Німецька окупація України
Информация - История
Другие материалы по предмету История
таким подіям. Памятайте минуле на благо майбутнього!
Розграбування окупантами національних багатств України
Всеохоплююче і нічим не приховане пограбування окупованих територій СРСР такою була економічна мета гітлерівців, яку й відображала їх звіряча політика. "В основному, - говорив Гітлер на нараді 16 липня 1941 року, - справа зводиться до освоєння величезного пирога з тим, щоб ми, по-перше, оволоділи ним, по-друге, управляли, по-третє, експлуатували". Конкретна програма пограбування загарбаних районів СРСР була викладена в документах "зеленої папки" - у розроблених під керівництвом Герінга "Директивах по керівництву економікою в новоокупованих східних областях". Виступаючи на нараді рейхскомісарів і представників військового командування, Герінг цинічно сформулював економічну політику німецького уряду на Сході так: "Я маю намір грабувати, і саме ефективно".
Грабунок розпочався з перших же днів війни. Він відбувався скрізь, де тільки не ступала нога німецького окупанта. Вилучали і вивозили до Німеччини матеріальні і культурні цінності України, устаткування підприємств, промислову сировину, метал та інше майно, яке не встигли або не змогли взяти з собою евакуйовані в східні райони колективи заводів, фабрик, інститутів. Так, з Макіївки, Горлівки, Єнакієво, Костянтинівни, Маріуполя окупанти вивезли до Німеччини більшу частину устаткування підприємств. Вивезені були тисячі тонн нікопольської та криворізької руди. Загарбники тягли все, що тільки становило цінність. У листопаді 1941 року румунський уряд включив у воєнні трофеї все устаткування фабрик і заводів, культурні та історичні цінності, а також обладнання навчальних закладів. Вже 21 лютого 1942 року в секретній доповідній записці румунському урядові губернатор "Трансністрії" повідомляв, що з Одеси відправлено 11899 вагонів майна.
Обєктом особливого інтересу гітлерівців стали культурні цінності України. 3 жовтня 1941 року рейхсміністр Розенберг дав Еріху Коху директиву взяти на облік усі цінні фонди музеїв, бібліотек та інших закладів культури для відправки їх до Німеччини.
Окупанти по варварському розграбували вікові культурні цінності українського народу. У листопаді 1941 року вони наклали свою брудну лапу на Успенський собор Києво-Печерської лаври, збудованої в ХІ столітті: спочатку вивезли золото, ікони, коштовні ризи, потім висадили в повітря цю унікальну памятку архітектури. Зазнав пограбування і Софійський собор стародавній свідок культури словянських народів - звідси було вивезено 14 фресок ХІІ століття. Нацисти викрали багатющу колекцію вишивок ХVІІІ, ХІХ і ХХ століть, велику колекцію народних костюмів, 11420 експонатів художньо-промислового відділу історичного музею, 5384 твори живопису, графіки і всі експонати з відділу зброї у кількості 4000 предметів. З музею російського мистецтва разом з іншими експонатами окупанти вивезли надзвичайно цінну колекцію російських ікон. З 41 тис. творів, що зберігались в музеї українського мистецтва, лишилось тільки 1900.
З книжкових фондів київських бібліотек гітлерівці забрали понад 4 млн. книг. Так, у бібліотеці АН УРСР вони вкрали рідкісні рукописи перської, абіссінської, китайської писемності, російські і українські літописи, примірники книг першодрукаря Івана Федорова, рідкісні видання творів Тараса Шевченка, Івана Франка.
У Харкові з бібліотеки ім. Короленка окупанти відібрали кільки тисяч цінних книг, а з картинної галереї кілька сотень картин. Були також пограбовані бібліотеки, музеї та культурні заклади інших міст.
Так само організовано окупанти грабували населення міст і сіл України. 16 серпня 1941 року генерал-фельдмаршал фон Рундштедт наказав конфіскувати все золото, що є в жителів окупованих областей. Потім німецьке військове командування видало ряд наказів, якими зобовязувало здавати в поліцію та польові комендатури теплі та постільні речі, посуд, ножі, виделки, ложки, каструлі тощо. Людей попереджали, що невиконання цих наказів розглядатиметься як саботаж і винних буде суворо покарано.
Щоб одягти свою армію, загарбники виявляли особливий інтерес до теплого одягу. У додатку до спеціального наказу оперативного відділу генерального штабу німецької армії була така інструкція: "Необхідно через примусове оподаткування населення захоплених областей будь-якими способами добувати одяг. Насамперед треба забирати вовняні і шкіряні…"проте примусово оподатковане населення не дуже поспішало одягати загарбників. І тоді німецькі власті змушені були вдатись до надзвичайних заходів на зразок наказу управи Дніпропетровська, яка 12 січня 1942 року зобовязала жителів міста негайно здати всі теплі речі , погрожуючи, що порушників буде покарано а речі конфісковано. Нарешті, крім організованого грабунку, що його проводила німецька влада, повсякчас і скрізь грабували людей солдати і офіцери німецької армії. Цієї сваволі німецьке командування не тільки не засуджувало, а, навпаки, всіляко заохочувало. Воно узаконило мародерство в своїй армії, щоб викликати інтерес до війни своєї армії. Окупанти вдирались до квартир, забирали все, що потрапляло під руки. Цих бандитських наскоків було стільки, що зареєструвати їх просто неможливо. Так, тільки в одному невеликому місті Ізюм Харківської області відмічено понад 5180 випадків пограбування жителів.
Як бачимо, грабунок в усіх випадках організованих і неорганізованих був основним змістом так званої економічної політики загарбників на окуповані