Geum.ru

Бахін В. П. Тактика допиту. К., 1997. 64 с

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6
§ 8. Обмовка та її використання

Інколи допитуємий може допустити обмовку, тобто, сказати те, про що не мав наміру говорити, або чому не надавав значення як інформації, яка становить інтерес для слідства. Обмовка може бути випадковою, без цілеспрямованих дій слідчого на її досягнення, і може бути організована (підготовлена) слідчим. Випадкова обмовка — це вдача, а організована — наслідок майстерності слідчого.

Приклади такої майстерності зустрічались ще в далекій давнині. Східний мислитель XVІ сторіччя Алі Сафі описує наступний випадок. До судді прийшли два позивачі. Один заявив, що другий позичав у нього золото, а інший відмовлявся, стверджуючи, що не знає його і будь-яких справ з ним не мав.

— Де ти передав йому те, що вимагаєш зараз? — запитав суддя.

— Під деревом, яке росте на пустирі за містом, — відповів позивач.

— Піди і принеси мені два свіжих листка з цього дерева, — сказав суддя, — я допитаю їх і вони розкажуть мені всю правду.

Позивач пішов, а відповідач став чекати його повернення. Суддя взявся до розгляду інших справ і потім в період розглядання одного з позовів несподівано повернувся до очікуючого та запитав його:

— Дійшов він вже до того дерева чи ні?

— Ні, на мій погляд, ще не дійшов, — відповів той.

— Як же ти можеш це знати, якщо не був там разом з ним? — запитав суддя.

Організування "обмовки" будується звичайно на раптовості тієї ситуації, до якої слідчий свідомо підводить допитуємого. Як, наприклад, у випадку з "влучним стрільцем", коли після похваляння про стрілецькі успіхи, йому було важко знайти якесь-небудь інше пояснення того, що трапилося в дійсності [4, С.180]. При цьому слідчий наперед готується до використання факту "обмовки" і частіше за все йому вдається скористатися дією фактора раптовості, щоб не тільки почути з вуст допитуємого про конкретну обставину, але й одразу ж отримати інші дані, які її підтверджують.

Відмова допитуємого від припущеної обмовки — "Я помилився", "Я сказав не те, що було насправді" і т.і. — не дозволяє слідчому реалізувати запланований прийом, не веде до отримання доказів як очікувалось, але підказує слідчому, що він на вірному шляху у пошуці істини.

Випадкові обмовки потребують від слідчого швидкої реакції та прийняття тактично грамотного рішення, стосовно кожної конкретної ситуації. Тут можливі наступні основні варіанти: а) спроба одразу ж "закріпити успіх", тобто, отримати розгорнуту інформацію з приводу обмовки; б) "зробити вигляд", що не звернув уваги на припущену обмовку і пізніше, під час цього ж допиту, зачекавши, чи не буде яких-небудь її доповнень та розвитку, повернутися до цієї обставини (наприклад: "Чим можете пояснити сказане про те і те?" (або зібрав необхідні дані, пов'язані із змістом обмовки, звернутися до цього запитання підчас наступного допиту. Останнє може бути слушним і в психологічному плані, оскільки допитуємий може вирішити, що слідчий не звернув уваги на обмовку, заспокоїтися, і запитання про це буде для нього несподіваним, у варіанті відстроченої несподіваності. Але тут є небезпека того, що за час до наступного допиту він підготує та обміркує достатньо розумне пояснення. Тому вибір варіантів реагування на обмовку у кожному окремому випадку залежить від рівня знання слідчим характеру допитуємого, змістовної сторони припущеної обмовки, наявності у слідчого підтвержуючих її даних тощо.

