Geum.ru

“ основи екології та безпеки товарів народного споживання”

Вид материалаДокументы

Содержание


Виробництво і продаж якісної та безпечної харчової продукції з максимально збереженими незамінними харчовими речовинами
Подобный материал:
1   2   3   4
Тема 6. «Безпека харчових продуктів».


План:

1. Безпека харчових продуктів.

2. Вимоги до харчових продуктів при їх митному оформленні.

3. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини».

4. Маркування продуктів, які містять генетично модифіковані організми.

5. Вимоги до етикетування харчових продуктів.


Повинні знати: ЗАКОН УКРАЇНИ «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»; вимоги до харчових продуктів при їх митному оформленні; маркування продуктів, які містять генетично модифіковані організми; вимоги до етикетування харчових продуктів .


Повинні вміти: визначати якість продукції згідно вимогам санітарних та технічних норм безпеки; оформити необхідні бланки документів на харчові товари при їх переміщенні через митний кордон України (гігієнічний висновок та екологічна декларація); ідентифікувати безпечність харчових продуктів за маркуванням; орієнтуватися в правилах етикетування харчових продуктів.


1. Безпека харчових продуктів.

“Ми є те, що ми їмо”. Вірність цього вислову Поля Брега підтвердили найновіші наукові дослідження. Вчені дійшли висновку, що їжа найдивовижнішим чином впливає на наші розумові процеси. Від того, що ми з'їли, залежать не тільки наше самопочуття, але також і настрій та ясність мислення. Така залежність здається дивною, але природа сконструювала мозок саме так, і завдяки цьому ми повністю залежимо від їжі. Наш зріст, вага, краса, світосприйняття, наші життєві сили, таланти, успіхи, невдачі, наші хвороби — все це результат нашого харчування. Для нормальної життєдіяльності людини необхідний повноцінний набір продуктів харчування з врахуванням її індивідуальних особливостей, характеру та умов проживання.

Намагаючись інтегрувати економіку в міжнародну економічну спільноту, Україна відкрила свої ринки для імпортних товарів. В умовах конкурентного середовища різні виробники намагаються отримати максимум грошей за свій товар у будь-який спосіб: як шляхом поліпшення якості продукту, так і шляхом обдурювання споживачів та виготовлення і продажу недоброякісних і дуже часто фальсифікованих товарів. Тому питання забезпечення якості та безпеки товарів народного споживання, як основного фактору підвищення потенціалу здоров'я нації, є на сьогодні надзвичайно актуальним. Слід “озброїти” як товарознавців, так і споживачів необхідними знаннями щодо своєчасного розпізнання різних підробок товарів.

Неякісні харчові продукти, які споживає людина, важкий стан природних екосистем завжди ведуть до негативних змін у здоров’ї та самопочутті кожного з нас. Сучасні масштаби екологічних змін створили реальну загрозу життю та здоров'ю громадян України, її національній безпеці. Погіршення стану навколишнього середовища через викиди промислових підприємств, транспорту, комунальних господарств призводить до забруднення питної води, повітря, ґрунтів. Несприятлива екологічна ситуація, що склалася в нашій країні, не може не впливати насамперед на якість продуктів харчування та інших товарів народного споживання.

Виробництво і продаж якісної та безпечної харчової продукції з максимально збереженими незамінними харчовими речовинами - це проблема не тільки споживча, технічна, але й економічна, соціальна та політична. У зв'язку з цим гостро постають проблеми, пов'язані з підвищенням відповідальності за ефективність та об'єктивність контролю якості сировини, дотримання правил ведення технологічних процесів переробки, пакування, зберігання сировини, та нормативів зберігання і реалізації готових продуктів.

Майже третина харчових продуктів, що вживаються в європейських країнах, є генетично модифікованими організмами; в США цей показник досягає 60%. Питання біобезпеки «генетично модифікованих організмів» (ГМО) та оцінки потенційних ризиків від їхнього використання — надзвичайно складна й комплексна наукова проблема. Останніми роками прибічники і противники ГМО регулярно ведуть нескінченні дискусії щодо генетично модифікованих рослин.

