Тема : поняття аграрного права
| Вид материала | Конспект |
- Курс Аграрне та земельне право України Поняття аграрного права та його ознаки як галузі, 16.96kb.
- Аграрного права 3 § Предмет аграрного права, 2584.49kb.
- Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
- Тема Предмет аграрного права, 1851.91kb.
- Аграрного права, 7340.8kb.
- Тема предмет, метод, система трудового права, 4272.96kb.
- Аграрного права, 2154.39kb.
- 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
- 1. Поняття й ознаки права як соціальної системи, 223.31kb.
- Розділ І. Загальні положення інвестиційного права тема поняття та предмет інвестиційного, 3158.66kb.
План.
1. Поняття, особливості та види аграрних правовідносин.
2. Внутрішні аграрні правовідносини.
3. Зовнішні аграрні правовідносини.
4. Елементи структури аграрних правовідносин.
1. Поняття, особливості та види аграрних правовідносин.
Аграрні правовідносини являють собою врегульовані нормами агарного та інших галузей права комплексні суспільні відносини, що виникають в аграрному секторі між самостійним і рівноправними суб’єктами, які наділені відповідним правовим статусом.
Регулюються аграрні правовідносини за допомогою норм аграрного права, норм інших галузей права, а також положень договорів.
Особливості аграрних правовідносин:
1) правовідносини не є цілісними, а являють собою комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин. Тому, взяті кожні окремо належать до сфери регулювання традиційних галузей права (земельного, трудового, адміністративного тощо);
2) мають специфічний суб’єктивний склад (виробників с/г продукції) та специфічні об’єкти (природні ресурси, с/г тварини тощо);
3) засновуються і діють на засадах різної форми власності;
4) недержавні аграрні підприємства розвиваються і діють поряд із приватними;
5) відбувається поступовий перехід до приватної форми господарювання.
Традиційно в теорії аграрного права при характеристики аграрних правовідносин їх сукупність поділяють на певні види. Проте вважається, що більш універсальний и специфічний саме для аграрного права є поділ правовідносин на внутрішні та зовнішні.
2. Внутрішні аграрні правовідносини.
У процесі здійснення суб’єктами виробничої та іншої діяльності, виникають відносини в середині цієї діяльності. В цьому випадку виникають і існують внутрішні аграрні правовідносини.
Регулюються внутрішні аграрні правовідносини наряду з нормами чинного законодавства, також локальними нормативно-правовими актами.
За своїм змістом внутрішні аграрні правовідносини являють собою сукупність взаємних суб’єктивних прав та обов’язків їхніх учасників, які реалізовуються в ході провадження сільськогосподарського виробництва.
Специфіка сільськогосподарського виробництва впливає і на специфіку внутрішніх аграрних правовідносин. Серед внутрішніх правовідносин особливе значення мають земельні, трудові, майнові та організаційно-управлінські.
Внутрішні або внутрігосподарські відносини являють собою врегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими підприємствами та їх членами, сільськогосподарськими підприємствами та найманими працівниками, сільськогосподарськими підприємствами та їх структурними підрозділами з приводу майна, земель, праці та інших об’єктів, на підставі членства у сільськогосподарських підприємствах та/або трудового договору та надають їх учасникам права та обов’язки.
3. Зовнішні аграрні правовідносини.
Між суб’єктами виробничої діяльності виникають відносини з іншими учасниками сільськогосподарського виробництва, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними державними органами управління. Дані господарські зв’язки слід розглядати як зовнішні аграрні правовідносини.
Зовнішні аграрні правовідносини наряду із нормами аграрного права, регулюються також нормами цивільного, господарського, земельного, фінансового, адміністративного права.
За характером і змістом зовнішні аграрні правовідносини поділяються на наступні групи: 1) відносини у сфері реалізації права власності на нерухоме і рухоме майно; 2) договірні відносини; 3) податкові відносини; 4) деліктні майнові правовідносини.
Основна частина зовнішніх правовідносин виникає з приводу відносин у сфері здійснення права власності. Власник на свій розсуд здійснює зі своїм майном будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують права і інтереси інших осіб.
За останній час зростає значення договірних відносин у сільському господарстві. Мова йде про такі договори, які відображають специфіку сільськогосподарського виробництва: договори оренди землі; договори майнового і земельного паїв; договори державної закупівлі та інші.
Податкові відносини за своєю природою мають владно-організаційний характер. Зокрема, це стягнення плати за землю у формі земельного податку чи орендної плати.
