Модернізм в українській культурі кінця ХІХ-початку ХХ століття
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
цького селянства. Тема розпаду патріархальних відносин на селі, яка супроводжувалась драмами і трагедіями. Письменник зображує і немовби доводить до довершення ті конфлікти та суперечності на селі. Проблема зубожіння та розорення ("Синя книжечка"), солдатчина ("Виводили з села", "Стратився"), моральна деградація селян пияцтво ("Майстер", "В корчмі", "Лесева фамілія"). Новела "Синя книжечка" суцільний монолог Антона, що переривається короткими репліками автора, які вказують на поведінку героя, підкреслюють його характерні рухи, жести. В мові Антона багато окличних інтонацій, уривчастих незакінчених речень. В новелах "Осінь", "Шкода", "Катруся", "Новина" показана жахлива бідність галицького селянства, на ґрунті якої послаблюються родинні почуття, виникають різні трагічні конфлікти. Письменник не описує докладно і всебічно важке становище селян, а бере тільки кілька таких моментів, які найкраще свідчать про те, що селянська родина знаходиться на грані повного розорення.
В психологічних новелах Стефаника немає композиційної послідовності. Окремі його новели починаються з найвищого напруження дії кульмінації, а потім уже йде завязка, розвиток дії і розвязка. Частина новел починається зразу з розвязки, а далі йде розвиток дії. Так побудована новела "Новина". Дія в новелі розгортається з величезним драматичним напруженням і являє собою немовби суцільну кульмінацію. Тут не просто потрясіння старожитніх устоїв, а найбільша з усіх сімейних та суспільних трагедій дітовбивство, самознищення сімї. У творі досягнуто глибокого переконливого психологічного мотивування вчинку Гриця Летючого. Думка потопити дітей приходить асоціативно діти схожі на мерців. Стефаник як і завжди не вдається до опису переживань героя. Про їх характер свідчить сама поведінка Гриця. Тут фізичне виступає синонімом психологічного. Коли Гриць кинув Доцьку, йому стало легше не так фізично, як душевно. Іншу дочку він жаліє, оскільки її чекають поневіряння в наймах, і йому здається, що смерть краща, ніж таке життя. Душевна напруга з актом потоплення дочки вичерпалася. Для Стефаникових персонажів смерть бажаний порятунок від злиденного і голодного існування.
У новелі "Сама-самісінька" Стефаник, щоб досягти найбільшого впливу на читача, щоб примусити його пережити подію так, як переживають її герої і сам автор, навмисне не розмежовує дійсності від марення баби і подає все в одному плані. Все зливається в одну жахливу дійсність в страшну картину конання хворої, самотньої жінки.
ІІ. У 1900 році вийшла друга збірка "Камінний хрест". Головна тема безкрає море мужицької нужди і горя. Мотив "влади землі". Хоча традиційно у творчості Стефаника селяни покірливі, проте вже у другій збірці зявляються твори, у яких герої вже більше не хотіли миритись з своїм підневільним життям і безправним становищем ("Засідання"). Тут письменник використовує такі засоби зображення, до яких раніше звертався тільки зрідка сатиру і гумор. В сатиричному плані змальована "сільська влада", в гумористичному - збір членів виборної ради. З часу написання цього твору елементи гумору й сатири властиві багатьом пізнішим новелам автора.
Новела "Камінний хрест" йдеться про еміграцію галицького селянства на Американський континент, у чому письменник вбачав трагедію народу. Коли такі талановиті і працьовиті люди покидають свій край, свою землю, то це трагедія цілого народу. Однак при всій трагедії твору, герої виявляють багатство і твердість душі, котрі вселяють віру у невмирущість людини праці. Образ "камінного хреста" у новелі стає символом того страшного тягару, який несло на своїх плечах селянство.
Крім того, у цій збірці посилення громадянського пафосу. Головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього його життя одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі присвячені твори із "Синьої книжечки" ("Сама-самісінька", "Ангел", "Осінь", "Школа"), новели зі збірок "Камінний хрест" ("Святий вечір", "Діти"), "Дорога" ("Сніп", "Вістуни", "Озимина").
ІІІ. 1901 року виходить третя збірка "Дорога". Тут ліричний струмінь набуває найяскравішого вияву як одна із рис індивідуального стилю письменника. Значний відступ від реалізму відчутний у своєрідній поетичній біографії "Дорога" та роком раніше написаній ліричній сповіді "Confiteor", що в переробленому вигляді була надрукована під назвою "Моє слово". Близькі до поезій в прозі вони були написані як листи-сповіді до дня народження Євгенії Калитовської. В автобіографічній присвяті "Серце" письменник про неї сказав: "Євгенія Калитовська мій найвищий ідеал жінки". Познайомився він з нею і покохав її, коли вона була одружена і мала дітей. Неможливістю поєднати свої долі великою мірою зумовлений сумний тон цих творів.
У новелі "Моє слово" автор, вживаючи чорні фарби, показав себе великим самітником, якого ніхто не розуміє. Про факти свого життя письменник прагнув розповісти не звичайною мовою, а вдаючись до складних метафор. Не знайшовши співчуття в товаришів, які примирилися з панським кривдним світом, ліричний герой створив собі свій світ. Стефаник поетизував примхливий світ розбурханої уяви. У творі "Дорога" основна увага приділяється показу тяжкої праці. Горе ліричного героя не лише особисте, а породжене горем народним. Він був радісним і щасливим, до