Раціональне харчування (від латинського ratio — розумний) сприяє збереженню здоров’я, високій фiзичнiй розумовій працездатності та активному довголіттю. Воно посилює здатність організму протидіяти шкідливим факторам навколишнього середовища. Насамперед нам необхідно усвідомити той факт, що з погляду збільшення тривалості життя саме особлива система харчування здатна забезпечити найбільший ефект, а значить харчуванню варто приділити особливу увагу! Адже, за словами римського філософа Сенеки: «Уміння продовжити життя — в умінні не скорочувати його».

Світові глобалізаційні процеси, розвиток торгівельних відносин наполегливо вимагають і нових підходів до забезпечення якості, і безпеки життя в Україні. Гармонійний розвиток людини, її здоров'я багато в чому пов'язані з характером харчування й навколишнім середовищем. Використання антибіотиків при вирощуванні худоби й птиці, синтетичних антиоксидантів для продовження терміну зберігання, надмірне захоплення нетрадиційними добавками шкодить не тільки здоров'ю, але й життю кожного українця. В ст. №3 Конституції України записано: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю...". Стрімка динаміка розвитку українського продовольчого ринку ставить перед суспільством нове завдання - захист людини від негативних впливів і досягнення комфортних умов життєдіяльності. На цьому має бути зосереджена увага всіх: і пересічних громадян, і державних діячів різних рівнів.


2. Вимоги до харчових продуктів при їх митному оформленні.

Перевезення харчових продуктів здійснюється на підставі Законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про захист прав споживачів», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про зовнішню економічну діяльність», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» та декретів Кабінету Міністрів України: «Про стандартизацію та сертифікацію», «Про удосконалення контролю якості та безпеки харчових продуктів», «Про ввезення громадянами на митну територію України продуктів харчування рослинного і тваринного походження» та інших нормативних актів. Ці документи, з метою захисту прав споживачів та попередження реалізації продукції, небезпечної для життя та здоров’я громадян, забезпечують здійснення постійного контролю за якістю та безпечністю харчових продуктів які ввозяться на митну територію України, та які експортуються з України, відносно їх відповідності нормативним документам (ДСТУ, ТУ та інше).

Законом в Україні закріплено основні терміни, що стосуються якості та безпеки харчових продуктів, а саме:

• харчовий продукт — будь-який продукт, що у натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною в їжу або для пиття;

• якість харчового продукту — сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність задовольнити потреби організму людини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, гарантувати безпеку для її здоров’я, стабільність складу і поживних властивостей упродовж строку придатності до споживання;

• безпека харчових продуктів — відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії харчових продуктів при їх споживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких установлюються Міністерством охорони здоров’я України;

• продовольча сировина — продукція рослинного, тваринного, мінерального, синтетичного та біотехнологічного походження, що використовується для виробництва харчових продуктів.

Державне регулювання в Україні якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини здійснюється Кабінетом Міністрів України шляхом (ст. 11 Закону):

• державного нормування показників якості та безпеки зазначених Законом товарів та їх державної реєстрації;

• обов’язкової сертифікації не тільки харчових продуктів та продовольчої сировини, а також супутніх матеріалів;

• установленням відповідного порядку їх ввезення в Україну, а також здійсненням контролю за його дотриманням.

Складовими державного регулювання якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів є нагляд за дотриманням відповідних стандартів, норм та правил, державний метрологічний, санітарно-епідеміологічний, ветеринарно-санітарний нагляд, контроль за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, про карантин рослин та інші державні заходи. Не менше шести незалежних державних структур контролюють якість та безпеку зазначених товарів, що суттєво ускладнює для суб’єкта ЗЕД процедуру отримання дозволу на ввезення та митне оформлення імпортованої продукції. Статтею 16 Закону зазначається, що ввезення на митну територію України імпортних харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів допускається за умови виконання імпортером правил їх реєстрації та сертифікації. Імпортер зобов’язаний застерегти у зовнішньо економічному контракті показники якості та безпеки імпортованих товарів, а державні структури — забезпечити за цим відповідний контроль. Контроль за дотримання порядку ввезення харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів на митну територію України покладено на ДМСУ (ст. 17 Закону), митні органи якої мають право здійснювати митне оформлення імпортованої продукції для вільного використання лише за наявності:

• сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання в Україні іноземного сертифіката, виданого уповноваженим органом Держстандарту;

• ветеринарного дозволу на харчові продукти та сировину рослинного походження;

• карантинного дозволу на харчові продукти та сировину рослинного походження;

• маркування харчових продуктів і продовольчої сировини згідно з законодавством України.

Фізичним особам дозволяється ввозити харчові продукти для особистого споживання, загальна кількість яких не перевищує законодавче закріплених в Україні норм, без подання відповідних дозвільних документів. Разом з тим, Законом України зазначено, що імпорт сільськогосподарської продукції, що підпадає під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД, громадянами намитну територію України у межах неторгового (туристичного) обороту у будь-яких обсягах без сертифіката встановленого зразка не дозволяється.

Вимоги до пакування та маркування продукції, яка імпортується на внутрішній український ринок, мають законодавче закріплення та утворюють адміністративний нетарифний бар’єр на шляху ввезення в Україну продукції іноземного виробництва.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення якості і безпеки харчових продуктів» з 1 січня 1997 року заборонено пропуск на митну територію України та реалізацію товару, якщо на його упаковці (етикетках) відсутня відповідна інформація у доступній для сприйняття формі. Маркування має здійснюватися державною мовою України та інформувати про:

• загальну назву харчового продукту;

• номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях виміру (маси, об’єму тощо);

• склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників, із зазначенням переліку назв, використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників, інших хімічних речовин або сполук;

• енергетичну цінність та дату виготовлення;

• строк придатності до споживання чи дату закінчення строку придатності до споживання;

• умови зберігання та умови використання;

• найменування та адресу виробника і місце виготовлення;

• відсоток сторонніх синтетичних (штучних) домішок;

• застереження щодо вживання харчового продукту дітьми, якщо він не

є дитячим харчуванням, а підстави для такого застереження є.

Також заборонено без дозволу Міністерства охорони здоров’я України подавати у маркуванні інформацію про лікувальні властивості харчових продуктів.


3. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини».

Стаття 1. Терміни та їх визначення.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- безпека харчових продуктів - відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії харчових продуктів при їх споживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюються Міністерством охорони здоров'я України;

- біологічно активна добавка - речовини або їх суміші, що використовуються для надання раціону харчування спеціальних лікувальних чи лікувально-профілактичних властивостей;

- державна санітарно-гігієнічна експертиза - оцінка можливого негативного впливу на здоров'я населення небезпечних факторів шляхом досліджень харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, у ході яких встановлюються критерії безпеки (показники та їх гранично допустимі рівні, вміст, концентрація тощо);

- висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи - документ, який встановлює критерії безпеки та шкідливість для людини небезпечних факторів харчового продукту (групи продуктів), продовольчої сировини, супутніх матеріалів;

- Державний реєстр харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів (далі - Державний реєстр) - перелік харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів (чи їх груп), які на підставі висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи визнані безпечними для споживання (в тому числі при певних умовах);

- енергетична цінність - показник, який характеризує частку енергії, що може вивільнитися з харчових продуктів у процесі біологічного окислення і використовуватися для забезпечення фізіологічних функцій організму людини;

- ідентифікація - визначення відповідності показників якості харчових продуктів і продовольчої сировини показникам, встановленим у нормативній та технічній документації виробника харчових продуктів чи наведеним в інформації про ці продукти, а також визначення відповідності харчових продуктів і продовольчої сировини узвичаєній загальній назві з метою сертифікації;

- послуга у сфері громадського харчування - результат діяльності підприємств або громадян підприємців щодо задоволення попиту споживача у харчуванні та проведенні дозвілля;

