Людина середньовіччя: компаративний аналіз за працями А.Я. Гуревича і Ле Гоффа
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?кої комуни, на відміну від васального договору, що зєднував вищого з нижчим, була клятвою рівних. Феодальній вертикальній ієрархії було протиставлено горизонтальне суспільство. Клятва встановлювала між бюргерами відносини вірності.
Навіть якщо міста і не були тим викликом феодалізму, тим антифеодальним винятком, якими їх часто описують, все одно вони являли явище незвичайне і для людини, що жила в епоху виникнення міст, виступали як якась нова реальність, в тому скандальному значенні, яке надавало поняттю новизни Середньовіччя.
Середньовічне місто не справляло враження монстра страхітливих розмірів. На початку XIV ст. дуже небагато міст досягли стотисячного числа жителів: Венеція та Мілан. Населення Парижа, самого великого міста, на північ від Альп, без сумніву, не перевищувало 80 тисяч, а приписувані йому 250 тисяч жителів треба визнати явним перебільшенням. Брюге, Гент, Тулуза, Лондон, Гамбург, Любек, як і інші міста першого рангу, налічували від 20 до 40 тисяч городян.
Часто і справедливо звертали увагу на те, як село проникало в середньовічне місто: городяни вели напівселянське життя, усередині міських стін ховалися виноградники, сади, навіть луки і поля, бродила худоба, височіли купи сміття.
І все ж для Середньовіччя контраст міста і села був яскравіший, ніж для інших суспільств та цивілізацій. Міська стіна служила найбільш укріпленим кордоном з усіх, відомих в ту епоху. Стіни, башти та ворота розділяли два світи. Міста заявляли про свою оригінальність, про своєрідність, пихато розміщуючи на своїх печатках зображення стін, що зберігали їх спокій. Трон слави Єрусалим, або престол зла Вавилон, місто завжди залишалось для Середньовіччя символом екстраординарності. Бути городянином або бути селянином тут проходив один з найбільших розломів середньовічного суспільства.
Але якою була роль і яке було майбутнє цих міських острівців Заходу? Їх процвітання могло живитись лише землею. Навіть міста, більше інших збагатилися за рахунок торгівлі, засновували свою могутність на сільській окрузі.
Між містами та їх сільською округою встановилися складні стосунки. На перший погляд міський, вплив був сприятливим для населення сіл. Селянин-переселенець знаходив там свободу: або, поселившись в місті, він автоматично ставав вільним. Звідси знаменита німецька правова норма: "Міське повітря робить вільним". Вона мала уточнення: "Міське повітря робить вільним через рік і один день", тобто після того, як людина пробуде цей відрізок часу в місті.
Але в результаті виявилося, що міста, які зуміли в середні століття стати державами Венеціанська республіка, Велике герцогство Тосканське, вільні ганзейські міста рухалися проти течії історії, їх існування мало-помалу ставало все більш анахронічним. Італія і Німеччина, країни, де міста тривалий час складали економічний, політичний і культурний каркас, відстали від інших країн, домігшись обєднання лише в XIX ст. Міське середньовічне суспільство не мало перед собою історичного майбутнього.
Мрії церкви про гармонійне суспільство наражались на жорстоку реальність протиріч і боротьби класів. Утримувана кліриками, принаймні, до XIII ст. майже повна монополія на написання літературних творів приховувала інтенсивність класової боротьби в середні століття і могла створити враження, що тільки лише окремі сеньйори і селяни час від часу намагалися порушити соціальний порядок, нападаючи на служителів церкви або на її майно. Все ж таки церковні письменники повідомили достатньо, щоб можна було переконатися в постійності існуючих антагонізмів, що прориваються часом у раптових спалахах насильства, підставою яких була соціальна напруженість на селі.
Якщо в містах з XI по XIII ст. повстання очолювалися бюргерами, які домагалися політичної влади, щоб забезпечити собі свободу професійної діяльності, основи їх багатства, і щоб домогтися престижу, рівного їх економічній могутності, то в селі повстання селян мали на меті не тільки поліпшення становища завдяки фіксації, зменшенню або повного скасування їх повинностей, але часто були простим виразом боротьби за виживання. Більшість селян являли собою масу, що постійно перебувала на межі недоїдання, голоду, епідемій. Саме в цьому черпав свою виняткову силу відчаю рух, який пізніше назвали Жакерія. Якщо і городянами рухав гнів, бажання нових станів помститися церковним та світським сеньйорам за те приниження, в якому їх тримали, то ці почуття були ще сильніше на селі через надмірне презирство, яке сеньйори відчували до мужланів.
Все ж звичною формою боротьби селян з сеньйорами була глуха партизанська війна: крадіжка з панських полів, браконьєрство в лісах сеньйора, підпали його врожаїв. Це був пасивний опір у вигляді саботажу на панщині, відмови платити натуральні оброки, грошові збори. І іноді втеча.
Ворожість селян до технічного прогресу була величезною. Вона пояснювалася не страхом безробіття, що лежало в основі бунту проти машин на зорі промислового перевороту, а тим, що середньовічна механізація супроводжувалася сеньйоріальною монополією на машини, що робила їх використання обовязковим і вельми обтяжливим. Численні були селянські бунти проти сеньйоріальних "баналітетних" млинів. Часто сеньйори, особливо абати, розпоряджалися зруйнувати ручні млини селян, щоб зобовязати їх нести зерно на сеньйоріальні млини і платити млиновий збір.
Серед прихованих форм боротьби класів особливе місце займали незліченні конфлікти навколо мір і ваг. Право встанов?/p>