Клініка соцреалізму
| Вид материала | Документы |
- Валентина Хархун (Ніжин) Модифікація естетики соцреалізму в умовах „загроженої” культури, 386.29kb.
- Питання та ситуаційні задачі до пмк черепно-мозкова травма, 460.32kb.
- Ліквідація українських монастирів під час хрущовської антицерковної кампанії, 141.27kb.
- 1.Історія розвитку неврології в Україні, вклад вітчизняних та зарубіжних вчених у розвиток, 873.81kb.
- В. Н. Каразіна кафедра загальной та клінічної імунології та алергології грип (антропонозний,, 687.35kb.
- План практичних занять з терапевтичної стоматології для студентів 4 курсу на осінній, 98.23kb.
- Сподарець М. П., кандидат філологічних наук, Харківський національний університет імені, 513.26kb.
- Тематичний І календарний план лекцій з хірургічної стоматології для студентів 4 курсу, 37.88kb.
- Клініка репродуктивного здоров’я «Боголюби», 1207.72kb.
- Діагностична програма при гострому холециститі. Лікувальна програма при гострому холециститі, 158.69kb.
В кімнату заходить Грета в білому халаті та хустині з червоним хрестом і коле голкою шприця прямо в серце.
- Тепер тобі буде краще.
Юрій дивиться на неї і упізнає чергову сестру інфекційного відділення.
- Тиск підвищується. Пульс прослуховується - передає лікарю медсестра.
Гонтар переводить погляд у бік вікна і примружує очі від спалахів сонця між гілок дерева.
- Яке сьогодні число? - запитує лікаря.
- Дев’ятнадцятого серпня. Свято Спаса.
На лавочці, біля входу в інфекційний корпус, сидить змарнілий батько Юрія, поруч заплакана матір. Анатолій Чорний нервово курить сигарету.
- Заспокойтесь, люди добрі, - виходить на ганок лікар. - Найгірше позаду. Хлопець залишається жити. Дуже складна ситуація: вражені нирки, печінка, підшлункова залоза, мілкі судини, а ще, як мені здається, оболонка кори головного мозку. Головне ми зробили: нирки працюють, а решта залежить від імунітету.
- Дякуємо Вам, докторе, за надію! - трохи заспокоюється матір Юрія.
Лікар усміхається і вертається в палату.
Закінчується важкий день як для хворого, так і для медперсоналу.
- На сьогодні все, - каже Олена, медична сестра. - Тобі, Юрко, пощастило, Фаїна Сергіївна спеціаліст з лікування лептоспирозу, в Москві спеціальні курси скінчила. Ти третій, кого вона врятувала від смерті, на жаль, вісім хворих померло. Взагалі, Фаіна зараз у відпустці і сьогодні зранку збиралася з чоловіком їхати в Крим, навіть вже сиділа в машині, але згадала, що забула паспорт і повернулась в квартиру, а тут якраз я зателефонувала... Як ти себе почуваєш?
- Так, начебто на мені бульдозер розвернувся. Повний параліч, навіть голови повернути не можу.
- Відпочивай, зранку знову зустрінемось.
...Північ. Гонтар нерухомо лежить в ліжку, дивиться в стелю. Чує, як відчиняються двері, а по кроках визначає, що в палату входять двоє.
- А ось і наш жовтоокий, - чує Юрій чоловічий голос.- Який білірубін?
- В достатній кількості, щоб зарядити біоакумулятори, - відповідає інший чоловік.
- Хто ви, і що вам потрібно? - ледь чутно запитує Юрій.
- Ти матеріаліст і тому не зрозумієш наших пояснень.
- Я більш ідеаліст, ніж матеріаліст.
- То ти мабуть знаєш, що після смерті людини душа не вмирає?
- Так, знаю.
- Так ось, твоя кров збагачена жовчею, це нормальний показник для матеріалізації душ людей, що померли в середньовіччі. А тепер помовч. Колего, починайте.
