Тема 11. Інфляція та методи боротьби з нею

Вид материала

Содержание

12.3. Банківські резерви та створення банківських депозитів
Мультиплікатор грошової маси
Монетарна політика

Подобный материал:

1 2 3

Центральний банк — центр фінансово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.

У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад, Федеральна резервна система США, Національний банк Швейцарії) або вона володіє лише частиною капіталу (наприклад, у Банку Японії — 55 %). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, здійснює управління грошовим обігом та кредитною системою країни, контролює їх стан, надає кредити та зберігає тимчасово вільні кошти й обов'язкові резерви комерційних банків. З населенням і діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює)

У США функції центрального банку виконує, як зазначалося, ФРС. Вона складається з двох організаційних ланок — Ради керуючих та 12 федеральних резервних банків. Останні виконують функції центральних банків для округів, на території яких вони розташовані. Крім цих банків, членами ФРС є близько 6 тис. комерційних банків, частка яких у загальних депозитах становить понад 70%. Банки — члени ФРС є найбільшими приватними комерційними банками. Будучи акціонерами федеральних резервних банків, вони одержують на свій акціонерний пай 6-про-центні дивіденди. Банки — члени ФРС є клієнтами одного з резервних банків і користуються його послугами, в тому числі отримують необхідні суми позик.

Як "банк банків" ФРС здійснює всебічне обслуговування банків-членів. Резервні банки виступають утримувачами депозитів тих банків, які входять у ФРС. Ці депозити — основна частина визначених законом резервів банків-членів. Якщо потреба банків-членів у грошах перевищує їхні депозитні можливості, вони можуть отримати в резервному банку позику або гроші, продавши резервному банкові комерційні цінні папери.

У Великій Британії центральною ланкою кредитної системи є Банк Англії, який має Правління та дві філії в Лондоні. Банк Англії відіграє важливу роль в економіці країни — забезпечує загальні умови функціонування її грошово-кредитної системи та фінансування уряду.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові й належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

На відміну від комерційних банків центральні банки :

не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків — отримання максимального прибутку;
звичайно є державними, націоналізованими інститутами ( комерційні банки переважно приватні, акціонерні);
керують діяльністю комерційних банків (випускають необхідні інструктивні матеріали, контролюють їхню роботу);
можуть впливати на діяльність банків та інших кредитних інститутів щодо кредитування та пропозиції "банківських" грошей;
виконують емісійну функцію;
не конкурують у сфері бізнесу з комерційними банками;
ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більше виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають юридичний статус незалежних, самостійних інститутів;
виконують стосовно інших банків роль "кредитора останньої надії";
не виконують усіх банківських операцій, наприклад, щодо обслуговування населення і підприємств (Банк Англії та Банк Франції обслуговують ділові операції своїх службовців).

12.3. БАНКІВСЬКІ РЕЗЕРВИ ТА СТВОРЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ДЕПОЗИТІВ

Банківська система впливає на формування та зміни пропозиції грошей у національній економіці. Суб'єктами цього впливу є: центральний банк країни; комерційні банки; інші фінансово-кредитні інститути. Розглянемо, як впливає на пропозицію грошей створення банківських депозитів комерційними банками. При цьому припускаємо, що центральний банк регулює можливість створення комерційними банками депозитів лише за допомогою норми резервування, а інші фінансово-кредитні інститути не впливають на пропозицію грошей в економіці.

Банки та інші фінансові інститути подібні до решти ділових підприємств. Вони створюються для того, щоб приносити прибуток своїм власникам. Комерційні банки, з одного боку, надають певні послуги своїм клієнтам і отримують від них плату, з іншого — виплачують певний процент за вклади.

Результат діяльності банку на певний момент часу характеризує його балансовий звіт — фінансовий документ, який відбиває вплив різних операцій на економічний стан банку. Балансовий звіт (баланс) комерційного банку становить перелік активів та вимог, які відображають фінансовий стан банку на певний момент часу. Вимоги, відображені в балансовому звіті, поділяються на: 1) вимоги власників банку щодо його активів — власний капітал; 2) вимоги інших осіб — зобов'язання, або пасиви.

Балансовий звіт банку має зрівноважуватися, бо:

активи = пасиви + власний капітал.

Банківський баланс у підрозділі "Активи" містить статтю, яку називають "Резерви" . Банківські резерви — це кошти, або активи, які банки тримають у формі готівки у своїй касі або у формі депозитів, вкладених у центральний банк. Незначна частина резервів використовується для щоденних потреб, а основна зберігається на вказаних депозитах для забезпечення резервних вимог (обов'язкові резерви).

