М. М. Мусієнко фітоіндикація та фітомоніторинг фітосоціоцентр Київ 2005 удк 581. 5: 911. 2 Ольхович О. П., Мусієнко М. М. Фітоіндикація та фітомоніторинг. Київ: Фітосоціоцентр, 2005 с. Методичні рекомендації

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3

ГЛАВА ІІ. ФІТОМОНІТОРИНГ

ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ФІТОМОНІТОРИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Систему спостережень, що повторюються, одного або кількох елементів довкілля в просторі і в часі, з певною метою і заздалегідь підготовленою програмою, було запропоновано називати моніторингом.

“Моніторинг”- англійське слово, перекладається як “контроль”, а французький термін “monitor” як “огляд”. Цей термін з’явився під час проведення Стокгольмської конференції ООН по збереженню довкілля (5-16 червня 1972 р.).

У наукову літературу термін “моніторинг“ увійшов на початку 80-х рр. і перекладається з латинської мови як “попередження”, “нагадування”, “застереження”.

За сьогоднішніми уявленнями моніторинг це система спостережень й контролю за іантропогенних чинників, шкідливих чи небезпечних для здоров’я людини, існування рослин і тварин.

Розрізняють три головних ступеня моніторингу :

-моніторинг глобальний (біосферний);

-моніторинг регіональний та

-моніторинг локальний.

Моніторинг глобальний –спостереження за загальносвітовими процесами та явищами в біосфері землі та її екосфері, включаючи всі екологічні компоненти, та попередження про виникнення екстремальних ситуацій.

Моніторинг регіональний – спостереження за процесами та явищами в межах якогось регіону, де ці процеси та явища можуть відрізнятися як за природним характером, так і за антропогенним впливом від базового фону, характерного для всієї біосфери.

Моніторинг локальний – моніторинг локальних антропогенних впливів на окремих територіях.

Виділяють також моніторинг довкілля – систему спостережень, оцінки та контролю за станом довкілля з метою розробки заходів щодо його охорони, раціонального використання природних ресурсів та попереджень критичних ситуацій, що можуть зашкодити здоров’ю людини, природі в цілому, та біологічний моніторинг – систему спостережень за біологічними об’єктами (наявністю видів, їхнім станом, появою випадкових інтродуцентів тощо) або за допомогою біологічних об’єктів (біоіндикаторів). До різновидності біологічного моніторингу належить і фітомоніторинг (дослідження екологічного стану фітоценозів або використання для оцінки стану довкілля в якості моніторів рослин).

За Ю.А. Ізраїлем моніторинг складається з трьох основних частин:

1.спостережень за антропогенними факторами і довкіллям;

2.аналізу й оцінки стану довкілля;

3.прогнозування зміни стану довкілля.

І.М.Волошин вважає за необхідне додати ще одну частину, а саме, управління природно-антропогенними процесами з метою їх оптимізації.

Моніторинг поділяють на різні види:

1.загальний моніторинг;

2.агрокліматичний;

3.моніторинг родючості грунтів;

4.моніторинг стану поверхневих вод суші;

5.моніторинг морів і океанів;

6.ландшафтний моніторинг;

7.моніторинг природних комплексів;

8.моніторинг джерел забруднень (імпактний);

9.фоновий моніторинг;

10.моніторинг лісів ;

11.медичний моніторинг;

12.паспортизаційний моніторинг.

Актуальними сучасними завданнями моніторингових досліджень є:

1)оцінка екологічного стану грунтів, стеження за їх змінами з метою відновлення родючості та охорони;

2)оцінка стану парково-вуличних та лісових насаджень з багатогранним ступенем антропогенного навантаження;

3)аналіз стану поверхневих вод та донних покладів в межах еталонних та ландшафтних екополігонів;

4)оцінка властивостей атмосферних опадів у просторовому та часовому вимірах;

5)вивчення радіаційної безпеки та взаємозв’язків між природно-територіальними комплексами і величинами радіоактивного забруднення;

6)оцінка стану довкілля картографічними засобами та розробка методичних засад його відображення;

7)проведення екологічної паспортизації природних ресурсів та пошуки екологічно-чистих територій.

Основні методи моніторингових досліджень.

Успішне проведення моніторингових досліджень залежить від використання різноманітних методів оцінки екологічної ситуації, повноти збору інформації та результатів досліджень наукових організацій.

До найважливіших методів досліджень екологічних проблем належать:

1. Статистичний метод.

Опрацювання даних про викиди шкідливих речовин в атмосферу, об’єми скидання спрацьованих очищених та неочищених вод, захоронення відходів, даних спостережень за останні 5-10 років в межах промислових комплексів, санепідемстанцій та метеостанцій.

На основі зібраних даних про об’єми шкідливих викидів проводиться класифікація територій за ступенем токсичності.

2. Картографічний метод.

Використовується для виявлення розмірів природно-антропогенних деградаційних процесів і включає:

-аналіз динаміки природних негативних процесів та деградаційних ознак;

-аналіз територіального поширення шкідливих елементів у зв’язку з функціонуванням промислових та сільськогосподарських комплексів;

-аналіз загально- географічних карт в межах території, яка підлягає обстеженню;

-аналіз спеціальних картографічних матеріалів (заліснення, обводнення, осушення, зрошення), їх динаміки за період використання території;

Всі екологічні карти можна об’єднати у три групи:

1.карти, що складають на основі площинних експедиційно-польових та лабораторних досліджень;

2.карти, які складають на основі проектної документації та статистичних даних про забруднення навколишнього середовища, зібраних у природоохоронних організаціях;

3.карти, складені за матеріалами стаціонарних польових та лабораторних досліджень.

Всі типи карт необхідні при складанні атласу моніторингу забруднень довкілля.

3.Лабораторні методи.

Це основні методи моніторингових досліджень, які використовують різні наукові установи для отримання первинної інформації.

4.Порівняльно-геогафічні методи.

5.Аналіз кліматичних факторів.

Проводять для узгодження результатів наукових установ з метеорологічними даними.

Наприклад, аналіз розподілу вітрів протягом року має важливе значення для виявлення зв’язку захворювань людини із зонами розсіювання та акумуляції важких металів, отрутохімікатів та інших токсичних речовин.

За тривалістю екологічні дослідження можуть бути чотирьох типів:

1.рекогносциювальні (ознайомлювальні) – під час досліджень лише фіксують ймовірний стан забруднення довкілля, визначають місця відбору проб, їх кількість, методи досліджень тощо;

2.короткочасні (сезонні або однорічні) – відбирають проби вод, донних покладів, грунтів, рослинного покриву та біологічних об’єктів для лабораторних досліджень або проводять польові дослідження, за реакціями біоти та кількісним складом видів роблять первинну оцінку стану забруднення;

3.довготривалі (не менш як трирічні) – вивчення посезонної або річної динаміки забруднення, можливості відновлення попереднього стану досліджених біоценозів;

4.стаціонарні (багаторічні) – створення наукових стаціонарних станцій з відбором проб на постійних ділянках досліджень.