Проілюструємо це прикладами. Потерпіла заявила, що не знає злочинця, який завдав їй ножове поранення. Але при змальовуванні його прикмет повідомила, що у нього були "очі чорні, в яких можна потонути". Слідчий засумнівався, що так емоційно-образно можна сказати про нападника та що можна помітити таку деталь у вечірній час при несприятливому світлі. Слідчий вирішив не акцентувати увагу на цій обставині до збору додаткових даних. При з'ясуванні у потерпілої кола її знайомих з'ясувалося, що вона не назвала І., з яким довгий час зустрічалася. В описі його зовнішності подругами потерпілої відзначалися великі і темні очі. Після цього слідчий запросив потерпілу на допит у той час, коли в його кабінеті знаходився І. Побачивши його, потерпіла зніяковіла, оскільки зрозуміла, що її неправда розкрита. Після видаленя підозрюваного вона пояснила, що коли стала проводити час з іншим хлопцем, І. зустрів її та під час сварки на підставі ревнощів наніс їй ножове поранення. Говорити про це вона не хотіла, оскільки вважала і себе винною у тому, що трапилось [22, С. 148-149].

Співмешканка підозрюваного організувала відправлення посилки з вибуховим пристроєм за адресою його сім'ї. На допиті вона спочатку заперечувала цей факт, але прослухавши звукозапис показань підозрюваного, зізналась у цьому, заявивши, що не знала про те що знаходиться в посилці. Відповідаючи на запитання слідчого, вона припустила обмовку, сказавши, що одночасно з посилкою підозрюваний передав їй гроші. Запитання слідчого: "За що?" застав її зненацька і вона не дала на нього відповіді, але отримані дані сприяли в подальшому з'ясуванню її дійсної ролі у скоєнні убивства [8, С.49].

§ 9. Використання злочинної поінформованості

Злочинець - це звичайно особа, що найбільше поінформована про всі обставини скоєного злочину. Причому про деякі деталі події інколи може знати тільки її учасник. Тому знання особою, яка підозрюється у скоєнні злочину, таких обставин є злочинною поінформованістю та може служити свідченням причетності до злочину. Таким може бути знання факту, про який окрім присутнього при скоєнні події ніхто не міг знати.

Співмешканка убитого засвідчила, що коли вона увійшла в кімнату, де він знаходився, то побачила, як з колото-різаної рани на його грудях фонтаном била кров. Хто наніс це поранення вона не знає, оскільки нікого тут не бачила. Велика кількість крові біля трупу підтверджувала дані про фонтануючу кровотечу. Оскільки фонтанування крові при пошкодженні великих кровеносних судин продовжується лише кілька секунд, напрошувався висновок, що співмешканка повинна була бачити не тільки убивцю, але і момент нанесення поранення. Після з'ясування даної обставини вона зізналась у скоєнні убивства [23, С.21-25].

Найбільш характерна поінформованість про Деталі скоєння злочину та про спосіб. Було невідомо, хто з семи підозрюваних наніс смертельне ножове поранення потерпілому. Всі підозрювані заявили, що це не вони, а хто саме — не знають. Через деякий час один з них (неповнолітній) заявив, що ножове поранення наніс він. Але про розташування поранень, кількість ударів, їх напрямок і т.і. він нічого конкретного не міг повідомити. Виникло припущення, що взяти вину на себе його примусив убивця. Для перевірки цієї версії слідчий почергово викликав на допит підозрюваних, повідомивши кожному, що неповнолітній зізнався, і попросив уточнити попередні свідчення. П'ятеро заявили, що не бачили, як він наніс поранення, а один підтвердив цю обставину. Тоді слідчий задав йому низку запитань про механізм поранення: кількість та напрямок ударів, їх розташування, характер ножа тощо. Цей підозрюваний детально та правильно відповів на ці запитання, що підтвердила судово-медична експертиза. Це свідчило про злочинну поінформованість підозрюваного (злочин був скоєний вночі, у темряві). Потім було встановлено, що він умовив неповнолітнього взяти вину на себе, і він був викритий в убивстві [8, С.50-51].