Банки, аби забезпечити і зберегти свою клієнтуру, воліли б мати в резервах лише 1 або 2 % своїх активів. Насправді банки змушені тримати в резервах не менш як 10 % активів.

Резервні вимоги до комерційних банків визначає центральний банк, і вони стосуються всіх типів вкладів — поточних та заощаджу вальних — і покликані уможливити контроль із боку центрального банку за величиною депозитів, які створюються банками.

Сума, на яку фактичні резерви банку перевищують обов'язкові резерви, становить надлишкові резерви, які можна надавати в позику. Використовуючи надлишкові резерви як вихідний чинник, банки перетворюють їх у набагато більшу суму банківських грошей.

Банківські гроші — це гроші, які створюються банками, зокрема поточними рахунками, і генеруються багаторазовим збільшенням надлишкових банківських резервів.

Мультиплікатор банківських депозитів називають ще мультиплікатором обов'язкових резервів. Аналіз мультиплікатора резервів свідчить, що комерційні банки не можуть збільшувати пропозицію банківських грошей понад певну кількість разів, яка залежить від норми резервування. Тому за допомогою норми резервування центральний банк може контролювати масу банківських грошей. Центробанк зацікавлений у контролі всіх компонентів грошової маси. У зв'язку з цим важливе значення має мультиплікатор грошової маси.

Мультиплікатор грошової маси = М1 / М_о,

причому: М1 = С + D. а M_о = С+R,

де D — депозити;

С — готівка;

R — резервні вимоги.

Мультиплікатор грошової маси менший, ніж мультиплікатор резервів. Мультиплікатор грошової маси зменшується тоді, коли норма резервування зростає, а населення тримає на руках більше готівки. Тому мультиплікатор грошової маси менший у країнах, де частка готівки у грошовій масі більша, а норма резервування вища (для порівняння: у Великій Британії —6,9 ,Франції —4,1, Німеччині —1,9, Японії та США — 2,8).

МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА

Монетарна політика – це грошово - кредитна політика.

Детальніший аналіз пропозиції грошей неможливий без розгляду монетарної політики центрального банку, яка ґрунтується на контролі за пропозицією грошей.

Якщо сукупний попит надмірно зростає в умовах повної зайнятості й спричиняє інфляцію, центральний банк може стримувати її зменшенням пропозиції грошей, а водночас сукупного попиту. Якщо рівень безробіття зростає, а економічна активність недостатня, центральний банк може збільшити пропозицію грошей, що сприяє підвищенню сукупного попиту й обсягу національного виробництва.

Як нам уже відомо, існують три знаряддя управління пропозицією грошей з боку центрального банку:

операції на відкритому ринку- купівля-продаж ЦБ державних цінних паперів.
облікова (дисконтна) ставка – процентна ставка, яку ЦБ призначає за позики , які він надає КБ.
норма резервування – відсоток депозитів, який КБ має тримати у ЦБ або як готівку в касі.

Найважливішим знаряддям центрального банку є операції на відкритому ринку — купівля-продаж державних цінних паперів. Купуючи або продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, центральний банк може відповідно збільшити або зменшити банківські надлишкові резерви, а водночас пропозицію банківських грошей та грошову масу загалом. Операції на відкритому ринку — найвагоміше стабілізаційне знаряддя центральних банків країн з розвинутою ринковою економікою.

Припустімо, що центральний банк намагається стимулювати зростання національного продукту і зменшити безробіття. Для цього потрібно збільшити надлишкові резерви банківської системи. Це сприятиме зростанню пропозиції грошей, зниженню процентних ставок і збільшенню інвестицій в економіку. Тому центральний банк купує державні цінні папери та інші боргові зобов'язання у комерційних банків. При цьому центральний банк переказує комерційним банкам відповідні кошти, збільшуючи їхні надлишкові резерви. Внаслідок цього в економіці збільшується пропозиція грошей.

Навпаки, продаж центральним банком державних цінних паперів звужує надлишкові резерви та пропозицію грошей в економіці. За політики продажу цінних паперів на відкритому ринку процентні ставки зростають, а інвестиції й обсяг національного виробництва скорочуються. Цей варіант політики операцій на відкритому ринку є цілком логічним, якщо в національній економіці розвивається інфляція попиту і центральний банк прагне її приборкати. Для протидії розвитку інфляції центральний банк продає комерційним банкам державні цінні папери, що зменшує пропозицію грошей. Для стимулювання зростання виробництва і зайнятості центральний банк купує державні цінні папери, що звужує пропозицію грошей в економіці.

