О слово! Будь мечем моїм! О. Олесь

Вид материала

Содержание

Л. Настояща, Р. Сидоренко, В.Бондар
Бушланова Яна
Надія Гармазій
О Воле! Ти душею руйнівна !
Лишень кохання
Анастасія Іонова
ЗИМА Негадано і тихо
Олена Камінська
Мандрівка до серця Європи
Олена Наумчик
Нікітченко Катерина
Христина Поліщук
Краса життя й любові.
Зимова ніч
Село моє рідне
Вогонь надії
Четвергова Юлія
Рідний край
Для друга

Подобный материал:

О слово! Будь мечем моїм!

О. Олесь

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА ІМ. О. М. БОЙЧЕНКА

ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ

УКРАЇНИ

Кіровоград

2006

Сьогодні ми представляємо доробок юних обдарувань - користувачів бібліотек Кіровоградщини. Дехто з них друкується вперше, можливо ця проба пера буде вирішальною в їх творчих пошуках. Тематика літературних творів досить різноманітна, що свідчить про широкий кругозір авторів. Вони закохані у своє село, місто, у свій рідний край, школу, вчителів, друзів, рідних. Пишуть про те, що бачать своїми очима, переживають своїм серцем.

Видання розраховане на юних читачів та усіх шанувальників українського слова.

Над випуском працювали:

Л. Настояща, Р. Сидоренко, В.Бондар

Комп’ютерна верстка, дизайн:

Р. Сидоренко

Відповідальний за випуск:

Л. Савенко

Бойчук Людмила

Учениця 11-В класу ЗНЗ-III ступенів смт Компаніївки; переможець районних літературних конкурсів, олімпіад. Захоплюється поезією, досліджує легенди, звичаї та історію рідного краю.

Україна

Україна - мати наша,

Наш великий рідний край!

Це земля твоя – найкраща,

Завжди, друже, пам’ятай.

Наша мова – солов’їна,

І весела, і дзвінка, -

Кожна знає це людина

Ще з малого малюка.

Щастя – долю обирає

Наш нескорений народ,

Й пісня раз у раз лунає

Серед безлічі незгод.

Не скоряться українці,

Не забудуть рідний край.

Всі ми різні поодинці,

Ти на нас не зазіхай

Бушланова Яна

Народилась і проживає в смт Вільшанці. Їй 14 років. Любить життя: писати вірші, читати книги, малювати. Має багато різносторонніх захоплень: танцювати, виступати на сцені, брати участь у різноманітних конкурсах, знаходити нових знайомих, допомагати іншим. У майбутньому має намір вступити до коледжу, отримати дві освіти і стати журналістом.

Зорі

Зорі небеснії, тихі й далекі.

Всі ми під Богом, і люди й лелеки.

Зорі небесні – то душі померлих,

Прадідів наших, війною пожерлих.

Зіроньки ясні освітлюють шлях.

Зіроньки яснії в наших серцях.

Зорі прекраснії в наших думках.

За перемогами, сльозами,

За муками цього життя

Оберігаймо тата й маму –

Дочасно зорями не стали б

І рідні, й друзі – це затям.

Надія Гармазій

Народилася у м. Світловодську 1986 року.

Торік стала переможцем обласного етапу Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов”, внаслідок чого була видана поетична збірка „Готика”.

Школу закінчила із золотою медаллю. Нині – студентка третього курсу факультету філології та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира

Винниченка.

* *

*

Синій птах – це наші мрії

Линуть думкою у світ,

Несуть щастя і надії

У свій зоряний політ.

Це натхнення в наших віршах

Постає, мов зорепад,

Ллємо сяйво в рими пишні

Наче мрійний римопад.

Сонет

О Воле! Ти душею руйнівна !

Ти збудувала мить в всесвітньому роздоллі,

Зродила почуття у посміх зорі,

Приспала зло, збудила нас від сну.

Як час знайти, коли ми в горі,

Скажи, о серце, це ж не дивина,

До тебе я звертаюсь як весна -

Мету всім дай, щоб важити в просторі!

Як час знайти, що дарма пролетів,

Як почуття в людині оживити,

Як мир у нашім колі збудувати?

Чому ж осінній лист вже облетів,

Чом не схотів він зиму пережити?

Та я - не він, я буду весни ждати.

Ірина Добровольська

Народилася в селі Червоному Гайворонського району. У вільний час пише вірші, читає художню літературу. З подругами спілкується в бібліотеці та на дискотеці.

