Лучна рослинність України
Курсовой проект - География
Другие курсовые по предмету География
жанням Agrostis gigantea, рідше Koeleria delavignei і Carex praecox.
Пустищні луки представлені виключно одним угрупованням з переважанням Nardus stricta, до якого в невеликій кількості домішується Agrostis tenuis або Моlіпіа caerulea.
Біловусники з участю Agrostis tenuis зустрічаються переважно по вершинах високих грив, що характеризуються дерново-лучними опідзоленими супіщаними ґрунтами. Молінієві біловусники приурочені до невеликих депресій рівнинних ділянок, грунти яких значною мірою вилуговані. Як ці, так й інші місцезнаходження біловусників майже повністю втратили звязок з алювіальним процесом.
Крім того, в заплаві пониззя Припяті на високих суглинистих гривах, що прогріваються слабо, зустрічаються своєрідні угруповання, в будов яких основна роль належить Nardus stricta і Calluna vulgaris, до яких зрідка домішується Agrostis vinealis. Ці угруповання є фрагментами пустищ.
Заплавні луки пониззя Припяті і поліського Дніпра за своїми екологічними умовами, складом та будовою лучних угруповань досить близькі між собою, але між ними є й істотні відмінності.
Знайомство з загальними закономірностями розвитку і розміщення лучних угруповань на території відрізків заплав Припяті і Дніпра показує, що процеси остепнення луків краще виражені на дніпровській заплаві, а процеси психрофілізації - на Припятській.
Розвиток процесів остепнення і психрофілізації відбувається в основному під впливом двох взаємно обумовлених факторів - кліматичного (головним чином температури) та едафічного (родючості ґрунту).
Так, на легких сухих ґрунтах, що добре прогріваються і не втратили ще повністю звязку з алювіальним процесом, розвиваються остепнені луки. На бідних (опідзолених і вилугованих) холодних ґрунтах, що майже повністю вийшли з-під впливу алювіальних процесів, розвиваються пустищні (психрофілізовані) луки.
Процеси заболочення і торфоутворення поширені більше на припятській заплаві, ніж на дніпровській. Це залежить від того, що перша знаходиться над меженним рівнем дещо нижче, ніж друга.
Заплавні луки Сожу, який заходить в межі України лише пригирловою частиною, дуже подібні до заплавних луків поліського Дніпра складом своїх угруповань та характером їх розміщення на поперечнику заплави.
У заплавах Сожу і поліського Дніпра зустрічаються мітлицеві, келерієві остепнені луки, приурочені здебільшого до верхніх частин високих грив, а також біловусові пустищні луки, що трапляються на притерасних ділянках, які вийшли з-під впливу алювіального процесу.
Із болотистих і торфянистих луків на території заплави річки Сож найчастіше зустрічаються злаково-крупноосокові і різнотравно-дрібноосокові угруповання з переважанням осок - Carex acuta, C. nigra і С. рапісеа, а також крупнозлакові та дрібнозлакові угруповання з домінуванням Glyceria maxima, Deschampsia caespitosa, Beckmannia eruciformis, Poa palustris, Agrostis canina, Molinia caerulea та ін.
Заплавні луки пригирлової частини Сожу і поліського Дніпра мають велику схожість. Це обумовлено тим, що їх заплави за своїми топографо-екологічними умовами дуже близькі між собою. При вивченні заплави Сожу різко впадає в око наявність на її території великих площ перелогів, що виникли на місці остепнених, справжніх і частково болотистих луків, які неодноразово розорювались і використовувались головним чином під ярі, рідше озимі зернові (центральна заплава) і городні (притерасна заплава) культури. Залуженням, утворенням штучних (сіяних) луків тут ніхто не займається.
Практика використання лучних земель під сільськогосподарські культури без кормових сівозмін і залуження не може бути схвалена, оскільки вона призводить до того, що сінокісні угіддя перетворюються в перелоги і втрачають продуктивність.
2.3 Лісостепові та степові заплавні луки
Більшість лісостепових і степових річок України належить до басейну середнього лісостепового і нижнього степового Дніпра, який майже повністю розміщується на території Лівобережної Придніпровської терасової рівнини і Причорноморської низовини. До складу лісостепових і степових річок України входять також Південний Буг з Інгульцем, Північний Донець (верхня і середня течія) з Осколом, Дністер (переважно верхня течія) і такі малі річки, як Молочна, Кальміус, Міус, Тиса (верхня течія) та ін.
Переважна частина згаданих річок має широкі долини з чітко вираженими заплавами. Висота заплави над рівнем води у різних річок неоднакова, що залежить від багатьох причин, насамперед від геологічної будови і геоморфологічних особливостей долини, а також від потужності течії річки та характеру алювіальних і делювіальних відкладів. Взагалі заплави лісостепових і степових річок порівняно з заплавами поліських лежать над рівнем річки дещо вище.
Майже всі заплави лісостепових і степових річок характеризуються плоско-гривистим рельєфом; вони складаються з пилуватих і глинистих пісків, рідше алювіальних суглинків (Бондарчук, 1949), які з поверхні здебільшого прикриті дрібнозернистими алювіальними відкладами Останні краще, ніж алювіальні відклади поліських річок, збагачені дрібними пилувато-мулистими часточками, органічними речовинами і мінеральними солями, які приносяться талими водами з навколишніх лесових територій.
У заплавах лісостепових і степових річок переважна частина ґрунтів, що сформувалася на піщано-пилуватих і суглинистих алювіальних відкладах, належить до дерново-лучних і лучних чорноземовидних, більшою або меншою мірою структурних. Незрівняно менша частина ґрунтів, сформованих на піщаному і пилувато-піщано