Лише довготривалі та стаціонарні дослідження належать до моніторингових досліджень.

Під час польових та стаціонарних досліджень на екологічно-небезпечних еталонних ділянках оцінюють:

-ступінь забруднення отрутохімікатами промислових територій або міндобривами орних земель;

-ступінь впливу агресивних антропогенних сполук на рослинний покрив;

-розміри забруднення повітряних мас в зоні дії промислових комплексів;

-екологічний стан зон захоронення токсичних і радіоактивних відходів, заводських зон, зон транспортних магістралей;

-раціональність розміщення промислових підприємств, розміщення тваринницьких комплексів;

-вплив автомагістралей на довкілля;

-вплив рекреаційного навантаження на природні комплекси і їх компоненти;

-кількість і структуру викидів шкідливих речовин в повітря і водне середовище та ступінь їх очистки.

Зони особливої уваги під час моніторингових досліджень.

- лісові масиви;

- очисні споруди;

- місця складування отрутохімікатів та мінеральних добрив;

- сільськогосподарські землі;

- місця захоронення радіоактивних або токсичних речовин;

- головні транспортні магістралі;

- навітрені схили в зонах впливу заводських викидів;

- місця скидання стічних вод;

- кар’єри.

В кожній зоні опису відбирають зразки проб і лабораторним шляхом визначають ступінь забруднення.

Для аналітичних лабораторних робіт відбирають:

-проби повітря в межах ключових ділянок;

-проби грунту усіх типів землекористування для визначення залишкових форм пестицидів, важких металів тощо;

-проби води (поверхневих, ґрунтових), в яких визначають забруднюючі речовини;

-проби дощової води для визначення складу шкідливих домішок;

-зразки рослинного покриву, для визначення важких металів і токсичних речовин;

-зразки рослинних і тваринних об’єктів.

ВИКОРИСТАННЯ РОСЛИН В МОНІТОРИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Вищі та нижчі рослини можуть бути використані як біомонітори забруднення середовища в двох випадках: якщо вони накопичують в своїх тканинах забруднюючі речовини в значно більш високих концентраціях, ніж відповідні концентрації в середовищі, або якщо їх чутливість до впливу певних забруднюючих речовин різко відрізняється від чутливості всіх останніх рослин. Саме в силу цих здібностей деяких видів рослин досить перспективним вважають використання такого роду біомоніторів під час оперативного контролю стану забруднення природного середовища, особливо в тих випадках, коли забруднення значне і вимірювання концентрацій, а також різних показників відповідної реакції рослин не дуже складне.

Рослина-монітор - це така рослина, у якої ознаки пошкодження з’являються під час дії на неї фітотоксичної концентрації однієї забруднюючої речовини, або їх суміші. Оскільки для моніторингу більш характерна не якісна, а кількісна оцінка, рослина-монітор повинна не лише індикувати, а й допомагати отримати кількісну оцінку.

Під час впливу забруднення у рослин може змінитися швидкість росту і відтворення потомства, прискоритися процес цвітіння, знизитися продуктивність і врожайність. Кожний із цих параметрів можна використовувати як монітор.

Переваги рослин-моніторів перед приладами:

- дешеві;

- легко відтворювати;

- швидко розмножуються;

- мають типову відповідну реакцію на вплив.

Для кількісної оцінки забруднення за допомогою рослин-моніторів необхідно провести попереднє визначення деяких залежностей між реакцією рослини на забруднення і концентрацією цієї речовини в довкіллі. Для цього існує три основні способи:

1.Співставити ступінь пошкодження рослини з відомою концентрацією забруднюючої речовини в середовищі існування рослини.

2.Використати рослину як живий колектор з подальшим визначенням кількості токсиканта. Наприклад мох Hyphum cupressiforme здатний поглинати цинк, свинець, кадмій, нікель, мідь і марганець та накопичувати їх у своїх тканинах в десятки разів більше, ніж в оточуючому середовищі.

3.Визначити кількість токсиканту (або метаболіту, що з’являється у відповідь на пошкодження в рослинній клітині) та порівняти отримане значення з концентрацією токсиканту в середовищі.

Через генетичну неоднорідність рослин різні види і сорти по-різному реагують на вплив забруднюючих речовин. Одні види можуть певним чином реагувати на вплив лише однієї забруднюючої речовини. Деякі – на вплив двох, або більше речовин. Інші не реагують взагалі, або реакція їх дуже слабка. Тому слід вибирати такі види або сорти, які мають конкретну типову відповідну реакцію.

Визначити за допомогою рослин ступінь забруднення повітря, грунту або води шкідливими речовинами – означає вирішити лише частину проблеми. Потрібно ще позбутися шкідливих домішок. Використання навіть дуже гарних дорогих фільтрів не може повністю припинити надходження шкідливих речовин до довкілля. На допомогу, знову ж таки, приходять рослини. Вони сприяють доочистці повітря, стічних вод, грунтів. Роль рослин в детоксикації шкідливих забруднювачів довкілля неоднакова і залежить як від екологічної групи, так і їх видових особливостей.

Суттєве підвищення концентрації певних хімічних елементів на окремих ділянках біосфери призвели до того, що під час еволюції деякі рослини стали рости за високого вмісту цих елементів. Такі рослини отримали назву рослин-індикаторів-моніторів. Серед них виділяють універсальні і локальні індикатори.

Універсальні ростуть виключно в районі з підвищеним вмістом конкретного елементу, а локальні – часто широко розповсюджені і лише в окремих районах за певних умов стають індикаторами забруднення.

Рослини за особливостями поглинання певних хімічних елементів поділяють на концентратори і деконцентратори. Потрапляння в звичайні рослини (не концентратори) підвищеної кількості певних елементів спричинює ряд фізіологічних і морфологічних змін. Вони настільки характерні, що можуть індикувати забруднення.

ФІТОМОНІТОРИНГ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ

Відомо, що атмосферне повітря складається із суміші газів: 21% - кисню, 78% - азоту, 0,03% - вуглецю, близько 1% аргону та водяної пари.

Міліони років атмосфера забруднювалась іншими викидами як природного, так і антропогенного походження.

Джерела постування забруднюючих атмосферу речовин можна перерахувати в такому порядку:

1.стаціонарні джерела (сгорання палива);

2.рухомі джерела (транспорт);

3.нафтопереробні заводи;

4.добування корисних копалин (не металів);

5.чорна металургія;

6.кольорова металургія;

7.хімічна промисловість;

8.целюлозно-паперова промисловість;

9.харчова та фуражна промисловість.

Забруднюючі атмосферу речовини поділяють на первинні - викиди джерел забруднень (вуглеводні, альдегіди, етилен тощо) та вторинні -фотохімічні оксиданти, що утворюються вже в атмосфері (озон, двоокис азоту, пероксіацетилнітрати).

