Модернізм в українській культурі кінця ХІХ-початку ХХ століття
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
?юанси настрою. Імпресіоністичне зображення легке, прозоре, просякнуте домінантою якогось субєктивного бачення. Емоційно забарвленим стає все: фонетика, інтонація, використані у зображенні кольори і звуки. Імпресіоністичний текст завдяки цьому діє на почуття читача, минаючи свідомість. Художня мова імпресіонізму спирається на метафоричний епітет і загалом надає перевагу численним означенням. Використовується безліч прийомів, здатних зробити зображення хистким, прозорим, аби крізь нього проглядала особистість автора в її здатності відчувати неповторно. Імпресіонізм зосереджений на зображенні тонких почуттів і емоційних станів, тому він користується посилено детальним описом. У цьому плані головний попередник імпресіонізму - сентименталізм. Імпресіонізм вважав завданням витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, миттєвих відчуттів та переживань. Вони вірили, що світ являється нам у відчуттях, а відтак передача конкретних вражень від того чи іншого конкретного явища, образу, сприйнятого зором художника дозволить досягти нічим не спотвореної правди дійсності. Імпресіонізм, декларуючи своїм завданням фіксацію конкретних нічим не опосередкованих чуттєвих вражень, котрі максимально наближені до правди дійсності, як вона дається людині, представляв значно більший простір для прояву субєктивного начала, ніж реалізм і натуралізм.
Імпресіоністи не прагнули зображення, відтворення предмета, реалій навколишнього світу. Вони намагались викликати у глядача чи читача ті ж самі враження, відчуття, що виникли у них при спостереженні з певної точки зору. Важливо було те, що імпресіонізм відмовлявся від типізації, від узагальнення найпоширеніших, найхарактерніших рис як навколишньої реальності, так і духовного світу героя. Проголошувалось випадкове. Герой наділений винятковою витонченістю сприймання. Оскільки кожна мить у змінному житті неповторна, наділена своїм значенням і своєю красою, і оскільки завданням мистецтва є саме фіксація реально існуючих моментів, а не конструювання якихось моделей, то в імпресіонізмі втрачає смисл поняття ідеалізації.
Найвиразніше можна простежити засвоєння здобутків імпресіонізму у творчості Богдана Лепкого та Михайла Коцюбинського.
Богдан Лепкий народився на хуторі Кривенький (нині не існує), дитинство минуло в селі Крегулець, із 1879 по 1891 родина жила у селах Поручин і Жуків (нині Бережанського району). Протягом восьми років (із 1878) мешкав у Бережанах у свого діда-священника і віце-маршалка Бережанського повіту, Михайла Глібовицького. Брат Левка і Миколи Лепких, батько Лева Ростислава Лепкого.
Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. вчився (відразу з другого класу) в "нормальній школі" з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Співав у гімназійному українському хорі під керівництвом Дениса Січинського, у хорі "Боян" (м. Бережани). Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. Мав змогу познайомитися з акторами мандрівного театру "Української Бесіди" Владиславом Плошевським, Степаном Яновичем (батьком Леся Курбаса), Марією Романовичівною та ін., які кілька разів гастролювали в місті, бували в домі Лепких. Малярство вивчав у Юліана Панькевича, згодом знаного українського художника. Під його керівництвом намалював портрет діда о. М. Глібовицького, бабусі, батька о. Сильвестра Лепкого, публіциста і письменника (літературний псевдонім Марко Мурава), матері Домни (з дому Глібовицької), низку портретів українських поетів, зокрема Т. Шевченка, портрети своїх учителів Матеуша Куровського, Михайла Соневицького; окремі з цих робіт висіли в гімназійних класах. У 1891 р. закінчив гімназію і вступив до Віденської Академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства "Січ", у дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми, разом із Ф. Колессою займався етнографічними дослідженнями. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою; з ним приїжджав на літні канікули до Жукова, де їм позували селяни; у селі створив кілька картин на історичну тематику, серед них "Коронація короля Данила", робив рисунки для дальших праць "Козацькі бої", малював сцени з полювань.
З другого курсу студіював на філологічному відділі Львівського університету; українську історію та літературу вивчав під керівництвом М. Грушевського, О. Огоновського, І. Шараневича. Брав участь у львівських молодіжних товариствах "Ватра" і "Сокіл", хорі "Боян". З 1895 р. почав працювати учителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бережанській гімназії. Водночас інтенсивно займався громадською працею: започатковував читальні "Просвіти", бібліотеки і позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору "Боян" і драматичного гуртка. Зіграв роль Петра у "Наталці Полтавці", (1898).
1899 р. після відкриття в Ягеллонському університеті (м. Краків) лекторату української мови та літератури запрошений сюди викладати ці предмети. Одночасно працював професором у третій гімназії ім. Яна Собєського і в гімназії св. Яцка у Кракові; доцент "виділових курсі?/p>