В наведеному прикладі проявились два варіанти поінформованості: знання обставин скоєння злочину справжнім злочинцем та непоінформованість особи, яка наговорювала на себе. Тому з'ясування ступеня поінформованості (знає як учасник, в якості свідка, отримав інформацію з інших джерел) має значення не тільки для викриття злочинців, але й для виявлення самонаговорювання. Стосовно останнього практика багата прикладами того, коли при деталізації свідчень особи, яка наговорила на себе, вона не в змозі відповісти на багато запитань, які характеризують обставини скоєння злочину: не може детально змалювати та не орієнтується в обстановці місця події, не знає послідовності скоєння дій при реалізації цілей злочину тощо.

Неповнота виявлення подібних обставин та помилки при проведенні слідчих дій по їх перевірці можуть призвести до невстановлення дійсних злочинців. Особа, яка з'явилась з новиною, повідомила про скоєння нероз-критого убивства. За результатами розслідування та судового розгляду він був засуджений. Через рік після цього він звернувся до прокурора з заявою про те, що він не скоював убивства, а наговорив на себе у зв'язку з необхідністю самоізоляції, яка виникла у нього. При перевірці цієї заяви він детально пояснив з яких джерел та яким- чином ним була отримана інформація про обставини скоєного злочину. На запитання слідчого, як йому вдалося впізнати знаряддя скоєння злочину він відповів, що після пропозиції впізнати ніж подумав, що його задум під загрозою, але вирішив спробувати. Коли під час процедури пред'явлення на впізнання він став наближати свою руку до лівого з чотирьох ножів, які лежали на столі, він звернув увагу, що присутній експерт приготував фотоапарат до зйомки, але навіть не підняв його до обличчя. "І тут мені спало на думку: він знає, де лежить "мій" ніж і не знімає у зв'язку з тим, що я поки далекий від ножа. Тоді я перейшов до правого краю розташування ножів і став поступово опускати руку. Як тільки моя рука наблизилась до другого справа ножа, блиснув спалах фотоапарату. Після цього я рішуче взяв в руки цей ніж і детально змалював його особливості. Непричетність заявника до цього злочину під час перевірки повністю підтвердилася [24, С.24].

Нерідко злочинці свою поінформованість про обставини злочину намагаються перенести на джерела, які не пов'язані з участю в його підготовці-та скоєнні. Підозрювана, відмовившись від попередніх свідчень, заявила, що злочин не скоювала і раніше наговорила на себе. На запитання слідчого про те, звідки їй у такому випадку відомо про зміст листів, які були надіслані злочинцями батьку потерпілої, відповіла, що про це їй розповів співробітник міліції, який її допитував. Тоді слідчий пред'явив їй конверт, у якому батько потерпілої переслав отримані їм листи в міліцію. Дата почто-вого штемпелю на конверті свідчила, що лист був відправлений набагато пізніше дати допиту підозрюємої [25, С.129].

Специфічним проявом злочинної поінформованості є знання умов життя потерпілих, що дозволяє вийти на осіб, які причетні до скоєння злочину. При розбійному нападі на квартиру злочинці використали раніше підготовлену коробку з написом імені одного із членів сім'ї, який знаходився у від'їзді, під виглядом передачі і приводу для відвідування. Це свідчило про знання злочинцями того факту, що потерпіла не впустить у квартиру незнайомих людей без достатнього приводу. Розслідування довело, що "навідником" був зять потерпілої [26, С.37].

В іншому випадку в листі з погрозами на ім'я потерпілого, яке було підкинуто невідомою особою, він називася "Федосом", у той час як його справжнє ім'я було Федір. З'ясувалось, що на ім'я "Федос" до нього звертались лише рідні у домашній обстановці. Це дозволило встановити злочинця серед близьких потерпілого [27, С.93-101].