Зовнішні деліктні майнові правовідносини виникають внаслідок заподіяння збитків учасникам сільськогосподарського виробництва третіми особами. Вони за характером є цивільно-правовими і відповідальність настає на підставі норм цивільного права щодо заподіяння шкоди.
4. Елементи структури аграрних правовідносин.
Суб’єктами або учасниками аграрних правовідносин є фізичні та юридичні особи, які наділені правами та обов’язками в сфері виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Земельна та аграрна реформи, закріплення приватної форми власності на землю зумовили виникнення нових суб’єктів у сфері аграрного виробництва, а саме: фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні та приватно-орендні підприємства.
Об’єктами аграрних правовідносин є земля, як головний засів аграрного виробництва, інші природні ресурси. Значну роль серед об’єктів відіграють живі організми, тобто сільськогосподарські тварини, що використовуються в процесі виробництва. Також об’єктами виступають рухоме і нерухоме майно, вимоги, що мають грошову вартість, матеріальні і духовні інтереси.
Останнім часом в ході реформування сільського господарства з’явились нові об’єкти правовідносин, які властиві лише аграрним відносинам: земельні і майнові паї; селекційні досягнення в рослинництві і тваринництві.
Змістом аграрних правовідносин є суб’єктивні права і обов’язки учасників цих відносин. Права і обов’язки суб’єктів взаємозалежні і взаємоузгодженні.
Підставами виникнення, зміни, припинення аграрних правовідносин є юридичні факти.
Юридичні факти – це певні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення аграрних прав чи обов’язків.
Юридичні факти можуть бути у вигляді дії або події.
Дії – це життєві обставини, які є наслідками вольової, свідомої поведінки особи. Підрозділяються дії на правомірні, які відповідають вимогам законодавства та неправомірні, що здійснюються суб’єктами з порушенням законодавства.
Юридичними фактами є лише такі дії та події, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин.
Обставинами, які спричиняють виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин, є й адміністративні акти – владні розпорядження уповноважених органів, обов’язкові для відповідних суб’єктів.
В деяких випадках для виникнення, зміни чи припинення аграрних правовідносин необхідна наявність не одного, а декількох юридичних фактів в сукупності – це комплексний юридичний факт (дії, адміністративно-правові акти, події).
Тема: ГРОМАДЯНИ ЯК УЧАСНИКИ АГРАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
План.
1. Поняття права членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу.
2. Правовий статус громадян як засновників та учасників сільськогосподарських підприємств корпоративного типу.
3. Правовий статус найманих працівників у сільському господарстві.
1. Поняття права членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу.
Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу становить сукупність правових норм, якими встановлюється:
1 – певні правила щодо порядку і умов вступу до с/г підприємства кооперативного типу;
2 – юридичне оформлення вступу;
3 – виникнення статутних прав та обов’язків членів підприємства;
4 – правила щодо припинення права членства.
Правовою основою права членства є положення ст. 36 Конституції України, згідно з якою громадяни України мають право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Правові засади членства визначені в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію».
Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка: 1) зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу; 2) визнає принципи й цілі кооперативу; 3) визнає статут кооперативу і дотримується його вимог; 4) користуються послугами кооперативу; 5) бажає брати участь у діяльності кооперативу.
Дійсне членство будується на добровільності об’єднання членів в кооператив на засадах об’єднання пайових внесків, участі у спільній трудовій діяльності, визнанні і дотриманні статуту, користування правом ухвального голосу в управлінні підприємством за правилом «один член – один голос».
Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають статут та зробили пайовий внесок у створення та розвиток кооперативу. Мають право дорадчого голосу, а також право на отримання частки доходу на свій пай.
Права та обов’язки членів підприємств кооперативного типу поділяються на наступні: 1) конституційні та інші права і обов’язки, що поширюються на всіх громадян України; 2) які зумовлені специфікою кооперативної організацій праці; 3) які зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва (в основному – використання земель).
Припинення членства в кооперативі відбувається у разі: 1) добровільного виходу з кооперативу; 2) припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; 3) виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; 4) несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; 5) втрати членом кооперативу – юридичною особою свого статусу; 6) смерті члена кооперативу; 7) реорганізації та ліквідації кооперативу.
2. Правовий статус громадян як засновників та учасників сільськогосподарських підприємств корпоративного типу.
В аграрних підприємствах корпоративного типу визначальним правовим інститутом є право засновництва та участі.
За загальним правилом засновниками можуть бути фізичні або юридичні особи. Спочатку такі особи стають засновниками, а після державної реєстрації державної реєстрації акціонерних товариств – громадяни та юридичні особи стають акціонерами, а після державної реєстрації ТОВ – учасниками.