Юрій відчуває, як його голову стискають струпциною і двічі проколюють шию. Запрацював компресор. Хлопець повертає зіниці очей у бік проходу і бачить на табуретці, поруч з ліжком, прозору торбину, в якій б’ється людське серце. Від серця йдуть два поліетеленових шланги і з’єднуються з його шиєю.
- Зрозуміло, це ж велике та мале коло кровообігу, один шланг артерія, другий вена...
...- Як відпочивав? - запитує ранком Юрія лікар.
- Я, Фаїно Сергіївно, не відпочивав. Я заряджав біоакумулятори. Чому Ви не попередили, що вночі до мене прийдуть Ваші колеги?
- Які колеги? Господь с тобою! Бідолашний, то ти марив вночі, в тебе мінінгітний синдром. Олено, - звертається лікар до медсестри. - Починай колоти пеніцілін, продовжуй ставити крапельниці...
...Вночі Гонтар залишається сам на сам. Знову в палату заходять невідомі.
- Починайте, колего, - чує Юрій той самий голос.
- Шановні, я не розумію, що ви зі мною робите?
- Якщо хочеш все знати, ми з’єднаємо тебе з душею померлого напрямки.
- Гаразд, - погоджується допитливий хлопець.
І знову, як вчора вночі, голова стиснута струпциною, знову два проколи в шиї і працює компресор. Юрій відчуває, що всі частини тіла подвоїлись.
- Таке враження, що я сиамський близнюк, - дума про себе Гонтар і запитує у матеріалізованої особи. - Хто ви?
- Я твій колега, Ієронім Босх.
- Так Ви ж славнозвісний художник!
- Так, я художник, жив п’ятьсот років тому. Нарешті, я побачу Світ твоїми очима.
- Моїми очима, маестро, Ви побачите кумедний напрямок в мистецтві під назвою “соцреалізм”. На полотнах наших митців, трудовий люд з невеличким прошарком інтелігенції, бадьоро крокує у світле майбутнє, і веде їх за собою привід, що раніше блукав по Європі, а прижився на моїй Землі. Реальне життя, мій шановний колего, схоже на ваші сюреалістичні сюжети. Клініка, словом.
- Кількість білірубіну обмежена, час роз’єднуватись, - втручається в розмову митців “біоенергетик”...
...- Ранковий аналіз крові показав, що білірубін в нормі, - каже Юрію Фаїна Сергіївна.
- Так то, лікарю, Ваші колегі вночі перекачали його Босху, нідерландському художнику. Ми з ним так мило спілкувалися.
- Маячня! У тебе, мій юний друже, через запалення, виникла разсинхронізація півкуль головного мозку. От і виходить, що твоя права півкуля, спілкувалася з лівою. Ти художник, вивчав історію мистецтва, тому з однієї півкулі в іншу, надходить інформація про художника. До тебе в мене був хворий вантажник, так до нього вночі приходив сусід з сокирою, щоб повернути борг. Який у хворого інтелект, таке й марення. Зрозумів?
- Зрозумів, - піднімається з ліжка Гонтар. - Сьогодні мені краще.
- І прошу тебе, облиш зациклюватись на видіннях, а то доведеться лікуватись в іншій клініці...
...- Це тобі, друже, щоб промити нирки, - кладе кавун на тумбочку Чорний. - Як себе почуваєш?
- Дякую, Толю, сьогодні вже вставав з ліжка. А в тебе як справи? Які новини?
- Композитор Микола Неміров кинув свою музику і пошився в художники: вдень працює оформлювачем на м’ясокомбінаті, ввечірі ходить в образотворчу студію, а в неділю з Фетісовим їздять на пленер. Маргаритка в трансі: Петю, як вона каже, таки з’їли молдовани. В художньо-виробничому комбінаті працює комісія КРУ, розкручують історію з червоним плюшем. Всі знайомі , Юро, шлють тобі вітання. А коли ти вийдеш з лікарні на волю?
