регуляторів цілісного погляду на вітчизняний РФП.

Певним доказом необхідності створення подібної структури можуть слугувати окремі кроки, які вже зроблено в сфері державного регулювання вітчизняного РФП.

Так, згідно положень Розпорядження ДКРФП № 3841 від 05.04.2005 року підписано Меморандум про її взаємодію та обмін інформацією з НБУ та ДКЦПФР як фінансовими регуляторами діяльності відповідних секторів РФП України [1].

Більш того, при ДКРФП створено Консультативно-експертну раду та ряд постійно діючих робочих груп за участю представників провідних учасників ринку та їх професійних об’єднань, народних депутатів та незалежних експертів, головною метою діяльності яких є опрацювання проектів нормативних актів у сфері функціонування небанківських фінансових установ.

Аналогічно, з метою координації діяльності державних органів з питань функціонування вітчизняного ринку цінних паперів створено Координаційну раду, яку очолює Голова ДКЦПФР [145].

Однак, недоліком даних координаційних рад, на наш погляд, є обмеження їх компетенції рамками окремого сегменту РФП України та відсутність передбаченого законом механізму їх взаємодії.

На відміну від вже створених координаційних рад запропонований нами орган буде узгоджувати діяльність усіх трьох державних регуляторів в межах єдиного РФП. На нашу думку, до складу цієї структури поряд з представниками усіх державних регуляторів повинні увійти також і представники діючих на РФП професійних асоціацій, об’єднань споживачів фінансових послуг та незалежні експерти.

На закінчення слід додати, що координуюча функція даного міжвідомчого органу вже передбачає певні елементи мегарегулювання, а в майбутньому це дозволить створити на його базі реальний мегарегулятор вітчизняного РФП.

Blog

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису Масляєва Катерина Василівна

Содержание