Вплив фотохімічних оксидантів на рослини навіть сильніший, ніж первинних забруднень, а їх вміст в атмосфері залежить від часу доби, метеорологічних умов та концентрації первинних забруднюючих речовин. Найнижчмй вміст в ранкові часи, коли відбувається найменший викид в атмосферу промислових газів, а найвищий в дві-три години дня. В суміші вторинних забрудників, найтоксичнішим елементом є озон. Відомо, що його концентрація залежить від сонячного світла і співвідношення NO₂/NO. Дугою за токсичністю речовиною, що забруднює атмосферу, вважають етилен, концентрація якого 10^-9спричинює незворотні явища в рослинному організмі.

В США щорічні збитки від пошкодження рослин атмосферними фітотоксичними полютантами перевищують 135 млн. доларів.

На відповідну реакцію рослини на вплив фотооксидантів впливають наступні фактори:

1.генетично-зумовлені пороги пошкодження або фізіологічні реакції (швидкість росту, цвітіння, плодоношення, утворення насіння, урожайність);

2.вік рослини, або ступінь її зрілості;

3.умови культивування, включаючи запас поживних речовин, вміст вологи в грунті, освітлення, температуру, відносну вологість повітря та тип грунту;

4.концентрація забруднюючої речовини і тривалість впливу (характерний ефект “доза-відповідь”), відповідно гостра або хронічна дія;

5.метеорологічні фактори (швидкість і напрямок вітру, кількість опадів тощо).

Всі вищенаведені фактори інтегруються рослиною, яка певним чином реагує на вплив певної забруднюючої речовини.

Розробка системи фітомоніторингу потребує якщо не обліку, то хоча б знання усіх перерахованих вище факторів. Крім того, дослідник повинен знати реакцію рослини на хвороби та шкідників, щоб відрізняти біогенні симптоми від ознак пошкодження або інших наслідків, що спричинені впливом забрудненого повітря.

Фактори, дія яких на рослину подібна до дії забруднюючих повітря речовин (фактори, які заважають дослідженням):

1.Біологічні (бактерії, гриби, комахи, кліщі, нематоди, віруси, генетичні аберації).

2.Фізичні (світло, механічні пошкодження, поживні речовини, рН, температура, вода, вітер, пестициди, солі).

Вплив полютантів на організм рослини, як правило, неспецифічний, але, в деяких випадках, у рослин можна спостерігати і специфічні реакції.

До неспецифічних реакцій рослин на забруднення атмосферного повітря можна віднести наступні:

-зниження загальної життєздатності рослин;

-зниження резистентності до хвороб і консументів;

-перерозподіл асимілятів на репарацію пошкоджень;

-зміна інтенсивності фотосинтезу та дихання;

-зміна ритму транспірації;

-мутагенна дія.

Ми розглянули сумарний ефект неспецифічної дії полютантів на рослинний організм, але в кожному конкретному випадку необхідно, також, враховувати і специфічні особливості полютантів.

Під час вивчення ефектів впливу атмосферних забруднень на рослини слід охарактеризувати їх за наростанням інтенсивності концентрацій. Виділяють такі концентрації:

1.фонова концентрація – нормальний (допустимий за ГДК) вміст речовин;

2.мала концентрація – незначно перевищує фонові значення, викликає невеликі зміни основного метаболізму, які можна назвати адаптивними (рослина завжди має здатність до певних перебудов і широко їх використовує під час адаптацій до незначних коливань стану довкілля);

3.середня концентрація – та, що в 10-100 разів перевищує фонову, її токсичний вплив стає помітним і призводить до кумулятивного ефекту, що відбивається у зниженні продуктивності;

4.висока концентрація –та, що призводить до пригнічення рослини і неможливості відтворення потомства виду, випаданню цього виду із екосистеми, при цьому коефіцієнт розмноження особини стає меншим одиниці, що робить неможливим відтворення виду навіть за умови усунення екосистем них факторів типу конкуренції, впливу хвороб тощо;

5.летальна концентрація – та, що призводить до чітко виражених гострих уражень, насамперед, пожовтіння листків, часткового або повного опадання листків, загибелі рослини.

Слід зауважити, що ефект впливу полютантів на фітоценози не є простою сумою ефектів впливів на види, що їх складають. Якщо вплив незначно відрізняється від фонових значень, це зумовлює фізіологічні, морфологічні та інші перебудови в середині виду. Якщо ж вплив значно відрізняється від фонового, то сукцесія призводить до нового клімаксового стану, що характеризується іншим видовим складом, де види будуть максимально пристосовані до нового середовища. Відомо, наприклад, що навіть при незначному перевищенні фонової концентрації забруднень(в 1-10 разів) в атмосфері, починається процес випадання із екосистем лишайників та чутливих видів грибів. Так, за останні 20 років в Західній Європі і Америці кількість видів мохів і лишайників скоротилася на 25-30%.

Стійкі до забруднення види рослин сприяють очищенню атмосферного повітря. Це залежить від поглинальної здатності окремих видів та їх морфо-функціональних пристосувань. Наприклад, високу здатність поглинати гази має караган, а низьку – липа, клен. З’ясовано, що низька поглинальна здатність рослин пов’язана із значним опушенням їх листків, яке перешкоджає вільному надходженню газів до тканин листка. Однак, опушення листків, заважаючи газообміну між рослиною і повітрям, сприяє видаленню із атмосфери пилу. Тому для озеленення промислових зон необхідно враховувати ці відмінності і відбирати рослини як з опушенними так і гладенькими листками відповідно до реальних потреб певних територій.

Під час вивчення газопоглинальної здатності рослин, необхідно розрізняти поняття інтенсивності і ємності газопоглинання.

Інтенсивність поглинання – це кількість газу, що поглинається рослиною, або певною площею листка за одиницю часу, а ємність поглинання – це кількість газу, яку рослина поглинає за весь період вегетації.

В листках рослини відбувається асиміляція поглинутих речовин і відтік асимілятів в інші органи.

Детоксикація шкідливих речовин у рослині відбувається різними способами:

1.цитоплазма рослинних клітин зв’язує деякі шкідливі речовини, роблячи їх неактивними;

2.токсиканти перетворюються в рослинах на нетоксичні продукти, які включаються до загального метаболізму рослинних клітин;

3.корені рослин виділяють деякі шкідливі речовини, поглинуті надземною частиною рослин, наприклад сірковмісні сполуки.

Різні фітоценози відіграють неоднакову роль в очищенні атмосфери від шкідливих домішок. Так, наприклад на 1 га лісу газообмін в 3-10 разів вищий, ніж на полі. Деревні насадження збільшують турбулентність повітря, сприяють переміщенню повітряних течій, внаслідок чого забруднюючі речовини швидше розсіюються.

Різні види дерев також мають неоднакову здатність поглинати гази. За даними Ю.З.Кулагіна 10 кг листя різних видів дерев поглинає SO₂, відповідно тополя – 180 л, ясен –140 л, в’яз –120 л, липа –100 л, клен – лише 20 л. Відмінності в газопоглинальній здатності рослин слід враховувати при створенні санітарно-захисних зон. Є деякі види рослин, які відрізняються не тільки високою здатністю до поглинання газів, а й одночасно є стійкими до цих газів. Саме такі рослини слід використовувати для створення лісозахисних смуг.