Лишень кохання

Ні, не богиню недосяжну

Петрарка ніжно полюбив,

А жінку лагідну, прекрасну,

Земну, чарівну – диво з див.

Та не змогла любов поета

Порятувать прекрасну донну -

Пішла, залишила сонети,

Забрала щастя його долі.

Можливо, в новому столітті

Народиться іще Лаура,

Якій писатимуть сонети

Поети ядерної ери.

Лишень кохання,

Лиш краса

Врятують світ і небеса.

Анастасія Іонова

Народилася 16 вересня 1990 року в м. Миколаєві, у п’ятирічному віці переїхала до м. Бобринця. Нині студентка Бобринецького аграрногого технікуму. Вірші пише з 9 років. Захоплюється музикою, літературою, хореографією, любить природу. Як поетична душа любить все неординарне: дивитися на вогонь і хвилі річки, білих кошенят і чорні троянди.

ЗИМА

Негадано і тихо

                                Прийшла зима ясна -

                                Долинув білий вихор

                                І до мого вікна.

                                Вже на деревах іній,

                                Немовби той кришталь,

                                Без обрисів і ліній

                                Вже степ, і ліс, і гай.

                                А в далині імлистій

                                Вітри гудуть-пливуть,

                                Сніги прозорі й чисті

                                Долинами несуть.

                                В яру заснула річка,

                                Закута міцно в лід...

                                Залишила навічно

                                Зима свій білий слід?

* *

*

Нахилилось гілля низько над водою,

Розцвіли лілеї у обіймах ставу,

Шепотівся вітер й плакав із вербою,

Коли цеї ночі русалкою стала.

Заспівала пісню про людські страждання,

Про весь біль, що в грудях жив ще за життя.

Й плакав знову вітер з вечора до рання,

Бо немає шляху вже для вороття.

Гомоніли зорі. Місяць не всміхався.

Світ поринув сонний у якусь імлу.

Промінець від зірки легко колихався,

Кинувши у воду відблиск, мов стрілу.

Олена Камінська

Н

ародилася 28 січня 1992року. Навчається у 9-А класі Олександрівській загальноосвітній школі.

Пише вірші з 7 років, найперший присвятила матусі – Тетяні Олександрівні. У серпні 2005 року районна газета «Вперед» надрукувала її вірші.

У травні 2006 року брала участь у конкурсі «Найкращий читач – 2006», де зайняла перше місце.

Колискова

За вікном маячать явори

І вкрилась сивим пилом довга стежка,

У жовтім полі грають вечори

І сяє неба золота мережка.

У лісі мріють мавки чорноброві,

А з ними білокрилії лелеки,

А ніжна казка щедрості й любові

Гойда колиску десь в селі далекім.

Вже яблуні горять рожевим світлом

І ночі в рукава зсипають зорі,

Вже спатоньки лягли маленькі діти,

Їм матері співають колискову.

Кондрашова Яна

Народилася 12.10.1990 в смт Компаніївка. Перші вірші почала писати в початковій школі. Любить музику, вивчає історію. Член команди юних інспекторів руху «ДАІ-клас»-2 (чотириразовий переможець Всеукраїнських змагань). Учасник і призер багатьох творчих літературних конкурсів.

* *

*

Ти чув, як шепотіли трави,

Що руки в сонця ніжні і ласкаві?

Як падали кришталики на віти,

Як в кольорових снах сміються квіти?

Ти чув, як солов’ї росу клюють,

Як хмари з вітром вальс танцюють,

Як зорі молоко на небі п’ють

Й напій чарівний для дощу готують?

Ти чув, як грім сонет складає

З малинового кришталю,

А потім для грози його співає…

Ти чув, як серце мовило: «Люблю»…

Лісняк Наталія

Н

аталія народилася у жовтні 1990 року в смт Новгородка Кіровоградської області у родині службовців. Навчається в Новгородківському навчально-виховному комплексі.

В її лексиконі немає слів „не можу”. Твердо впевнена, що на світі можна перемогти. Гасло: „Якщо не вдалося з першого разу – намагайся знову” придумане спеціально для неї. Енергійна, завжди в русі, довірлива.

До України та української мови ставиться як до найбільших святинь. Ніколи не забуває про те, що: „Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього”.

