«Основи екології»

Вид материала

Подобный материал:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра охорони праці та навколишнього середовища

Реферат

з курсу «Основи екології»

на тему:

“ Стан екологічної безпеки в Україні та наявний економічний потенціал її забезпечення ”

Київ-2007

Зміст

Вступ ..................................................................................3
Стан екологічної безпеки в Україні та наявний економічний потенціал її забезпечення ...................................................4
Висновки ..........................................................................13
Література ........................................................................14

Вступ

Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

Стан екологічної безпеки в Україні та наявний економічний потенціал її забезпечення

В Україні спостерігається погіршення показників у всіх складових природокористування.

Зокрема, в 2006 р. лише зі стаціонарних джерел в атмосферне повітря потрапило понад 4,5 млн. тон забруднюючих речовин, показники погіршились в 21 регіоні. Забруднено поверхневі води (близько 70% їх загального об'єма), значна кількість запасів підземних вод втратила якість джерел питної води.

Катастрофічно зростають об'єми накопичених побутових і промислових відходів, загальна кількість яких перевищує 35 млрд. т, полігони відходів займають площу 130 тис. га.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля, є:

застаріла технологія виробництва та обладнання, висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два – три рази відповідні показники розвинутих країн; високий рівень концентрації промислових об'єктів; несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв; відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів; відсутність належного правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем; відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Вихід із ситуації Мінприроди бачиить у тому, щоб «розробити та запропонувати суспільству кардинально нову екологічну стратегію та концепцію державного управління, яка врахувала б сучасні природозберігаючи и экологічні вимоги до економічної діяльності всіх галуей, стала складовою основних державних програм економічного напрямку».

Суспільству та державі пропонується відійти від «ресурсної та споживчої» стратегії розвитку та правильно оцінювати роль і значення екосистем в житті людини та країни.

На цьому шляху є, однак, суттєві перешкоди не тільки економічного та політичного, але навіть психологічного характеру.

Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.

Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

Охорона природи стала одним із основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

Колегія Мінприроди України визначилилась в пріоритетах на поточний 2007 рік.

Такими визнані: формування послідовної екологічної політики держави, створення відповідних законодавчихх основ, організація екологічного інформаційного простору и виховання екологічної свідомості; інтенсивний розвиток мінерально-сировинної бази; вдосконалення системи державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідних територій; забезпечення потреб держави в картографо-топографічній і геодезичній продукції.

Економічна криза відсуває екологічні пріоритети на другий план. Пошук шляхів вирішення проблем навколишнього середовища відкладається до покращення економічної ситуації. Між тим, економічне зростання можливе лише на основі ефективного конкурентноспроможного виробництва, яке ефективно використовує всі ресурси, в тому числі й природні. Необхідно забезпечити реалізацію рішення РНБОУ "Про нейтрализацію загроз, обумовлених погіршенням екологічної та техногенної обстановки в країні", введеного в дію Указом Президента України 31.12.98 р., а також сприяти виконанню задач по економічної та екологічної безпеки України, визначених в Посланні Президента України до Верховної Ради України на 2000 р.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу на наступні аспекти:

1. Посилення ресурсно-екологічної небезпеки зумовлено негативними тенденціями, що стали загрозами економічній безпеці України в результаті пасивності з боку держави, зокрема:

- зростанням питомої ваги найбільш енергоємних галузей, виробляючих проміжну продукцію;

- катастрофічною ситуацією в паливно-енергетичному комплексі;

- структурою експорту, яка посилює технологічне відставання, сприяєт деіндустріалізації країни;

- посиленням боргової залежності України;

- зростанням об'ємів "тіньової" економіки.

2. Більшість наукових закладів України, декларуючи свою стурбованість стійким розвитком країни, по суті не приділяють уваги проблемам ресурсно-екологічної безпеки. Не розроблені питання підвищення дієспроможності держави в сфері ресурсно-екологічної безпеки. Найважливішим кроком на шляху вирішення проблем могла би стати підготовка наукового базиса ресурсно-екологічної безпеки, що дозволить розглянути загальнометодологічні аспекти вивчення та вирішення проблеми, включаючи питання класифікації факторів і видів екологічних загроз, концептуальні підходи до формування механізмів управління ресурсно-екологічною безпекою, визначити прикладні аспекти проблеми забезпечення ресурсно-екологічної безпеки підприємства, регіону, країни.

3. В теперішній час в Україні з'являються нові власники, які стають володарями об'єктів, що забрудннюють навколишнє середовище або здатні її забруднити. На цьому етапі свою роль у справі захисту навколишнього середовища повинен зіграти Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва.