З’ясовано, що швидкість поглинання газів рослиною залежить від багатьох факторів:

-вологості повітря (чим вища вологість, тим швидше відбувається поглинання газів;

-опушенння листків (краще поглинають гази гладенькі листки без опушення і кутикули);

- ступеня оводненості листків (краще поглинають гази листки в стані повного тургору);

-інтенсивності освітлення (на світлі поглинання газів прискорюється);

-температури (підвищення температури прискорює поглинання газів).

ФІТОМОНІТОРИНГ КЛІМАТУ

Клімат – статистично багаторічний режим погоди, який визначається широтою місцевості, висотою її над рівнем моря, віддаленістю місцевості від океану, рельєфом суходолу, характером підстилаючої поверхні, антропогенним впливом та іншими чинниками. Існує кілька класифікацій клімату: за географічними зонами (клімат тайги, клімат тропічних пустель тощо), за зв’язком атмосфери з поверхнею землі (клімат приземного шару повітря, клімат вільної атмосфери та ін.), за циркуляцією поверхневих мас над суходолом і океаном (континентальний, морський, або океанічний ), за ступенем сухості або, навпаки, вологості повітря (аридний, семіаридний, гумідний та ін.).

Клімат в будь-якому куточку Землі – це інтегральна характеристика змін під впливом природних факторів, а також антропогенних чинників, як глобального, так і локального характеру. Ступінь впливу цих факторів неоднаковий, але нехтувати під час досліджень жодним з них не можна. Весь комплекс причин, що формують зміни клімату в конкретному регіоні, підлягає дослідженню.

Важлива задача кліматичних досліджень за регіональними програмами – розробка моделей формування регіонального клімату, а також розробка сценарієв можливої його зміни під впливом глобального потепління, а також місцевих антропогенних факторів.

Схема регіонального кліматичного моніторингу складається з:

-інформаційної бази даних;

-діагностичної оцінки фактичного стану клімату;

-оцінки стану клімату в близькому майбутньому та в перспективі;

-оцінки можливої реакції окремих об’єктів природного середовища на зміни клімату;

-рекомендацій народному господарству по зниженню негативних наслідків змін клімату.

Оцінка можливої реакції окремих об’єктів природного середовища на зміни клімату на Україні. Зміна температурного режиму, кількості опадів, випаровування за останні 30 років та антропогенні перетворення ґрунтового покриву призвели до:

1.Зміни меж природних зон. З’явилися ознаки нехарактерні для природних зон України. В районах Херсонської та Миколаївської областей, крім процесів ерозії і засолення, мають місце ознаки зпустелювання.

2.Зміни структури грунту. Знизився вміст гумусу (з 17 до 3%), з’явилися пилові бурі, суховії, змінився характер рослинності.

3.Зміни агрометеорологічних умов вирощування сільськогосподарських культур:

-змінилися умови зимівлі озимих, період з температурами нижче 0^оС зменшився приблизно на 20 днів;

-нестійкий сніговий покрив під час зимівлі рослин;

-перепади температури від аномально високих до аномально низьких, які призводять до пошкодження рослин;

-пом’якшення і потепління клімату, яке призвело до активізації хвороб і шкідників сільськогосподарських культур і зменшення їх продуктивності.

4.Збільшення негативного екологічного тиску на природне середовище (посухи, зливові дощі, суховії, пилові бурі), що призвело до погіршення земельних ресурсів.

5.Зміни температури і вологості зимового періоду і як наслідок зменшення стоку річок, що призвело до змиву в річки добрив.

6.Погіршення стану здоров’я людей.

ФІТОМОНІТОРИНГ ГРУНТІВ

Площа земель сільськогосподарського призначення на Україні постійно зменшується. Сотні тисяч гектарів поглинають яри, багато земель які відводять під будівництво, страждає від техногенного забруднення та інших шкідливих процесів.

За останні 10-12 років площа сільськогосподарських угідь на Україні зменшилася на 480 тис.га. Техногенна трансформація грунтів не тільки дорівнює інтенсивності природного процесу ґрунтоутворення, а й набагато його перевищує.

Грунти характеризує така властивість як родючість.

Родючість – основна специфічна властивість гунтів, що якісно відрізняє їх від вихідної материнської породи. Під родючістю розуміють здатність грунту як компонента біосфери забезпечувати необхідні для життєдіяльності рослин земні умови, що визначають мінеральний, водно-повітряний, температурний, окислювально-відновлювальний та інші режими.

Родючість тісно пов’язана з генетичними особливостями грунтів і з характером їх сільськогосподарського використання.

Рівень родючості залежить від від складу грунту, агрономічно цінних властивостей і режимів, які зумовлені ґрунтоутворювальними процесами та технологіями вирощування сільськогосподарських культур.

Класифікацію термінів з родючості грунтів розробив Б.О.Нікітін. За походженням він виділяє три типи родючості: природну, штучну та змішану.

За мірою економічної вигідності використання грунтів на певному етапі розвитку землеробства він виділяє такі види:

1.Ефективна родючість - характеризує рівень врожаю, це сукупність показників властивостей грунтів, від яких залежить забезпечення врожаю.

2.Потенційна родючість – та частина повної родючості, яка закладена в її агрономічних властивостях як можливість отримання максимального врожаю сільськогосподарських культур, що не повністю реалізована (вміст гумусу, валові запаси азоту та фосфору). Під впливом інтенсивної меліорації, або внаслідок забруднення потенційна родючість може швидко та істотно змінюватися. При сільськогосподарському використанні грунтів частина потенційної родючості реалізується в урожаї культурних рослин.

Виділяють також дві форми родючості – цілинну (природну) і економічну (пов’язану з врожаєм ). Економічна родючість має три стани: мінімальний, критичний та прибутковий.

Для збереження родючості грунтів проводять їх окультурення – екологічну реорганізацію ґрунтового тіла і зміну ґрунтових процесів згідно з вимогами головної групи сільськогосподарських культур з метою сталого зростання їх урожайності на основі підвищення потенційної та ефективної родючості.

Родючість грунту обов’язково в своє поняття включає рослину і відбиває ступінь відповідності в системі грунт-рослина. Різні рослини ставлять неоднакові вимоги до властивостей грунту і різною мірою здатні використовувати потенційну родючість грунту.

Завдання щодо окультурення грунту:

1.багаторазова зміна найважливіших агрономічних властивостей грунтів;

2.встановлення оптимальних взаємовідносин між грунтом і головною екологічною групою вирощуваних на ньому рослин;

3.спеціалізація землеробства з урахуванням агроекологічних та економічних умов.

Основні фактори і несприятливі процеси, що зумовлюють зниження ґрунтової родючості.

Процеси дегуміфікації. Внаслідок сільськогосподарського використання грунтів порушується природній хід гумусоутворення, змінюється кількість і якість маси рослинних решток, що впливає на інтенсивність і спрямованість процесів гуміфікації, від яких залежать якісні і кількісні показники гумусу.

