Національні меншини на Рівненщині
Контрольная работа - Туризм
Другие контрольные работы по предмету Туризм
у з цим були дуже залежними від землевласника. Договір на оренду землі часто не поновлювався поміщиком і десятирічні, а то й двадцятирічні зусилля волинських німців по налагоджуванню свого земельного господарства зводились на нівець.
Дуже цікавим є документ, датований 19.04.1811 р. (Він вважається одним з найстаріших документів в історії німецьких поселень на Волині). Це контракт між 33 колоністами Софіївкі та власником земель навкруг Висоцька поміщиком Вацлавом Борейком, за яким він надає певні привілеї німецьким колоністам, що тут оселилися навічно звільняючи їх від праці на користь поміщика і сплати оброку, призову до рекрутів. Німецькі колоністи могли без мита займатися будь-якими ремеслами та вільно торгувати продуктами своєї праці. Їм надавалася абсолютна свобода релігії та можливість будувати свої церкви та школи. В свою чергу німці зобовязувалися виконувати існуючі закони і сплачувати в державну казну щорічний необхідний податок.
Зацікавленість поміщика, щоб 33 німецькі колоністи оселилися на цих мало пристосованих для землеробства землях на березі р. Горинь видно з цього документа дуже добре, так як німці селилися біля боліт і в низинах річок. (місцеві жителі не вміли обробляти ці землі, до того ж вони були значно дешевшими). Територія їхнього поселення починалася від мосту на Баламутці при с. Задвір я, йшла через урочище Полянка, Ведмеже, Любе, Рожани, Заграда, Орловиці по млин села Удрицька під Божково-Поляною, від Підгалля до Ставка. Вацлав Борейко погоджувався відстрочити на три роки збирання з колоністів податків, а також виплатити кожній німецькій сім ї для налагоджування господарства суму, рівнозначну 200 гульденам сріблом.
Однак у цьому контракті були визначені досить високі стягнення за будівництво дренажних систем та гребель на Горині. Це було майже забороною. Зусилля поселенців обробити тут землю та виростити врожай були марними через щорічні розливи цієї ріки. Вони вимушені були після десяти років піти далі на Східну Україну. Іншим німцям, які оселилися на цьому місці в 1828, вдалося змінити цей пункт в контракті. Ці колоністи згідно з ревізькими реєстрами Рівненського повітового казначейства, Острізького та Рівненського повітових судів, Рівненського пристава 1-го стану залишили також згадку про колонії Хотенка та Фрідріхсдорф (Соломка), що була біля Тучина. В судових справах за 1828-1888 рр. збереглися угоди на купівлю землі німецькими поселенцями в районі Висоцька та звичайні громадянські справи, де ідеться про німців-колоністів Карлсвальде, Карлсдорфа не подалік Острога, Олександрії (колонія Пухова), Мочулок.
Культурне життя та освіта волинських Німців зосереджувалась навколо церкви. В 1888 р. була відкрита лютеранська церква в Тучині. У 1907 р. починає діяти Лютеранська церква в Рівному. При тучинській церкві діяло 42 канторальні школи, при Рівненській - 40, а всього на Волині їх було 400. У кінці ХІХ ст. політика російського уряду стосовно німецьких поселенців значно змінилася. Після підписання австро-німецької угоди в 1879 р. та оформлення в 1882 р. Троїстого союзу, спрямованого, головним чином проти Російської імперії, царський уряд 3-ма указами, починаючи з 1887 р., забороняє німецьким поселенцям купівлю землі на Волині, а з 1890 р. активно проводить політику русифікації. Колоністам заборонялося навчати своїх дітей в канторальних школах німецькою мовою. (детальніше закон описується нижче).
На початку ХХ ст., коли в польській Конституції від 17.03.1921 р. в статті 110 вказувалося, що кожна національна меншина може організовувати свої власні школи на рідній мові. Так загальнообовязкове навчання в німецьких школах тривало 7 років. Заняття були платні, але діти з великих сімей від плати звільнялись. Уроки проводились на двох мовах: польській і німецькій. Викладачі були родом із Волині, Галичини. Сілезії, Центральної Польщі. В позаурочний час також була цікава і різноманітна програма: екскурсії на природу, відвідування хворих людей, організовували концерти для батьків, тощо. В зимові місяці, більшість вчителів безкоштовно і з великим успіхом, навчали дорослих арифметиці, читанню і письму. Це були ті люди, які під час заслання в Сибір і в післявоєнні роки не змогли відвідувати школу. Для кращої роботи німецьких шкіл було створено Німецьку шкільну службу Волині. З її ініціативи були створені вчительські об єднання. Служба також проводила велику роботу по вдосконаленню кваліфікації вчителів, організовувались драматичні і хорові гуртки та оркестри, це все свідчить про високий рівень культури, який поступово підвищувався з самого початку переселення і до ХХ ст.
Вище наведені факти свідчать, що німецькі колонії на Волині у другій половині ХІХ століття являли собою замкнуті територіально-адміністративні одиниці. Причому ця замкнутість підкріплювалась майже повним незнанням ні української, ні російської мови і суспільним вживанням німецької, приналежністю до іншого віросповідання (колоністи в абсолютній більшості були лютеранами), своєрідністю історичних традицій повсякденного побуту, моралі і культури. Замкнутості колоністського життя сприяло і те, що розселялись німці переважно на орендних землях окремими поселеннями і довгий час не підлягали існуючій системі територіально-адміністративного нагляду з боку місцевих органів влади та поліції. Територіальні німецькі колонії часто були розкидані на значній відстані одна від другої і в таких глухих та важкодоступних місцях, що про їхнє місце розташування знав хіба що власник зе?/p>