Тема 11. Інфляція та методи боротьби з нею
| Вид материала | Документы |
- Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки Зміст, 408.28kb.
- Реферат на тему: Типи та види інфляції, 54.79kb.
- Тема №2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні, 19.87kb.
- Назва реферату: Основні методи боротьби з інфляцією Розділ, 238.77kb.
- Програма співбесіди з державного управління магістерської програми "Державна служба", 55.85kb.
- „Інфляція та антиінфляційна політика”, 382.36kb.
- “Інфляція в Україні та шляхи її усунення”, 276.72kb.
- “ Інфляція в Україні та шляхи її усунення”, 278.01kb.
- Назва реферату: Інфляція в Україні та шляхи її усунення Розділ, 290.32kb.
- Тема Політологія як наука, її предмет І методи дослідження, 66.4kb.
12.1. ГРОШОВИЙ РИНОК ТА ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ
Свій вплив на національну економіку гроші справляють передовсім через механізм грошового ринку. Грошовий ринок є найважливішим компонентом фінансового ринку — сукупності грошового ринку, ринку капіталів та ринку цінних паперів.
Вивчення грошового ринку почнемо з розгляду пропозиції грошей.
Пропозиція грошей — це загальна маса коштів, які циркулюють, обертаються в економіці. Компонентами грошової маси виступають, як відомо, готівка та банківські гроші.
Частка готівки у країнах з ринковою економікою не перевищує 10% грошової маси . Решту грошової маси складають банківські гроші та інші подібні до них активи. Як свідчить практика, що більша частка готівки у грошовій масі, то не стабільнішою є економіка і вищий рівень ії тінізації. Оптимізація структури грошової маси — одне з найважливіших завдань монетарної політики в Україні. Існують різні показники загальної кількості грошей у національній економіці, які називають грошовими агрегатами.
Пропозиція грошей вимірюється, як уже зазначалось, за допомогою грошових агрегатів. Кожний наступний агрегат охоплює попередній агрегат та деякі інші кошти — активи, цінні папери на різних стадіях їх використання.
За допомогою грошових агрегатів центральний банк країни контролює пропозицію грошей, справляючи цілеспрямований вплив на грошовий ринок.
Практика свідчить, що зі зростанням ринкової вартості національного продукту країни збільшується грошова маса.
Відношення номінального ВВП до пропозиції грошей називають швидкістю обігу грошей.
Швидкість обігу грошей вимірює, скільки разів у середньому протягом певного періоду часу (звичайно за рік) витрачають одиницю грошей.
Якщо швидкість обігу грошей дорівнює 3, то кожна одиниця грошей упродовж року обслуговує три акти купівлі-продажу. Низька швидкість обігу грошей свідчить про високий темп витрачання доходу. Швидкість обігу грошей інколи змінюється внаслідок змін у фінансовій системі, звичаях, сподіваннях, розподілі грошової маси між різними установами, організаціями, групами людей з різними доходами.
Швидкість обігу грошей в економіці (V) прямо пропорційна номінальному обсягові національного виробництва, але обернено пропорційна пропозиції грошей в економіці, що випливає з кількісного рівняння обміну:
V= P*Y/M,
де P — середній рівень цін в економіці;
Y — реальний ВВП (фізичний обсяг національного виробництва);
M — пропозиція грошей в економіці.
Представники монетаризму стверджують, що грошова пропозиція — єдиний найважливіший чинник, який визначає рівень виробництва, зайнятості та рівень цін в економіці. У зв'язку з цим вони вважають, що найкраща монетарна політика полягає у збільшенні грошової маси сталим темпом. Цей темп має відповідати темпу зростання реального ВВП (3—5 % на рік) — "монетарне правило". Дотримання даного правила, на думку монетаристів, усуває головну причину нестабільності економіки. За цієї умови будь-який рух до зниження рівня ВВП має тимчасовий характер, а будь-яке інфляційне зростання цін ліквідується само собою завдяки оптимізації грошової маси. А. Пігу запропонував інше рівняння:
М = К*Р*Т,
де К— частка річних доходів, яку бажають отримувати у грошовій формі населення та підприємства; Р — середній рівень цін в економіці; Т— фізичний обсяг національного виробництва.
