Geum.ru

Гук г. Москвы библиотека украинской литературы

Вид материалаДокументы

Содержание


Евгений Лебедев: Ломоносов
Валерий Шубинский: Ломоносов
Жизнь замечательных людей
Памятник михаилу ломоносову в харькове
Подобный материал:
1   2   3   4

Евгений Лебедев: Ломоносов


Эта необычайно подробная, увлекательно и с глубоким знанием материала написанная биография Михаила Васильевича Ломоносова (1711-1765) создана известным литературоведом Евгением Николаевичем Лебедевым (1941-1997), автором замечательных книг о Грибоедове, Чаадаеве и Боратынском.

Валерий Шубинский: Ломоносов






Серия: ЖИЗНЬ ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫХ ЛЮДЕЙ
2010, 480 c., пер., из-во Молодая гвардия, Москва


Первая в постсоветское время биография ученого-энциклопедиста и поэта, одного из основоположников русской культуры Нового времени. Используя исторические исследования, свидетельства современников, архивные документы, автор стремится без идеализации и умолчаний воссоздать яркую, незаурядную личность М.В.Ломоносова в контексте его противоречивой эпохи.


Монументальная пропаганда

Михаил Ломоносов на площадях украинских городов




Памятник Ломоносову в Днепропетровске


Открыт 25 июня 1971 г.
Скульптор А.В. Сытник, архитекторы Г.И. Панафутин, В.С. Положий.
Михаил Васильевич Ломоносов (1711-1765) – первый русский ученый-естествоиспытатель мирового значения, поэт, художник, историк. На пьедестале, где сейчас стоит памятник Ломоносову, в 1914 году была установлена статуя Екатерины II.

После Октябрьской революции эта статуя была сброшена с пьедестала и некоторое время хранилась в историческом музее, а во время второй мировой войны бесследно исчезла.

ПАМЯТНИК МИХАИЛУ ЛОМОНОСОВУ В ХАРЬКОВЕ

Памятник русскому ученому, поэту и просветителю Михаилу Ломоносову открыт в Харькове 25 января 2002 г. Бронзовая фигура М. Ломоносова установлена на постаменте в форме колонны из серого гранита у входа в Харьковский городской детский дворец культуры. Харьковская школа N 46, с 1936 года носящая имя М. Ломоносова, заказала харьковскому скульптору Александру Табатчикову бюст М. Ломоносова. По словам А. Табатчикова, работе над заказом предшествовала его поездка по местам, связанным с жизнью М. Ломоносова, изучение материалов о нем. В итоге скульптор "перевыполнил" заказ, и тогдашние отцы города посчитали работу достойной стать памятником, который украсил бы Харьков. Для школы была сделана стела с барельефом, но памятник по различным причинам так и не был установлен. Все эти годы пролежал он в цеху ЖБК-13, пока о скульптуре не узнали харьковские тележурналисты. После того как их материалы были показаны в эфире, судьбой памятника заинтересовалось руководство Московского района Харькова. Горисполком принял решение об установлении памятника. Необходимые для этого 120 тыс. грн предоставили спонсоры. Среди них оказались Московский и Харьковский университеты. Как отмечали выступавшие на митинге, большую часть работы по установке памятника взял на себя Московский РОВД. Руководство ЖБК-13 отказалось отдать скульптуру, и, как рассказал "SQ" автор памятника, вывозили скульптуру с территории завода сотрудники Московского райотдела милиции. Дата открытия памятника приурочена к Татьянину дню, который считается праздником студенчества. "Этот чудесный памятник знаменует многовековое единство братских славянских народов, благодаря которому почти 350 лет назад был основан наш родной город", - подчеркнул в своей речи на открытии памятника городской голова Михаил Пилипчук. Памятник освятил секретарь Харьковской и Полтавской епархии Украинской православной церкви (в юрисдикции Московского патриархата) отец Тарасий. Присутствующие на церемонии возложили цветы к подножию памятника. В церемонии торжественного открытия памятника приняли участие автор памятника, представители руководства области, города и района, а также генеральный консул Российской Федерации в Харькове Анатолий Корсун и начальник управления культуры госадминистрации Белгорода Сергей Курганский.