Незабудка

З дитинства мене чарував і манив захоплюючий світ флори. Пам’ятаю, як ще малою любила сідати в бабусі в квітнику: годинами могла милуватись на невимовну красу. Бабуся мене запитувала, чи ж вибрала я улюблену квітку. Я швидким поглядом пробігала по клумбі і, розгубившись від такої великої кількості краси, ставила бабусі зустрічне питання: “А кого ти більше любиш із усіх нас, твоїх онуків? ” “Звідки в тебе така дурість? – обурювалась бабуся. - Ви всі мої, всі з однієї родини. Мені ж кожен палець однаково болить. Отак і за вас”. “Отак і за квіти,” – з легким гонором і незрозумілою гордістю продовжувала я стояти на своєму...

Тоді бабуся стала переконувати мене в тому, що все ж має бути улюблена квітка, сідала оповідати мені легенди про них. Вона завжди любила незабудки. Розповідала вона багато чого. І про те, як колись, ще тоді, як були пани та бідні, ангел спускався на землю і насадив на полі багача цих квіточок, від яких усі добрішали, і про те, як колись двоє маленьких діточок клялись на вірність на незабудці, а на старість врешті-решт зустрілися, не бачившись все життя... Багато було історій. Та в кінці кожної з них бабуся говорила: “Зіронько моя, тож і ти не забудь мене ніколи”.

Минуло дитинство, багато води спливло з того часу, як ми з нею сиділи, міцно обійнявшись, милуючись квіточкою небесної барви, не стало вже й бабусі. Та її слова „Не забудь мене” живуть у моєму серці й досі. Кожен раз, коли бачу незабудку, згадую милу серцю людину, яка прищепила любов до цієї квітки. Я немов знову сиджу з бабусею і слухаю її дзвінкий голос, який змушує мене забувати про всі негаразди. Так дивно! Вже доросла, вже підліток, а ще й досі вірю в бабусині легенди.

Я у всьому люблю різноманітність: обожнюю троянди, милі, але горді, як символ любові і краси, і бузок, первісник весни, простий, але вишуканий. Я в захваті і від тропічних орхідей – прекрасної екзотики, щаслива, коли мені дарують просту водяну лілію, люблю ворожити на пелюстках ромашки… А тюльпани... Тато прекрасно знає, що я на сьомому небі від щастя, коли 8 березня дім заповнений ними... Кожна квітка – це окремий світ, унікальний, неповторний.

Ось так. Я люблю всіх красунь природи. Та все ж серед буяння квітів першою в око мені впаде маленька незабудка – улюблениця моєї бабусі. Бо це наша квітка, це наша історія.

Мітленко Олена

К

ожна людина шукає себе у мистецтві, науці, спорті… Кожен шукає родину, гроші чи славу… Родину можна побудувати, гроші заробити. А славу… Славу можна здобути. Так вважає Олена, учениця 10-а класу Новопразького ЗНЗ Олександрійського району. Працюючи у шкільному науковому товаристві, побачила вершини наукових досягнень і змогла відчути радість перемоги на обласних конкурсах.

Олена усвідомлює, що на шляху доведеться падати, але мріє не впасти так, щоб ніколи не піднятися. Для неї важливі три речі: віра, праця і Україна.

Мандрівка до серця Європи

Якщо ви запитаєте у спеціаліста з географії, що таке Львів, то він скаже, що це чарівне місто України, розташоване на схилах мальовничого Розточчя, де перетинаються всі шляхи Західної і Східної Європи.

Запитайте в історика, і він вам повідає про фортецю, засновану у середині ХІІ століття князем Данилом Галицьким, названу на честь сина Лева.

Запитайте у еколога, і почуєте у відповідь, що південні райони Львівщини мають рідкісні екологічно чисті джерела і цілюще повітря…

Запитайте в учнів Новопразького НВК, які під час зимових канікул перебували у Львові, і вони скажуть, що вражені незабутніми панорамами, архітектурою, елітарним мистецтвом, колоритом національних традицій, щирою гостинністю львів’ян.