Як і в "кількісному рівнянні обміну", в рівнянні А.Пігу увага акцентується на прямій залежності між масою грошей в економіці та обсягом національного виробництва. Проте в рівнянні А.Пігу наголошується на прямій залежності грошової маси від частки доходів , яку бажають отримувати у грошовій формі домогосподарства підприємства, а не на оберненій залежності маси грошей від швидкості їх обігу.
Сучасний аналіз попиту на гроші ґрунтується на кейнсіанській концепції "переваги ліквідності". На думку Кейнса, потреба в коштах виникає внаслідок :
- необхідності здійснення поточних операцій (трансакційний мотив);
- невизначеності майбутнього рівня процента (спекулятивний мотив);
- ризику втрат (застережний мотив).
Перший мотив випливає з функції грошей як засобу обміну, другий і третій — з їх функції як засобу нагромадження. Перший мотив зумовлює попит на гроші для операцій (М/), а другий та третій — попит на гроші як активи (як засіб нагромадження вартості).
Загальний попит на гроші охоплює попит на гроші для операцій та попит на гроші як активи. Активи – все, що має грошову вартість і є власністю фірми або особи.
Домогосподарства та підприємства передовсім потребують грошей для купівлі товарів і послуг. З цією метою вони використовують готівку та безстрокові вклади. Зі зростанням доходів збільшуються кількість продуктів, яку купують ці економічні суб'єкти, та попит на гроші для операцій.
Домогосподарства та ділові підприємства виявляють також попит на гроші як активи. Використовуючи гроші як активи, економічні суб'єкти прагнуть отримати додатковий дохід та захистити своє багатство від мінливості економічного життя. Задля цього вони нагромаджують гроші на поточних та заощаджувальних рахунках у банках та інших фінансових установах і вкладають їх у цінні папери. При цьому заощадники намагаються диверсифікувати свої активи і не "класти всі яйця до одного кошика". Наукове пояснення такої поведінки заощадника дає теорія "портфеля", згідно з якою раціональні заощадники вкладають заощадження у "портфель" — набір різних рахунків та цінних паперів.
Теорія "портфеля" ґрунтується на припущенні, що підприємства й домогосподарства прагнуть високих і стабільних доходів від заощаджень, але не схильні до ризику. З двох активів, які приносять однакові доходи, вони обирають безпечніший. Тому високо ризикові активи мають приносити вищі доходи.
Дослідження на основі теорії "портфеля" свідчать, що оптимальний портфель заощадника містить низько ризикові (поточні депозити, державні цінні папери, надійні акції) і високо ризикові активи (ризикові акції, нерухоме майно тощо).
Загальний попит на гроші передовсім визначається попитом на гроші для операцій, який залежить від купівельної спроможності грошей. Тому попит на гроші — це попит на реальні гроші, а не на їхню номінальну вартість. На реальну масу грошей впливає рівень цін в економіці. Тому попит на гроші (Мд) визначається за формулою:
Мд = М / Р,
де М— номінальний попит на гроші;
Р — середній рівень цін в економіці.
Реальний попит на гроші залишається сталим, якщо номінальний попит на них та рівень цін змінюються однаковим темпом.
Попит на гроші — це попит на реальну їх масу. Попит на гроші залишається сталим, якщо темпи зміни номінального попиту і рівня цін однакові.
Другим визначником попиту на гроші є реальний ВВП.
Еластичність попиту на гроші щодо ВВП — це відсоток зростання попиту на гроші внаслідок збільшення на 1 відсоток реального ВВП.
Якщо Ем — 1, попит на гроші пропорційний зміні реального ВВП. Еластичність на гроші щодо ВВП у країнах з розвинутою ринковою економікою менша за 1 в короткостроковому періоді і в середньому становить 1,2 в довгостроковому періоді.
Третій визначник попиту на гроші — номінальна ставка процента. Існує обернена залежність між попитом на гроші та номінальною ставкою процента. У зв'язку з цим еластичність попиту на гроші за номінальною процентною ставкою є від'ємною величиною. У країнах з розвинутою ринковою економікою в короткостроковому періоді цей коефіцієнт більший ніж -1, а в довгостроковому періоді становить у середньому — 3,7.
Еластичність попиту на гроші за номінальною процентною ставкою — це відсоток зменшення попиту на гроші внаслідок збільшення на 1% номінальної ставки.