§ 10. Використання раптовості під час допиту

Час проведення допиту може визначатися:

а) невідкладністю його проведення для того, щоб скористатися станом допитуемого, наприклад, у зв'язку із затриманням "на гарячому" та непідготовленістю підозрюваного дати переконуючі пояснення щодо розслідуємої події;

б) іншими тактичними міркуваннями, наприклад, створенням враження, що у; слідства немає зацікавленості до даної особи;

в) організаційними обставинами, наприклад, непідготовленістю слідчого до проведення допиту певної особи; відстроченням допиту з урахуванням закономірностей сприйняття та відтворення .інформації, які проявляються у циклічності "затухання пам'яті" та зв'язаної з цим можливості через кілька днів після пригоди (звичайно через <І>5-7 днів) повідомити про подію повніше та точніше, чим одразу ж після нього; завантаженістю іншою роботою тощо.

Тактика слідчої діяльності (як комплекс найбільш доцільних прийомів її здійснення) характеризується не тільки елементами, які визначають загальний порядок та засоби провадження слідчих дій, але й особливості їх виконання у складних, несприятливих ситуаціях, коли зацікавлені особи перешкоджають процесу розслідування (відмовляються від свідчень, надають неправдиву інформацію тощо). При подібних обставинах тактика слугує засобом подолання протидії, оскільки без активних дій та тактичних прийомів, які забезпечують їх наступальність, реалізація завдань розслідування практично неможлива.

Одним з таких засобів є раптовість, яка полягає у такій організації слідчої роботи, яка забезпечує непередбачуваність складу та характеру дій слідчого протидіючою стороною, що надає йому тактичну ініціативу та звичайно сприяє успіху.

Раптовість при допиті може бути забезпечена за рахунок використання різних факторів:

а) часу, коли які-небудь заходи Здійснюються у той момент, який є для допитуємого несподіваним.

Підозрюваного затримали у зв'язку з причетністю до убивства двох згвалтованих жінок. За фактом одного із злочинів у розпорядженні слідчого були достатні докази. Стосовно іншого їх не було і пов'язаність проглядалася лише за схожістю способу скоєння злочинів. З урахуванням цього на першому допиті слідчий вів розмову тільки про одне убивство. Вміле використання слідчим наявних доказів призвело до визнання підозрюваним у скоєні цього злочину. Увечері того ж дня, коли підозрюваний заспокоївся у зв'язку з тим, що про другий злочин його не запитували, та, виходить, про його скоєння ним слідству невідомо, він був запрошений на повторний допит. Це для нього виявилось настільки несподіваним, що він одразу ж розповів про друге згвалтування та убивство [10, С.26].

Раптовість полягає не тільки у випереджаючій несподіваності, але і в відстроченні того, що може очікувати допитуємий. У скоєнні великої крадіжки підозрювалась група керівників колгоспу. Всі особи, окрім головного бухгалтеру, вели розбещений спосіб життя, купували коштовні речі, прикраси. При порушенні кримінальної справи було прийнято рішення провести одночасний обшук у підозрюваних, допитати їх та обрати запобіжним заходом тримання під вартою, а по відношенню до головного бухгалтера цих заходів не застосовувати. Через кілька днів він був допитаний в якості свідка. При цьому слідчий радився з ним відносно порядку ведення фінансово-планового обліку, способів виявлення злочинної діяльності підозрюваних, просив всебічно охарактеризувати їх. Ніяких підозр на адресу самого бухгалтера не висловлювалось, хоча показання інших учасників крадіжки про нього та його роль у скоєнні злочину вже були. Все це склало у нього враження, що слідчому нічого невідомо про його злочинну діяльність. Тому він повернув додому гроші та коштовності, що були набуті злочинним шляхом, які раніше переховував у іншому місці. Коли слідчий прийняв рішення про притягнення його до відповідальності, бухгалтер був затриманий на роботі і доставлений на допит. Одночасно з цим у нього вдома було проведено обшук. Допит в якості підозрюваного виявився для нього настільки несподіваним, що він не тільки визнав свою участь у скоєнні крадіжки, але й вказав додаткові шляхи збуту неврахованої продукції, що дало можливість виявити та притягти до кримінальної відповідальності ще одну групу розкрадачів [28, С.218-219].