Зменшення вмісту гумусу пов’язане з неповним розкладанням гуміфікованої органічної маси детриту або лігногуматів, мінералізацією власно гумусових речовин, перемішуванням орного шару з менш гумусова ними шарами, що знаходяться нижче, а також водною і вітровою ерозіями.

На сьогодні втрати гумусу в грунтах України, порівняно з 1930 р. на Поліссі дорівнюють 19%, в Лісостепу –22%, а в Степу –20%.

Трансформація лужних і кислих грунтів. рН ґрунтових розчинів відіграє значну роль у ґрунтовій родючості. Реакція ґрунтових розчинів коливається досить широко. Це залежить від типу грунтів, їх властивостей і динаміки рН. Найбільш сприятлива для більшості рослин нейтральна, або близька до неї рН.

Кисла і лужна реакція середовища різко знижує родючість грунтів і негативно впливає на ріст і розвиток рослин. При рН 8,5 культурні рослини не здатні нормально розвиватися. При рН 9-10 погіршуються фізичні і хімічні властивості грунту (збільшуються в’язкість, липкість, твердість, водонепроникність та без структурність грунту). Збільшення рН відбувається за рахунок солей Na₂CO₃, NaHCO₃, CaCO₃, MgCO₃.

На Україні солонцеві грунти займають 4 млн.га (Лісостеп та Степ), а кислі грунти з рН нижче 5,6 близько 65 млн.га. До такої ситуації призвело тривале застосування мінеральних добрив без вапнування, використання пестицидів, забруднення важкими металами та випадання кислотних дощів.

Засолення і осолонцювання зрошуваних грунтів. Поливи відіграють значну роль в оптимізації водоспоживання сільськогосподарських культур і істотно впливають на водний режим і грунтові процеси.

Існує чотири основні типи природного водного режиму грунтів:

1.промивний (лісова зона);

2.періодично-промивний (лісостеп);

3.непромивний (ступ і сухостеп);

4.випотний (неглибоке залягання ґрунтових вод).

Зрошення використовують навіть у лісовій зоні з промивним водним режимом, де річна сума опадів не перевищує річне випаровування. Нестача вологи, яку відчувають рослини в цій зоні спричинена низькою вологоємкістю орного шару та вузьким діапазоном активної вологи.

Питання водного режиму зрошуваних грунтів, особливо зрошуваних мінералізованими водами, а також способи його регулювання, на сьогодні, вивчені ще недостатньо. Математичні розрахунки без експериментального підтвердження нерідко призводять до помилкових висновків.

Науково не обґрунтоване збільшення зрошувальних норм може призвести до підйому підгрунтових вод, інтенсивного підтоплення та засолення грунтів, руйнування макро- і мікроструктури грунту та глибокої всебічної деградації грунтів.

Зрошення суттєво активізує грунтові процеси, змінюючи при цьому кліматичну обстановку і тип водного режиму грунтів Степу і Сухого Степу з непромивного на промивний. Ще В.І.Вернадський зазначав, що “вода, навіть прісна, далеко не нейтральна і відіграє величезну роль у геохімії ландшафту”, а В.В.Докучаєв попереджав, що поливи артезіанською водою, в якій багато солей, можуть перетворити поля в солонці. Ці прогнози сьогодні підтверджені на практиці. Майже повсюдно, де зрошують мінералізованими водами, спостерігається засолення і осолонцювання грунтів. Механізм цього грунторуйнівного процесу полягає в перебудові складу водорозчинних сполук на користь натрієвих солей, вилученні кальцію з ґрунтового вбирного комплексу, дезагрегації грунтів, а також вертикальному і горизонтальному перерозподілі високодисперсних часток. Аналогічно формуються солонці і в природних умовах, але без участі антропогенного фактора.

На розвиток осолонцювання впливають:

-гідротермічні умови місцевості;

-склад і властивості грунтів;

-якість поливних вод;

-тривалість і режим зрошення;

-вирощувані культури;

-характер використання меліорацій.

Основний фактор інтенсивності соленагромадження в грунтах – рівень залягання і мінералізації підгрунтових вод, а також можливість їх відтоку. При неглибокому заляганні підгрунтових вод, зрошення, навіть низько мінералізованими водами, призводить до засолення грунтів. Тому необхідно суворо регламентувати режим зрошення і додатково вносити сульфат кальцію, бо іони саме цієї солі вилучаються найбільшою мірою.

Агрофізична деградація грунтів. Типові чорноземи характеризуються високим вмістом органічної речовини, міцним зв’язком органіки з мінеральною частиною, багатством мінерального тонкодисперсного матеріалу з переважанням полівалентних катіонів у колоїдному комплексі), значною питомою поверхнею, гідрофільністю та гарною оструктуреністю. Всі ці параметри водно-фізичних властивостей є сприятливими для вирощування рослин.

Показники, що характеризують агрофізичний стан грунтів, можуть бути використані як для діагностики рівнів фізичної деградації, так і їх окультуреності. До головних показників належать рівноважна щільність складення, вміст агрономічно цінної фракції агрегатів та їх водостійкість.

Фактори, що впливають на агрофізичний стан грунтів:

позитивні (органічні добрива, кальцієвмісні меліоранти, мінімізація обробітку та травосіяння);

негативні (інтенсивний механічний обробіток, ущільнююча дія сільськогосподарської техніки та безконтрольне зрошення).

Водна і вітрова ерозія. Руйнування поверхні фізичних тіл під впливом механічних, хімічних, термічних та інших впливів називають ерозією. Ерозія – один з головних чинників формування рельєфу земної поверхні.

На руйнування грунтів за дії водної ерозії впливають такі основні фактори: вид обробітку і сільськогосподарської культури, вбирна здатність атмосферних опадів і протиерозійна стійкість грунту, енергія рельєфу, талі і зливові води.

Постійна дія вітру на грунт зумовлює поступове руйнування всього орного шару, видування тонких і найбільш родючих ґрунтових часток, зміну фізичних властивостей грунту, утворення на поверхні грунтів вітрового елювію (крупного піску, щебеню або гальки).

Піддатливість грунтів до вітрової ерозії визначають зв’язаністю (механічною міцністю) структурних окремостей, грудочкуватістю поверхневого шару грунту, наявності на поверхні грунту рослинності або її решток.

Процеси техногенного забруднення грунтів.

Техногенне забруднення – сума процесів, що спричинюють перерозподіл хімічних елементів на поверхні землі під впливом людської діяльності. Якщо воду і повітря можна, за певних зусиль, очистити від забруднення, то грунти – іноді взагалі неможливо.

Рухомість токсикантів, а значить і вміст їх у рослинах залежать від фізико-хімічних властивостей грунтів, які в свою чергу зумовлюють його буферність та захисні якості.

При оцінці забруднення грунтів за основний критерій беруть показник нормального функціонування ґрунтової системи, який визначають за кількістю і якістю біомаси, що є продуктом грунту.

Потрапляючи в грунт забрудники вступають у хімічні та біохімічні процеси і, здебільшого, негативно впливають на їх спрямованість та інтенсивність.