- продовольча сировина - продукція рослинного, тваринного, мінерального, синтетичного чи біотехнологічного походження, що використовується для виробництва харчових продуктів;

- сертифікація - процедура, у ході якої уповноважений (акредитований) Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації орган документально засвідчує, що харчовий продукт або продовольча сировина відповідає встановленим вимогам;

- сертифікат відповідності - документ, виданий уповноваженим (акредитованим) Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації органом згідно з правилами державної системи сертифікації, який засвідчує, що харчові продукти і продовольча сировина належним чином ідентифіковані і відповідають вимогам чинних нормативних документів;

- спеціальні харчові продукти - лікувальні, дієтичні, лікувально-профілактичні та біологічно активні харчові добавки, продукти дитячого харчування та харчування для спортсменів;

- супутні матеріали - матеріали, які використовуються у процесі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування харчових продуктів і безпосередньо контактують з цими продуктами, але самі не придатні для споживання;

- строк придатності харчового продукту до споживання - проміжок календарного часу, визначений виробником цього продукту згідно з законодавством, протягом якого органолептичні, фізико-хімічні, медико біологічні та інші показники харчового продукту повинні відповідати чинним в Україні нормам і правилам у разі додержання відповідних умов зберігання;

- харчова добавка - природна чи синтетична речовина, яка спеціально вводиться у харчовий продукт для надання йому бажаних властивостей;

- харчовий продукт – будь який продукт, що в натуральному вигляді чи після відповідної обробки вживається людиною у їжу або для пиття;

- якість харчового продукту - сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потреби організму людини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, безпеку для її здоров'я, стабільність складу і споживчих властивостей протягом строку придатності до споживання;

- біологічна цінність харчового продукту - провідний показник якості харчового продукту, який визначає ступінь його відповідності оптимальним потребам людини і гарантованої безпеки використання за фізіологічними нормами.

Стаття 4. Вимоги щодо запобігання ввезенню, виготовленню, реалізації, використанню неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів.

Забороняється виготовляти, ввозити, реалізовувати, використовувати в оптовій чи роздрібній торгівлі, громадському харчуванні неякісні, небезпечні для здоров'я та життя людини або фальсифіковані харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали.

Неякісними, небезпечними для здоров'я і життя людини та фальсифікованими є харчові продукти і продовольча сировина, якщо:

1) вони містять будь які шкідливі чи токсичні речовини екзогенного або природного походження, небезпечні для здоров'я мікроорганізми або їх токсини, гормональні препарати та продукти їх розкладу;

2) вони містять харчові добавки, які не отримали в установленому порядку висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи і не дозволені для використання за призначенням, або не визначено умови, додержання яких забезпечує безпечне використання харчових продуктів і продовольчої сировини, чи їх вміст перевищує встановлені гранично допустимі рівні;

3) вони містять будь які сторонні предмети чи домішки;

4) для їх виготовлення використовуються продовольча сировина чи супутні матеріали, які не властиві найменуванню і виду харчового продукту, зіпсована чи не придатна за іншими ознаками продовольча сировина;

5) тара, пакувальні чи супутні матеріали, які використовуються у процесі виробництва харчових продуктів, повністю або частково виготовлені із матеріалів, що не відповідають вимогам безпеки чи відсутні в переліку матеріалів, дозволених для контакту з харчовими продуктами Головним державним санітарним лікарем України для певних видів харчових продуктів;

6) порушено визначені нормативними документами рецептуру, склад, умови виробництва чи транспортування, реалізації і використання;

7) приховується небезпека їх споживання або їхня низька якість;

8) порушено умови зберігання і (або) строк придатності до споживання;

9) їм з метою збуту споживачам або використання у сфері громадського харчування виробником (продавцем) навмисне надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного харчового продукту, але які не можуть бути ідентифіковані як продукт, за який вони видаються. Факт фальсифікації харчового продукту встановлюється у процесі його ідентифікації.

