Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
аша мова i наш голос звучить у вселенському хорi народiв.
Бо наша мова це наша релiгiя, наша держава, наша минувшина, наша надiя, наше майбутнє.
Бо наша мова це ми, українцi, добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячолiттями живе на берегах Днiпра i Днiстра, там, де була колиска iндоєвропейських народiв, де сформувався тип бiлої людини.
Бо наша мова це наша пiсня, а народ, котрий має таку пiсню, не здатний чинити неспровоковане зло iншим народам.
Отож, не лише клянiмося в любовi до рiдної мови, не лише плачмо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо, заглиблюймось у її походження й iсторiю, поширюймо, пропагуймо її.
Пiзнання мови це пiзнання народу, його єства, його душi, його витокiв та iсторичних шляхiв усього того, чим народ цiкавий для iнших народiв. Адже народи, як i окремi люди, виявляють iнтерес i повагу лише до того, хто являє собою особистiсть своєрiдну й неповторну. Годi розраховувати на пошану iнших тому, хто не має поваги сам до себе. А хiба втрата рiдної мови, зневага до неї не є виявом утрати своєї гiдностi?
Перелiченим та подiбним питанням присвячена наша книжка, яка вперше вийшла 15-тисячним тиражем у 1990 роцi. Ми хотiли сказати в нiй якмога бiльше в щонайстислiшiй формi: не пора була на великi книжки.
Проте зацiкавлення в Українi нацiонально-мовними питаннями, причому не тiльки серед українцiв, не згасає, а в окремих регiонах навiть наростає. Про це певною мiрою свiдчить швидкiсть, з якою розiйшлись два попереднi видання Мови i нацiї, та кiлькiсть замовлень на її придбання. Це й спонукає нас видати книжку втретє.
Вона суттєво розширена за рахунок роздiлу Лiнгвоцид та блоку роздiлiв iсторичного характеру. Потреба в цих роздiлах пiдказана нам читачами. Внесено корективи i доповнення, обумовленi змiнами в полiтичнiй ситуацiї, котрi вiдбулися пiсля другого видання книжки.
Один iз найвидатнiших українських учених сучасностi пише, що необхiднiсть плекання української мови в XIX столiттi мотивувалась потребою просвiтити народ, а в XX столiттi романтичним iнтересом до мови як вияву народної душi, скарбницi нацiональної культури, найiстотнiшої ознаки нацiї, її прапора, хоча За нормальних умов мова не потребує мотивацiї (Юрiй Шевельов. Українська мова в першiй половинi двадцятого столiття (19001941). Стан i статус. Сучаснiсть, 1987. С.260262).
Це правда, як є правдою те, що людина не помiчає свого серця, поки воно не почне болiти, i мало хто вживає лiки на здорову голову. На жаль, i нинiшнi умови в Українi ще далекi вiд нормальних. Українська мова i нинi потребує мотивацiї, бо чаша терезiв ще остаточно не перехилилась у її бiк.
Вiк науки й технологiї зовсiм не припинив, а, навпаки, прискорив занепад української мови i з нею всього того, що робить народ наш українським не лише за географiчною ознакою. Уповiльнення розвитку й деградацiя мови вiдбувались аж нiяк не тому, що вона виявилась неякiсним товаром на ринку мов i втратила конкурентноздатнiсть. Усе це не лише мотивувалось i стимулювалось, а й усякими способами втiлювалось у життя з сатанинською послiдовнiстю i настирливiстю.
Як би не назвати те, що робить українцiв українцями, дух народу, нацiональний характер, ментальнiсть нацiї чи ще як, ясно, що воно якнайтiснiше повязане з рiдною мовою народу. Ясно й те, що мову нищать не з якоїсь лiнгвоксенофобiї ненавистi до чужих мов, а щоб носiй цiєї мови втратив своє я i розчинився в iншому народi.
З огляду на це i рацiонально-обєктивний, i емоцiйно-поетичний, i прагматичний, i мiстичний i будь-який iнший пiдхiд українця до своєї мови не може не включати народозахисної компоненти. Це буде доти, доки iснуванню нашої мови, отже i нацiї, загрожуватиме небезпека. Книжка Мова i нацiя написана з метою протидiяти цiй небезпецi.
Передмова до другого видання
Шановний читачу! Якщо Ви взяли до рук цю книжку, значить, Ви людина не байдужа. Однак Ваша зацiкавленiсть може мати два спрямування: позитивне i негативне. Залежно вiд цього Ви почнете читати її або з обуренням вiдкинете.
Та перед тим, як зробити це, спробуйте задуматись над такими питаннями:
Чому немає жодної релiгiї, жодної iдеологiї, творцi яких не ставили б на одне з чiльних мiсць проблему мови, слова?
Чому найвидатнiшi полiтики рiзних часiв i епох знаходили час на мовнi проблеми (фараон Псамметiх, Гай Юлiй Цезар, Карл Великий, Йосиф Сталiн…)?
Чому епоха Європейського Вiдродження почалася з Божественної комедiї Данте Алiгєрi першого твору, написаного уже не iнтернацiональною офiцiйною латиною, а живою народною мовою iталiйцiв?
Чому першi європейськi академiї виникли саме для унормування, ушляхетнення нацiональних мов, що ставали основою нової, нацiональної культури?
Чому в переважнiй бiльшостi випадкiв усяка експансiя, завоювання, окупацiя мають за мету знищення рiдної мови мiсцевого населення?
Чому вважали за необхiдне в новiй державi Ізраїль воскресити давньоєврейську мову (iврит), що була мертвою понад двi тисячi рокiв, а не дiяли згiдно з холуйсько-приреченим так уже iсторично склалося?
Чому сказав апостол: Коли я молюся чужою мовою, то уста мої моляться, а серце спить?
Чому всi нацiональнi рухи починаються з боротьби за рiдну мову i на їхнiх знаменах написанi лiнгвiстичнi гасла?
Чому деякi нашi сусiди вважають за потрiбне для себе говорити, що немає української мови, а є мова малоросiйська, галицька, русинська, рутенська, карпаторусинська, лемкiвська тощо?
Чому провiдники стародавньої Грецiї, закликаючи народ на боротьбу проти перської навали, говорили пер