Наслідки техногенного забруднення:

-підкислення ґрунтового розчину;

-погіршення фізико-хімічних і біохімічних показників;

-інтенсифікація мобілізаційних процесів;

-вимиваються мінеральні елементи;

-деструкція ґрунтового профілю;

-утворення важкорозчинних сполук основних елементів живлення;

-зміна чисельності і співвідношення мікроорганізмів (зменшується кількість сапрофітних бактерій та зростає кількість грибів);

-інактивація ферментативної системи грунту

і як наслідок – деградація грунтів та зниження їх родючості.

Засоби, що запобігають деградації грунтів.

Гуміфікація. Гуміфікація це процес перетворення органічних решток рослин і тварин внаслідок перебігу біохімічних реакцій за утрудненого доступу кисню на темнозабарвлені високомолекулярні речовини – гумус. Процес гуміфікації забезпечують наступні операції:

1.Внесення органічних і мінеральних добрив.

2.Сівба багаторічних трав (особливо бобових).

3.Залишення високої стерні зернових культур.

4.Мінімалізація обробітку грунту.

5.Створення оптимального співвідношення культур у сівозмінах.

6.Застосування меліорантів (вапна та гіпсу).

Серед прийомів, що сприяють забезпеченню бездефіцитного балансу гумусу, найважливішу роль відіграють рослинні рештки і органічні добрива.

Польові культури за впливом на рівень гумусного стану грунту можна поділити на три групи:

1.багаторічні трави – позитивний вплив їх залежить від грунтово-кліматичних умов, рівня врожаю, сорту і густоти рослин (коренева маса їх в 1,5-2 рази перевищує масу коренів зернових культур);

2.однорічні зернові та зернобобові ( озимі зернові більше, ніж ярі й зернобобові, забезпечують надходження до грунту решток);

3.однорічні просапні культури – залишають у грунті найменшу кількість рослинних решток (витрати гумусу під ними вдвоє вищі за культури звичайної рядкової сівби).

Управління родючістю грунтів меліоративного фонду. Низькородючі грунти, що потребують тих, чи інших меліоративних заходів, займають на Україні значні площі. Наприклад, перспективні землі для зрошення займають 14 млн.га, осушення – 4,5 млн.га, вапнування – 12 млн.га, а гіпсування –4 млн.га.

Для покращення якості грунтів, що потребують меліоративних міроприємств слід вживати таких заходів:

-поліпшувати якість зрошувальної води (опріснення, детоксикація, розведення, активація, обробка кислотами,фосфогіпсом, нітратом кальцію, сумішшю азотнокислих солей);

-вчасно вносити гній в зрошувальні грунти;

-вносити елементи живлення роздрібно, з урахуванням фаз розвитку рослин;

-проводити підживлення рослин одночасно з поливною водою;

-диференційовано, враховуючи глибини залягання підгрунтових вод і вміст в них поживних речовин, застосовувати дози добрив.

Заходи, що запобігають агрофізичній деградації грунтів. Всі староорні грунти України в агрофізичному відношенні деградовані. Поліпшення їх можливе лише за рахунок високої культури землеробства, методів комплексного окультурення, до яких належать і своєчасний обробіток грунту, і систематичне внесення в потрібних дозах добрив, і дотримання культури сівозмін. Внесення гною може компенсувати також негативну дію мінеральних добрив, а зменшення негативних наслідків переущільнення грунтів важкою технікою сприяти покращенню структури орного шару.

Відновлення родючості еродованих грунтів можливе за умови виконання таких умов:

1.Утворення полезахисних та пасовищезахисних смуг, відповідно на полях та пасовищах, які виконують цілий ряд функцій:

-створюють ґрунтозахисний та агрономічний вплив;

-послаблюють вітер і турбулентний обмін в приґрунтовому шарі повітря;

-сприяють зупиненню і закріпленню приведеного в рух ґрунтового матеріалу;

-зменшують “краплинну ерозію” завдяки послабленню вітру під час злив;

-зменшують непродуктивне випаровування з поверхні грунту або снігу;

-підвищують ефективність транспірації;

-сприяють рівномірному снігозатриманню, що збільшує запаси вологи;

-забеспечують надходження в грунт органічної речовини листків.

2.Створення лісогідромеліоративних систем водорегулюючих смуг.

3.Використання агротехнічних заходів з відтворення родючості еродованих грунтів.

4.Регулювання водного режиму на еродованих грунтах.

Заходи, що запобігають техногенному забрудненню грунтів. Насамперед слід провести оцінку стану грунтів в умовах забруднення з визначенням норм гранично допустимих концентрацій (ГДК). Існує три типи ГДК:

-гігієнічна (токсичність відносно рослин, тварин, людини);

-екологічна (враховує зміни в результаті взаємодії забрудників з грунтом і пов’язаними з ним компонентами);

-економічна (враховує реакцію рослин на деградацію родючості, що супроводжується дипресією врожаю).

Створено систему природоохоронних заходів, яка включає як радикальні заходи, так і заходи обмеженої дії. Радикальні заходи потребють переходу підприємств на нові безвідходні технології виробництва, установку ефективних очищувальних споруд та утилізацію відходів, зняття забруднених щарів грунту, або накривання його привезеним грунтом шаром до 40 см. Заходи обмеженої дії включають внесення органічних добрив, природних цеолітів, кальцієвмісних і фосфорних сполук, торфу – речовин здатних зв’язувати токсиканти в недоступні для рослин сполуки, а також вирощування слабко реагуючих на забруднення рослин, технічних культур та рослин з підвищеною акумулюючою здатністю.

Заходи боротьби із забрудненням ґрунтового покриву радіонуклідами.

Їх проводять в декілька етапів. Спочатку виключають вирощування на забруднених територіях овочевих культур, натомість вводять технічні і зернові культури, або вирощують насіння будь-яких видів культур. Під озимі і технічні культури грунт орють плугами з передплужниками, а по верху вносять додатково 4-5 т/га вапна та 60 т/га торфу, які знижують надходження радіонуклідів у рослини, або 30-40 т/га гною та лігніну, які інтенсивно зв’язують рухомі форми радіонуклідів.

Для запобігання горизонтальної і вертикальної міграції радіонуклідів у грунтові і поверхневі води – проводять протирадіонуклідну меліорацію земель, яка, обов’язково, повинна включати:

1.створення спеціальних лісосмуг, що сприяють перехопленню і очищенню поверхневого стоку;

2.організацію системи гребель і колодязів з метою повного перехоплення і очищення поверхневого стоку від радіонуклідів з наступною дезактивацією фільтруючих елементів і похованням забрудненого твердого стоку;

3.закладання нуклідвбирних прошарків в елювіальному та ілювіальному горизонтах;

4.передпосівний обробіток грунту і утворення стоковбирних ємностей;

5.на зволожених грунтах – дренажне кротування, а на не зволожених –снігозатримання.

