Місце правової системи України серед правових систем світу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
µркалилася криза методології юридичного позитивізму, який окремими тенденційними дослідниками, здійсненими в угоду правлячих режимів (фашизм, казар-мений соціалізм тощо), з перспективного наукового напряму в пізнанні державно-правової дійсності був перетворений у догму. Догматизм виявив себе в утвердженні двох тенденцій вузькопрофесійного юридичного підходу до феномена права, яку відомий французький правник Ж. Леклерк влучно назвав юридизмом, та абсолютизації емпіризму як засадової настанови правових досліджень, на що звернув увагу інший французький дослідник А.Ж. Арно [2]. Як наслідок юридичний позитивізм з його формально-догматичними методами пізнання виявився не в змозі осягнути феномен права [2, 13].
Криза методології юридичного позитивізму відчувається, зокрема, і в дослідженнях, у яких ставиться проблема типології і класифікації правової системи України. Ситуація ускладнена тим, що до здобуття нею незалежності питання про статус, місце і роль української національної правової системи серед інших правових систем світу як вітчизняними, так і зарубіжними вченими взагалі до уваги не бралося. Його щонайменше домислювали, принаймні, радянські вчені у загальному контексті правової системи СРСР центральної, провідної ланки у соціалістичній правовій сімї. Разом з тим колишній колоніальний статус України є підставою (за принципом формування правових сімей) для визначення її правової системи типологічне радянською, класифікаційно-соціалістичною.
За оцінкою К. Осакве, три західні теорії права однозначні у твердженні, що за ознаками методології та інфраструктури права, а також за структурою цивільного процесуального права соціалістичне... практично не відрізняється від романо-германського права. Суттєва різниця між останнім і соціалістичним правом проявляється в структурі кримінального процесуального права і у питаннях правової ідеології[1, 19]. Отже, згідно з формальною логікою, правова система України, яка класифікаційне належала до соціалістичної правової сімї, з огляду структурно-функціональних характеристик й техніко-юридичних формальних ознак типологічне належить до романо-германсь-кої правової сімї.
Родові особливості будь-якої правової системи можна виявити виключно за умови звернення та всебічного вивчення глибинних витоків права народу. Саме такі дослідження і стали основою сутнісної характеристики (родових ознак, які сформувалися історично) романо-германської та англо-американської правових систем.
Не меншої аргументації вимагає твердження Ю.Оборотова про, так звану, глобалізацію(?), що, на його погляд, має стати вектором правового розвитку України у єдиній групі постсоціалістичних правових систем (України, Росії. Білорусі), які володіють специфікою окремої так званої євразійської правової сімї (курсив М.М.) [7]. По-перше, тут аргументи необхідні з огляду відсутності у автора чітко окресленого критерію типологізації правової системи України, котра, як стверджує Ю. Оборотов, разом з Росією і Білоруссю перебуває на стикові Сходу і Заходу (стилістика відповідає оригіналу) [7, 197]. Не зрозуміло: тут йдеться про критерій географічної чи цивіліза-ційної належності України до особливого євразійського простору? Врешті, про який, власне, Захід і Схід веде мову автор, коли торкається питання типологічної відмінності, так званих, східного і західного світоглядів. Якщо ідея заходу видається більш-менш зрозумілою, то з ідеєю сходу виходить дещо заплутано. Невідомо: автор має на увазі візантійський Схід чи тюркський Схід? У звязку із зазначеним више і, головне, з причини нерозвязаності у науці і досі проблеми Україна між Сходом і Заходом огульним є будь-яке твердження про належність України до якоїсь гіпотетичної євразійської правової сімї [8].
Разом з тим міркування Ю.Оборотова змістовно і за формою є своєрідним відлунням пропозиції російського проф. В. Синюкова замість соціалістичної правової сімї виокремити на основі запропонованих ним нових уточнених критеріїв нову правову сімю словянських народів, провідним елементом якої має бути правова система Росії [9]. Пропозиція В.Синюкова знайшла підтримку серед російських вчених [10]. Серед вітчизняних науковців, як стверджує Н.Онищенко, теж є такі (автор не називає їх імен MM), котрі до визнаної ними класифікації вносять і словянську правову сімю (Н.Онищенко [3, 109]).
Твердження про належність української правової системи до словянської правової сімї теж вимагає обгрунтування. По-перше, вже тому, що у 5060 pp. XX ст. відбулася наукова дискусія з проблеми єдиного протословянського права. І, як повідомляє відомий російський дослідник проблем історії держави та права З.Черніловський, при глибинних дослідженнях так і не вдалося виокремити власне словянське, рівнозначно як і германське чи романське коріння права [11]. По-друге, пропозиція В.Синюкова включити Україну в групу російського права не враховує різниці в етнічній ментальності росіян і українців, хоча провідними критеріями у запропонованій ним класифікації визнаються поряд із соціально-економічними, релігійними факторами і фактори духовні та етнічні [9, 175176]. Разом з тим, за результатами сучасних досліджень з проблем української ментальності у порівнянні з російською, ментальність російської культури належить до, так званого, телурократичного типу (примат общинного, артільного начала, домі