Обернену залежність між попитом на гроші та номінальною процентною ставкою пояснює теорія "переваги ліквідності". Перевага володіння грішми зумовлена їх високою ліквідністю. Але гроші не приносять дохід. Перевага володіння цінними паперами полягає в тому, що вони приносять своєму власнику дохід. Проте цінні папери поступаються грошам за рівнем ліквідності. Тому населення та підприємці постійно вирішують питання: нагромаджувати гроші чи не грошові активи. На вирішення цього питання впливає номінальна ставка процента. Ставка є альтернативною вартістю нагромадження не грошових активів. Що вища процентна ставка, то більший дохід втрачають власники грошей від їх нагромадження і тим менші попит на гроші як активи на загальний попит на гроші, але водночас тим більший попит на негрошові активи (наприклад облігації).
Четвертий визначник попиту на гроші — вартість переведення негрошових активів у грошову форму. Залежність між цим переведенням та попитом на гроші пряма. Що дорожче переведення негрошових активів у грошову форму, то більший попит на гроші.
Реальна процентна ставка віддзеркалює вплив інфляції на купівельну спроможність, тобто реальну вартість, грошей. Зростання рівня цін знижує купівельну спроможність грошей. За щорічного темпу інфляції 10 % реальна вартість певної грошової суми менша на 10% проти попереднього року. Реальна ставка процента внаслідок цього є меншою на 10% за номінальну. Реальну процентну ставку ( r) визначають за формулою:
r=і — п,
де п — очікуваний темп інфляції.
Реальна процентна ставка — це різниця між номінальною ставкою та очікуваним темпом інфляції. Розчленування номінальної ставки на реальну ставку та темп інфляції в економічній науці називають принципом Фішера.
Як нам уже відомо, саме реаліст процентна ставка впливає на рішення щодо інвестицій та споживання в економіці, а отже, на сукупні видатки та реальний обсяг національного виробництва.
Збільшення пропозиції грошей за незмінного попиту на гроші знижує процентну ставку. Зменшення пропозиції грошей за сталого попиту на гроші підвищує процентну ставку.
12.2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА РИНКОВОГО ТИПУ
Функціонування грошового ринку найтіснішим чином пов'язане з банківською системою. З'ясуємо її особливості в сучасній економіці.
Банківські операції виникли за давніх-давен. Ще у Вавилоні (VII—Уст. до н. є.) практикували видачу грошових позик для купівлі насіння з погашенням боргу після продажу врожаю. У « стародавніх Римі, Греції, Єгипті приймали вклади і надавали позики під заставу нерухомості.
Банки виникли в Середньовіччі на основі контор міняйлів та майстерень і крамниць ювелірів (Флоренція, Амстердам, Венеція). Сучасна банківська система складаються з банків різних видів та "банкоподібних" фінансово-кредитних інститутів. Головними ланками цієї системи є: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані фінансово-кредитні інститути.
Комерційні банки — це ділові фінансово-кредитні підприємства, які мають дозвіл на банківську діяльність і здійснюють фінансові операції з метою одержання прибутку.
Комерційні банки — основа фінансово-кредитної системи сучасної економіки. За рахунок власних грошових капіталів та коштів, залучених у вигляді вкладів населення та підприємств, а також за допомогою кредитів центрального банку комерційні банки здійснюють універсальні банківські операції для своїх клієнтів. Клієнтами банків виступають різноманітні ринкові суб'єкти — від дрібних вкладників до великих компаній. Комерційні банки, за деякими оцінками, виконують від 100 до 300 видів операцій: ведення депозитних рахунків, безготівкові перекази коштів, прийом та збереження заощаджень, надання різноманітних кредитів, операції з цінними паперами та за довіреністю, валютні операції тощо. В Україні комерційні банки, згідно з ліцензією НБУ, можуть виконувати до 30 різних операцій. Така багатоманітна діяльність комерційних банків щільно пов'язує їх практично з усіма ланками національної економіки.
Вид комерційного банку визначається як змістом його функцій, так і ступенем економічного розвитку країни, кредитних відносин, грошового ринку й фінансового ринку загалом. Комерційні банки можна поділити на галузеві, універсальні, спеціалізовані, регіональні та ін. В останні десятиліття поряд зі спеціалізацією банків посилюється тенденція до їх універсалізації: комерційні банки включаються в суміжні сфери діяльності. Наприклад, у Великій Британії банки здійснюють іпотечні операції, використовуючи заставні; купують біржові маклерські фірми та ін.