Харчові продукти і продовольча сировина не вважаються неякісними, небезпечними для здоров'я і життя людини, якщо шкідливі або токсичні речовини, небезпечні для здоров'я мікроорганізми чи їхні токсини не є для харчового продукту чи продовольчої сировини сторонніми домішками, а їх кількість не перевищує встановлених гранично допустимих рівнів.

Перелік харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 5. Документальне підтвердження належної якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.

Будь який харчовий продукт (крім виготовленого для особистого споживання), продовольча сировина і супутні матеріали не можуть бути ввезені, виготовлені, передані на реалізацію, реалізовані або використані іншим чином без документального підтвердження їх якості та безпеки.

Документами, що підтверджують належну якість та безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, є:

1) сертифікат відповідності;

2) Державний реєстр або висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи;

3) ветеринарний дозвіл для харчових продуктів та продовольчої сировини тваринного походження;

4) карантинний дозвіл для продукції рослинного походження.


4. Маркування продуктів, які містять генетично модифіковані організми.

Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 468 «Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг». Прийняття рішення є важливим кроком у забезпеченні екологічних прав громадян – нам потрібні державні рішення, які насправді захищають життя і здоров’я мільйонів українців і відповідають національним інтересам України.

Понад три роки Всеукраїнська екологічна ліга добивалася прийняття цього документу. Відповідно до постанови з 1 липня 2009 року харчові продукти з вмістом генетично модифікованих організмів (ГМО) або виготовлені з використанням ГМО підлягають обов'язковому маркуванню, якщо вміст ГМО в самому продукті або сировині для нього перевищує 0,9%.

У випадку відсутності ГМО в продукті або його вмісті в меншому, ніж зазначено, розмірі, може бути використане маркування "без ГМО", однак така інформація підлягає перевірці Держспоживстандартом.

Відповідно до постанови, харчові продукти, з вмістом ГМО або виготовлені з їхнім використанням і введені в обіг в Україні без маркування, підлягають вилученню з обігу.

Маркування продукції, що містить генетично модифіковані організми було передбачене кількома законами України й раніше. Зокрема, в законі "Про дитяче харчування" від 14.09.2006 р. йдеться, що сировина, яка використовується у виробництві продуктів дитячого харчування, не може містити … генетично модифікованих організмів. А статті 9 та 10 прямо забороняють і використання для виробництва продуктів дитячого харчування сировини, що складається або виробляється з генетично модифікованих організмів, і обіг продуктів дитячого харчування, якщо вони містять генетично модифіковані організми. Крім того, Законом України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору", а в ч. 5 ст. 15 прямо передбачено: "Інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів". Здавалося б чинне українське законодавство і раніше зобов’язувало виробників та продавців інформувати про наявність у продуктах генетично модифікованих організмів. Однак, як у нас часто буває, обов’язково знаходиться якась непомітна на перший погляд норма, що нівелює обов’язковість інших норм. У статті 37 ЗУ "Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини" визначено, що харчовий продукт, який вміщує, складається або виробляється з генетично модифікованих організмів, регулюється положеннями спеціального законодавства". Спеціальним законом щодо ГМО є Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», який регулює поводження з ГМО органами влади, виробниками, постачальниками, науковцями та споживачами генетично модифікованих організмів та продукції з ГМО. Внесений і прийнятий поспіхом, закон вийшов достатньо загальним і тому багато питань, які б мали бути відрегульовані, залишилися поза ним. Приймаючи його депутати проігнорували не тільки власний регламент, а й статтю 23 Картахенського протоколу, де йдеться про інформування громадськості та її участь у обговоренні питанні, яке стосується використання ГМО.

Запровадження в Україні конкретних норм щодо маркування продукції, яка виготовлена з використанням генетично модифікованої сировини, відкладається з кінця 2007 року. Як відомо, у серпні 2007 року Кабмін України ухвалив постанову, відповідно до якої з 1 листопада 2007 року вводилося обов'язкове маркування продуктів, які містять ГМО в кількості більшій за 0,9%. Однак пізніше цю постанову було скасовано через неготовність самого механізму маркування.