ФІТОМОНІТОРИНГ ВОДОЙМ

В системі моніторингу біосфери екологічний моніторинг водойм займає особливе місце, оскільки включає оцінку і прогнозування стану грандіозної екосистеми, що займає 2/3 поверхні планети і має своєю кінцевою метою охорону біологічних ресурсів Світового океану.

Основні аспекти моніторингу водойм:

-визначення змін в умовах середовища (зміни вмісту біогенних елементів, кисню, рівня забруднення, структури складаючих екосистем);

-вивчення екологічних наслідків і біологічних ефектів впливу забруднюючих речовин на індивідуальному і популяційно-біоценотичному рівнях.

Серед багатьох забруднюючих речовин, що потрапляють у водойми, найбільшу потенційну загрозу несуть ті хімічні сполуки, які мають глобальне поширення, безперервний характер потрапляння та виражений негативний вплив на живі організми (насамперед сполуки, які відсутні в природному середовищі).

Шкідливість забруднюючих речовин визначається їх стійкістю в середовищі, здатністю до біоакумуляції і вірогідністю спричинити негативні ефекти в дуже малих концентраціях.

Особливу загрозу для водних екосистем мають токсичні метали, вуглеводні та хлоровані вуглеводні (пестициди, поліхлоровані біфеніли), сира нафта та нафтові похідні (бензапирен, метилнафталін), а також радіоактивні речовини.

Потрапляння забруднюючих речовин в водне середовище має багато джерел: із атмосфери з опадами та вітром, із промислових, побутових та сільськогосподарських стоків, внаслідок водних перевезень, добування нафти та інших корисних копалин.

Все це призводить до негативних наслідків.

Наслідки забруднення водного середовища:

-порушення стійкості екосистем;

-прогресуюча евтрофікація;

-накопичення хімічних токсикантів в біоті;

-зниження біологічної продуктивності водойм;

-виникнення мутагенезу і канцерогенезу;

-мікробіологічне забруднення прибережних районів.

Якщо брати до уваги вплив на водні рослини, то на індивідуальному рівні токсиканти впливають на окремі процеси в організмі:

-зміни хімічного складу клітини та розмірів клітин;

-зміни у ферментних системах, які призводять до гальмування важливих фізіологічних процесів, насамперед, дихання та фотосинтезу;

-зміни осмотичної регуляції;

-гальмування, або припинення росту і відтворення;

-виникнення мутацій та карценогенезу, та пов’язаних з ним утворенням паталогічних форм.

Відношення водної рослинності до присутності забруднюючих речовин в середовищі можна класифікувати на так:

1.Види-акумулятори. Це рослини, які адсорбують токсичні речовини в кількостях, набагато вищих за їх вміст у довкіллі.

2.Критичні види. Високочутливі рослини, які зникають при появі забруднюючих речовин токсичного характеру, або проявляють виражені ефекти, такі як патологія, мутації, різке зменшення відтворення та загибель.

3.Види-монітори. Високочутливі організми, які адаптуються за рахунок різноманіття фізіологічних якостей. Відбивають найменшу зміну природного фону, що з’являється за наявності певних забруднюючих речовин і діють як рання попереджуюча система.

Екологічний моніторинг стану водної екосистеми проводять за двома основними напрямками. Це систематичний контроль джерел і факторів впливу та стану біотичної компоненти з виявленням біологічних наслідків забруднення.

Завдання моніторингу водойм.

1.Відрізнити зміни природного характеру від тих, що спричинені антропогенним впливом.

2.Пов’язати ефекти в екосистемах, особливо в біотичній компоненті, з рівнем забруднення середовища і прогнозувати тенденцію їх змін.

3.Виявити критичні рівні впливу і найбільш вразливі ланки в біологічному ланцюгу водних організмів, насамперед рослин –які знаходяться в основі першого трофічного рівня.

4.Виявити хронічну дію токсичних речовин та характер їх впливу.

5.Створити систему спостережень за факторами впливів і біологічними ефектами в водних екосистемах.

Для виконання моніторингових завдань використовують науково-методичні підходи:

-біологічний опис (вивчення минулого і теперішнього біоти);

-детальні екологічні дослідження на полігонах робіт;

-використання біоти в якості індикаторних організмів;

-біотестування з метою виявлення антропогенних впливів на екосистему;

-фітоіндикацію, з метою діагностики хімічного режиму, класу і концентрації хімічних речовин, прогнозування стану фітосистем.

Для проведення ефективного екологічного моніторингу слід розробити оптимальну систему відбору проб (частота, сезонність, полігони зйомок, акваторії інтенсивного моніторингу).

В моніторингових дослідженнях водойм часто використовують картографічні методи. Картографування забруднення поверхневих вод проводять двома методами –басейновим та стрічковим.

Басейновий метод полягає в оконтурюванні гідрохімічних полів поширення конкретної забруднюючої речовини. Допомагає виявити локальні джерела забруднень.

Стрічковий метод полягає в виділенні нешироких смуг поздовж річок і поділ їх на окремі частини за показниками якості води, такими як колір, каламутність, вміст фенолів, важких металів, завислих речовин та нафтопродуктів.

На основі зібраних даних складають карти забруднення поверхневих та підземних вод. Існує декілька типів карт.

1.Карта джерел забруднення. На них позначають промислові комплекси, транспортні вузли, автостанції, склади мінеральних добрив та отрутохімікатів, тваринницькі комплекси, склади палива, нафтопроводи, стік з полів, господарсько-побутові стоки та стічні води.

2.Карта поширення шкідливих речовин у поверхневих водах. На них, як правило, позначають такі показники:

а)об’єми забруднених стічних вод, що скидаються ;

б)загальний вміст забруднюючих речовин у стоках;

в)інгредієнтний склад стічних вод (основні речовини зображують стовпчастою діаграмою, другорядні –значками-символами).

3.Карта споживання свіжої прісної води.

4.Карта якісних показників поверхневих вод (забарвлення, температура, запах, смак, каламутність, прозорість, вміст кисню, кислотність, жорсткість тощо).

5.Карта поширення певного токсиканта, наприклад окремих металів.

Карти, отримані під час моніторингових досліджень надалі використовують для:

-оцінки придатності води для питного призначення;

-планування міроприємств побутового і промислового водопостачання;

-розміщення промислових комплексів;

-градобудівництва;

-прийняття рішень по регулюванню і перерозподілу річкового стоку;

-експлуатації зрошувальних систем в сільському господарстві;

-використання природних і штучних водойм з рибогосподарською метою;

-оцінки змін хімічного складу води річок;

-розрахунків водно-сольового балансу річкових басейнів;

-вивчення процесів забруднення поверхневих вод;

-розробки заходів по збереженню водойм;

-прогнозування якості поверхневих вод.

Для отримання достовірної інформації потрібно вести багаторічні систематичні спостереження, оскільки поодинокі данні не відбивають істинної картини розподілу забруднень.

Контрольні запитання до глави “Фітомоніторинг”

1.Назвіть найважливіші регіональні проблеми на Україні.

2.Назвіть основні складові частини моніторингу.

3.Перерахуйте основні сучасні завдання моніторингових досліджень.