Групі учнів Новопразького НВК з керівниками (Л. Мітленко, Л. Валькевич, В. Гейко та Л. Колоярцевою) надовго запам’ятається місто, оповите серпанком легенд, вузькі середньовічні мощені бруківкою вулиці, надзвичайне архітектурне оздоблення будівель. Протягом двох днів учні ознайомились з найвеличнішими пам’ятками міста, які внесені до списку світового культурного надбання ЮНЕСКО: собором святого Юра – шедевром українського бароко, що вважається символом об’єднання двох гілок християнства; Кафедральним собором, де сплелися елементи готичного і барокового архітектурних стилів; Домініканським собором, інтер’єр якого прикрашають вісімнадцять унікальних різьблених фігур, де учням пощастило послухати органний концерт; Високим замком – насипом, з якого відкривається незабутній краєвид міста і починається історія міста лева; Шевченковим гаєм – унікальним музеєм під відкритим небом з оригінальними галицькими церквами, школами, будиночками, що так нагадують оспівані великим Тарасом краєвиди українського села; Личаківським цвинтарем – місцем поховання відомих політиків, діячів культури, освіти, визначних людей Європи. Тут знаходиться пам’ятник Каменяреві, могили воїнів ОУН - УПА тощо; оперним театром – одним з найчарівніших і найвеличніших у Європі.

Минають століття… А Львів уже 750 років лишається культурним центром нашої країни. Це місто прекрасних пам’яток історії та надзвичайних людей, місто єднання, добра і чистих сердець.

Олена Наумчик

Народилася 16 липня 1989 року в м. Жовті Води Дніпропетровської області. Та Бобринець став її рідним містом. Сюди переїхала вся родина у 2000 році. Дитинство і юність Олени пройшли на берегах мальовничої, скелястої Бобринки, серед запашних чебреців і квітучих каштанів. Поетична душа дівчинки ввібрала в себе всю красу рідної природи, її неповторну чарівність. Олена пише вірші, малює гарні картини, з-під її рук з’являються на світ шедеври декоративно-ужиткового мистецтва. Вона неодноразово брала участь у виставках, що проводилися в місті та області, її роботи є окрасою місцевого краєзнавчого музею.

* *

*

Вечірня зірочка у небі спалахнула,

Вона з’явилася раніше від усіх,

Хоч і маленька, та не потонула

В безодні неба, в нетрях голубих.

Її брати і сестри ще дрімають,

Та тільки час настане дорогий -

Замерехтять яскраво і засяють,

Розлившись ніжним блиском навкруги.

Зірки як люди – соб, цабе,гаття:

У кожної із них своє буття.

* *

*

Іду повільно вулицею міста,

Знайомого, водночас особистого,

Вдивляюся у те бездонне небо,

Що в сутінках палає від зорі,

І відблиском, мов самоцвітом на гіллі,

Відображає в серці промінь щастя,

Дарує радість і надію в краще,

Пробуджує в душі моїй яскраво

Всі ті хвилиночки, моменти,

Які минули вже, які ще будуть.

Щось, може, нове принесуть,

Обхоплять вихрем, закружляють у вальсі

Й на крилах долі вдалеч понесуть.

Та все це тільки мрії і надії,

А спокій, що закутав світ навкруг,

Все роздуми навіює мені.

Та ось вже місяця сріблястий круг

З’являється на небі вдалині,

Запрошуючи в гості сни чарівні,

І затихає місто в тишині.

Нікітченко Катерина

Н

ародилася у листопаді 1991 року. Навчається в Новоукраїнській ЗОШ № 8. Відмінниця, має похвальні листи та свідоцтво з відзнакою про базову освіту. Неодноразовий переможець районних та міських олімпіад. Закінчила музичну школу по класу фортепіано з відзнакою.

Вірші пише з раннього дитинства. Друкувалася в районній газеті „Новоукраїнські новини”, в обласних „Погляд” та „Народне слово”/

Мріє пов’язати своє майбутнє з поезією, журналістикою.

^Люблю

Чи я люблю його, чи ні?

До нього небайдужа, знаю.

Його не бачу уві сні,

А вечорами пригадаю

Ті карі очі, ніжні, милі,

Які між іншими шукала,

Згадаю моря сині хвилі.

Мабуть, тоді його кохала.

Була нещасна і щаслива,

Сумна - і радісна, як день.

Якби була тоді смілива,

Не згадувала б тих пісень.

Я б нашу зустріч не чекала,

Була б із ним або без нього.

В минулому його кохала.

Люблю тепер його одного.

Революціонерам

Не забувай той рік, і день, і мить,

Єднання душ людських, гінку мету.

Згадаєш все - і серце заболить,

Відтвориш в пам'яті подію давню ту.

Жіночі сльози, батьківські слова,

Дитячий відчай і нерозуміння...

В серцях жила ідея та нова

За волю, правду, щастя покоління.

Було не страшно їм неправди панівної,

Ні грому влади, ні очей лукавих.

Вони - ті люди, що несли з собою

Високу думку у долонях правих.

