Модернізм в українській культурі кінця ХІХ-початку ХХ століття
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
як мав тринадцять років, остати свому народові вірним".
Героїні Ольги Кобилянської є втіленням її переконань. Кожна з них пройшла свій шлях самовдосконалення, ставши самодостатньою, кожна сама гартувала власну волю, виховувала почуття. Вони, як і їх авторка, прагнули самореалізуватись чи то свідомо (панянка з "Природи"), чи то несвідомо (Параска з "Некультурної"). Погоджуємося зі словами Соломії Павличко, що "український модернізм, свободолюбивість не тільки не позбавлений статі, як очевидно вважала більшість дослідників, ніколи не торкаючись цієї теми, а навпаки, повязаний з нею тісними генетичними звязками. Новелістика Ольги Кобилянської, представивши ідеали словянської ментальності, національної самобутності буття української жінки стала визначним явищем європейського фемінізму і заслуговує подальшого ґрунтовного вивчення у річищі переосмислення культурно-естетичних надбань української модерністської літератури. Така проза, як вважає Тамара Гундорова, вимагала співтворчості читача, "формуючи новий комунікативний простір, відбиваючи певний тип читачів". Дослідниця модерного дискурсу констатує, що людське мислення набирає трансцендентального характеру, а це, у свою чергу, продукує "нові, модерні смисли й модуси буття, причому одним із них є модус буття "нової", "повної", автономної України" [68, с. 289]. На думку Марії Моклиці, "модерністський твір ніколи не надається до легкого комфортного сприйняття. Його спочатку мусиш взяти приступом, подолавши спротив, звикнути до нього, вчитатись, і лише пізніше, на якомусь етапі отримаєш можливість насолоджуватися читанням" [166, с. 35]. Авторка говорить про два типи насолоди від модерного твору насолоду естетичну та інтелектуальну.
"Причина в мірі субєктивності. Чим яскравіша чужа субєктивність, тим більш вона насторожує, тим важче читачеві подолати барєр, який завжди існує між людьми. Але подоланий барєр зате відкриває чудову перспективу: не впізнавати власні емоції, а пережити незвідане, подивитись на світ очима іншої людини…" [166, с. 36]. Вважаємо, що такий ефект від модерністських творів забезпечує різнорідність модернізму, його неоднозначність. Двоякість модернізму відзначили і М. Бредбері та Дж. Мак Фарлен: "Модернізм у більшості країн був надзвичайним поєднанням футуризму і нігілізму, революційності і консерватизму, натуралізму і символізму, романтизму і класицизму. Він оспівував епоху технічного прогресу і водночас засуджував її; висловлював захоплення думкою про занепад старих форм культури і виявляв повне розчарування перед обличчям страху від усвідомлення цього…".
4. Розквіт модерного живопису: О.Мурашко, М.Жук, М.Бурачек, І.Труш
З кінцем XIX ст. передвижництво видохлося; опозиційно настроєне суспільство в поступовіших елементах перейшло до революційної тактики, й "направлєніє" передвижників уже перестало імпонувати, видавалося застарілим і наївним. Разом із тим опозиційно настроєні майстри з "направлєнієм" перемогли академізм і самі щасливо увійшли до Академії, з якою стільки воювали, увійшли як переможці, як нові професори. Але доля не забарилася проти цих нових професорів озброїти нову мистецьку молодь, яку не задовольняв тенденційний реалізм передвижників з опозиційним забарвленням. Нова молодь цікавилася мистецтвом, а не громадськими течіями. Й передвижники тільки завоювали свої позиції та здобули Петербурзьку академію, як зараз опинилися в стані консерваторів (щоб не сказати реакціонерів) відносно молоді, яка рвалася вперед, до нових мистецьких досягнень. Із передвижниками залишилися або менш обдаровані елементи з молоді, або слабші мистецькі індивідуальності. Між ними були й добрі майстри, як учень Рєпіна, внук Шевченка Фотій Красицький, що добре малював, дав добрі мальовані портрети Шевченка, але як майстер мистецтва без композиційної винахідності й без тонкого відчування фарб. Його товариш Михайло Козак при тих самих вадах ще й далеко слабший рисувальник. Трохи вище їх стоїть західноукраїнський майстер Модест Сосенко (1875 1920), що свідомо ухилився від надто поступових мистецьких течій і, закінчуючи мистецьку освіту в Парижі, умисно обрав собі вчителів між солідними академістами. З Парижу Сосенко вернувся до Львова як солідний майстер реалістичного напряму без імпресіоністичних ухилів. Його портрети та автопортрет добре зроблені, але позбавлені яскравої характеристики; жанрові образки, як хлопці на плоті, дуже живі, але мало цікаві. Між тим за кордоном реалізм вже давно зробив сміливий крок від фотографічного й академічного реалізму до розвязання проблеми світла й світлотіні, віддання тремтіння сонячного світла й розбивання світлових хвиль, але це мистецтво довго не знаходило адептів між українськими майстрами. Першим українським майстром, що пристав до імпресіонізму, й то в найбільш конвенціональній формі, була Марія Башкірцева (1860 84), але її приклад не знайшов наслідувачів. Власне, Башкірцева прожила майже увесь свій короткий вік за кордоном у Франції та Італії, і для процесу розвою українського малярства зосталася сторонньою. Її мистецтво добре виводиться із французького, але ця талановита дівчина стоїть осторонь у мистецтві українському. На Україні для її мистецтва за її життя час ще не прийшов.
Власне, імпресіонізм прийшов на Україну два десятки років після Башкірцевої, прийшов від науки Яна Станіславського (1860 1907) професора Краківської академії, родом із Київщини й киянина, що все ?/p>