Право засновництва являє собою сукупність правових норм, які встановлюють певні правила щодо:
- формування статутного фонду;
- укладення між засновниками установчого договору;
- своєчасного внесення першого внеску до статутного фонду;
- державної реєстрації товариства.
Право участі являє собою сукупність правових норм, які встановлюють певні правила щодо:
- набуття статутних прав та обов’язків учасника підприємства корпоративного типу;
- юридичного оформлення участі;
- припинення відносин участі і юридичного оформлення цього.
Крім цього, право участі охоплює певні права та обов’язки учасників (фізичних осіб) у разі ліквідації чи реорганізації аграрного підприємства корпоративного типу.
Необхідно зазначити, що право участі взаємопов’язане з корпоративним правом. Корпоративне право являє собою право власності учасника на частку у статутному капіталі корпоративного підприємства, включаючи право на управління і одержання частки від прибутку (дивідендів).
Право засновництва та участі є загальним, рівним та особистим. Правовою основою засновництва і участі є діюче законодавство.
Отже, право засновництва/участі проявляється через волевиявлення особи реалізувати притаманні їх наступні права:
- об’єднати своє майно з майном інших осіб для створення статутного капіталу, укладення установчого договору, прийняття статуту і проведення державної реєстрації заснованого товариства;
- взяти на себе права і обов’язки як учасника-акціонера;
- реалізовувати право на придбання акцій акціонерного товариства або частки учасника ТОВ.
Таким чином, у праві засновництва/участі визначальними спочатку є дії, які спрямовані на заснування статутного капіталу, а потім – на основі права засновництва/участі в підприємствах корпоративного типу знаходять своє правове закріплення і реалізацію правомочності майнового, управлінського та іншого характеру.
Відповідно до чинного законодавства і установчих документів кожний учасник має певні права і несе певні обов’язки. Основні права і обов’язки визначаються в законодавстві, а деталізуються правомочності в установчих документах.
Залежно від мети і предмета діяльності корпоративного типу, основні правомочності учасників можуть розмежовуватися на майнові, управлінсько-контрольні, трудові, земельні. Основну роль відіграють правомочності майнового і управлінсько-контрольного характеру.
Припинення права участі в підприємствах корпоративного типу зумовлюється суб’єктивними причинами. До таких причин або підстав відносимо:
- ліквідація господарського товариства;
- продаж чи інше відступлення акцій або часток у статутному капіталі згідно з чинним законодавством та установчими документами;
- припинення участі в ТОВ може відбуватися також у разі виключення учасника з цього товариства.
Порядок припинення участі визначається в чинному законодавстві і локальних нормативних актах.
3. Правовий статус найманих працівників у сільському господарстві.
До суб’єктів права юридична наука відносить учасників суспільних відносин, які на підставі чинного законодавства є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Це дає їм можливість вступати в різноманітні правовідносини, в тому числі і такі як трудові.
Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства – це закріплена в нормах чинного законодавства, системно впорядкована сукупність прав, обов’язків та інтересів працівника у сфері обраної ним суспільної діяльності, які охороняються законом.
Розрізняють правовий статус: загальний, спеціальний, індивідуальний.
Загальний і спеціальний правові статуси існують поза стадією реалізації.
Індивідуальний статус – існує коли конкретна особа, тобто працівник сільського господарства реалізує належні йому статутні права і обов’язки. За характером індивідуальний правовий статус динамічний, змінний.
Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох основних частин:
- конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України;
- прав і обов’язків, закріплених галузевим законодавством для всіх найманих працівників;
- прав і обов’язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподарських підприємств всіх форм власності, форм господарювання, а також найманих працівників фермерських господарств.
Основні права, свободи і обов’язки громадян закріплено в Конституції України. Вони складають основу правового становища громадян України і є єдині для всіх, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Зокрема, право на працю, право на відпочинок, право на соціальний захист, вільно об’єднуватися у політичні партії та громадські організації тощо. Проте, конституційні права і свободи громадян поєднуються з обов’язками.
Трудові права і обов’язки складають основу спеціального правового статусу всіх найманих працівників, регулюються нормами трудового права. Фактично в КЗПП України знайшли конкретизацію конституційні права та обов’язки найманих працівників, якими є сільськогосподарські працівники (за винятком членів виробничих с/г кооперативів, інших кооперативних підприємств).