Перехід України до сталого розвитку можливий при переорієнтації науково-технологічного прогресу на створення ресурсо-, енерго- і водозберігаючих технологій. Основним пріоритетом має стати використання наукомістких технологій із поступовим витісненням ресурсномістких, а також відповідна зміна у структурі зовнішньої торгівлі, а саме: переважання експорту природних ресурсів із тенденцією його збільшення щодо високоякісної наукової продукції.

Держава має перейти до засобів непрямого регулювання. Світова практика свідчить, що для вирішення регіональних проблем з великим ефектом застосовується і податкова політика. Саме податки мають стимулювати розміщення і розвиток найнеобхідніших суспільству виробництв, і навпаки, обмежувати неефективні за економічними, соціальними критеріями або небезпечні для довкілля види діяльності.

В умовах дефіциту фінансових ресурсів для екологічного оздоровлення держави доцільно платежі за забруднення водних ресурсів акумулювати в спеціальних позабюджетних фондах, надавши їм пільгового режиму оподаткування. Потрібно підкреслити, що природоохоронні заходи в Україні фінансуються з двох джерел. Основні засоби фінансування передбачені в розділі 20 Держбюджету “Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека”, за рахунок яких покриваються витрати, пов’язані з відновленням та підтримкою всіх природних ресурсів країни. Кошти для цього надходять, в основному, за рахунок платежів підприємств, відомств і організацій за користування ресурсною базою країни. Згідно з діючим законодавством, такі платежі повинні бути цільовими і спрямованими виключно на охорону природних ресурсів країни (в Україні вони, як правило, використовуються не за призначенням). Так, із зібраних в 1998 році 1,3 млрд. грн. платежів у розділі 20 Держбюджету було заявлено лише 69,9 млн. грн., із яких фактично було використано лише 35,4 млн. грн. Хронічний дефіцит у фінансуванні екологічних заходів закономірно призводить до стихійних лих. За попередніми даними, в період 1995-1997 років щорічні збитки від стихійних лих оцінюються в 1,1-1,5 млрд. грн.

Другим джерелом фінансування природоохоронних заходів є державний цільовий Фонд охорони навколишнього природного середовища. Аналіз формування засобів екологічних фондів показав, що платежі за забруднення водних ресурсів у межах лімітів і понад встановлені ліміти за викиди, скиди забруднюючих речовин у водні системи і розміщення відходів були і залишаються основними джерелами надходження вказаних засобів. Існуючі екологічні проекти потребують значних капіталовкладень (вартість очисних споруд оцінюється від 20 тис. грн. до 10 млн. дол. і вище). В останні роки бюджет екофондів не може упоратися із таким фінансовим навантаженням, оскільки він складає в середньому 50 млн. грн., тоді як він повинен бути як мінімум 500 млн. грн. Отже, фінансування екологічних програм здійснюється не на повну потужність, а більшість очисних споруд вже давно застаріли і ступінь зношуваності становить 70-80%, а деяких – 90%.

Тому виникають сумніви щодо зростання ролі екологічних фондів у фінансуванні природоохоронних заходів, оскільки є багато проблем як в механізмі збору вказаних платежів, так і в чинній нормативно-правовій базі в цілому.

В Україні потрібно також застосувати з врахуванням світового досвіду прямі й непрямі методи еколого-економічного регулювання, зокрема:

встановлення економічних обмежень на господарську діяльність;

створення систем екологічної сертифікації, послуг і інших об’єктів;

впровадження в практику процедури заявки про вплив на навколишнє середовище;

ліцензування господарської та іншої діяльності;

комплексна еколого-економічна експертиза;

створення екологічно справедливого ринку, при якому не отримує переваг у конкурентній боротьбі продукція з найгіршими екологічними характеристиками або яка виробляється за технологіями з відносно нешкідливим впливом на навколишнє середовище, а також знімається з обігу на ринку продукція, небезпечна для здоров’я і навколишнього середовища;

зміна податкової політики в галузі охорони та раціонального використання довкілля;

запровадження системи екологічного страхування (із прийняттям Закону “Про екологічне страхування”);

запровадження системи екологічного аудиту;

врахування природного фактора при економічній оцінці господарських рішень.

Висновки

1. На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію в Україні можна розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є.

2. Проаналізувавши всю складність проблеми, виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має тенденцію до скорочення, ми можемо зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.

3. Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та господарчі переваги ринкової економікі, прогресивні напрямки ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ значною мірою залишаться лише як вдалі проекти із-за відсутності фінансування, бажання, а також тому, що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного суспільства, особливо на стадії первинного накопичення капіталу.

Література

“ Основи загальної екології “ Г. О. Білявський.
“Екологічна експертиза, право та практика “ Андрейцев Ю.І.
“ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.
“ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ “.
“Навколишне середовище та розвиток “. Воронов А. К.

Blog

«Основи екології»