Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
які аналізуються, межі є більш широкою категорією, що включає в себе встановлення загальних заборон і приписів. Обмеження ж більш вузька, однак і більш конкретна, детальна категорія з установленням заборон і обовязків;
г) межі встановлюються для всіх власників, а обмеження мають індивідуальний характер;
ґ) межі стосуються підстав виникнення права власності, його обєктів, порядку реалізації власником своїх правомочностей, а обмеження лише здійснення власником своїх правомочностей, в тому числі примусового припинення права власності;
д) наслідком виходу за межі права власності є зловживання правом, яке не можна вважати правопорушенням, оскільки цим не порушується нічиє субєктивне право. Наслідком нехтування обмеженнями є правопорушення з настанням відповідних наслідків, передбачених законодавством.
1.3 Види меж і обмежень права власності
Вплив права на поведінку субєктів у суспільстві може бути продемонстрований на прикладі встановлення меж і обмежень права власності. Їхня численність вимагає певного впорядкування, що дасть змогу більш докладно їх проаналізувати, а також показати їх значущість для розуміння здійснення права власності.
Межі права власності можуть бути класифіковані залежно від: 1) розуміння самого права власності як природного і як позитивного права; 2) мети їхнього встановлення - в публічному або приватному інтересі; 3) сфери законодавчого регулювання; 4) юридичної чинності приписів; 5) правового режиму права власності; 6) певних обєктів права власності; 7) субєктів, на яких поширюються ці межі.
Обмеження права власності мають класифікуватися залежно від: 1) джерела, яким вони встановлюються; 2) наявності або відсутності волі власника; 3) юридичної чинності приписів; 4) обсягу можливостей власника по здійсненню своїх правомочностей; 5) правовідносин, в яких вони реалізуються.
Класифікація меж права власності
1. З огляду на бачення права власності як природного або позитивного його межі відповідно будуть природними або нормативно-правовими. Безумовно природним є положення про те, що власність зобовязує, породжує тягар (власності), повязаний з необхідністю несення витрат на утримання, а також з ризиком утрати, загибелі майна. Більш того, як правило, власник прагне піклуватися за своє майно, бо це є його природним відчуттям хазяїна. Також природним є те, що мають обмежуватися в здійсненні права власності недієздатні, малолітні і неповнолітні особи, оскільки вони не можуть повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними. Природно і те, що власник не може здійснювати відчуження свого майна без участі інших осіб, тобто виходить, що він у певному розумінні обмежується в можливості самостійного здійснення окремих видів розпоряджання. Так, власник просто не в змозі реалізувати своє право на відчуження речі, якщо ніхто не виразить бажання її придбати. Право ж на знищення речі або припинення її існування внаслідок її використання (споживчого майна, продуктів харчування, палива тощо), відмову від майна власник здійснює самостійно.
Що стосується меж, встановлених позитивним правом, то ними є втілення в правові приписи зазначених природних станів щодо субєктів права власності (наприклад, спрямованих на забезпечення неможливості укладення правочинів з недієздатними шляхом визнання цих правочинів нікчемними, поряд із застосуванням механізмів реалізації їх правомочностей власника за допомогою представництва), а також урахування інтересів малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей при укладенні правочину (ч. 6 ст. 203 ЦК), недопущення недобросовісної конкуренції тощо.
2. З огляду на такий критерій поділу права на приватне і публічне, як інтерес, можна говорити про межі (обмеження) права власності, встановлені в публічних та приватних інтересах. З цього приводу слід вказати на те, що, не розмежовуючи взагалі межі та обмеження, перші визначаються через право участі загального як обмеження в інтересах всіх і кожного, та право участі приватного як обмеження в інтересі одного або кількох визначених осіб [220] . Перші засновані на законі, і для цих меж характерним є те, що вони виникають незалежно від волі осіб. Їх називають ще законними обмеженнями. Нескладно помітити, що перші і є межами права власності, а другі обмеженнями.
Проте чи можна однозначно стверджувати, що межі мають виключно публічну природу, а обмеження приватну? Деякі автори небезпідставно вважають, що обмеження містять у собі елементи як публічного, так і приватного права [108] .
3. Залежно від сфери законодавчого регулювання межі встановлюються як у публічному, так і у приватному праві, чим забезпечується баланс інтересів власника й інших осіб та досягається співвідношення публічно-правового і приватноправового регулювання відносин власності в цілому. Передусім слід виходити з положень Конституції України щодо меж права власності: його здійснення не повинно порушувати прав інших осіб, наносити збитки довкіллю. Конституція допускає можливість примусового відчуження майна не тільки як санкцію за неправомірну поведінку власника, а й у випадках суспільної необхідності.
Слід враховувати взаємну дію норм цивільного, адміністративного, митного, податкового, природоресурсового та інших галузей законодавства. Причому цивільне законодавство містить досить незначну кількість норм про межі права власності, навпаки, в публічному законодавств