Однак, особливості сільськогосподарського виробництва дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. Такі особливості викликані тим, що сільськогосподарська праця носить сезонний характер, пов’язана з обробітком землі, на результати праці суттєво впливають природні фактори, розбіжність робочого періоду (оранка) з періодом виробництва (з періодом дозрівання та збору врожаю).
Зазначенні обставини, а також специфіка сільськогосподарського виробництва не дають можливості передбачити у нормативних актах, прийнятих в централізованому порядку, вирішення всіх питань з правового регулювання сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим, на підставі чинного законодавства, в кожному окремому аграрному підприємстві приймаються локальні правові акти, які регулюють відносини з приводу праці що не врегульовані централізованим законодавством (Статути, Положення про оплату праці, Правила внутрішнього трудового розпорядку тощо).
Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва впливає на особливості правового регулювання праці найманих сільськогосподарських працівників.
Окрім трудових прав і обов’язків зміст правового статусу сільськогосподарських працівників складають також управлінські, майнові і земельні права і обов’язки.
Специфіка і особливості правового статусу найманих сільськогосподарських працівників також закріплені Галузевими правилами внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій сільського господарства від 10 січня 1985 р.; Положенням про спеціаліста сільського господарства від 19 грудня 1977 р.
Тема: Правове становище фермерського господарства.
План.
- Поняття та правові ознаки фермерського господарства.
- Порядок створення фермерського господарства.
- Земельні відносини фермерського господарства.
- Повноваження членів фермерського господарства.
- Господарська діяльність та припинення діяльності фермерського господарства.
- Поняття та правові ознаки фермерського господарства.
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.
Законодавчу основу суспільних відносин, які пов’язані із створенням і діяльністю фермерського господарства складають насамперед положення Конституції України (ст.41 право приватної власності є непорушним; ст.42 кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом). Основним законодавчим актом є Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. і введений в дію 29 серпня 2003р. Також важливе значення має й поточне законодавство, а саме Земельний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони «Про охорону земель», «Про землеустрій» та інші.
Фермерське господарство характеризується наступними ознаками:
- Засновниками фермерського господарства як юридичної особи можуть бути лише громадяни України. Фермерське господарство може бути створено як одним громадянином України, так і двома чи більше особами, які мають українське громадянство та є родичами чи членами сім’ї. Юридична особа не може бути засновником фермерського господарства. Отже, фермерське господарство не може бути дочірнім підприємством;
- виробництво сільськогосподарської продукції базується переважно на праці власників цих господарств, членів їх сімей та родичів. Разом з тим, трудові відносини в фермерському господарстві можуть формуватися не лише тільки на основі членства (для членів господарства), так і на засадах трудової участі осіб, що працюють в господарстві на умовах найму;
- фермерське господарство являє собою сімейно-трудове об’єднання, до складу якого можуть входити: подружжя, батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, що об’єдналися для ведення господарства. Тобто, основу господарства, як правило, становить окрема сім’я;
- як самостійний господарюючий суб’єкт фермерське господарство має своє найменування, печатку, штамп, а також право приймати будь-які господарські рішення, що не суперечать закону. Діє на основі Статуту. Наявність Статуту є обов’язковою вимогою для фермерського господарства як юридичної особи;
- головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства може письмово доручити виконання своїх обов’язків одному з членів ФГ або особі, яка працює за контрактом.
- Порядок створення фермерського господарства.
Передбачається наступний порядок створення фермерського господарства:
- Створюється на добровільних засадах. Право на створення ФГ має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.
- Громадяни, що виявили бажання отримати земельну для створення ФГ, мають пройти професійний відбір. Професійний відбір проводить районна(міська) професійна комісія з питань створення фермерського господарства. Склад комісії формує і затверджує районна (міська) рада.
Громадяни, які виявили бажання створити ФГ, подають до професійної комісії заяву. Крім цього, до заяви надаються відповідні документи. Професійна комісія вивчає подані претендентом документи. Якщо документи виявляться недостовірними, комісія має право залишити заяву без розгляду і в 5-денний термін повертає документи. Проте, претендент має право на повторне звернення до комісії після усунення причин, що були підставою про залишення заяви без розгляду.
Строк розгляду професійною комісією окремої заяви про участь у конкурсі не повинен перевищувати один місяць.
Висновок професійної комісії про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації ФГ і надання земельної ділянки.
- Надання земельної ділянки.
- Державна реєстрація фермерського господарства.
Після одержання державного акта на право власності на земельну або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації ФГ підлягає державній реєстрації.
Здійснюється державна реєстрація у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя держадміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки.