Чому в долонях? - А тому, що там

З'єднали руки дружби теплотою,

Вони хотіли щастя й долі нам -

Єдналися ідеєю одною.

Та завдяки їх вірі і єднанню,

Безмежної любові до країни,

Вони перемогли, їх сподівання

Та мужність врятували Україну.

Тож знай, що б у житті не зустрічалось,

Які б розчарування не жили,

Не зрадь майдан, не забувай, що сталось, -

Щоб спогади лиш добрими були.

Муза

Прийди до мене, музо-чарівнице,

Прийди, натхнення, віршами зігріте.

Краплинку творчості з бездонної криниці

Хай принесе мені на крилах тепле літо.

Я напишу про українську мову,

Яка в душі мов срібна арфа грає

Я напишу про ніжну колискову,

Що в світлий сон дитину проводжає.

Та не забуду воїнів сміливих,

Що йшли на смерть заради миру й волі.

Як материнські погляди журливі

Ті пам’ятали у запеклім бою.

Шевченкового слова не забуду,

Поета, що любив свою Вкраїну,

Він співчував знедоленому люду

І жив у злиднях, бідний сиротина.

Я не забуду край свій пречудовий,

Своє дитинство, рідну білу хату.

О музо, дай усім любові,

Щоб дітям Україну покохати!

Христина Поліщук

Народилася у селі Підвисоке Новоархангельського району у 1989 році. Мама – вчитель хімії, а батько – будівельник. Дівчинка змалку мала поетичну натуру, була надзвичайно чутливою. Вірші почала писати в початкових класах, брала активну участь у різноманітних шкільних та районних конкурсах.

Зараз навчається в Уманському педагогічному коледжі на музичному відділенні, продовжує писати вірші.

Краса життя й любові.

Заходить сонце, причаїлась тиша,

В пітьмі ясніє небо вдалині,

Легенький вітер долею колише,

Гортає спогадів думки мої сумні.

Спливає час, уже світають зорі,

Сон - порятунок десь летить у даль.

Життя - немов у казці, в іншій долі

Немає сенсу: пекло, а чи рай.

Закривши очі, ніжними руками

Ми піднімаємо і несемо у собі

Красу життя й любові до нестями,

Й бажання жити в щасті і добрі.

Зимова ніч

Навіщо снишся, тиха зимня ніч,

Де, наче в казці, падають сніжинки?

Навіщо, Боже, (бо у чому ж річ?),

З очей у мене капають сльозинки?

Знов сплять поля під ковдрою, як діти,

І вітер ніжно грає деревцем,

Червоні зорі розцвіли, мов квіти,

Хмаринки ледь пливуть за вітерцем.

Чому ж ти, тиха й зоряна, як казка,

Бентежиш душу й полониш серця?

Чому сумую, розкажи, будь ласка,

Що в сніжній далині нема кінця?

Твоя безмежність, зорі, ясні води,

Краса твоя бринить в моїх сльозах,

Повір, нема чудовішої вроди,

До тебе лину я в своїх думках.

Село моє рідне

Рідне моє Підвисоке...

Зелена Брама шумить,

Тополі гнуться високі,

Струмочок в долині дзюрчить.

Розкинулись ниви широкі;

Безкрайнього неба блакить,

Волошки цвітуть синьоокі

І спів соловейка дзвенить.

Красуються лебеді ніжні;

Кругом мальовничі садки,

Хатинки стоять білосніжні

І гнуться важкі колоски.

Найкраща моя рідна школа

Й стежинка, що в школу веде.

Село моє рідне, казкове

Як не любити тебе.

Пишається в лузі калина

Горить на зорі небокрай.

Це рідна моя Батьківщина

Співучий і сонячний край.

* *

*

Заснула ніч в безкрайності широкій

Бездонним сном у мріях та думках,

Накрила тугу спогадом глибоким

І пронеслась недугою в роках.

Заснуло все, лиш думка не заснула

І сама сутність й нині ще живе,

Прийшла у душу, холодом війнула,

До мужності й незламності зове.

У світі розійшлися всі дороги,

Куди не кинеш - скрізь один туман,

Тернистий шлях, обвали і пороги,

Ненависть, злість, образи і обман.

Закрию очі, думка знов далеко,

І очі знов уже блищать від сліз.

Чому так страшно, сумно і нелегко

Ступити крок без болю і образ?

* *

*

Вогонь надії

Я бачу майбутнє твоє, Україно,

В прекрасних вишневих садах.