4.Яке значення моніторингових досліджень у вирішенні глобальних проблем біосфери?

5.Назвіть три головних ступеня моніторингу.

8.Які види моніторингу ви знаєте?

9.Назвіть основні методи моніторингових досліджень.

10.Які зони потребують особливої уваги під час моніторингових досліджень?

11.Назвіть основні фактори, що зумовлюють зниження ґрунтової родючості та засоби, що запобігають деградації грунтів.

13.Від чого залежить родючість грунту? Назвіть типи родючості грунту.

14.Охарактеризуйте рослини-монітори. Назвіть їх переваги перед приладами.

15.Які речовини належать до первинних та вторинних забруднень атмосфери?

16.Назвіть джерела надходження забруднюючих речовин в атмосферу, грунт та водойми.

17.Які картографічні методи використовують в моніторингових дослідженнях?

18.Назвіть основні стадії адаптації рослинних угруповань.

19.Охарактеризуйте основні види моніторингу.

20.Як здійснюють фітомоніторинг забруднення атмосфери, грунту, водойм?

ЛІТЕРАТУРА

Адаменко В.Н., Масанова М.Д., Четвериков А.Ф. Индикация изменений климата. –Л.: Гидрометеоиздат, 1982.-112 с.

Артамонов В.И. Растения и чистота природной среды. -М.Наука,1986

Бигон М., Харпер Дж., Таунсенд К. Экология. Особи, популяции и сообщества. – М.: Мир, 1989. – Т.1. –667 с.; -Т.2. –477 с.

Вальков В.Ф. Почвенная экология сельскохозяйственных растений. _М.:Агропромиздат, 1986. –208 с.

Василевич В.И. Очерки теоретической фитоценологии. –Л.:Наука, 1983. –248 с.

Викторов А.С. Рисунок ландшафта. –М.:Мысль,1986. –181с.

Викторов С.В. Вопросы индикации динамики природной среды и прогнозного индикационного картографирования // Проблемы и методы биологической диагностики и индикации почв. -М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1980. –С.64.-74.

Викторов С.В. Фитоценозы и геологические тела // Эколого-ценотические и георгафические особенности растительности – М.: Наука, 1983

Викторов С.В., Ремезова Г.Л. Индикационная геоботаника. –М.:Изд-во Моск.ун-та,1988. –168 с.

Викторов С.В., Чикишев А.Г. Ландшафтная индикация –М. Наука, 1985, --280с.

Викторов С.В., Чикишев А.Г. Ландшафтная индикация и ее практическое применение. –М.: Изд-во Моск.ун-та, 1990. –200с.

Виноградов Б.В. Аэрокосмический мониторинг экосистем.-М.:Наука, 1984.-320с.

Виноградов Б.В. Растительные индикаторы и их использование при изучении природных ресурсов.-М. Высш.школа,1964

Волошин І.М. Ландшафтно –екологічні основи моніторингу. –Львів, 1998, --250.

Востокова Е.А., Су щеня В.А., Шевченко Л.А. Экологическое картографирование на основе космической информации. –М.:Недра,1988. –224с.

Вышивкин Д.Д. Основне вопросы галоиндикации в связи с мелиоративными исследованиями// Ландшафтная индикация и ее использование в народном хозяйстве. – М.:МФ ГО СССР, 1981. –С.89-96.

Голуб В.Б. Опыт использования градиентного анализа при обработке результатов эколого-ботанического профилирования// Ботан.журн. –1983.-Т.68, № 2. –С.257-261.

Горчаковский П.Л., Шиятов С.Г. Фитоиндикация русловий среді и природніх процес сов в вісокогорьях. –М.:Наука, 1985. –209 с.

Гражданников Е.Д. Єкстраполяционная прогностика. Классификационное и математическое моделирование в исторических и прогностических исследованиях. –Новосибирск: Наука, 1988. –144с.

Дідух Я.П. Методологічні підходи до проблем фітоіндикації екологічних факторів.//УБЖ –1990. –Т.47, №6. –С.5-12.

Дідух Я.П., Ємченко О.А, Сіренко І.П. Проблема створення бази даних еколого-фітоценотичної інформації флори України // Ойкумена. –1991. -№4. –С.67-71.

Дідух Я.П., Плюта П.Г. Фітоіндикація екологічних факторів. Київ: Наук.думка, 1994.—280 с.

Дончева А.В. Казаков Л.К., Калуцков В.Н. Ландшафтная индикация загрязнения природной среды. –М.:Екологія, 1992. –256 с.

Гідроекологічна токсикометрія та біоіндикація забруднень./ за ред. Олексіва І.Т., Брагінського Л.П. –Львів: Світ, 1995. –440 с.

Дубына В.Д., Стойко С.М., Сытник К.М. и др. Макрофиты – индикаторы изменений природной среды. –Киев, Наук.думка, 1993, --463 с.

Израэль Ю.А., Цыбань А.В. Проблемы мониторинга экологических последствий загрязнения океана. –Л. Гидрометеоиздат, 1981,--60 с.

Корженевский В.В. Современное состояние и уровни фитоиндикации./ Журн. общ.биол. –1992. –Т.53, №5, С.704-714.

Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона природи.-К.: Знання, 2002. –552 с.

Родючість грунтів.Моніторинг та управління.-К.Урожай, 1992,

--247 с.

Сытник К.М., Брайон А.В., Гордецкий А.В. Биосфера. Экология. Охрана природы. –Киев, 1987, -400с.

Турманина В.И. Современное состояние методов фитоиндикации.//Ландшафтная индикация. –М.:МФ ГО СССР,1988. С.30-39.

Хржановский В.Г.,Викторов С.В. Ботаническая география с основами экологии растений. –М.:Агропромиздат.1936.-255с.

Эйнор Л.О. Макрофиты в екологии водоема. –М.: Научное издание Института водных проблем РАН, 1992. –255 с.

ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА І. ФІТОІНДИКАЦІЯ

Історія розвитку фітоіндикаційних досліджень

Фітоіндикація – як наукова екологічна проблема

Індикаторні ознаки рослинності

Фітоіндикаційні шкали та їх аналіз

Методи виявлення індикаторів

Екологічна оцінка індикаційних функцій

Методи екстраполяції рослинних індикаторів

Екологічна заміна рослинності і компенсація

факторів місцезростань

Оцінка стійкості та динаміки екосистем на

Основі фітоіндикації

Індикація структури екосистем та екологічних факторів

Індикація кліматичних факторів

Ландшафтна індикація

Індикація грунтів

Гідроіндикація

Контрольні запитання до глави “Фітоіндикація”

ГЛАВА ІІ. ФІТОМОНІТОРИНГ

Загальні уявлення про фітомоніторингові дослідження

Використання рослин в моніторингових дослідженнях

Фітомоніторинг забруднення атмосфери

Фітомоніторинг клімату

Фітомоніторинг грунтів

Фітомоніторинг водойм

Контрольні запитання до глави “Фітомоніторинг”

ЛІТЕРАТУРА

Blog