б) участь у допиті певних осіб, поява яких або надання якими свідчень є для допитуємого несподіваним.

Злочинець відібрав у потерпілого гроші та особисті речі. Через деякий час він знову зустрів та убив його. Зібраними по справі даказами він був викритий в убивстві, але стверджував, що скоїв його у стані необхідної оборони. Зустріч з потерілим до убивства та скоєння розбійного нападу заперечував, вважаючи, що цього ніхто не бачив. Слідство встановило свідка, жінку, яка знала підозрюваного та бачила його зустріч з незнайомим чоловіком на вулиці, де було скоєно розбійний напад. Щоб у підозрюваного склалось враження, що слідчому невідомі обставини розбійного нападу, використання отриманої інформації було відкладено. Через кілька днів, коли підозрюваний заспокоївся, слідчий провів очну ставку із свідком. Вона повідомила про факт перебування підозрюваного на місці розбійного нападу та зустрічі з чоловіком, схожим за прикметами на потерпілого. Поява такого свідка виявилась для підозрюваного настільки несподіваним, що він не тільки зізнався в скоєному злочині і підтвердив ці свідчення, але й показав місце зберігання викраденого [10, С.15].

За фактом обвалу на одній із шахт, що спричинило людські жертви, слідчий провів допит підозрюваного за участю фахівця, який добре знає шахтарську справу. Підозрюваний, який був вже раніше допитаний і дав неправдиві показання, увійшовши до кабінету слідчого та побачивши відомого фахівця, зрозумів марність своїх намірів і назвав справжню причину обвалу [10, С.31-32].

а) проведення заходів, характер яких невідомий допитуємому або несподіваний відносно конкретної ситуації.

В одному з сіл була згвалтована та убита школярка. У ході розслідування встановили, що незадовго до зникнення її фото графу кав біля школи знайомий хлопець, на якого впала підозра у скоєнні убивства. На допиті він визнав факт її фотографування та в підтвердження своєї непричетності до убивства надав фотоплівку, пояснивши, що після зйомки загиблої, коли вона пішла, він продовжував фотографувати інших школярів. Проведена судово-астрономічна експертиза фотоплівки встановила, що між кадром, на якому сфотографована потерпіла, та наступним знімком був проміжок часу у розмірі 2 години 45 хвилин. Встановлення цього факту за допомогою експертизи справило на підозрюваного таке враження, що він одразу зізнався в скоєному убивстві [10, С.28-29].

Під час проведення обшуку у підозрюваного у скоєнні крадіжки була знайдена в сараї викрадена радіоапаратура. Він впевнено заявив, що вперше бачить ці речі, ніякого відношення до них не має, що їх йому підкинули. Тоді слідчий, враховуючи, що він неодноразово був засуджений та добре знає процедуру розслідування, доручив спеціалісту-криміналісту, який тут знаходився, вилучити сліди пальців рук із знайдених речей та отримати відбитки пальців підозрюваного, щоб одразу на місті перевірити правдивість заяви підозрюваного. Той, почувши це, засвідчив, що крадіжку вчинив він, та під час допиту заявив, що не очікував такого оперативного проведення дактилоскопічного дослідження [10, С.43].

г) місця проведення слідчої дії.

Стосовно допиту цим буде, наприклад, його проведення без попереднього запрошення, що звичайно не дає можливість викликаному обміркувати причину виклику та визначити лінію своєї поведінки. Сам факт несподіваної зустрічі та незвичність місця його проведення впливають на до-питуємого і обмежують можливість чинити продуману протидію слідчому.