Источник: "STATUS QUO", Харьков, 28.01.2002

За рядками енциклопедій

Віхи життя та творчості


 ЛОМОНОСОВ  Михайло Васильович (19(08).11.1711—15(04).04. 1765) — рос. учений-енциклопедист, знаний насамперед своїми природознавчими працями (у галузі фізики, хімії, астрономії, метеорології, мінералогії, геології, географії, геофізики, фізичної хімії). Відомий також як економіст, педагог, художник, філолог, поет, перекладач (володів понад 20 мовами) та історик. Дійсний член Петерб. АН (1745; нині Російська академія наук), почесний член Швед. АН (1760), член петерб. Академії мист-в (1763), член Болонської АН (1764). Н. в с. Денисовка (нині с. Ломоносово Архангельської обл., РФ; за ін. даними — у с. Мишанінському Куростровської волості; обидва були розміщені в дельті Пн. Двіни біля м. Холмогори — нині село — Архангельської губ.) в сім’ї рибалки-помора. Первісну освіту отримав від вихованців Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія) з оточення єпископа Холмогорського та Важеського Варнави (Волостковського), зокрема Федора Кардашевського. Першим підручником з історії для нього служив «Синопсис» (1674), виданий у Києво-Печерській лаврі. Граматику та математику вивчав за підручниками М.Смотрицького («Граматика») і Л.Магницького («Арифметика»).

26 (15) січня 1731 вступив до Московської слов’яно-греко-латинської академії, створеної за зразком Київ. академії. Тут навчався кілька років, зблизився з Феофаном (Прокоповичем). За порадою останнього перейшов до Київ. академії (1734), де вивчав філософію, ґрунтовно озна-йомився з літописами, з Патериком Києво-Печерським та ін. Пізніше повернувся до Моск. слов’яно-греко-лат. академії, вчився також у Петербурзькому університеті. Від 1736 слухав лекції відомих у той час професорів (зокрема, проф. математики, фізики і філософії Х.Вольфа та проф. мінералогії І.-Ф.Генкеля) в університетських центрах Німеччини (Марбурзі та Фрейбурзі). Вивчав там також фізику, хімію, гірничу справу. Написав «Фізичну дисертацію про різницю змішаних тіл, яка складається в з’єднанні корпускул». Подорожував по Німеччині та Голландії (нині Нідерланди). 1741 повернувся до Санкт-Петербурга, 1742 отримав посаду ад’юнкта фізики в Петерб. АН, 1745 — професора хімії (там само). Цього ж року став першим рос. академіком у складі Петерб. АН. Робив спроби реформувати Петерб. АН  і  систему освіти в Росії, домігся важливих нововведень (зокрема створення Хімічної лабораторії), виступав за демократизацію системи університетської та гімназичної освіти. Ініціював створення Московського університету (1755), деякий час там викладав. Підтримував міцні зв’язки з провідними діячами науки  і  к-ри Російської імперії  і  провідних європ. д-в. Деякі його твори (як у галузі природничих наук, так  і  гуманітарних) були перекладені англ., нім., франц. мовами й здобули визнання ще за його життя.

Від шлюбу Л. з Є.-Х.Цільх мав доньку.

П. у м. С.-Петербург, похований на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври.

Внучка  Ломоносова  стала дружиною героя Війни 1812 М.М.Раєвського, а правнучка Марія (див. М.Волконська) — дружиною декабриста кн. С.Волконського. Рід нащадків Л. існує й нині.

Л. був ініціатором кількох наук. експедицій, створив проект пошуків Пн. мор. шляху з Європи до Азії, одним з перших звернув увагу на розробку природних багатств Сибіру. До наук. здобутків Л. належать, у першу чергу, формулювання принципу збереження ваги, матерії  і  руху, відкриття атмосфери на планеті Венера, новаторські праці в галузі атмосферної електрики. 1757 він як керівник Геогр. департаменту розробив детальну анкету з фізичної та екон. географії губерній Рос. імперії, відповіді на її запитання стали цінним джерелом для багатьох праць 18—19 ст.