Документи для реєстрації:
- засновницькі документи;
- реєстраційна картка, встановленого зразка, яка є заявою;
- копію документа, що засвідчує наявність земельної ділянки сільськогосподарського призначення;
- документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Забороняється вимагати інші документи.
Провадиться реєстрація на протязі 5 робочих днів при наявності всіх необхідних документів.
Після державної реєстрації ФГ набуває статусу юридичної особи.
- Земельні відносини фермерського господарства.
Основною правовою передумовою створення фермерського господарства є наявність у його засновника земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 р., встановив деякі новації для фермерського землекористування. Перш за все, уточнена назва суб’єкта цієї важливої організаційно-правової форми аграрного земле використання. Замість терміна «селянське (фермерське) господарство» введений термін «фермерське господарство» (тому що за своєю сутністю фермерське господарство завжди є селянським).
Згідно зі ст. 31 ЗК та ст. 12 Закону «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із:
- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
- земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності;
- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Юридична категоричність ст. 31 ЗК «землі фермерського господарства можуть» каже про те, що конкретно це питання мають вирішувати самі члени фермерського господарства.
Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель державної власності громадяни звертаються до районної держадміністрації, а із земель комунальної власності – до місцевої ради.
У заяві зазначається:
1- бажані розмір та місце розташування земельної ділянки;
2- кількість членів ФГ та наявність у них права на безоплатне одержання у власність земельних ділянок;
3- обґрунтування розмірів земельної ділянки.
До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерського господарства щодо наявності у громадянина достатнього досвіду у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.
Заява розглядається у місячний термін і у разі задоволення дається згода на підготовку проекту відведення земельної ділянки.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.
У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданій земельній ділянки питання вирішується судом.
Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладення договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.
Громадянам України – членам ФГ передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена с/г підприємств, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельний пай.
Якщо розмір земельної ділянки більше розміру земельної частки (паю), то вони передаються у приватну власність на підставі цивільно-правових угод.
Земельні ділянки надаються для ведення ФГ єдиним масивом.
Якщо у складі угідь фермерського господарства входять замкнені земельні ділянки лісового фонду, то громадянам і юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть бути безоплатно або за плату передаватися у власність ділянки площею до 5 га. (п. 2 ст. 56 ЗК)
Також, згідно п. 2 ст. 56 ЗК громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у власність замкнені природні водойми площею до 3 га.
Крім цього, власники на своїх земельних ділянках можуть в установленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
4. Повноваження членів фермерського господарства.
ФГ та його члени мають право: (ст.. 14)
- продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку;
- самостійно господарювати на землі;
- власності на посіви і насадження с/г культур, на вироблену продукцію;
- на відшкодування збитків;
- споруджувати житлові будинки, господарські споруди;
- реалізувати вироблену с/г продукцію;
- інші права
Обов’язки ФГ та його членів: (ст..15)
- забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;
- додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;
- сплачувати податки та збори;
- не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів;
- не допускати зниження родючості грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
- надавати відповідним органам дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;
- дотримуватись санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;
- дотримуватись правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів;
- зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;
- інші обов’язки.
5. Господарська діяльність та припинення діяльності фермерського господарства.
Ст..24 Діє на умовах самоокупності.
Самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацією і організовує виробництво.
ФГ має право вступати в договірні відносини з будь-якими фізичними та юридичними особами, спори вирішуються відповідно до закону.
Ст..25 ФГ зобов’язано дотримуватись встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції.
- Трудові відносини у ФГ базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби ФГ має право залучати до роботи інших громадян за трудовим договором (контрактом).
Ст..20 Майно ФГ належить йому на праві власності.
У власності ФГ може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідно для ведення товарного с/г виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.
ФГ має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.
Майнові спори вирішуються судом.
Ст..23 Успадкування ФГ ( як цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Якщо ФГ успадковується кількома спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утворюється хоча б одна земельна ділянка менше мінімуму розміру, встановленого для даного регіону.
- Оподаткування ФГ проводиться у порядку, встановленому законом.
Припинення діяльності.
Відповідно до ст..35 Закону «Про фермерське господарство» його діяльність припиняється у разі:
- реорганізації ФГ;
- ліквідації ФГ;
- визнання ФГ неплатоспроможним (банкрутом);
- якщо не залишається жодного члена ФГ або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
Рішення про припинення діяльності приймається власником, у разі банкрутства відповідно до закону.
Спори про припинення діяльності вирішується судом.