Підозрюваний зник і заховався у свого знайомого, про якого, як він гадав, не могло знати слідство. Однак оперативним шляхом це було з'ясовано. Слідчий попрямував до дому приятеля підозрюваного та дочекався на лавочці біля під'їзду його появи. Підозрюваний, побачивши слідчого, був настільки здивований, що не тільки не спробував втекти, але й все докладно повідомив про скоєний злочин.

§ 11. Використання слідчих хитрощів

У випадках, коли допитуємий відмовляється від своєї причетность до злочину, приховує поінформованість про обставини розслідуємої події, можливо використання так званих слідчих хитрощів [7, С. 132-148]. Слідчі хитрощі дуже різноманітні за своїми цілями та засобами реалізації. Це вже згадані прийоми маскування цілей допиту, організовування обмовок, створення уявлення про поінформованість слідчого тощо. Загальним у них є створення стану, коли допитуєма особа може продемонструвати свою обізнаність, відкрито прореагувати на надану йому інформацію.

Так, підозрюваний у скоєнні квартирної крадіжки поводив себе на допитах зухвало: не заперечував причетності до крадіжки; але показань для протокольного запису не давав, співучасників не називав, місця знаходження викраденого не вказував. До наступного допиту слідчий знайшов у знайомих потерпілого (учасників спільної подорожі до Індії) один з аналогічних викраденому сувенірів та поставив його на сейф, прикривши газетою, але так, щоб його можно були роздивитися з місця, на якому буде сидіти допитуємий. Запросивши підозрюваного, слідчий став докладно розпитувати його про попереднє засудження, заняття після звільнення з виправно-

трудової установи, зв'язках тощо. Підозрюваний весь час кидав погляд у бік сейфу, відповідав на запитання із запізненням, уривчасто, а потім, сказавши: "Досить про це", докладно розповів про вчинення крадіжки, в тому числі, про місце знаходження викраденого, де воно і було знайдено після допиту та вилучено [16, С.135].

Тактична хитрість може бути використана для розшуку об'єктів та осіб, що переховуються, на основі спонукання допитуємого до конкретних дій, контроль за якими дозволяє знайти те, що шукають. Під час оператив-но-розшукових заходів було встановлено кілька осіб, які могли скоїти убивство. Один з них на цей час був призваний до армії. Слідчий виїхав у військову частину та допитав його, але той все заперечував. Тоді слідчий попередив, що для перевірки його свідчень проведе обшук у квартирі його матері. На поштово-телеграфну кореспонденцію матері був накладений арешт. В той же день на ім'я матері прийшла телеграма, а потім лист, в якому була докладна інструкція про те, де знаходяться та як знищити сліди злочину. На основі цих даних були знайдені унти. підозрюваного зі слідами крові потерпілого та його документи [7, С.148].

До слідчих хитрощів слід також віднести засоби для створення уявлення у особи яка допитується про те, що інші співучасники вже зізнались.

У показаннях І. та П., які заперечували свою причетність до злочину, були суттєві суперечності відносно того, чим вони займались до моменту вчинення злочину. Показання І. в деякій мірі відповідали встановленим даним. Очна ставка між підозрюваними, яка була спрямована на усунення цих суперечок, була закінчена запитанням до Е.: "Ваші показання про подальші події цього дня також правдиві?" Відповідь І.: "Так, всі мої показання про цей день повністю правдиві". Завершивши таким чином очну ставку, слідчий видалив з кабінету І. та перейшов до повторного допиту П., який, думаючи, що І. зізнався в скоєному ним злочині, визнав свою провину і дав докладні, які потім повністю підтвердилися, показання про обставини злочину [7, С.146-147].

Дружина підозрювалась в убивстві чоловіка. Про скоєний злочин, як думав слідчий, знала дочка. Однак, на допиті, вона зробила заяву, що нічого про убивство батька не знає, та стверджувала, що говорить правду. Після закінчення допиту слідчий вийшов з нею в коридор та, прощаючись, сказав так, щоб чула мати, яка очікувала своєї черги: "Дякую, Ваші свідчення дуже важливі для слідства. Добре, коли люди говорять правду". Одразу ж до кабінету була запрошена мати, яка, вирішивши, що дочка дала правдиві свідчення, розповіла про скоєне убивство [7, С.147].