Перекладав з латини та німецької, був творцем рос. граматики, зробив внесок у формування рос. літ. мови, теоретично обґрунтував і утвердив силаботонічну систему рос. віршування, написав кілька віршованих творів, у першу чергу од («Ода на день восшествия на всероссийский престол… императрицы Елисаветы Петровны», «Оды духовные», «Первые трофеи… Иоанна III», «На взятие Хотина» та ін.), поем («Петр Великий», «Тамира и Селим»). Як художник Л. уславився викладанням мозаїк, у т. ч. на істор. теми («Александр Невский», «Полтавская баталия»).

Створив низку істор. праць (деякі були опубл. посмертно), зокрема: «Краткий российский летописец с родословием» (1760), «Идеи для живописных картин из российской истории» (1764), «Древняя российская история» у 2-х частинах (1766), «Описание стрелецких бунтов и правления царевны Софии» (цю працю використовував Вольтер під час написання «Історії Російської імперії при Петрі Великому»). Написав критичні зауваження на істор. твори Вольтера та Г.-Ф.Міллера. При підготовці своїх істор. праць Л. використав значну кількість джерел історичних (твори антич. і середньовічних авторів, починаючи від Геродота, польс. хроніки 16—17 ст., вітчизн. літописи, мемуари, степенні, розрядні та родословні книги, хронографи, різноманітні документи тощо), чимало з них не дійшли до нашого часу. У дослідженнях істор. проблем активно використовував лінгвістичні дані. Виявив досить високий критицизм у ставленні до істор. джерел, підкреслював своє прагнення встановити об’єктивну істину.

У своїх творах дав виклад світської рос. історії з давніх часів до 1725. Запропонував нову періодизацію (на 6 періодів) історії Росії. Історію Київ. д-ви трактував як російську. Підкреслював автохтонність (див. Автохтони) сх. слов’ян у Європі, описував історію слов’ян. народів на широкому всесвітньому тлі, приділив увагу проблемі етногенезу росіян. Вказував на значну роль угро-фінських племен у процесі етногенезу росіян. Відкидав примат державного над народним, доводив тезу про рівноцінність давніх і пізніших народів. Виступав з патріотичних пророс. позицій. Заперечував варязьку теорію походження Рус. д-ви (її відстою-вали у той час нім. історики Г.-З.Байер, Г.-Ф.Міллер, А.-Л.Шлецер; див. Норманська проблема). Високо оцінював роль правосл. Церкви (див. Православ’я) в історії Росії.

Його творчості була притаманна апологетизація зовн. та внутр. політики Рос. імперії. Він був переконаним монархістом .

Деяку увагу приділяв історії та географії  України . У відомій полеміці з Г.-Ф.Міллером наводив назви архіт. та істор. пам’яток Києва, дніпрових порогів (Кодацький поріг, Ненаситецький поріг), імена князів тощо.

Істор. погляди Л. вплинули на рос. історіографію 18 — 1-ї третини 19 ст., у першу чергу на М.Карамзіна. Деякі положення Л. не знайшли підтвердження в працях подальших істориків, напр. про тотожність «варягов-россов» із пруссами тощо.

Особистістю Л. цікавились  і  писали у своїх творах про його життя класики рос. літератури (Г.Державін, Д.Фонвізін, О.Ра-діщев, О.Грибоєдов, О.Пушкін, М.Гоголь, О.Герцен, Ф.Тютчев, А.Майков, М.Некрасов). Наукові заслуги Л. високо цінували Д.Менделєєв, В.Вернадський, С.Вавілов, Л.Ланжевен та ін. Золота медаль ім. М. Ломоносова  є найвищою нагородою Рос. АН.


Твори/праці:

Сочинения, т. 1—10. М.—Л., 1950—57; т. 11. М.—Л., 1983.

Література:

Данилевский В.В.  Ломоносов  на Украине. Л., 1954; Лысцов В. М.В.  Ломоносов  — родоначальник русского просветительства. Воронеж, 1961; Моисеева Г.Н.  Ломоносов  и древнерусская литература. Л., 1971; Уткина Н.Ф. Михаил Васильевич  Ломоносов . М., 1986; Михайло  Ломоносов : Жизнеописание. Избранные труды. Воспоминания современников. Суждения потомков. Стихи и проза о нем. М., 1989.


Ю.А. Мицик