Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?ійні практики і відзначали релігійні свята за власним церковним календарем. Ми у своїй роботі будемо аналізувати теорію і практику морально-релігійного виховання, яке здійснювало лише греко-католицьке духовенство. Хоча християнство, як відомо, включає не тільки цю течію, тим не менше, усі інші обряди, зокрема православний, мають ті самі цілі, завдання, форми, методи і засоби морального виховання, а догматичні та літургійні розбіжності, які безумовно існують між цими релігійними течіями, не мали суттєвого впливу на процес виховання. Тому аналізуючи виховний процес навчально-виховних установ і громадських організацій, що перебували під опікою греко-католицького духовенства, як приклад, християнського виховання, ми не вступаємо в суперечність з іншими обрядами цього вчення. До того ж саме греко-католицька Церква, як ми вже зазначали вище, відігравала пріоритетну роль у духовному житті галицьких українців у цей час.
Ідея морально-релігійного виховання на християнських засадах є далеко не новою. Нею займалися ще мислителі IV XI ст. представники патристики. Серед них такі відомі постаті святих отців Церкви, як Іоан Златоуст, Іоан Кассіан, Василій Великий, Григорій Богослов та ін. Пізніше цю ж тему розвивали у своїх працях як представники духовенства, так і відомі педагогічні діячі, зокрема такі, як Ян Амос Коменський, Й.Г.Песталоцці, К.Ушинський, Г.Сковорода, О.Духнович, Г.Ващенко, І.Огнієнко та ін.
Відомо, що одним із першочергових завдань морального виховання є формування моральної свідомості. Розглянемо цю категорію з точки зору різних підходів. Радянські педагоги вважали, що моральна свідомість це відображення у свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, що регулюють відношення людини до інших людей і суспільства (але, аж ніяк не до Бога І.М.) [56, с.130]. Моральна свідомість виявляється у формі понять і суджень. Моральні поняття це поняття, в яких відображаються суттєві сторони моральних відносин (наприклад, добро, зло, обовязок, справедливість, совість, честь, щастя). Зміст моральних понять повязаний з оцінкою вчинку і його мотиву. Центральним поняттям моральної свідомості є совість. Згідно матеріалістичного розуміння, це поняття включає у себе внутрішнє переконання у тому, що виступає добром і злом, усвідомлення людиною моральної відповідальності за свою поведінку, здатність особи здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обовязки і вимагати від себе їх виконання. Християнський світогляд натомість трактує совість як феномен, що поєднує у собі не тільки людське, а й духовне (божественне) начало. Останнє зобовязує людину до праці над вдосконаленням совісті, й розвитком. Розуміння суті, норм і принципів моралі приводить вихованців до моральних суджень, за допомогою яких вони оцінюють вчинки власні та інших людей. На основі моральних понять, оцінок і суджень формуються моральні переконання, які в результаті визначають, поведінку і вчинки людей. Знання і розуміння моральних норм ще не можуть самі по собі забезпечити дієвість переконань, а стають лише необхідною передумовою їх формування [121, с.600].
Другим завданням морального виховання є формування і розвиток моральних почуттів. Моральні почуття це переживання людиною свого відношення до вчинків і дій, що регулюються нормами моралі. Іншими словами це почуття задоволення від позитивних вчинків і поведінки, або почуття обурення від негативних вчинків і поведінки. Почуття виступають мотивами будь-якого морального вчинку [122; с.59]. Моральні почуття можна поділити на особисті і суспільні. До особистих слід віднести: амбіцію (почуття задоволення від поваги і пошани іншими) гордість (переоцінка самого себе), покору (розуміння власних недоліків), каяття (породжується свідомістю власних недолоків), сором (виникає тоді, коли про недоліки довідуються інші). Причому, ставлення християнської етики до цих моральних почуттів є різним. Якщо такі з них, як покора і каяття вважаються чеснотами, то гордість і амбіція відносяться до протилежної категорії гріхів. Серед суспільних моральних почуттів можна виділити симпатичні (уміння радіти за іншого, відчувати терпіння іншого, бути милосердним і та ін.) і антипатичні (самолюбство, ненависть та ін.) [39, с.64-65]. Знову ж таки, з точку зору теорії морально-релігійного виховання, симпатичні почуття всіляко схвалюються, а антипатичні - засуджуються.
Головна і кінцева ціль морального виховання формування моральної поведінки. Однак, не завжди вчинки свідчать про моральну вихованість. Важливими є і спонукальні мотиви, що призвели до вчинків. Тому формування високоморальних мотивів діяльності - важлива і необхідна частина виховання. Система вчинків веде до формування моральних звичок потреби здійснити моральні вчинки [121, с.601]. Причому, погляди на мотивацію діяльності з точки зору різних етичних систем також не є однаковими. Якщо марксистсько-ленінська етика та ідеологія націонал-шовінізму вважали, що для досягнення суспільно значущої мети придатні будь-які засоби, то з позицій християнства гріховні й аморальні вчинки не можуть мотивувати добру мету.
Важливе значення в теорії морального виховання займає питання критеріїв моральної вихованості. У радянській виховній системі ними виступали наступні:
Культура спілкування і взаємин у повсякденному житті (ввічливість, уважність, пунктуальність і відповідальність, скромність, тактовність, чуйність, делікатність).
Культура поведінки в колективі (дисципліновані