Зовсім інший -- неправомірний — характер набуває "слідча хитрість" в іншому прикладі. Затриманий заперечував свою вину. Для його викриття потрібно було довести, що у приміське селище він прибув окремо від інших членів своєї сім'ї: усі на електропоїзді, а він — на викраденому автомобілі. Однак ,у зв'язку з домовленістью всі стверджували, що він приїхав разом з усіма. Замість того, щоб за рахунок деталізації показань кожного, виявити розбіжність та протиріччя і таким шляхом викрити неправду, слідчий при повторному допиті ізолював один від одного всіх членів сім'ї і почав допит з батька. Він не змінив своїх свідчень. Після цього слідчий запросив його дочку. Коли вона стала повторювати свої попередні свідчення, слідчий зачитав "свідчення" батька про те, що вони приїхали окремо від брата. Тоді дочка підтвердила цей факт. Потім схожа операція була проведена з матір'ю і врешті решт протоколи дружини та доньки були пред'явлені батьку підозрюваного, який визнав, що раніше давав неправдиві свідчення. На основі здобутих таким шляхом даних затриманий був додатково допитаний і зізнався у скоєнні крадіжки. [16, С. 147-148].

Неприпустимість такого "тактичного" прийому полягає у тому, що по-перше, допущений відвертий обман (хоча і такий, що привів до встановлення існини), по-друге, допитані з'ясують, хто перший розповів про те, що домовилися приховувати, та як це сталося, тобто, з'ясують "засоби" роботи слідчого. Але головне полягає у тому, що, зробивши перший крок на шляху обману, наступні (і більш серйозні) буде зробити простіше.

Подібні приклади спричинили суперечки про можливість використання слідчоих хитрощів взагалі [29, С.132-151]. Правомірність застосування слідчих хитрощів полягає у тому, що допитуємому пропонується інформація, на яку може відреагувати тільки той, хто знає про неї і розуміє її зв'язок з розслідуємою подією. І при цьому на допитуємого не треба чинити ніякого тиску (окрім самого факту "подання" інформації"), тобто, відношення до неї повинен визначати сам допитуємий. Якщо він не прореагував на запропоноване йому, це означає що він або не знає про це і, відповідно, підозри відносно нього безпідставні, або не відреагував на запропоноване, що свідчить про невідповідність використаного прийому та необхідність вести пошук інших засобів досягнення мети.

Тому неприпустимо використання прийомів, зовнішньо схожих на слідчі хитрощі, а на справді таких, що є порушенням закону, пов'язаних з обманом.

Пістолет, з використанням якого було скоєно убивство, не знайшли. Тоді слідчий узяв подібний і поклав його до ящику стола. Під час допиту, коли підозрюваний став знову відхиляти свою причетність, слідчий дістав пістолет, помахав перед обличчам підозрюваємого та запитав: "Ну, а тепер будеш зізнаватися?" У чому неправомірність цього "прийому"? По-перше, допитуємому не надана можливість самостійного вибору відношення до пред'явленого, а стверджується конкретний факт — ось твоє знаряддя злочину. По-друге, пістолет міг бути знищений або мати характерні ознаки, які добре відомі підозрюваному, і тоді вся неправдивість та слабкість позиції слідчого стане йому зрозумілою.

Загальною метою будь-якого тактичного прийому є з'ясування джерел інформації, які дозволяють забезпечити підтвердження наявних даних, а не тільки отримання зізнання, яке не підтверджене доказами. Без отримання підтверджуючих даних у випадку визнання підозрюваним своєї провини у нього завжди залишається можливість відмовитися від повідомленого на допиті [10, С.15].