Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
анонічного права виправдовували необхідністю навіть злодійства. Але прагнути роздобути собі більше це гріх гордині, один з найтяжчих різновидів гріха. Економічний ідеал, встановлений в каролінгську епоху Теодульфом, залишався значущим для всього середньовіччя. На його думку, слід було нагадати "тим, хто займається негоціями і торгівлею, що вони не повинні бажати земних вигод більше, ніж життя вічного. Справді, Бог дав кожному його ремесло, щоб він мав, з чого жити, і кожен повинен витягувати зі свого ремесла не тільки все необхідне для тіла, але також й для опори душі, що ще більш необхідно".
Безумовно, людині властиво відчуття голоду. Воно, як сказано в "Світильнику", є спокутою за первородний гріх: "Голод одна з кар за первородний гріх. Людина була створена, щоб жити, не працюючи, коли б вона це побажала. Але після гріхопадіння вона могла спокутувати свій гріх лише працею ... Бог, отже, покарав її почуттям голоду, щоб вона працювала під примусом цієї необхідності і знову звернулася таким шляхом до речей вічних ".
Ця похмура літанія тривала навіть у XIII ст., Коли великий голод став, здається, приходити рідше. 1221-1222 рр..: "У Польщі три роки поспіль лили проливні дощі і відбувалися повені, результатом чого став дворічний голод, і багато хто помер". 1223: "Були сильні заморозки, які погубили посіви, від чого стався великий голод в усій Франції". У тому ж році: "Дуже жорстокий голод в Лівонії настільки, що люди поїдали один одного і викрадали з шибениць трупи злодіїв, щоб пожерти їх". 1263: "Дуже сильний голод в Моравії і Австрії; багато хто помер, їли коріння і кору дерев". 1277: "В Австрії, Іллірії і Каринтії був такий сильний голод, що люди їли кішок, собак, коней і трупи". 1280: "Великий брак всіх продуктів: хліба, мяса, риби, сиру, яєць. Справа дійшла до того, що в Празі за гріш насилу можна було купити два курячих яйця тоді як раніше стільки коштувало півсотні. У той рік не можна було сіяти озимі, крім як у далеких від Праги краях, та й там сіяли дуже мало, і сильний голод вдарив по біднякам, і багато їх від цього померло".
З розвитком господарства почала розвиватись і торгівля, але в сільських місцевостях грошові відносини ще не зовсім утвердились, а мінова торгівля грала дуже слабку роль у середньовічних обмінах. Основою сільського життя було натуральне господарство. Під натуральним господарством на середньовічному Заході слід розуміти господарство, де всі обміни були зведені до крайнього мінімуму. Натуральне господарство, є майже синонімом замкнутого господарства. Сеньйор і селянин задовольняли свої економічні потреби в рамках вотчини, а селянин головним чином у рамках свого двору: він харчувався за рахунок присадибного саду-городу і тієї частини врожаю зі свого тримання, яка йому залишалася після сплати сеньйоріальних поборів і церковної десятини; одяг виготовляли в дома жінки, був у сімї і основний інвентар ручний млин, гончарний круг, верстак.
Якщо в текстах вказуються грошові оброки, це ще не означає, що вони дійсно були сплачені дзвінкою монетою. Грошове числення не було жорстко повязано з грошовим платежем. Гроші були лише ставленням, "вони служили мірою вартості", були оцінкою податку. Тим більше не слід приймати "за чисту монету" згадки про монету в середньовічних текстах: в християнській середньовічній літературі зберігалися язичницькі вирази. Просто-напросто, оскільки церква не билася проти грошових числень з тим же завзяттям, як з виразами, що нагадували про язичництво, вони краще збереглися.
Ясно, нарешті, що гроші на середньовічному Заході ніколи не зникали з ужитку. Не тільки церква і сеньйори мали у своєму розпорядженні весь час певну суму для престижних витрат, але і сам селянин не міг повністю обійтися без грошових покупок: він повинен був, наприклад, купувати сіль, яку йому рідко вдавалося обміняти на інший продукт. Можливо, що селяни, та й взагалі бідняки, добували кілька потрібних їм монет швидше милостинею, ніж продажем своїх продуктів. Під час голоду, коли особливо жорстоко відчувалася відсутність у бідняків дзвінкої монети, розподіл продовольства супроводжувалося роздачею грошей.
Справді, Карл Великий продав, здається, частину своїх найбільш дорогоцінних рукописів, щоб допомогти біднякам. Але ця форма тезаврації, яка відступає тільки перед злиднями, свідчить про слабкість і негнучкість грошового обігу.
Слід зауважити, що сфера грошового господарства була набагато більшою, ніж це здається на перший погляд, якщо взяти до уваги два вельми поширені на середньовічному Заході явища: використання скарбів, предметів розкоші і ювелірних виробів як грошових резервів і існування інших грошей, крім металевих.
Явне так само й існування неметалевих грошей (бик або корова, шматок тканини і особливо перець) є безсумнівною ознакою архаїзму, проявом економіки, яка важко переходить від натуральної до грошової стадії. Втім, і природа металевої монети сама тривалий час залишалася архаїчною. Насправді, монета оцінювалася за вартістю не як знак, а як товар; вона коштувала не стільки, яка була її теоретична вартість, написана на лицьовій або зворотній стороні (на останній взагалі нічого не пишуть), але стільки, яка була реальна вартість вміщеного в ній дорогоцінного металу. Щоб дізнатися про це, її зважували. Лише в самому кінці XIII в. французькі легісти насилу почали розрізняти її дійсну вартість (вага в золоті) і номінальну, тобто її трансформацію в грошовий знак, інструмент обміну.
У Раннє Середньовіччя