Пишається в лузі червона калина,

Усмішки в усіх на устах

В безхмарному небі вита голуб миру,

В родинах - достаток і лад.

В народі своєму черпай, ненько, силу,

Немає нам шляху назад.

Полякова Катерина

Народилася 10 листопада 1990 року в м. Кіровограді. Навчається у Кіровоградській гімназії №9. Бере активну участь у шкільних, міських та обласних олімпіадах з різних предметів. Катерина – президент шкільного самоврядування, головний редактор шкільної газети „Вісник гімназії”. У жовтні 2006 року зайняла І місце у обласному конкурсі „Кращий молодий читач року”.

Серед захоплень, можна виділити вишивання, читання книг, а також написання віршів.

Моя мова кольорова

Моя мова кольорова,

Мелодійна і чудова.

Неповторна і прекрасна,

Ти щаслива і нещасна.

Тебе гнобили й цькували.

Розвиватись не давали,

У раби тебе саджали,

Існувать забороняли.

Але ти за честь боролась,

Й перемогу ти знайшла.

Ти чудова, моя мово,

Ти прекрасна і ясна.

Прийшла весна

Уже краса відкрила сині очі,

Укрила ластовинням небеса,

І озерцята скресли… Непророчо

Зійшли сніги, прийшла весна.

Налились бруньки ніжною снагою,

І плаче десь береза по гаях,

Ой, весно, весно, гою, гою,

Тобою пахне у садах.

Вже перші блискавиці проблищали,

Свою симфонію зіграв весінній грім,

І перші краплі з неба накрапали,

Туман лежав на землях, ніби мім…

Четвергова Юлія

Народилася у серпні 1990 року в смт. Петрове. Ще з першого класу стала активісткою: різні конкурси, олімпіади. Настільною книгою у домі стала збірка поезій Олександра Олеся. Саме його інтимна лірика наштовхнула на написання власних віршів. Перші поетичні спроби були в класі шостому.

Зараз займає посаду голови районного парламенту дітей, готується до випускних та вступних екзаменів.

Степ

Широчінь і обрій в одне ціле злились,

Щоб потім, колись, новим степом стати,

Багатством своїм усіх дивувати.

Степ багатоликий, дощем облитий,

Сонцем обпалений, снігом завалений,

Неповторний степ.

Хвиля колосків по полю гуляла,

Таємниці свої розповідала,

Пісню про щастя співала.

Бо щастя з'являється на одну мить,

А потім знову кудись летить,

Щастя важко в руках тримати:

Воно любить степом мандрувати.

Рідний край

Люблю тебе, мій рідний краю:

Балки, степи і птахів зграї,

Садки в цвіту і білі хати,

Де перших слів навчила мати.

Дзвінкі пісні, співучі люди,

І рідну мову чути всюди.

Чудові Інгулецькі зорі,

І чорноземи неозорі.

Навкруг поля – одна краса!

Над ними жайвір зависа.

У Інгульці, в ставах є риба,

Тут родить хліб і є до хліба.

Живуть тут люди-трударі,

Уклін Вам, любі до землі!

Люблю тебе, мій рідний краю,

І щастя більшого не знаю.

Для друга

Коли на серці в тебе туга,

Згадай мене, як свого друга,

Коли нікого вже нема.

Коли один біля обриву,

У венах кров коли кипить,

Якщо ти бачиш воду сиву,

Якщо кохання твоє спить.

Якщо надії вже немає,

А віри й зовсім не було,

Якщо кохання вже вмирає,

А дружбу снігом замело.

За мить тебе я відшукаю,

Надію й віру поверну,

Тебе я дуже поважаю,

Й до серця щиро пригорну.

Коли сумуєш ти я – знаю,

Бо в цей же час сумую я,

З тобою в дружбу я не граю,

Бо втрати знаю почуття.

В тяжкі хвилини існування

До тебе у вісні прийду,

Полегшу я усі страждання,

І там, в душі твоїй, засну.

Зміст

Бойчук Л. .3

Бушлакова Я. .4

Гармазій Н. .5

Добровольська І. .7

Іонова А. .8

Камінська О. ………………………………………………….10

Кондрашова Я. ………………………….…………………….11

Лісняк Н. ………………………………………………….…..12

Мітленко О …………………………………………………….14

Наумчик О ……………………………………………………..16

Нікітченко К………………………………………………..…..18

Поліщук К. …………………………………………………..…21

Полякова К. .24

Четвергова Ю. .26