Комерційні банки універсального типу акумулюють кошти населення та підприємств, розміщують кредитні ресурси, організовують та здійснюють розрахункові операції, надають нетрадиційні банківські послуги (лізингові, трастові, фондові). Отже, мова йде про досить широку сферу діяльності.
Досвід країн Центрально-Східної Європи та України зокрема свідчить, що в міру формування ринкових відносин та лібералізації економіки розвивається мережа комерційних банків (в Україні їх нині понад 200), виникають нові об'єкти кредитування, послуги, операції та функції банків, удосконалюється їхня організаційна структура .
Комерційні банки можна класифікувати також залежно від характеру їхніх операцій. Наприклад, у Великій Британії виділяють такі види комерційних банків:
- депозитні та клірингові банки, які панують у депозитно-позикових операціях усередині країни . Клірингові банки належать до універсальних: вони надають своїм клієнтам до 300 різних послуг. Такі банки мають певне коло клієнтури, вирізняються територіальною або галузевою спеціалізацією;
- торгові банки — діють у сфері зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансово-кредитних операцій;
- філіали іноземних банків — належать до великих банківських груп; у Великій Британії близько 450 таких банків;
- консорціальні банки — кредитні інститути, в яких беруть участь не менше двох сторін, жодна з яких не має контрольного пакета акцій;
- облікові доми — виконують короткострокові операції на грошовому ринку(їх у Великій Британії 9).
На відміну від комерційних банків спеціалізовані кредитні інститути займаються кредитуванням певних сфер і галузей економіки. Для них здебільшого характерна одна або кілька провідних операцій. Ці інститути домінують у певних вузьких нішах ринку капіталу і мають стабільну клієнтуру.
Після комерційних банків провідні позиції за величиною активів та значенням як постачальників грошового капіталу займають страхові компанії. Страхові компанії використовують ресурси, які вони акумулюють шляхом продажу страхових полісів, для довгострокових капіталовкладень через ринок цінних паперів. Таких можливостей комерційні банки, які використовують залучені на порівняно невеликий термін кошти, не мають. Тому не вони, а страхові компанії посідають провідне місце на ринку капіталів:
Страхова справа в країнах із розвинутою ринковою економікою є досить прибутковою. Продаж страхових полісів дає змогу страховим компаніям акумулювати значні кошти на тривалий час. Приплив грошових коштів у вигляді страхових внесків та доходів від активних операцій набагато перевищує суму щорічних виплат власникам полісів. Це дає можливість страховим компаніям з року в рік збільшувати інвестиції у високодохідні цінні папери з фіксованими строками погашення (облігації промислових компаній, державні облігації тощо).
Наступним видом спеціалізованих кредитних інститутів є ощадні установи. Є декілька їх видів. У США, наприклад, досить поширені ощадно-позикові асоціації. Вони мобілізують заощадження населення головно через продаж власних акцій. Особи, які внесли свої заощадження в асоціацію, стають її акціонерами й одержують дохід у вигляді дивідендів. Вилучення заощаджень (продаж акцій) дозволяється лише з повідомленням за 30—90 днів. Найважливішим і по суті єдиним видом активних операцій цих установ виступають позикові операції. Подібною діяльністю у СІЛА займаються і взаємні ощадні банки. Вони приймають від населення дрібні заощадження та інвестують їх у деякі види цінних паперів. Вкладники одержують дохід у вигляді процентів за вклади.
У Великій Британії діють спеціальні ощадні банки, хоча практично всі великі фінансові інститути цієї країни виконують ощадні операції для населення. Це посилює конкуренцію на ринку ощадних послуг населенню між різними фінансово-кредитними інститутами. Спеціальні ощадні банки надають клієнтам універсальні послуги. Водночас деякі кредитні інститути спеціалізуються щодо організації заощаджень і надання послуг населенню.
В Україні діє Ощадний банк, який є одним із найбільших акумуляторів грошових коштів населення і кредиторів у країні. Банк має найширшу мережу установ (понад 15 000 філій), які надають різноманітні послуги населенню і підприємствам в Україні та за кордоном. До 1993 р. банк обслуговував лише фізичних осіб.