- Спочатку доколять пеніцілін. Оленка казала, що тієї дози, котру вона вже вколола в мою охлялу сідницю, вистачило б на лікування одного сифілісу і двох гонорей. У мене до тебе, Толю, велике прохання: візьми, будь ласка, у рами мій весняний етюд з лісом і водою, а також з хмарою, я подарую їх лікарю Фаїні Сергіївні та медсестрі. Без їхнього втручання і зусиль - то були б мої останні роботи в житті.
- Гаразд, я все зроблю. Швидше одужуй! - тисне руку Юрію Чорний і виходить з палати.
Залишившись на самоті, художник відрізує від кавуна скибку, кладе на серветку поруч з яблуками і букетом чорнобривців, дістає альбом та акварель, починає малювати натюрморт.
Останні дні вересня. Юрій Гонтар виходить з воріт лікарні, жадібно вдихає п’янке повітря бабиного літа. Крокує пішки через все місто. Біля церкви зупиняється, заходить до храму, ставить свічку під іконою Ісуса Христа, потім хреститься.
- Все-таки, життя чудова штука, - думає художник, виходячи з церкви.
Далі прямує сквером. Біля кав’ярні за столиком, під пожовклою липою, хлопець з дівчиною п’ють малиновий напій.
Зайшовши в майстерню, Юрій помічає в темному кутку вітальні сивобородого ченця з мистецьким альбомом в руках.
- Цей чоловік схожий на мого діда Андре з військової фотографії, трохи на мого батька і зовсім на мене самого, тільки років на двадцять з гаком старший, - думає Юрій, вдивляючись в обличчя сивобородого ченця.
- Так воно і є, друже, - чує свій власний голос з темного кутка Гонтар.- Я, це ти на зламі віків. Хочеш знати свою подальшу долю?
- Хочу.
- Невдовзі ти зустрінеш чарівну дівчину, одружишся і житимеш у столиці. Настане час і ти створиш своє власне творче об’єднання. Його величність Випадок, зведе тебе з видатним французьким художником Віктором Вазарелі. А коли Україна здобуде незалежність, побуваєш з виставками в багатьох країнах Світу. Твої мрії здійсняться: ти будеш займатись рекламою. На жаль, твоє агентство, після дев’яти років процвітання, збанкротує, завдяки нечесним конкурентам та недосконалим податковим законам і ти почнеш все з нуля, досвіду і наснаги тобі не позичати. Ти вивчиш техніку іконопису і будеш викладати її в монастирський школі, - замовкає сивобородий.
- А далі, що буде?
- Що буде далі, знає тільки Всевишній.
- Тоді скажіть мені, будь ласка, про майбутнє батьків?
- Батько помре навесні в день рівноденства, а матір, не витримавши самотності, помре вслід за батьком у найкоротшу ніч червня. Перед смертю батько згадає прізвище твого діда.
- Швидше назовіть мені його, - просить Юрій ченця.
- Андре ван Акен...
Чути кроки по сходах. На порозі майстерні з’являється Анатолій Чорний.
- Чого це ти, друже, стоїш у пітьмі і сам з собою розмовляєш? - вмикає світло Анатолій.
- Та так, приємно спілкуватись з розумною людиною, - приходить до тями Юрій.
- Нарешті ти повернувся. Скільки днів пробув у лікарні?
- Сорок.
- Скінчись все інакше, ми б сьогодні пиріжки з узваром їли, - посміхається Чорний і вмикає магнітофон.
Звучить пісенька з репертуара “АББА”, саме та, що її наспівували Грета з Хельгою під гітару.
Юрій дивиться в куток, туди, де ще недавно сидів чернець, і бачить на стільці мистецький альбом про творчість Босха.
- Толю, звідки взялась у нас ця книга?
- Це тобі призент від наших приятелів з Німеччини, вчора в бюро “Супутника” бандероль одержав з фотографіями і альбомами: тобі Босха, мені Дрезденську галерею.
Юрій бере в руки альбом, навмання відкриває сторінку з репродукцією “Сади земних насолод”, роздивляється її, потім відкриває альбом з початку.
- Босх Ієронім, - читає уголос Юрій, - Хіронімус ван Акен, народився близько 1450 року в Хертогенбосі...