Всеукраїнська екологічна ліга ініціювала судовий позов до уряду і в лютому 2008 року Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправним рішення кабміну про відмову від маркування продуктів, вироблених із застосуванням ГМО. Однак, розроблений Держспоживстандартом проект порядку етикетування харчових продуктів понад рік пролежав у чиновницьких шухлядах.

5 червня 2008 року, у Всесвітній день охорони навколишнього середовища, Всеукраїнська екологічна ліга розпочала другу загальноукраїнську інформаційну кампанію щодо введення маркування генетично модифікованих продуктів «Обери справжнє». Її метою було привернути увагу громадськості до можливих загроз, що несуть ГМО – продукти для здоров’я людей та навколишнього середовища, а також спонукати органи державної влади до посилення контролю за якістю харчових продуктів та запровадження обов’язкового маркування продуктів, які містять ГМО.

20 серпня 2008 року Кабінет міністрів затвердив постановою порядок видачі дозволів на ввезення на митну територію України незареєстрованих ГМО і тільки через півроку порядок реєстрації ГМО. А мало б бути навпаки – понад півроку Україна була відкритою територією для проведення ГМО - експериментів на її населенні та природі.

У листопаді 2008 року в Україні було прийнято державний стандарт, відповідно до якого всі продукти харчування, що містять генетично модифіковані організми (ГМО), потрібно маркувати, який почав діяти з 1 травня 2009 року. Положення цього стандарту стосується суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють виробництво та продаж харчових продуктів. Але щодо ГМО правила держстандарту мали лише рекомендаційний характер.

18 лютого 2009 року Кабінет міністрів нарешті виправив свою помилку і затвердив порядок державної реєстрації продукції, яка містить генетично модифіковані організми. Відповідно до цього порядку, який починає діяти з 1 червня 2009 року, усі ввезені в Україну харчові продукти, косметичні засоби та ліки проходитимуть державну екологічну експертизу на кордоні. Як і попередні такі проекти, цей порядок розроблявся і опрацьовувався без активного залучення громадськості і хоча експертам Всеукраїнської екологічної ліги вдалося внести необхідні пропозиції до цього документу, деякі позиції й нині викликають занепокоєння.

Відповідно до порядку державну реєстрацію проводитиме МОЗ. Для того, щоб зареєструвати харчові продукти, лікарські препарати та косметичні засоби, які містять ГМО, потрібен пакет документів: загальноприйнята назва продукції, торговельне найменування ГМО, який міститься в даному продукті харчування, лікарських препаратах чи косметичних засобах. Має вказуватися призначення, види і способи застосування, точні дані заявника, виробника. До заяви мають бути додані висновки Державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Водночас, експерти ВЕЛ настоювали і будуть це робити далі, щоб у розділі – призначення, види і способи застосування – була розроблена спеціальна таблиця, яку заявники мають обов’язково заповнити. Бо нині ця інформація про продукцію може викладатися в довільній формі й деякі деталі заявник може пропустити під виглядом того, що, мовляв, не знав, що це треба зробити. Іншими словами, тут ми бачимо лазівку, через яку можуть проникати ГМО, які є шкідливими і для здоров’я людини, і для навколишнього середовища.

Ще один мінус. Державна реєстрація здійснюється на 5 років і за державний кошт. Але в документі, чітко не прописано, як держава буде відслідковувати дотримання заявниками українських правових норм.

Експерти ВЕЛ також дуже стурбовані змістом пункту 7 постанови, який робить інформацію про заявлені продукти повністю закритою. Згідно з постановою, оприлюднюватиметься лише реєстр, де буде названо ГМ - продукт чи ГМО.

