Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?, як правило, відносно всіх власників, з огляду на їхню рівність перед законом. Обмеження прав можуть бути спрямовані проти конкретних осіб або їхніх категорій, груп. Природно, що стосовно кожного субєкта діятимуть різні чинники, форми та рівні обмежень.
Торкаючись питання про межі та обмеження відносно обєктів права власності, слід виходити передусім із поняття права власності в обєктивному розумінні як сукупності норм, що регулюють суспільні відносини щодо: а) порядку набуття права власностi, його б) здiйснення через правомочності по володiнню, користуванню та розпоряджанню, в) припиненню та г) захисту [216]. Відтак, право власності має межі й внаслідок недопущення розширення його обєктів або способів їх набуття. Це спостерігається тоді, коли власнику заборонено набувати майно, яке перевищує певні обсяги, або певні види майна, або його вартість. Отже, оскільки право власності регулює відносини по його виникненню та припиненню, то доречно говорити про неможливість набуття окремими особами права власності на ті чи інші обєкти як межі права власності. Що ж стосується субєктивного права власності, тобто такого права, що існує у конкретної особи на конкретний обєкт, то його обмежень стосовно обєктів бути не може, інакше особа б не стала їх власником.
Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 325 ЦК, за загальним правилом, приватні особи (фізичні та юридичні) вправі бути власниками будь-якого майна. Однак цими нормами передбачаються й винятки стосовно окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Тим самим ЦК не виключає можливості встановлення заборон щодо прав приватних осіб мати у власності окреме майно. Ці заборони повинні бути встановлені законом. У даний момент такого закону не існує, а обмеження відносно обєктів, що можуть мати особи, передбачаються в постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. Про право власності на окремі види майна [155] , якою встановлено:
- по-перше, перелік видів майна, що не може знаходитись у власності громадян, громадських обєднань, міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав на території України. До такого майна належать бойова і спеціальна воєнна техніка, вибухові речовини, зброя і та ін.;
- по-друге, зазначеною постановою запроваджується спеціальний порядок придбання права власності громадянами на окремі види майна, такі як вогнепальна гладкоствольна зброя, що може бути придбана за дозволом органів внутрішніх справ громадянами, які досягли віку 21 років, а нарізна зброя - громадянами, які досягли віку 25 років. Радіоактивні речовини набуваються за дозволом Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки і т. ін.
За загальним правилом, склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності приватних осіб, не є обмеженими. Можливість таких обмежень стосується лише розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичних та юридичних осіб.
Частина 2 ст. 374 ЦК припускає можливість встановлення для іноземців та осіб без громадянства обмежень стосовно земельних ділянок, хоча, за загальним правилом, їм може надаватись земельна ділянка у власність. Навпаки, іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на землю лише у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст. 374 ЦК). Так, ч. 2 ст. 81 ЗК України [97] встановлює право іноземних громадян та осіб без громадянства набувати у власність земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані обєкти нерухомого майна, що належати їм на праві приватної власності. А ч. 4 ст. 22 ЗК України [97] містить заборону передачі у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам земель сільськогосподарського призначення.
Тут можна говорити лише про зміст обмежень права власності, яке існує у відповідних речових правовідносинах, а відтак це стосується обмежень власника в правомочностях та покладення на нього обовязків. Обмеження в правомочностях не означає позбавлення в них власника взагалі та назавжди. Воно виражається в стисненні субєктів при здійсненні цього конкретного субєктивного права. При цьому зміст правоздатності не зменшується, оскільки усунення стиснень, викликаних обмеженням, дає змогу субєкту права без будь-яких додаткових юридичних фактів у повному обсязі реалізувати конкретне субєктивне право. Однак під час існування обмежень права власності вони ззовні можуть виражатися у різних формах і тягнути за собою різні наслідки, що свідчать про ступінь такого стиснення.
Найбільш вагомого стиснення власник зазнає:
- при накладенні на його майно арешту, внаслідок чого у нього майно вилучається і він позбавляється можливості реалізувати всі три свої правомочності;
- внаслідок запровадження притримання як способу забезпечення виконання власником зобовязань, коли його майном правомірно володіє інша особа, а власник не в змозі їм користуватися. При тривалому притриманні майна власник може й позбутися свого права на нього, оскільки володілець вправі порушити питання про визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю (ст. 344 ЦК);
- при таких способах примусового припинення права власності, як націоналізація, реквізиція, конфіскація, примусовий викуп у власника його майна у звязку з суспільною необхідністю, а також у разі банкрутства власника. Всі означені обмеження ?/p>