Важливе місце серед спеціалізованих кредитних інститутів посідають інвестиційні банки, які мобілізують довгостроковий грошовий капітал і надають його позичальникам шляхом випуску й розміщення облігацій та інших позикових зобов'язань. Інвестиційні банки вивчають характер і розміри потреб позичальників, узгоджують умови позик, вибирають цінні папери, здійснюють їх емісію та наступне розміщення серед інвесторів". Як гаранти емісії та розміщення цінних паперів вони купують їхні пакети зайвої кошти, надаючи кредити продавцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційних банків характерний для США, де законодавство забороняє комерційним банкам займатися інвестиційною діяльністю. У 90-х роках Асоціація інвестиційних банків США об'єднувала близько 700 членів. У Західній Європі такого чіткого поділу між комерційними й інвестиційними банками не існує. Наприклад, у Німеччині комерційні банки ведуть короткострокові депозитно-позикові та довгострокові інвестиційні операції. З початку 1997 р. в Україні діє перший Інвестиційний банк .
Різновидом спеціалізованих кредитних інститутів є фінансові компанії. Вони спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредиту (споживчого, інвестиційного тощо). Найбільш поширені такі компанії у США, Канаді, Великій Британії. Фінансові компанії, які займаються споживчим кредитом, не надають його прямо споживачам, а купують їхні зобов'язання у торговців та дилерів зі знижкою (7—10%). Підчас продажу товару продавець стягує з покупця первісний внесок готівкою (10—12 % від ціни товару).Частка фінансових компаній у загальній сумі активів фінансово-кредитних інститутів незначна. Основне джерело ресурсів фінансових компаній — строкові депозити (3—6 місяців). Ці компанії акумулюють кошти торгових і промислових фірм та меншою мірою населення і виплачують вищий процент, ніж банки.
У Великій Британії серед банкоподібних інститутів особливе місце посідають кредитні та будівельні кооперативи, які формують капітал із вкладів своїх членів і надають їм іпотечний кредит. Ці інститути працюють разом з кредитними установами і фінансують будівництво приватних будинків.
Серед інших "банкоподібних" кредитних установ можна назвати пенсійні фонди, довірчі пайові фонди, кредитні спілки тощо. Конкуренція між банківськими і спеціалізованими кредитними інститутами посилює тенденцію до універсалізації останніх, а також до зміни традиційної ролі банків.
Роль банків в економіці розкривають їхні функції. Можна виділити три основні функції банків: 1) отримання, збереження і видання коштів вкладників з рахунків; 2) посередництво при здійсненні платежів (пасивна функція); 3) надання кредитів у межах віщих залишків акумульованих коштів та інвестиції в економіку (активна функція).
Особливості банківської системи в різних країнах залежать від багатьох факторів — історичних і національних традицій, ступеня розвитку фінансових ринків, способів регулювання грошово-кредитної сфери.
Розбудова банківської системи в Україні розпочалася після прийняття в 1991 р. Закону "Про банки і банківську діяльність". Закон визначає основні принципи побудови й функціонування банківської системи в Україні, які відповідають вимогам ринкової економіки. Згідно з цим законом у країні започатковано дворівневу банківську систему. Банком першого рівня визначено Національний банк України, а банками другого рівня — комерційні банки. Комерційні приватні банки перейшли на договірні відносини з клієнтами, на них покладено відповідальність за наслідки фінансової діяльності.
Нині банківська система України за своєю структурою, організацією і механізмом функціонування загалом відповідає вимогам ринкової економіки. Проте її реформа далека від завершення. Головні завдання в цій сфері — запровадження ефективного механізму регулювання банківської системи з боку НБУ, налагодження комерційних, партнерських відносин із клієнтами, розвиток конкуренції між банками тощо.
Провідні позиції серед комерційних банків в Україні належать нині Промінвестбанку, АКБ "Україна", Укрсоцбанку та Ощадбанку. На ці банки припадає основна частина активів і пасивів, філіальної банківській мережі.
Світовій історії відомі різні моделі побудови центральних банків та їхньої організаційної структури. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк посідає особливе місце — це "мозок" грошово-кредитного регулювання економіки. Центробанк наділений правом монопольної емісії грошей, зберігає золотовалютні резерви країни, здійснює валютне і грошово-кредитне регулювання економіки та касове обслуговування уряду, виконує функцію "кредитора останньої надії", тобто є "банком банків", що регулює пропозицію грошей в економіці.