28 квітня 2009 р. Кабмін ухвалив ще один документ з цієї проблематики. Своєю постановою № 423 уряд затвердив Порядок видачі дозволу на транзитне переміщення не зареєстрованих в Україні генетично модифікованих організмів. В цілому – потрібний документ, але як і попередній має певні суттєві недоліки. Він дає доступ на територію України, хоча й транзитом, тих ГМО, ризики щодо яких, українські лабораторії не завжди можуть вчасно виявити. У таких питаннях значно мудрішими виявили себе молдавани, які у своєму законі визначили, що на території Молдови заборонено ввезення і використання заборонених у Євросоюзі ГМО. Європейське законодавство одне з найрозвиненіших у світі щодо регламентації поводження з ГМО. Крім того, законодавство Молдови зобов’язує зацікавлену сторону сплачувати за реєстрацію і експертизу генетично модифікованих організмів, що сприятиме з одного боку значній економії бюджетних коштів, а з іншого – розвиватиме галузеву науку.

Отже, з першого липня українці мають можливість реалізувати своє конституційне право на інформацію у питанні ГМО - продуктів і це є значним досягненням для країни. А от щодо зменшення ризиків для здоров’я українських громадян та проблем для українського біорізноманіття, то тут ще роботи – непочатий край.

Загальна історія генетично модифіковані організми (ГМО) з`явились ще наприкінці 80-х років минулого століття. Відтоді перед вченими постають непрості питання, пов`язані з прогнозуванням можливих, нині недостатньо досліджених, наслідків поширення ГМО та безконтрольного вживання ГМ - продуктів. Генетично модифікований організм має в собі нову, неприродну для себе комбінацію генетичного матеріалу, переміщеного завдяки генній інженерії. Так зване генетичне забруднення, яке відбувається на фоні втрат біологічного та генетичного різноманіття, стає однією з найбільших загроз сучасності.

Якщо у 1996 році площі під вирощуванням ГМО складали приблизно 2,8 млн. га, то за останні десять–дванадцять років площа засіяна трансгенами збільшилась на планеті у понад 40 разів. Активно культивуються і використовуються ГМ культури в Китаї, Індії, Японії, країнах Латинської Америки, і особливо – у США. Водночас, більшість країн Євросоюзу категорично обмежують ввезення та використання трансгенів. Від генно-модифікованої продукції зараз відмовилось понад 130 країн світу. У 2005 році було прийнято "Берлінський маніфест", що передбачає більш, ніж 100 регіонів вільних від ГМО.

Біологічна й генетична безпека є складовою частиною національної безпеки цивілізованої держави. І тому переважна більшість країн, які досягли певного рівня розвитку встановили правила поводження з генетично модифікованими організмами і приділяють цьому процесу серйозну увагу.

У січні 2000 року було ухвалено Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття, який є першим міжнародним документом, що регулює відносини між країнами в сфері поводження з генетично модифікованими організмами і його основна мета – встановити міжнародні правила щодо безпечного перевезення, обробки та використання організмів, які можуть мати несприятливий вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням ризиків для здоров'я людини. 11 вересня 2003 року Протокол офіційно вступив в силу після того, як його ратифікували понад 50 країн світу.

Передові країни світу мають як розвинену систему наукових досліджень в галузі біобезпеки і аналізу перспектив розвитку біотехнології, так і досить відрегульовану національну правову базу щодо застосування ГМО.

У вересні 2002 року Верховна Рада України прийняла Закон України про приєднання до Картахенського протоколу. Приєднавшись до протоколу, Україна заявила про застосування принципу обережності при ухваленні рішень стосовно поширення ГМО, але далі справа не просунулася. Картахенський протокол встановив лише рамки, від яких можна відштовхуватися при створенні національних підходів до регулювання питань, пов’язаних із ГМО.

Кілька спроб, починаючи з кінця 90-х років минулого століття, прийняти відповідний закон провалювалися трьома скликаннями Верховної Ради. І лише 31 травня 2007 року Верховною Радою України було прийнято закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів. Який, як вже зазначалося, відкрив доступ на територію України генетично модифікованих організмів.

Поділ різноманітних посівів буферними зонами не перешкоджає випадковому перехресному запиленню. Ніхто зараз може посвідчити, що процес розповсюдження стовідсотково перебуватиме під контролем. Вже зафіксовано, що гени від ГМ - рослин самовільно передавалися звичайним. До того ж шкідники, проти яких застосовуватимуться трансгени еволюціонуватимуть перед загрозою вимирання, як еволюціонували, наприклад, патогенні мікроби після появи антибіотиків. Отже, не виключено, що передача генів може призвести до появи взагалі нових видів організмів – супербур’янів і супершкідників. Зміна чисельності одних видів може призвести до зміни чисельності інших.

