Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
тільки збагачувала національно-культурну скарбницю українців, а й створювала умови для запозичення прогресивних західних духовних надбань [30, с.273]. З найдавніших часів на українських землях Церква виступала ініціатором і всіляко підтримувала відповідного роду мистецтво, літературу і виховання.
Активною і діяльною силою, покликаною вирішувати ці завдання було українське чернецтво. Створення монашества зумовлювалось конкретними нагальними потребами українського народу, 5 тим самим, забезпечувало між ними тісний та органічний взаємозвязок. Отож, діяльність чернецтва, як носія духовної та матеріальної культури нашої нації, нерозривно повязана з її історією.
Чернецтво вперше виникло в Єгипті, а в IV ст. по Різдві Христовому воно було перенесено в Італію. Його головним розповсюдником виступив відомий релігійний діяч Остготського королівства Іоан Кассіан (бл.360-435р.). Він же вперше розробив правила монастирського життя. У VI ст. його співвітчизник Бенедикт Нурсійський розробив власний статут для монашої общини в Монте-Кассіно. І хоча надалі монахи орієнтувалися в основному на цей статут, однак кожна спільнота жила своїм власним життям. Пізніше - у 12-13 ст. монастирський спосіб життя та повязаний з ним аскетичний виховний ідеал був активно підхоплений різними чернечими чинами, серед яких найвизначнішими були домініканці, францисканці, августинці та бенедиктинці. Власне останні почали повсюдно закладати всередині чернечих обителів і монастирські школи. Там вони навчали релігії, грамоти, рахунків, церковного співу, латинської мови та інших наук.
На українських землях чернецтво зявляється із запровадженням християнства. Новостворені Лаври Києво-Печерська, Почаївська і Дерманський монастир невдовзі стали визначними культурними центрами Київської Русі. Тут збиралися бібліотеки, закладалися скрипторії для переписування книг, навчалися вільним мистецтвам чорноризці, створювалися перші літописи. Усі ці монастирі користувались правилами Святого Василія Великого, їх автор єпископ Кесарії (Мала Азія), видатний церковний діяч, теолог, філософ-платонік, поборник єресей був одним із членів Каппадокійського гуртка, що одним із перших зайнявся розробкою ідей патристики [119, с. 195]. Чернечі громади, що швидко поширювались на українських землях, і зокрема, в Галичині (див. дод. Б.) згодом стають не лише визначними культурно-освітніми, духовно-релігійними, але й благочинницькими центрами. Як зазначав о. Й. Осташевський, Монастирі ставали вогнищами ремесла, мистецтва й науки, невичерпними осередками культури й цивілізації, прибіжищем і захистом бідних, лічницями людських недомагань [45, c.2].
Серед усіх напрямів публіцистичної, місійної, харитативної діяльності вкраїнських чернечих згромаджень визначальне місце займає їх освітньо-виховна праця. Значними є набутки чернецтва у галузі теоретичного обґрунтування і розробки ряду педагогічних ідей. Однією із перших памяток педагогічної літератури є Слово про закон і благодать митрополита Ілларіона. У цьому творі він показав прогресивну роль просвіти для розвитку культури і утвердження Руської держави, заклав основи майбутньої педагогіки родинного виховання (розробив основні закони й положення сімейних взаємовідносин, охорони материнства і дитинства) [118, с. 152]. Важко переоцінити внесок сестер і отців у практику розбудови і розвитку українського шкільництва. Створені за їх ініціативи і підтримки різного рівня начально-виховні установи: захоронки і сиротинці, народні і фахові школи, гімназії і ліцеї ставали осередками національної культури і закладами формування духовно багатих, високо інтелектуальних особистостей.
Найпершим і тривалий час єдиним українським чернечим згромадженням був Василіанський чин, котрий обєднав дві гілки - чоловічу (отці) і жіночу (сестри) релігійні громади. Справа освіти й виховання молоді виступала і надалі є одним із пріоритетних завдань цього чину. Традиція заснування оо Василіянами шкіл і виховних установ бере початок від часів Св. Василія Великого (бл.330379р.). Характеризуючи просвітницьку діяльність цього чину історик Е.Ліковскі зазначав, що вже від 1734 р. при усіх монастирях функціонували елементарні, а у більш визначних містах вищі прилюдні школи, і навіть філософські та теологічні колегії [24, с.35]. Яскравим прикладом ґрунтовної просвітницької праці оо. Василіян була головна окружна Лаврівські школа. Впродовж 1789-1911 рр. вона виступала єдиним просвітницьким центром бойківського Підгіря. Наслідками її діяльності були не лише ціла плеяда вчителів початкових шкіл, а й повна відсутність неграмотних у самому селі [4, с.25-28].
Особливу роль в історії чоловічої гілки Василіянського чину відіграла Добромильська реформа, проведена у 1882р. Вона стала передумовою оновлення і поштовхом до активізації діяльності згромадження. Свідченням цього виступали відкриття гімназії та місійного інституту у Бучачі, духовної семінарії у Львові, активна викладацька праця в духовних семінаріях у Перемишлі й Станіславові. Подібна реформа жіночої гілки була проведена лише на поч. ХХ ст. Наслідками цього стали бурхливий розвиток чину сс. Василіянок (діаграма цього розвитку згромадження подана у додатку Б) та широкомасштабна освітньо-виховна діяльність сестер. Стараннями черниць створювались захоронки, сиротинці але найбільш визначним досягненням було відкриття рідномовних початкових і фахових шкіл, вчительських семінарій, гімназій і ліцеїв у Львові, Станіславові, Яворові і Дрог?/p>