Місце правової системи України серед правових систем світу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?ням до неї провідних учених України.
Важливими на сьогодні залишаються проблеми: визначення наукових критеріїв стосовно кількості та доцільності існування як центральних, так і місцевих органів влади, чисельності працівників, їх апарату та апарату Кабінету Міністрів і Адміністрації Президента України; підготовки законів, які визначали б правовий статус (положення) названих органів виконавчої влади у необхідному обсязі (наприклад, усунення таких розбіжностей, як реальний та фактичний статус Кабінету Міністрів України); оптимізації взаємодії між органами виконавчої влади, зокрема Кабінетом Міністрів та Адміністрацією Президента. [1]
Система права України нині перебуває на стадії еволюційної трансформації: відбувається вдосконалення існуючих та формування нових галузей та інститутів права. Так, віднедавна виникли інститути кредитних спілок, земельного сервітуту, самоорганізації населення, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, гарантування банківських вкладів фізичних осіб, біржове, інвестиційне та інше право. Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.
Водночас у спадок від радянських часів правова система України дістала заідеологізованість методологічних основ права, невизначеність принципів політико-державного плюралізму, підміну права законом, заперечення права приватного на догоду публічному, загальнодержавному.
Тепер, коли пріоритети визнаються за формуванням громадянського суспільства та правової держави, для системи права України важливо провести правильну, точну диференціацію норм щодо належності їх до публічного або приватного права, оскільки це дасть можливість визначити ті сфери суспільного життя, де втручання держави усувається чи обмежується, а також сформувати засоби, що запобігали б безмежній нормотворчості держави. Крім цього, методологічний поділ системи права на публічне та приватне право повязаний з інтеграційними процесами, зокрема з приведенням законодавства України у відповідність з європейськими стандартами; він сприятиме більшій злагодженості та ефективності системи національного права.
Слід підкреслити, що поділ системи права на публічне та приватне право використовується в Україні поряд з галузевою класифікацією юридичних норм, і обидва способи диференціації мають право на існування. Як при першому, так і при другому поділі системи права в якості критеріїв використовується предмет і метод правового регулювання. Проте роль цих критеріїв є різною.
Система законодавства є зовнішнім виразом системи права, і навпаки система права є важливим фактором побудови та розвитку системи законодавства. Специфіка норм права, з яких складається система права, визначає способи їх обєктивації, виразу назовні. [1]
Основним способом обєктивації (джерелом права) в Україні є нормативно-правовий акт, створення якого відбувається в процесі правотворчої діяльності. Тому важливо ще до прийняття такого акта визначити його юридичну форму, коло питань, які повинні бути ним урегульовані, засоби реалізації приписів. Слід також не тільки враховувати потреби та інтереси субєктів, щодо яких приймається нормативно-правовий акт, але й прорахувати його ефективність шляхом порівняння мети цього акта з отриманим результатом його дії.
Важливою ознакою демократичності Української держави є впровадження в її практику принципу верховенства закону, конкретним проявом якого є факт упорядкування системи нормативно-правових актів України завдяки такій властивості, як наявність вищої юридичної сили серед нормативно-правових актів. Забезпеченню дії цього принципу сприяє чітке визначення обєкта правового регулювання. Закон, крім цього, повинен містити нормативні моделі майбутніх правових відносин, часто випереджаючи при цьому існуючий рівень розвитку суспільних відносин. Це, звичайно, не завжди сприяє його ефективності, дієвості в силу обєктивного відставання правової свідомості субєктів, їх консерватизму чи інертності мислення. [1]
Аналіз системи джерел права дозволяє виявити як позитивні моменти, так і недоліки в кожній структурній частині правової системи України, а також визначити шляхи їх реформування. Так, у систему джерел права України, крім нормативно правових актів, входять нормативно-правові договори, а також правові звичаї та узвичаєння (хоча їх кількість є незначною).
В системі джерел права України відсутній правовий прецедент (зокрема судовий), хоча можливість його появи тривалий час обговорюється в літературі. На думку прихильників появи такого джерела, правовий прецедент сприятиме не просто збільшенню кількості субєктів правотворчості, але й дасть змогу розформалізувати систему джерел права та надати гнучкості та динамізму всій правовій системі. Проте необхідно зважати на те, що у романо-германському типі правової системи судовий прецедент суттєво відрізняється від судових прецедентів в англійському праві. В цьому типі правової системи судовий прецедент виступає субсидіарним (додатковим) щодо діючих основних джерел права. Щоправда, у континентальному типі на законодавчому рівні визначаються умови, форми та межі функціонування судового прецеденту, а також субєкти судового нормотворення та його характер.
Для збереження існуючих тенденцій та зниження рівня чи усунення відповідних деформацій необхід