Модернізм в українській культурі кінця ХІХ-початку ХХ століття
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
нувши, що заволодіти фізично не значить заволодіти духовно. У моральному сенсі справжню владу над ним здобула панянка. "Так, він просто казився", ним заволоділа пристрасть, а нею "щось інше". Раніше у літературі існували образи жінок, які марили і тужили за коханими, ходили до ворожок, а тут бачимо іншу картину смертельно тужить за жінкою чоловік, він шукає порятунку у знахарки, він не знаходить собі місця. Сон горянина є завершальним акордом до образу аристократки: жінка за своєю суттю загадка, таємниця, і чим більше у ній нерозгаданого, тим цікавішою, бажанішою вона стає. Його переслідують слова: "Мусиш мене шукати", у ньому говорить злість, бо вона заволоділа його буттям, а не він її. Напрошується висновок: на його чоловічність ("маскуліну") наклалися риси жіночності ("феміни"). Хоча й "маскуліни" у ньому не бракує його чоловіча природа власника, внутрішня суть керує думками: "А таки я її дістану". Панночка і селянин не змогли би бути разом через різницю соціального походження. Своїм зникненням аристократка запалила у селянинові нове почуття кохання, вона розкрила йому глибинність існування (для нього панянка стає найбільшою мірою існуючого).
Проблему взаємин між статтями Ольга Кобилянська продовжує в новелі "Некультурна". Тут постає яскравий тип горянки Параски, у поведінці та характері якої багато чоловічого, але попри це вона уособлення вільної, незалежної, ніжної натури, яка за своєю суттю була передусім справжньою жінкою з "родзинкою". Параска через усе життя пронесла екзистенційний ідеал у будь-якій ситуації залишатися собою. Завдяки гармонійному поєднанню чоловічого та жіночого начал горянка не цуралася чоловічої роботи, яка була частиною її життя. Вона не чинила опору своїй природі, не соромилася свого покликання, не зрадила власному "я", не обрала фальшивих цінностей, насаджених псевдокультурою. З розповіді Параски видно, що фізіологічні метаморфози (втрату сили) вона сприймає з гордістю, оскільки до життя ставиться по-філософськи мудро: "Був початок, то буде кінець, а жаль нехай його вітри рознесуть". Така філософія характеризує все її буття. Меланхолія та смуток, такі близькі панянці з "Природи", зовсім чужі горянці Парасці. Ольга Кобилянська пояснює відмінність між жінками тим, що першу огортала меланхолія від неробства, а друга завжди мала себе чим зайняти, через те й не знала відчуття самоти. У ній були повага та любов до себе. "Така любов постає подоланням егоїзму щодо себе. Вона виводить людське буття із само-замкненості й спрямовує до подолання власних меж. І, разом із тим, дійсна любов до себе породжує переживання само-значущості власного "я" у будь-якому стані й вимірі буття. У конструктивній любові до себе долається та внутрішня самотність людини, що може бути окреслена як самотність на самоті із собою, яка є результатом постійної самозміни та самооновлення людини результатом самотворення та трансцендентування. Гуцулка в усьому покладалася на Творця, її буття можемо визначити як буття до Бога, довіру долі Богові. Навіть сни вона вважала мовою Всевишнього. Будучи простою селянкою, вона інтуїтивно мислила, намагаючись збагнути своє буття у світі через вихід у трансцендентне, що підтверджує і психоаналіз: "Сни джерело різноманітної інформації, вони забезпечують звязок з неусвідомленою частиною психіки, тому в змісті сновидінь є глибокий символ з множинністю відтінків […]. Образи сновидінь […] розробляють "індивідуальне майбутнє особистості".
У стосунках із чоловіками гуцулка теж покладається на волю Господа. Тамара Гундорова зауважила: "Стосунки Параски з чоловіками Гаврісаном, паном Кубою, молодим чабаном-молохом, вдівцем Юрієм засвідчують споріднену з чоловічою незалежність, з одного боку, і водночас вроджену жіночу пасивність підкорення долі, з іншого боку" [Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 45]. Її феміністичному буттю відповідають такі риси: вміння постояти за свою гідність (навіть докладаючи фізичної сили, бючись із чабаном-молохом), безстрашність, внутрішнє відчуття щастя, кмітливість, волелюбність, відповідальність за власну долю, впевненість у собі. Зауважимо, що для героїнь буковинської авторки питання збереження власної ідентичності, плекання власного буття у собі було принциповим навіть тоді, коли вони вголос не говорили про це. (Наприклад, Магдалена з новели "За готар"). У творі "Аристократка" Ольга Кобилянська створила образ ідеальної, справжньої аристократки духу, яка, попри економічну нестабільність, розчарування у житті, до кінця своїх днів залишалася внутрішньо сильною та нескореною (прерогатива чоловіків у суспільстві). Жінка була в усьому "справжньою", передовсім, справжньою жертовною матірю, людиною, що "…для кождого мала пораду й щире слово. Кождій дитині була "бабунею", а недужим "лікарем" […]. Покладала всю свою гордість в те зносити своє сумне життя з аристократичною гідністю і не упадати духом". Старенька інтелігентка мала в житті опору бути завжди з Богом, тобто прощати та доносити істину до ближнього. Її життєва мета навчити внука бути глибоко моральним та людяним не зазнала поразки, тому її буття було повним. Вона з полегкістю та спокоєм припинила земне існування, бо будучи вже мертвою, але ще в хаті (тобто між буттям та небуттям) бачила, що внукова душа зложила німу присягу на все життя: "Він пригадав собі, що прирік їй у своєму житті дві речі: раз, коли числив сім років, ніколи не пити. А другий раз,