Упродовж другої половини 90-х років НБУ активно здійснював операції на відкритому ринку. Друге знаряддя монетарної політики центрального банку — ставка, яку він призначає за позики, що надає депозитним інституціям. Коли комерційні банки відчувають нестачу резервів, вони можуть брати позики в центрального банку. Ці позики називають позиченими резервами. Збільшення позичених резервів означає, що зростають сукупні банківські резерви. Позичені резерви мультиплікуються так само, як і не позичені. Проте позичені резерви є менш точним знаряддям контролю з боку центрального банку країни за пропозицією грошей.

Якщо центральний банк уважає, що пропозиція грошей збільшується повільно, що стримує зростання національної економіки, він знижує облікову ставку, за якою комерційні байки позичають кошти в центрального банку. Для уповільнення темпів зростання пропозиції грошей він підвищує облікову ставку.

У країнах з розвинутою ринковою економікою упродовж багатьох років зміна облікової ставки є "попереджувальним дзвінком" зміни монетарної політики. Якщо певній країні загрожує інфляція, центральний банк підвищує облікову ставку. Як "попереджувальний дзвінок" зміни НБУ монетарної політики слід розцінювати зниження облікової ставки в 1997 р. Починаючи з цього року НБУ відмовився від стримувальної політики попередніх років, спрямованої на приборкання інфляції, на користь стимулювальної. У другій половині 1999 р. облікова ставка в Україні становила 32%.

Для швидкого збільшення пропозиції грошей центральний банк паралельно з обліковою ставкою може знизити і норму резервування. І навпаки, центральний банк може зробити гроші "дорожчими", підвищуючи норму резервування.

Підвищення норми резервування зменшує обсяги кредиту та інвестицій в економіку. Припустімо, норма резервування зросла з 10 до 20 %. Навіть якщо центральний банк не здійснює операцій на відкритому ринку або не вдається до дисконтної політики, банки змушені в цих умовах зменшити свої активні операції та інвестиції. Це пов'язано з тим, що банківські депозити зменшилися. Зменшення

банківських депозитів обмежує кредит, підвищує процентні ставки, скорочує інвестиції і знижує рівні ВВП та зайнятості.

В Україні останнім часом для впливу на пропозицію грошей застосовується ломбардна ставка (39% у 1999 р.)- Окрім контролю за пропозицією грошей, центральний банк виконує ряд інших функцій: для стабілізації національної валюти здійснює інтервенції на валютних ринках; співпрацює з центральними банками інших країн і міжнародними установами щодо розв'язання міжнародних фінансових проблем; регулює діяльність банків і страхує депозити тощо. Так, уряд США страхує кожний депозит банків— членів ФРС на суму до 100 тис. дол. З липня 1997 р. НБУ докладає зусиль до створення системи страхування банківських депозитів в Україні.

Пропозиція грошей у національній економіці визначається головно політикою центрального банку країни. Зміни резервних вимог і облікової ставки, операції на відкритому ринку впливають на обсяг банківських резервів і пропозицію грошей в економіці.

У перехідній економіці ефективне управління грошовим обігом набуває особливого значення. У складних умовах фінансової нестабільності, високої інфляції, незавершеності формування фінансової, грошової та інших життєво важливих підсистем національної економіки навіть незначні прорахунки в монетарній політиці здатні спричинити вельми негативні соціально-економічні наслідки.

Перша половина 90-х років увійшла в економічну історію України не лише як перше п'ятиріччя розбудови її незалежної економіки, але й як період активного застосування монетарних важелів для її регулювання. Відверто "жорстка" монетарна політика НБУ породжувала суперечливі соціально-економічні наслідки. Тому у вітчизняній економічній літературі трапляються діаметрально протилежні оцінки цієї політики.

