Національні меншини на Рівненщині
Контрольная работа - Туризм
Другие контрольные работы по предмету Туризм
?лі та місцеві селяни.
З поміж різних факторів, що сприяли збереженню волинськими німцями своєї етнічної своєрідності, немаловажну роль відігравала система громадського самоврядування, головне призначення якої зводилось до збереження замкненості внутрішнього життя німецьких поселень. Очолював цю систему староста - шульц. Ця посада була виборною. Він мав фактично всю повноту влади в колонії. Він представляв її у стосунках з місцевою владою. А так, як німці на Волині переважно орендували поміщицьку землю, то шульц був посередником між колоністами-орендаторами і власником землі. Слідкував за вчасною сплатою оренди і податків, за виконанням повинностей, за внутрішнім порядком в колоніях. Саме вони у більшості випадків були суддями і розпорядниками у внутрішніх справах колонії.
Слід звернути увагу й на те, що в німецьких колоніях постійно підтримувався дух германізму. Головну роль в цьому відігравала школа та церква. Однак немало значили і звязки з самою Німеччиною. Були випадки, коли окремі колоністи призивного віку відлучались до Німеччини для проходження військової служби. Існували і спеціальні організації, через які колоністам надсилали портрети німецьких імператорів, листи та брошури пангерманського змісту, надавалися грошові субсидії для відкриття та функціонування шкіл, а вчителям та пасторам на так зване лютеранське місіонерство. Тому не дивно, що багато хто з колоністів не приховував своїх симпатій до Німеччини та Бісмарка. У доповіді волинського губернатора за 1889 р. вказувалось, що були випадки, коли вони погрожували помстою Бісмарка та німецького війська, якщо воно вступить у Волинську губернію.
Відособленості та консерватизму життя в німецьких колоніях сприяла і урядова пільга, якою колоністи-чоловіки звільнялись від військової повинності і тим самим мали можливість уникнути інших національних, мовних і соціальних впливів, які після закінчення служби могли бути перенесені в цивільне життя колоністських общин і, в якійсь мірі, порушити встановлені в них норми і правила повсякденного співжиття. Взагалі вся система господарювання в німецьких колоніях була побудована так, щоб забезпечити себе всіма необхідними засобами виробництва, предметами побуту і продуктами харчування якнайповніше і тим самим звести до мінімуму соціально-економічні контакти з місцевим населенням. Таким чином, німецькі колонії на Волині у ІІ пол. ХІХ ст. Тривалий час залишались майже абсолютно відособленими від існуючого навколо них суспільного життя поселеннями, в яких панувала німецька мова, лютеранська релігія і мораль, дух германізму і власна система самоврядування.
Така самостійність і замкнутість німецьких поселень з часом стала непокоїти царські власті і органи державної влади почали приймати певні законодавчі акти, з метою інтеграції німців у систему російського територіально-адміністративного устрою та російського суспільного життя.
Перші спроби були зроблені ще в 60-ті роки ХІХ ст., коли згідно з законом 1864 р іноземців зобовязували приймати російське підданство, та у 1866 р., коли над селянами та колоністами встановлювалось спільне управління. Правда волинські німці все це проігнорували.
Невдоволення і хвилювання серед колоністів викликав закон від 1.01 1864 р.
про загальну військову повинність, цей закон першим в якійсь мірі дав можливість хоча б тимчасового впливу іншого соціального середовища на певну частину чоловічого населення німецьких колоній. Однак більш впливовими були закони, прийняті у 80-ті ХІХ ст.
14.03.1887 р. з явився закон, за яким у 22-х Зх. та губерніях іноземним підданим заборонялось придбання права власності на нерухоме майно поза міським поселеннями. У випадку непідкорення статтям цього закону перед багатьма волинськими німцями, які стали власниками земельних наділів і залишились у австрійському чи прусському підданстві постала загроза конфіскації землі. Тому більшість із них вимушена була прийняти російське підданство, тобто офіційно стати громадянами Росії. Відтепер на них в повній мірі поширювались всі права і обовязки, передбачені російським законодавством.
У жовтні того ж року спецзаконом уряду всі школи в німецьких колоніях були підпорядковані міністерству народної освіти. Законом передбачалось перевести викладання всіх предметів, крім закону Божого, на російську мову. Саме так влада і почала русифікацію підростаючого покоління німецьких колоністів. Однак найбільш дієвим у боротьбі проти німецької замкнутості був закон від 15.06.1888 р. щодо облаштування побуту іноземних поселенців, які поселились у Київський, Подільській та Волинській губерніях. Згідно цього закону всі німці, незалежно від підданства, причислялись до місцевих міщанських та селянських громад. Всі колонії включались до складу тих волостей, в межах яких вони знаходились і підпорядковувались місцевому волосному начальству та поліції. Посадові особи німецьких поселень обовязково затверджувались мировими посередниками і тільки тоді мали право виконувати свої функції. Німці отримали навіть право бути обраними до органів волосного правління, за винятком посад волосного старшини і писаря. Закон зобовязував колоністів
виконувати колоністів всі казенні, земські та мирські повинності на рівні з селянами. Фактично цей закон руйнував існуючу форму громадського самоврядування в німецьких колоніях Волині і повністю включав їх в російську систему місцевого територіально-адміністративного управління.