Можна відмовитися від використання хімічних забруднювачів, чи використання атомних станцій, – хоча і у цих сферах ризики не малі, але не можна повернути часу назад – не можна відновити той біоценоз, що існував до ГМО - забруднення.


5. Вимоги до етикетування харчових продуктів.

Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про:

1. назву харчового продукту;

2. назву та повну адресу і телефон виробника;

3. адресу потужностей (об'єкта) виробництва;

4. для імпортованих харчових продуктів — назву, повну адресу і телефон імпортера;

5. кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об'єм або поштучно);

6. склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві;

7. калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту;

8. кінцеву дату споживання «Вжити до» або дату виробництва та строк придатності;

9. номер партії виробництва;

10. умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості;

11. застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров'я при його споживанні.

Крім перелічених вимог, для деяких категорій харчових продуктів технічними регламентами можуть встановлюватися специфічні обов'язкові вимоги до етикетування.

Етикетування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною мовою України у порядку, встановленому технічними регламентами для певних харчових продуктів.

Етикетки харчових продуктів, можуть містити тільки такі символи, які були затверджені міжнародними та регіональними організаціями з питань стандартизації.

Написи на етикетці харчового продукту, що представляють інтерес для споживачів та призначені запобігати шахрайству або відрізняти один харчовий продукт від іншого, такі як «повністю натуральний», «органічний», «оригінальний», «без ГМО» (генетично модифікованих організмів) тощо, та інша додаткова інформація, підлягає перевірці.


Питання для самоперевірки і закріплення теоретичного матеріалу

  1. Загальні проблеми безпеки харчових продуктів.
  2. Роль харчових продуктів на здоров’я людини.
  3. Чи впливатимуть ГМ - культури на навколишнє середовище?
  4. Що таке харчування?
  5. Що таке екологічна безпека продуктів?
  6. Які права та обов’язки виробників і продавців (постачальників) щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції?
  7. Що таке низька якість продукції?
  8. Для чого видається декларація виробника?
  9. Чи є сучасні споживчі товари безпечними?
  10. Фактори, які можуть впливати на людину.
  11. Закон та положення про харчові продукти.
  12. Етикетки і знаки маркування.



Завдання для розміркування

  1. Як Ви вважаєте, чи відповідають сучасні харчові продукти нормам безпеки українського законодавства?
  2. Чи можна вичерпати корисну інформацію з даних маркування щодо екологічності продукту?
  3. Чи можливе ви коріння харчових добавок зі складу харчових продуктів?
  4. Як залежить якість та безпечність харчових продуктів від складу?
  5. Чи є сучасна законодавча база досконалою для боротьби з небезпечними продуктами?



Теми для рефератів, доповідей
  1. Історія розвитку екології харчування.
  2. Рівень якості продуктів досліджується в лабораторіях, але як же дізнатися про якість продуктів самостійно?
  3. Системи управління безпекою харчових продуктів.
  4. Правове забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції.
  5. Послуги інспектування та лабораторії при перевіркі якості харчових продуктів.
  6. Менеджмент контролю харчових продуктів.
  7. Профілактичний захист здоров'я споживача.
  8. П'ять пунктів щодо безпеки продуктів харчування.



Рекомендована література:

1. Джигирей В.С. “Екологія та охорона навколишнього природного середовища”. Навчальний посібник. - Київ, 2000 р.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995.

3. Єнколо В.М. Основи екології та соціоекології. Навчальний посібник. - Львів, 1998.

4. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології: Підручник – К.: Либідь, 2004.

5. Потіш А.Ф., Медвідь В.Г., Гвоздецький О.Г., Козак З.Я. Екологія: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 3-тє видання, стереотипне. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.