За оцінками деяких економістів, монетарна політика НБУ посилила спад виробництва та спричинила платіжну кризу. Сталося це через застосування вольових методів реалізації монетарної політики. Зокрема, уряд разом із НБУ в грудні 1993 р. довільно установив темпи зростання цін не у 8—9 разів, а в 4,3 раза. Це штучно знизило величину номінального ВВП, обмежило кредитну та грошову емісію, заблокувало розрахунки між підприємствами, виплати пенсій, зарплати і спричинило катастрофічний спад виробництва. Захоплення монетарними методами регулювання економіки сприяло й тому, що внутрішні ціни на окремі товари перевищили їх світовий рівень)

П і д с у м к и

Згідно з монетаристським підходом, пропозиція грошей справляє на економіку визначальний вплив, є головним чинником, від якого залежить рівень виробництва, зайнятості й цін. Найкраща макроекономічна політика, за цією теорією, полягає у зростанні грошової маси сталим темпом, який відповідає річному темпові зростання реального ВВП (за умови, що швидкість обігу грошей не змінюється).
Попит на гроші охоплює попит на гроші для операцій та попит на гроші як активи й зумовлюється реальною масою грошей. Визначниками попиту на гроші, крім рівня цін, є реальний ВВП, номінальна ставка процента, вартість переведення негрошових активів у грошову форму. Еластичність попиту на гроші щодо ВВП завжди є додатною, а еластичність попиту на гроші за номінальною процентною ставкою — від'ємною величиною.
Попит на гроші не змінюється, якщо темп зміни реального ВВП та темп зростання рівня цін однакові, попит на гроші перебуває в оберненій залежності від номінальної ставки процента та в прямій залежності — від вартості переведення негрошових активів у грошові. Упродовж короткострокового періоду (наприклад, кварталу) попит на гроші є сталим, протягом довгострокового періоду він зростає внаслідок збільшення реального ВВП.
Ринкова номінальна процентна ставка встановлюється в ході взаємодії пропозиції грошей та попиту на гроші. Графічно ринкова процентна ставка відповідає точці рівноваги грошового ринку.
Переміщення кривої реальної пропозиції грошей, коли крива попиту на гроші є сталою, змінюють ринкову процентну ставку. Переміщення вправо кривої попиту на гроші в довгостроковому періоді, коли крива пропозиції грошей є сталою, підвищує номінальну процентну ставку.
На функціонування грошового ринку вирішальний вплив справляє банківська система, яка в сучасній ринковій економіці має три ланки: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) інші фінансово-кредитні інститути(страхові, фінансовій інвестиційні компанії, ощадні установи, пенсійні фонди, кредитні асоціації тощо). Основою банківської системи є комерційні банки, а її контролюючою та регулюючою ланкою — центральний банк.
Комерційні банки впливають на пропозицію грошей у національній економіці шляхом створення банківських депозитів. Центральний банк контролює та регулює створення банківських депозитів за допомогою норми резервування.
Збільшення (зменшення) норми резервування зменшує (збільшує) пропозицію банківських грошей у кількість разів, яка дорівнює мультиплікатору банківських депозитів. Мультиплікатор банківських депозитів становить обернену величину норми резервування. За допомогою норми резервування центральний банк може контролювати пропозицію грошей комерційними банками.
Мультиплікатор пропозиції грошей визначають як відношення певного грошового агрегата до готівки (агрегата Мд). Тому мультиплікатор пропозиції грошей нижчий у країнах з більшою часткою готівки у грошовій масі й високою нормою резервування. Якщо населення не нагромаджує готівку, мультиплікатор пропозиції грошей і мультиплікатор банківських резервів однакові.
Політика "дорогих грошей" переміщує криву пропозиції грошей вліво та підвищує ринкову ставку процента, що зрештою знижує загальний рівень цін. Політика "дешевих грошей" переміщує криву пропозиції грошей вправо та знижує процентну ставку, що стимулює зростання обсягу національного виробництва та зайнятості. В економіці, яка функціонує близько до межі своїх виробничих можливостей, зростання кількості грошей майже не впливає на обсяг реального ВВП, але індукує значне зростання рівня цін. У довгостроковому періоді гроші нейтральні: пропозиція грошей не впливає на реальні змінні.
Багато економістів уважає, що монетарна політика є важливою складовою національної стабілізаційної політики внаслідок її гнучкості та дієвості, захищеності від політичного тиску. Проте, на думку деяких фахівців, монетарна політика не завжди ефективна. Політика "дешевих грошей" не може гарантувати, що банки справді надаватимуть позики і пропозиція грошей зросте. Енергійна політика "дорогих грошей" здатна зменшити резерви банків до рівня, за якого банки змушені зменшити обсяг кредитів до небезпечного для економіки рівня. Крім того, швидкість обігу грошей може змінюватися в напрямі, протилежному до змін пропозиції грошей, що нейтралізує імпульси до змін у кількості грошей, які індукує монетарна політика.

Blog

Тема 11. Інфляція та методи боротьби з нею

Содержание